Купрієнко С. А. Хосе де Акоста

Купрієнко С. А. Хосе де Акоста

Акоста, Хосе де (ісп. José de Acosta; 1540, Медіна-дель-Кампо, Іспанія — 1600, Саламанка, Іспанія) — іспанський історик, географ і натураліст, член Ордена єзуїтів, католицький місіонер[1]. Автор творів, присвячених природі та культурам Америки; передбачив ряд теорій, висунутих наукою XIX століття. Засновник біогеографії, геофізики та етнології (дифузійної біології та еволюційної культури).
Народився у місті Медіна-дель-Кампо, поблизу Вальядоліда, в кінці вересня або початку жовтня 1540 р. в родині торговців, ймовірно португальського та єврейського походження. E 1552 р. у віці 12 років почав навчатись у колегіумі Ордена єзуїтів міста Саламанки, але через місяць був переведений в колегіум свого рідного міста, до провчився до 1557 р. Після цього він провів своє життя в колегіумах Лісабона, Коїмбре (1557), Вальядоліда (1558-1559), Сеговії (лютий-жовтень 1559), Алькала-де-Енарес (1559-1567), Пласенсія і Оканья (1567-1569), Севілья (березень-квітень 1571) та Сан-Лукар-де-Баррамеда (квітень-червень 1571) [2], а потім був відправлений генералом Ордену Франсиско де Борха в віце-королівство Перу[3].
З 1571 року впродовж 14 років вів велику та плідну місіонерську і просвітницьку діяльність: у якості професора, викладав богослов’я у єзуїтських колегіумах віце-королівства Перу, сам заснував багато навчальних закладів в різних містах Перу і Болівії (Сукре, Ла-Пас, Куско, Потосі), а також Панами. В 1576 році був спочатку ректором колегіуму в Лімі, а потім обраним провінціалом (головою відділення ордену на певній території). За час свого перебування у віце-королівстві Перу Акоста здійснив три подорожі (1573-1574, 1576-1577 і 1578-1579) та зібрав велику кількість свідчень про природу регіону і культурі і звичаї його мешканців. В цей же час він вивчив «головну мову» місцевих індіанців – кечуа. Був активним учасником III Лімського Собору (1582-1583), редагував перші катехізиси для індіанців та прелатів, та редагував проповідницькі книжки, що вперше були надруковані в Перу в 1585 р.[4].
Вступивши в конфлікт з віце-королем Перу Франсиско де Толедо, графом Оропеса, він був відізваний в Іспанію в 1585 році; в березні 1586 р. він залишив Ліму та перебрався до Мехіко, де перебував до червня 1587 р. Тоді ж він остаточно повертається в метрополію, де зближується з королем Філіпом II. Відвідав у Рим у 1588 р. В подальшому, з 1588 по 1592 рр. Акоста жив та працював у Мадриді, Вальядоліді та Саламанці в якості орденського сановника, університетського викладача та церковного проповідника (його проповіді користувались великим успіхом і були видані в Саламанці в трьох томах). З 1592 по 1594 рр. із секретною місією іспанської корони перебував у Римі[5]. Повернувшись в Іспанію, живе в Мадриді, потім у Вальядоліді. В 1597 р. його було переведено ректором колегіуму єзуїтів у Саламанці, де і помер  15 лютого 1600 р.
Його робота «Про природу Нового Світу» (та іспанський варіант «Природна та моральна історія Індії») була швидко перекладена на багато мов, включаючи англійську, чим вплинула на британських учених. Роберт Бойль назвав її наймудрішою в світі. І. Ньютон і Р. Бойль захоплювалися відкриттям люмінесценції Н. Монардесом, якій Акоста дав пояснення.  Олександр фон Гумбольдт (1769-1859) запозичив описову систему природи в якості основи для розробки своїх ідей і використав її для створення своєї найбільш важливої роботи «Космос». Гумбольдт високо оцінив роботу Акости по дослідженню в області метеорології та фізики і за багато його відкриттів він удостоїв його званням одного із Засновників Геофізики. В «Історії Індій» вперше з’явилась теорія про чотири лінії без магнітного відхилення (він описав використання компаса, кут відхилення, різницю між Магнітним і Північним полюсом; хоч відхилення були відомі ще в XV столітті, він описав коливання відхилень від однієї точки до іншої; він ідентифікував місця з нульовим відхиленням: наприклад, на Азорських островах); міркування про вигини ізотермічних ліній і про розподіл тепла в залежності від широти, про направлення течій і багатьох фізичних явищ: різницю клімату, активності вулканів, землетрусів, типи вітрів і причини їх виникнення. Хосе де Акоста в своїй Історії (1590), вперше пояснив природу відпливів і припливів, їх періодичність і взаємозв’язок із фазами місяця. Він першим довів, що землетруси та вулканічні викиди мають різну природу. Описав різні землетруси (Вальдівія, Чилі, в 1575; Арекіпа, Перу, в 1582; Ліма, Перу, в 1586; і Кіто, Еквадор в 1587), їх очевидність привела його до думки, що вони здійснюють послідовне переміщення з Півдня на Північ. Він також першим описав цунамі висотою 25 метрів, яке увірвалися на сушу на відстань 10 км.
Акоста задовго до відкриття Берингової протоки висунув гіпотезу про заселення Америки вихідцями з Азії. Також він припускав, шо американська фауна виникла з європейської (що дозволяє вважати його одним з попередників дарвінізму), та зазначав у жителів Анд розвиток здатності жити на висоті понад 4000 метрів, передбачав досягнення наукової фізіології. Він описав один із різновидів висотної хвороби, що в науці отримала назву “хвороба Акости” або “синдром Акости”. Акоста зробив спробу класифікувати народів Америки за етнокультурним принципом (він відрізняв три основні «категорії варварів») і детально описав особливості цивілізацій астеків та інків.
Твори:
«Про природу Нового Світу» (лат. De Natura Novi Orbis) – латинська праця про природу Америки (1589).
«Про поширення Євангелія серед варварів, чи Про досягнення спасіння для індіанців» (лат. De promulgatione Evangelii apud Barbaros, sive De Procuranda Indorum salute) – проповідницька праця (створена в 1557 р., опублікована в 1589 р.).
«Природна та моральна історія Індії, в якій мова йде про визначні речі небесні, елементи, місцеві метали, рослини і тварин, а також звичаї, церемонії, закони, правління та війни індіанців» (ісп. Historia Natural y Moral de las Indias. En que se tratan las Cosas notables del Cielo y elementos, metales, plantas y animales de ellas y los ritos, ceremonias, leyes y gobierno y guerras de los indios, 1590)
«De Christo Revelato» та «De Temporibus Novissimi: libri quator» – дві проповідницькі книги, видані в Римі (1590).
«Concilio Provincial Límense de 1583» (Мадрид, 1590).
Літ.: José de Acosta // Catholic Encyclopedia. Volume One. – New York: The Enciclopedia Press, 1913.; Lopetegui L. El P. José de Acosta y las Misiones. – Madrid: Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, CSIC, 1942.; Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, № 2. – 1989.
 
[1] José de Acosta // Catholic Encyclopedia. Volume One. – New York: The Enciclopedia Press, 1913. – P. 108-109.
[2] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 390. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)
[3]  Lopetegui L. El P. José de Acosta y las Misiones. – Madrid: Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, CSIC, 1942. – 624 p.
[4] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 392-393. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)
[5] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 396. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)