Позначка: Тавантінсуйу

Купрієнко С. А. Зброя інків

Дане дослідження з області військової історії інків обумовлене тим, що і досі не існує впорядкованого бачення про те, якою зброєю користувались індіанці за часів імперії інків Тавантінсуйу (XV–XVI ст.). Обмаль і монографій з цього приводу. Єдина, яка стосується військової історії Перу, є лише книга Едмундо Гільєна та Віктор Лопеса (1980). Усю подібну інформацію ми можемо черпати лише зі статей на археологічну тематику.
Тож метою нашого дослідження є аналіз видів і типів зброї інків, з чого були вони вироблені, з’ясування характеру та способу їх використання, і в чому полягала суттєва різниця між індіанською зброєю та європейською.
Для пошуку назв зброї інків нами були використані словники індіанських мов, зокрема кечуа-іспанські Домінго де Санто Томаса (1560) та Дієго Гонсалеса Ольгіна (1608) [1; 2].
Перш за все відзначимо, що індіанські воїни носили просту зброю всіх видів, спеціалізація з озброєння здійснювалася згідно приналежності до тієї чи іншої етнічної групи, наприклад, солдати народу Чанка були фахівцями з використання дерев’яних молотів або маку, тоді як солдати регіону Антісуйу (високогірної сельви) частіше використовували лук і стріли. Також спеціалізація в носінні зброї була за тим, до якого рангу належав воїн.
Більшість видів зброї, знайденої в Центральних Андах, насправді, не виконували роль зброї, а були статусними предметами [3, p. 323].
Тим не менш варто визначити такі види зброї за способом використання: захисні обладунки, наступальна зброя, захисні споруди і фортифікації, штурмові та допоміжні засоби.
Серед захисних споруд, штурмових та допоміжних засобів були наступні: військові укріплення або огорожі; лігва, лежбища, схованки; траншеї; частоколи або огорожі з дерева; фортеці або форти; колективні щити величезного розміру для захисту сотні осіб, що використовувались для штурму фортець; драбини для штурму фортець; носилки для воєначальників або гамаки; намети або великі шатро; пастки, западні [1; 2].
Захисні обладунки. Виготовлялися захисні види зброї з металу, дерева, бавовни, шерсті та пір’я [3, p. 326]: щити прямокутні [3, p. 327; 4, p. 134–135]; щити особисті круглі або овальні; щити колективні круглі або овальні [5, p. 74]; павези — довгі щити, що прикривали все тіло воїна; шоломи [3, p. 327; 4, p. 134]; нагрудники; бавовняні плащі; бойові куртки та короткі захисні спідниці [3, p. 327].
Наступальна зброя. Інки використовували наступальну зброю з каменю, кістки, дерева, золота, срібла, бронзи та міді. Та хоча інкам було відомим залізо, вони його не використовували, зважаючи на складнощі при його виплавці та обробці. Зазвичай, вироби зі зброї мали примітивний вигляд [6, p. 29]. Невідомо чому, але конкістадор Алонсо Енрікес де Гусман, що допомагав Ернандо Пісарро при битві під Куско проти індіанців Манко Капака, писав, що індіанці «не мали захисної зброї, але у них було багато атакуючої» [7, p. 133].
Серед наступальної зброї були такі види: списокидалки; дротики; пращі [7, p. 120]; болеадорас — рід ласо з каміннями або кулями [7, p. 133]; кам’яні ядра — круглі снаряди великого розміру, що використовувались при захисті фортець; кидальні каміні — мотузка, що на одному з кінців має камінь; кам’яні глиби — великого розміру, що відколювали від вершини гори, аби зупинити прохід противника в ущелині, на горській дорозі тощо; списи — улюблена зброя солдатів, які належали до етнічної групи інків околиць міста Куско [3, p. 337; 4, p. 138–139; 8, p. 124; 9, p. 215; 10, p. 322; 11, p. 283]; саска чукі — різновид списа та булави [9, p. 216]; вікапи, сакмана, чампі або «макани» — булави, палиці, важкі бруси з шипами; алебарди; сокири [3, p. 326–338; 7, p. 120]; луки і стріли [12, p. 1956]; дерев’яні молоти; латні рукавиці або кастети масивної форми; крюки — особлива зброя, що мала крюки, прив’язані до мотузки, і яка використовувалась для того, щоб залазити на стіни фортець; тумі (та інші ножі) — металеві ножі специфічної форми [3, p. 326].
На відміну від толедських мечів іспанських конкістадорів, палиці та булави інків були не такими смертельними для супротивника, якщо ними не били по головах, тож у двобіях з іспанцями інки програвали, це було наслідком довжини ручної зброї — меч встигав нанести удар раніше, ніж палиця могла піднятися. До того ж, на іспанцях в середньому було 4 кг сталі (меч, шолом, обладунки, кинджал тощо), а у індіанців з металу було лише 0,5 кг бронзи наконечників на булавах, тобто різниця у 8 разів. Та якщо врахувати обладунки іспанського лицаря та іспанських коней, то різниця кілограмів суттєво збільшиться — до 18 кг, або в 36 разів. Це була відчутна противага військових технологій Старого і Нового Світу [3, p. 338; 9, p. 215–220].
Психологічна звукова зброя — металеві бубни з бубонцями, барабани, горни, маленькі флейти з пронизливим, тонким звуком тощо [3, p. 337].
Аналіз видів і типів зброї інків дозволяє зробити висновок про те, що індіанці намагалися не вести кривавих убивчих наступальних війн з тотальним знищенням противника, і, на відміну від європейських війн, вдавалися частіше до ритуальних війн з мінімальними фізичними втратами воюючих сторін, зважаючи на характер самої зброї, а також більше уваги приділяли захисній зброї і обладункам.

Література
 

1. Domingo de Santo Tomás. Lexicon o Vocabulario de la lengua general del Peru [Електронний ресурс] / Domingo de Santo Tomás. — Valladolid : Fra[n]cisco Ferna[n]dez de Cordoua, 1560. — 179 folios. — Режим доступу : http://bloknot.info/files/Textos/Peru/76401380-TomasLexicon-o-Vocabulario-de-la-lengua-general-del-Peru-Domingo-de-Santo-Tomas-1499-1570-lexiconovocabula00domi.pdf. — Назва з екрану.
2. Diego González Holguín.Vocabulario de la lengua general de todo el Perú llamada lengua Qquichua, o del Inca…. corregido y renovado conforme a la propiedad cortesana del Cuzco (1608) // Bloknot.info. — Режим доступу : http://bloknot.info/files/Textos/IberoAmerica/Vocabvlario-Quechua-Holguin.pdf. — Назва з екрану.
3. Carmen Pérez Maestro. Armas de metal en el Perú prehispánico // Espacio, tiempo y forma. Serie I, Prehistoria y arqueología. — № 12. — 1999. — P. 319–346. — ISSN 1131–7698.
4. Peralta Barnuevo, Pedro de. Jubileos de Lima y fiestas reales. — Lima, : En la Imprenta de la Calle de Palacio. Por Ignacio de Luna y Bohorques, 1723. — 172 p.
5. Molina, Cristóbal de: (el Almagrista). Relación de muchas cosas acaescidas en el Perú, atribuidas a… el Almagrista // Biblioteca de Autores Espanoles. Tomo 209. Crónicas peruanas de interés indígenas. — Madrid: Ediciones Atlas, 1968. — P. 57–96.
6. Kléver Antonio Bravo, Edison Macías Núñez, Marisol Aguilar Echeverría. Breve historia del ejército ecuatoriano: de Quipaipán a Tiwintza. — Quito: Ejército Ecuatoriano, Dirección de Educación, Centro de Estudios Históricos, 2005. — 185 p.
7. Jesús Vega Hernández. Hondas y boleadoras en la América hispana // Anales del Museo de América. — № 10. — 2002. — P. 113–136. — ISSN 1133–8741, ISSN–e 2340–5724.
8. Salomon, Frank. Native Lords of Quito in the Age of the Incas. — New York: Cambridge University Press, 1986. — 274 p.
9. Ernesto Ponce L. Mazas prehispánicas de metal: sur de Perú y extremo norte de Chile // Chungara Revista de Antropología Chilena. — vol. 34. — № 2 (julio-diciembre). — 2002. — P. 215–223.
10. Estete, Miguel de. Noticia del Peru // Boletin de la Sociedad Ecuatoriana de Estudios Historicos Americanos. — Tomo 1. — №3. — 1918. — P. 312–335.
11. Crespo Toral, Hernán. Desde la penumbra: un retrato del exilio o la presencia de los cañaris en el Cusco // Revista española de antropología americana. — Vol. extraordinario. — Madrid. — Ed. Univ. Compl. — 2003. — Режим доступу : http://www.ifeanet.org/biblioteca/fiche.php?codigo=REV00065693 — Заголовок з екрану.
12. Antonio de la Calancha. Corónica moralizada del orden de San Augustín en el Perú, con sucesos egenplares en esta monarquia. — Tomo 4. — Lima: Ignacio Prado Pastor, 1974–1981.

Купрієнко С. А. Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні полководці

Військо імперії інків Тавантінсуйу:структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні по… by A.Skromnitsky

В історіографії добре представлено вивчення політичної та соціальної історії імперії інків Тавантінсуйу, однак повністю відсутні монографії з питань дослідження військової справи інків. Є окремі статті з питань окремих видів зброї: пращі та списокидалки (Хесус Вега Ернандес, 2002), булави та палиці (Л. Ернесто Понсе, 2002), металева зброя (Кармен Перес Маестро, 1999). Також є узагальнюючі праці про військову справу країн, території яких входили раніше до складу імперії інків – про військову історію Перу (Едмундо Гільєн та Віктор Лопес, 1980) та Еквадору (2005), де побіжно згадуються доколумбові часи. В праці Едмундо Гільєна та Віктора Лопеса (1980) окремим додатком наведено перелік основних інкських полководців та визначних битв, щоправда, він далеко неповний та не прив’язаний до джерельної бази.
З метою з’ясувати, як невеликий етнос інків (бл. 40 тис. осіб) зміг завоювати панівне становище на заході Південної Америки та розширити кордони імперії на 5000 км всього лише за 100 років, виявилося необхідним дослідити на основі широкого кола писемних джерел військову справу інків, її особливості, структуру, склад, чисельність, стратегію і тактику, визначити основних полководців та військові кампанії, а також на базі археологічних досліджень встановити типи та види зброї, якою користувалися інки, способи її виготовлення і застосування. Враховуючи соціальну структуру, досліджено військові привілеї, статус воїнів та полководців.
Військо інків вважалося найсильнішим на американському континенті і мало десятки та сотні тисяч воїнів, найдосконалішу на той момент зброю і використовувало чудову тактику ведення бою в різних географічних та кліматичних умовах. Інки не звикли оборонятися: вся історія Тавантінсуйу являє собою серію військових походів, спрямованих на розширення володінь і придбання нових багатств. Саме тому мистецтво атаки і облоги, зброя наступу і відповідні тактичні прийоми розвивалися в цьому напрямі.
В основному, війни не доходили до повного винищення противника, бо метою було завоювати, встановити панівне становище та інтегрувати захопленні поселення. Інки намагалися взяти в осаду противника, відрізати їм постачання та воду, спокійно спостерігаючи за тим, як вони будуть здаватися, що рано чи пізно наступало. В разі перемоги інки намагалися не завдавати шкоди переможеним, оскільки вони були їх новими підданими. Можливо, саме тому палиці та булави були обмежені у розмірах і радіусах дії. Навпаки, європейські війни XVI ст. були всеохоплюючими з повним винищенням супротивника.
Незважаючи на те, що археологічних розкопах та в музейних колекціях можна знайти чимало предметів військового призначення індіанців Центральних Анд, це ще не означає, що ми, європейці правильно розуміємо, якою була війна між індіанцями. Насправді, слід розрізняти так звані «ритуальні війни» та «священні війни».
Підсумовуючи, можна сказати, що досвід інків у військовій справі має привернути увагу дослідників військової історії, оскільки досягнення інків у веденні війни та боїв були більш гуманними, ніж європейські війни. А досягнення інків у питаннях організації війська, його мобілізації становлять неабияке надбання для військової справи.
Література:

1. Куприенко С.А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / Под ред. С.А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3.
2. Пачакути Йамки Салькамайва, Куприенко С.А. Доклад о древностях этого королевства Перу / пер. С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 151 с. — ISBN 978-617-7085-09-5.
3. Талах В.Н., Куприенко С.А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 370 с. — ISBN 978-617-7085-00-2.