Купрієнко С. А. Дослідження проблем пам’яті в іспаномовному соціокультурному просторі

Купрієнко С. А. Дослідження проблем пам’яті в іспаномовному соціокультурному просторі // Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць. – Випуск 10. – К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2014. – С. 157-163.
 
Здійснено спробу аналізу історіографічного доробку пам’яттєвого дискурсу в іспаномовному світі. Запропоновано увиразнити три соціокультурні простори – Іспанію, Латинську Америку та індіанський світ. Висунуто гіпотезу про часопросторовий вимір понять «історична» та «національна» пам’ять.
Куприенко С. А. Исследования проблем памяти в испаноязычном социокультурном пространстве.
Осуществлена попытка анализа историографических наработок памятного дискурса в испаноязычном мире. Автором предложено обозначить три социокультурных пространства – Испанию, Латинскую Америку и индейский мир. Выдвинута гипотеза о пространственно-временном измерении понятий «историческая» и «национальная» память.
Kupriienko S. Researches of problems of memory in the Spanish sociocultural space.
An attempt to analyze historiographical developments of memorable discourse in the Spanish-speaking world is made. Author proposes to designate three sociocultural space–Spain, Latin America and the Indian world. A hypothesis is suggested about the spatio-temporal measuring of concepts «historical» and «national» memory.
 

Купрієнко С. А. Дослідження проблем пам’яті в іспаномовному соціокультурному просторі by A.Skromnitsky


УДК 930+94(460)(72)(8) Купрієнко С. А.
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ПАМ’ЯТІ В ІСПАНОМОВНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ
Здійснено спробу аналізу історіографічного доробку пам’яттєвого дискурсу в іспаномовному світі. Автором запропоновано увиразнити три соціокультурні простори – Іспанію, Латинську Америку та індіанський світ. Висунуто гіпотезу про часопросторовий вимір понять історична та національна пам’ять.
Ключові слова: Іспанія, Латинська Америка, індіанці, іспаномовний світ, історична пам’ять, національна пам’ять, час, простір
Перед сучасною вітчизняною історичною наукою в сфері досліджень проблем пам’яті (колективної, національної, соціальної), як зазначено в «коротких суб’єктивних нотатках» професора В. Ф. Солдатенка, стоїть одне із завдань – з’ясувати, «що непокоїть, не задовольняє вимогам часу» [18, с. 12].
Що ж саме в галузі теоретичного осмислення та освоєння історичних знань нині є в Україні таким, що не задовольняє вимогам часу? Перш за все, це відчутна «європоцентричність» історичної науки (орієнтир на західноєвропейські дослідження) та «вузьконаціональність» української науки (орієнтир на українські дослідження) у підходах до вирішення теоретичних проблем пам’яті. Можна цільком впевнено говорити про включення північноамериканських досліджень до європоцентричної парадигми, оскільки більшість сучасних праць видається саме на загальновизнаній науковій мові – англійській. Та й взагалі, синонімом «зарубіжної науки» вже давно стала англомовна наука. Це породжує обмеженість доступу до досвіду інших соціокультурних об’єднань, одним із яких є іспаномовний світ (більше 450 млн. осіб у Іспанії та Латинській Америці). Історія розвитку цього комунікативно майже єдиного простору налічує не одне тисячоліття, особливо завдяки включенню в нього індіанського світу з понад 5000-літньою неперервною історією. Відповідно, пам’ять народів, що нині розмовляють іспанською (іноді лише частково) мала більший часовий проміжок для свого накопичення, ніж пам’ять європейських народів, в тому числі українського. Але існує в іспаномовному світі одна з головних проблем пам’яті: «зустріч» двох світів – «Старого» (європейського, католицького, іспанського) і «Нового» (індіанського), тобто двох цивілізацій та безлічі культур. Ця «зустріч», що розпочалася в 1492 році після «відкриття» Х. Колумба, не була одномоментною і тривала не одне століття. Відповідно, за 500 років накопичилася велика кількість питань, що мають загальнолюдське значення, але в основному ці питання досліджувалися власне іспаномовними авторами, тому у більшості своїй не відомі в Європі (окрім Іспанії), а тим паче – в Україні. Залучення досвіду іспаномовного світу та теоретичного його осмислення має суттєво розширити рамки власного світогляду, що допоможе краще зрозуміти внутрішні проблеми та способи їх вирішення.
Тому метою даної статті стане спроба осягнути ключові питання та проблеми пам’яті, які є актуальними останнім часом для історичної науки в іспаномовному світі, а також встановити те, який смисл вкладають дослідники в поняття «історична» та «національна» пам’ять.
Історична пам’ять в Іспанії
Як можна бачити, в самій Іспанії історики не використовують термін «національна пам’ять» (la memoria nacional), а послуговуються терміном «історична пам’ять» (la memoria histórica), внутрішньо більш «ємнісним» в часовому вимірі [1–12]. Це пов’язано передусім з тим, що на території цієї країни так чи інакше існували декілька королівств ще з часів раннього Середньовіччя, об’єднаних в 1469 році в єдину державу королевою Изабеллою I Кастильською (1451–1504) та королем Фердинандом II Арагонським (1452–1516). І хоча династії змінювались, але й досі в Іспанії є король – Хуан Карлос I де Бурбон (1938). Ця безперервність королівських правлінь дозволила зберігти величезну кількість документів, архівів, традицій, літературних та історичних творів тощо. Завдяки чому іспанці добре ознайомлені з різними етапами розвитку своєї країни.
Що ж саме цікавить іспанських дослідників серед питань історичної пам’яті? Наскільки далеко чи близько вони заглядають у минуле? Їх цікавить насамперед:
– «історичний простір, траєкторія якого до сучасних часів дозволяє пробігтися по ньому на довгу дистанцію», оскільки збереглися численні хроніки того часу та згадки про пам’ять про попередні часи, і це надає можливість іспанцям вивчати, наприклад, історію Арагону і X, і XIV ст. [11, p. 19].
– те, що «історична пам’ять – це особлива пам’ять, функцією якої є пам’ятати, щоб тримати живими, конкретні історії або події з життя групи або суспільства» [9, p. 71]. До того ж, історична пам’ять має на увазі «окрему пам’ять» про «окремі історичні події», тобто це «автобіографічна пам’ять про історію»: прямі спогади (автентична автобіографічна пам’ять), спогади про спогади (комбінована автобіографічна і семантична пам’ять), пошук спогадів (семантична пам’ять) [9, p. 72]. Все це зумовлює те, що в Іспанії історичну пам’ять розуміють як (автобіографічну та семантичну) пам’ять про «Громадяньску війну» та довготривалу диктатуру [9, p. 73].
– те, що «величні події» минулого саме тому такі важливі для людей, оскільки «битва людини проти влади – це битва пам’яті проти забуття». А також пам’ять потрібна сучасникам, щоб знати правду, особливо про те, як і яким чином права людини утискались в минулому [9, p. 75].
– те, що історична пам’ять коннотує з громадянським та політичним значеннями [2, p. 78], і це упорядковані та організовані спогади [2, p. 79].
– те, що історична пам’ять не існує, і це лише оксиморон, і створення-розповсюдження офіційної пам’яті через національну історію є поширеним феноменом в багатьох країнах [2, p. 83]. А пам’ять (переможених, тобто виключених та маргінальних) являє собою форму усвідомлення, що діє «проти шерсті» історії (переможців) [2, p. 91]. Історія-переможців виступає проти пам’яті-переможених (це стосується Другої республіки, Громадянської війни, франкізму) [2, p. 94].
– проблема травматичної пам’яті, яка особливо актуальна для Іспанії і пов’язана з процесами демократії та диктатури [1, p. 78]. Для досліджень цього напрямку в Мадридському університеті навіть створили кафедру «Історичної пам’яті XX століття».
– намагання примирити пам’ять різних сторін (переможців та переможених; жертв та катів) за допомогою політики пам’яті, спрямованої до демократичних перетворень (встановлення парламентської монархії в Іспанії в 1975 р.) [7, p. 110–111].
– визначення категорії «перехід» (або «досвід Переходу») як глобальної парадигми. Це і перехід від комуністичних режимів в демократичні, демократичні – в тоталітарні, авторитарні та диктаторські, монархічні – в демократичні і навпаки, що передбачає глибинні структурні перетворення в суспільстві [7, p. 118–120; 10, p. 305].
Історична пам’ять в Латинській Америці
Латиноамериканські студії пам’яті мають певні особливості. А саме:
– науковцями визнається, що більшість латиноамериканських суспільств мають «довгу» індивідуальну та колективну історію репресій та війн з великими втратами, а тому відновлення історичної пам’яті повинно намагатися виправити соціальне полотно, розірване офіційною неправдою, приховуючим дискурсом і політичним цинізмом [3, p. 10].
– високою є потреба у визначенні категорій «правда» та «брехня», оскільки в політиці латиноамериканських країн остання навіть інституціоналізувалася у численних конфліктах та відбулася політична поляризація. За умов життя під час неправди люди починають вести подвійне існування, засекречуючи одне з них [3, p. 11]. Це характерно як для іспаномовних мешканців так і індіанських, залежно від виду конфлікту (міжетнічного, політичного). В свою чергу відновлення пам’яті потребує життя з правдою. В Латинській Америці бажання нагадати про жертви постійно стикається зі спотворенням пам’яті, що засноване на мовчанні (у Сальвадорі, Гватемалі, Чилі, Аргентині навіть створені цілі «Комісії Правди», що шукали психологічних методів лікування жертв політичних режимів) [3, p. 13; 7, p. 118].
– проблема травматичної пам’яті в Латинській Америці пов’язана з процесами встановлення демократій та диктатур (особливо це стосується країн «Південного конусу» – Аргентини та Чилі, які «перейшли» до демократій відповідно у 1983 та 1989 рр.) [1, p. 78; 7, p. 120; 6; 8]. Статистичні дані щодо згадок про ключові події в історії Чилі вказують на те, що майже для половини опитаних важливою була подія встановлення диктатури у 1973 р., для третини – різні природні катастрофи [4, p. 12].
– основними подіями, про які згадує населення країни (напр., Чилі) найчастіше є ті, що відбулися в середині країни і, як правило, «травматичні» для існуючого суспільства, тобто йде мова про «національну» пам’ять або пам’яті [4, p. 20]. В дослідженнях використовується навіть термін «національна історична пам’ять».
– що не існує єдиної пам’яті, а є багаточисельні інтерпретації, різні, одночасні й іноді суперечливі, в яких містяться суперечки, конфлікти і бої навколо того, як обробляти і переосмислювати останні. Тобто пам’ять – це процес, відкритий для інтерпретації минулого. Є часткові пам’яті, навіть протилежні, але в якийсь момент одна може стати гегемоном [12, p. 16–17].
– часто в Латинській Америці розглядають історичну пам’ять у розрізі питання утиску прав людини під час диктатур (репресії, зникнення людей, арешти, насилля, цензура) [12, p. 20].
– збройні рухи, як от «брудна війна» у Мексиці в 60–70-х рр. XX ст., довго замовчувались та майже не відображені в пам’яті багатьох людей [12, p. 27–31].
– важливими для досліджень є часи утворення латиноамериканських республік та війн за незалежність на початку XIX ст., від яких лідери деяких країн (Уго Чавес у Венесуелі) пропонують вести початок національної історії [5, p. 128].
Дослідження пам’яті індіанського світу
На превеликий жаль, ґрунтовних теоретичних праць виключно з проблем пам’яті індіанських народів Латинської Америки зустрічати не доводилось, принаймні щодо найбільших етнічних груп (кечуа, аймара, науа, майя, чібча тощо). Але треба згадати, що цивілізаційний розвиток великих індіанських народів будувався як на писемній, так і усній традиції. Майя та науа користувалися писемністю, а інки (кечуа, аймара, пукіна) – мнемонічною вузликово-мотузковою «писемністю» кіпу (досі не дешифрованою) та геометричними знаками токапу.
Основною проблемою дослідження пам’яті індіанців є насамперед аналіз їх усної історії, записаної як правило завойовниками-іспанцями у XVI–XVII ст., що наклало відбиток на достовірність відомостей під час «зустрічі» двох світів: Старого та Нового. Також ми маємо відому «прогалину» в історіях, записаних з вуст, коли інформатори змогли пригадати лише ті події, що відбулися за 2–3 покоління до них. Численні джерела з історії інків та ацтеків підтверджують це [13–17; 19; 20]. Але згадки про далекі часи та давні держави є і серед одних і серед інших. Показовим з цього приводу є книга Пачакуті Йамкі Салькамайви «Повідомлення про старожитності цього королівства Перу» (поч. XVII ст.), в якій автор намагається на основі свідчень своїх родичів реконструювати минуле та вписати його в дійсність, яка його оточувала. Давнє минуле інків і навіть язичницькі божества отримують риси християнської релігії, а діяльність інкських правителів набуває європейського забарвлення [14, с. 6–16]. Цей своєрідний синтез породив численні сумніви щодо справжності багатьох положень доколумбової історії Америки. Те, що вважалося довгий час суто індіанським, можна трактувати як привнесене християнством.
Основним питанням для сучасних народів кечуа, аймара та науа є включення їх історичного досвіду, їх далекого минулого до власного досвіду. Вшанування пам’яті про події, що відбулися понад 500 років тому, тепер для індіанців є найактуальнішим завданням. Вшанування героїв, богів та державотворців з далекого минулого стало необхідною умовою для самоідентифікації народів, що тривалий час перебували в колоніальній залежності Іспанії та під гнітом панівного іспаномовного середовища. І питання пам’яті тут можуть грати ключову роль для формування нових націй.
Стислий огляд основних проблем дослідження історичної пам’яті в іспаномовному світі дозволяє стверджувати, що широкий територіальний континуум іспаномовного світу робить неможливим існування серед науковців якогось одного розуміння терміну «історична пам’ять». В кожній країні або етнічному середовищі є своє бачення відносно цього. З огляду на це, можемо виділити наступні висновки.
По-перше, різний розвиток країн та народів у часовому вимірі дозволяє говорити про залежність часу від простору, тобто іспанці «мають» довшу пам’ять про минуле, ніж скажімо уругвайці. В Іспанії однаково пам’ятають і про те, що відбувалося в Х ст., і про те, що було в 1936 р. В той же час, в Латинській Америці серед новостворених націй переважає «коротка» пам’ять про минуле (100–200 років). Але індіанські народи, що мають тривалий цивілізаційний досвід минулого, згадують про те, що відбувалося 500 і 1000 років назад, іноді і більше. Тому історична пам’ять – це термін, що обумовлений просторово і тому наповнений різним часовим виміром. В свою чергу, національна пам’ять зазвичай менша в часовому вимірі ніж історична пам’ять.
По-друге, в іспаномовному світі майже не використовують термін «національна пам’ять», а замість нього послуговуються терміном «історична пам’ять». Хоча коли дослідники говорять про історію своїх країн, то вони мають на увазі саме національну пам’ять, тим не менш у них не вироблено окремого поняття для цього. Іноді є спроби використовувати термін «національна історична пам’ять». В цьому дивному на перший погляд обмеженому інструментарії є своя логіка, оскільки багатоетнічність та метисність (змішаність народів) робить неможливим говорити про національну пам’ять для більшості країн Латинської Америки та навіть Іспанії, де різні області намагаються вести власну політику (наприклад, Каталонія).
По-третє, більшість питань пам’яті, що хвилюють науковців в іспаномовному світі, стосуються таких ключових проблем історії: утворення держав, королівств; докорінні зміни («переходи») політичних устроїв та режимів (встановлення та повалення диктатур, революції, громадянські та міждержавні війни тощо); утиски прав людей (репресії, арешти, насилля, викрадення). Зазвичай, все, що пов’язано з правами людей, обмежується в колективній пам’яті 2–4 поколіннями і має велике значення в усній історії. В той же час, проблеми державотворення або утворення націй мають більший часовий вимір та сягають у різних народів різних відправних точок у минулому. Тому варто зауважити, що історична пам’ять насичена різним змістом і не може обмежуватися чітко визначеним часом, тим більше 2–4 поколіннями, тобто лише ХХ століттям, як це робиться в більшості країн. А національна пам’ять насичена зазвичай (у відсотковому відношенні) більше політичним та громадянським змістом, і може обмежуватися строком в 80–100, але не обов’язково.
По-четверте, історична національна пам’ять тісно пов’язана з демократичним «переходом», з правами людей. Саме тому становлення інституцій з дослідження проблем пам’яті стало нагальною потребою в останні десятиліття XX ст. і на початку ХХІ ст. З огляду на це, діяльність багатьох інститутів історичної та національної пам’яті, а також студій пам’яті є відповіддю на актуальні проблеми часу в двох напрямках: відтворення пам’яті про минуле (відтворення «забутого», «засекреченого», потаємного смислу для сьогодення) та відтворення «відомого минулого» для широкого загалу, як правило, в межах нації з метою передати в майбутнє важливе для неї коло смислів.
Подальшого вивчення потребують просторові відмінності понять «історична» та «національна» пам’ять, а саме, те, як вони трактується в різних країнах, наповнюючись різним змістом відповідно до місцевих культурних особливостей, проблем, традицій, політики. Також варто проаналізувати, що саме входить до складу поняття історична пам’ять в часопросторовому вимірі і чи можна вивести просту, зрозумілу формулу цього поняття.
Список використаних джерел:
1. Aróstegui Sánchez J., Marco J., Gómez Bravo G. Visiones, enfoques y evidencias: la Cátedra Memoria Histórica del siglo XX / Julio Aróstegui Sánchez, Jorge Marco, Gutmaro Gómez Bravo // Historiografías: revista de historia y teoría. – 2012. – № 3. – P. 77–88. – ISSN 2174-4289.
2. Erice F. Memoria histórica y deber de memoria: las dimensiones mundanas de un debate académico / Francisco Erice // Entelequia: revista interdisciplinar. – 2008. – № 7 – P. 77–96. – ISSN 1885-6985.
3. Gaborit M. Memoria histórica: relato desde las víctimas / Mauricio Gaborit // Pensamiento psicológico. – 2006. – № 6. – P. 7–20. – ISSN 1657-8961.
4. Guichard E., Henríquez G. Memoria histórica en Chile: una perspectiva intergeneracional desde Concepción / Eduardo Guichard, Guillermo Henríquez // Reis: Revista española de investigaciones sociológicas. – 2011. – № 135. – P. 3–26. – ISSN 0210-5233.
5. Márquez Restrepo M. L. La reconstrucción de la nación y la lucha por la memoria histórica en Venezuela / Martha Lucía Márquez Restrepo // Diálogos de saberes: investigaciones y ciencias sociales. – 2012. – № 36. – P. 127–137. – ISSN 0124-0021.
6. Martín L. G. Memorias de la transición: la sociedad argentina ante sí misma, 1983–1985 / Lucas G. Martín // Política y cultura. – 2009. – № 31. – P. 9–26. – ISSN 0188-7742.
7. Pérez Serrano J. Experiencia histórica y construcción social de las memorias: la transición española a la democracia / Julio Pérez Serrano // Pasado y memoria: Revista de historia contemporánea. – 2004. – № 3. – P. 93–124. ISSN 1579-3311.
8. Roniger L. La sacralización del consenso nacional y las pugnas por la memoria histórica y la justicia en el Uruguay posdictatorial / Luis Roniger // América latina hoy: Revista de ciencias sociales. – 2012. – Vol. 61. – P. 51–78. – ISSN 1130-2887.
9. Ruíz-Vargas J. M. ¿De qué hablamos cuando hablamos de “memoria histórica”?: reflexiones desde la Psicología cognitiva / José María Ruíz-Vargas // Entelequia: revista interdisciplinar. – 2008. – № 7. – P. 53–76. – ISSN 1885-6985.
10. Scagliola Díaz A. A. Cambio en las políticas públicas de la memoria en Cataluña: el pasado como problema / Andrés Alberto Scagliola Díaz // Entelequia: revista interdisciplinar. – 2008. – № 7. – P. 301–313. – ISSN 1885-6985.
11. Sesma Muñoz J. A. La creación de la memoria histórica: una selección interesada del pasado / José Angel Sesma Muñoz // Memoria, mito y realidad en la historia medieval : XIII Semana de Estudios Medievales, Nájera, del 29 de julio al 2 de agosto de 2002 / coord. por José Ignacio de la Iglesia Duarte, José Luis Martín Rodríguez. – 2003. – P. 13–32. – ISBN 84-95747-55-3.
12. Waldman M. G. La «cultura de la memoria»: problemas y reflexiones / Gilda Waldman M. // Política y Cultura. – 2006. – Num. otoño. – P. 11–34.
13. Куприенко С. А. Источники XVI–XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / ред. и пер. Сергей Анатольевич Куприенко. – К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. – 418 с. – ISBN 978-617-7085-03-3.
14. Куприенко С. А. Перуанская книга особой важности / Сергей Анатольевич Куприенко // Пачакути Йамки Салькамайва Х. де С. К., Куприенко С. А. Доклад о древностях этого королевства Перу / Хуан де Санта Крус Пачакути Йамки Салькамайва; Сергей Анатольевич Куприенко; Кристобаль де Альборнос. – Киев: Видавець Купрієнко С. А., 2013. – С. 6–16. – (Южная Америка. Источники. История. Человек). – ISBN 978-617-7085-09-5.
15. Куприенко С. А., Талах В. Н. Мексиканская рукопись 385 «Кодекс Теллериано-Ременсис» (с дополнениями из Кодекса Риос) / Ред. С. А. Куприенко, В. Н. Талах. – К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. – 317 с. : ил. – ISBN 978-617-7085-06-4.
16. Куприенко С. А., Талах В.Н. Кодекс Мендоса / Ред. С. А. Куприенко, В. Н. Талах. – К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. – 308 с. : ил. – ISBN 978-617-7085-05-7.
17. Саагун Б. де., Куприенко С. А. Общая история о делах Новой Испании. Книги X–XI: Познания астеков в медицине и ботанике / Бернардино де Саагун, С. А. Куприенко. – Киев: Видавець Купрієнко С. А., 2013. – 218 с. : ил. – (Месоамерика. Источники. История. Человек). – ISBN 978-617-7085-07-1.
18. Солдатенко В.Ф. Історія і пам’ять: короткі суб’єктивні нотатки / В. Ф. Солдатенко // Національна та історична пам’ять. Українські остарбайтери: доля і пам’ять. Зб. Наук. Праць. – Випуск 9. – К.: ДП «НВЦ «Пріорітети», 2013. – С. 3–33.
19. Талах В. Н., Куприенко С. А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. и пер. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. – Киев: Видавець Купрієнко С. А., 2013. – 370 с. : ил. – ISBN 978-617-7085-00-2.
20. Талах В. Н., Куприенко С. А. Кодекс Мальябекки / Ред. и пер. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. – К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. – 202 с. : ил. – ISBN 978-617-7085-04-0.
Куприенко С. А. Исследования проблем памяти в испаноязычном социокультурном пространстве
Осуществлена попытка анализа историографических наработок памятного дискурса в испаноязычном мире. Автором предложено обозначить три социокультурных пространства – Испанию, Латинскую Америку и индейский мир. Выдвинута гипотеза о пространственно-временном измерении понятий историческая и национальная память.
Ключевые слова: Испания, Латинская Америка, индейцы, испаноязычный мир, историческая память, национальная память, время, пространство
Kupriienko S. A. Researches of problems of memory in the Spanish sociocultural space
An attempt to analyze historiographical developments of memorable discourse in the Spanish-speaking world is made. Author proposes to designate three sociocultural space – Spain, Latin America and the Indian world. A hypothesis is suggested about the spatio-temporal measuring of concepts «historical» and «national memory».
Keywords: Spain, Latin America, Indians, Spanish-speaking countries, historical memory, national memory, time, space
=====
UDC 930+94(460)(72)(8) Kupriienko S. A.
RESEARCHES OF PROBLEMS OF MEMORY IN THE SPANISH SOCIOCULTURAL WORLD.
An attempt to analyze historiographical developments of memorable discourse in the Spanish-speaking world is made. Author proposes to designate three sociocultural space – Spain, Latin America and the Indian world. A hypothesis is suggested about the spatio-temporal dimension of concepts «historical» and «national memory».
Keywords: Spain, Latin America, Indians, Spanish-speaking countries, historical memory, national memory, time, space
Купрієнко С. А. Дослідження проблем пам’яті в іспаномовному світі.
Здійснено спробу аналізу історіографічного доробку пам’яттєвого дискурсу в іспаномовному світі. Автором запропоновано увиразнити три соціокультурні простори – Іспанію, Латинську Америку та індіанський світ. Висунуто гіпотезу про часопросторовий вимір понять історична та національна пам’ять.
Ключові слова: Іспанія, Латинська Америка, індіанці, іспаномовний світ, історична пам’ять, національна пам’ять, час, простір
Куприенко С. А. Исследование проблем памяти в испаноязычном мире.
Осуществлена попытка анализа историографических наработок памятного дискурса в испаноязычном мире. Автором предложено обозначить три социокультурных пространства – Испанию, Латинскую Америку и индейский мир. Выдвинута гипотеза о пространственно-временном измерении понятий историческая и национальная память.
Ключевые слова: Испания, Латинская Америка, индейцы, испаноязычный мир, историческая память, национальная память, время, пространство
Before a modern historical science in the sphere of researches of problems of memory (collective, national, social) as it is specified in «short subjective notes» of professor V.F. Soldatenko, there is one of tasks – to find out, «what disturbs, does not meet time requirements» [18. P.12].
What in the field of theoretical understanding and mastering of historical knowledge nowadays is in Ukraine such, what does not meet time requirements? First of all, it is notable «eurocentrism» of a historical science (a reference point on the West European researches) and «close-nationality» of the Ukrainian science (a reference point on the Ukrainian researches) in approaches to the solution of theoretical problems of memory. It is possible to speak quite surely about inclusion of North American researches in the «eurocentric» paradigm because the majority of modern works is published in English as the universally recognized language of science. And in general, the English-speaking science became a synonym of «a foreign science» long ago. It generates limitation of access to experience of other sociocultural associations one of which is the Spanish-speaking world (more than 450 million carriers in Spain and Latin America, that is the 2nd place in the world by quantity after Chinese). The history of progress of it communicatively almost uniform space consist of not one millennium, especially thanks to inclusion in it the American Indian world with 5000-year continuous history. Respectively, memory of the people nowadays talking in Spanish (sometimes only partially) had a bigger time interval for the accumulation, than memory of the European people, including Ukrainian. But there is in the Spanish-speaking world one of the main problems of memory: «meeting» of two worlds – «Old» (European, Catholic, Spanish) and «New» (American Indian), that is two civilizations and a set of cultures. This «meeting» which has begun in 1492 after «discovery» of C. Columbus, was not one-stage and lasted not one century. Respectively, in 500 years a large number of questions which have universal value collected, but generally these questions were investigated by actually Spanish-speaking authors, therefore in the majority not known in Europe (except Spain), and furthermore – in Ukraine. Involvement of the Spanish-speaking world’s experience and its theoretical understanding should expand essentially a framework of own outlook which will help to understand better internal problems and ways of their decision.
Therefore the purpose of this article is attempt to comprehend key questions and the problems of memory being actual recently for a historical science in the Spanish-speaking world, and also to define what sense the researchers put into the notions «historical» and «national» memory.
Historical memory in Spain
As can be seen, in the Spain historians do not use the term «national memory» (la memoria nacional), and apply the term «historical memory» (la memoria histórica), internally more « capacitive « in temporary dimension [1–12]. It is connected first of all by that in the territory of this country anyway there were some kingdoms since the early Middle Ages, united in 1469 to the uniform state by Queen Isabella I of Castile (1451–1504) and King Ferdinand II of Aragon (1452–1516). And though dynasties was changed, but still in Spain there is a king – Juan Carlos I de Burbon (1938). This continuity of royal governing allowed to keep a large quantity of documents, archives, traditions, literary and historical works, etc. Thanks to what Spaniards are better informed on different stages of development of the country.
What interests the Spanish researchers among questions of historical memory? How far or close they look in the past? Them interests first of all:
– «the historical space, which trajectory lead to modern times allows to be run on it on a long distance» because numerous chronicles of that time and a mention of the previous times remained, and it gives opportunity to Spaniards to study, for example, the history of Aragon of XIV century [11, P. 19].
– that «historical memory is the special memory which function is to remember to hold live concrete stories or events of group or society life» [9, P.71]. Besides, historical memory assumes «separate memory» of «separate historical events», that is it an «autobiographical memory of history»: direct memoirs (authentic autobiographical memory), memories of memoirs (the combined autobiographical and semantic memory), search of memoirs (semantic memory) [9, P.72]. All this causes that in Spain historical memory understand as (autobiographical and semantic) memory of «Civil war» and long dictatorship [9, P.73].
– that «great events» of the past therefore are so important for people because «the fight of the person against the power is a fight of memory against oblivion». And also memory is necessary to contemporaries to know the truth, especially about that as well as how human rights were oppressed in the past [9, P.75].
– that historical memory connotates with civil and political values [2, P.78], and also is the ordered and organized memoirs [2, P.79].
– that historical memory does not exist, and it only the oxymoron, and creation-distribution of official memory by means of national history is a widespread phenomenon in many countries [2, P.83]. And memory (of losers, that is excluded and marginal) represents a form of understanding which acts «against wool» of history (of winners) [2, P.91]. The winner history opposes memory-losers (it concerns the Second republic, the Spanish Civil War, the Francoist Spain) [2, P.94].
– the problem of traumatic memory which is especially actual for Spain and is connected with democracy and dictatorship processes [1, P.78]. For researches of this direction at the Madrid university was created the chair of «Historical memory of the XX century».
– efforts to reconcile memory of the different sides (winners and losers; victims and executioners) by means of the memory policy, directed on democratic transformations (establishment of a parliamentary monarchy in Spain in 1975) [7, P. 110–111].
– category of «transition» definition (or the «experience of Transition») as global paradigm. It is the transition from communistic regimes in democratic, democratic – in totalitarian, authoritative and dictatorial, monarchic – in democratic and on the contrary that provides deep structural transformations in society [7, P. 118–120; 10, P. 305].
Historical memory in Latin America
The Latin American studios of memory have some features. Namely:
– researchers admits that the majority of the Latin American societies have «long» individual and collective history of repressions and wars with big losses, and therefore restoration of historical memory should aspire to correct the social cloth which has been broken off by official lie, concealing discourse and political cynicism [3, P. 10].
– High is a need to determine the categories «truth» and «lie» because in policy of the Latin American countries the last even has institutionalized in the numerous conflicts and occurred political polarization. Under the conditions of life during the lies people start to lead a double existence, keeping a secret one of them [3, P. 11]. It is characteristic as for Spanish-speaking inhabitants, and American Indian, depending on a type of the conflict (interethnic, political). In turn restoration of memory demands such life in which there would be a truth. In Latin America the desire to remind of victims constantly faces the memory distortion, based on silence (in El Salvador, Guatemala, Chile, Argentina even «the Commissions of Truth» are created, looking for psychological treatment modes of victims of political regimes) [3, P. 13; 7, P. 118].
– the problem of traumatic memory in Latin America is connected with processes of establishment of democracies and dictatorships (especially it concerns the countries of the «Southern cone» – Argentina and Chile which «transited» to democracies respectively in 1983 and 1989) [1, P.78; 7, P. 120; 6; 8]. Statistical data concerning mentions of key events in the history of Chile specify that almost for a half of respondents such event as dictatorship establishment in 1973 was important, for a third – different natural accidents [4, P. 12].
– the main events, which the country population mentions (e.g., Chile) are those that occurred within the country and, as a rule, «traumatic» for existing society, that is a question of «national» memory or memories [4, P. 20]. In researches even use the term «national historical memory».
– that there is no single memory, and there are the numerous interpretations? different, simultaneous and sometimes inconsistent which contain disputes, conflicts and fights how to process and reinterpret the last. That is memory is the process open for interpretation of the past. There are the partial memories even opposite, but during any moment one can become a hegemon [12, P. 16–17].
– in Latin America are often considered the historical memory in the context of oppression of human rights at the time of dictatorships (repression, disappearance of people, arrests, violence, censorship) [12, P. 20].
– the armed movements, such as «dirty war» in Mexico in the 60–70th of the XX century, were long suppressed and are not displayed almost in memory of many people [12, P. 27–31].
– for researches are important times of formation of the Latin American republics and wars for independence at the beginning of the XIX century from which leaders of some countries (Hugo Chávez in Venezuela) suggest to have origin in national history [5, P. 128].
Researches of memory of the American Indian world
Most distressingly, thorough theoretical work solely on the memory of the Indian peoples of Latin America never encountered, at least, concerning the biggest ethnic groups (Quechua, Aymara, Nahua, Maya, Chibcha, etc.). But it is necessary to tell that civilizational progress of the big American Indian nations was based both on written, and on oral tradition. Maya and Nahua used writing, and Incas (Quechua, Aymara, Puquina) – mnemonic «writing» khipu (still not decoded) and geometrical signs of tocapu.
The main problem of research of memory of Indians is first of all the analysis of their oral history which has been written down as a rule by Spanish conquerors in the XVI–XVII centuries that left its imprint upon reliability of data during «meeting» of two worlds: Old and New. Also we have a known «gap» in the stories which have been written down from lips when informants could remember only those events which occurred for 2–3 generations before them. Numerous history sources of Incas and Aztecs confirm it [13–17; 19; 20]. But mentions about far times and the ancient states are both among one and among others. Pachakuti Yamki Salcamayhua’s book «The report of antiquities of this kingdom of Peru» (XVII century) are indicative in such a case in which the author tries on the basis of testimonies of their relatives to reconstruct the past and fit it into the reality surrounding him. The old past of Incas and even pagan deities find lines of Christian religion, and activity of indians governors gets European coloring [14, C. 6–16]. This peculiar synthesis generated numerous doubts concerning authenticity of many points of pre-Colombian history of America. That the long time especially American Indian was considered, it is possible to treat as introduced by Christianity.
The main issue for the modern people Quechua, Aymara und Nahua is the inclusion of their historical experience, their remote past in their own experience. Paying tribute to memory of the events which have occurred more than 500 years ago, now for Indians is the primary task. Rendering of honors to heroes, gods and statesmen of the remote past became a necessary condition for self-identification of the people which long time were in the colonial dependence of Spain and under oppression of the dominating Spanish-speaking environment. And memory questions here can play a key role for formation of the new nations.
Conclusions
The compressed review of the main problems of research of historical memory allows to argue that the wide territorial continuum of the Spanish-speaking world makes impossible existence among scientists the single understanding of the term «historical memory». Regarding this in each country or nation exists its own vision. Considering this, we can highlight the following conclusions.
First, a different progress of the countries and nations in temporary dimension allows to speak about dependence of time from space, that is Spaniards «have» longer memory of the past, than Uruguayans In Spain, equally remember about what happened in the tenth century, and that was in 1936. At the same time, in Latin America among the neogenic nations «short» memory of the past (100–200 years) prevails. But the American Indian people which have long civilizational experience of the past, mention that occurred 500 and 1000 years ago and more. Therefore, the historical memory is a term which is caused spatially and therefore filled with different temporal component. In turn, the national memory in the temporal dimension is usually less than the historical memory.
Secondly, in the Spanish-speaking world almost do not use the term «national memory», and instead of it use the term «historical memory». Though when researchers speak about history of the countries, they mean national memory, nevertheless by them is not developed separate concept for this purpose. Sometimes there are attempts to use the term «national historical memory”. In this strange at first glance a limited toolkit has its own logic because the multi-ethnicity and the métisity makes impossible a conversation about the national memory for the majority of the countries of Latin America and even Spain where different areas are trying to carry out their own policies (for example, Catalonia).
Thirdly, the majority of questions the memories exciting researchers in the Spanish-speaking world, concern such key problems of history: formation of the states, kingdoms; basic changes («transitions») of a political system and regimes (establishment and overthrow of dictatorships, revolutions, civil and interstate wars, etc.) ; oppressions of the rights of people (repressions, arrests, violence, abductions). Usually, everything that is connected with the rights of people, is limited in the collective memory to 2–4 generations and has great significance in oral history. At the same time, problems of creation of the state or formation of the nations have a big temporary component and make a start by different peoples from different starting points in the past. Therefore it should be noted that the historical memory is saturated with the different contents and cannot be limited to well-defined time, especially 2–4 generations, that is only the XX century as it becomes in the majority of the countries. And the national memory is saturated usually (as the percentage) more with political and civil content, and can be limited to a period of 80–100, but not necessarily.
Fourthly, the historical national memory is closely connected with democratic «transition», with the rights of people. That is why the establishment of institutions for the study of memory problems has become an urgent need in the last decade of XX century. and the beginning of the XXI century. Considering it, activity of many institutes of historical and national memory, and also studios of memory is the answer to actual problems of time in two directions: reproduction of memory of the past (reproduction of the «forgotten», «concealing», intimate sense for the present) and reproduction of «the known past» to the broad masses, as a rule, within the nation for the purpose to transfer to the future a range of the important meanings.
Future research should consider spatial differences of concepts of the «historical» and «national» memory, namely, how they are treated in different countries, filled with different content according to the local cultural context, issues, traditions and politics. Should also consider that it is part of the historical memory of the concepts taking into account spatial and temporal dimensions, and whether it is possible to deduce a simple, clear formula of this concept.
Bibliography
1. Aróstegui Sánchez J., Marco J., Gómez Bravo G. Visiones, enfoques y evidencias: la Cátedra Memoria Histórica del siglo XX / Julio Aróstegui Sánchez, Jorge Marco, Gutmaro Gómez Bravo // Historiografías: revista de historia y teoría. – 2012. – № 3. – P. 77–88. – ISSN 2174-4289.
2. Erice F. Memoria histórica y deber de memoria: las dimensiones mundanas de un debate académico / Francisco Erice // Entelequia: revista interdisciplinar. – 2008. – № 7 – P. 77–96. – ISSN 1885-6985.
3. Gaborit M. Memoria histórica: relato desde las víctimas / Mauricio Gaborit // Pensamiento psicológico. – 2006. – № 6. – P. 7–20. – ISSN 1657-8961.
4. Guichard E., Henríquez G. Memoria histórica en Chile: una perspectiva intergeneracional desde Concepción / Eduardo Guichard, Guillermo Henríquez // Reis: Revista española de investigaciones sociológicas. – 2011. – № 135. – P. 3–26. – ISSN 0210-5233.
5. Márquez Restrepo M. L. La reconstrucción de la nación y la lucha por la memoria histórica en Venezuela / Martha Lucía Márquez Restrepo // Diálogos de saberes: investigaciones y ciencias sociales. – 2012. – № 36. – P. 127–137. – ISSN 0124-0021.
6. Martín L. G. Memorias de la transición: la sociedad argentina ante sí misma, 1983–1985 / Lucas G. Martín // Política y cultura. – 2009. – № 31. – P. 9–26. – ISSN 0188-7742.
7. Pérez Serrano J. Experiencia histórica y construcción social de las memorias: la transición española a la democracia / Julio Pérez Serrano // Pasado y memoria: Revista de historia contemporánea. – 2004. – № 3. – P. 93–124. ISSN 1579-3311.
8. Roniger L. La sacralización del consenso nacional y las pugnas por la memoria histórica y la justicia en el Uruguay posdictatorial / Luis Roniger // América latina hoy: Revista de ciencias sociales. – 2012. – Vol. 61. – P. 51–78. – ISSN 1130-2887.
9. Ruíz-Vargas J. M. ¿De qué hablamos cuando hablamos de «memoria histórica»?: reflexiones desde la Psicología cognitiva / José María Ruíz-Vargas // Entelequia: revista interdisciplinar. – 2008. – № 7. – P. 53–76. – ISSN 1885-6985.
10. Scagliola Díaz A. A. Cambio en las políticas públicas de la memoria en Cataluña: el pasado como problema / Andrés Alberto Scagliola Díaz // Entelequia: revista interdisciplinar. – 2008. – № 7. – P. 301–313. – ISSN 1885-6985.
11. Sesma Muñoz J. A. La creación de la memoria histórica: una selección interesada del pasado / José Angel Sesma Muñoz // Memoria, mito y realidad en la historia medieval : XIII Semana de Estudios Medievales, Nájera, del 29 de julio al 2 de agosto de 2002 / coord. por José Ignacio de la Iglesia Duarte, José Luis Martín Rodríguez. – 2003. – P. 13–32. – ISBN 84-95747-55-3.
12. Waldman M. G. La «cultura de la memoria»: problemas y reflexiones / Gilda Waldman M. // Política y Cultura. – 2006. – Num. otoño. – P. 11–34.
13. Куприенко С. А. Источники XVI–XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / ред. и пер. Сергей Анатольевич Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3.
14. Куприенко С. А. Перуанская книга особой важности / Сергей Анатольевич Куприенко // Пачакути Йамки Салькамайва Х. де С. К., Куприенко С. А. Доклад о древностях этого королевства Перу / Хуан де Санта Крус Пачакути Йамки Салькамайва; Сергей Анатольевич Куприенко; Кристобаль де Альборнос. — Киев: Видавець Купрієнко С. А., 2013. — С. 6–16. — (Южная Америка. Источники. История. Человек). — ISBN 978-617-7085-09-5.
15. Куприенко С. А., Талах В. Н. Мексиканская рукопись 385 «Кодекс Теллериано-Ременсис» (с дополнениями из Кодекса Риос) / Ред. С. А. Куприенко, В. Н. Талах. — К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 317 с. : ил. — ISBN 978-617-7085-06-4.
16. Куприенко С.А., Талах В.Н. Кодекс Мендоса / Ред. С. А. Куприенко, В. Н. Талах. — К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 308 с. : ил. — ISBN 978-617-7085-05-7.
17. Саагун Б. де., Куприенко С. А. Общая история о делах Новой Испании. Книги X–XI: Познания астеков в медицине и ботанике / Бернардино де Саагун, С. А. Куприенко. — Киев: Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 218 с. : ил. — (Месоамерика. Источники. История. Человек). — ISBN 978-617-7085-07-1.
18. Солдатенко В.Ф. Історія і пам’ять: короткі суб’єктивні нотатки /В.Ф. Солдатенко // Національна та історична пам’ять. Українські остарбайтери: доля і пам’ять. Зб. Наук. Праць. — Випуск 9. — К.: ДП «НВЦ «Пріорітети», 2013. — С. 3–33.
19. Талах В. Н., Куприенко С. А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. и пер. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — Киев: Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 370 с. : ил. — ISBN 978-617-7085-00-2.
20. Талах В. Н., Куприенко С. А. Кодекс Мальябекки / Ред. и пер. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 202 с. : ил. — ISBN 978-617-7085-04-0.

Мексиканская рукопись 385 Кодекс Теллериано-Ременсис с дополнениями из Кодекса Риос

Куприенко С. А., Талах В. Н. (редакторы). Мексиканская рукопись 385 «Кодекс Теллериано-Ременсис» (с дополнениями из Кодекса Риос)

Куприенко С. А., Талах В. Н. (редакторы). Мексиканская рукопись 385 «Кодекс Теллериано-Ременсис» (с дополнениями из Кодекса Риос)

УДК 94(399.7)(093)                                                   ISBN 978-617-7085-06-4

 

С. А. КУПРІЄНКО, В. М. ТАЛАХ

МЕКСИКАНСЬКИЙ РУКОПИС 385

«КОДЕКС ТЕЛЛЕРІАНО-РЕМЕНСІС»

(із доповненнями з “КОДЕКСУ РІОС”)

 (російською мовою)

За редакцією і в перекладах В. М. Талаха та С. А. Купрієнко

 

С. А. КУПРИЕНКО, В. Н. ТАЛАХ

МЕКСИКАНСКАЯ РУКОПИСЬ 385

«КОДЕКС ТЕЛЛЕРИАНО-РЕМЕНСИС»

(с дополнениями из “КОДЕКСА РИОС”)

Эта книга в Google Books: http://books.google.com.ua/books?id=ZtdmcuEb4RIC&printsec=frontcover&hl=ru&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false

 

Мексиканская рукопись 385 «Кодекс Теллериано-Ременсис» (с дополнениями из Кодекса Риос) by A.Skromnitsky

© В. М. Талах, редагування, переклад, передмова, коментарі, 2013

© С. А. Купрієнко, редагування, переклад, коментарі, 2013

© Видавець Купрієнко С. А., 2013

 

КИЇВ

ВИДАВЕЦЬ КУПРІЄНКО С. А.

2013

УДК 94(399.7)(093)

ББК Т63(7)213

ГРНТИ 03.09.25

Самостійне детерміноване мережне електронне

Наукове видання

Редактори та упорядники

С. А. Купрієнко, В. М. Талах

Переклад з іспанської та італійської мови

С. А. Купрієнко

Переклад з мов іспанської, французької, англійської та науа

В. М. Талах

 

Куприенко С. А., Талах В. Н. (редакторы).

Мексиканская рукопись 385 «Кодекс Теллериано-Ременсис» (с дополнениями из Кодекса Риос)/ Ред. С. А. Куприенко, В. Н. Талах. — К. : Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 317 с. : ил.

ISBN 978-617-7085-06-4

 

Читателю предлагается впервые переведенный на русский язык интересный памятник XVI века — “Кодекс Теллериано-Ременсис”, представляющий собой прокомментированные испанскими авторами индейские рисунки, восходящие, по крайней мере частично, к доиспанским пиктографическим текстам. Кодекс содержит ценные сведения по истории, политике, религии и этнографии индейцев Центральной Мексики накануне испанского завоевания.

Книга рассчитана на студентов, аспирантов и преподавателей исторических факультетов, а также всех тех, кто интересуется доколумбовыми цивилизациями, в частности ацтеками.

 

УДК 94(399.7)(093)

ББК Т63(7)213

  

Копіювання, розповсюдження та продаж даної книги або її частин без офіційного письмового дозволу авторів та видавництва заборонені.

 

ISBN 978-617-7085-06-4                                                               © В. М. Талах, редагування, переклад, передмова, коментарі, 2013

© С. А. Купрієнко, редагування, переклад, коментарі, 2013

© Sam, коментарі, корегування, 2013

© Видавець Купрієнко С. А., 2013

Содержание

 

В.Н. Талах. Кодекс Теллериано-Ременсис. Предисловие к переводу. 5

Кодекс Теллериано-Ременсис с дополнениями из Кодекса Риос. Перевод. 9

Восемнадцатимесячный календарь. Праздники. 9

Тоналаматль — «книга дней». 56

Исторические анналы.. 153

Цитированная литература. 315

 


 

В.Н. Талах. Кодекс Теллериано-Ременсис. Предисловие к переводу

 

В завоеванной ацтекской Мексике испанцы встретились с достаточно развитой письменной культурой. Отношение к ней у новых властей было двояким. С одной стороны, древняя книжность служила поддержанию и сохранению представлений, идей и традиций, чуждых и враждебных европейцам, их мировоззрению и религии. Поэтому она подлежала вытеснению и искоренению: уже в ходе Конкисты погибли книгохранилища в Теночтитлане, Тескоко и Тлателолько; в дальнейшем первое поколение миссионеров последовательно уничтожало языческие рукописи; особенно упрекают в этом первого епископа Мехико Хуана де Сумаррагу. Но, с другой стороны, европейцы в Новом Свете в течение всего XVI в. оставались незначительным меньшинством: к 1550 г. в Мексике жило около 6,3 млн. индейцев и максимум 37–38 тыс. переселенцев из Европы (см.: Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV–XVIII ст. К.,1995. С.18, 22). Для управления массой индейского населения необходимы были хотя бы минимальные знания о его обычаях, происхождении, событиях прошлого, наиболее надежными источниками которых были как раз памятники индейской письменности. Как ответ на возникшую потребность появляется любопытное явление: комментированные кодексы, представляющие собой скопированные со старых образцов или вновь составленные уцелевшими знатоками индейской письменности пиктографические записи, сопровождавшиеся комментариями латиницей на испанском языке и (реже) на науатль. Великолепным образцом такой литературы является знаменитый «Кодекс Мендоса», составленный в 1540-х гг., по всей видимости, для первого вице-короля Новой Испании Антонио де Мендосы. Подобными же памятниками являются или к ним восходят «Анналы Тлателолько» (1528 г.), «История мексиканцев по их рисункам» (1532 г.), «Мексиканский кодекс №23–24», «Анналы Куаутитлана», «Легенда о Солнцах».

Наряду с указанной, у испанских церковных кругов существовала еще одна, достаточно специфическая причина интереса к ацтекским кодексам. С конца XV в. в католической Европе обострился интерес к проблемам демонологии: в 1484 г. вышла в свет знаменитая антиведовская булла Иннокентия VIII «Summis desiderantis», в 1487 — не менее знаменитый труд Г.Инститориса и Я.Шпренгера «Malleus maleficarum» («Молот ведьм»), за первые девять лет выдержавший девять изданий, с 1490 по 1540 г. в Западной Европе было напечатано 46 сочинений о дьявольских махинациях и состоялось 47 папских выступлений на эту тему (Лозинский С. Роковая книга Средневековья // Шпренгер Я., Инститорис Г. Молот ведьм. М., 1992. С. 46–47). Встреченная испанцами в Мексике религия ацтеков с ее весьма специфическими чертами предоставила церковным авторитетам богатейший материал для рассуждений о формах дьявольских проявлений и пределах попущения Божия. В связи с этим начинают составляться комментированные кодексы, содержащие сведения не только об истории и административно-хозяйственной практике мексиканских индейцев, но и об их религиозных представлениях. Таковыми являются, например, «Кодекс Борбоникус», «Ватиканский кодекс В», «Первичные памятные записки» (“Primeros Memoriales”), «Кодекс Мальябекиано», «Флорентийский кодекс».

 

В 1550-х гг. в Мехико или Тлателолько был составлен еще один комментированный кодекс, содержавший сведения на обе темы: из дошедших до нас трех частей две посвящены религиозно-обрядовой практике мексиканских индейцев, одна — их истории. При этом второй раздел — так называемый «гороскоп» или тоналаматль — близок к соответствующим частям трех других комментированных кодексов, «Мальябекиано», «Первичных памятных записок» и «Флорентийского», а также доколумбова «Кодекса Борджиа»; на основании этого Э.Зелер объединил их в так называемую «Группу Борджиа».

Уточнить время начала работы над рукописью позволяют водяные знаки на бумаге, известные на генуэзских документах 1549 г. (Hamy E.-T. Codex Telleriano-Remensis. Manuscrit mexicain du cabinet de Ch-M. Le-Tellier, Archèveque de Reims à la Bibliothèque Nationale (Ms. Mexicain №385). Paris, 1899. P.1, note 4), а дату окончания — завершающая первую редакцию исторической части и недописанная дата «11 Тростник, 1555». На этом основании Э. Киньонес Кебер относит составление первоначальной редакции кодекса к 1553–1555 гг. (Quiñones Keber E. Codex Telleriano-Remensis: ritual, divinations, and history in a pictorial Aztec manuscript. Austin, 1995. P.129). В работе участвовали четыре человека: два художника и два комментатора. Первым художником были нарисованы часть рисунков первого раздела кодекса (стр. 2r-4r, 5v-6r, 7r), все рисунки второго раздела (стр. 8r-24v) и большая часть рисунков третьего раздела (стр. 29r-48r). Это был талантливый мастер, несомненно понимавший ацтекскую письменность и по всей видимости прошедший обучение искусству составления кодексов еще до Конкисты (Quiñones Keber. Op. cit.P.124). Исходя из этого, можно сделать вывод, что в 1553–1555 гг. он был уже пожилым человеком. Остальные рисунки (стр. 1r-1v, 4v, 5r, 6v, 25r-28v) принадлежать второму, менее искусному художнику, вероятно, помощнику главного.

В первоначальном комментировании кодекса также участвовали два человека. Первый из них (Э. Киньонес Кебер называет его «Рука 1») красивыми готическими буквами выполнил глоссы, содержащие названия 20-дневных месяцев в первой части, имена божеств во второй и имена правителей в третьей, а также первичный комментарий ко второй части и к страницам 25r–39r третьей части. Второму («Рука 5») принадлежат комментарий к страницам 39v–47v в третьей части кодекса. Особенности языка и орфографии текстов позволяют предположить, что оба комментатора были индейцами или метисами, по крайней мере, двуязычными писцами (Quiñones Keber. Op. cit. P. 126).

Первоначальная редакция не была завершена — как уже указано, знак 1555 г. остался нераскрашенным; что прервало работу — неизвестно. Между 1555 и 1562 гг. кодекс побывал в руках, по меньшей мере, трех неизвестных нам комментаторов. Один из них, «Рука 2», написал комментарий к первой части и дополнил сделанные «Рукой 1» комментарии ко второй. Другой, «Рука 4», оставил небольшие пояснения к сценам второй части. Наконец, третьему, «Руке 6», принадлежит небольшая хронологическая заметка на стр. 48r.

Около 1562 г. рукопись попала к шестому комментатору («Рука 3»), о котором известен не только факт работы над рукописью, но также имя и некоторые биографические подробности. Еще в конце XIX в. Ф. дель Пасо-и-Тронкосо обратил внимание на то, что на стр. 15r рассматриваемого кодекса содержится фраза: «И я видел такой сорт короны на полководцах на войне в Оахаке». В то же время, на странице 23r «Ватиканского кодекса №3738» («Ватиканский кодекс А»), очень близкого по содержанию, указано, что божество Миктлантекутли «нарисовано в короне, и такой сорт короны использовался на войне даже после прихода христиан в эти страны, и её видел на войне в Коатлане тот, кто подобрал [recopilo] эти рисунки, каковым был брат из ордена Святого Доминика по имени Педро де лос Риос [Pedro de los Rios]». Из документов Доминиканского ордена известно, что в 1541 г. Педро де лос Риос находился в Мехико, в 1547–1548 — в Оахаке (где, вероятно, и находился на войне), в 1550–1552 гг. — в Пуэбле, в 1553 г. — в Мехико, в 1553–1555 — опять в Пуэбле, и умер до 1565 г. (Quiñones Keber. Op. cit.P.131). Э. Киньонес Кебер полагает, что брат Риос с самого начала был руководителем работы над комментированным кодексом, однако, текст «Ватиканского кодекса А» говорит только, что он был составителем именно этой, второй рукописи, которая, хоть и близка к рассматриваемой, но все же отличается, в частности, наличием дополнительных разделов. Кроме того, широко разбросанные по всему тексту комментарии П. де лос Риоса, написанные размашистым неровным почерком, с исправлениями, сокращениями, зачеркиваниями, очевидно портят внешний вид манускрипта, да и по содержанию представляют собой скорее рабочие заметки, подготовительные материалы, чем законченный текст. Скорее всего, Педро де лос Риос использовал попавший к нему кодекс как основу для составления более пространного документа, в который был включен, как минимум, дополнительный раздел об обычаях мексиканских индейцев и, возможно, раздел о сотворении мира и предыдущих мировых эпохах (так как начало кодекса утрачено, неизвестно, содержался ли в нем соответствующий материал). Окончательным результатом этой работы и стал «Ватиканский кодекс №3738» (он же «Кодекс Риос»): выполненный на листах большого формата (46,5 на 29,5 см.), каллиграфическим почерком, без помарок и исправлений, и с текстом на итальянском языке он, по всей видимости, предназначался для высокого церковного начальства в Риме. Комментарий в нём гораздо более «литературен», обработан, расширен и изменен по сравнению с записями, сделанными рукой П. де лос Риоса. В связи с этим можно предположить существование промежуточного текста, написанного по-испански, а затем переведенного на итальянский (из приведенного отрывка ясно следует, что автором окончательного итальянского текста был не Риос). Так или иначе, «Ватиканский кодекс №3738» тоже остался незаконченным: комментарии к исторической части так и остались ненаписанными. Кроме того, качество изображений в нем значительно уступает предполагаемому прототипу.

 

Судьба последнего в течение последующих 137 лет неизвестна. Записи на страницах 24v и 50v указывают, что рукопись принадлежала двум лицам по фамилии Перес [Perez] из города или селения Вилья-де-Бенавенте [Villa de Venavente]: Антонио Пересу и Хуану Пересу, называющему себя «пресвитер», — кроме того, неким Херонимо де Спиноса (оставившему, помимо подписи, романтическую фразу «и этот тиран любовь»), Суаресу и де Романесу. Когда и в какой последовательности эти люди владели манускриптом — совершенно неясно. Обнаруженные во время реставрации 1966–1967 гг. в старой пергаментной обложке шесть страниц с текстом на латыни и португальском, кажется, свидетельствуют, что какую-то часть своего «темного периода» рукопись находилась в Португалии. Очевидно, впрочем, что именно в «тёмные» годы кодекс утратил начало и десяток листов в середине.

Определенные сведения о манускрипте вновь появляются только в 1700 г., когда в числе других 500 рукописей он был передан первым пэром Франции герцогом-архиепископом Реймсским Шарлем-Морисом Ле-Телье [Charles Maurice Le-Tellier] (сыном канцлера Мишеля Ле-Телье и братом военного министра Людовика XIV маркиза де Лувуа) в дар Королевской библиотеке. Где и при каких обстоятельствах рукопись оказалась у просвещенного прелата и страстного библиофила — неизвестно. Правда, после этого памятник вновь оказался забыт более, чем на столетие (авторы XVIII в. даже путали его с «Кодексом Мендоса»), пока между 1804 и 1810 гг. знаменитый немецкий географ, естествоиспытатель и путешественник Александр фон Гумбольдт не обнаружил его вновь в фондах Императорской библиотеки в Париже и не описал в своей книге «Вид Кордильер и памятников народов Америки» (“Vue de Cordillères et monuments des peuples de l’Amérique”), изданной в 1810 г. Именно Гумбольдт дал рукописи звучное латинское название в честь лица, подарившего список библиотеке: «Кодекс Теллериано-Ременсис».

Под номером «Мексиканская 385», присвоенном в 1899 г., он в настоящее время хранится в Национальной библиотеке Франции в Париже. Сейчас кодекс состоит из 50 листов размером 32 на 22 см в пергаментной обложке, заменённой после реставрации 1966–1967 гг.

 

Впервые «Кодекс Теллериано-Ременсис» был опубликован в 1830–1831 гг. в I, V и VI томах «Мексиканских древностей» лорда Кингсборо. В 1855 г. Х.Ф. Рамирес выполнил с оригинала первую транскрипцию комментария. Она осталась неопубликованной, но была использована Ф. дель Пасо-и-Тронкосо в глубоком, не утратившем своего значения исследовании кодекса, опубликованном в 1898 г. (Paso y Trocoso, Francisco del. Descripción, historia, y exposición del Códice Pictórico de los antigüos Nauas que se conserva en la Biblioteca de la Cámara de Diputados de paris (antigüo Palais Bourbon). Florence, 1898) Второе, литографированное издание с комментариями и транскрипцией Э.-Т. Ами [E.-T. Hamy] было предпринято в 1899 г. Ж. Флоримоном, герцогом де Лубат (Hamy. Op. cit.). Те же литографированные воспроизведения были переизданы в 1964 г. в Мехико в издании «Мексиканские древности» (“Antigüedades de Mexico”) с комментариями Х. Корона Нуньеса (Antigüedades de Mexico, basadas en la recopilación de Lord Kingsborough / Palabras preliminares: Antonio Ortiz Mena. Prólogo: Agustin Yanez. Estudio e interpretación: Jose Corona Nuñez. V. I. México, 1964). Наконец, снабженное английским переводом, детальными комментариями и анализом текста издание «Кодекса Теллериано-Ременсис» предпринято в 1995 г. Э.Киньонес Кебер (Quiñones Keber. Op. cit.). Кроме того, отличного качества электронное воспроизведение рукописи размещено недавно на сайте www.Amoxcalli.org.mx, создателям которого авторы настоящего перевода выражают глубокую признательность.

Хочется заметить, с печалью или с радостью, что это — первый кодекс, касающийся истории ацтеков, переведённый на русский язык. До 2010 года ни один другой так и не был переведён, откомментирован и издан.

 

Кодекс Теллериано-Ременсис с дополнениями из Кодекса Риос. Перевод.

Восемнадцатимесячный календарь. Праздники.

(статья В.Талаха)

 

Первый из сохранившихся разделов “Кодекса Теллериано-Ременсис” посвящен описанию ежемесячных праздников солнечного года науатль.

Народы науатль (как и майя) пользовались солнечным годом, продолжительность которого — 365 суток — максимально близка к числу целых суток в солнечном тропическом году (365,2422). Такой год назывался шиуитль (xihuitl), букв. “отравянение”, т.е., “весна”, а счет подобных лет — шиупоуалли (xiuhpohualli), т.е. “счёт вёсен”. Впрочем, индейцы Месоамерики, по всей видимости, не знали и не использовали високоса (хотя некоторые авторы, в частности, Ф. де Альва Иштлильшочитль, Ф.Х. Клавихеро, М. Отон де Мендисабаль, А. Эскалона Рамос, предполагают его существование), вследствие чего шиупоуалли каждые четыре года отставал на сутки от счета юлианских лет. Внутреннее членение года шиуитль, в отличие от европейских систем, никоим образом не связано с лунными фазами и основано на использовании простой математической единицы — периода в 20 суток, число дней в которой соответствовало единице первого разряда в принятой у майя и науатль системе исчисления. Таким образом, структура месоамериканского солнечного года очень ясна и математически стройна: 20 х 18 + 5.

Тем не менее, как и во всех прочих архаичных календарных системах счет времени был тесно связан с магией и религией: считалось, что каждый месяц имеет особого бога-правителя, определявшего характер событий в нем. Автор испанского комментария к “Кодексу Теллериано-Ременсис”, как и автор “Всеобщей истории Новой Испании” Б. де Саагун, указывает, что праздник соответствующего бога устраивался каждый первый день месяца, однако, как показал А.Касо, есть основания предполагать, что праздничным был предыдущий, последний день предшествующего месяца (Caso A. Los Calendarios Prehispánicos. México, UNAM,1967. Pág.57).

Хотя начало “Кодекса Теллериано-Ременсис” утрачено, из имеющихся в нем сведений несложно заключить, что описанный в первом разделе год начинался с месяца, называвшегося у ацтеков Атлькауало, и это начало соответствовало 24 февраля.

Согласно Б. де Саагуну (главы 1–6 книги II) в месяцы, сведений о которых в “Кодексе Теллериано-Ременсис” недостает, отмечались праздники следующих божеств:

 

1. Атлькауало [Atlcahualo], “Задержка вод” — Тлалоки и Чальчиутликуэ;

2. Тлакашипеуалистли [Tlacaxipehualiztli], “Сдирание кожи” — Шипе Тотек;

3. Тосостонтли [Tozoztontli], “Малое бдение” — Тлалок;

4. Уэй Тосостли [Huey Tozoztli], “Великое бдение” — Синтеотль;

5. Тошкатль [Toxcatl], “Засуха” — Тескатлипока Тлилакоа;

6. Эцалькуалистли [Etzalcualiztli], “Пища из фасоли и маиса” — Тлалоки.

 

На месяц Атлькауало как первый в году, кроме “Кодекса Теллериано-Ременсис”, связанного с ним “Ватиканского кодекса 3738” (“Кодекс Риос”), и Саагуна указывают также Х. де Торкемада, А. Бетанкурт, Ф.Х. Клавихеро и другие колониальные авторы. Между тем, наряду с 365-дневным годом в доколумбовой Мексике использовался 260-дневный цикл тональпоуалли (см. предисловие к разделу II), и название, которое имел в этом цикле последний, 20-й день последнего, 18-го месяца, служило названием соответствующего года шиуитль в целом. Так вот, произведенный в своё время А.Касо анализ соответствий ацтекских и европейских дат, а именно:

 

— первого вступления Кортеса в Теночтитлан 9 ноября 1519 г — 8 Ээкатль 9 Кечолли года 1-Акатль;

— “Ночи Печали” 1 июля 1520 г. — 9 Оллин 19 Текуильуитонтли года 2-Текпатль;

— падения Теночтитлана 13 августа 1521 г. — 1 Коатль 2 Шокотльуэци года 3-Калли,

 

— установил, что название года соответствует не 20 Искалли, как должно было бы быть в случае, если бы начальным месяцем был Атлькауало, а 20 Тититль, что предполагает начало года в месяц Искалли (Caso. Op. cit. P. 49–51). Наиболее правдоподобным объяснением кажется то, что в период, когда сложилась система наименования года по последнему дню последнего месяца, таким месяцем был Тититль; в дальнейшем начало года было перенесено на месяц вперед, но день, по которому называли год (“годоносец”), остался в том же месяце. Другое объяснение предполагает, что в разных городах год начинался в разные месяцы, и названия годам давались в соответствии с неким местным стилем, отличным от того, который указывают Саагун, “Кодекс Теллериано-Ременсис” и другие упомянутые авторы.

Другая проблема, возникающая при сопоставлении данных “Кодекса Теллериано-Ременсис” с приведенным выше соответствием ацтекских и европейских дат, состоит в том, что из последних следует: в 1521 г. 1 число месяца Атлькауало приходилось на 13 февраля. Если объяснять разницу с “Кодексом Теллериано-Ременсис” в —11 дней указанным выше расхождением между мексиканским и юлианским счетом лет, окажется, что приведенное в “Теллериано-Ременсис” число 1 Атлькауало имело место в: 1521 – (11 х 4) = 1477 г. (и в последующие три года). В таком случае совершенно непонятно — почему избран именно этот промежуток времени.

Более вероятным объяснением представляется, что в Кодексе указаны европейские даты праздников, приходившихся на самом деле не на первые, а на последние дни соответствующих месяцев. Другой вариант объяснения — европейское соответствие приведено для местного варианта календаря, в котором год начинался в 1 Тлакашипеуалистли (таким годом пользовались в Тескоко), а названия порядковые номера месяцев указаны в соответствии со стилем (Теночтитлана или Тлателолько), где первым месяцем был 1 Атлькауало. В обоих случаях 1 Атлькауало приходится на 4 февраля (именно такая дата начала года указано в “Кодексе Мальябекиани” и всего на 2 дня отличается от приведенной у Саагуна и Торкемады — 2 февраля), а разница с юлианской датой для 1521 г. составляет 9 дней, что приводит к: 1521 + (9 х 4) = 1557 г. По всей вероятности, в 1557–1560 гг., когда 1 Атлькауало соответствовал 4 февраля, и был составлен испанский комментарий к “Кодексу Теллериано-Ременсис” или, скорее, хронологический справочник, на который он опирался. Такое предположение хорошо согласуется с имеющимися в тексте европейскими датами, указывающими на 1562–1563 гг. как время составления комментария к кодексу.

 

Текст, посвященный первым шести месяцам года, утраченный в “Кодексе Теллериан-Ременсис” восполняется по “Кодексу Риос”, для этого введённые страницы имеют следующую формулу нумерации в данном издании:

 

[00(-)х-x-CR-00x] — где:

– первые две цифры и, в некоторых случаях, буква за ними обозначают страницу Кодекса Теллериано-Ременсис, после которой должна следовать восполненная страница из «Кодекса Риос»;

– четвёртый символ — это буква из латинского алфавита по порядку, напр., «a», «b», «c» и т.д., передающая последовательность введённых страниц в данном издании;

– CR — это указание на то, что страница дополнена из «Кодекса Риос»;

– последние две цифры и буква за ними обозначают порядковый номер страницы в «Кодексе Риос».

В. Талах. Пакаль – правитель Паленке.

Пакаль, Пакаль Великий, К’инич Ханааб Пакаль (майя K’inich Janaa[h]b Pakal) (23 марта 603 — 28 августа 683) — правитель Баакульского царства майя со столицей в Лакам-Ха (Паленке) с июля 615 по август 683 год.

Титул: священный Баакульский владыка (K’UH-BAAK-la AJAW), Священный Матавильский владыка (K’UH-MAT-la AJAW), западный кало’мте (OCH-K’IN KAL-ma-TE)

Continue reading

В. Талах. Баакульское царство

Баакульское царство, Баакуль (майя BAAK-la) — государство древних майя на территории восточной части современного штата Чьяпас, Мексика. Существовало в V — VIII вв.

Население: классические майя.

Столицы: Токтан; Лакам-Ха (современное городище Паленке).
BaakulIm1.JPG

* 1 Ранняя история
* 2 Баакульское царство в V- начале VII вв
* 3 Стабилизация государства при К’инич Ханааб Пакале и Кан Баламе II
* 4 Ослабление и новое усиление в первой трети VIII в
* 5 «Пробел» середины VIII в
* 6 Конец Баакульского царства
* 7 Другие государства, чьи правители имели титул Баакульских владык
* 8 Священные Баакульские владыки в Токтан и Лакам-Ха
* 9 Примечания
* 10 Первоисточники
* 11 Литература

Ранняя история

Местные исторические мифы связывают происхождение правящей династии Баакульского царства с прародиной Матавиль («Место Бакланов»), ближе неизвестной. Первым известным историческим правителем является К’ук’ Балам I (419 или 431 — 435 гг.), столицей которого был город Токтан (не идентифицирован). В 490 г., в правление второго преемника К’ук’ Балама I Буц’ах Сак Чи’ка столица царства была перенесена в Лакам-Ха.

Баакульское царство в V- начале VII вв

Подробности истории Баакуля V—VI вв. практически неизвестны; в Паленке не выявлено и сооружений, которые можно было бы отнести к этому времени. В конце VI — начале VII вв. Баакульские владыки вступают в борьбу за влияние в регионе средней Усумасинты и областях к востоку от нее, где сталкиваются с могущественным царством Кануль и его союзниками. Конфликт был неудачен для Баакульских владык, сама их столица оказалась дважды, в 599 (по общепринятому мнению) и в 611 гг. взята и опустошена вражескими войсками, погибли многие члены царского рода.
Расположение основных государств майя Западного региона в VII—VIII вв. (по А.Сафронову, 2003)

Стабилизация государства при К’инич Ханааб Пакале и Кан Баламе II

В обстановке кризиса в июле 615 г. на престол Баакульского царства был возведен двенадцатилетний К’инич Ханааб Пакаль. В течение его долгого, шестидесятивосьмилетнего (615 — 683 гг.) правления произошло укрепление государства, с середины 640-х гг. началась реализация масштабной строительной программы (среди построек этого времени «Забытый Храм», основная часть Дворца, «Храм XIII», «Храм Надписей»); в ходе войны 659 — 664 гг. с коалицией государств средней Усумасинты, союзных Канульскому царству, в сферу влияния Баакуля попали Пипа’ (Помона) и Санта-Елена-Баланкан. Ханааб Пакаль принимает высший среди правителей майя титул «западный кало’мте» и, кроме того, включает в титулатуру указание на владычество над Матавилем. В его правление имеют место и признаки обогащения местной знати, памятники и надписи представителей которой появляются наряду с царскими. В царствование сына Ханааб Пакаля, К’инич Кан Балама II (684 — 702 гг.) Баакульское царство достигает наибольшего могущества. В зависимости от него оказываются государства бассейна Усумасинты: Пипа (Помона), Вабе’а (Санта-Елена-Баланкан), Амаль (Мораль-Реформа), Пе’туун (Ла-Мар), Анайте; в 687 г. войска Паленке наносят поражение правителю Попо (Тонина) в горном Чьапасе. В Паленке продолжается оживленное строительство, в частности, сооружаются пирамиды т. н. «Группы Креста»: «Храм Креста» (самый высокий в Паленке), «Храм Солнца» и «Храм Лиственного Креста». Разрабатывается и активно пропагандируется официальный династический миф, в центре которого прославление и возвеличение К’инич Ханаб Пакаля.
«Храм Солнца» в Паленке. Фото Ю. Полюховича

Однако, с начала 690-х гг. начинается новая война Баакульского царства с Попо (Тонина), в ходе которой Паленке утрачивает влияние на верхней Усумасинте.

Ослабление и новое усиление в первой трети VIII в

Младший сын и второй преемник Ханааб Пакаля К’инич К’ан Хой Читам II (702—720/721 гг.) также пытался противостоять Тонина, но в августе 711 г. потерпел поражение и попал в плен. Вопреки высказывавшемуся мнению, что он был убит в Тонина, К’ан Хой Читам II не позже декабря того же года вернулся в Лакам-Ха. Однако, после этого внешнеполитическая активность Баакульского царства сходит на нет. С воцарением в январе 722 г. Аку’ль Мо’ Нааба III (по всей видимости, племянника К’ан Хой Читама) Баакульское царство возобновляет экспансию на верхней Усумасинте: его войска под командованием полководца Чак Сууц’а в 723—729 гг. одерживают победы над царствами Пьедрас-Неграс, Бонампак и некоторыми другими. В городе возобновляется оживленное строительство: Аку’ль Мо’ Наабом III были построены или перестроены «Храм XVIII», «Храм XIX», «Храм XXII».

«Пробел» середины VIII в

Многочисленные надписи Аку’ль Мо’ Нааба III обрываются на записи 736 г. О следующем правителе, его брате Упакаль К’инич Ханааб Пакале известны лишь отрывочные сведения, еще об одном Баакульском владыке — Кан Баламе III — упоминает под 751 г. надпись не из Паленке, а из Помона. Такая картина может быть случайной и связанной с тем, что памятники середины VIII в. находятся во все еще нераскопанной части городища Паленке, но, по общему правилу, прекращение создания каменных монументов в городах майя говорит о политическом упадке, обычно вследствие военного поражения.

Конец Баакульского царства

Долгая лакуна в поздней истории Лакам-Ха (Паленке) прерывается записью 783 г., созданной в ознаменование двадцатой годовщины правления К’ук’ Балама II, сына Аку’ль Мо’ Нааба III. При этом правителе происходит какое-то строительство во Дворце; впрочем, все достоверно относящиеся к его царствованию письменные памятники исчерпываются одной, пусть и мастерски выполненной, надписью на «Панели 96 иероглифов». Последняя дата из Паленке относится к ноябрю 799 г. и помещена на гравированном сосуде, найденном в одном из погребений. Описанное в тексте событие нередко толкуют как вступление на престол последнего известного правителя Баакуля, однако, в надписи речь идет о группе лиц, поэтому смысл текста не вполне ясен. Обстоятельства гибели Баакульского царства и его столицы неизвестны, хотя по археологическим данным население оставалось в Лакам-Ха до середины IX века. На городище найдены предметы, характерные для индейских культур побережья Мексиканского залива, но отсутствие следов намеренных разрушений на памятниках Паленке ставит под сомнение предположение о чужеземном вторжении как причине его конца.

Другие государства, чьи правители имели титул Баакульских владык

Помимо правителей царства со столицей в Лакам-Ха-Паленке, титул «священный Баакульский владыка» носили также правители Тортугеро, в 65 км восточнее Паленке. Можно предположить, что династии обоих царств имели общее происхождение. Из правителей Тортугеро наиболее видным был Балам Ахав (род. 623, правил в 644—679 гг.), который совершил ряд успешных походов против соседних городов, а в 649 г. захватил город Петен-Ти’ (Комалькалько) близ побережья Мексиканского залива, в 97 км к северо-западу от Тортугеро, и присоединил его к своим владениям. Правившие в конце VII—VIII веках правители Комалькалько по всей вероятности были потомками Балам Ахава и также именовались «священными Баакульскими владыками».

Священные Баакульские владыки в Токтан и Лакам-Ха

* К’ук’ Балам I (419 или 431 – 435)
* Ч’а-«Casper» (435 – 487)
* Буц’ах Сак Чи’к (487 – 501)
* Аку’ль Мо’ Нааб I (501 – 524)
* К’ан Хой Читам I (529 – 565)
* Аку’ль Мо’ Нааб II (565 – 570)
* Кан Балам II (572 – 583)
* Иш Йо’ль Ик’наль (583 – 604)
* Ахен (Й)о’ль Мат (605 – 612)
* […] Муваан Мат (612 – 615?)
* К’инич Ханааб Пакаль (615 – 683)
* Кан Балам II (684 – 702)
* К’ан Хой Читам II (702 – около 721)
* Аку’ль Мо’ Нааб III (722 – после 736)
* Упакаль К’инич Ханааб Пакаль (уп. 746)
* Кан Балам III (уп. 751)
* К’ук’ Балам II (764 – после 783)
* Вак Чам Ханааб Пакаль (?) (уп. 799)

Примечания
Первоисточники

* Талах, Виктор. Хроники Баакульских Владык.. www.bloknot.info (2009-09-25). — Тексты исторического содержания из города Паленке. Проверено 27 сентября 2009.

Литература

* Grube, Nikolai, Martin, Simon and Marc Zender. Palenque and Its Neighbors // Notebook for the XXVIth Maya Hieroglyphic Forum at Texas. — Austin, 2002.
* Martin, Simon and Nikolai Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens: Deciphering the Dynasties of the Ancient Maya. Second edition. — London; New York, 2008.
* Mathews, Peter, and Linda Schele. Lords of Palenque: The Glyphic Evidence // First Palenque Round Table. Part I. Pebble Beach, 1974. P. 63 – 75.
* Ruz Lhuillier, Alberto. El Templo de las Inscripciones. — México, 1973.
* Schele, Linda, and David Freidel. A Forest of Kings: The Untold Story of the Ancient Maya. — New York, 1990.
* Schele, Linda, and Peter Mathews. The Code of Kings: The Language of Seven Sacred Maya Temples and Tombs. — New York, 1998.
* Skidmore, Joel. The Rulers of Palenque: A Beginner’s Guide. Second edition. 2007 // Mesoweb: www.mesoweb.com/palenque/resources/rulers/PalenqueRulers-02.pdf.
* Stuart, David. Longer Live the King: the Questionable Demise of K`inich K`an Joy Chitam of Palenque // Pre-Columbian Art Research Insitute Journal. 2004. 4 (1).
* Stuart, David. The Inscriptions from Temple XIX at Palenque: A Commentary. — San Francisco, 2005.
* Stuart, David. The Palenque Mythology: Inscriptions And Interpretations of the Cross Group // Sourcebook for the 30th Maya Meetings. March 14 – 19. 2006.
* Stuart, David and George Stuart . Palenque. Eternal City of the Maya. – London: Thames&Hudson, 2008
* Беляев Д.Д., Сафронов А.В. Войны царств Бакаль и Йокиб в VII — VIII вв.: Реконструкция основных этапов конфликта. 2005 // www.mesoamerica.ru/indians/maya/yokib_bakal.html.
* Гуляев В.И. Забытые города майя. Проблемы искусства и архитектуры. — М., 1984.
* Полюхович Ю., Талах В. Путешествие в страну Ханааб Пакаля // Вокруг света. 2003. № 8. С. 4 – 15.

В. Талах. 2012: НА ИСХОДЕ ТРИНАДЦАТОГО МНОЖЕСТВА ВРЕМЕН

В. Талах. 2012.

НА ИСХОДЕ ТРИНАДЦАТОГО МНОЖЕСТВА ВРЕМЕН*

Первый вариант этой статьи был подготовлен и опубликован летом 2009 г. С тех пор вышли в свет некоторые важные материалы, в частности, относительно чтения надписи на «Монументе 6» из Тортугеро, которые побудили автора обновить ее.

Continue reading