Купрієнко С. А. Пам’ять про жертву // Студії пам’яті в Україні: стан, проблеми та перспективи. Всеукраїнський круглий стіл. – Київ, 7 жовтня 2014 р.
Комунікація будувалася в усі часи навколо їжі, тим більше, що більшу частину свого минулого як виду, людина їла під час смерті інших видів тварин, тобто спілкування відбувалося навіть в присутності трупів, яких і їли. Але з часом все набуло символічних форм.
Прослідкуємо цей шлях?
На похоронах і поминках також відбувається обмін: одні приймають те, що передають інші. В даному випадку головною для обміну є історія життя померлого – її передають на збереження роду, оскільки з його смертю перервався б ланцюжок обміну.
Жертвоприношення – це комунікація, це діалог, це звернення і відповідь на нього. Це одночасно і обмін символічних дарів на знаки і вербальна комунікація, яка проходить паралельно. Це та ж купівля-продаж, той же обмін, де є і товар, і гроші / товар, і продавець з покупцем. При жертвопринесенні покупець звертається до бога-надієрарха через жерця / продавця. Але бог є лише уособленням минулого, так би мовити покупець звертається до сукупності минулих обмінів, до «пам’яті часів», і одночасно веде торг із надієрархом / наддомінантом. Власне надієрарх і є «минуле», «сума минулих часів і досвіду» або «весь обсяг пам’яті роду». І все це відбувається у формі діалогу: прохання – відповідь; благання – провіщення і тощо.
Під час жертвоприношення їжа виступає каталізатором «угоди» й одночасно товаром під час обміну.