Про адекватність перекладів історичних джерел

Про адекватність перекладів історичних джерел, або про те, як в історичних джерелах з’являються “вершники, принци, омана, Азовське море, головнокомандувач, султан та оточення бандитів”.. яких не було в оригіналі 
Є два варіанти перекладу – літературний та історичний. Прохання вбрати більш адекватний для дослідження та розуміння реалій (чи сприйняття цих реалій) автором початку 17 ст.
Отже:
1. Літературний (з англійського перекладу іспанського оригіналу 1604 р.):
«События складывались благоприятно, и Сиявуш-паша написал татарскому принцу, который находился в городе Кафе на Азовском море, что, если тот хочет поддержать мир с султаном Мурадом, он должен помешать Осман-паше прибыть в Константинополь, чтобы тот не смог узнать секрета, существовавшего между двумя этими людьми, и раскрыть их интригу с целью ввести в заблуждение султана. Поэтому, как писал великий везир, было бы удобно теперь убить Осман-пашу и придать этому видимость несчастного случая: отряд татарских всадников должен быть послан в земли Колхиды и Иберии, где они смогут напасть на Осман-пашу и убить его. Он, везир, затем без труда убедит султана, что содеянное — дело рук людей из кочевых племен мингрелов или грузин, или московитских разбойников. Так был составлен заговор, а Осман-паша, получив официальное уведомление о своем новом назначении главнокомандующим, выступил в Константинополь, чтобы предстать перед султаном. Он намеревался идти вдоль северного побережья Черного моря, и татары ожидали его, чтобы убить. Но им не удалось осуществить свой замысел, так как эскорт Осман-паши победил их, взяв в плен многих татар. Пытками Осман-паша вынудил некоторых из них рассказать правду о случившемся; затем он благополучно достиг Константинополя. Здесь он рассказал о своем приключении султану Мураду, объясняя, что он должен был, в соответствии с приказаниями своего повелителя, оставить Дербент — который некоторые называют Демир Капы — и, минуя вершины Кавказа, оставить Мидию, Иберию и Колхиду по левую руку, а по правую — реки Волгу и Танаис, и вот наконец достигнув берегов Евксинского понта, был неожиданно окружен 12 тысячами казаков или бандитов, но он с воинами своего эскорта без труда справился с ними и от пленников узнал о заговоре, о том, что его хотели разгромить.»
2. Історичний (мій чорновий переклад з оригіналу 1604):
«…і тому коли йому здалося, що настав сприятливий момент, Шаус написав Татарину в місто Кафу, що поруч з Меотійським озером, що, якщо для нього важливий мир із султаном Амуратесом, то щоб він не дозволив Осману прибути в Константинополь, оскільки була б викрита змова та інтрига цих двох людей, і що було б зручніше дати наказ вбити Османа: і для цього було б непогано, аби деякі перевдягнені татари вийшли між Колехос і Іберією , і напали б на Османа та вбили б його, оскільки він легко переконає Амуратеса, що скоєно це кочовиками, або мангреліями або хеорхінами , або московитськими розбійниками. Таким був план, і коли Осман виступив у Константинополь, [у зв’язку з] новим призначенням, татари [почали] здійснювати [свій намір] убити Османа. Але вони не змогли, [бо], випередивши, він їх захопив у полон і під тортурами дізнався правду: і він безпечно дістався Константинополя, розповів [султану] Амуратесу, як, відправившись, згідного його наказу, з Дербенту (який деякі називають Демікапрі), і, оминаючи скелі Кавказу та залишаючи Медію, Іберії і Колхів по ліву руку, а по праву – річки Волгу і Тана й, коли він дістався берегів Евксинського Понту, [то] на нього напали 12 тисяч касаків, або розбійників, але силами своїх чотирьох тисяч [воїнів] він дав їм відкоша та захопив у полон тих, що відкрили йому правду».