Купрієнко С. А. Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні полководці

Купрієнко С. А. Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні полководці

Військо імперії інків Тавантінсуйу:структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні по… by A.Skromnitsky

В історіографії добре представлено вивчення політичної та соціальної історії імперії інків Тавантінсуйу, однак повністю відсутні монографії з питань дослідження військової справи інків. Є окремі статті з питань окремих видів зброї: пращі та списокидалки (Хесус Вега Ернандес, 2002), булави та палиці (Л. Ернесто Понсе, 2002), металева зброя (Кармен Перес Маестро, 1999). Також є узагальнюючі праці про військову справу країн, території яких входили раніше до складу імперії інків – про військову історію Перу (Едмундо Гільєн та Віктор Лопес, 1980) та Еквадору (2005), де побіжно згадуються доколумбові часи. В праці Едмундо Гільєна та Віктора Лопеса (1980) окремим додатком наведено перелік основних інкських полководців та визначних битв, щоправда, він далеко неповний та не прив’язаний до джерельної бази.
З метою з’ясувати, як невеликий етнос інків (бл. 40 тис. осіб) зміг завоювати панівне становище на заході Південної Америки та розширити кордони імперії на 5000 км всього лише за 100 років, виявилося необхідним дослідити на основі широкого кола писемних джерел військову справу інків, її особливості, структуру, склад, чисельність, стратегію і тактику, визначити основних полководців та військові кампанії, а також на базі археологічних досліджень встановити типи та види зброї, якою користувалися інки, способи її виготовлення і застосування. Враховуючи соціальну структуру, досліджено військові привілеї, статус воїнів та полководців.
Військо інків вважалося найсильнішим на американському континенті і мало десятки та сотні тисяч воїнів, найдосконалішу на той момент зброю і використовувало чудову тактику ведення бою в різних географічних та кліматичних умовах. Інки не звикли оборонятися: вся історія Тавантінсуйу являє собою серію військових походів, спрямованих на розширення володінь і придбання нових багатств. Саме тому мистецтво атаки і облоги, зброя наступу і відповідні тактичні прийоми розвивалися в цьому напрямі.
В основному, війни не доходили до повного винищення противника, бо метою було завоювати, встановити панівне становище та інтегрувати захопленні поселення. Інки намагалися взяти в осаду противника, відрізати їм постачання та воду, спокійно спостерігаючи за тим, як вони будуть здаватися, що рано чи пізно наступало. В разі перемоги інки намагалися не завдавати шкоди переможеним, оскільки вони були їх новими підданими. Можливо, саме тому палиці та булави були обмежені у розмірах і радіусах дії. Навпаки, європейські війни XVI ст. були всеохоплюючими з повним винищенням супротивника.
Незважаючи на те, що археологічних розкопах та в музейних колекціях можна знайти чимало предметів військового призначення індіанців Центральних Анд, це ще не означає, що ми, європейці правильно розуміємо, якою була війна між індіанцями. Насправді, слід розрізняти так звані «ритуальні війни» та «священні війни».
Підсумовуючи, можна сказати, що досвід інків у військовій справі має привернути увагу дослідників військової історії, оскільки досягнення інків у веденні війни та боїв були більш гуманними, ніж європейські війни. А досягнення інків у питаннях організації війська, його мобілізації становлять неабияке надбання для військової справи.
Література:

1. Куприенко С.А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / Под ред. С.А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3.
2. Пачакути Йамки Салькамайва, Куприенко С.А. Доклад о древностях этого королевства Перу / пер. С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 151 с. — ISBN 978-617-7085-09-5.
3. Талах В.Н., Куприенко С.А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 370 с. — ISBN 978-617-7085-00-2.