Купрієнко С. А. Кіпу інків: писемність, числова або мнемонічна система? by A.Skromnitsky
Міністерство освіти і науки України
Київський Національний Університет ім. Т.Г.Шевченка
На правах рукопису
Купрієнко Сергій Анатолійович
УДК 93 Історія
Кіпу інків: писемність, числова або мнемонічна система?
Спеціальність 07.00.02 – Всесвiтня історія
Наукова доповідь (реферат)
| Київ – 2010 |
Зміст
Зміст…………………………………………………………………………………………………………………………………. 2
Розділ 1. Загальні відомості про кіпу та історія його дослідження…………………………………… 8
1.1. Визначення……………………………………………………………………………………………………………… 8
1.2. Найстаріше археологічне кіпу………………………………………………………………………………….. 8
1.3. Перша писемна згадка……………………………………………………………………………………………… 8
1.4. Викорінювання й знищення кіпу……………………………………………………………………………… 8
1.5. Місця зберігання кіпу………………………………………………………………………………………………. 9
1.6. Дослідницький центр………………………………………………………………………………………………. 9
1.7. Проблеми зберігання кіпу………………………………………………………………………………………. 10
1.8. Сучасний стан кіпу………………………………………………………………………………………………… 10
1.9. Історія дослідження та вивчення кіпу……………………………………………………………………… 11
1.9.1. Карлос Радікаті ді Прімельо……………………………………………………………………………… 12
1.10. Висновки до розділу…………………………………………………………………………………………….. 12
Розділ 2. Структура, кодування та запис інформації в кіпу…………………………………………… 14
2.1. Умовна схема побудови кіпу………………………………………………………………………………….. 14
2.2. Запис інформації…………………………………………………………………………………………………….. 15
2.3. Система кодування………………………………………………………………………………………………… 16
2.3.1. Ключі кіпу……………………………………………………………………………………………………….. 16
2.3.1.1. Ключ головного шнура……………………………………………………………………………… 16
2.3.2. Кодування кольором………………………………………………………………………………………… 17
2.3.2.1. Колір нитки як позначення класу об’єктів………………………………………………….. 17
2.3.2.2. Колір нитки для поділу одного виду об’єктів……………………………………………… 19
2.3.2.3. Скручені нитки змішаних кольорів…………………………………………………………….. 19
2.3.2.4. Непоєднувальні кольори ниток………………………………………………………………….. 21
2.3.2.5. Колірний ключ (додатковий) або картуш на звисаючій нитці……………………… 21
2.3.3. «Фактор позиції»……………………………………………………………………………………………… 22
2.3.4. Формат «утворення серій»……………………………………………………………………………….. 23
2.3.4.1. Серії, що утворюються кольорами……………………………………………………………… 23
2.3.4.2. Утворення серій за допомогою проміжків………………………………………………….. 23
2.3.4.3. Довжина мотузок і ниток-підвісок……………………………………………………………… 23
2.3.5. Кодування числами………………………………………………………………………………………….. 23
2.3.6. Кодування вузлами………………………………………………………………………………………….. 24
2.4. Числові кіпу…………………………………………………………………………………………………………… 25
2.4.1.1. Позначення деяких чисел…………………………………………………………………………… 25
2.4.1.2. Арифметичні обчислення за допомогою кіпу……………………………………………… 26
2.4.1.2.1. Додавання й віднімання………………………………………………………………………. 26
2.5. Використання у якості календаря……………………………………………………………………………. 26
2.6. Використання у якості топографічної системи «секе»…………………………………………….. 26
2.7. Використання для запису законів і судових рішень…………………………………………………. 27
2.8. Кіпукамайоки………………………………………………………………………………………………………… 28
2.9. Висновки до розділу………………………………………………………………………………………………. 29
Розділ 3. Спірні питання…………………………………………………………………………………………………. 30
3.1. Зв’язок з токапу та келькою…………………………………………………………………………………….. 30
3.2. Документи Міччінеллі……………………………………………………………………………………………. 31
3.2.1. Блас Валера, 1618…………………………………………………………………………………………….. 32
3.2.1.1. Пісня «Сумак Ньюста» в кіпу…………………………………………………………………….. 33
3.2.1.2. Пісня «Пачамама» в кіпу……………………………………………………………………………. 34
3.2.1.3. Різноманітність видів кіпу………………………………………………………………………….. 35
3.3. Чилійські кіпу………………………………………………………………………………………………………… 35
3.3.1. Кіпу індійського вождя Лепітрана, 1772…………………………………………………………… 35
3.3.2. Чилійські кіпу у Європі……………………………………………………………………………………. 36
3.3.2.1. La Lettera Apologetica…………………………………………………………………………………. 36
3.3.2.2. Кіпу чилійського вождя з Гуаркос……………………………………………………………… 37
3.4. Висновки до розділу………………………………………………………………………………………………. 37
Висновки………………………………………………………………………………………………………………………… 38
Розділ 4. Список літератури…………………………………………………………………………………………… 39
Вступ
За часів існування цивілізаціїї Інків у XIV-XVI ст. одна з найдавніших систем запису інформації у світі – кіпу – набула найбільшого поширення і використовувалася майже в усіх сферах життя давніх перуанців. Але з приходом до Південної Америки європейців, вже за часів конкісти місцеві форми суспільного життя та засоби комунікації зазнали непоправних втрат, що призвело до остаточного занепаду унікальної цивілізації. Лише за перші 20-30 років конкісти (з 1532 року) населення Імперії Інків зменшилося на 80-90%, що було рідким вищем навіть у Старому Світі, тим самим були винищені майже усі духовні та матеріальні здобутки попередніх цивілізацій, які уже ніхто та й нікому було передавати. Європейці виявилися досить «дикими», щоб сприйняти усі місцеві технології. Однією з таких технологій було кіпу.
Актуальність теми.
Кіпу ніколи окремо не досліджувалась вітчизняними вченими як за часів СРСР, так і за часів незалежності України. Висвітлення данної теми до останнього часу було неможливим, оскільки були відсутні публікації першоджерел з обранної теми в перекладі на українську чи російську мову, не було перекладено також робіт основних дослідників кіпу, багато етнологічного та археологічного матеріалу залишалося поза межами інтересів вітчизнної історичної науки.
Хронологічні межі: XIV – XVIII ст. – за цей час кіпу набуло свого найбільшого розвитку в Імперії Інків, а також використовувалося індіанцями під час іспанської конкісти та на початку колоніального режиму.
Мета і завдання дослідження.
Мета дослідження – проаналізувати систему кіпу, його структуру, різновиди та особливості.
Виходячи із зазначеної мети визначені і основні завдання дослідження:
— Виявити основні характеристики кіпу та історію його досліджень.
— З’ясувати структуру, систему кодування та запису інформації в кіпу.
— Висвітлити основні сучасні гіпотези та спірні питання щодо кіпу.
Об’єктом дослідження є розвиток писемності в імперії інків Тауантинсуйу.
Предметом дослідження є кіпу, що існувало за часів цивілізації інків, під час конкісти та раннього колоніального періоду (XV-XVII ст.).
Методи дослідження.
Методологічну базу дослідження склали як загальнонаукові методи, так і спеціальні. Серед загальнонаукових методів використовувались аналіз, синтез, класифікація та опис. До спеціальних методів належать історичний та лінгвістичний метод.
Підбір першоджерел, введення в наукових обіг нових джерел, перекладаючи їх з іспанскьої, італійської та ангійської мови, а також індіанських мов кечуа та аймара, зпівставлення і відбір основних гіпотез, теорій та закономірностей, що були наведені в опублікованих працях попередніх дослідників.
Історіографія. Дослідженню кіпу присвячено багато праць. Умовно їх можна поділити на 4 блоки.
I. Роботи періоду іспанської конкісти та раннього колоніального періоду: Педро де Сьєса де Леон, «Повідомлення кіпукамайоків», Франсиско де Толедо, Хосе де Акоста, Інка Гарсіласо де ла Вега, Блас Валера, Джованні Анелло Оліва та інші. Ці праці містять ще свіжі данні про події, факти, погляди. Але в залежності від автора факти та події часто або не висвітлювались, опускались, або висвітлювались для виправдання своєї причетності до тих чи інших подій. Сьєса де Леон, як людина, що безпосередньо приймала участь у завоюванні территорій Південної Америки, і зокрема Перу, приділив свою увагу кіпу в Першій та Другій частинах своєї «Хроніки Перу». Там зустрічаються одні з найперших фактів щодо існування кіпу в інків та його використання, чого немає в інших джерелах. За поданням фактів дуже переплітається з працею Сьєси праця “Повідомлення кыпукамайокыв”. Ці праці цікаві тим, що містять інформацію про перші згадки відносно кіпу. Праця Гарсіласо де ла Веги найбільш детально, але описово, подає інформацію про кіпу. Але його свідчення багато в чому засновані на сідченнях попередників, зокрема Бласа Валера.
II. Роботи істориків колоніального періода (Монтесінос, Кобо). Праця Монтесіноса аналізує розвиток кіпу як системи писемності, що прийшла на зміну звичайної писемності – кельки. Бернабе Кобо у своїй праці навів декілька фактів використання кіпу в судочинстві інків.
III. Сучасна історіографія (загальні роботи з історії Інків, Карлос Радікаті ді Прімельо, Гарі Ертон). У висвітленні матеріалу вони відрізняються широким охопленням фактів, які детально аналізують, зпівставлють, відкидають фантастічні гіпотези та теорії. Найбільш суттєвими є праці перуанського дослідника Радікаті ді Прімельо да американця Гарі Ертона, що розробили основні теоритичні питання відносно кіпу.
IV. Нові джерела. Видані в 2007 році так звані «Документи Міччинеллі», до складу яких входять зошит Бласа Валера «Exsul Immeritus Blas Valera populo suo» та «Historia et Rudimenta Lingua Piruanorum», що породили багато спірних питань відносно авторства багатьох перешоджерел колоніального Перу, зокрема, що такі відомі історики, як Інка Гарсіласо де ла Вега та Гуаман Пома де Айяла не були авторами своїх книг, і що основним автором був Блас Валера. Однак, ці джерела досі не вважаються багатьма дослідниками автентичними, і висловлюється думка, що це фальшивки, зроблені за пізніших часів, хоча ряд досліджень архівних матеріалів Ватикану, Іспанії, Перу, Еквадору та Болівії останнім часом виявляє нові документи, що підтверджують справжність «Документів Міччинеллі».
Характеристика джерел:
— збірники документів: видавалися іспанськими та перуанськими дослідниками, знавцями історії Інків.
— періодика: іспанські, пераунські та американські газети та журнали, що містять матеріали стосовно археологічних досліджень та етнології.
— першоджерела іспаньских та італійських конкістадорів, вчених, колоніальних чиновників та міссіонерів, що видавалися в XVI та XVII ст. та доступні у вигляді факсимілє в мережі інтернет.
— фундаментальні праці дослідників.
Комплексний аналіз історіографії дає можливість більш глибокого висвітлення проблем кіпу.
Наукова новизна одержаних результатів. Автором даного дослідження відносно кіпу була встановлена низка положень, а саме що:
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати мають наштовхнути вітчизняних дослідників на переосмислення кіпу як дуже складної системи, що бере свій початок з прадавніх часів, аналогічно писемностям Старого світу, а також на те, що вивчення історії південноамериканських цивілізацій взагалі, та Імперії Інків зокрема, на цей час не відповідає потребам вітчизнної науки. Відомості з цього дослідження мають послугувати відродженню інтересу до прадавніх цивілізацій Південної Америки та посприяти впровадженню досліджень в цьому напрямку. Одне з найважливіших завдань у цьому напрямку є впровадження у вищих навчальних закладах України курсу лекцій з історії доколумбових цивілізацій, а також переклад першоджерел з означенної тематики.
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати роботи отримані автором самостійно. Також автором здіснено повний переклад таких першоджерел з історії Інків, де згадується кіпу (російською мовою; деякі у співавторстві):
У першому розділі наводяться загальні відомості про кіпу, місця та умови їх зберігання тощо, а також короткі відомості про історію його дослідження.
Кіпу (кечуа khipu –> ісп. quipu — «вузол», «зав’язувати вузли», «лічба») — прадавня мнемонічна й рахункова система (у зв’язці з рахунковим пристроєм юпаною) інків і їх попередників в Андах, своєрідна писемність: являє собою складні мотузкові сплетення й вузлики, виготовлені з вовни південноамериканських верблюдових (альпаки та лами) або з бавовни. У кіпу може бути від декількох звисаючих ниток до 2000. Вона використовувалася для передачі повідомлень посильними часкі по спеціально прокладених імперських дорогах, а також у самих різних аспектах суспільного життя (у якості календаря, топографічної системи, для фіксації податків і законів, та ін.). Один з іспанських хроністів (Хосе де Акоста) — писав, що «уся імперія інків управлялася за допомогою кіпу» [1:188]) і ніхто не міг уникнути тих, хто проводив підрахунки за допомогою вузлів [31:100].
Найбільш давнє прото-кіпу (що складається з 12 звисаючих ниток, деякі з вузликами, і обмотані навколо паличок) виявлене при розкопках герметичної кімнати однієї з великих пірамід на археологічному об’єкті Караль [2] (долина Супі) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується воно по стратиграфічному шару приблизно 3000 роком до н.е. [3] [4], у зв’язку із чим може вважатися одним із найдавніших (після шумерського клинопису і єгипетських ієрогліфів) засобів комунікації в людства [5]. До цієї знахідки найстаріше кіпу радіовуглецевим аналізом датувалося 779-981 роками н.е. Настільки великий проміжок між цими датами поки не знайшов пояснення в істориків.
Перша згадка про кіпу знаходиться в листі Эрнандо Пісарро до Королівської Аудієнції в Санто-Доминго (листопад, 1533 рік) [6], де конкістадор пише, що «вони лічили за допомогою вузлів на декількох мотузках» і що «є в індіанців сховища дров і маїсу, і всього іншого, і підраховують вони за допомогою вузлів на своїх мотузках те, що кожен касік приніс», і він же першим помітив, що кіпу використовувалося для обліку витрат і доходів; з кіпу він зіткнувся під час свого походу за скарбами храму Пачакамак, що склали частину викупу Атауальпи.
Іспанці не відразу викорінили використання кіпу [33]. Конкістадори зрозуміли, що кіпукамайоки часто залишалися лояльними до своїх місцевих законів, а не до Короля Іспанії, і кіпукамайоки могли віддавати неправдиві відомісті у своїх звітах. Про це зокрема вказував Фернандо Мурільо де ла Серда через півстоліття після конкісти, підкреслюючи, що іспанці так і не змогли зрозуміти системи кіпу і системи обчислення по ньому, у той час як для індіанців арабські цифри європейців були чимось, немовби забавами для розуму, і до них вони не ставилися серйозно. Конкістадори також намагалися навернути корінних жителів у католицизм, а все що стосувалося до релігії Інків, вони вважали ідолопоклонством і прагненням уникнути навернення до католицизму. Багато конкістадорів думали, що кіпу було проявом язичества й тому багато його знищили. III Лімський Собор 1583 року ухвалив спалити в провінційних ваках усі кіпу, оскільки воно, на думку іспанців, було магічним інструментом.
Тотальне знищення кіпу було здійснено місіонером-єзуїтом Пабло Хосе де Арріага в 1621 році. Також як і Дієго де Ланда, що знищив книги індіанців майя, Арріага написав цікаву і важливу з наукового погляду доповідь «Викорінювання язичництва в Перу» (La extirpación de la idolatría en el Perú, 1621) [34], де привів численні відомості про релігію індіанців Перу, їх побут й звичаї, але секрет складання кіпу так і не був розкритий.
Все ж таки використання кіпу тривало у якості звітів про податі й повинності аж до XIX і навіть в XX столітті (дослідники Тельо й Миранда в гористому Перу помітили, що кіпу складалося для «зазначення навпроти імені кожного окремого робітника його характеристик» [1:99].
Рис. 1. Кіпу у Національному музеї Ліми
За даними Quipu Database Project [7], створеного гарвардським професором Гері Ертоном і його колегою Керрі Брезайн, 751 кіпу (2/3 з яких класифіковані, що як мають числову структуру [8]) розкидане по усьому світу: від Європи до Північної й Південної Америки. Більшість розміщена в музеях за межами андських країн, однак деякі перебувають у рідних місцях на опікуванні нащадків своїх творців.
Найбільша колекція кіпу перебуває в Західній Європі в Museum für Völkerkunde у Берліні (Німеччина), вона включає 298 кіпу. Наступну за розміром колекцію в Європі можна побачити в Museum für Völkerkunde [9] у Мюнхені. Пачакамак [10] у Перу й Museo Nacional de Arqueologia, Antropologia e Historia [11] у Лімі (Перу) кожний зберігає по 35 кіпу і Centro Mallqui [12] у Леймебамба (Перу) містить 32 одиниці. Museо Radicati, Ліма (Перу) — 26, Museo de Ica (Перу) має 25 і Museо Puruchuco [13], ATE (Перу) має 23. У той же час, місцеві родові колекції кіпу не включені в цю базу даних, їхня кількість невідома. Одна із примітних колекцій (263 одиниці [14]) подібного роду зберігається в жителів селища Рапас (Перу), в 1994 році вона була досліджена Френком Саломоном [15] (Університет Висконсін-Мэдисон, США). Відділ антропології й археології Університету Каліфорнії в Санта-Барбаре також зберігає одне кіпу.
Основним дослідницьким центром з питань кіпу є — Khipu Database Project. Центр очолює професор департаменту Археології Гарвардського університету Гері Ертон. Адмініструванням бази даних кіпу займається Керрі Дж. Брезайн (Carrie J. Brezine).
Зберігання кіпу вимагає застосування методики, яка дозволить експонату існувати як можна довше з найменшим збитком. У музеях, архівах і спеціальних колекціях кіпу зберігають так само, як і звичайні текстильні вироби. Кіпу зроблені з волокон на основі білкових матеріалів: вовни верблюдових або із целюлози (бавовни). Звисаючі нитки кіпу часто виготовлялися зі «складної системи зав’язаних вузлами ниток, пофарбованих у різні кольори, значення яких було відоме чиновникам». Збереження кольору, натурального або штучного, є проблемою, яка не може бути повністю вирішена — поступова зміна кольоровості вже відбулася й може привести до подальшого ушкодження волокон. Кольори темніють від осідання пилу, так само як і від певних фарб і протравлень. Кіпу були знайдені з різними прикрасами (наприклад, з раковинами тварин), приєднані до шнурів, і ці нетекстильні матеріали можуть створювати додаткові труднощі при зберіганні.
Увесь текстильний матеріал піддається негативному впливу ультрафіолетового світла. Кольоровість і міцність матеріалу поступово знижуються. Температура, вологість і освітлення контролюються автоматично системою HVAC. Відносна вологість повинна становити 60 % або нижче, температура повинна бути низкою. Висока температура може збільшити крихкість і привести до погіршення волокон кіпу. Високі рівні вологості можуть викликати небажані умови для збереження білка в матеріалі кіпу. Як і із усякою тканиною, прохолодні, чисті, сухі й темні умови є більш придатними. Коли кіпу демонструється в експозиціях, також створюється спеціальне середовище [16]. Кіпу також перевіряються на наявність комах та їх личинок.
Кіпу зберігається горизонтально на панелях, покритих нейтральном по кислотності папером, щоб запобігти потенційному кислотному ушкодженню. Посилена обробка кіпу може також збільшити ризик подальшого ушкодження. Волокна можуть бути ушкоджені при терті між собою або при прикладенні їх до стрижнів під власною вагою, якщо їх підвісити у вертикальному положенні [17:10-18]. Коли Гері Ертона, професора Антропології в Гарварді запитали, «вони тендітні [кіпу]?». Він відповів, «деякі з них — так: ви не можете доторкнутися до них — інакше вони зламаються або перетворяться на пил. Багато з них збереглися добре, і їх можна вивчати, не наносячи пошкоджень. Звичайно, завжди, коли доторкаєшся до такої прадавньої тканини, як ця, — трохи її ушкоджуєш, але ці нитки, загалом, досить довго зберігаються» [18].
Рут Шейді, перуанський археолог, виявила кіпу у прибережному місті Караль, якому, як думають, приблизно 5000 років. Було виявлено досить добре збережене кіпу із «коричневими бавовняними нитками, накрученими навколо тонких стрижнів», разом з «рядом пожертвувань, включаючи таємничі мотки волокна різних розмірів, обгорнених у тенета, і прадавні кошики з очерету. Купи сирої бавовни — усе ще розпатланого й утримуючого насіння, хоча й перетвореного в брудний коричневий колір століттями, — і нитки змотаної в клубок вати» були також знайдені добре збереженими. Причиною настільки гарного зберігання кіпу й інших експонатів може бути посушливий клімат Караля.
Приблизно 15 або 20 кіпу — не збережених — згадано в іспанських колоніальних документах. Ніякого співвіднесення (кореляції) між збереженими й згаданими в іспанських хроністів кіпу не вдалося встановити. Проте, примітивне використання кіпу продовжувало вестися в перуанській гірській місцевості й після іспанського завоювання інків. Деякі історики вірять, що тільки кіпукамайоки, що створювали певні кіпу, їх же могли й прочитати. Якщо це так, то кіпу не можна вважати формою писемності, а скоріше мнемонічним пристроєм. Багато істориків, однак, робили спроби дешифрувати кіпу, оскільки, якщо б довідадатись інкської версії історії, це дозволило б по-іншому глянути на минуле інків.
В 1994 році Френк Саломон (Frank Salomon) провів дослідження в перуанському селі Тупікоча (Tupicocha), де кіпу все ще є важливою частиною суспільного життя села. На 1994 рік це було єдине село, де кіпу зі структурою, подібною доколумбовому кіпу, усе ще використовувалися для офіційного місцевого управлінського ведення записів, і в якості суспільних функцій у місцевому органі влади, хоча сільські жителі не зв’язували свої кіпу із артефактами інків. Численні й різноманітні кіпу в 2005 році в селищі Рапас (Перу) були досліджені також Френком Саломоном [19]. У Перу у віддаленім селищі Куспон у регіоні Анкаш 12 вересня 2009 року було проведене інтерв’ювання складачки кіпу, жінки по імені Грегорія «Лікуна» Рівера, так званої «останньої кіпукамайок»; було встановлено, що вона робила кіпу тільки у випадку смерті односільчан. Показане нею кіпу було довжиною в кілька метрів з безліччю (схоже, однакових) вузлів і складалося із блакитних і білих ниток. Призначення в цього кіпу було ритуальне: їм обв’язували покійного у вигляді пояса навколо талії для того, щоб «він захистив померлого на шляху мертвих при переході в інший світ» [20]. Значення кольору в даному кіпу, якщо використовувати список відповідностей Антоніо так ла Каланчі [21], може означати «[загробний] світ на небесах»: оскільки блакитний колір означав «Бог, що живе в блакитнім небі», а білий колір — «мир».
Свою увагу кіпу приділяли численні дослідники: Т. П. Томпсон (1829), Свонтон (1843), Ріверо-і-Устаріс (1857), Болаерт (1864), Перес (1864), Ернст, (1871), Сефрей (1876), Ларрабуре-і-Унануэ (1888, 1893), Бастіан (1895), Уле (1897, 1907), Гімараес (1907), Локк (1912, 1923), Уртеага (1919), Лоайса (1923), Шау (1923), Норденскьольд (1925), Вассен (1931), Льяно Сапата (1933), Імбеллоні (1935), Дж. Е. Томпсон (1935), Альтьєрі (1937, 1939, 1941), Шедл (1943), Познанській (1943), Ешлі (1944), Поррас (1947), Беннет (1949), Нуньес дель Прадо (1950), Мехія Ксеспе (1952), Карлос Радікаті ді Прімельо (1949, 1952, 1965, 1976, 1977, 1984, 1987, 1990, 1991), Еспехо Нуньес (1953, 1957), Якобсен (1963), Моліна Мунто (1966), Біркет-Сміт (1966-1967), Дей (1967), Холм (1968), Марсія й Роберт Ашери (1969, 1972, 1975, 1978, 1981, 1986, 1997), Маккей (1970, 1990), Кузьміщев (1972), Мурра (1973), Конклін (1982, 2001), Роблес (1982, 1990), Вільям Бернс (1984), Зуїдема (1989), Ростворовські (1990), Руїс (1990), Піс (1990), Буено (1990), Парссінен (1992), Ертон (1994, 1997, 1998, 2001, 2002, 2003, 2004), Буне (1994), Прада (1995), Перейра (1996, 1997), Саломон (1997, 2002, 2004), Брокав (1999, 2001, 2002, 2003), Арельяно (1999), Регаладо де Уртадо (2002), Кілтер (2002) [31:23-24].
Припущення про те, що кіпу існувало й до інків, першим висловив Ларрабуре-і-Унануэ в 1893 році. Ця гіпотеза підтвердилася в 1968 році, коли Йосітаро Амано при розкопках знайшов залишки кіпу у могилі, що належить до середнього горизонту в Пампа-Бланка, але саме повідомлення про знахідку було опубліковано тільки в 1982 році. У ті ж роки Американський музей природної історії одержав небагато кіпу, що належать до того ж археологічному горизонту.
В 1923 році американський історик Леслі Леланд Локк у своїй книзі «The ancient quipu» зумів довести, що вузликові сплетення інків — дійсно писемність [22]. В 2006 році американський дослідник Гері Ертон (en:Gary Urton) виявив також, що у вузликах закладений якийсь код, найбільше схожий на двійкову систему — 128 варіацій або 27 [23].
Карлос Радікаті ді Прімельо ввів у науковий обіг усі основні відомості про фізичні параметри кіпу, про ключі-визначники, про типи крутіння ниток, розташування вузлів, товщину ниток, їх кольори. Також він впровадив термін «архіви» кіпу, дослідивши археологічні знахідки в похованнях, що підтвердило писемні джерела про наявність в інків державних реєстрів записів із численними копіями кіпу [31:48]. Ще одним істотним його внеском у вивчення кіпу стало визначення способу кодифікації, що отримала назву «seriación» — утворення серій, у тих випадках, коли мова йшла про не числові дані в кіпу, і не про десяткову й ієрархічну структуру. Радікати вважав ці кіпу нарративными. Пізніше це відкриття одержало свій розвиток у дослідженнях інших учених. Ще одним важливим відкриттям Радікаті стали кіпу «кануто», у яких на головному шнурі розміщалися звисаючі мотузки, звичайно, але не завжди, такі, що не мали вузлів, але самі крайні мотузки були міцно обгорнуті дуже тонкими й барвистими нитками; самі вузли на таких кіпу розташовані у випадковому порядку, без ієрархії й не містять десяткової системи. Радікаті висунув гіпотезу про існування зв’язку між кіпу і піктографічної «кілька» (термін, у перших словниках кечуа, означав «буква», «книга», «папір»), тобто записи на двовимірних пласких матеріалах. Дослідження хронік показували, що дана система писемності існувала до появи кіпу. Запис вівся різними фарбами на дерев’яних жезлах або прутах. Цією писемністю володіли деякі особи, що володіли знаннями знаків. У свою чергу, дана система (на думку Радікаті) в інків розвинулася в додавання до кіпу картушів, розташованих на стрічках/смугах/тканинах у верхній частині звисаючих ниток (можливо, у даному питанні на Радікаті вплинула книга його співвітчизника Раймондо де Сангро La lettera apologetica, якій він надавав великого значення).
Карлос Радікаті ді Прімельо (в 1964 році) встановив ступінь поширення серед населення Інкської імперії навичків складання кіпу:
* знання кіпу статистичного — було загальним.
* знання простого ідеографічного кіпу — доступно було певному колу навчених цьому заняттю осіб.
* знання найбільш досконалого, вишуканого ідеографічного кіпу — доступно було вузькому колу вчених (амаута) і кіпукамайокам [31:42].
Європейські хроністи, чиновники, конкістадори та міссіонери так і не змогли зрозуміти ні того, як складалося кіпу, ні як воно читалося. Усі писемні згадки мають лише поверхневий описовий характер, незважаючи на те, хто писав про це: іспанці, італійці, метиси чи індіанці. Цьому може бути декілька пояснень: усі автори отримали європейску освіту, навіть якщо жили вони в Перу; католицька церква суворо осуджувало місцеві язичницькі традиції, однією із яких вважалося кіпу, тому будь-які згадки про нього піддавалися цензурі й до друку не допускалися; на час, коли європейці почали цікавитися минулим перуанців, майже всі кіпукамайоки-історики – носії традиціїї – були винищені або займалися іншими справами в колонії, де як висловився, словами Цицерона відомий перуанець Блас Валера: «Нині поширені два лиходійства: Золото та Отрута».
Кіпу, викорінене під час завоювання Імперії Інків іспанцями в XVI ст., досліджувалося багатьма істориками, але це не призвело до повної його розшифровки навіть до цього часу, по-перше, тому, що залишилась досить невелика його кількість, по-друге, тому, що так і не знайдено «розетського каменю», що дав би поштовх у дешифровці. Навіть зберігання багатьох кіпу в сучасних музеях становить загрозу іх існуванню, оскільки навколишнє середовище, час та необережність в поводженні з матеріалом справлють негативний вплив на них. Основні теоритичні питання стосовно кіпу було висвітлені перуанським дослідником – Карлосом Радікаті ді Прімельо, що мав свою коллекцію археологічних та етнологічних кіпу. Створення дослідницького центру мало б сприяти новим дослідженням, але публікацій самого центру дуже мало за останні роки. Лише опрацювання попередніх теоретичних робіт та публікації про археологічні кіпу багато в чому сприяли б розв’язанню деяких спірних питань, а саме, чи було кіпу писемністю чи ні.
У другому розділі наводяться детальні відомості про структуру, різновиди кодування, сфери використання кіпу, а також ким були кіпукамайоки.
Рис. 2. Кіпу
* 1. Шнур — основа кіпу.
* 2. Нитка-підвіска 1-го порядку (кріпиться на шнурі).
* 3. Нитка-підвіска 2-го порядку (кріпиться на попередній).
* 4. Нитка-підвіска 3-го порядку (кріпиться на попередній).
* 5. Допоміжна нитка-підвіска (кріпиться на інших нитках).
* 6. Ниточка на головному шнурі, спрямована в протилежну сторону від звисаючих ниток (тобто нагору) і вставлена між ними. Слугувала, очевидно, роздільником.
* 7. Знак-визначник змісту кіпу або ключ головного шнура.
* 8. Вузол простий — буває до дев’яти штук — і ніколи більше — на нитці (якщо це числове або статистичне купу, то у конкретній позиційній ділянці, відповідальній за розташування десятків, сотень і більш високих чисел). Найчастіше розташовуються в середній і верхній частині ниток.
* 9. Вузол «у-виді-вісімки» — до дев’яти штук на нитці (у деяких книгах цей вузол помилково називається «фламандським»). Частіше розташовуються в нижній частині нитки. Один такий вузол позначає «1», тобто одиницю.
* 10. Вузол складний — до дев’яти витків кожний (це могли бути тільки одиниці). Частіше розташовуються в нижній частині нитки.
* 11. Вузол-петля (різних видів [24]), особливо так званий «зроблений наполовину», уперше описаний Сиприани (1928), а потім Альтьєрі (1941).
* 12. Вузол, що закріплює яку-небудь річ, наприклад, різні ниточки, або пучки вовни й бавовни.
У кіпу ниток-підвісок 2-го й більшого порядку, а також і знака-визначника може не бути. Нитки-Підвіски 2-го й 3-го порядку можуть кріпитися безпосередньо над або під вузлом або ж на деякій відстані від них, що поки не знайшло задовільного пояснення в дослідників, але деякі закономірності є:
* якщо на нитці-підвіску розташовано дві або більше додаткових ниток, то розташовуються вони майже завжди в тому самому місці друг біля друга.
* додаткові нитки майже ніколи не розташовуються під складними вузлами й вузлами «у-виді-вісімки», і звичайно розташовуються над або під простими вузлами, то дуже близько від них, то досить далеко.
Колір нитки також передавав зміст кіпу і може вважатися ключем. Зустрічаються одно-, двох- і триколірні нитки. Інших комбінацій кольорів не буває [25]. Якщо кіпу було числовим, то цифрові знаки-вузли розташовувалися вертикально й знизу нагору від одиниць до десяток і сотням.
Більша частина інформації, що зберігається в кіпу — числа в десятковій системі числення [27:80].
Деякі з вузлів, так само як інші особливості, такі як колір, думають, представляють нечислову інформацію, яка дотепер ще не була розшифрована. Взагалі вважається, що протягом розробки системи не було спроб представити в ній фонетичні звуки, як це має місце в більшості писемностей. У цей час існує теорія, висунута Гері Ертоном, що кіпу являли собою двійкову систему числення, придатну до реєстрації фонологічних або логографічних даних.
У перші роки після іспанського завоювання Перу іспанські чиновники часто покладалися на кіпу, щоб улагоджувати суперечки про стягнення місцевої податі або в питаннях виробництва товарів. Крім того, іспанські літописці встановили, що кіпу використовувалися в основному як мнемонічні пристрої, щоб передавати й записувати в числовому форматі інформацію. Кіпукамайокі могли бути викликані до суду, де їх звіти вважалися юридичним документом про зроблені у минулому платежі [26].
Рис. 3. Сапа Інка приймає звіт у чиновника, завідувача всіх складів імперії.
Для передачі економіко-статистичних даних кіпу використовували (вперше в історії людства воно використовувалося для застосування такого способу ведення бухгалтерського обліку) подвійний запис [28:178-181], а при передачі відомостей про виробництво тих або інших продуктів праці враховували не тільки фактичну, але й наявну й потенційну продуктивність праці, що дозволяє вважати систему кіпу попередницею сучасних ERP-Систем. От що писав відомий дослідник андських цивілізацій В. А. Кузьміщев: «Кіпу «знали», скільки людей проживало в кожному із селищ і у всьому царстві, скільки з них було чоловічої й жіновий статі, як вони були розбиті за віком і по стану здоров’я, скільки серед них було одружених і вдових, скільки пішло на війну й на суспільні роботи, скільки людей і якою роботою займалися сьогодні й скільки вони могли зробити того або іншого продукту і так далі й тому подібне. Але не тільки люди й результати їх праці, а сама природа і її потенційні можливості були зафіксовані в кіпу».
У головний (несучий) шнур кіпу міг вставлятися ключ (такими могли бути: шматочки дерева, камені, мінерали, метали, рослини й т.п.) [29:332-333] на кільці, що вказував на значеннєвий зміст самого кіпу або нитки. Це мало значення, тому що дозволяло уникнути плутанини із прочитанням кольору нитки, яка в такому випадку змінювала значення. Наприклад, жовтий колір нитки при наявності різних заголовних ключів дозволяв «прочитати» кіпу по різному: листи кукурудзи й золота нитка як показники вищого порядку (знак-визначник змісту кіпу) двох головних мотузок показують, що одне кіпу належить до сільськогосподарського класу, а інше кіпу — до класу мінералів.
Докладно про це говорить Блас Валера: « …якщо в плетиві вузлів повинні були бути показані плоди землі, те необхідно було вводити в кільці головного шнура листи молодого кукурудзяного качана; якщо, навпаки, у кіпу хотіли розповісти про метали, то, як спеціальний знак, на головний шнур намотувалися золоті нитки, виготовлені в моїй землі досить вправно. Потрібно знати, що, так, дійсно, використовувалися ті ж кольори, але, по-перше, око було повинно визначити прикріплений до шнура розпізнавальний знак…» [35:366].
Рис. 4. Схема історичного (нарративного) кіпу згідно з відомостями хроніста Антоніо де ла Каланча (реконструкція Карлоса Радікаті ді Прімельо; точне колірне оформлення — А. Скромницький)
Відомо про різні забарвлення ниток. Частіше зустрічаються природні кольори бавовни або вовни, слідом за ними — пофарбовані: переважають білий, синій, жовтий, червоний, чорний, зелений, і більше інших — коричневий.
Розподіл колорів у кіпу:
* один колір для всієї мотузки;
* два або три кольори для кожної мотузки, або один — для кожної крученої нитки;
* два або більше кольрів для тієї ж мотузки, але змішаних усередині кожної крученої нитки за допомогою різнобарвних ниток;
* два й навіть три кольори на тій же мотузці, розміщені у верхній, центральній або нижній частині.
Відомі наступні визначення:
* Чорний — «час». Тобто на чорних нитках записувалося «час», «строк», роки, історичні події, поняття «від початку чого-небудь (напр., від початку правління короля інків)»; чорний колір тому, що «кіпу повідомляло, скільки ночей минуло з моменту того або іншої події» [1:165]. Також — хвороба (можливо, при наявності ключа в головному шнурі). Цей колір, коли вицвітає на нитках, то може бути переплутаний з темно-темно-коричневим. В археологічних кіпу цей колір зустрічається тільки в комбінації з іншими кольорами. Мартін де Муруа писав, що брат полководця Апукамака був відправлений ним у Куско для передачі тому повідомлення про завойювання провінції Аріка, і він одержав кіпу, що повідомляв про цю перемогу, де в кіпу «було стільки вузлів, скільки селищ було завойовано, стільки маленьких вузликів, скільки було числом переможених індіанців, і на чорній мотузці — число тих, хто загинув на війні» [31:131]. Під час повстання індіанців Чилі вождь повстанців Лепітран відправив посильного з кіпу із чотирьох мотузок, де також чорний колир означав «час», а точніше «ночі».
* Кармазиновий (яскраво-червоний; малиновий) — позначення Інки (Короля, Монархії). На такій нитці могли розташовуватися також вузли «часу», тобто для вказівки на строк правління Інки. Наприклад, 4 вузла — це чотири роки правління Інки. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах.
* Бурий (у колоніальних джерелах відомий як земляний) — позначав «підпорядкування», «громадський порядок», «правління», «управління»; наприклад, здійснення підпорядкування правителем Інкою таких-от провінцій (під час завоювання). А також — картопля (при наявності ключа в головному шнурі кіпу) [32]. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах; найімовірніше, він порівнянний з одним з тонів коричневого кольору.
* Коричневий (точніше каштановий) [31:322]. У кіпу зустрічається нарівні з білим найчастіше. Існує чотири тони:
** ясно-коричневий — значення невідоме,
** світло-світло коричневий (майже жовтувато-білий) — значення невідоме,
** темно-коричневий — значення невідоме,
** темно-темно-коричневий (майже чорний) — значення невідоме.
* Зелений — «завоювання»; позначення супротивника, або кількість людей, що вмерли в супротивника. На цій нитці розташування було таким: першим ішло повідомлення про тих, кому за шістдесят і старше, а далі у відповідності зі своїми віками йшли інші молодше на десять років і т.д. На нитках археологічних зустрічається досить рідко. Міг бути двох тонів:
** ясно-зелений,
** темно-зелений.
* Червоний — «війна»; власне військо, а також власні втрати на війні. На нитках археологічних кіпу зустрічається досить рідко. Міг бути двох тонів:
** соковитий червоний,
** ледь червоний.
* Жовтий — «золото» (наприклад, воєнна здобич, що складалася із золота вагою в стількі-то одиниць виміру; однак які саме одиниці використовувалися з інкської системи мір і ваг — невідомо). А також — кукурудза (при наявності вставленого в головний шнур маленького кукурудзяного качана, що мав значення ключа для прочитання кіпу). Наприклад, жовта нитка означала кукурудзу, і якщо до неї була прив’язана синя нитка (певна провінція), з тим або іншим числом вузликів, то це говорило про той або інший врожай в цій провінції. На нитках археологічних кіпу зустрічається рідше всього. Міг бути двох тонів:
** інтенсивний і сяючий, як золото,
** трохи знебарвлений.
* Білий — «срібло»; «мир». У кіпу зустрічається нарівні з каштановим найчастіше. Існує два тони (який тон що значив — невідомо):
** яскраво-білий (кольору молока),
** жовтувато-білий, що називався також «фламандський білий» (ісп. blanco flamenco).
* Фіолетовий (темно-ліловий) — позначення начальника, який би правив над селищем, територією, людьми; курака; правитель одного або двох селищ. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах.
* Синій. На нитках зустрічається досить рідко. Двох тонів (значення невідомі):
** власне синій,
** блакитний.
* Солом’яний або палевий (англ. straw) — позначав «відсутність»; безладдя в управлінні; «варварство». «З відсутності [кольорів ниток] вони добували відомості про те, чого не було, а по Кіпос — те, що відбулося» [36:176]. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах; імовірно, може бути зпівставленний з одним з тонів ясно-коричневого.
Якщо об’єкт обліку був один, але було потрібно його розділити по якісних характеристиках, то теж використовувалися різні кольори ниток. Це знаходило застосування:
* Для обліку худоби (лам, гуанако, вікуній, альпака), що мали різний колір вовни. Про це повідомляє Гарсіласо де ла Вега: «Щоб мати можливість вести облік тієї величезної кількості худоби, якою володіли інки, вони поділяли її за кольором, тому що та худоба пофарбована в численні та різні кольори, як коні в Іспанії, і були в них [спеціальні] назви для кожного кольору. Дуже плямисту худобу, [але] двоколірну вони називали муру-муру, а іспанці кажуть мороморо. Якщо яке-небудь ягня відрізнялося кольором від свої батьків, після того як вони вигодовували його, то переводили в стадо його кольору; і, таким чином, вони з великою легкістю одержували уявлення й знали про [кількость] тієї своєї худоби за допомогою вузлів, тому що нитки [кіпу] були того ж кольору, що й сама худоба» [37:288].
* Для записів законів: «…незліченне їхнє число [законів], що сьогодні дотримують вірні індіанці, усі засновані на розумі й дуже багато в чому відповідні до законів самих великих юристів (letrado); вони точно записали й довірили їх своїм вузлам на нитках різного кольору, які були в них для їхніх оповідань, і вони так зуміли навчити цьому своїх синів і нащадків, що навіть закони, встановлені першими королями — шістсот років тому, зберігаються в їхній пам’яті так, немов вони сьогодні були заново проголошені» [37:290].
Суміш кольорів на крученій нитці (скручування різнобарвних ниток в одну) застосовувалася для позначення переліку об’єктів/понять:
* «Біла-жовто-блакитна» нитка — позначення релігійного культу; або організації свята на честь Бога (наприклад, Сонця). «Дослівно» це означало «Бог, що живе в блакитнім небі, що створював золото й срібло, цьому він [Інка] улаштував перше свято, і [кіпукамайок] розміщав на ній [нитці] один вузол, а якщо то був третій, або четвертий з тих, що влаштовувалися в році, на неї б вносилося три вузли, або чотири» [36:177].
* Для визначення провінцій Імперії Тавантінсуйу: кожна провінція мала свою суміш кольорових ниток. На цій нитці, у свою чергу, могла розміщатися (вставлятися) червона нитка для позначення загиблих у своєму війську «з/у такий-то провінції». Також використання кольорів ниток для провінцій Імперії зустрічалося в кіпу, пов’язаних зі статистикою й оподатковуванням таких провінцій [37:294-295]. Ця ж система поширювалася на звіти про географічний і економічний опис Імперії [37:298].
* Простим сполученням кольорів (методом змішування) звисаючих ниток без вузлів могли передаватися власні імена (згідно Антоніо де ла Каланчи) [31:112].
Інші змішування кольорів скручених ниток (не розшифровані):
* тип скручування яшмовий, коли в мотузці одного кольору зустрічаються нитки іншого кольору, позначається в дослідженнях символом «j» – “jaspeado” (яшмовий) або “h.” – “hilo en la cuerda” (нитка в мотузці) . Зустрічається частіше:
** молочно-білий — темно-коричневий,
** молочно-білий — ясно-коричневий,
** білий-фламандський — ясно-коричневий,
** молочно-білий — чорний,
** темно-коричневий — жовтий,
** ясно-коричневий — чорний,
** білий-фламандський — блакитний,
** молочно-білий — блакитний,
** молочно-білий — зелений,
** темно-коричневий — ясно-коричневий,
** чорний з білим,
** білий з коричневим,
** червоний — жовтий,
** червоний — синій,
** синій — чорний,
** молочно-білий — темно-коричневий — жовтий,
** молочно-білий — ясно-коричневий — чорний,
** білий-фламандський — темно-коричневий — червоний,
* тип переплетення нитки одного кольору методом скручування з ниткою іншого кольору (ісп. torzal más torzal), позначуваний у дослідженнях символом «t+t» (зустрічається рідше):
** синій — червоний,
** молочно-білий — темно-коричневий,
** молочно-білий — синій,
** ясно-коричневий із червоним,
** молочно-білий — червоний,
** білий-фламандський — темно-коричневий,
** білий-фламандський — ясно-коричневий,
** молочно-білий — чорний,
** темно-коричневий — синій,
** ясно-коричневий — синій,
** ясно-коричневий — темно-коричневий і зелений «j»,
** темно-коричневий — ясно-коричневий і синій «j»,
** синій — ясно-коричневий і синій «j»,
** темно-коричневий — ясно-коричневий і зелений «j»,
** білий-фламандський — темно-коричневий і білий «j»,
** темно-коричневий і ясно-коричневий «j» — синій і зелений «j» [31:324-325].
Позиційне розташування кольорів (угорі, посередині, унизу) на нитці в дослідженнях позначається символами «½ + ½» (коли використовуються верхня й нижня частини нитки для різного забарвлення), «? + (? + ?)» або «1/3 + 2/3» (коли одна верхня третина нитки одного кольору, а дві третини — іншого), «1/4 + 3/4» (коли одна верхня чверть нитки одного кольору, а три чверті — іншого), «1/4 + 1/4 + 1/2» (коли нижня половина нитки одного кольору, а верхня розділена — на два інших). Для таких випадків змішування кольорів бувають [31:325]:
* «½ + ½»:
** молочно-білий — білий фламандський і червоний «j».
* «1/3 + 1/3 + 1/3»:
** синій — червоний — чорний.
Нитки, що скручуються в мотузку, не сполучалися, очевидно, у таких комбінаціях кольорів [31:325]:
* усі тони коричневого із червоним
* усі тони коричневого із зеленим
Кольори, вишиті у верхній частині кожної тонкої звисаючої нитки, незважаючи на те, що в обох класах (сільськогосподарський або метали) кіпу можуть бути однаковими, все-таки показують різні предмети: наприклад, кукурудза, кока й стручковий перець — в одному класі; золото, смарагди й кіновар — в іншому. До того ж «заплетені вправо вузли є саме сумою чисел, зав’язаних на кожній нитці; і сума могла бути відображена в нитці-підсумку (тобто з підсумковими значеннями), куди вводилася загальна кількість товарів, що надійшли; а заплетені вліво вузли говорять про те, що ця кількість товарів лише передбачалася, але вони не надійшли: отже, вони не підраховуються в підсумковій нитці» [35:367].
Існували різні комбінації кольорів для картушів. Наприклад, у кіпу № 5 з колекції Альтьєрі [31:325]:
* 1-я звисаюча нитка: картуш білий — червоний.
* 2-я звисаюча нитка: картуш білий — синій — червоний — синій — білий.
* 3-я звисаюча нитка: картуш синій — червоний — білий — червоний — синій — червоний — білий — чорний — червоний.
У кіпу також ураховувався фактор позиції, коли певні речі або предмети, про які йшла мова або складався запис, розташовувалися в порядку убування значимості (за яким принципом і як — поки що невідомо). Так, Гарсіласо де ла Вега із цього приводу пише, що: «Предмети, що не мають [специфічного] кольору, розташовувалися по своєму порядкові, починаючи від [предметів] найвищої якості й значення, [поступово] переходячи до менш коштовних, кожна річ у межах свого виду [або роду], як буває в злакових і овочів. Візьмемо для порівняння культури Іспанії: спочатку йде пшениця, потім ячмінь, потім горох, боби, просо і т.д. І точно так само вони вели лічбу зброї, ставлячи спочатку те, яке вважалося найблагороднішим, як-от: піки, а потім дротики, лук і стріли, дрючки й сокири, пращі й уся інша зброя, яку вони мали. А коли мова йшла про васалів, вони звітували про мешканців кожного селища, а потім разом кожної провінції: на першій нитці вони фіксували старих від шістдесяти років і більше; на другій — зрілих людей від п’ятдесяти й вище, а третя фіксувала сорокалітніх, і так по десять років аж до грудних дітей. У такий же спосіб вони лічили й жінок за віком» [37:357].
У «Пам’ятній записці», складеній на основі кіпу і представленої в 1561 році кураками Хаухи в Аудієнцію Ліми, значимість для індіанців предметів побуту й господарювання (у тому числі і європейських) групувалася в певні класи в порядку убування. З документа випливає, що індіанці на той час більше цінували кінуа, ніж картоплю, а європейських курок, що вперше з’явилися в Перу в 1537 році, більше ніж місцеву дичину [31:328]:
* 1°: люди,
* 2°: південноамериканські верблюдові, худоба,
* 3°: тканини,
* 4°: вирощувані продукти харчування,
* 5°: предмети з агави,
* 6°: кераміка,
* 7°: птиця,
* 8°: рослинні продукти, що не культивуються,
* 9°: продукти не вирощувані,
* 10°: люди, призначені для переміщення (пересування),
* 11°: худоба, призначена для переміщення (пересування),
* 12°: харчі, призначені для переміщення.
Формат утворення серій зі звисаючих ниток на головному шнурі виглядав так:
* Нитка 1 — Колір A
* Нитка 2 — Колір B
* Нитка 3 — Колір C
* Нитка 4 — Колір D
* (проміжок)
* Нитка 1 — Колір A
* Нитка 2 — Колір B
* Нитка 3 — Колір C
* Нитка 4 — Колір D
* (і т.д.)
Цей набір повторюваних вузлів на кожній нитці, але різних кольорів, говорив про не числове значення кіпу [31:49]. Створення серій ниток (часто без вузлів), очевидно, спрощувало складання кіпу, як це роблять європейці, проставляючи ініціали або абревіатури [31:329-330]. Щодо таких кіпу хроніст Бернабе Кобо писав, що тільки кіпукамайок, що склав їх, їх же й міг «прочитати» [38].
Іншим видом утворення серій було розташування звисаючих ниток через певний розмір проміжку між групами таких ниток, якби вони були поділені на секції [31:170].
У кіпу, що мають формат «утворення серій», зустрічаються нитки-підвіски однакової довжини, але в різний «серіях», «групах». Послідовність ниток-підвісок у різних «серіях» також могла дотримуватися. Із чого видно, що довжина ниток мала певне значення й підпорядковувалася якомусь порядку.
Кожне селище, що було столицею провінції, мало свою цифру. Наприклад, для позначення того, що «Манко Капак, перший правитель Інка, завоював першу столицю провінції, у нитку вводився один великий вузол, другу — два великі вузли, і так — з усіма іншими. Відомо, що в Куско, столиці Імперії, було три, або чотири вузли, один над іншим»[36:177]. А також, що віддаленність провінції від столиці імперії Куско часто ставилася в залежність від порядкового числення: наприклад, чим ближче провінція, тим вона або її представник-курака ближче в службах, походах, ритуалах, церемоніях до правителя Інки.
Також відомо, що «три вузлики «у формі вісімки» на початку кіпу (в одному з 21-го знайдених в 50-х роках XX століття доктором Артуром Хіменесом Борха [31:15] у підлозі будинку інкського сановника-кіпукамайока в адміністративному центрі Пуручуко, в околицх Ліми [5]) являють собою посилання на місце, а саме топонім Пуручуко» [55].
Марсія Ашер і Роберт Ашер, після аналізу декількох сотень кіпу, показали, що в основному інформація в кіпу є числовою, і ці числа можуть бути прочитані. Кожна група вузлів — цифра, і є три головні типи вузлів:
* прості вузли, просмикнуті мотузкою зверху вниз;
* «довгі вузли», що складаються із просмикнутої зверху вниз мотузкою, з’єднані вузлом з одним або кількома додатковими поворотами;
* вузли у вигляді цифри «вісім» — 8.
У системі Ашера четвертий тип вузла — «у-виді-вісімки» з додатковим скручуванням відноситься до «EE». Число ж представлене як послідовність груп вузлів (кластерів), в основі мають 10 — десяткову систему числення.
Отже:
* Ступінь десятка показується положенням уздовж нитки й вишиковується наступними один за одним витками.
* Цифри в положеннях десятка й більш високі ступені представлені групами простих вузлів (наприклад, 40 — чотири прості вузли в ряд у положенні «десятків»).
* Цифри в місцях «одиниць» представлені довгими вузлами (наприклад, 4 — це вузол з 4 обертами). Через манеру зав’язування вузлів цифра 1 не може бути показана подібним чином, і представлена в даному положенні «у-виді-вісімки».
* Нуль показаний відсутністю якого-небудь вузла у відповідному положенні.
* Оскільки однозначні числа від 0 до 9 показані особливим способом, то зрозуміло, де число закінчується. Тому одна звисаюча нитка в кіпу може містити кілька чисел.
Наприклад, якщо 4s представляє чотири прості вузли, 3L — представляє довгий вузол із трьома обертами, E — представляє вузол «у-виді-вісімки», а X — представляє незаповнене місце, тобто 0:
* Число 731 було б представлене як — 7s, 3s, E.
* Число 804 було б представлене як — 8s, X, 4L.
* Число 107, супроводжуване числом 51, було б представлене як — 1s, X, 7L, 5s, E.
Це прочитання може бути підтверджене наступним фактом: кіпу постійно містять суми, складені систематичним шляхом. Наприклад, нитка може містити суму наступних N ниток, і ці взаємозв’язки повторюються в кіпу неодноразово. Іноді це також підсумкові суми. Такі взаємозв’язки були б неймовірними, якби вузли були прочитані неправильно. Деякі дані не є числами, їх Ашери називають числові ярлики. Вони все-таки складаються із чисел, але число, що утворюється у підсумку, здається, використовується у вигляді якогось коду, що дуже схоже на наше використання чисел для впізнання окремих осіб, місць, або предметів. Відчуваючи недолік контексту окремих кіпу, важко встановити, що міг би означати який-небудь даний код. Інші види кіпу, можливо, передавали також інформацію: кодування кольором, що відповідає розміщенню ниток, інтервал, і сама структура ниток та таких, що додатково відгалужуються. Деякі дослідники стверджували, що в кіпу не тільки одна числова інформація, і шо воно являє собою й систему писемності. Це було б особливо важливим відкриттям, оскільки немає збережених текстів, написаних мовою кечуа, у період, що передує іспанському вторгненню. Можливі причини цієї очевидної відсутності писемної мови включають:
* фактична відсутність писемної мови,
* знищення іспанцями всіх писемних звітів,
* успішне приховання місцевим населенням таких звітів.
Історики Едвард Хаймс і Джордж Ордіш вважають, що кіпу було інструментом запису, подібного музичній нотній системі позначень, у якій ноти на сторінці представляють основну інформацію, і що виконавець міг би запровадити в життя ті складові [39:69].
В 2003 році, у той час як перевірка геометричних знаків токапу, що були на малюнках інкського одягу в книзі «Перша Нова Хроніка й Добре Правління», написаної Феліпом Ваманом Пома де Айяла в 1615 році, Вільям Бернс Глінн знайшов зразок, який, здається, допомагає розшифрувати деякі слова в кіпу, зіставляючи вузли з кольорами звисаючих ниток [40]. 12 серпня 2005 року виходить у світ номер журналу «Science» з повідомленням, озаглавленим «Khipu Accounting in Ancient Peru» и складеним антропологом Гері Ертоном і математиком Керрі Дж. Брезайн. Їхня робота може вважатися першою ідентифікацією кіпу як нечислового явища, а послідовність трьох вузлів «у-виді-вісімки» на початку кіпу, здається, є унікальним означаючим. Це міг бути топонім для міста Пуручуко (Puruchuco, поблизу Ліми), або ім’я зберігача кіпу, який його склав, або сам предмет, про який йде мова, або навіть покажчик часу.
У числових кіпу розташування значень було позиційним. Відстань між вузлами (або групами вузлів), що позначають одиниці, десятки, сотні і т.д., у середньому становить від 4 до 6 см. Для прикладу, в, що найбільше часто зустрічаються кіпу із трьома порядками (одиниці, десятки, сотні) самі верхні — сотні — розташовані на звисаючих нитках нижче головного шнура приблизно на 10-11 см, середні — на 14-15 см, нижні — у межах 20-35 см.
На відміну від арабських цифр, де для написання числа 10 000 потрібно записати 5 цифр: 1 одиниця й 4 нуля, у кіпу досить було зав’язати 1 вузол у потрібній позиції звисаючої нитки, оскільки нулями вважалися порожні позиції нитки. Слід зауважити, що не завжди відсутність вузлів на нитці позначало «нуль», оскільки така нитка в нечислових кіпу також могла бути власним ім’ям, напр. назвою провінції.
Робити такі арифметичні операції як «додавання й віднімання за допомогою кіпу майже так само легко, як це робиться арабськими цифрами на аркуші паперу» [41:21]. Уже в перших словниках мови кечуа було зафіксоване слово quipuni — лічити за допомогою вузлів [42]. Так, підсумовування чисел 352, 223 і 324 провадиться зав’язуванням вузлів на нитках у відповідних місцях і горизонтальним «прочитанням» праворуч ліворуч або навпаки [31:9]:
| 1-я нитка | 2-я нитка | 3-я нитка | 4-я нитка (підсумок) |
| 3 | 2 | 3 | 8 |
| 5 | 2 | 2 | 9 |
| 2 | 3 | 4 | 9 |
Аналогічно з відніманням. Якщо ж додавання дає в одному горизонтальному ряду число більше, ніж 9, наприклад, 11, то десятка у вигляді 1-го вузла переноситься на верхній горизонтальний ряд. Дані операції, однак, проводилися на юпані, оскільки вузли в кіпу робилися так, що розв’язати їх було непросто, тобто кіпу — показувало й саме обчислення, і його результат, у той час як юпана — або тільки вихідні дані, або їх результат.
Обчислення часу також здійснювалося й реєструвалося за допомогою кіпу [43], як помітив американський дослідник Гері Ертон, і, схоже, у зв’язці з юпаною — рахівницею інків. Фахівці інків, що займалися календарями, називалися «кільякіпок»: слово «кілья» означало «Місяць» (богиня Місяця), «місяць», «місячний рік» [1:188]. Про «філософів-астрологі» говорив Феліпе Ваман Пома де Айяла (1615), що вони у своїй роботі використовували кіпу, він же намалював одного такого астролога, що несе в руці кіпу, під фігурою якого написано «астролог, поет, що відає про обертання сонця й місяця, затменн[я], зірки і комети; про час [настання] неділі [кожні 10 днів], і місяця [кожні 30 днів], і року, і про чотири вітри світу, щоб сіяти з давніх часів їстівне» [44].
Секе, що мали своє матеріальне втілення в нитках і вузлах кіпу, являли собою уявлювані лінії-напрямні, тобто вектори, що виходили із храму Коріканча в Куско [45] в усі сторони Імперії Інків, а саме — до священних місць — вак. Лінії були тісно пов’язані не тільки з географією й геометрією, але також і з астрономією й соціумом, оскільки кожна вака з’єднувалася в уявленні андських народів також з небесними тілами: темними туманностями, зірками й планетами; а також із соціальними группами [56] [57]. В основному це були лінії пов’язані з паломництвом [46]. Час в Інків, дійсно, настільки поєднувалося з простором, зайнятим людиною, що «ceques», лінії, що виходили із центру Інкського миру, міста Куско, дозволяли визначити не тільки соціальні групи й 328 вак, що позначають ритуальний календар Інків з 328 днів, а деякі ваки також вважалися астрономічними обсерваторіями, що вказують місце деяких знаменних сонячних і місячних позицій.
Найбільше чітко про застосування кіпу як зведення законів Інків сказано в «Доповідях» віце-короля Мартіна Енрікеса де Альманса. Так інкські судді «вдавалися до допомоги знаків, що були в кіпу і… інших, що були на декількох різнобарвних дошках, із чого розуміли, яка була провина кожного злочинця» [31:120].
Юрист Хуан де Матьєнсо в 1567 році писав, що «позови, які індіанці складали на касіків або знатних людей, цивільні й карні, записував у кіпу тукуйріку [Тукрікук апу — керуючий, приписуючий суддя, що запобігає кепських справ]» і що вирок, що виноситься алькальдами «повинен був бути записаний, а якщо ні, те повинен залишитися у використовуваних ними кіпу», і щоб «скарги індіанці приносили до іспанського коррехідора, а за його відсутністі — до тукуйріко, щоб він вніс це у своє кіпу на пам’ять і кожні чотири місяці ходив до міського коррехідору, щоб у прискореному порядку здійснити правосуддя щодо скарг, які він носив у кіпус» [47:52, 55]. Самі «тукуйрікос, що були подобними до коррехідоров провінцій, вирішували позови й відправляли до Інки, у кіпу, рішення щодо злочинів» [31:385]. Про використання кіпу при винесенні вироків повідомляв також Гарсіласо де ла Вега: «Повідомлення спрямовувалися для того, щоб було видно, чи мало місце правильне правосуддя, щоб молодші судді не проявляли б недбалості в його здійсненні, й, якщо вони його не здійснювали, їх строго карали. Це було подібно таємним перевіркам на місці (гесidencia), які здійснювалися щомісяця. Формою передачі таких повідомлень до інки і його [людей] з його верховної ради були вузли, що зав’язувалися на шнурах різного кольору, за допомогою яких вони розуміли один одного, як за допомогою цифр, тому що вузли такого й такого кольору говорили про злочини, які були покарані, а певні ниточки різного кольору, якими були перехоплені більш товсті шнури, говорили про покарання, які були здійснені, і про закони, які були застосовані. І в такий спосіб вони розуміли один одного, тому що не мали писемності (letras)» [37:101].
Відомо, що розмальовані дошки й кіпу, що містили зведення законів були знищені іспанцями під час завоювання Імперії інків і міста Куско зокрема [31:394].
Рис. 5. Кіпукамайок із книги Вамана Пома де Айяла «Перша Нова Хроніка й Добре Правління». Ліворуч біля ніг кіпукамайока — юпана, що містить обчислення священного числа для пісні «Сумак Ньюста» (в оригіналі рукопису малюнок не кольоровий, а чорно-білий; розфарбування — сучасне)
Кіпукамайоки (кечуа khipu kamayuq, «чиновник, що відає кіпу» або «той, кому доручене кіпу»), рахівники Тавантінсуйу, створювали й розшифровували вузли в кіпу. Розміщалися кіпукамайоки в окремих будинках-«архівах» кожного селища, де зберігалися кіпу, що містили відомості про поточних події, дані або статистика, так і кіпу давніх часів. Хроністи розрізняли два види кіпукамайоків:
* тих, хто відав обліком і статистикою; було кілька підвидів:
** що відали демографічними кіпу
** що відали податями
** що відали іншими видами обліку
* тих, хто були істориками, що підрозділялися за принципом належності до якої-небудь провінції (кіпу із Куско, Кахамарки, Кіто, Ваманги, Пакаритамбо), і юристами.
Хроністи згадували, що посада кіпукамайока-історика передавалася в спадщину від батька до сина, оскільки саме ця спеціалізація була найбільш складною (такого звичаю не було серед кіпукамайоків, що відали обліком і статистикою), завдяки чому утворювалася каста вчених-істориків, закрита для проникнення в неї сторонніх осіб, що могло бути причиною відсутності поширення однакових ідей у різних місцях Імперії й наявності «місцевих» версій яких-небудь подій. Кіпукамайоки-історики одержували повне забезпечення продуктами щомісяця, їм надавали дружин і слуг. Це був привілей, але за нього вони повинні були чітко виконувати свої обов’язки, оскільки за неправдиві або помилкові відомості їх карали смертю. В обов’язку таких кіпукамайоків входило навчання населення Імперії за допомогою театральних постановок про життя давніх правителів, коли кіпукамайоки або співаки повідомляли про минуле кожного з них.
Про наявність шкіл, де навчали кіпу говорили Монтесінос, Муруа й інші історики. Так Муруа писав, що «сини 105 знатних панів відвідували ці школи, навчаючись 4 роки» [31:137].
З другого розділу видно, що кіпу являло собою досить складну систему та не може вважатися примітивною писемністю, або такою, що слугувала лише для простих рахункових операцій. Уже сама підготовка головних кіпукамайоків спочатку батьками, а потім протягом двох років у школі для знаті «ячайвасі», говорить про довге опанування усіма тонкощами навчання цій системі. Існування суворих покарань в інскому праві щодо помилок при складанні кіпу також наводить на думку, що вивчення на кіпукамайока було неабикою справою. Саме тому, мабуть, єврпоейці не зуміли розшифрувати кіпу за весь час перебування на континенті Південна Америка.
У п’ятому розділі приводяться різноманітні сучасні спірні гіпотезі щодо кіпу.
Рис. 13. Токапу на сорочках, плащах, килимах, вазах керо; щити інків
Уже в перших словниках мов кечуа й аймара слово «келька» або «кілька» означало «писемність» або «малюнок». Цим видом письма, як помітив Хосе де Акоста, один індіанець записав свою сповідь про гріхи, що порушують десять заповідей, але цей вид писемності, мабуть, був впроваджений уже під час проповідування Євангелія серед індіанців католицькими священниками на основі якоїсь місцевої писемної традиції. Але така писемність можливо представлена в кераміці й тканинах інків — у посудинах керо й знаках токапу на одязі. Про зв’язок зі знаками токапу або келька говорив у своїй хроніці «Копакабана Інків» (1628) падре Бальтасар де Салас (імовірно, все-таки не перекрученої недотепним пресвітером Хесусом Віскарра Фабре, що відредагував її в 1901 році) [31:124]: «У нашій мові, говорять вони, завжди були і є свої знаки й символи й власні й природні кіпу.… Наші Інтіс передали нам свої ідеї й накази за допомогою простої і зрозумілої усної традиції наших батьків…; і в якості допоміжного засобу для пам’яті вони навчили нас використанню кіпос, у ручне складання якого входять прямі й вигнуті лінії; і ці самі лінії, вигравірувані в каменях і металах, ми називаємо келькас [що стосуютьс] Інті (Сонця); складені із золотих і срібних ліній (дротів або голок) вони є культовими святинями; і нарешті, простонародні й загального використання [кіпу] складаються з різнобарвних ниток і з вузликами або з’єднані як би в ланки ланцюга, і зроблені з будь-якого гнучкого матеріалу, таких як нитка з конопель, або вовни, або мотузки із чудової шкіри. І з їхньою допомогою, як і за допомогою раніше згаданих, ідеї й факти однаково зберігаємо ми без яких-небудь змін, і менше побоюючись, ніж за ваші зошити й пергаменти; от у вас докази в цих нитках з білої вовни наших карвас [лам], пофарбованих у кольори веселки, що й говорять: «Ta! ua! watta suyu», тобто «Та!» — зупинися, постав себе на ноги, адже ти вже людина, ти з людей, зупинися. «Уа!» — це дія, що позначає подих і дихання на долоні рук. І це сказавши й зробивши, що є двома сторонами [дії], їх зробив вічний Творець під час створення першої людини».
Цей же автор повідомляв про записане у кіпу слово «Тіауанако», що могло натякати на фонетичний запис [31:124].
Про наявність знаків на посохах і палицях згадують багато хроністів. Так Пачакуті Ямкі Юпанки говорив про те, що в бога Тонапу Віракочи була палиця, на якій «перебували міркування, ним проповідувані» і «позначеними й підкресленими були кожна глава міркувань» [31:126]. На таких розкреслених палицях, згідно Бартоломе де Лас Касаса, посильні часки передавали накази, і самі палиці слугували якоюсь печаткою або гербом Короля Інків. Кабельо Бальбоа повідомляв про те, що Вайна Капак, будучи при смерті, наказав записати на такій палиці свій заповіт «намалювавши на ній різнобарвні лінії, по яких були б відомі його останні розпорядження; і він негайно ж довірив її кіпукамайоку або секретареві…», після смерті й муміфікації Вайна Капака його «виконувачі заповіту й кіпукамайоки зібралися й уважно вивчили те, що кіпу і вузли позначали. Гарненько й ґрунтовно вивчивши дійсне тлумачення, вони оголосили, що набувачем та єдиним і загальним спадкоємцем Імперії був син, дуже любимий померлим королем, по імені Нінан Куйучик… Кіпу говорили також про те, яким чином вони повинні були переправити тіло короля в Куско й зробити врочистий вступ у місто» [31:127], тобто заповіт Інки тлумачився виконувачами заповіту саме згідно «записам» у кіпу, а не тільки написам на палиці. Імовірно, що заборонені Інками знаки келька (згідно Монтесіносу в інків був закон, що забороняв застосування писемності, дозволені були тільки кіпу [48]), були все-таки відомі самим правителям і тільки вони зберігали традицію її використання, після чого кіпукамайоки здійснювали «переклад у кіпу» його заповіту.
Один анонімний автор в 1600 році писав, що індіанці йшли на сповідь «зі своїми записами, що називаються кіпос, одні у вигляді нитки, інші — у вигляді листа, ще одні — за допомогою ліній, як тільки вони могли» [49:128].
З кінця 1990-х років, з виявленням у Неаполі документів Міччінеллі, що містять малюнки кіпу, як складового письма і його тісного зв’язку з токапу, виникли невщухаючі дотепер спори щодо достовірності самих документів і осіб тих, що їх склали, зокрема Бласа Валера. У місті Кіто були знайдені рукописи «Стародавні звичаї Інків» (Las Costumbres Antiguas de los Incas), які вже в 1945 Франсіско А. Лоайса репрезентував як роботу Бласа Валера, і, згідно з таким істориком як Сабіна Хайленд (Sabine Hyland), також випадково в Ла-Пасі, Болівія, був знайдений словник, названий Vocabulario, де приводиться інформація про часи Інків.
Останнім часом почали поширюватися нові дані щодо біографії Бласа Валера. Серед них: спірні — спільність із «Новою Хронікою й Добрим Правлінням» (Nueva Corónica y Buen Gobierno), книгою Гуамана Пома де Айяла (Felipe Guamán Poma de Ayala). Згідно з італійською дослідницею Лаурою Лауренсіч Мінеллі, існує три аркуші з малюнками в рукописному документі «Історія й Початок Перуанської Мови» (Historia et Rudimenta Linguae Piruanorum), що наводять підпис «італійського єзуїта» Бласа Валера. Згідно Лауренсіч Мінеллі, ці малюнки були намальовані до 1618, а саме, через роки після офіційної смерті Бласа Валери. Можливо, метою Валери в Європі було репрезентувати правдиве повідомлення римському Папі про завоювання Перу конкістадором Франсіско Пісарро, що отруїв солдатів Інки Атауальпи за допомогою ауріпігменту (As2S3 — лимонно-жовтий сульфід миш’яку) і вина, про що Валера довідався від свого дідуся Ільяванки з кіпу, яке подарував тому амаута Мачакуймукта (що жив за часів Інки Атауальпи), на подяку за те, що він урятував йому життя. Від свого батька Луїса Валера він одержав листа конкістадора Франсіско Чавеса (учасника полону короля інків Атауальпи, правда не згаданного у відомому «викупі Атауальпи»), а саме його «Повідомлення Королю Іспанії», складене 15 серпня 1533 року в місті Кахамарка. На цьому листі збереглися підписи Поло де Ондегардо («No es cosa» – «Важливо») і Хосе де Акости («Non D.[omino].D.[entur].Ex simus [Eversimus] — Joseph de Acosta»), ідентичні тим, що вже були серед документів в архівах Перу. Глава Товариства Єзуїтів Аквавіва був проти намірів Валери, тому й було ухвалене рішення визнати Валеру померлим, а сам він повинен бути вигнаний в Іспанію, де частина його робіт і потрапила до Інки Гарсіласо де ла Вега. Пізніше, однак, Валера таємно повернувся в Перу під іншим ім’ям — Руіруруна (до речі так звали дідуся Бласа Валери) — з наміром надрукувати свою версію завоювання Перу. Він зблизився із двома іншими єзуїтами-італійцями, а саме: Джованні Антоніо Кумисом і Джованні Анелло Оливою. Також у групу помічників і заступників Бласа Валери ввійшли й такі єзуїти: Бартоломе де Сантьяго, Хуан Гонсало Руїс (його старий друг і земляк), Алонсо Барсана, Бартоломе Санчес, Муціо Виталески (Глава Ордена), Домінго де Бермео, Дієго де Ваена (або Діонісіо Веласкес). Щоб здійснити свої наміри, вони задумали скористатися чужим іменем, і уклали контракт з цього приводу (про використання імені, за що й зобов’язувалися розрахуватися однією каретою з конем) з Феліпе Гуаманом Пома де Айяла. Контракт зберігся разом із зошитом Бласа Валери й був розміщений у спеціальній кишені «схованці». Виконавши задумане, Блас Валера повернувся нібито в Іспанію в 1618 році, де незабаром і вмер в Алькала-де-Енарес. У тому ж місті перебував спадкоємець інків — Дон Мельчор Карлос Інка, зображення якого потрапило в книгу Гуамана Пома де Айяла й виконане, як вважає Лаура Лауренсіч Мінеллі Гонсало Руїсом.
Рукопис, вивчений Лауренсіч Мінеллі, складається з дев’яти листів, написаних різними особами на іспанській, латинській та італійській мовах, з малюнками, зробленими соратником Бласа Валери — тим же Гонсало Руїсом. Цей текст містить коротку граматику кечуа, що представляє ключ до розшифрування кіпу, а також рахункового інструмента — юпани. Символи токапу із книги Бласа Валери, що зустрічаються також і в книгах Мартіна де Муруа й Гуамана Помы, і на посудинах керо не завжди ідентичні між собою, але помітна однаковість стилю на малюнках у промальовуванні чоловічків, тобто якщо була підробка не тільки в тексті документів Міччінеллі, але й у малюнках, то виконано це дуже майстерно — стилізоване аж до деталей, характерних для зображень на посудинах керо інкської епохи.
Ролена Адорно, фахівець, що досліджувала Феліпе Гуамана Пома де Айяла, на підставі дослідження Хуана Карлоса Эстенсоро (Juan Carlos Estenssoro) натякають на ймовірну підробку документів, вивчених Лаурою Лауренсіч Мінеллі. Рукопис «Exsul immeritus blas valera populo suo», представлений Лаурою Лауренсіч Мінеллі, усе ще не користується визнанням, а отже таємниця, що огортає минуле Перу й цього єзуїта-метиса, не розкрита остаточно.
Блас Валера у 1618 роцці написав свій зошит «Exsul immeritus blas valera populo suo», де навів багато прикладів слогового капак-кіпу, що використовувся також учнями в учбовому процесі інкскіх шкіл ячайвасі. Де зокрема вивчали наступні пісні.
Рис. 11. Юпана інків. Пісня Сумак Ньюста. Дешифрування по книзі «Exsul Immeritus Blas Valera Populo Suo», CLUEB, Болонья, 2007 (Схематична реконструкція А. Скромницького)
Пісня «Сумак Ньюста» приводиться як у Гарсіласо де ла Вега (віршована форма), так і в Бласа Валера (у формі кіпу, з обчисленням на юпане) у такому вигляді:
Вродлива принцеса, твій брат твій великий глечик розбиває, твої води Пачакамак посилає твій дощ.
Оригінальний текст (кечуа):
SUMAC ÑUSTA TORALLAY QUIM PUYNUY QUITA PAQUIR CAYAN UNUY QUITA PACHACAMAC VIRACOCHA PARAMUNQUI [35:371].
Рис. 12. Юпана інків. Пісня Пачамама. Дешифрування по книзі «Exsul Immeritus Blas Valera Populo Suo», CLUEB, Болонья, 2007 (Схематична реконструкція А. Скромницького)
Сама пісня «Сумак Ньюста» була споконвічно присвячена богині Пачамама й мала трохи інший текст:
Мати Земля, твій брат Сонце й Промінь твою вульву зараз пробиває, його сперма рясно тече з його пеніса й тому ти, о вульва, свої води будеш проливати дощем та іноді буде сипатися град та йти сніг. Потім міцний член великого Сонця й / Променя й Паріакаки буде сильно метатися в щедрій вульві Матері Землі.
(Буквальний переклад капак-кіпу Пачамама, записаний мовою кечуа великими литерами; це випливає із прочитання королівського кіпу стор. 10r-10v записної книжки Бласа Валера, мал. 10: PACHAMAMA = Мати земля; TURALLAYQUIM = твій брат; YNTILLAPA = Сонце й Промінь; RACAYQUITA = твоя вульва; PAQUIRCAYAN = зараз ламає; ULLUNMANTA = його члена; UNUYN = його сперма; CINCHI PACCHAN = голосно біжить; CAMRI RACA = і так ти, матка; UNUYQUITA = твоя лімфа/ твої води; PARAMUNQUI = ти роняєш; MAYNIMPIRI = і іноді; CHICHIMUNQUI = іде град; RITIMUNQUI = іде сніг; YNTILLAQMI = великого Сонця; YLLAPAQMI = і Променя; PARIACACAP = і Париакаки; l0v / HINAMANTARA = потім; PACHAMAMAP = Землі Матері; RACAPIRI = у щедрій матці; CINCHI ULLU = міцний член; CUÑUÑUÑUN = сильно мечеться/ приводиться в рух)
Оригінальний текст (кечуа):
PACHAMAMA TURALLAYQUIM YNTILLAPA RACAYQUITA PAQUIRCAYAN ULLUNMANTA UNUYN CINCHI PACCHAN CAMRI RACA UNUYQUITA PARAMUNQUI MAYNIMPIRI CHICHIMUNQUI RITIMUNQUI YNTILLAQMI YLLAPAQMI PARIACACAP HINAMANTARA PACHAMAMAP RACAPIRI CINCHI ULLU CUÑUÑUÑUN [35: 373-374].
Відомості Бласа Валера не знаходять поки визнання в ряду істориків, тому що його, виданий лише в 2007 році, твір уважають фальшивкою. Все-таки, цей автор перелічує такі види колоніального кіпу (створеного або переробленого під церковні цілі) і, можливо, почасти інкського:
* Навчальні кіпу — абетка для молодших дітей, азам якої навчають за допомогою іграшкових кіпу.
* Шкільне й королівське складове кіпу — для дітей знаті, що вчаться в школах Ячайваси, де наголос у навчанні робився на філософію, теологію, специфічну нелінійну математику (аналогів у Старім Світі не має, не підкорялася стандартній логіці). Обчислення священних чисел за допомогою міфів, легенд, абстрактних конструкцій.
* Похоронне ритуальне кіпу — для поховань. У вигляді молитов. Головна відмінність — зі шнура звисали дерев’яні розмальовані дощечки.
* Астрономічно-календарні кіпу — облік часу по календарю. Облік місячних, сонячних затемнень, фаз місяця, появи зірок і темних ділянок неба (андських «сузір’їв»), зеніти сонця, сонцестояння.
* Математичні числові позиційні рахункові кіпу — для самих складних обчислень мудрецями-математиками. Підсобний необхідний інструмент — рахівниця юпана.
* Кіпу для повсякденного рахунку — спрощений різновид попередньої. Використовувалися пастухами й т.п. для ведення обліку доступного просторовому оглядам одиниць обліку (лами, худоба та ін.).
* Кіпу географічні — на основі напрямків-ліній секе. Щось схоже на систему географічних координат. Тісно пов’язане з астрономічними спостереженнями й вимірами часу (35:590).
Як вказував історик Хосе Торібіо Медіна (1882) «система кіпу використовувалася навіть у тих регіонах, куди не проникав вплив інків, і що понині буває так, що його застосовують нащадки арауканів». Мандрівник Пеппіх зустрічав кіпу в індіанців пеуенчів і що червоний колір у їхніх кіпу позначав не тільки кров, але й «рішення помститися» [31: 97-98].
Під час повстання індіанців Чилі (1772) вождь повстанців Лепітран відправив до касіків свого посильного-часкі з кіпу, у якому було чотири мотузки різних кольорів: чорного, білого, червоного й синього. На чорній (колір часу) було зав’язано 4 вузла, що означало, що часкі відправився з Пагіпульї, повстанського центру, через 4 дня після повного місця; на білій Лепітран зав’язав 10 вузлів для позначення того, що через 10 днів після цієї події повинне буде здійнятися повстання; на червоній і синій мотузках не було вузлів, оскільки на них касіки повинні були записати свої відповіді, і ті, що приєднувалися до повстання, зав’язували б один вузол на червоній мотузці (колір війни), але і ті, що відмовлялися, також зав’язували один вузол, що збирав разом дві мотузки — червону й синю (комбінований колір, що означав, мабуть, «заперечення війни») [31:132].
Саме із Чилі деякі різновиди кіпу потрапили в Європу.
Раймондо де Сангро, купивши 25 жовтня 1745 року в отця Ільянеса, що приїхав із Чилі, рукопис Historia et rudimenta linguae piruanorum (1600-1638), написаний єзуїтськими місіонерами в Перу Джованні Антоніо Кумісом і Джованні Анелло Оливою [35: 515—516], включив у свою книгу La Lettera Apologetica (1750) багато знаків токапу з капак-кіпу, щоправда, переробивши їх і додавши їм закруглені, а не квадратні форми [50:245].
В 1747 році Мадам де Графіньї видала свої «Листи перуанки», у яких знатна перуанка Сілія (Zilia) використовувала кіпу для записів і переводила з них відразу на французький. У Листі XVI Графіньі приводить опис кіпу як писемності [51:19, 20, 22, 40, 41, 84, 85]. Перевидана книга була в 1749 році. Видавець збірника «Coleccion de documentos literarios del Peru» (1874) Мануель де Одріосола припустив, що ці листи допомогли «одному італійцеві з Академії де ла Круска й однієї графині, тієї ж національності, написати товстий том „в одну чверть“, озаглавлений „Apologea de los quipos“. Використавши слова Гарсіласо [де ла Веги], автор настільки впевнено використовує граматику, словник кіпу, що представляють собою кіпуграфію, запозичену від когось Кіпу-Камайока з інків, але як би вони не помилялися у своїх припущеннях» [52].
Повна назва книги «La Lettera Apologetica»: «Lettera Apologetica dell’esercitato accademico della Crusca contenente la difesa del libro intitolato Lettere di una Peruana per rispetto alla supposizione de’ Quipu scritta dalla Duchessa di S*** e dalla medesima fatta pubblicare». У книзі використано 40 «ключових слів» нібито прадавньої системи запису Інків. Ключові слова в кіпу були розфарбовані різними кольорами й мали форму кола. Цікаво, що метод кольорового друку був невідомий на той час і був винайдений самим Раймондо [53].
Як видно, саме Мадам де Графіньї (графиня S***) і князя Раймондо де Сангро (був академіком де ла Круска) мав на увазі Одріосола. Сам Раймондо де Сангро стверджував, що особисто не бачив кіпу, а засновував свої ідеї на припущеннях Бласа Валера, Акости й Сьєси де Леона, а також осіб, що відвідували Америку, що й мали справу з кіпу, зокрема падре Ільянеса (згаданого також у Документах Міччінеллі, як останнього власника зошита Бласа Валера), єзуїта, що прожив багато років у Чилі, й повідомившого, що в індіанців удома перебували, дбайливо зберігаємі кіпу, передані у спадок, незважаючи на те, що самі вони вже не можуть витлумачувати їхній зміст. Згідно Ільянесу такі кіпу слугували для передачі розповідей, і відрізнялися тим, що мали у верхній частині крім мотузок і вузлів якісь знаки, такі як круглі фігури, квадрати, трикутники або пучки різнобарвної вовни. Із чого де Сангро вивів теорію про те, що прадавні перуанці могли розділяти слова на склади й створювати з деяких ключові слова на основі мови кечуа.
Опублікування князем книги La Lettera Apologetica, що містила небезпечні єретичні думки, призвело до відлучення його самого від Церкви Папою Бенедиктом XIV в 1752 році.
В 1829 році в XI номері «Westminster Review» вийшла стаття про книгу «A prospectus of Quipola, or an explanation of the Quipoes» (1827), де повідомлялося про придбання корабельним теслею Олександром Стронгом якогось кіпу у коробці в Роберта Бейкера, помічника з торговельного брига, за 10 фунтів. Бейкер повідомив, що кіпу він одержав від мешканця міста Ліона по імені Розенберг Вестус, а той у свою чергу від родини чилійського вождя в Гуаркос, що вважав себе нащадком Інків, що втік з Перу від іспанців. Вестус був одружений на одній з дочок вождя, але через якийсь час він залишив індіанців і перебрався в Буенос-Айрес, і продав кіпу і коробкам Бейкеру. Подальша доля цього кіпу невідома [54:216].
Наведені гіпотези та теорії на даному етапі досліджень багато в чому можуть вважатися спірними або хибними, але деякі, на мою думку, після ретельного вивчення дослідниками архівних джерел як в Перу, Болівії та Еквадорі, так і в Європі: в Іспанії або Італії, буде таки підтверджено або відкинуто. Користь від цих гіпотез полягає в тому, що більш уважно та цілеспрямовано вивчаються й зпівставляються джерела, знаходяться нові факти, що допоможуть майбутнім дослідникам встановити істинний стан речей.
Висновки
З наведених в даній роботі фактів можна зробити декілька висновків. По-перше, існувало декілька різновидів кіпу під час існування імперії Інків, а саме: числове, мнемонічне та кодована форма. Остання теж розділялася на декілька видів та, можливо, виконувала функції повноцінної писемності, але дослідження науковців XX та початку XXI сторіччя досі не дешифрували більшість нечислових археологічних кіпу. Писемні джерела, у той же час, не дають можливості однозначно зробити висновок, що ми маємо справу з писемністю фонетичною. Потрібні нові дослідження та факти для підтвердження чи спростування гіпотез, що кіпу слугувало для запису слогів чи ідеограм. По-друге, можна сказати, що, незважаючи на те, чи було кіпу писемністю, його використовували майже в усіх сферах життя інскського суспільства, і у той чи іншій формі його уміли складати та «читати» майже усі жителі Імперії. Саме найскладніші форми кіпу спочатку не змогли зрозуміти європейці, а потів дешифрувати науковці.
Для кого ця стаття? Для таких як я сам, хто в часи пандемії та суттєвої…
Git is a free and open source distributed version control system designed to handle everything from small…
ASCII Tables ASCII abbreviated from American Standard Code for Information Interchange, is a character encoding standard for electronic communication.…
Conda Managing Conda and Anaconda, Environments, Python, Configuration, Packages. Removing Packages or Environments Читати далі…
This website uses cookies.