Купрієнко С. А. Педро Куберо: перша навколосвітня подорож у східному напрямку

Купрієнко С. А. Педро Куберо: перша навколосвітня подорож у східному напрямку

Купрієнко С. А. Педро Куберо: перша навколосвітня подорож у східному напрямку by A.Skromnitsky

 
 
XVII століття дало світу багатьох знаних мандрівників: французів Жана Батіста Таверн’є, Жана Шардіна, німця Енгельберта Кемпфера, іспанців – торговця Педру Тейшейру, дипломата дона Гарсія де Сільву, місіонера дона Педро Куберо Себастьяна .
Саме останній з перелічених є винятковою особою – арагонець Педро Куберо здійснив першу навколосвітню подорож в східному напрямку і до того ж одразу суходолом і морем, перетинаючи величезні пустелі, гірські хребти, моря та небезпечні річки протягом 8 років. Йому належать детальні описи великих міст світу: Парижу, Риму, Венеції, Стамбулу, Ісфахану, Пекіну .
Навіть знаменитий драматург Педро Кальдерон де ла Барка присвятив дону Педро Куберо свій сонет .
Життя дона Педро
Як писав сам автор, він «народився в селищі Фрасно [Эль-Фресно, провінція Сарагоса] в Арагонському королівстві, в 1645 році» , але за іншими даними згадується також 1640 рік його народження , , хоча точно відомо, що охрещений він був у 1645 році . Також у неаполітанському виданні 1682 року, де розміщено портрет дона Педро, вказано його вік – «XXXVIII років», тобто він мав народитись десь у 1644 році . Його сім’я належала до найзаможніших в королівстві, оскільки батьки мали змогу відправити його навчатися гуманітарним наукам та філософії в єзуїтський Колегіум в Сарагосі, отримавши ступінь бакалавра , а потім Педро продовжив навчання теології вже в Саламанці. Також він вивчав юриспруденцію (він був обраний каноніком в кафедральному соборі Тарасони ). Серед своїх вчителів Куберо згадує доктора Вісенте Наваррете (навчав філософії), і вже в Саламанці – падре Маестро Годоя (навчав теології). Отримавши сан священника, він повернувся в Сарагосу, але потім відправився в Рим з наміром отримати від Папи Римського призначення апостольським проповідником Конгрегації кардиналів «Propaganda Fide» (створена в 1622 році для координації та управління проповідницької діяльності католицької церкви в світі, окрім територій в іспанській Америці, Філіппінах та в Азії ). Взявши посох та молитовник, він рушив до Риму в 1671 року , з чого і почалося його паломництво світом. Та свої подорожі почав записувати ще в Іспанії, відправившись із Сарагоси через Каспе, Барбастро та Уеску, перетнув Піренеї, після чого дістався Парижу , де проживав у Семінарії Закордонних Місій , і мав змогу бачити собор у Нотр-Дамі, бронзову статую Генріха IV, «Rua de Santo Honore», та околиці міста . В Семінарії Куберо зустрів Франсиско Паллю (1626-1684), патріарха Тонкіна (Північний В’єтнам) . Навідався до іспанського посла графа де Моліно. Король Луї XIV прийняв його у Версалі і йому було видано паспорт, датований 6 червня 1670 року . З Парижу він попрямував через Орлеан та Ліон до «знаменного своїми старовинностями міста» В’єна (де побачив гідравлічний млин ), а також Шамбері, Ізера, Гренобля та Женеви, в якому його, прознавши, що він католик, прозвали «папістом» та почали дивитися на нього «як на бика на площі». Та все ж йому вдалося без перешкод дістатися Савойї, міст Туріна, Верчеллі, Новару, потім П’ємонту та Герцогства Міланського, де його вразили «його вулиці – прекрасні та широкі; його палаци – чарівні, його храми – чудові, і серед них головний Храм, що називають Міланський Кафедральний Собор» . Продовжив він свій шлях через П’яченцу, Парму, Модену і Болон’ю, де знову зустрівся зі своїм товаришем по навчанню, тоді вже ректора Іспанського Колегіума, Доном Хуаном Бернардо Лафіта. Далі Куберо дістався «найкрасивішого міста серед інших в Італії» – Флоренції, де був прийнятий Великим Герцогом Козіме ді Медічі (скоріш за все це був Козімо III) і якому розповів про свою подорож Іспанією, Францією та Німеччиною та пообіцяв писати йому з будь-якого куточку світу, як буде така нагода . Деякі листи Куберо до герцога досі зберігаються в архівах Тоскани . Далі дон Педро пішов через Сієну і Вітербо.
Прибувши до місця свого призначення – Риму, Куберо був радо прийнятий сповідником іспанців. Отримавши перший дозвіл 9 лютого 1671 року та підпис кардинала, папа Клемент X видав декрет «Predicador Apostólico de las Provincias Fochien, Quantum, Chamsi, de las islas de Aynán del Reino de la China y de todas las Indias Orientales» для проповідництва в Китаї та Індії, з дорученням також здійснити подорож суходолом «аби побачити найкращий спосіб та форму, як Мужі Апостольські могли б впровадити розповсюдження Віри у віддалених Північних та Азійських провінціях». 15 лютого 1671 року дон Педро був призначений апостольським місіонером , . Тобто Куберо доручалося здійснити місіонерську подорож, але одночасно і стати першопрохідником. Для полегшення місії йому мали надати свідоцтва для релігійних організацій, що будуть траплятися йому на шляху, задля отримання допомоги. Такі свідоцтва були виписані бенедектинцями, премонстрантами, цистерціанцями, конгрегацією Клюні, Орденом єзуїтів, домініканцями та іншими. З ними у двадцятишестирічному віці він відправився з Риму в 1671 році . Але ще під час перебування в місті Куберо доволі змістовно описав його краєвиди та навіть нарахував 333 його церкви .
Куберо попрямував на північ через Умбрію, пройшовши Нарні та Сполето, відвідав Асіс, потім Толентіно, Мачерату, зупинився в Лорето , і вже в Анконі сів на корабель до Венеції, яку він назвав «одним з найбагатших міст світу… куди неможливо увійти, окрім як на судні або гондолою, як вони їх називають» . Звідти він вийшов до Австрії, перетинаючи Альпи через Тіроль і м. Інсбрук, сів на судно в Пассау та, змінивши одяг, прибув до Відня . Побачився там з іспанським послом – маркізом де лос Бальбасес , з метою отримати аудієнцію імператора Леопольда Ігнасіо I та отримав лист до польського короля та падре Педро Ронкільо (який пізніше став послом в Лондоні) , а також лист до «резидента в Константинополі» Крістобаля де Ешке . Куберо став свідком смерті імператриці Маргарити Австрійської в 1673 році .
Але спочатку дон Педро обрав шлях до Стамбулу, спускаючись вниз течією Дунаю, через Альба-Реаль (Братиславу), Туаріно (Дьйор), описуючи угорські міста як от «Естрігона» і «Гоморра» (Esztergom і Komáronvár), володарем яких був князь Янош Естерхазі . В м. Буда, що тоді передував під владою турків, Куберо жив у монастирі францисканців. Знову сівши на корабель, він більше не висаджувався з нього до самого Стамбулу (принаймні ніяких згадок про Дунай та Чорне море він не залишив), оскільки його попередили про небезпеку такого кроку, та все ж він згадав про дуже мальовничі пейзажі, оскільки бачив «багато чудових полів, миловидних місцевостей, поки не прибули до Нандоральби [Nándorfehévár?], а звідти прослідували до славного міста Константинополя» .
Оттоманською імперією тоді (в 1673 році) правив візир Фазил Ахмед-паша (1635-1676) з династії Кьопрюлю, а трон займав султан Мехмед IV Мисливець (1642-1693). В своїй книзі мандрівник дуже ретельно описує фортеці, пролив Дарданелли, пам’ятки столиці, її стіни та замки, колону Аркадія, порт Юліана, Сераль, який «йому не дозволили відвідати, а лише дали подивитися з дистанції 20 метрів від воріт», але він спромігся вивідати інформацію в якогось європейця, який, «вдягнувшись в жіноче вбрання, проникнув [туди] разом з вуличною торговкою». Також описую багато мечетей та головний собор Святої Софії. Однак, скоріш за все Куберо не був присутнім у Стамбулі в 1673 році, а лише на початку 1682 року , і він лише приєднав до своєї першої подорожі цей пасаж.
Та залишивши Стамбул, Куберо попрямував до Польщі, через Трансільванію, яку дуже швидко змушений був перетнути . Хоча і тут не все зрозуміло, оскільки свій шлях він майже не описує, лише видно, що він знову рухається вже в північному напрямку через Карпати до чеського міста Оломоуца (або Бреслава?), в Моравію та Сілезію .
В Польщі Педро Куберо був у Кракові, зупинившись в єзуїтському колегіумі Святого Петра, відвідуючи місто, палац, церкви та монастирі. Дону Педро навіть дали прочитати листа Франсиско Хав’єра до Святого Ігнатія [Лойоли], написане латиною 28 вересня 1542 року в Гоа. Навідавшись до Варшави, він дізнався, що король Міхал Корибут Вишневецький був при смерті і, начебто «помер не без отрути» (дата смерті 10 листопада 1673 року) . Тож йому довелося чекати виборів нового монарха, яким став Ян III Собеський. Отримавши королівську аудієнцію, Куберо дістав обіцянку короля допомогти йому успішно здійснити йому мандрівку, надавши один лист до царя Московії та інший лист до «Шаха Сулеймана, короля Медов і Персів» . В кінці червня 1674 року дон Педро знову відправившись в путь до Вільнюса разом з рефрендарієм короля, і потрапивши до безмежних лісів Литви, «слідуючи таким жахливим шляхом, і темним від стількох лісів, що найхоробріше серце зазнає суму». Перебуваючи в м. Вільно (місто тоді було поруйноване московітами) на банкеті в палаці одного литовського рицаря, він вперше в історії описав дію шарової блискавки.
Перетнувши кордон Литви і Московії взимку (єдиний зручний час для подорожі болотистою місцевістю), Куберо побачив, що селяни живуть в маленьких дерев’яних хатках із вогнищем посередині, в якому постійно спалюють дрова, підтримуючи жар, при цьому все перебувало в диму. В цих хатках одночасно жила вся худоба: кури, телята, корови, свині, вівці. Від цього люди в помешканнях були брудні, та «свинячі» на вигляд, як каже сам автор, вдягнуті в шкури овечі, баранячі та оленячі, а смрад стояв такий, що його «не порівняти з мертвими собаками». Там же він стикнувся з квасом, що робили з висівок, і смердів він так, що довелося закривати носа. Дали йому спробувати і «горальки» (горілки), але місцеві п’ють її з таким смаком, що «немає кращої речі на світі». А спосіб життя «селян настільки варварський, мерзенний, що серед варварських народів світу я не бачив більшого ніж цей». Він зробив припущення, що могло бути від слабкої комунікації з іншими народами, бо не лише заборонено входити іноземцям в це царство, а й той, хто входить (навіть посланець), то йому не дозволяють вийти, а той, що виходить, то йому дозволяють повторно входити, лише з вимогою служити Царю. Самі московіти не мають права виходити за територію царства, це дозволялося лише послам та посланцям царя. І полишати дороги, вирубані сокирами, небезпечно, бо можна померти в хащах, оскільки місцевість навкруги безлюдна. Всі головні дороги мають стражників, особливо на кордонах царства. Оскільки усюди безкраїй ліс, то місцин для проживання мало, лише на полянах, де засівають пшеницю та овочі, звиклі до морозів. І все «царство Московське, то є суцільний ліс».
Куберо дістався міста і фортеці Смоленськ, що стоїть на берегах Дніпра. Однак, за свідченням іспанця, місцеві називали річку інакше – Невель. А сама ця ріка, «веде свій потік на південь, омиваючи землю Козачію, людності дуже жорстокої і хороброї, та впадає в Понт Евксінський, або Озеро Меотійське цих Козаків, по іншому званих Балаков, або Ієтас; а це люди такі, що наводять страх, і хоробрі, з тих, що є в тому регіоні; і сторона, до якої вони приєднуються, вважає щасливцями Полководців». Але Куберо все ж пізніше проходив іншим шляхом через небезпечні місцевості, де саме в той час повстав Стєнька Разін, якого тим не менш він назвав Хрістофор Абаслін Разін, і який захопив та зруйнував Астрахань.
Цікаво, що в Смоленську Куберо став свідком контрабанди тютюну, який намагалися ввезти польські купці, що їхали на закупівлю хутра куниці та соболя. Але ввезення тютюну було царським указом заборонено під острахом смерті. За це їм відрізали вуха. І яким би не був наказ, його в точності виконають, бо «найбільше вони поважають лише свого Царя».
Педро Куберо зазначав, що монетами в Московії були срібні «копійки», овальної форми, на яких з одного боку зображено царя на коні, а на іншому – ім’я царя. Крім цієї монети інші не ходять.
В Можайську він зустрівся з венеціанським купцем Йосипом Корнарі, що проживав у Москві. Корнарі розповів, що вся Московія дуже сильно постраждала від війн та нападів татар, які спалюють все на своєму шляху. Зустрів Куберо в Москві і російського посла до Пекіну – Еспатаріо, валаха за національністю (з Трансільванії), і він був його перекладачем, коли спілкувався з царем. Ще він зустрів: ірландця Дієго Менесіо, царського посла у Ватикані, ще одного ірландця Патрісіо Гордонео, посла в Швеції, голландця Херонімо Франдроя.
Саму Москву місіонер описав як таку, що у більшості своїй мала дерев’яні будинки городян і такі самі церкви, а найголовнішим храмом була церква Святого Іоанна Хрестителя, розміщена поблизу царського палацу. Дзвін цієї церкви видався Куберо чи не найбільшим з тих, що він бачив у житті.
Звичаєм в Московії було наступне: іноземцю заборонялося виходити з гостьового будинку, розмовляти з ким-небудь чи бачити когось 15 днів, поки не буде дозволено побачитись з царем. Отримавши 22 грудня 1674 року (за три дні до Великодня) аудієнцію царя Олексія Михайлович (1629-1676), Куберо, детально описуючи протокол зустрічі, передав йому листа від польського короля та висловив пропозицію провести месу для католиків міста Москви. Але перш ніж її провести йому довелося отримати ліцензію від наближеної особи царя – боярина Артамона Сергія Матвейовича. На месу зійшлося близько 700 католиків (італійців, французів, валлонів, німців, поляків)!
Що дійсно здивувало іспанця, так це повна відсутність по всій Москві навчальних центрів або Колегій, з-за чого, як він думав, люди там недалекі розумом. Також дон Куберо був свідком церемонії благословення річки Москви і поховання знатної особи, і кількох інших обрядів .
З Москви його шлях пролягав річками через поселення Моркуч, Коломна до ріки Оки, Сергієвський Богоявленський Старо-Голутвінський монастир, Новосьолкі, Рязань, Папіно, потім Казімогрот, за яким починалась азійська Татарія. Далі йшов через Коп [Копаново], Муром, де проживали мордвини, Новгород, Козьмодем’янськ, Казань, Самара, Сизрань, Саратов, там проживали також фіно-угорські народи – мордва, а також монгольський народ – калмики. І в кінці-кінців прибув до Астрахані, малонаселеного тоді містечка. Куберо повідомляє, що інша назва у ріки Волги була Раа’а (так її називали античні космографи; так само сам Куберо назвав і Каспійське море, пояснюючи, що це означає «той, що всмоктує, і є батьком багатьох вод» ). Він спростував відомості давніх та сучасних йому карт, де зображувались береги цієї річки безлюдними, а вони, насправді, виявились дуже густо заселеними, тому він так докладно описав свій шлях по ній, згадуючи назви поселень і народів. Більшість назв він записував через перекладача, тож вони можуть мати помилки, однак він не міг знати про ті населенні пункти, які його судно пропливало вночі.
В Астрахані Куберо дізнався як заготовляють осетрову ікру (яку він назва «улесте», але невідомо на якій мові ) і як сушать рибу, найсмачнішу з усіх, що він коштував у своєму житті. В місті він навіть зустрів сина воєводи, що до цього служив послом в Іспанії (можливо, мова йде про сина Хуана Кареньо Міранди, що перебував в Іспанії в 1668 році або син Петра Потьомкіна, який був відправлений царем до іспанського двору в 1667 році, щоб укласти договір проти турецького султана )! Саме місто нагадувало мандрівнику один великий госпіталь, бо всі мешканці ходили покусані москітами і чесалися. Через три місяці, тобто в травні 1674 році, разом з послом московського царя, відправленого до перського царя, Куберо вирушив морем у подальшу путь до Дербента (Дагестан) .
В Дербенті дон Педро зустрівся з французом Жаном Шарденом (1643-1713), який згодом зробим деталізований опис руїн Персеполя. Тими самими шляхами, що і дон Педро, одночасно пройшли венеціанець Амброзіо Бембо (1652-1705), що йшов з Алеппо, француз Франсуа Петі де ла Круа (1653-1713) .
З Дербенту Куберо поїхав у складі каравану вздовж берега моря або через Єреван (який він називає Руан ) або на південь до міста Шамахі (Азербайджан) або Шамакі (Вірменія), яке незадовго до цього зазнало руйнівного землетрусу. Там він знаходився два місяці в компанії вірменських та грузинських християн, чекаючи на дозвіл шаха – великого Сафі II (більше відомого як Cолейман I), який перебував тоді в Казвіні (іранське місто в 100 км на захід від Тегерану). Отримавши дозвіл, караван попрямував далі, здійснюючи переходи лише вночі, коли не було спеки, до міста Ардабіль (Північний Іран) – «прекрасного міста Арменії, дуже багатого своїми тканинами та шовком» . Там довелося зробити зупинку на 20 днів, оскільки російський посол захворів на горло, але гуляючи містом дон Педро був здивований, зустрівши «монаха Базіліо… якого я бачив у Римі, він мені влаштував теплу зустріч і відвів мене до свого монастиря». І протягом наступних 19 днів він мав змогу «часто спілкуватися з ним італійською мовою стосовно нашої Віри, і її обрядів», а дізнавшись про плани Куберо, монах дав йому листа для Макарія, армянського патріарха в Казвіні .
Шлях до Казвіну пролягав через поля пшениці та бавовни, але міст майже не траплялося. В самому місті як раз відбувалося веселе свято, торгові лавки були закриті. Відпочивши три дні від виснажливої подорожі, церемоніймейстер шаха запросив їх на аудієнцію. Під час зустрічі з шахом дон Педро подарував йому «гарний годинник зі срібною філігранню та позолотою, два музичних інструменти «монохорд», інкрустовані ебеновим деревом та слоновою кісткою… та два прекрасних смарагди». При цьому шах поцікавився, як поживає його друг польський король, та які плани у Куберо. На що він відповів, що думає продовжити подорож до Індії. На цьому королівська аудієнція завершилась. Дон Педро яскраво описав зал аудієнції, трон, вбрання шаха і те, як виглядав шах: «мені здалося, що він людина тридцяти шести років, з чорною бородою до грудей, білим обличчям, чорними красивими очами» . Потім в садах був організований банкет, де він сидів біля російського посла, а поруч з ним його товариші, яких він вперше описує, як супутників подорожі: «один був італійцем, сином міста Венеції, на ім’я падре Себастьян Кабаньолі, особа багатьох здібностей і дуже доброчесний священник, і який слідував за мною більшу частину паломництва, поки не помер на цьому доброчесному шляху в Східній Індії в місту Гоа, в королівському шпиталі, яким опікувались отці-єзуїти» .
Описує дон Педро і місто Казвін, розміщене на схилі гори, його укриті вулички, повні торгових лавок, велику площу та розкішний палац шаха. Куберо навіть став свідком, як шах власноруч вбив свого головного полководця. Але отримавши привілей рухатись далі, іспанський місіонер рушив до Ісфахану в супроводі вірменських торговців, проходячи міста Скарбач (Кум) та Кашан, і через важко здоланні та засніжені гори, де зустрівся з португальцем, після чого досяг Ісфахана . Місто показалось йому одним з найбільших та найкрасивіших міст світу, «яке серед них називалося Константинополем». Він докладно описує його, особливо відзначаючи квартали Сульфа (Йульфа), де проживали вірмени-християни і де розміщувались їх храми (всього дам було 4 католицьких церкви ), і «квартал настільки ж великий, наче місто Сарагоса», а також подібного розміру квартал Тауріс, і квартал Гаурос, «стародавніх невірних Персії, які з часів Царя Кіра і Дарія, вшановують сонце і вогонь, підтримуючи його постійно, не даючи загаснути». Головну площу називали Мейлан (Мейдан?), довжиною 690 кроків, з каналами та деревами, мечетями і королівським палацом, біля якого стояло 24 гармати з гербами іспанського короля Філіпа II, щоб були привезені зі зруйнованого міста Ормуз, завойованого персами в 1622 році за допомогою англійців , що не могло не засмутити дона Педро. Описує він і 10 кілометрову вулицю з висадженими деревами, квітами, плодами . Вразила його і річка, що зникає посеред землі . Бачив він і жертвоприношення верблюдиці, але не зміг зрозуміти, що воно означало .
Після Ісфахану дон Педро відправився до Бандар Аббаса, що на узбережжі Перської затоки з північної сторони Ормузької протоки. Та ще «на шляху до міста Шираз, в місцевості під назвою Сеїльмінар, що на відстані 4 ліг від Ширазу, я зупинився, оскільки дуже втомився… По праву сторону виднілися якісь старовинні руїни, що виглядали справою рук старовинних варварів», однак, не вдаючись в подробиці, Куберо проігнорував руїни Персеполю, які увічнив раніше своїми записами дон Гарсія де Сільва-і-Фігероа .
Вже в Ширазі, місіонери запевняли дона Педро, що часто чули, начебто народ «Гуаурі, стародавні ідолопоклонники Персії, які дізналися від своїх предків, що там було місце, де правив Кір, Дарій та інші царі Персії». Та все ж Куберо був змушений поспішати і вирушив в подальшу путь, проходячи гори і долини, де сіяли бавовну, і з місцевості Сельбістан, перетинаючи Пасаргаду, він зауважив, що «там, як кажуть, було розміщене поховання короля Кіра, і є найпрекрасніший кипарис з величною кроною, якому поклонялися і вшановували деякі язичники». Далі Куберо рушив до «прекрасного» міста Лара, що стояв в одноденному переході від Бандар Аббаса, і, побачивши море, зауважив, що він «вже як два роки йшов суходолом… від чого було бажання увійти в море» .
В Бандар Аббасі («бандар» означає порт) дона Педро прийняв французький консул, але дізнавшись, що неподалік, в Бандар Конзі (Bandar-e-Lengeh), з’явився корабель з Басори, який збирається йти в Могор, то він відплив в той порт, де його прийняв португальський торговий агент Мануель Родригес де Агіар. Чекаючи на корабель, Куберо відвідав острів Ормуз і руїни старої факторії португальців, і саме в цей час прибули 4 корабля з армади Гоа, на які він вирішив сісти. В якості капелана він супроводжував капітана армади дона Хуана де Саа-і-Сотомайора . Після кількох пригод, він досяг узбережжя Індії, висадившись спочатку в Діу, а потім в Сураті, в той час одному з найвідоміших міст Сходу, в якому було повно торговців з усього світу, оскільки «там не було нестачі англійців, голландців, гамбургців, французів, данців, шведів, венеціанців, генуезців, персів, арабів, китайців, японців, іспанців… бо не було народу з усього Світу, якого б там не зустріли». Хоча саме місто йому здалося не надто великим, але з гарними будинками. Мешканці краю були «кольору сирої айви… чоловіки і жінки ходили оголеними до талії, оскільки була надзвичайна спека» .
З Сурату за одну ніч Куберо дістався Даману («перша земля католиків… на Сході» ), а потім через Базаїн (Бомбей/Мумбай), пливучи вздовж берега, попрямував до Гоа, відвідуючи численні міста та царства, такі як Чауль в царстві Кананор, де він був очевидцем індуського звичая живцем спалювати дружину під час поховальної церемонії її померлого чоловіка .
Діставшись Гоа, дон Педро був прийнятий португальським губернатором Луїсом де Мендосою , і його запросили до себе в колегіум Сан-Роке єзуїти, де Куберо провів Святий Тиждень 1675 року . Він відвідав поховання Святого Франсиско Хав’єра (листа якого він читав у Польщі) . Куберо вразило те, що Гоа вже не було таким великим портом, як це було раніше, коли саме в це місто заходили кораблі з усіх країн світу, оскільки імперські амбіції Португалії зійшли нанівець. Розмірковуючи про примхи фортуни, дон Педро дізнався про прихід судна, що йде на Цейлон.
З Гоа він плив на кораблі до Коломбо на Цейлоні, перераховуючи королівства та міста на своєму шляху. Серед головних міст було Кочін – «головне місто всього узбережжя, ним володіли португальці, але зараз воно за голландцями» . Завдяки погожому вітру судно перетнуло мис Коморін і прослідувало до Цейлону – «Азійського раю». Вперше в історії ботаніки Куберо зробив опис кориці, помітивши її спорідненість з лавровим деревом. Там же він був вражений багатствами дорогоцінних каменів, таких як рубіни, гіацинти, сапфіри, топази, гранати, смарагди, і особливо перлин, які видобували з навколишніх вод. Стикнувшись із непорозумінням з місцевою колоніальною владою голландців (губернатором тоді був Антоніо Павельон ), які забороняли проводити католицькі меси та займатися торгівлею, Куберо сів на корабель та відправився з Коломбо на південний берег острова до м. Ґалле, але натрапив в місті на валлонця, та оскільки Куберо знав французьку мову, то видав себе за француза, привітавшись із ним, і таким чином йому вдалося роздивитися ту частину острова і провести месу .
Наступним пунктом подорожі став Нагапатан (Nagappattinam?) на малабарському узбережжі, де данці тримали торгову факторію. Пізніше він прибув у Санто-Тому або Мадастра Патан (Мадрас; стародавня Каламіна, де за переказами помер Святий Фома ), в якому хазяйнували англійці. Та посеред своєї розповіді Куберо вставляє оповідь про пригоду, що могла стати останньою в його житті, коли він захотів відправитись на Мальдіви, щоб відвідати тамтешніх католиків, його корабель був захоплений малабарськими піратами, які продали його як раба за 9 нових пагод (назва монети) , тож він і його товариші по судну опинилися у рабстві на головному острові Мальдів. Але згодом, відслуживши одному хазяїну – «Малабарському негру», дружина якого мала португальських предків, а тому визволила Куберо, і дон Педро зміг повернутися в Мадастра Патан. Далі його шлях пролягав через Паліакат (Pulicat?) та вздовж Бенгальського узбережжя, перераховуючи розміщені на ньому міста . Куберо відвідав також Сіам .
Потім судно взяло курс на Малаку, увійшло через Малакський пролив «між материком Малайців та островом Ачен» (нині Суматра). В Малаці Куберо провідав голландського губернатора Бальтасара Борта (правив з 1665 по 1679 рр.), з яким зав’язав міцну дружбу. Було дозволено провести месу, на яку зійшлося до 1700 віруючих. Але новий губернатор обмежив дозволені дії мандрівника Куберо і навіть кинув його до в’язниці 7 жовтня 1676 року, де він провів 4 місяця, і був виселений з острова та усіх голландських володінь в Азії з обов’язком сісти на корабель, що слідував на Філіппіни .
Попрямувавши до Маніли на судні капітана Луїса де Матьєнсо в кінці квітня 1677 року, дон Педро потрапив у страшну бурю в Сінгапурському проливі, ледь не потрапивши до корабельної аварії, але потім пройшли острова Пуло Кондор. Ще через 15 днів прибули на Борнео, потім на острів Міндоро, острів Кози, острови Монаха і Монахині . Діставшись Філіппін його судно прибуло в порт Кавіте, що «в трьох лігах від міста Маніли на одній косі». Місцеві урядовці (старший алькальд де Марівелес спочатку прибув на судно) прийняли його дружелюбно, і наступного дня він вже відвідав губернатора дона Франсиско Колому (президент Королівської Аудієнсії, призначений на посаду 11 квітня 1677 року після смерті Мануеля де Леона, сам же помер у віці 80 років – 21 вересня (чи 11 жовтня?) 1677 року), якому він розповів про «всі свої паломництва, труди і нещастя» . На час перебування на Філіппінах його люб’язно прийняв в своєму домі земляк – королівський чиновник, рахівник дон Франсиско Антоніо де Ехеа, родом з Барбастро. Також дон Педро зустрів земляка – падре Сампера, родом з Каспе, який був тут пріором домініканців , Хоче де Амескіту з Сарагоси, генерального прокуратора домініканців, Хосе Вільяльва, Провінціала августинців, а також своїй колег по навчанню Мігеля Рубіо, пріора монастиря Сан-Августина в Манілі, єзуїтів падре Кларете та Кані .
Близько одного року тривало перебування дона Педро на Філіппінах. В той час Куберо став свідком руйнівного землетрусу 29 листопада 1677 року – одна з небагатьох точних дат, яких так бракує в його книзі.
Після проведення проповідей в різних провінціях (Кагайан, Мондоро, Пампанга, Себу, Камарінес ) і повернення до Маніли, Королівська Аудієнсія вважала за краще, щоб Куберо повернувся в Іспанію, щоб надати звіт про його дивне паломництво, оскільки за його словами «хоча інші і робили шлях навколо світу, то це було морем, як це розповідається про Себастьяна Кано і Франсіско Драке [Френсіса Дрейка], але я пройшов шлях навколо світу, йдучи більшу частину суходолом»; і хоча він заявив оїдорам Аудієнсії, що має намір іти в Китай, все ж був змушений підкоритися і відправитись в Іспанію через Тихий океан, Америку та Атлантичний океан .
Описавши в деталях філіппінські острови, він тим не менш приділив окрему главу своєї книги «могутній імперії Китаю», зібравши точні та цікаві дані про країну, її провінції, міста (особливо ретельно про Пекін) та їх величні споруди, про їх жителів і звичаї, релігію і медицину (за його свідченням «лікарі цього краю є травниками»), їх ремісництво в кераміці та порцеляні з «дуже тонкої глини і міцної як кремінь».
Кілька глав книги Куберо присвятив Татарії, її звичаям, їх війнам з китайцями, а також дав опис Молуккських островів, які відвідав у 1678 році разом з єзуїтом Падре Кларетом .
В тому ж році «24 червня о 5 ранку» він відплив з Кавіте на манільському галеоні «Сан-Антоніо де Падуа», під командою дона Феліпе де Монтемайор-і-Прадо, сина оїдора Монтемайора-і-Мансільї, що наслідував владу після померлого Коломи . Лоцманом був біскаєць Хуан Рамо . Подорож Тихим океаном було довга, сповнена штормів, на межі корабельної аварії (довелося зупинятися на острові Тікао), коли багато людей страждали від дизентерії та хвороби «Бербен або Лоанда», тобто цинги, тієї самої, яка раніше вкоротила життя іншому мандрівнику на Схід – дону Гарсії де Сільва-і-Фігероа. 18 липня судно знаходилось на 13º 35’ північної широти, тримаючи курс на північний схід. 29 липня судно йшло на 18º 33’, 31-го липня на 19º 11’, 11 серпня на 22º 40’ північної широти, потім почали рухатись до 37-39 паралелей (на рівні сучасного м. Сан-Франсиско), яких дісталися лише 3 жовтня . На судні було багато хворих, навіть довелось «скидати по три або чотири мертвих тіла щоденно, так що за 15 днів ми викинули 92 померлих» . За час подорожі з 400 осіб залишились живими 192, при цьому в самому Акапулько загинуло 9 осіб .
Як би там не було, побачивши 27 листопада ознаки наближення землі (до якої було 50-60 ліг), на судні вирішили вдатися до однієї жартівливої морської традиції «Поводир смерті», яка представляла собою театральний арешт та винесення вироку капітану судна, лоцману та дону Педро, наказуючи дати екіпажу судна: одному – шоколад, іншому – печиво, солодощі та інші речі. Традиція полягала у символічному святкуванні і радості тих, хто вижив після жахливого плавання манільським галеоном, не бачивши 5 місяців «нічого крім неба і води». Лише 8 січня 1679 року вони прибули в Акапулько, де дон Педро жив чотири місяці в будинку свого земляка рахівника та королівського чиновника дона Мартіна Кальво, поки архієпископ Мехіко та віце-король Нової Іспанії дон Пайо Енрікес де Рібера не нададуть йому дозвіл . Там він зустрів дона Фернандо Валенсуела, якого виселяли на Філіппіни . Бачив, як прибули 4 релігійні місії, які направлялися того року до Китаю, сформовані з францисканців, августинців, домініканців та єзуїтів; також прибули солдати, які прямували на Філіппіни, і вони сідали саме на той корабель, на якому Куберо приплив, але вже відремонтований; галеон відплив в кінці березня 1679 року . В місті була міцна фортеця, збудована в 1617 році голландцем Адріаном Боотом, і вона справила приємне враження на дона Педро, хоча саме місто було маленьким та знаходилось в дуже незручному місці, в якому не було води та постійно дошкуляли шторми . І отримавши дозвіл, підписаний в Мехіко 15 травня, він зміг переїхати в Вера-Крус, перетинаючи гори і долини, прекрасні міста Чілапа, Тіштла-де-Гуерреро, Атлішко, Пуебло-де-лос-Анхелес, Мехіко та Пуеблу та описуючі дивні речі, наприклад, про безліч москітів, які кусали мандрівників, але він лікувався від укусів соком лимона. В Пуебла-де-лос-Анхелес, наприклад, Куберо побачив бібліотеку дона Хуана де Палафокса, «якої він ніде по всій Новій Іспанії не бачив» .
З Вера-Крус в перших числах липня Куберо на галеоні «Santísima Trinidad» відправився разом з флотилією дона Дієго де Кордоби, і наприкінці червня прибув до Гавани, яка є «дуже приємним, красивим містом з дуже широкими вулицями», де знаходився 9 днів. Взявши курс на Захід, флотилія за 40 днів успішно прибула в Кадіс, чим дон Педро Куберо Себастьян завершив своє довге паломництво, діставшись потім Севільї та Мадриду . Трохи згодом він представив королю Карлу II пам’ятну записку – короткій виклад його подорожі. Тим не менш він не довго перебував в Іспанії, бо вирушив суходолом до Риму, щоб передати листа (підписаного 23 січня 1681 року в Мадриді) іспанському послу дону Гаспару де Аро-і-Гусману, маркізу дель Карпіо . І королева-мати дала йому ще один лист (підписаний 9 січня 1681 року в Мадриді) для її сповідника і радника, а тоді вже кардиналу, Хуану Еварадо Нітарду . З цими та іншими паперами Куберо відправився до Риму, і вручив Папі римському свою пам’ятну записку на латині, де коротко представив свої подорожі та апостольські труди. Чекаючи на відповідь, яка все не приходила, він, розчарований, поїхав у Неаполь, де віце-король дон Фернандо Фахардо де Рекенсес-і-Суньїга, маркіз де лос Велес, з радістю його прийняв та наказав видати його книгу про паломництво .
Ось так попередник героя Жуля Верна лише за допомогою своїх власних сил та завзяття здійсним першу навколосвітню подорож суходолом і морем. За свідченням самого дона Педро під час подорожі він охрестив 22000 осіб , і саме про це він мав повідомити папу Інокентія XI, прибувши у Рим. Хоча формально, як це не дивно, Куберо не досяг мети свої подорожі – Китаю.
Відкриття Педро Куберо
1. Першим здійснив навколосвітню подорож суходолом і морем.
2. Першим здійснив навколосвітню подорож у східному напрямку.
3. Першим знайшов місцезнаходження Трої (до Шлімана).
4. Першим спростував свідчення старовинних авторів про існування в далеких країнах «монстрів» та чудовиськ, і першим у філології висловив припущення, що мова йшла лише про метафори або неправильний переклад метафор (наводячи приклад китайців та їх розуміння метафоричного виразу «однооких людей»).
5. Першим описав зубра.
6. Першим описав рослину корицю.
7. Першим описав дію шарової блискавки.
8. Першим зібрав свідчення про різні традиції виготовлення алкогольних напоїв (пива, квасу, горілки, бражки, медовухи, вина тощо) і про необхідні правильні компоненти для цього виготовлення (в цьому він був перший світовий експерт).
Книга «Паломництво світом» та інші праці дона Педро Куберо
В 1679 році Педро Куберо подав Його Величності королю Іспанії такий звіт «Сеньор Дон Педро Куберо де Леон, Іспанський Мирський Священник, смиренний васал Вашої Величності, житель Королівства Арагон, представлений стопам Королівським, представляючи свої труди, і паломництва, і т.д.». Брошура містить 10 листів, без дати, штамп на папері датований 1679 роком .
В 1680 році в Мадриді в друкарні Хуана Гарсії Інфансона була опублікована його книга «Коротка реляція про паломництво, що здійснив через більшу частину світу дон Педро Куберо Себастьян» («Breue relación de la peregrinación que ha hecho de la mayor parte del mundo don Pedro Cubero Sebastián»). Це перше видання включало також «Пам’ятну записку Карлу II». Книга складалась з 42 глав та «Короткого опису Монархії Великого Китаю, поділеної на 15 провінцій або королівств; взята з китайських книг, і з її Мапи». Загалом книга має 360 сторінок тексту плюс 20, що йдуть перед ним .
Відома також «Пам’ятна записка…», що йде окремою брошурою, і скоріш за все видана раніше за «Коротку реляцію…», однак автор вказаний як Педро Куберо де Леон .
На початку 1682 року дон Педро разом з послом Венеції відправився до Стамбулу, в якому він під час першої зустрічі навряд чи був, оскільки тоді була чума . Подорож зайняла 9 місяців.
Після повернення з мандрівки, в Неаполі в 1682 році було видана у друкарні Карло Порсіле більш змістовна робота Куберо «Peregrinación del mundo», що має [14] + 451 + [4] сторінки. В ній розміщено портрет автора, додано алегорію про Фернандо Фахардо, маркізу Велеса, якому присвячена книга. В ній вже 49 глав (перша й остання не пронумеровані), і це друге видання, розширене видання, але воно не містить «Пам’ятної записки» . Також дон Педро відвідав того року Рим. Також на відміну від першого видання більш докладно розписані події на Філіппінах та подорож Тихим океаном.
Наступного 1683 року з’явився переклад на італійську мову «Peregrinazione del Mondo. Tradotta della lingua spagnola por il Sigo Don Francisco Antonio de la Serna. Dedicado all’Excmo. Sr. D. Gaspare d’Haro e Guzmane, Marchese del Carpio», зроблений доном Франсиско Антоніо де ла Серна-і-Моліною, там же в Неаполі і тим же видавцем. На цей раз видання включало і «Пам’ятну записку…» і включало 47 глав (відсутні остання глава, що описує прихід до Мадриду королеви Марії Луїзи Орлеанської). Книга ця присвячена Гаспару де Аро-і-Гусману, маркізу дель Карпіо і дель Еліче, віце-королю і капітан-генералу Неаполітанського королівства .
Також існує ще одне – третє видання, що вийшло у Сарагосі в 1688 році під назвою «PEREGRINACION, qve ha hecho de la mayor parte del MUNDO DON PEDRO CVBERO SEBASTIAN»; друкарем був Паскуаль Буено. Цей том має [18] + 288 сторінок, та включає ксилографію розп’ятого Христа . Один із примірників зберігався в Імператорській Публічній Бібліотеці в Петербурзі.
Серед інших праць була книга «Descripción general del mundo y notables sucessos…», видана в Неаполі Сальвадором Костальдо в 1684 році. Вона має 446 сторінок. Переклад цієї книги на тосканський діалект італійської мови був здійснений в 1685 році доном Франсиско де ла Серною, арагонцем, а виданий в Неаполі друкарем Карлосом Порсіле .
Ще одна книга була видана в Римі на латині і містила випад проти Корану і Магомета, присвячена ж вона була Папі римському Інокентію XI. Інформації про неї, на жаль, не має: ні посилань, ні згадок в бібліографічних каталогах . Можливо, це був якийсь короткий виклад з його «Паломництва світом».
Призначений проповідником та апостольським сповідником військ імператора Леопольда I, Куберо відправився до Відня та допомагав йому під час його перемоги над турками та відвоюванню міста Буди під час битви 2 вересня 1686 року . Був свідком битви при Арсані, «місцевості між Сіклосом та Моасом», знову повертається в Буду, де перебував кілька днів через хворобу. Далі відвідує в 1687 році Пресбург (Братиславу), де відбулась коронація Йосипа І в якості угорського короля .
При поверненні до Іспанії він знову здійснив дивовижну подорож річкою Рейн, через Голландію, Бельгію (Брюссель, Гант), Фландрію, Англію (Лондон), Шотландію, Ірландію, Францію. Разом з ним подорожував син генерала Еспіноли . В Брюсселі Куберо був присутній під час «свята Папуги». Метою подорожі було досягти дозволу вільно проповідувати католицьким місіонерам у володіннях Великої Британії на Далекому Сході . Король Яків II люб’язно його прийняв, і навіть присутній єзуїт, що добре розумів іспанську, розповів королю про подорож світом дона Педро, та король погодився видати в Лондоні його книгу. Але англійською її так і не було видано . Куберо став свідком висадки в Англії Вільгельма III Оранського, правителя Нідерландів, з 40 тисячами солдат і 5 тисяч кавалеристів в листопаді 1688 року, та втечі Якова II з сім’єю до Франції . В 1689 році король Яків II повернувся до Ірландії, почалися війни між англійцями та французами, а в Лондоні протестанти спалили католицькі церкви .
З Англії він повернувся до Фландрії, де сів на корабель разом із графом Мансфельдом і попрямував до Галісії . Про цю подорож він написав у іншій книзі «Друге паломництво дона Педро Куберо Себастьяна, апостольського місіонера в Азії та Голосного Апостольського Сповідника військ Августійшого Сеньйора Імператора [під час війни] проти Турка в Угорщині» («Segunda peregrinación de don Pedro Cubero Sebastián, missionero apostólico de Asia y Confesor General Apostólico de los Exércitos del Augustissimo Señor Emperador contra el Turco en Vngria…») . Присвячена вона була дону Гарсерану Меркадеру Арнесіо де Сервельону, кабальєро з Монтеси. Книга була видана в Валенсії в 1697 році в друкарні Хайме де Бордасара. Том має [8] + 175 сторінок . В цій праці ґрунтовно розповідається про війни в Угорщині, про події в Англії та дається опис Валенсії.
Педро Куберо написав ще одну книгу – «Descripción general del mundo y notables sucessos que han sucedido en él: con la armonía de sus tiempos, ritos, ceremonias, costumbres, y trages de sus naciones, y varones ilustres que en él ha avido…», видану в Валенсії в 1697 році друкарем Вісенте Кабрерою. Том містить [14] + 342 сторінки, включаючи ксилографію Діви Марії, що опікується Беззахисними . Фактично, це було перевидання книги, надрукованої в Неаполі в 1684 році Сальвадором Касальдо. Також вийшло її видання в Мадриді в 1739 році.
З цієї книжки відомо, що Педро Куберо склав компанію королеві Марії Ані Пфальц-Нейбургській під час її подорожі до Ла-Коруньї в вересні 1690 року, застав Каталонські Війни. В Каталонію його відправив король в супроводі герцога Медіни Сидонії; там він займався шпиталями, поки не було досягнуто миру .
Після цього він повернувся до Мадриду, але король відправив його в Африку сповідувати та допомагати католикам, що проливають свою кров у великій фортеці Сеути, де дон Педро застав її осаду марокканцями .
Як вважають деякі джерела, Педро Куберо начебто помер десь близько 1696 або 1697 року , хоча його «Epítome de los arduos viajes que ha hecho el doctor P. Cubero Sebastián en las cuatro partes del mundo: Asia, Africa, América y Europa: con las cosas más memorables que ha podido inquirir» вийшла в Кадісі в 1700 році в друкарні Крістобаля де Рекени . Цей том містить [16] + 112 сторінок, в якому присутній також «Трактат про опис міста Сеути» («Valor heroyco con que se portó la nación española contra los bárbaros agarenos de la Mauritanea Tinguintanea en la interpressa de la Lengua de Sierpe en la gran Fortaleza de Septa, el día del grande Apóstol y patrón de España Santiago, a veinte y cinco de julio de 1699») и реляція стосовно подорожі автора, здійсненої в Стамбул в 1682 році в супроводі посла республіки Венеція . Їх шлях пролягав через Сару і Белград . В Стамбулі один турок розповів дону Педро про свою релігію, історію, звичаї та закони .
Однак відомо, що 2 вересня 1699 року маркіз Вільядаріас, губернатор та капітан-генерал Сеути, підписав дозвіл, в якому йшла мова про те, щоб «переправити в Іспанію дона Педро Куберо Себастьяна» . І тільки-но він прибув у Кадіс, на півострові його чекали новини про те, що шотландці закріпилися на річці Даріель. В Кадісі дону Педро довелось виконувати кілька місяців обов’язки сповідника та працювати в шпиталях .
Стосовно розбіжності в датах, варто зазначити, що брошура «Porfiado sitio del Mequines adusto sobre la plaza de Ceuta…», написана в прозі та віршах і яка налічувала [16] + 35 сторінок, має підпис автора на сторінці [16], і де повідомляється, що король Карлос II вже помер, що вказує на те, що текст був написаний після листопада 1700 року, а тому строк життя дона Педро має бути продовжений принаймні до цієї дати. Правда, ні дати, ні видавця цієї брошури на ній не вказано .
Також він написав рукопис «Vida, crueldades y tiranías de Muley Ismael, intitulado Emperador de Marruecos y Rey de Mequinez» (бл. 1690), що містить 12 листів та знаходиться в Національній Бібліотеці Мадриду під № ms. 8077.
Ймовірно, Куберо належить книга «Porfiado sitio del Mequinés adusto sobre la plaza de Ceuta, valor incontrastable con que se han portado las armas católicas, notables acaecimientos que ha ávido en él», без дати видання, на 18 листах. З якої можна зробити висновок, що Куберо не помер в 1697 році, оскільки згадуються події 1699-1700 років. Видана вона була на ще раз в XVIII столітті, але вже на 50 сторінках.
Бібліографія
1. Antonio Carreira Vérez. El padre Cubero y su viaje por Asia a fines del siglo XVII // Revista de dialectología y tradiciones populares. Tomo 51, Cuaderno 1. – 1996. – P. 19-44. – ISSN 0034-7981.
2. Bibliografía española de las Islas Filipinas (1523 – 1810) / por J.T. Medina. – Santiago de Chile : Imp. Cervantes, 1897. – 556 p.
3. Bibliografía española de las Islas Filipinas (1523-1810): (continuación): siglo XVII. Tomo 100 / por J.T. Medina. – [1898]. – P. 421-482.
4. Dolores Fernández López, Fernando Rodríguez-Gallego; colaboradores en la coordinación Mónica Domínguez Pérez… [et al.]. – Vol. 2. – Santiago de Compostela : Universidade, Servizo de Publicacións e Intercambio Científico, 2006. – P. 247-254. – ISBN 84-9750-612-X.
5. Ignacio de las Heras Moreno. Los libros de viajes y la “Peregrinación del mundo” de Pedro Cubero Sebastián // Campus stellae : haciendo camino en la investigación literaria / bajo la coordinación de
6. Joaquín Maria Córdoba. Pasajes de una vuelta al mundo. El Oriente de Pedro Cubero Sebastián en su periplo universal // Arbor. – CLXXX. – №711-712. – Marzo-Abril 2005. – P. 671-695.
7. Joaquín Maria Córdoba. Tiempo de caballeros andantes // Arbor. – CLXXX. – №711-712. – Marzo-Abril 2005. – P. 619-625.
8. María Lourdes Díaz-Trechuelo López Spínola. Un Clérigo aragonés en América y Filipinas: Pedro Cubero Sebastián y su “peregrinación” // VII Congreso Internacional de Historia de América / coord. por José Antonio Armillas Vicente. – Vol. 1 (La corona de Aragón y el nueno mundo: del Mediterráneo a las Indias). – 1998. – P. 223-238. – ISBN 84-7753-707-0.
9. Ramón Alba Sanz. Viajes y circunstancias de Pedro Cubero Sebastián // Isimu: Revista sobre Oriente Próximo y Egipto en la antigüedad. – № 9. – 2006. – P. 89-105. – ISSN 1575-3492.