Категорія: Історія середніх віків

  • Купрієнко С. А. Кіпу інків: писемність, числова або мнемонічна система?

    Купрієнко С. А. Кіпу інків: писемність, числова або мнемонічна система?

     

    Купрієнко С. А. Кіпу інків: писемність, числова або мнемонічна система? by A.Skromnitsky


    Міністерство освіти і науки України
    Київський Національний Університет ім. Т.Г.Шевченка
     
    На правах рукопису
    Купрієнко Сергій Анатолійович
    УДК 93 Історія
    Кіпу інків: писемність, числова або мнемонічна система?
    Спеціальність 07.00.02 – Всесвiтня історія
    Наукова доповідь (реферат)
     

    Київ – 2010

    Зміст
    Зміст…………………………………………………………………………………………………………………………………. 2
    Розділ 1. Загальні відомості про кіпу та історія його дослідження…………………………………… 8
    1.1. Визначення……………………………………………………………………………………………………………… 8
    1.2. Найстаріше археологічне кіпу………………………………………………………………………………….. 8
    1.3. Перша писемна згадка……………………………………………………………………………………………… 8
    1.4. Викорінювання й знищення кіпу……………………………………………………………………………… 8
    1.5. Місця зберігання кіпу………………………………………………………………………………………………. 9
    1.6. Дослідницький центр………………………………………………………………………………………………. 9
    1.7. Проблеми зберігання кіпу………………………………………………………………………………………. 10
    1.8. Сучасний стан кіпу………………………………………………………………………………………………… 10
    1.9. Історія дослідження та вивчення кіпу……………………………………………………………………… 11
    1.9.1. Карлос Радікаті ді Прімельо……………………………………………………………………………… 12
    1.10. Висновки до розділу…………………………………………………………………………………………….. 12
    Розділ 2. Структура, кодування та запис інформації в кіпу…………………………………………… 14
    2.1. Умовна схема побудови кіпу………………………………………………………………………………….. 14
    2.2. Запис інформації…………………………………………………………………………………………………….. 15
    2.3. Система кодування………………………………………………………………………………………………… 16
    2.3.1. Ключі кіпу……………………………………………………………………………………………………….. 16
    2.3.1.1. Ключ головного шнура……………………………………………………………………………… 16
    2.3.2. Кодування кольором………………………………………………………………………………………… 17
    2.3.2.1. Колір нитки як позначення класу об’єктів………………………………………………….. 17
    2.3.2.2. Колір нитки для поділу одного виду об’єктів……………………………………………… 19
    2.3.2.3. Скручені нитки змішаних кольорів…………………………………………………………….. 19
    2.3.2.4. Непоєднувальні кольори ниток………………………………………………………………….. 21
    2.3.2.5. Колірний ключ (додатковий) або картуш на звисаючій нитці……………………… 21
    2.3.3. «Фактор позиції»……………………………………………………………………………………………… 22
    2.3.4. Формат «утворення серій»……………………………………………………………………………….. 23
    2.3.4.1. Серії, що утворюються кольорами……………………………………………………………… 23
    2.3.4.2. Утворення серій за допомогою проміжків………………………………………………….. 23
    2.3.4.3. Довжина мотузок і ниток-підвісок……………………………………………………………… 23
    2.3.5. Кодування числами………………………………………………………………………………………….. 23
    2.3.6. Кодування вузлами………………………………………………………………………………………….. 24
    2.4. Числові кіпу…………………………………………………………………………………………………………… 25
    2.4.1.1. Позначення деяких чисел…………………………………………………………………………… 25
    2.4.1.2. Арифметичні обчислення за допомогою кіпу……………………………………………… 26
    2.4.1.2.1. Додавання й віднімання………………………………………………………………………. 26
    2.5. Використання у якості календаря……………………………………………………………………………. 26
    2.6. Використання у якості топографічної системи «секе»…………………………………………….. 26
    2.7. Використання для запису законів і судових рішень…………………………………………………. 27
    2.8. Кіпукамайоки………………………………………………………………………………………………………… 28
    2.9. Висновки до розділу………………………………………………………………………………………………. 29
    Розділ 3. Спірні питання…………………………………………………………………………………………………. 30
    3.1. Зв’язок з токапу та келькою…………………………………………………………………………………….. 30
    3.2. Документи Міччінеллі……………………………………………………………………………………………. 31
    3.2.1. Блас Валера, 1618…………………………………………………………………………………………….. 32
    3.2.1.1. Пісня «Сумак Ньюста» в кіпу…………………………………………………………………….. 33
    3.2.1.2. Пісня «Пачамама» в кіпу……………………………………………………………………………. 34
    3.2.1.3. Різноманітність видів кіпу………………………………………………………………………….. 35
    3.3. Чилійські кіпу………………………………………………………………………………………………………… 35
    3.3.1. Кіпу індійського вождя Лепітрана, 1772…………………………………………………………… 35
    3.3.2. Чилійські кіпу у Європі……………………………………………………………………………………. 36
    3.3.2.1. La Lettera Apologetica…………………………………………………………………………………. 36
    3.3.2.2. Кіпу чилійського вождя з Гуаркос……………………………………………………………… 37
    3.4. Висновки до розділу………………………………………………………………………………………………. 37
    Висновки………………………………………………………………………………………………………………………… 38
    Розділ 4. Список літератури…………………………………………………………………………………………… 39

     
    Вступ
    За часів існування цивілізаціїї Інків у XIV-XVI ст. одна з найдавніших систем запису інформації у світі – кіпу – набула найбільшого поширення і використовувалася майже в усіх сферах життя давніх перуанців. Але з приходом до Південної Америки європейців, вже за часів конкісти місцеві форми суспільного життя та засоби комунікації зазнали непоправних втрат, що призвело до остаточного занепаду унікальної цивілізації. Лише за перші 20-30 років конкісти (з 1532 року) населення Імперії Інків зменшилося на 80-90%, що було рідким вищем навіть у Старому Світі, тим самим були винищені майже усі духовні та матеріальні здобутки попередніх цивілізацій, які уже ніхто та й нікому було передавати. Європейці виявилися досить «дикими», щоб сприйняти усі місцеві технології. Однією з таких технологій було кіпу.
    Актуальність теми.
    Кіпу ніколи окремо не досліджувалась вітчизняними вченими як за часів СРСР, так і за часів незалежності України. Висвітлення данної теми до останнього часу було неможливим, оскільки були відсутні публікації першоджерел з обранної теми в перекладі на українську чи російську мову, не було перекладено також робіт основних дослідників кіпу, багато етнологічного та археологічного матеріалу залишалося поза межами інтересів вітчизнної історичної науки.
    Хронологічні межі: XIV – XVIII ст. – за цей час кіпу набуло свого найбільшого розвитку в Імперії Інків, а також використовувалося індіанцями під час іспанської конкісти та на початку колоніального режиму.
    Мета і завдання дослідження.
    Мета дослідження – проаналізувати систему кіпу, його структуру, різновиди та особливості.
    Виходячи із зазначеної мети визначені і основні завдання дослідження:
    — Виявити основні характеристики кіпу та історію його досліджень.
    — З’ясувати структуру, систему кодування та запису інформації в кіпу.
    — Висвітлити основні сучасні гіпотези та спірні питання щодо кіпу.
    Об’єктом дослідження є розвиток писемності в імперії інків Тауантинсуйу.
    Предметом дослідження є кіпу, що існувало за часів цивілізації інків, під час конкісти та раннього колоніального періоду (XV-XVII ст.).
     
    Методи дослідження.
    Методологічну базу дослідження склали як загальнонаукові методи, так і спеціальні. Серед загальнонаукових методів використовувались аналіз, синтез, класифікація та опис. До спеціальних методів належать історичний та лінгвістичний метод.
    Підбір першоджерел, введення в наукових обіг нових джерел, перекладаючи їх з іспанскьої, італійської та ангійської мови, а також індіанських мов кечуа та аймара, зпівставлення і відбір основних гіпотез, теорій та закономірностей, що були наведені в опублікованих працях попередніх дослідників.
    Історіографія. Дослідженню кіпу присвячено багато праць. Умовно їх можна поділити на 4 блоки.
    I. Роботи періоду іспанської конкісти та раннього колоніального періоду: Педро де Сьєса де Леон, «Повідомлення кіпукамайоків», Франсиско де Толедо, Хосе де Акоста, Інка Гарсіласо де ла Вега, Блас Валера, Джованні Анелло Оліва та інші. Ці праці містять ще свіжі данні про події, факти, погляди. Але в залежності від автора факти та події часто або не висвітлювались, опускались, або висвітлювались для виправдання своєї причетності до тих чи інших подій. Сьєса де Леон, як людина, що безпосередньо приймала участь у завоюванні территорій Південної Америки, і зокрема Перу, приділив свою увагу кіпу в Першій та Другій частинах своєї «Хроніки Перу». Там зустрічаються одні з найперших фактів щодо існування кіпу в інків та його використання, чого немає в інших джерелах. За поданням фактів дуже переплітається з працею Сьєси праця “Повідомлення кыпукамайокыв”. Ці праці цікаві тим, що містять інформацію про перші згадки відносно кіпу. Праця Гарсіласо де ла Веги найбільш детально, але описово, подає інформацію про кіпу. Але його свідчення багато в чому засновані на сідченнях попередників, зокрема Бласа Валера.
    II. Роботи істориків колоніального періода (Монтесінос, Кобо). Праця Монтесіноса аналізує розвиток кіпу як системи писемності, що прийшла на зміну звичайної писемності – кельки. Бернабе Кобо у своїй праці навів декілька фактів використання кіпу в судочинстві інків.
    III. Сучасна історіографія (загальні роботи з історії Інків, Карлос Радікаті ді Прімельо, Гарі Ертон). У висвітленні матеріалу вони відрізняються широким охопленням фактів, які детально аналізують, зпівставлють, відкидають фантастічні гіпотези та теорії. Найбільш суттєвими є праці перуанського дослідника Радікаті ді Прімельо да американця Гарі Ертона, що розробили основні теоритичні питання відносно кіпу.
    IV. Нові джерела. Видані в 2007 році так звані «Документи Міччинеллі», до складу яких входять зошит Бласа Валера «Exsul Immeritus Blas Valera populo suo» та «Historia et Rudimenta Lingua Piruanorum», що породили багато спірних питань відносно авторства багатьох перешоджерел колоніального Перу, зокрема, що такі відомі історики, як Інка Гарсіласо де ла Вега та Гуаман Пома де Айяла не були авторами своїх книг, і що основним автором був Блас Валера. Однак, ці джерела досі не вважаються багатьма дослідниками автентичними, і висловлюється думка, що це фальшивки, зроблені за пізніших часів, хоча ряд досліджень архівних матеріалів Ватикану, Іспанії, Перу, Еквадору та Болівії останнім часом виявляє нові документи, що підтверджують справжність «Документів Міччинеллі».
    Характеристика джерел:
    — збірники документів: видавалися іспанськими та перуанськими дослідниками, знавцями історії Інків.
    — періодика: іспанські, пераунські та американські газети та журнали, що містять матеріали стосовно археологічних досліджень та етнології.
    — першоджерела іспаньских та італійських конкістадорів, вчених, колоніальних чиновників та міссіонерів, що видавалися в XVI та XVII ст. та доступні у вигляді факсимілє в мережі інтернет.
    — фундаментальні праці дослідників.
    Комплексний аналіз історіографії дає можливість більш глибокого висвітлення проблем кіпу.
    Наукова новизна одержаних результатів. Автором даного дослідження відносно кіпу була встановлена низка положень, а саме що:

    • кіпу має таку ж давню історію, як і єгипетські ієрогліфи та шумерський клінопис, а саме існує що найменьше з 3000 року до н.е.;
    • кіпу є одним з найдавніших засобів комунікації людства;
    • кіпу вперше в історії людства використовувалося для застосування такого способу ведення бухгалтерського обліку як подвійний запис;
    • кіпу мало дуже складну структуру і не може однозначно вважатися примітивною «писемністю»;
    • існувало велике розмаїття кіпу, що проникало в усі сфери суспільного життя Імперії інків, і різні його види знали майже всі її мешканці, але не однаково;
    • саме складність системи кіпу не дозволила конкістадорам вивчити її;
    • кодування в кіпу проводилось не лише вузлами, а й ключами, числами, кольором, позиційно, довжиною та товщиною ниток, характером скручування ниток, поєднаннм їх з іншими за кольором нитками;

    Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати мають наштовхнути вітчизняних дослідників на переосмислення кіпу як дуже складної системи, що бере свій початок з прадавніх часів, аналогічно писемностям Старого світу, а також на те, що вивчення історії південноамериканських цивілізацій взагалі, та Імперії Інків зокрема, на цей час не відповідає потребам вітчизнної науки. Відомості з цього дослідження мають послугувати відродженню інтересу до прадавніх цивілізацій Південної Америки та посприяти впровадженню досліджень в цьому напрямку. Одне з найважливіших завдань у цьому напрямку є впровадження у вищих навчальних закладах України курсу лекцій з історії доколумбових цивілізацій, а також переклад першоджерел з означенної тематики.
    Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати роботи отримані автором самостійно. Також автором здіснено повний переклад таких першоджерел з історії Інків, де згадується кіпу (російською мовою; деякі у співавторстві):

    • «Сообщение кипукамайоков Кальапиньа, Супно и др. (Сообщение о Происхождении и Правлении Инков)», (1542).
    • «Педро Сьеса де Леон. Хроника Перу. Часть Первая (1553).
    • Педро Сьеса де Леон. Хроника Перу. Часть Вторая: Владычество Инков (1554).
    • Хуан Поло де Ондегардо-и-Сарате. Заблуждения и суеверные обряды индейцев, извлечённые из трактата и расследования, сделанного лиценциатом Поло (1559).
    • Анонимный автор. Доклад о религии и обрядах Перу, составленный первыми священниками Августинцами, направившимися туда для обращение местных жителей в христианство (1560).
    • Хуан Поло де Ондегардо-и-Сарате. «Инструкция по борьбе с церемониями и обрядами, применяемыми индейцами со времён их безбожия» (1567).
    • Гарси Диес де Сан-Мигель. Отрывки из его «Доклада» (1567).
    • Поло де Ондегардо, Хуан. Доклад о происхождении Инков, и о том, как они расширили свои завоевания (1572).
    • Молина, Кристобаль де. Доклад о Сказаниях и Обрядах Инков (1575).
    • Авила, Франсиско де. Боги и люди Варочири (1608).
    • Блас Валера. «Невиновный изгнанник Блас Валера своему народу Тауантинсуйу» (1618).
    • Монтесинос, Фернандо. Древние Исторические и Политические Памятные Сведения о Пиру (1642-1644).

    Розділ 1. Загальні відомості про кіпу та історія його дослідження

    У першому розділі наводяться загальні відомості про кіпу, місця та умови їх зберігання тощо, а також короткі відомості про історію його дослідження.

    1.1. Визначення

    Кіпу (кечуа khipu –> ісп. quipu — «вузол», «зав’язувати вузли», «лічба») — прадавня мнемонічна й рахункова система (у зв’язці з рахунковим пристроєм юпаною) інків і їх попередників в Андах, своєрідна писемність: являє собою складні мотузкові сплетення й вузлики, виготовлені з вовни південноамериканських верблюдових (альпаки та лами) або з бавовни. У кіпу може бути від декількох звисаючих ниток до 2000. Вона використовувалася для передачі повідомлень посильними часкі по спеціально прокладених імперських дорогах, а також у самих різних аспектах суспільного життя (у якості календаря, топографічної системи, для фіксації податків і законів, та ін.). Один з іспанських хроністів (Хосе де Акоста) — писав, що «уся імперія інків управлялася за допомогою кіпу» [1:188]) і ніхто не міг уникнути тих, хто проводив підрахунки за допомогою вузлів [31:100].

    1.2. Найстаріше археологічне кіпу

    Найбільш давнє прото-кіпу (що складається з 12 звисаючих ниток, деякі з вузликами, і обмотані навколо паличок) виявлене при розкопках герметичної кімнати однієї з великих пірамід на археологічному об’єкті Караль [2] (долина Супі) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується воно по стратиграфічному шару приблизно 3000 роком до н.е. [3] [4], у зв’язку із чим може вважатися одним із найдавніших (після шумерського клинопису і єгипетських ієрогліфів) засобів комунікації в людства [5]. До цієї знахідки найстаріше кіпу радіовуглецевим аналізом датувалося 779-981 роками н.е. Настільки великий проміжок між цими датами поки не знайшов пояснення в істориків.

    1.3. Перша писемна згадка

    Перша згадка про кіпу знаходиться в листі Эрнандо Пісарро до Королівської Аудієнції в Санто-Доминго (листопад, 1533 рік) [6], де конкістадор пише, що «вони лічили за допомогою вузлів на декількох мотузках» і що «є в індіанців сховища дров і маїсу, і всього іншого, і підраховують вони за допомогою вузлів на своїх мотузках те, що кожен касік приніс», і він же першим помітив, що кіпу використовувалося для обліку витрат і доходів; з кіпу він зіткнувся під час свого походу за скарбами храму Пачакамак, що склали частину викупу Атауальпи.

    1.4. Викорінювання й знищення кіпу

    Іспанці не відразу викорінили використання кіпу [33]. Конкістадори зрозуміли, що кіпукамайоки часто залишалися лояльними до своїх місцевих законів, а не до Короля Іспанії, і кіпукамайоки могли віддавати неправдиві відомісті у своїх звітах. Про це зокрема вказував Фернандо Мурільо де ла Серда через півстоліття після конкісти, підкреслюючи, що іспанці так і не змогли зрозуміти системи кіпу і системи обчислення по ньому, у той час як для індіанців арабські цифри європейців були чимось, немовби забавами для розуму, і до них вони не ставилися серйозно. Конкістадори також намагалися навернути корінних жителів у католицизм, а все що стосувалося до релігії Інків, вони вважали ідолопоклонством і прагненням уникнути навернення до католицизму. Багато конкістадорів думали, що кіпу було проявом язичества й тому багато його знищили. III Лімський Собор 1583 року ухвалив спалити в провінційних ваках усі кіпу, оскільки воно, на думку іспанців, було магічним інструментом.
    Тотальне знищення кіпу було здійснено місіонером-єзуїтом Пабло Хосе де Арріага в 1621 році. Також як і Дієго де Ланда, що знищив книги індіанців майя, Арріага написав цікаву і важливу з наукового погляду доповідь «Викорінювання язичництва в Перу» (La extirpación de la idolatría en el Perú, 1621) [34], де привів численні відомості про релігію індіанців Перу, їх побут й звичаї, але секрет складання кіпу так і не був розкритий.
    Все ж таки використання кіпу тривало у якості звітів про податі й повинності аж до XIX і навіть в XX столітті (дослідники Тельо й Миранда в гористому Перу помітили, що кіпу складалося для «зазначення навпроти імені кожного окремого робітника його характеристик» [1:99].

    1.5. Місця зберігання кіпу­

    Рис. 1. Кіпу у Національному музеї Ліми
     
    За даними Quipu Database Project [7], створеного гарвардським професором Гері Ертоном і його колегою Керрі Брезайн, 751 кіпу (2/3 з яких класифіковані, що як мають числову структуру [8]) розкидане по усьому світу: від Європи до Північної й Південної Америки. Більшість розміщена в музеях за межами андських країн, однак деякі перебувають у рідних місцях на опікуванні нащадків своїх творців.
    Найбільша колекція кіпу перебуває в Західній Європі в Museum für Völkerkunde у Берліні (Німеччина), вона включає 298 кіпу. Наступну за розміром колекцію в Європі можна побачити в Museum für Völkerkunde [9] у Мюнхені. Пачакамак [10] у Перу й Museo Nacional de Arqueologia, Antropologia e Historia [11] у Лімі (Перу) кожний зберігає по 35 кіпу і Centro Mallqui [12] у Леймебамба (Перу) містить 32 одиниці. Museо Radicati, Ліма (Перу) — 26, Museo de Ica (Перу) має 25 і Museо Puruchuco [13], ATE (Перу) має 23. У той же час, місцеві родові колекції кіпу не включені в цю базу даних, їхня кількість невідома. Одна із примітних колекцій (263 одиниці [14]) подібного роду зберігається в жителів селища Рапас (Перу), в 1994 році вона була досліджена Френком Саломоном [15] (Університет Висконсін-Мэдисон, США). Відділ антропології й археології Університету Каліфорнії в Санта-Барбаре також зберігає одне кіпу.

    1.6. Дослідницький центр

    Основним дослідницьким центром з питань кіпу є — Khipu Database Project. Центр очолює професор департаменту Археології Гарвардського університету Гері Ертон. Адмініструванням бази даних кіпу займається Керрі Дж. Брезайн (Carrie J. Brezine).

    1.7. Проблеми зберігання кіпу­

    Зберігання кіпу вимагає застосування методики, яка дозволить експонату існувати як можна довше з найменшим збитком. У музеях, архівах і спеціальних колекціях кіпу зберігають так само, як і звичайні текстильні вироби. Кіпу зроблені з волокон на основі білкових матеріалів: вовни верблюдових або із целюлози (бавовни). Звисаючі нитки кіпу часто виготовлялися зі «складної системи зав’язаних вузлами ниток, пофарбованих у різні кольори, значення яких було відоме чиновникам». Збереження кольору, натурального або штучного, є проблемою, яка не може бути повністю вирішена — поступова зміна кольоровості вже відбулася й може привести до подальшого ушкодження волокон. Кольори темніють від осідання пилу, так само як і від певних фарб і протравлень. Кіпу були знайдені з різними прикрасами (наприклад, з раковинами тварин), приєднані до шнурів, і ці нетекстильні матеріали можуть створювати додаткові труднощі при зберіганні.
    Увесь текстильний матеріал піддається негативному впливу ультрафіолетового світла. Кольоровість і міцність матеріалу поступово знижуються. Температура, вологість і освітлення контролюються автоматично системою HVAC. Відносна вологість повинна становити 60 % або нижче, температура повинна бути низкою. Висока температура може збільшити крихкість і привести до погіршення волокон кіпу. Високі рівні вологості можуть викликати небажані умови для збереження білка в матеріалі кіпу. Як і із усякою тканиною, прохолодні, чисті, сухі й темні умови є більш придатними. Коли кіпу демонструється в експозиціях, також створюється спеціальне середовище [16]. Кіпу також перевіряються на наявність комах та їх личинок.
    Кіпу зберігається горизонтально на панелях, покритих нейтральном по кислотності папером, щоб запобігти потенційному кислотному ушкодженню. Посилена обробка кіпу може також збільшити ризик подальшого ушкодження. Волокна можуть бути ушкоджені при терті між собою або при прикладенні їх до стрижнів під власною вагою, якщо їх підвісити у вертикальному положенні [17:10-18]. Коли Гері Ертона, професора Антропології в Гарварді запитали, «вони тендітні [кіпу]?». Він відповів, «деякі з них — так: ви не можете доторкнутися до них — інакше вони зламаються або перетворяться на пил. Багато з них збереглися добре, і їх можна вивчати, не наносячи пошкоджень. Звичайно, завжди, коли доторкаєшся до такої прадавньої тканини, як ця, — трохи її ушкоджуєш, але ці нитки, загалом, досить довго зберігаються» [18].
    Рут Шейді, перуанський археолог, виявила кіпу у прибережному місті Караль, якому, як думають, приблизно 5000 років. Було виявлено досить добре збережене кіпу із «коричневими бавовняними нитками, накрученими навколо тонких стрижнів», разом з «рядом пожертвувань, включаючи таємничі мотки волокна різних розмірів, обгорнених у тенета, і прадавні кошики з очерету. Купи сирої бавовни — усе ще розпатланого й утримуючого насіння, хоча й перетвореного в брудний коричневий колір століттями, — і нитки змотаної в клубок вати» були також знайдені добре збереженими. Причиною настільки гарного зберігання кіпу й інших експонатів може бути посушливий клімат Караля.

    1.8. Сучасний стан кіпу­

    Приблизно 15 або 20 кіпу — не збережених — згадано в іспанських колоніальних документах. Ніякого співвіднесення (кореляції) між збереженими й згаданими в іспанських хроністів кіпу не вдалося встановити. Проте, примітивне використання кіпу продовжувало вестися в перуанській гірській місцевості й після іспанського завоювання інків. Деякі історики вірять, що тільки кіпукамайоки, що створювали певні кіпу, їх же могли й прочитати. Якщо це так, то кіпу не можна вважати формою писемності, а скоріше мнемонічним пристроєм. Багато істориків, однак, робили спроби дешифрувати кіпу, оскільки, якщо б довідадатись інкської версії історії, це дозволило б по-іншому глянути на минуле інків.
    В 1994 році Френк Саломон (Frank Salomon) провів дослідження в перуанському селі Тупікоча (Tupicocha), де кіпу все ще є важливою частиною суспільного життя села. На 1994 рік це було єдине село, де кіпу зі структурою, подібною доколумбовому кіпу, усе ще використовувалися для офіційного місцевого управлінського ведення записів, і в якості суспільних функцій у місцевому органі влади, хоча сільські жителі не зв’язували свої кіпу із артефактами інків. Численні й різноманітні кіпу в 2005 році в селищі Рапас (Перу) були досліджені також Френком Саломоном [19]. У Перу у віддаленім селищі Куспон у регіоні Анкаш 12 вересня 2009 року було проведене інтерв’ювання складачки кіпу, жінки по імені Грегорія «Лікуна» Рівера, так званої «останньої кіпукамайок»; було встановлено, що вона робила кіпу тільки у випадку смерті односільчан. Показане нею кіпу було довжиною в кілька метрів з безліччю (схоже, однакових) вузлів і складалося із блакитних і білих ниток. Призначення в цього кіпу було ритуальне: їм обв’язували покійного у вигляді пояса навколо талії для того, щоб «він захистив померлого на шляху мертвих при переході в інший світ» [20]. Значення кольору в даному кіпу, якщо використовувати список відповідностей Антоніо так ла Каланчі [21], може означати «[загробний] світ на небесах»: оскільки блакитний колір означав «Бог, що живе в блакитнім небі», а білий колір — «мир».

    1.9. Історія дослідження та вивчення кіпу­

    Свою увагу кіпу приділяли численні дослідники: Т. П. Томпсон (1829), Свонтон (1843), Ріверо-і-Устаріс (1857), Болаерт (1864), Перес (1864), Ернст, (1871), Сефрей (1876), Ларрабуре-і-Унануэ (1888, 1893), Бастіан (1895), Уле (1897, 1907), Гімараес (1907), Локк (1912, 1923), Уртеага (1919), Лоайса (1923), Шау (1923), Норденскьольд (1925), Вассен (1931), Льяно Сапата (1933), Імбеллоні (1935), Дж. Е. Томпсон (1935), Альтьєрі (1937, 1939, 1941), Шедл (1943), Познанській (1943), Ешлі (1944), Поррас (1947), Беннет (1949), Нуньес дель Прадо (1950), Мехія Ксеспе (1952), Карлос Радікаті ді Прімельо (1949, 1952, 1965, 1976, 1977, 1984, 1987, 1990, 1991), Еспехо Нуньес (1953, 1957), Якобсен (1963), Моліна Мунто (1966), Біркет-Сміт (1966-1967), Дей (1967), Холм (1968), Марсія й Роберт Ашери (1969, 1972, 1975, 1978, 1981, 1986, 1997), Маккей (1970, 1990), Кузьміщев (1972), Мурра (1973), Конклін (1982, 2001), Роблес (1982, 1990), Вільям Бернс (1984), Зуїдема (1989), Ростворовські (1990), Руїс (1990), Піс (1990), Буено (1990), Парссінен (1992), Ертон (1994, 1997, 1998, 2001, 2002, 2003, 2004), Буне (1994), Прада (1995), Перейра (1996, 1997), Саломон (1997, 2002, 2004), Брокав (1999, 2001, 2002, 2003), Арельяно (1999), Регаладо де Уртадо (2002), Кілтер (2002) [31:23-24].
    Припущення про те, що кіпу існувало й до інків, першим висловив Ларрабуре-і-Унануэ в 1893 році. Ця гіпотеза підтвердилася в 1968 році, коли Йосітаро Амано при розкопках знайшов залишки кіпу у могилі, що належить до середнього горизонту в Пампа-Бланка, але саме повідомлення про знахідку було опубліковано тільки в 1982 році. У ті ж роки Американський музей природної історії одержав небагато кіпу, що належать до того ж археологічному горизонту.
    В 1923 році американський історик Леслі Леланд Локк у своїй книзі «The ancient quipu» зумів довести, що вузликові сплетення інків — дійсно писемність [22]. В 2006 році американський дослідник Гері Ертон (en:Gary Urton) виявив також, що у вузликах закладений якийсь код, найбільше схожий на двійкову систему — 128 варіацій або 27 [23].

    1.9.1. Карлос Радікаті ді Прімельо

    Карлос Радікаті ді Прімельо ввів у науковий обіг усі основні відомості про фізичні параметри кіпу, про ключі-визначники, про типи крутіння ниток, розташування вузлів, товщину ниток, їх кольори. Також він впровадив термін «архіви» кіпу, дослідивши археологічні знахідки в похованнях, що підтвердило писемні джерела про наявність в інків державних реєстрів записів із численними копіями кіпу [31:48]. Ще одним істотним його внеском у вивчення кіпу стало визначення способу кодифікації, що отримала назву «seriación» — утворення серій, у тих випадках, коли мова йшла про не числові дані в кіпу, і не про десяткову й ієрархічну структуру. Радікати вважав ці кіпу нарративными. Пізніше це відкриття одержало свій розвиток у дослідженнях інших учених. Ще одним важливим відкриттям Радікаті стали кіпу «кануто», у яких на головному шнурі розміщалися звисаючі мотузки, звичайно, але не завжди, такі, що не мали вузлів, але самі крайні мотузки були міцно обгорнуті дуже тонкими й барвистими нитками; самі вузли на таких кіпу розташовані у випадковому порядку, без ієрархії й не містять десяткової системи. Радікаті висунув гіпотезу про існування зв’язку між кіпу і піктографічної «кілька» (термін, у перших словниках кечуа, означав «буква», «книга», «папір»), тобто записи на двовимірних пласких матеріалах. Дослідження хронік показували, що дана система писемності існувала до появи кіпу. Запис вівся різними фарбами на дерев’яних жезлах або прутах. Цією писемністю володіли деякі особи, що володіли знаннями знаків. У свою чергу, дана система (на думку Радікаті) в інків розвинулася в додавання до кіпу картушів, розташованих на стрічках/смугах/тканинах у верхній частині звисаючих ниток (можливо, у даному питанні на Радікаті вплинула книга його співвітчизника Раймондо де Сангро La lettera apologetica, якій він надавав великого значення).
    Карлос Радікаті ді Прімельо (в 1964 році) встановив ступінь поширення серед населення Інкської імперії навичків складання кіпу:
    * знання кіпу статистичного — було загальним.
    * знання простого ідеографічного кіпу — доступно було певному колу навчених цьому заняттю осіб.
    * знання найбільш досконалого, вишуканого ідеографічного кіпу — доступно було вузькому колу вчених (амаута) і кіпукамайокам [31:42].

    1.10. Висновки до розділу

     
    Європейські хроністи, чиновники, конкістадори та міссіонери так і не змогли зрозуміти ні того, як складалося кіпу, ні як воно читалося. Усі писемні згадки мають лише поверхневий описовий характер, незважаючи на те, хто писав про це: іспанці, італійці, метиси чи індіанці. Цьому може бути декілька пояснень: усі автори отримали європейску освіту, навіть якщо жили вони в Перу; католицька церква суворо осуджувало місцеві язичницькі традиції, однією із яких вважалося кіпу, тому будь-які згадки про нього піддавалися цензурі й до друку не допускалися; на час, коли європейці почали цікавитися минулим перуанців, майже всі кіпукамайоки-історики – носії традиціїї – були винищені або займалися іншими справами в колонії, де як висловився, словами Цицерона відомий перуанець Блас Валера: «Нині поширені два лиходійства: Золото та Отрута».
    Кіпу, викорінене під час завоювання Імперії Інків іспанцями в XVI ст., досліджувалося багатьма істориками, але це не призвело до повної його розшифровки навіть до цього часу, по-перше, тому, що залишилась досить невелика його кількість, по-друге, тому, що так і не знайдено «розетського каменю», що дав би поштовх у дешифровці. Навіть зберігання багатьох кіпу в сучасних музеях становить загрозу іх існуванню, оскільки навколишнє середовище, час та необережність в поводженні з матеріалом справлють негативний вплив на них. Основні теоритичні питання стосовно кіпу було висвітлені перуанським дослідником – Карлосом Радікаті ді Прімельо, що мав свою коллекцію археологічних та етнологічних кіпу. Створення дослідницького центру мало б сприяти новим дослідженням, але публікацій самого центру дуже мало за останні роки. Лише опрацювання попередніх теоретичних робіт та публікації про археологічні кіпу багато в чому сприяли б розв’язанню деяких спірних питань, а саме, чи було кіпу писемністю чи ні.

    Розділ 2. Структура, кодування та запис інформації в кіпу

    У другому розділі наводяться детальні відомості про структуру, різновиди кодування, сфери використання кіпу, а також ким були кіпукамайоки.
    Рис. 2. Кіпу­

    2.1. Умовна схема побудови кіпу­

    * 1. Шнур — основа кіпу.
    * 2. Нитка-підвіска 1-го порядку (кріпиться на шнурі).
    * 3. Нитка-підвіска 2-го порядку (кріпиться на попередній).
    * 4. Нитка-підвіска 3-го порядку (кріпиться на попередній).
    * 5. Допоміжна нитка-підвіска (кріпиться на інших нитках).
    * 6. Ниточка на головному шнурі, спрямована в протилежну сторону від звисаючих ниток (тобто нагору) і вставлена між ними. Слугувала, очевидно, роздільником.
    * 7. Знак-визначник змісту кіпу або ключ головного шнура.
    * 8. Вузол простий — буває до дев’яти штук — і ніколи більше — на нитці (якщо це числове або статистичне купу, то у конкретній позиційній ділянці, відповідальній за розташування десятків, сотень і більш високих чисел). Найчастіше розташовуються в середній і верхній частині ниток.
    * 9. Вузол «у-виді-вісімки» — до дев’яти штук на нитці (у деяких книгах цей вузол помилково називається «фламандським»). Частіше розташовуються в нижній частині нитки. Один такий вузол позначає «1», тобто одиницю.
    * 10. Вузол складний — до дев’яти витків кожний (це могли бути тільки одиниці). Частіше розташовуються в нижній частині нитки.
    * 11. Вузол-петля (різних видів [24]), особливо так званий «зроблений наполовину», уперше описаний Сиприани (1928), а потім Альтьєрі (1941).
    * 12. Вузол, що закріплює яку-небудь річ, наприклад, різні ниточки, або пучки вовни й бавовни.
    У кіпу ниток-підвісок 2-го й більшого порядку, а також і знака-визначника може не бути. Нитки-Підвіски 2-го й 3-го порядку можуть кріпитися безпосередньо над або під вузлом або ж на деякій відстані від них, що поки не знайшло задовільного пояснення в дослідників, але деякі закономірності є:
    * якщо на нитці-підвіску розташовано дві або більше додаткових ниток, то розташовуються вони майже завжди в тому самому місці друг біля друга.
    * додаткові нитки майже ніколи не розташовуються під складними вузлами й вузлами «у-виді-вісімки», і звичайно розташовуються над або під простими вузлами, то дуже близько від них, то досить далеко.
    Колір нитки також передавав зміст кіпу і може вважатися ключем. Зустрічаються одно-, двох- і триколірні нитки. Інших комбінацій кольорів не буває [25]. Якщо кіпу було числовим, то цифрові знаки-вузли розташовувалися вертикально й знизу нагору від одиниць до десяток і сотням.

    2.2. Запис інформації

    Більша частина інформації, що зберігається в кіпу — числа в десятковій системі числення [27:80].
    Деякі з вузлів, так само як інші особливості, такі як колір, думають, представляють нечислову інформацію, яка дотепер ще не була розшифрована. Взагалі вважається, що протягом розробки системи не було спроб представити в ній фонетичні звуки, як це має місце в більшості писемностей. У цей час існує теорія, висунута Гері Ертоном, що кіпу являли собою двійкову систему числення, придатну до реєстрації фонологічних або логографічних даних.
    У перші роки після іспанського завоювання Перу іспанські чиновники часто покладалися на кіпу, щоб улагоджувати суперечки про стягнення місцевої податі або в питаннях виробництва товарів. Крім того, іспанські літописці встановили, що кіпу використовувалися в основному як мнемонічні пристрої, щоб передавати й записувати в числовому форматі інформацію. Кіпукамайокі могли бути викликані до суду, де їх звіти вважалися юридичним документом про зроблені у минулому платежі [26].
    Рис. 3. Сапа Інка приймає звіт у чиновника, завідувача всіх складів імперії.
    Для передачі економіко-статистичних даних кіпу використовували (вперше в історії людства воно використовувалося для застосування такого способу ведення бухгалтерського обліку) подвійний запис [28:178-181], а при передачі відомостей про виробництво тих або інших продуктів праці враховували не тільки фактичну, але й наявну й потенційну продуктивність праці, що дозволяє вважати систему кіпу попередницею сучасних ERP-Систем. От що писав відомий дослідник андських цивілізацій В. А. Кузьміщев: «Кіпу «знали», скільки людей проживало в кожному із селищ і у всьому царстві, скільки з них було чоловічої й жіновий статі, як вони були розбиті за віком і по стану здоров’я, скільки серед них було одружених і вдових, скільки пішло на війну й на суспільні роботи, скільки людей і якою роботою займалися сьогодні й скільки вони могли зробити того або іншого продукту і так далі й тому подібне. Але не тільки люди й результати їх праці, а сама природа і її потенційні можливості були зафіксовані в кіпу».

    2.3. Система кодування

    2.3.1. Ключі кіпу­

    2.3.1.1. Ключ головного шнура

    У головний (несучий) шнур кіпу міг вставлятися ключ (такими могли бути: шматочки дерева, камені, мінерали, метали, рослини й т.п.) [29:332-333] на кільці, що вказував на значеннєвий зміст самого кіпу або нитки. Це мало значення, тому що дозволяло уникнути плутанини із прочитанням кольору нитки, яка в такому випадку змінювала значення. Наприклад, жовтий колір нитки при наявності різних заголовних ключів дозволяв «прочитати» кіпу по різному: листи кукурудзи й золота нитка як показники вищого порядку (знак-визначник змісту кіпу) двох головних мотузок показують, що одне кіпу належить до сільськогосподарського класу, а інше кіпу — до класу мінералів.
    Докладно про це говорить Блас Валера: « …якщо в плетиві вузлів повинні були бути показані плоди землі, те необхідно було вводити в кільці головного шнура листи молодого кукурудзяного качана; якщо, навпаки, у кіпу хотіли розповісти про метали, то, як спеціальний знак, на головний шнур намотувалися золоті нитки, виготовлені в моїй землі досить вправно. Потрібно знати, що, так, дійсно, використовувалися ті ж кольори, але, по-перше, око було повинно визначити прикріплений до шнура розпізнавальний знак…» [35:366].
     

    2.3.2. Кодування кольором

    Рис. 4. Схема історичного (нарративного) кіпу згідно з відомостями хроніста Антоніо де ла Каланча (реконструкція Карлоса Радікаті ді Прімельо; точне колірне оформлення — А. Скромницький)
    Відомо про різні забарвлення ниток. Частіше зустрічаються природні кольори бавовни або вовни, слідом за ними — пофарбовані: переважають білий, синій, жовтий, червоний, чорний, зелений, і більше інших — коричневий.
    Розподіл колорів у кіпу:
    * один колір для всієї мотузки;
    * два або три кольори для кожної мотузки, або один — для кожної крученої нитки;
    * два або більше кольрів для тієї ж мотузки, але змішаних усередині кожної крученої нитки за допомогою різнобарвних ниток;
    * два й навіть три кольори на тій же мотузці, розміщені у верхній, центральній або нижній частині.

    2.3.2.1. Колір нитки як позначення класу об’єктів

    Відомі наступні визначення:
    * Чорний — «час». Тобто на чорних нитках записувалося «час», «строк», роки, історичні події, поняття «від початку чого-небудь (напр., від початку правління короля інків)»; чорний колір тому, що «кіпу повідомляло, скільки ночей минуло з моменту того або іншої події» [1:165]. Також — хвороба (можливо, при наявності ключа в головному шнурі). Цей колір, коли вицвітає на нитках, то може бути переплутаний з темно-темно-коричневим. В археологічних кіпу цей колір зустрічається тільки в комбінації з іншими кольорами. Мартін де Муруа писав, що брат полководця Апукамака був відправлений ним у Куско для передачі тому повідомлення про завойювання провінції Аріка, і він одержав кіпу, що повідомляв про цю перемогу, де в кіпу «було стільки вузлів, скільки селищ було завойовано, стільки маленьких вузликів, скільки було числом переможених індіанців, і на чорній мотузці — число тих, хто загинув на війні» [31:131]. Під час повстання індіанців Чилі вождь повстанців Лепітран відправив посильного з кіпу із чотирьох мотузок, де також чорний колир означав «час», а точніше «ночі».
    * Кармазиновий (яскраво-червоний; малиновий) — позначення Інки (Короля, Монархії). На такій нитці могли розташовуватися також вузли «часу», тобто для вказівки на строк правління Інки. Наприклад, 4 вузла — це чотири роки правління Інки. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах.
    * Бурий (у колоніальних джерелах відомий як земляний) — позначав «підпорядкування», «громадський порядок», «правління», «управління»; наприклад, здійснення підпорядкування правителем Інкою таких-от провінцій (під час завоювання). А також — картопля (при наявності ключа в головному шнурі кіпу) [32]. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах; найімовірніше, він порівнянний з одним з тонів коричневого кольору.
    * Коричневий (точніше каштановий) [31:322]. У кіпу зустрічається нарівні з білим найчастіше. Існує чотири тони:
    ** ясно-коричневий — значення невідоме,
    ** світло-світло коричневий (майже жовтувато-білий) — значення невідоме,
    ** темно-коричневий — значення невідоме,
    ** темно-темно-коричневий (майже чорний) — значення невідоме.
    * Зелений — «завоювання»; позначення супротивника, або кількість людей, що вмерли в супротивника. На цій нитці розташування було таким: першим ішло повідомлення про тих, кому за шістдесят і старше, а далі у відповідності зі своїми віками йшли інші молодше на десять років і т.д. На нитках археологічних зустрічається досить рідко. Міг бути двох тонів:
    ** ясно-зелений,
    ** темно-зелений.
    * Червоний — «війна»; власне військо, а також власні втрати на війні. На нитках археологічних кіпу зустрічається досить рідко. Міг бути двох тонів:
    ** соковитий червоний,
    ** ледь червоний.
    * Жовтий — «золото» (наприклад, воєнна здобич, що складалася із золота вагою в стількі-то одиниць виміру; однак які саме одиниці використовувалися з інкської системи мір і ваг — невідомо). А також — кукурудза (при наявності вставленого в головний шнур маленького кукурудзяного качана, що мав значення ключа для прочитання кіпу). Наприклад, жовта нитка означала кукурудзу, і якщо до неї була прив’язана синя нитка (певна провінція), з тим або іншим числом вузликів, то це говорило про той або інший врожай в цій провінції. На нитках археологічних кіпу зустрічається рідше всього. Міг бути двох тонів:
    ** інтенсивний і сяючий, як золото,
    ** трохи знебарвлений.
    * Білий — «срібло»; «мир». У кіпу зустрічається нарівні з каштановим найчастіше. Існує два тони (який тон що значив — невідомо):
    ** яскраво-білий (кольору молока),
    ** жовтувато-білий, що називався також «фламандський білий» (ісп. blanco flamenco).
    * Фіолетовий (темно-ліловий) — позначення начальника, який би правив над селищем, територією, людьми; курака; правитель одного або двох селищ. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах.
    * Синій. На нитках зустрічається досить рідко. Двох тонів (значення невідомі):
    ** власне синій,
    ** блакитний.
    * Солом’яний або палевий (англ. straw) — позначав «відсутність»; безладдя в управлінні; «варварство». «З відсутності [кольорів ниток] вони добували відомості про те, чого не було, а по Кіпос — те, що відбулося» [36:176]. Цей колір згадується тільки в писемних джерелах; імовірно, може бути зпівставленний з одним з тонів ясно-коричневого.

    2.3.2.2. Колір нитки для поділу одного виду об’єктів

    Якщо об’єкт обліку був один, але було потрібно його розділити по якісних характеристиках, то теж використовувалися різні кольори ниток. Це знаходило застосування:
    * Для обліку худоби (лам, гуанако, вікуній, альпака), що мали різний колір вовни. Про це повідомляє Гарсіласо де ла Вега: «Щоб мати можливість вести облік тієї величезної кількості худоби, якою володіли інки, вони поділяли її за кольором, тому що та худоба пофарбована в численні та різні кольори, як коні в Іспанії, і були в них [спеціальні] назви для кожного кольору. Дуже плямисту худобу, [але] двоколірну вони називали муру-муру, а іспанці кажуть мороморо. Якщо яке-небудь ягня відрізнялося кольором від свої батьків, після того як вони вигодовували його, то переводили в стадо його кольору; і, таким чином, вони з великою легкістю одержували уявлення й знали про [кількость] тієї своєї худоби за допомогою вузлів, тому що нитки [кіпу] були того ж кольору, що й сама худоба» [37:288].
    * Для записів законів: «…незліченне їхнє число [законів], що сьогодні дотримують вірні індіанці, усі засновані на розумі й дуже багато в чому відповідні до законів самих великих юристів (letrado); вони точно записали й довірили їх своїм вузлам на нитках різного кольору, які були в них для їхніх оповідань, і вони так зуміли навчити цьому своїх синів і нащадків, що навіть закони, встановлені першими королями — шістсот років тому, зберігаються в їхній пам’яті так, немов вони сьогодні були заново проголошені» [37:290].

    2.3.2.3. Скручені нитки змішаних кольорів

    Суміш кольорів на крученій нитці (скручування різнобарвних ниток в одну) застосовувалася для позначення переліку об’єктів/понять:
    * «Біла-жовто-блакитна» нитка — позначення релігійного культу; або організації свята на честь Бога (наприклад, Сонця). «Дослівно» це означало «Бог, що живе в блакитнім небі, що створював золото й срібло, цьому він [Інка] улаштував перше свято, і [кіпукамайок] розміщав на ній [нитці] один вузол, а якщо то був третій, або четвертий з тих, що влаштовувалися в році, на неї б вносилося три вузли, або чотири» [36:177].
    * Для визначення провінцій Імперії Тавантінсуйу: кожна провінція мала свою суміш кольорових ниток. На цій нитці, у свою чергу, могла розміщатися (вставлятися) червона нитка для позначення загиблих у своєму війську «з/у такий-то провінції». Також використання кольорів ниток для провінцій Імперії зустрічалося в кіпу, пов’язаних зі статистикою й оподатковуванням таких провінцій [37:294-295]. Ця ж система поширювалася на звіти про географічний і економічний опис Імперії [37:298].
    * Простим сполученням кольорів (методом змішування) звисаючих ниток без вузлів могли передаватися власні імена (згідно Антоніо де ла Каланчи) [31:112].
    Інші змішування кольорів скручених ниток (не розшифровані):
    * тип скручування яшмовий, коли в мотузці одного кольору зустрічаються нитки іншого кольору, позначається в дослідженнях символом «j» – “jaspeado” (яшмовий) або “h.” – “hilo en la cuerda” (нитка в мотузці) . Зустрічається частіше:
    ** молочно-білий — темно-коричневий,
    ** молочно-білий — ясно-коричневий,
    ** білий-фламандський — ясно-коричневий,
    ** молочно-білий — чорний,
    ** темно-коричневий — жовтий,
    ** ясно-коричневий — чорний,
    ** білий-фламандський — блакитний,
    ** молочно-білий — блакитний,
    ** молочно-білий — зелений,
    ** темно-коричневий — ясно-коричневий,
    ** чорний з білим,
    ** білий з коричневим,
    ** червоний — жовтий,
    ** червоний — синій,
    ** синій — чорний,
    ** молочно-білий — темно-коричневий — жовтий,
    ** молочно-білий — ясно-коричневий — чорний,
    ** білий-фламандський — темно-коричневий — червоний,
    * тип переплетення нитки одного кольору методом скручування з ниткою іншого кольору (ісп. torzal más torzal), позначуваний у дослідженнях символом «t+t» (зустрічається рідше):
    ** синій — червоний,
    ** молочно-білий — темно-коричневий,
    ** молочно-білий — синій,
    ** ясно-коричневий із червоним,
    ** молочно-білий — червоний,
    ** білий-фламандський — темно-коричневий,
    ** білий-фламандський — ясно-коричневий,
    ** молочно-білий — чорний,
    ** темно-коричневий — синій,
    ** ясно-коричневий — синій,
    ** ясно-коричневий — темно-коричневий і зелений «j»,
    ** темно-коричневий — ясно-коричневий і синій «j»,
    ** синій — ясно-коричневий і синій «j»,
    ** темно-коричневий — ясно-коричневий і зелений «j»,
    ** білий-фламандський — темно-коричневий і білий «j»,
    ** темно-коричневий і ясно-коричневий «j» — синій і зелений «j» [31:324-325].
     
    Позиційне розташування кольорів (угорі, посередині, унизу) на нитці в дослідженнях позначається символами «½ + ½» (коли використовуються верхня й нижня частини нитки для різного забарвлення), «? + (? + ?)» або «1/3 + 2/3» (коли одна верхня третина нитки одного кольору, а дві третини — іншого), «1/4 + 3/4» (коли одна верхня чверть нитки одного кольору, а три чверті — іншого), «1/4 + 1/4 + 1/2» (коли нижня половина нитки одного кольору, а верхня розділена — на два інших). Для таких випадків змішування кольорів бувають [31:325]:
    * «½ + ½»:
    ** молочно-білий — білий фламандський і червоний «j».
    * «1/3 + 1/3 + 1/3»:
    ** синій — червоний — чорний.

    2.3.2.4. Непоєднувальні кольори ниток

    Нитки, що скручуються в мотузку, не сполучалися, очевидно, у таких комбінаціях кольорів [31:325]:
    * усі тони коричневого із червоним
    * усі тони коричневого із зеленим

    2.3.2.5. Колірний ключ (додатковий) або картуш на звисаючій нитці

    Кольори, вишиті у верхній частині кожної тонкої звисаючої нитки, незважаючи на те, що в обох класах (сільськогосподарський або метали) кіпу можуть бути однаковими, все-таки показують різні предмети: наприклад, кукурудза, кока й стручковий перець — в одному класі; золото, смарагди й кіновар — в іншому. До того ж «заплетені вправо вузли є саме сумою чисел, зав’язаних на кожній нитці; і сума могла бути відображена в нитці-підсумку (тобто з підсумковими значеннями), куди вводилася загальна кількість товарів, що надійшли; а заплетені вліво вузли говорять про те, що ця кількість товарів лише передбачалася, але вони не надійшли: отже, вони не підраховуються в підсумковій нитці» [35:367].
    Існували різні комбінації кольорів для картушів. Наприклад, у кіпу № 5 з колекції Альтьєрі [31:325]:
    * 1-я звисаюча нитка: картуш білий — червоний.
    * 2-я звисаюча нитка: картуш білий — синій — червоний — синій — білий.
    * 3-я звисаюча нитка: картуш синій — червоний — білий — червоний — синій — червоний — білий — чорний — червоний.

    2.3.3. «Фактор позиції»

    У кіпу також ураховувався фактор позиції, коли певні речі або предмети, про які йшла мова або складався запис, розташовувалися в порядку убування значимості (за яким принципом і як — поки що невідомо). Так, Гарсіласо де ла Вега із цього приводу пише, що: «Предмети, що не мають [специфічного] кольору, розташовувалися по своєму порядкові, починаючи від [предметів] найвищої якості й значення, [поступово] переходячи до менш коштовних, кожна річ у межах свого виду [або роду], як буває в злакових і овочів. Візьмемо для порівняння культури Іспанії: спочатку йде пшениця, потім ячмінь, потім горох, боби, просо і т.д. І точно так само вони вели лічбу зброї, ставлячи спочатку те, яке вважалося найблагороднішим, як-от: піки, а потім дротики, лук і стріли, дрючки й сокири, пращі й уся інша зброя, яку вони мали. А коли мова йшла про васалів, вони звітували про мешканців кожного селища, а потім разом кожної провінції: на першій нитці вони фіксували старих від шістдесяти років і більше; на другій — зрілих людей від п’ятдесяти й вище, а третя фіксувала сорокалітніх, і так по десять років аж до грудних дітей. У такий же спосіб вони лічили й жінок за віком» [37:357].
    У «Пам’ятній записці», складеній на основі кіпу і представленої в 1561 році кураками Хаухи в Аудієнцію Ліми, значимість для індіанців предметів побуту й господарювання (у тому числі і європейських) групувалася в певні класи в порядку убування. З документа випливає, що індіанці на той час більше цінували кінуа, ніж картоплю, а європейських курок, що вперше з’явилися в Перу в 1537 році, більше ніж місцеву дичину [31:328]:
    * 1°: люди,
    * 2°: південноамериканські верблюдові, худоба,
    * 3°: тканини,
    * 4°: вирощувані продукти харчування,
    * 5°: предмети з агави,
    * 6°: кераміка,
    * 7°: птиця,
    * 8°: рослинні продукти, що не культивуються,
    * 9°: продукти не вирощувані,
    * 10°: люди, призначені для переміщення (пересування),
    * 11°: худоба, призначена для переміщення (пересування),
    * 12°: харчі, призначені для переміщення.

    2.3.4. Формат «утворення серій»

    2.3.4.1. Серії, що утворюються кольорами

    Формат утворення серій зі звисаючих ниток на головному шнурі виглядав так:
    * Нитка 1 — Колір A
    * Нитка 2 — Колір B
    * Нитка 3 — Колір C
    * Нитка 4 — Колір D
    * (проміжок)
    * Нитка 1 — Колір A
    * Нитка 2 — Колір B
    * Нитка 3 — Колір C
    * Нитка 4 — Колір D
    * (і т.д.)
     
    Цей набір повторюваних вузлів на кожній нитці, але різних кольорів, говорив про не числове значення кіпу [31:49]. Створення серій ниток (часто без вузлів), очевидно, спрощувало складання кіпу, як це роблять європейці, проставляючи ініціали або абревіатури [31:329-330]. Щодо таких кіпу хроніст Бернабе Кобо писав, що тільки кіпукамайок, що склав їх, їх же й міг «прочитати» [38].

    2.3.4.2. Утворення серій за допомогою проміжків

    Іншим видом утворення серій було розташування звисаючих ниток через певний розмір проміжку між групами таких ниток, якби вони були поділені на секції [31:170].

    2.3.4.3. Довжина мотузок і ниток-підвісок

    У кіпу, що мають формат «утворення серій», зустрічаються нитки-підвіски однакової довжини, але в різний «серіях», «групах». Послідовність ниток-підвісок у різних «серіях» також могла дотримуватися. Із чого видно, що довжина ниток мала певне значення й підпорядковувалася якомусь порядку.

    2.3.5. Кодування числами

    Кожне селище, що було столицею провінції, мало свою цифру. Наприклад, для позначення того, що «Манко Капак, перший правитель Інка, завоював першу столицю провінції, у нитку вводився один великий вузол, другу — два великі вузли, і так — з усіма іншими. Відомо, що в Куско, столиці Імперії, було три, або чотири вузли, один над іншим»[36:177]. А також, що віддаленність провінції від столиці імперії Куско часто ставилася в залежність від порядкового числення: наприклад, чим ближче провінція, тим вона або її представник-курака ближче в службах, походах, ритуалах, церемоніях до правителя Інки.
    Також відомо, що «три вузлики «у формі вісімки» на початку кіпу (в одному з 21-го знайдених в 50-х роках XX століття доктором Артуром Хіменесом Борха [31:15] у підлозі будинку інкського сановника-кіпукамайока в адміністративному центрі Пуручуко, в околицх Ліми [5]) являють собою посилання на місце, а саме топонім Пуручуко» [55].

    2.3.6. Кодування вузлами

    Марсія Ашер і Роберт Ашер, після аналізу декількох сотень кіпу, показали, що в основному інформація в кіпу є числовою, і ці числа можуть бути прочитані. Кожна група вузлів — цифра, і є три головні типи вузлів:
    * прості вузли, просмикнуті мотузкою зверху вниз;
    * «довгі вузли», що складаються із просмикнутої зверху вниз мотузкою, з’єднані вузлом з одним або кількома додатковими поворотами;
    * вузли у вигляді цифри «вісім» — 8.
     
    У системі Ашера четвертий тип вузла — «у-виді-вісімки» з додатковим скручуванням відноситься до «EE». Число ж представлене як послідовність груп вузлів (кластерів), в основі мають 10 — десяткову систему числення.
    Отже:
    * Ступінь десятка показується положенням уздовж нитки й вишиковується наступними один за одним витками.
    * Цифри в положеннях десятка й більш високі ступені представлені групами простих вузлів (наприклад, 40 — чотири прості вузли в ряд у положенні «десятків»).
    * Цифри в місцях «одиниць» представлені довгими вузлами (наприклад, 4 — це вузол з 4 обертами). Через манеру зав’язування вузлів цифра 1 не може бути показана подібним чином, і представлена в даному положенні «у-виді-вісімки».
    * Нуль показаний відсутністю якого-небудь вузла у відповідному положенні.
    * Оскільки однозначні числа від 0 до 9 показані особливим способом, то зрозуміло, де число закінчується. Тому одна звисаюча нитка в кіпу може містити кілька чисел.
    Наприклад, якщо 4s представляє чотири прості вузли, 3L — представляє довгий вузол із трьома обертами, E — представляє вузол «у-виді-вісімки», а X — представляє незаповнене місце, тобто 0:
    * Число 731 було б представлене як — 7s, 3s, E.
    * Число 804 було б представлене як — 8s, X, 4L.
    * Число 107, супроводжуване числом 51, було б представлене як — 1s, X, 7L, 5s, E.
    Це прочитання може бути підтверджене наступним фактом: кіпу постійно містять суми, складені систематичним шляхом. Наприклад, нитка може містити суму наступних N ниток, і ці взаємозв’язки повторюються в кіпу неодноразово. Іноді це також підсумкові суми. Такі взаємозв’язки були б неймовірними, якби вузли були прочитані неправильно. Деякі дані не є числами, їх Ашери називають числові ярлики. Вони все-таки складаються із чисел, але число, що утворюється у підсумку, здається, використовується у вигляді якогось коду, що дуже схоже на наше використання чисел для впізнання окремих осіб, місць, або предметів. Відчуваючи недолік контексту окремих кіпу, важко встановити, що міг би означати який-небудь даний код. Інші види кіпу, можливо, передавали також інформацію: кодування кольором, що відповідає розміщенню ниток, інтервал, і сама структура ниток та таких, що додатково відгалужуються. Деякі дослідники стверджували, що в кіпу не тільки одна числова інформація, і шо воно являє собою й систему писемності. Це було б особливо важливим відкриттям, оскільки немає збережених текстів, написаних мовою кечуа, у період, що передує іспанському вторгненню. Можливі причини цієї очевидної відсутності писемної мови включають:
    * фактична відсутність писемної мови,
    * знищення іспанцями всіх писемних звітів,
    * успішне приховання місцевим населенням таких звітів.
    Історики Едвард Хаймс і Джордж Ордіш вважають, що кіпу було інструментом запису, подібного музичній нотній системі позначень, у якій ноти на сторінці представляють основну інформацію, і що виконавець міг би запровадити в життя ті складові [39:69].
    В 2003 році, у той час як перевірка геометричних знаків токапу, що були на малюнках інкського одягу в книзі «Перша Нова Хроніка й Добре Правління», написаної Феліпом Ваманом Пома де Айяла в 1615 році, Вільям Бернс Глінн знайшов зразок, який, здається, допомагає розшифрувати деякі слова в кіпу, зіставляючи вузли з кольорами звисаючих ниток [40]. 12 серпня 2005 року виходить у світ номер журналу «Science» з повідомленням, озаглавленим «Khipu Accounting in Ancient Peru» и складеним антропологом Гері Ертоном і математиком Керрі Дж. Брезайн. Їхня робота може вважатися першою ідентифікацією кіпу як нечислового явища, а послідовність трьох вузлів «у-виді-вісімки» на початку кіпу, здається, є унікальним означаючим. Це міг бути топонім для міста Пуручуко (Puruchuco, поблизу Ліми), або ім’я зберігача кіпу, який його склав, або сам предмет, про який йде мова, або навіть покажчик часу.

    2.4. Числові кіпу

    У числових кіпу розташування значень було позиційним. Відстань між вузлами (або групами вузлів), що позначають одиниці, десятки, сотні і т.д., у середньому становить від 4 до 6 см. Для прикладу, в, що найбільше часто зустрічаються кіпу із трьома порядками (одиниці, десятки, сотні) самі верхні — сотні — розташовані на звисаючих нитках нижче головного шнура приблизно на 10-11 см, середні — на 14-15 см, нижні — у межах 20-35 см.

    2.4.1.1. Позначення деяких чисел

    На відміну від арабських цифр, де для написання числа 10 000 потрібно записати 5 цифр: 1 одиниця й 4 нуля, у кіпу досить було зав’язати 1 вузол у потрібній позиції звисаючої нитки, оскільки нулями вважалися порожні позиції нитки. Слід зауважити, що не завжди відсутність вузлів на нитці позначало «нуль», оскільки така нитка в нечислових кіпу також могла бути власним ім’ям, напр. назвою провінції.

    2.4.1.2. Арифметичні обчислення за допомогою кіпу

    2.4.1.2.1. Додавання й віднімання

    Робити такі арифметичні операції як «додавання й віднімання за допомогою кіпу майже так само легко, як це робиться арабськими цифрами на аркуші паперу» [41:21]. Уже в перших словниках мови кечуа було зафіксоване слово quipuni — лічити за допомогою вузлів [42]. Так, підсумовування чисел 352, 223 і 324 провадиться зав’язуванням вузлів на нитках у відповідних місцях і горизонтальним «прочитанням» праворуч ліворуч або навпаки [31:9]:
     
     

    1-я нитка2-я нитка3-я нитка4-я нитка (підсумок)
    3238
    5229
    2349

     
    Аналогічно з відніманням. Якщо ж додавання дає в одному горизонтальному ряду число більше, ніж 9, наприклад, 11, то десятка у вигляді 1-го вузла переноситься на верхній горизонтальний ряд. Дані операції, однак, проводилися на юпані, оскільки вузли в кіпу робилися так, що розв’язати їх було непросто, тобто кіпу — показувало й саме обчислення, і його результат, у той час як юпана — або тільки вихідні дані, або їх результат.

    2.5. Використання у якості календаря

    Обчислення часу також здійснювалося й реєструвалося за допомогою кіпу [43], як помітив американський дослідник Гері Ертон, і, схоже, у зв’язці з юпаною — рахівницею інків. Фахівці інків, що займалися календарями, називалися «кільякіпок»: слово «кілья» означало «Місяць» (богиня Місяця), «місяць», «місячний рік» [1:188]. Про «філософів-астрологі» говорив Феліпе Ваман Пома де Айяла (1615), що вони у своїй роботі використовували кіпу, він же намалював одного такого астролога, що несе в руці кіпу, під фігурою якого написано «астролог, поет, що відає про обертання сонця й місяця, затменн[я], зірки і комети; про час [настання] неділі [кожні 10 днів], і місяця [кожні 30 днів], і року, і про чотири вітри світу, щоб сіяти з давніх часів їстівне» [44].

    2.6. Використання у якості топографічної системи «секе»

    Секе, що мали своє матеріальне втілення в нитках і вузлах кіпу, являли собою уявлювані лінії-напрямні, тобто вектори, що виходили із храму Коріканча в Куско [45] в усі сторони Імперії Інків, а саме — до священних місць — вак. Лінії були тісно пов’язані не тільки з географією й геометрією, але також і з астрономією й соціумом, оскільки кожна вака з’єднувалася в уявленні андських народів також з небесними тілами: темними туманностями, зірками й планетами; а також із соціальними группами [56] [57]. В основному це були лінії пов’язані з паломництвом [46]. Час в Інків, дійсно, настільки поєднувалося з простором, зайнятим людиною, що «ceques», лінії, що виходили із центру Інкського миру, міста Куско, дозволяли визначити не тільки соціальні групи й 328 вак, що позначають ритуальний календар Інків з 328 днів, а деякі ваки також вважалися астрономічними обсерваторіями, що вказують місце деяких знаменних сонячних і місячних позицій.

    2.7. Використання для запису законів і судових рішень

    Найбільше чітко про застосування кіпу як зведення законів Інків сказано в «Доповідях» віце-короля Мартіна Енрікеса де Альманса. Так інкські судді «вдавалися до допомоги знаків, що були в кіпу і… інших, що були на декількох різнобарвних дошках, із чого розуміли, яка була провина кожного злочинця» [31:120].
    Юрист Хуан де Матьєнсо в 1567 році писав, що «позови, які індіанці складали на касіків або знатних людей, цивільні й карні, записував у кіпу тукуйріку [Тукрікук апу — керуючий, приписуючий суддя, що запобігає кепських справ]» і що вирок, що виноситься алькальдами «повинен був бути записаний, а якщо ні, те повинен залишитися у використовуваних ними кіпу», і щоб «скарги індіанці приносили до іспанського коррехідора, а за його відсутністі — до тукуйріко, щоб він вніс це у своє кіпу на пам’ять і кожні чотири місяці ходив до міського коррехідору, щоб у прискореному порядку здійснити правосуддя щодо скарг, які він носив у кіпус» [47:52, 55]. Самі «тукуйрікос, що були подобними до коррехідоров провінцій, вирішували позови й відправляли до Інки, у кіпу, рішення щодо злочинів» [31:385]. Про використання кіпу при винесенні вироків повідомляв також Гарсіласо де ла Вега: «Повідомлення спрямовувалися для того, щоб було видно, чи мало місце правильне правосуддя, щоб молодші судді не проявляли б недбалості в його здійсненні, й, якщо вони його не здійснювали, їх строго карали. Це було подібно таємним перевіркам на місці (гесidencia), які здійснювалися щомісяця. Формою передачі таких повідомлень до інки і його [людей] з його верховної ради були вузли, що зав’язувалися на шнурах різного кольору, за допомогою яких вони розуміли один одного, як за допомогою цифр, тому що вузли такого й такого кольору говорили про злочини, які були покарані, а певні ниточки різного кольору, якими були перехоплені більш товсті шнури, говорили про покарання, які були здійснені, і про закони, які були застосовані. І в такий спосіб вони розуміли один одного, тому що не мали писемності (letras)» [37:101].
    Відомо, що розмальовані дошки й кіпу, що містили зведення законів були знищені іспанцями під час завоювання Імперії інків і міста Куско зокрема [31:394].

    2.8. Кіпукамайоки

    Рис. 5. Кіпукамайок із книги Вамана Пома де Айяла «Перша Нова Хроніка й Добре Правління». Ліворуч біля ніг кіпукамайока — юпана, що містить обчислення священного числа для пісні «Сумак Ньюста» (в оригіналі рукопису малюнок не кольоровий, а чорно-білий; розфарбування — сучасне)
     
    Кіпукамайоки (кечуа khipu kamayuq, «чиновник, що відає кіпу» або «той, кому доручене кіпу»), рахівники Тавантінсуйу, створювали й розшифровували вузли в кіпу. Розміщалися кіпукамайоки в окремих будинках-«архівах» кожного селища, де зберігалися кіпу, що містили відомості про поточних події, дані або статистика, так і кіпу давніх часів. Хроністи розрізняли два види кіпукамайоків:
    * тих, хто відав обліком і статистикою; було кілька підвидів:
    ** що відали демографічними кіпу
    ** що відали податями
    ** що відали іншими видами обліку
    * тих, хто були істориками, що підрозділялися за принципом належності до якої-небудь провінції (кіпу із Куско, Кахамарки, Кіто, Ваманги, Пакаритамбо), і юристами.
    Хроністи згадували, що посада кіпукамайока-історика передавалася в спадщину від батька до сина, оскільки саме ця спеціалізація була найбільш складною (такого звичаю не було серед кіпукамайоків, що відали обліком і статистикою), завдяки чому утворювалася каста вчених-істориків, закрита для проникнення в неї сторонніх осіб, що могло бути причиною відсутності поширення однакових ідей у різних місцях Імперії й наявності «місцевих» версій яких-небудь подій. Кіпукамайоки-історики одержували повне забезпечення продуктами щомісяця, їм надавали дружин і слуг. Це був привілей, але за нього вони повинні були чітко виконувати свої обов’язки, оскільки за неправдиві або помилкові відомості їх карали смертю. В обов’язку таких кіпукамайоків входило навчання населення Імперії за допомогою театральних постановок про життя давніх правителів, коли кіпукамайоки або співаки повідомляли про минуле кожного з них.
    Про наявність шкіл, де навчали кіпу говорили Монтесінос, Муруа й інші історики. Так Муруа писав, що «сини 105 знатних панів відвідували ці школи, навчаючись 4 роки» [31:137].

    2.9. Висновки до розділу

    З другого розділу видно, що кіпу являло собою досить складну систему та не може вважатися примітивною писемністю, або такою, що слугувала лише для простих рахункових операцій. Уже сама підготовка головних кіпукамайоків спочатку батьками, а потім протягом двох років у школі для знаті «ячайвасі», говорить про довге опанування усіма тонкощами навчання цій системі. Існування суворих покарань в інскому праві щодо помилок при складанні кіпу також наводить на думку, що вивчення на кіпукамайока було неабикою справою. Саме тому, мабуть, єврпоейці не зуміли розшифрувати кіпу за весь час перебування на континенті Південна Америка.
     
     

    Розділ 3. Спірні питання

    У п’ятому розділі приводяться різноманітні сучасні спірні гіпотезі щодо кіпу.

    3.1. Зв’язок з токапу та келькою

    Рис. 13. Токапу на сорочках, плащах, килимах, вазах керо; щити інків
     
    Уже в перших словниках мов кечуа й аймара слово «келька» або «кілька» означало «писемність» або «малюнок». Цим видом письма, як помітив Хосе де Акоста, один індіанець записав свою сповідь про гріхи, що порушують десять заповідей, але цей вид писемності, мабуть, був впроваджений уже під час проповідування Євангелія серед індіанців католицькими священниками на основі якоїсь місцевої писемної традиції. Але така писемність можливо представлена в кераміці й тканинах інків — у посудинах керо й знаках токапу на одязі. Про зв’язок зі знаками токапу або келька говорив у своїй хроніці «Копакабана Інків» (1628) падре Бальтасар де Салас (імовірно, все-таки не перекрученої недотепним пресвітером Хесусом Віскарра Фабре, що відредагував її в 1901 році) [31:124]: «У нашій мові, говорять вони, завжди були і є свої знаки й символи й власні й природні кіпу.… Наші Інтіс передали нам свої ідеї й накази за допомогою простої і зрозумілої усної традиції наших батьків…; і в якості допоміжного засобу для пам’яті вони навчили нас використанню кіпос, у ручне складання якого входять прямі й вигнуті лінії; і ці самі лінії, вигравірувані в каменях і металах, ми називаємо келькас [що стосуютьс] Інті (Сонця); складені із золотих і срібних ліній (дротів або голок) вони є культовими святинями; і нарешті, простонародні й загального використання [кіпу] складаються з різнобарвних ниток і з вузликами або з’єднані як би в ланки ланцюга, і зроблені з будь-якого гнучкого матеріалу, таких як нитка з конопель, або вовни, або мотузки із чудової шкіри. І з їхньою допомогою, як і за допомогою раніше згаданих, ідеї й факти однаково зберігаємо ми без яких-небудь змін, і менше побоюючись, ніж за ваші зошити й пергаменти; от у вас докази в цих нитках з білої вовни наших карвас [лам], пофарбованих у кольори веселки, що й говорять: «Ta! ua! watta suyu», тобто «Та!» — зупинися, постав себе на ноги, адже ти вже людина, ти з людей, зупинися. «Уа!» — це дія, що позначає подих і дихання на долоні рук. І це сказавши й зробивши, що є двома сторонами [дії], їх зробив вічний Творець під час створення першої людини».
    Цей же автор повідомляв про записане у кіпу слово «Тіауанако», що могло натякати на фонетичний запис [31:124].
    Про наявність знаків на посохах і палицях згадують багато хроністів. Так Пачакуті Ямкі Юпанки говорив про те, що в бога Тонапу Віракочи була палиця, на якій «перебували міркування, ним проповідувані» і «позначеними й підкресленими були кожна глава міркувань» [31:126]. На таких розкреслених палицях, згідно Бартоломе де Лас Касаса, посильні часки передавали накази, і самі палиці слугували якоюсь печаткою або гербом Короля Інків. Кабельо Бальбоа повідомляв про те, що Вайна Капак, будучи при смерті, наказав записати на такій палиці свій заповіт «намалювавши на ній різнобарвні лінії, по яких були б відомі його останні розпорядження; і він негайно ж довірив її кіпукамайоку або секретареві…», після смерті й муміфікації Вайна Капака його «виконувачі заповіту й кіпукамайоки зібралися й уважно вивчили те, що кіпу і вузли позначали. Гарненько й ґрунтовно вивчивши дійсне тлумачення, вони оголосили, що набувачем та єдиним і загальним спадкоємцем Імперії був син, дуже любимий померлим королем, по імені Нінан Куйучик… Кіпу говорили також про те, яким чином вони повинні були переправити тіло короля в Куско й зробити врочистий вступ у місто» [31:127], тобто заповіт Інки тлумачився виконувачами заповіту саме згідно «записам» у кіпу, а не тільки написам на палиці. Імовірно, що заборонені Інками знаки келька (згідно Монтесіносу в інків був закон, що забороняв застосування писемності, дозволені були тільки кіпу [48]), були все-таки відомі самим правителям і тільки вони зберігали традицію її використання, після чого кіпукамайоки здійснювали «переклад у кіпу» його заповіту.
    Один анонімний автор в 1600 році писав, що індіанці йшли на сповідь «зі своїми записами, що називаються кіпос, одні у вигляді нитки, інші — у вигляді листа, ще одні — за допомогою ліній, як тільки вони могли» [49:128].

    3.2. Документи Міччінеллі

    З кінця 1990-х років, з виявленням у Неаполі документів Міччінеллі, що містять малюнки кіпу, як складового письма і його тісного зв’язку з токапу, виникли невщухаючі дотепер спори щодо достовірності самих документів і осіб тих, що їх склали, зокрема Бласа Валера. У місті Кіто були знайдені рукописи «Стародавні звичаї Інків» (Las Costumbres Antiguas de los Incas), які вже в 1945 Франсіско А. Лоайса репрезентував як роботу Бласа Валера, і, згідно з таким істориком як Сабіна Хайленд (Sabine Hyland), також випадково в Ла-Пасі, Болівія, був знайдений словник, названий Vocabulario, де приводиться інформація про часи Інків.
    Останнім часом почали поширюватися нові дані щодо біографії Бласа Валера. Серед них: спірні — спільність із «Новою Хронікою й Добрим Правлінням» (Nueva Corónica y Buen Gobierno), книгою Гуамана Пома де Айяла (Felipe Guamán Poma de Ayala). Згідно з італійською дослідницею Лаурою Лауренсіч Мінеллі, існує три аркуші з малюнками в рукописному документі «Історія й Початок Перуанської Мови» (Historia et Rudimenta Linguae Piruanorum), що наводять підпис «італійського єзуїта» Бласа Валера. Згідно Лауренсіч Мінеллі, ці малюнки були намальовані до 1618, а саме, через роки після офіційної смерті Бласа Валери. Можливо, метою Валери в Європі було репрезентувати правдиве повідомлення римському Папі про завоювання Перу конкістадором Франсіско Пісарро, що отруїв солдатів Інки Атауальпи за допомогою ауріпігменту (As2S3 — лимонно-жовтий сульфід миш’яку) і вина, про що Валера довідався від свого дідуся Ільяванки з кіпу, яке подарував тому амаута Мачакуймукта (що жив за часів Інки Атауальпи), на подяку за те, що він урятував йому життя. Від свого батька Луїса Валера він одержав листа конкістадора Франсіско Чавеса (учасника полону короля інків Атауальпи, правда не згаданного у відомому «викупі Атауальпи»), а саме його «Повідомлення Королю Іспанії», складене 15 серпня 1533 року в місті Кахамарка. На цьому листі збереглися підписи Поло де Ондегардо («No es cosa» – «Важливо») і Хосе де Акости («Non D.[omino].D.[entur].Ex simus [Eversimus] — Joseph de Acosta»), ідентичні тим, що вже були серед документів в архівах Перу. Глава Товариства Єзуїтів Аквавіва був проти намірів Валери, тому й було ухвалене рішення визнати Валеру померлим, а сам він повинен бути вигнаний в Іспанію, де частина його робіт і потрапила до Інки Гарсіласо де ла Вега. Пізніше, однак, Валера таємно повернувся в Перу під іншим ім’ям — Руіруруна (до речі так звали дідуся Бласа Валери) — з наміром надрукувати свою версію завоювання Перу. Він зблизився із двома іншими єзуїтами-італійцями, а саме: Джованні Антоніо Кумисом і Джованні Анелло Оливою. Також у групу помічників і заступників Бласа Валери ввійшли й такі єзуїти: Бартоломе де Сантьяго, Хуан Гонсало Руїс (його старий друг і земляк), Алонсо Барсана, Бартоломе Санчес, Муціо Виталески (Глава Ордена), Домінго де Бермео, Дієго де Ваена (або Діонісіо Веласкес). Щоб здійснити свої наміри, вони задумали скористатися чужим іменем, і уклали контракт з цього приводу (про використання імені, за що й зобов’язувалися розрахуватися однією каретою з конем) з Феліпе Гуаманом Пома де Айяла. Контракт зберігся разом із зошитом Бласа Валери й був розміщений у спеціальній кишені «схованці». Виконавши задумане, Блас Валера повернувся нібито в Іспанію в 1618 році, де незабаром і вмер в Алькала-де-Енарес. У тому ж місті перебував спадкоємець інків — Дон Мельчор Карлос Інка, зображення якого потрапило в книгу Гуамана Пома де Айяла й виконане, як вважає Лаура Лауренсіч Мінеллі Гонсало Руїсом.
    Рукопис, вивчений Лауренсіч Мінеллі, складається з дев’яти листів, написаних різними особами на іспанській, латинській та італійській мовах, з малюнками, зробленими соратником Бласа Валери — тим же Гонсало Руїсом. Цей текст містить коротку граматику кечуа, що представляє ключ до розшифрування кіпу, а також рахункового інструмента — юпани. Символи токапу із книги Бласа Валери, що зустрічаються також і в книгах Мартіна де Муруа й Гуамана Помы, і на посудинах керо не завжди ідентичні між собою, але помітна однаковість стилю на малюнках у промальовуванні чоловічків, тобто якщо була підробка не тільки в тексті документів Міччінеллі, але й у малюнках, то виконано це дуже майстерно — стилізоване аж до деталей, характерних для зображень на посудинах керо інкської епохи.
    Ролена Адорно, фахівець, що досліджувала Феліпе Гуамана Пома де Айяла, на підставі дослідження Хуана Карлоса Эстенсоро (Juan Carlos Estenssoro) натякають на ймовірну підробку документів, вивчених Лаурою Лауренсіч Мінеллі. Рукопис «Exsul immeritus blas valera populo suo», представлений Лаурою Лауренсіч Мінеллі, усе ще не користується визнанням, а отже таємниця, що огортає минуле Перу й цього єзуїта-метиса, не розкрита остаточно.

    3.2.1. Блас Валера, 1618

    Блас Валера у 1618 роцці написав свій зошит «Exsul immeritus blas valera populo suo», де навів багато прикладів слогового капак-кіпу, що використовувся також учнями в учбовому процесі інкскіх шкіл ячайвасі. Де зокрема вивчали наступні пісні.

    3.2.1.1. Пісня «Сумак Ньюста» в кіпу

     
    Рис. 11. Юпана інків. Пісня Сумак Ньюста. Дешифрування по книзі «Exsul Immeritus Blas Valera Populo Suo», CLUEB, Болонья, 2007 (Схематична реконструкція А. Скромницького)
     
    Пісня «Сумак Ньюста» приводиться як у Гарсіласо де ла Вега (віршована форма), так і в Бласа Валера (у формі кіпу, з обчисленням на юпане) у такому вигляді:
    Вродлива принцеса, твій брат твій великий глечик розбиває, твої води Пачакамак посилає твій дощ.
    Оригінальний текст (кечуа):
    SUMAC ÑUSTA TORALLAY QUIM PUYNUY QUITA PAQUIR CAYAN UNUY QUITA PACHACAMAC VIRACOCHA PARAMUNQUI [35:371].

    3.2.1.2. Пісня «Пачамама» в кіпу

    Рис. 12. Юпана інків. Пісня Пачамама. Дешифрування по книзі «Exsul Immeritus Blas Valera Populo Suo», CLUEB, Болонья, 2007 (Схематична реконструкція А. Скромницького)
     
    Сама пісня «Сумак Ньюста» була споконвічно присвячена богині Пачамама й мала трохи інший текст:
    Мати Земля, твій брат Сонце й Промінь твою вульву зараз пробиває, його сперма рясно тече з його пеніса й тому ти, о вульва, свої води будеш проливати дощем та іноді буде сипатися град та йти сніг. Потім міцний член великого Сонця й / Променя й Паріакаки буде сильно метатися в щедрій вульві Матері Землі.
    (Буквальний переклад капак-кіпу Пачамама, записаний мовою кечуа великими литерами; це випливає із прочитання королівського кіпу стор. 10r-10v записної книжки Бласа Валера, мал. 10: PACHAMAMA = Мати земля; TURALLAYQUIM = твій брат; YNTILLAPA = Сонце й Промінь; RACAYQUITA = твоя вульва; PAQUIRCAYAN = зараз ламає; ULLUNMANTA = його члена; UNUYN = його сперма; CINCHI PACCHAN = голосно біжить; CAMRI RACA = і так ти, матка; UNUYQUITA = твоя лімфа/ твої води; PARAMUNQUI = ти роняєш; MAYNIMPIRI = і іноді; CHICHIMUNQUI = іде град; RITIMUNQUI = іде сніг; YNTILLAQMI = великого Сонця; YLLAPAQMI = і Променя; PARIACACAP = і Париакаки; l0v / HINAMANTARA = потім; PACHAMAMAP = Землі Матері; RACAPIRI = у щедрій матці; CINCHI ULLU = міцний член; CUÑUÑUÑUN = сильно мечеться/ приводиться в рух)
    Оригінальний текст (кечуа):
    PACHAMAMA TURALLAYQUIM YNTILLAPA RACAYQUITA PAQUIRCAYAN ULLUNMANTA UNUYN CINCHI PACCHAN CAMRI RACA UNUYQUITA PARAMUNQUI MAYNIMPIRI CHICHIMUNQUI RITIMUNQUI YNTILLAQMI YLLAPAQMI PARIACACAP HINAMANTARA PACHAMAMAP RACAPIRI CINCHI ULLU CUÑUÑUÑUN [35: 373-374].

    3.2.1.3. Різноманітність видів кіпу

    Відомості Бласа Валера не знаходять поки визнання в ряду істориків, тому що його, виданий лише в 2007 році, твір уважають фальшивкою. Все-таки, цей автор перелічує такі види колоніального кіпу (створеного або переробленого під церковні цілі) і, можливо, почасти інкського:
    * Навчальні кіпу — абетка для молодших дітей, азам якої навчають за допомогою іграшкових кіпу.
    * Шкільне й королівське складове кіпу — для дітей знаті, що вчаться в школах Ячайваси, де наголос у навчанні робився на філософію, теологію, специфічну нелінійну математику (аналогів у Старім Світі не має, не підкорялася стандартній логіці). Обчислення священних чисел за допомогою міфів, легенд, абстрактних конструкцій.
    * Похоронне ритуальне кіпу — для поховань. У вигляді молитов. Головна відмінність — зі шнура звисали дерев’яні розмальовані дощечки.
    * Астрономічно-календарні кіпу — облік часу по календарю. Облік місячних, сонячних затемнень, фаз місяця, появи зірок і темних ділянок неба (андських «сузір’їв»), зеніти сонця, сонцестояння.
    * Математичні числові позиційні рахункові кіпу — для самих складних обчислень мудрецями-математиками. Підсобний необхідний інструмент — рахівниця юпана.
    * Кіпу для повсякденного рахунку — спрощений різновид попередньої. Використовувалися пастухами й т.п. для ведення обліку доступного просторовому оглядам одиниць обліку (лами, худоба та ін.).
    * Кіпу географічні — на основі напрямків-ліній секе. Щось схоже на систему географічних координат. Тісно пов’язане з астрономічними спостереженнями й вимірами часу (35:590).

    3.3. Чилійські кіпу

    Як вказував історик Хосе Торібіо Медіна (1882) «система кіпу використовувалася навіть у тих регіонах, куди не проникав вплив інків, і що понині буває так, що його застосовують нащадки арауканів». Мандрівник Пеппіх зустрічав кіпу в індіанців пеуенчів і що червоний колір у їхніх кіпу позначав не тільки кров, але й «рішення помститися» [31: 97-98].

    3.3.1. Кіпу індійського вождя Лепітрана, 1772

    Під час повстання індіанців Чилі (1772) вождь повстанців Лепітран відправив до касіків свого посильного-часкі з кіпу, у якому було чотири мотузки різних кольорів: чорного, білого, червоного й синього. На чорній (колір часу) було зав’язано 4 вузла, що означало, що часкі відправився з Пагіпульї, повстанського центру, через 4 дня після повного місця; на білій Лепітран зав’язав 10 вузлів для позначення того, що через 10 днів після цієї події повинне буде здійнятися повстання; на червоній і синій мотузках не було вузлів, оскільки на них касіки повинні були записати свої відповіді, і ті, що приєднувалися до повстання, зав’язували б один вузол на червоній мотузці (колір війни), але і ті, що відмовлялися, також зав’язували один вузол, що збирав разом дві мотузки — червону й синю (комбінований колір, що означав, мабуть, «заперечення війни») [31:132].

    3.3.2. Чилійські кіпу у Європі

    Саме із Чилі деякі різновиди кіпу потрапили в Європу.

    3.3.2.1. La Lettera Apologetica

    Раймондо де Сангро, купивши 25 жовтня 1745 року в отця Ільянеса, що приїхав із Чилі, рукопис Historia et rudimenta linguae piruanorum (1600-1638), написаний єзуїтськими місіонерами в Перу Джованні Антоніо Кумісом і Джованні Анелло Оливою [35: 515—516], включив у свою книгу La Lettera Apologetica (1750) багато знаків токапу з капак-кіпу, щоправда, переробивши їх і додавши їм закруглені, а не квадратні форми [50:245].
    В 1747 році Мадам де Графіньї видала свої «Листи перуанки», у яких знатна перуанка Сілія (Zilia) використовувала кіпу для записів і переводила з них відразу на французький. У Листі XVI Графіньі приводить опис кіпу як писемності [51:19, 20, 22, 40, 41, 84, 85]. Перевидана книга була в 1749 році. Видавець збірника «Coleccion de documentos literarios del Peru» (1874) Мануель де Одріосола припустив, що ці листи допомогли «одному італійцеві з Академії де ла Круска й однієї графині, тієї ж національності, написати товстий том „в одну чверть“, озаглавлений „Apologea de los quipos“. Використавши слова Гарсіласо [де ла Веги], автор настільки впевнено використовує граматику, словник кіпу, що представляють собою кіпуграфію, запозичену від когось Кіпу-Камайока з інків, але як би вони не помилялися у своїх припущеннях» [52].
    Повна назва книги «La Lettera Apologetica»: «Lettera Apologetica dell’esercitato accademico della Crusca contenente la difesa del libro intitolato Lettere di una Peruana per rispetto alla supposizione de’ Quipu scritta dalla Duchessa di S*** e dalla medesima fatta pubblicare». У книзі використано 40 «ключових слів» нібито прадавньої системи запису Інків. Ключові слова в кіпу були розфарбовані різними кольорами й мали форму кола. Цікаво, що метод кольорового друку був невідомий на той час і був винайдений самим Раймондо [53].
    Як видно, саме Мадам де Графіньї (графиня S***) і князя Раймондо де Сангро (був академіком де ла Круска) мав на увазі Одріосола. Сам Раймондо де Сангро стверджував, що особисто не бачив кіпу, а засновував свої ідеї на припущеннях Бласа Валера, Акости й Сьєси де Леона, а також осіб, що відвідували Америку, що й мали справу з кіпу, зокрема падре Ільянеса (згаданого також у Документах Міччінеллі, як останнього власника зошита Бласа Валера), єзуїта, що прожив багато років у Чилі, й повідомившого, що в індіанців удома перебували, дбайливо зберігаємі кіпу, передані у спадок, незважаючи на те, що самі вони вже не можуть витлумачувати їхній зміст. Згідно Ільянесу такі кіпу слугували для передачі розповідей, і відрізнялися тим, що мали у верхній частині крім мотузок і вузлів якісь знаки, такі як круглі фігури, квадрати, трикутники або пучки різнобарвної вовни. Із чого де Сангро вивів теорію про те, що прадавні перуанці могли розділяти слова на склади й створювати з деяких ключові слова на основі мови кечуа.
    Опублікування князем книги La Lettera Apologetica, що містила небезпечні єретичні думки, призвело до відлучення його самого від Церкви Папою Бенедиктом XIV в 1752 році.

    3.3.2.2. Кіпу чилійського вождя з Гуаркос

    В 1829 році в XI номері «Westminster Review» вийшла стаття про книгу «A prospectus of Quipola, or an explanation of the Quipoes» (1827), де повідомлялося про придбання корабельним теслею Олександром Стронгом якогось кіпу у коробці в Роберта Бейкера, помічника з торговельного брига, за 10 фунтів. Бейкер повідомив, що кіпу він одержав від мешканця міста Ліона по імені Розенберг Вестус, а той у свою чергу від родини чилійського вождя в Гуаркос, що вважав себе нащадком Інків, що втік з Перу від іспанців. Вестус був одружений на одній з дочок вождя, але через якийсь час він залишив індіанців і перебрався в Буенос-Айрес, і продав кіпу і коробкам Бейкеру. Подальша доля цього кіпу невідома [54:216].

    3.4. Висновки до розділу

    Наведені гіпотези та теорії на даному етапі досліджень багато в чому можуть вважатися спірними або хибними, але деякі, на мою думку, після ретельного вивчення дослідниками архівних джерел як в Перу, Болівії та Еквадорі, так і в Європі: в Іспанії або Італії, буде таки підтверджено або відкинуто. Користь від цих гіпотез полягає в тому, що більш уважно та цілеспрямовано вивчаються й зпівставляються джерела, знаходяться нові факти, що допоможуть майбутнім дослідникам встановити істинний стан речей.
    Висновки
    З наведених в даній роботі фактів можна зробити декілька висновків. По-перше, існувало декілька різновидів кіпу під час існування імперії Інків, а саме: числове, мнемонічне та кодована форма. Остання теж розділялася на декілька видів та, можливо, виконувала функції повноцінної писемності, але дослідження науковців XX та початку XXI сторіччя досі не дешифрували більшість нечислових археологічних кіпу. Писемні джерела, у той же час, не дають можливості однозначно зробити висновок, що ми маємо справу з писемністю фонетичною. Потрібні нові дослідження та факти для підтвердження чи спростування гіпотез, що кіпу слугувало для запису слогів чи ідеограм. По-друге, можна сказати, що, незважаючи на те, чи було кіпу писемністю, його використовували майже в усіх сферах життя інскського суспільства, і у той чи іншій формі його уміли складати та «читати» майже усі жителі Імперії. Саме найскладніші форми кіпу спочатку не змогли зрозуміти європейці, а потів дешифрувати науковці.

    Розділ 4. Список літератури

    1. Стингл., Милослав. Государство инков. Слава и смерть «сыновей Солнца». Москва : “Прогресс”, 1986. стр. 188.
    2. Shady Solís, Ruth Martha. La ciudad sagrada de Caral-Supe en los albores de la civilización en el Perú. [В Интернете] http://sisbib.unmsm.edu.pe/Bibvirtual/Libros/Arqueologia/ciudad_sagrada/indice.htm.
    3. Webber., Jude. Pre-Incas kept detailed records too. Reuters with ABC Science Online. [В Интернете] http://www.abc.net.au/science/news/stories/s1418372.htm.
    4. Perú. Descubren quipu con más de 4500 años de antigüedad en Caral. [В Интернете] 2005 r. http://terraeantiqvae.blogia.com/2005/071602-peru.-descubren-quipu-con-mas-de-4500-anos-de-antiguedad-en-caral.php.
    5. Unraveling Khipu’s Secrets. [В Интернете] http://www.charlesmann.org/articles/Science-khipu-decipher-08-05.pdf.
    6. Писарро, Эрнандо. Письмо Эрнандо Писарро Королевской Аудиенции в Санто-Доминго, ноябрь 1533. [Online] 1533. http://bloknot.info/letter-from-hernando-pizarro-to-the-royal-audience-of-santo-domingo-november-1533/.
    7. Khipu Database Project. [Online] http://khipukamayuq.fas.harvard.edu/index.html.
    8. Experts ‘decipher’ Inca strings. [Online] http://news.bbc.co.uk/2/hi/americas/4143968.stm.
    9. State Museum of Ethnography. [Online] http://www.voelkerkundemuseum-muenchen.de/.
    10. Museo de Pachacamac. [En línea] http://pachacamac.perucultural.org.pe/puert.htm.
    11. Museo Nacional de Arqueologia, Antropologia e Historia. [En línea] http://museonacional.perucultural.org.pe/.
    12. Centro Mallqui. [В Интернете] http://centromallqui.org.pe/ley_index_en.htm.
    13. Museo Puruchuco. [В Интернете] http://museopuruchuco.perucultural.org.pe/.
    14. Университет Висконсин-Мэдисон. Департамент Антропологии. Фрэнк Саломон. Университет Висконсин-Мэдисон. [Online] http://www.anthropology.wisc.edu/people_salomon.php.
    15. Университет Висконсин-Мэдисон. Департамент Антропологии. Резюме Фрэнка Саломона. Университет Висконсин-Мэдисон. [Online] http://www.anthropology.wisc.edu/pdfs/Salomon07_CV.pdf.
    16. Conservation Register. [В Интернете] http://www.conservationregister.com/christening.asp?id=4.
    17. Storage Containerization Archaeological Textile Collections. Dennis, Piechota. Number 1, 1978, Vol. 18, pp. 10-18.
    18. Conversations String Theorist. [Online] http://www.archaeology.org/0511/etc/conversations.html.
    19. The Khipu Patrimony of Rapaz, Perú. [En línea] http://www.anthropology.wisc.edu/salomon/Rapaz/index.php.
    20. Gregoria “Licuna” Rivera, la última quipucamayoc. El Comercio. [En línea] http://www.elcomercio.com.pe/noticia/341007/gregorialicuna-rivera-ultima-quipucamayoc.
    21. Скромницкий., А. Сведения о кипу в документах (извлечения). Blok.NOT. [В Интернете] http://bloknot.info/gfe/view.php?file=Textos/Peru/A-Skromnitsky-Materiales-sobre-quipu-sacados-de-los-cronicas-del-Peru-al-ruso.pdf.
    22. Locke., Leslie Leland. The ancient quipu, or Peruvian knot record. New York : The American Museum of Natural History, 1923.
    23. Toward Deciphering the Khipu. Brokaw, Galen. 4, s.l. : The MIT Press, Весна 2005, Journal of Interdisciplinary History, Vol. 35, pp. 571-589. ISSN: 0022-1953 .
    24. Nudo ojal. [En línea] http://nudosdepescablogspotcom.blogspot.com/2009/12/nudo-ojal.html.
    25. Кузьмищев, В. А. Царство сынов солнца. “Historic.Ru: ВСЕМИРНАЯ ИСТОРИЯ”. [В Интернете] 1985 r. http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000079/st010.shtml.
    26. DOC. 56: LOS KIPU EN EL TESTIMONIO DEL CACIQUE PRINCIPAL DON MARTIN CUSI, 24 DE FEBRERO DE 1567. Testimonios, cartas y manifiestos indígenas (Desde la conquista hasta comienzos del siglo XX). [En línea] Nº 178. http://www.bibliotecayacucho.gob.ve/fba/index.php?id=97&no_cache=1&download=CLA_178_Testimonios.pdf&catalogUid=181&filetype=ayaDigit. ISBN: 980-276-187-7.
    27. Ordish George, Hyams, Edward. The last of the Incas: the rise and fall of an American empire. New York : Barnes & Noble, 1996. p. 80. ISBN 0-88029-595-3.
    28. Buckmaster, Dale. The Incan Quipu and the Jacobsen Hypothesis. Journal of Accounting Research. Spring 1974, 12, pp. 178—181.
    29. Рубель, В. А. Історія цивілізацій доколумбової Америки. Київ : Либідь, 2005. сс. 332-333.
    30. Индейцы без томагавков. Москва : Прогресс, 1984. стр. 165.
    31. Primeglio., Carlos Radicati di. Introduccion al estudio de los quipos. [aut. libro] Gary Urton Carlos Radicati di Primeglio. Estudios sobre los quipus. Lima : UNMSM, 2006, pág. стр. 131. 131.
    32. Разгадана тайна узелкового письма инков. [В Интернете] http://www.utro.ru/articles/2005/08/12/467328.shtml.
    33. Серда., Фернандо Мурильо де ла. Письмо о знаках, использовавшихся Индейцами до завоевания, 1589. Blok.NOT. [В Интернете] http://kuprienko.info/fernando-murillo-de-la-cerda-carta-sobre-los-caracteres-usados-por-los-indios-antes-de-la-conquista-1589/.
    34. La extirpación de la idolatría en el Perú, 1621. Blok.NOT. [En línea] http://kuprienko.info/la-extirpacion-de-la-idolatria-en-el-peru-autor-arriaga-pablo-jose-de-1564-1622/.
    35. Exsul immeritus blas valera populo suo e historia et rudimenta linguae piruanorum. Indios, gesuiti e spagnoli in due documenti segreti sul Perù del XVII secolo. Bologna : CLUEB, 2007.
    36. Каланча., Антонио де ла. Моральная хроника Ордена Святого Августина в Перу. Blok.NOT. [En línea] http://bloknot.info/antonio-de-la-calancha-cronica-moralizada-del-orden-de-san-agustin-en-el-peru-tomo-1/.
    37. Вега., Инка Гарсиласо де ла. История государства Инков. Ленинград : б.н., 1974.
    38. Cobo, Bernabé. Historia del Nuevo Mundo. Sevilla : s.n., 1890-93 [1633]. Vol. 4, lib. XII, cap. XXXVII.
    39. Ordish George, Hyams, Edward. The last of the Incas: the rise and fall of an American empire. New York : Barnes & Noble, 1996. ISBN 0-88029-595-3.
    40. Дешифровка Inka Simi — языка инков на тканях токапу — по Вильяму Бернс Глинну. Blok.NOT. [En línea] http://kuprienko.info/inka-simi-william-burns-glynn.
    41. Nordenskiold., Erland. Calculations with years and month in Peruvian quipus. Corporative Ethnographical Studies. 1925, 6.
    42. Ольгин., Диего Гонсалес. Словарь языка кечуа. Blok.NOT. [В Интернете] 1608 r. http://bloknot.info/files/Textos/IberoAmerica/Vocabvlario-Quechua-Holguin.pdf.
    43. A calendar Quipu of the early 7 century. [Online] http://arxiv.org/pdf/0801.1577.
    44. Guaman Poma de Ayala, Felipe. Nueva corónica y buen gobierno. Dibujo 330. El astrólogo andino, – p.883 [897]. [En línea] 1615. http://www.kb.dk/permalink/2006/poma/897/es/text/.
    45. Скромницкий., А. Таблица Линий Секе, святилищ Вак, и главные места поклонения у Инков, имевшиеся в Куско. Blok.NOT. [En línea] http://kuprienko.info/files/a-skromnitsky-ceques-y-huacas-de-los-incas-por-bernabe-cobo.xls.
    46. The ceque system. [Online] http://archaeology.about.com/od/cbthroughch/qt/ceque_system.htm.
    47. MATIENZO, Juan de. Gobierno del Perú (1566). París-Lima : Travaux de l’Institut Francais d’Etudes Andines, 1967. Vol. XI.
    48. Монтесинос, Фернандо. Древние Исторические и Политические Памятные Сведения о Пиру. Blok.NOT. [В Интернете] 1642-44 r. http://bloknot.info/fernando-montesinos-memorias-antiguas-historiales-y-politicas-del-peru-al-ruso/.
    49. Crónica anónima de 1600 que trata del establecimiento y misiones de la Compañía de Jesús en los países de habla española en la América Meridional. Madrid : Francisco Mateos, editor, 1954. Vol. II.
    50. ¿Sublevando el Virreinato?: Jesuitas italianos en el Virreinato del Perú del Siglo XVII. Gerónimo Pallas (S.I.), Documentos contestatarios a la historiografía tradicional del Perú colonial. Laura Laurencich Minelli y Paulina Numhauser (eds.). Quito : Ediciones Abya-Yala, 2007. ISBN 978-9978-22-706-0.
    51. Grafigny, Mme. de. Oeuvres complètes. [В Интернете] . 19, 20, 22, 40, 41, 84, 85. http://www.archive.org/details/oeuvrescompltes17unkngoog.
    52. Coleccion de documentos literarios del Peru. [En línea] 1874. http://www.archive.org/stream/colecciondedocu00odrigoog#page/n417/mode/1up.
    53. Libros antiguos y raros del Príncipe de Sansevero. [En línea] http://libroantiguomania.blogspot.com/2007/05/libros-antiguos-y-raros-del-prncipe-de.html.
    54. Antiquarian, ethnological, and other researches in New Granada, Equador, Peru. [Online] http://www.archive.org/details/cu31924019959034.
    55. Письма инков на бечевках: Первый шаг к разгадке (12 августа 2005, 14:20). BBC News. [В Интернете] 12 август 2005 r. http://news.bbc.co.uk/hi/russian/sci/tech/newsid_4144000/4144694.stm.
    56. Поло де Ондегардо, Хуан. Заблуждения и суеверные обряды индейцев, извлечённые из трактата и расследования, сделанного лиценциатом Поло. Blok.NOT. [В Интернете] 1559 r. http://bloknot.info/juan-polo-de-ondegardo-los-errores-y-supersticiones-de-los-indios-del-tratado-y-averiguacion-1559/.
    57. —. Инструкция по борьбе с церемониями и обрядами, применяемыми индейцами со времён их безбожия. Blok.NOT. [В Интернете] 1567 r. http://bloknot.info/juan-polo-de-ondegardo-instruccion-contra-las-ceremonias-y-ritos-que-usan-los-indios-conforme-al-tiempo-de-su-infidelidad-1567/.

     
     

  • Абу Хамід аль-Гарнаті (1080-1170) – перший іспанець-андалузець, що відвідав руські землі

    Абу Хамід аль-Гарнаті (1080-1170) – перший іспанець-андалузець, що відвідав руські землі

    Першим іспанцем-андалузцем, що відвідав руські землі був Абу Хамід аль-Гарнаті (أبو حامد الغرناطي; повне ім’я Abu Hamid Muhammad ben Abd al-Rahman (или Abd al-Rahim) ben Sulayman al-Mazini al-Qaysi al-Gharnati) – народився в м. Гранада в 1080 р, помер у Дамаску в 1170 р.
    Довгий час перебував при дворі угорського короля Ґези ІІ, у якого дружиною була дочка галицько-волинського князя.
    Мав дипломатичну місію до Києва.
    Написав праці:
    – K. al Mu’rib an ba’d adja’ib al-Maghrib (в Багдаді; видано в Мадриді в 1953 р.)
    – Tukfat al-albab wa nukhbat al a’djab (в Мосулі; видано в 1925 р. -http://www.uclm.es/profesorado/juanmancebo/artravel/ldm/agosto09.html)
    Його маршрут показано на мапі.
    – біографія – https://es.wikipedia.org/wiki/Abu_Hamid_al-Gharnati
    – текст (витримки) – http://www.vostlit.info/Texts/rus4/Garnati/pred.phtml?id=301
    – ще один текст – http://www.othist.ru/istochniki_vos_032.html

  • Педро Ордоньєс де Севальос "Подорож світом" (1614)

    Іспанець Педро Ордоньєс де Севальос (1547-1635) був першою людиною, що здійснила навколосвітню подорож, виїхавши з Америки з м. Гуаякіль (Еквадор) та повернувшись в те саме місце.
    Написав книгу “Подорож світом” (1614) – http://www.banrepcultural.org/sites/default/files/87701/brblaa1050235.pdf
    https://es.wikipedia.org/wiki/Pedro_Ord%C3%B3%C3%B1ez_de_Cevallos

  • Купрієнко С. А. Пам’ять про жертву

    Купрієнко С. А. Пам’ять про жертву // Студії пам’яті в Україні: стан, проблеми та перспективи. Всеукраїнський круглий стіл. – Київ, 7 жовтня 2014 р.

    Комунікація будувалася в усі часи навколо їжі, тим більше, що більшу частину свого минулого як виду, людина їла під час смерті інших видів тварин, тобто спілкування відбувалося навіть в присутності трупів, яких і їли. Але з часом все набуло символічних форм.
    Прослідкуємо цей шлях?
    На похоронах і поминках також відбувається обмін: одні приймають те, що передають інші. В даному випадку головною для обміну є історія життя померлого – її передають на збереження роду, оскільки з його смертю перервався б ланцюжок обміну.
    Жертвоприношення – це комунікація, це діалог, це звернення і відповідь на нього. Це одночасно і обмін символічних дарів на знаки і вербальна комунікація, яка проходить паралельно. Це та ж купівля-продаж, той же обмін, де є і товар, і гроші / товар, і продавець з покупцем. При жертвопринесенні покупець звертається до бога-надієрарха через жерця / продавця. Але бог є лише уособленням минулого, так би мовити покупець звертається до сукупності минулих обмінів, до «пам’яті часів», і одночасно веде торг із надієрархом / наддомінантом. Власне надієрарх і є «минуле», «сума минулих часів і досвіду» або «весь обсяг пам’яті роду». І все це відбувається у формі діалогу: прохання – відповідь; благання – провіщення і тощо.
    Під час жертвоприношення їжа виступає каталізатором «угоди» й одночасно товаром під час обміну.
     

    Купрієнко С. А. Пам’ять про жертву by A.Skromnitsky

  • Раймонд Луллий. Книга о Любящем и Любимом

    РАЙМОНД ЛУЛЛИЙ

    КНИГА О ЛЮБЯЩЕМ И ЛЮБИМОМ

    Предисловие

    Более шести столетий прошло с тех пор, как был написан этот маленький классический текст с Майорки, и, насколько я могла обнаружить, он никогда не переводился на английский язык. Такое упущение можно объяснить только нашим относительным незнанием сокровищ испанской мистицизма, и, возможно, отчасти тем фактом, что Луллий писал не на кастильском, а на малоизвестном, однако чрезвычайно красивом каталанском наречии.

    Было бы очень заманчиво воспроизвести оригинальную версию книги вместе с ее переводом, и даже более того – перевести всю “Бланкерну” (Blanquerna), частью которого она является. Я надеюсь, что оба этих проекта могут быть осуществлены в будущем, вместе с переводами (по крайней мере) Els Cent Noms de Deu, El Desconort и некоторых коротких гимнов и поэм. Но, как мне кажется, начать знакомить с одним из лучших творений Луллия лучше возможно более широкий круг читателей. Именно по этой причине, хотя далее, как правило, следует наиболее старый текст (относящийся к четырнадцатому столетию), я без колебаний добавила к моему переводу несколько фрагментов, обнаруженных только в изданиях Парижа (1505) и Валенсии (1521), поясняющих мысль автора, либо обладающих иной очевидной ценностью.

    С другой стороны, я не позволила себе, несмотря на желание прояснить некоторые идеи Луллия, подменять пересказом правильный и точный перевод. Очень немного вольностей было допущено при работе с текстом, и то лишь там, где небольшое расширение или изменение конструкции способствовало выявлению значения в ином случае весьма непонятного слова или фразы. Поэтому, по существу, перед читателем собственные слова Луллия, лишенные скованности иностранного языка, слова яркие и сильные.

    Е. Эллисон Пирс, Университет, Ливерпуль, 19 янв., 1923.

    Введение.

    Обыкновенный человек редко понимает Мистицизм. Он воспринимает мистическую жизнь, с ее непрекращающейся духовной деятельностью, с ее нетерпением, не признающим никаких остановок до достижения своей цели, как жизнь покоя, если не лености и легкости. У него отсутствует какое-либо представление о том, чем она в действительности является, и за это его, по всей видимости, нельзя осуждать. Но не довольствуясь искаженным представлением о мистической жизни, сегодня он идет дальше; он утверждает, что мистицизм, по сути, весьма “непрактичен”, и что тот, чья цель заключается в том, чтобы достигнуть состояния Слияния с Богом, непременно глупец, заблуждающийся относительно свойств окружающего его миром. И здесь обыкновенный человек чрезвычайно, непростительно ошибается. Его ошибка обнаруживается снова и снова, она опровергнута и опровергается примерами противоположного одним за одним. Но все же при этом, кажется, прочно остается в приземленном разуме.

    Так вот, если бы история жизни и успехов одного человека была способна разрушить ошибочное представление о том, что мистик является непрактичным мечтателем, то таким человеком, безусловно, стал бы Раймонд Луллий (Ramon Lull) с Майорки, “Апостол Африки”. Луллий жил в далеком тринадцатом столетии, немногим позже Святого Франциска Ассизского, чьим последователем он и был. Он предшественник блеска Золотого Века Мистицизма, наступившего в Испании через три сотни лет после его рождения. Его мистические писания – и в особенности его “Повесть о Влюбленном и Возлюбленном” – наполнены самой чистой и самой благородной одухотворенностью, слитой с квинтэссенцией любви. “Если у тебя есть огонь”, восклицает он, “O ты, которая любовь, вложи свет своих светильников в мое сердце”. (Параграф 167 “Книги…”) Его известная фраза, “Тот, кто не любит, не живет”, подводит итог его вдохновенному творчеству. Однако Луллий не был одиноким мечтателем. Его жизнь полна романтики и приключений: она настолько переполнена событиями, что и многих страниц не хватит, чтобы вместить даже главные из них. Его таланты составляли редкую комбинацию ученого и человека действия: он был и тем и другим,[5]а еще он был человеком Бога. Служению своему Повелителю, для Кого одного он жил, и для Кого умер, Луллий был готов принести в жертву свое умелое и энергичное тело, свой великолепный разум, и свой горячий и несгибаемый дух.

    I

    Раймонд Луллий был рожден в Пальме, столице Майорки, 25 января 1235 года. Его отец примерно шестью годами ранее участвовал в завоевании Майорки, находившейся тогда под властью сарацинов, и за свою службу получил в дар поместье, которое унаследовал его сын. Мальчик стал пажом при королевском дворе Майорки, и, несмотря на серьезное религиозное образование, на благосклонность и покровительство короля, он, едва достигнув зрелого возраста, начал вести беспорядочную и беспутную жизнь. Его биографы рассказывают о том, как король, желая остановить его деградацию, женил его на некоей даме Бланке Пиканьи (Da. Blanca Picany), но это его никоим образом не переменило. Луллий был особенно очарован одной генуэзской леди, столь неистово, что однажды посмел въехать верхом в церковь Святой Эулалии (В другом источнике здесь фигурирует кафедральный собор г. Пальмы. Вероятно, речь идет об одном объекте), где она присутствовала на молитве. В итоге она сама прекратила его домогательства. Получив от него некие галантные стихи на тему ее лона, она вызвала его к себе и, обнажившись перед ним, показала ему раковую опухоль, которая постепенно покрывала ее грудь.

    Этот страшный удар стал первым шагом на пути обращения Луллия. Во дворец он вернулся другим человеком – настолько же молчаливым и мрачным, насколько прежде был веселым и беспутным. Традиция вполне может оказаться верна, сообщая, что в это время у него было видение Распятого, сказавшего: “Раймонд, следуй за Мной”. Он сам в некоторых строках автобиографии рассказывает о пяти подобных видениях, хотя нет никакой уверенности, когда они произошли. Как бы то ни было, он отвернулся от своей прежней злой жизни и обратился к Богу:

    Когда я вырос и узнал мир и его тщету, я стал совершать зло и погряз в грехе. Забыв истинного Бога, я следовал по пути плотских радостей. Но благодаря Иисусу Христу, который в великом Своем сострадании пять раз предстал передо мной на распятии, я смог вспомнить Его и обратить к Нему свою любовь, чтобы через Него познать весь мир и всю истину, которая заключена в великой Троице и[6]Воплощении. И так я был вдохновлен и подвигнут столь великой любовью, что не любил уже никого, но чтил лишь Его, и я начал свое служение Ему1.

    С самого начала, как свидетельствуют эти строки, новые взгляды Луллия были направлены на определенные цели. Он занялся обращением иудеев и мусульман, которых в Испании тринадцатого столетия имелось в достатке. Отказавшись от эмоциональных методов, полагаемых им жестокими, точно так же как и от идеи – столь обычной в то время – обращения силой, он стал обдумывать то, что считал достойным способом достижения своей цели – постепенное и настойчивое взывание к разуму. Проповедь, услышанная на Празднике Святого Франциска (4 октября 1266 г.), стала искрой, которая подвигла Луллия к осуществлению его планов. Он продал всю свою землю, за исключением части, сохраненной для себя и своего семейства, отказался от должности сенешаля при королевском дворце, и удалился сначала в монастырь цистерцианцев, а позже на гору Ранда близ Пальмы, проводя там жизнь в учениях и размышлениях, имевших целью подготовку к миссионерству среди мусульман.

    В записях о жизни Луллия на горе Ранда – не только молитвы, посты и ночные бдения, экстазы и видения, но также изучение арабского языка и разработка планов книг, которые смогли бы просветить и обратить мир. Он верил, что это Великое Искусство вдохновлено самим Святым Духом. Как только он был достаточно подготовлен, он обратился к практическим методам, способным развить его знания. Королю Майорки Хайме II были доложены обширные планы ученого относительно обращения Ислама; король передал их некоему Бертраму де Беренгарио (Bertram de Berengario), профессору богословия, и, после подтверждения их правоверия, оплатил обучение наукам и языкам в колледже в Мирамаре тринадцати францисканских миссионеров, направляемых к сарацинам (1275). Так была осуществлена одна часть планов Луллия.

    Некоторое время он оставался в Мирамаре, преподавая арабский язык и Великое Искусство. Но вскоре мы обнаруживаем его читающим лекции по Искусству в Монпелье, который был частью королевства Майорки. Позднее он в Риме, где его инициативы одобрены папой и где основана Школа Восточных Языков. Два года он читает лекции в Университете Парижа,[7]преподавая и все время учась сам. В Наварре он основывает колледж при поддержке короля Филиппа Французского. Луллий идет дальше – в Палестину, Египет, Эфиопию, Марокко. Под 1282 годом мы читаем о том, что он вновь возвращается во Францию, в Перпиньян. Успех сопровождает его, но далеко не в той степени, которая может удовлетворить его горячую душу. Желая большего, он решает наконец посрамить равнодушную Европу и идти непосредственно в Африку в качестве Апостола Веры.

    После некоторой задержки (хронология этого периода весьма сомнительна2), он отплыл из Генуи и прибыл в Тунис около 1291 года. Заявляя о своем намерении только познать истину – чтобы обратить или быть обращенным, в зависимости от представленных доказательств, – он стал вступать в публичные споры с мусульманами, следуя своему собственному логическому методу. Ему сопутствовала удача. Многие из неверующих, привлеченные его рассуждениями, приняли “киристианство” (Qiristianity); однако монарх стал опасаться за свой трон, и вскоре Луллий оказался в тюрьме. Осужденный на смерть за проповеди, он был помилован по заступничеству влиятельных сарацин и выслан из Африки. Когда он оставлял Тунис, его сопровождали оскорбления и обещания, что он будет до смерти забит камнями, если когда-либо вернется. Некоторое время он уклонялся от своих врагов и оставался в стране, но этот год жизни показался ему пустым, и он возвратился в Неаполь. Здесь он какое-то время продолжал писать и преподавать; потом отправился в Рим (1296), предприняв неудачную попытку получить разрешение на новые миссионерские проекты; вновь мы находим его в Генуе, затем в Париже (1297-8), опять на Майорке, еще раз в Генуе (1300), затем новые предприятия – на Кипре и в Армении (1300-2), обратно через Родос и Мальту, где он сделал остановку, в Геную и Париж (1303), Пальму, Барселону, Лион и Монпелье (1305)3. Здесь он встречался с королем и папой Климентом V. С первым он приступил к планированию крестового похода в Святую Землю, однако последний, слишком занятый другими делами, не оказал ему никакой поддержки.

    Везде и всегда его мысли занимало распространение Евангелия. Как показывают записи тех лет, никакие трудности, никакие препятствия не могли обуздать его[8]рвение; мысли о заключении или пытках не могли остановить его, поскольку умереть мученической смертью за свои труды было его желанием. “Влюбленный глупец”, говорит воображаемый собеседник в его маленьком классическом тексте, “зачем ты терзаешь свое тело, отбрасываешь богатство и покидаешь радости этого мира, оставаясь изгоем среди людей?” И его ответ простейший из возможных. “Чтобы чтить Имя моего Возлюбленного, ибо Его ненавидят и бесчестят более, чем любят и чтят.” (Параграф 11 “Книги…”)

    В 1306 году Луллий решил предпринять еще одну попытку проповедовать в Африке. Сопровождаемый удачей, первым делом он основал школу в Боне (Bona), куда пришел вначале. Перебравшись в Бугию (Bugia), он стал проповедовать на рынке, но был скоро арестован, едва не забит камнями толпой, осужден и в ожидании казни заключен в омерзительную темницу. Однако, личные качества Луллия (или, как говорят некоторые, прошения неких каталонцев и генуэзцев) спасли его и на этот раз; ему даже было даровано право провести диспут с мусульманским защитником, но в конечном итоге в том же самом году он был вновь выслан и отправлен в Италию.

    Судно, на котором он возвращался, потерпело крушение недалеко от Пизы, где он высадился и где оставался в течение двух лет. В Пизе он написал книгу, в которой изложил свой незабываемый спор с апологетом-сарацином и другие события, пережитые им в Африке. Кажется, эти события лишили его веры в интеллектуальное обращение, поскольку он отправился к папе Клименту V и предложил новый крестовый поход. Увлечение крестовыми походами, однако, было делом прошлого, и ни папа, ни Италия в целом не поддержали его идею.

    Так что этот бесстрашный борец снова пошел в Париж, который тогда находился под влиянием аверроизма, найдя новую область для приложения своих миссионерских усилий. Семидесяти трех лет, Луллий читал лекции, писал, и неустанно учил против языческой философии, чем во всей Европе заслужил себе новую славу, сравнимую со славой о его физической силе, пришедшей из Африки. Король Филипп, его царственный поклонник, присвоил ему имя docteur illumine (Ученый-ясновидец (фр.)), под которым он все еще известен сегодня в том или другом из своих переводов.

    Совет Вены (1311-2) предоставил Луллию новую возможность, и он не замедлил ее воспользоваться. Нетрудно представить поистине волнующую картину –[9]почтенного миссионера у ног Главы Церкви, со страстью излагающего планы всех тех предприятий, разрешить которые наделенные властью все колеблются. Он живописал славу возвращения Святых мест, живописал бедствия христиан в Армении, и опасности, которым подвергаются греки со стороны турок – темы неисчерпаемые и даже сейчас, спустя семь сотен лет. Они, однако, были лишь немногими из аргументов Луллия. Многие из направляемых им прошений были относительно незначительны, но среди них имелись и более широкие замыслы, как уже одобренная для колледжей система обучения языкам миссионеров. Необходимость продолжения этой работы, должно быть, чрезвычайно поддерживало того, кто в естественном течении жизни, приближался к ее концу.

    Возможно, это и стало тем, что, поистине, вдохновило его на то, чтобы еще раз перебраться в Африку, выдержать ее ужасы и наконец перенести мученическую смерть за Веру – что было его желанием с момента обращения, – если на то будет воля Бога. И воля Бога была. 14 августа 1314 года, он отправился из Пальмы в Бугию. По прибытии он начал свою работу, но менее открыто, чем прежде, и в течение нескольких месяцев ему удавалось проповедовать тайно, совершать обращения и поддерживать уверовавших ранее. Он пришел в Тунис, где ему сопутствовал дальнейший успех, но по некой неизвестной причине был вынужден возвратиться в Бугию. Успех придал ему смелости. Чувствуя, что, вероятно, настал момент для последнего усилия, – даже если это означало последнюю жертву, – он отбросил благоразумие и, возвестив перед большим скоплением людей, что он тот самый Раймонд, который прежде был осужден в Бугии, еще раз проповедовал веру Спасителя. На сей раз толпа дала волю чувствам, и не только потребовала смерти Луллия, но и вывела его из города и забила камнями (30 июня 1315 г.), точно так же, как еврейская толпа забила камнями первых христианских мучеников.

    О его похоронах говорят разное. Кажется, что два генуэзских торговца выпросили его тело и перевезли его на Майорку, однако другие версии утверждают, что им в их поиске помогла большая пирамида света, что жизнь оставалась в его теле до той поры, пока его не доставили в Пальму, и что противные ветры заставили судно, которое направлялось в Геную, пристать к земле в месте рождения Луллия. Здесь тело было принято с самым великим плачем и трауром, и захоронено с должной торжественностью в ризнице монастыря Святого Франциска Ассизского.[10]

    Раймонд Луллий был причислен к лику блаженных Пием IX. Титульный лист его великого романа, “Бланкерны”, называет его “Ученый-ясновидец, Непобежденный мученик Иисуса Христа, Учитель во всех искусствах и науках”. Но в его собственной стране Луллию поклоняются как Святому.

    II

    Предшествующий очерк, при всей его краткости, яснее многих аргументов демонстрирует практические и академические стороны личности Луллия. Здесь мы ничего не будем говорить ни о четырехстах восьмидесяти шести трактатах4, которые, как известно, он написал, ни о тысячах других работ, которые ему приписывают, но которые более не существуют, если они вообще когда-либо существовали в действительности. Или описывать его систему и его учение, одновременно академические и популярные по сути. “Libre de Amich e Amat”, которая здесь переведена, является чисто мистической работой, и эта статья посвящена именно мистической стороне ума Луллия, так чудесно освещенного пламенем самоотречения, горевшим всю его долгую жизнь.

    “Книга о Влюбленном и Возлюбленном” уводит нас от африканских проповедей и споров в Сорбонне к тем долгим вечерним часам и дням уединения, которое всегда должно их сопровождать, но о котором мы склонны забывать, рассматривая ту форму деятельности, которую мир полагает высочайшей. Или, может быть, мысли, которые “Книга” открывает нам, впервые посетили молодого новообращенного в его монастырском одиночестве и уединении на горе Ранда. Россело, который приблизительно шестьдесят лет назад первым издал поэмы Луллия, интерпретирует следующий отрывок из “Бланкерны” как автобиографический. Это вполне возможно.

    Будучи тогда в своей одинокой хижине, он поднимался в полночь, и, открыв окна своей обители, припадал к созерцанию небес и звезд и мольбам со всей возможной горячностью, чтобы душа его могла оставаться с одним лишь Богом… После долгого созерцания и обильных слез, его обычаем было войти в церковь, в круг для утрени, и когда его дьякон являлся, помогать ему произносить ее. На рассвете он праздновал мессу с горячностью и говорил со своим дьяконом о Боге, Кому он мог бы[11]отдать свою любовь. И поскольку они говорили вместе о Боге и Его трудах, они оба плакали с величайшей горячностью, которую их разговор вселял в них. После того дьякон шел в сад и сам занимался в нем обработкой деревьев, в то время как Бланкерна оставлял церковь, чтобы освободить свой разум, который утомлялся работой, которую он совершил, возводил свои глаза к холмам, либо позволял им отдохнуть на равнинах внизу. Чувства наконец отдыхали, и он вновь обращал себя к размышлению и молитве, к чтению Священного писания или великой книге Созерцания, и так он был бы занят до третьего часа, шестого и девятого. …После этого он обедал… и шел в сад, посещал родник или гулял в местах, которые любил больше всего, позже уступая себе и некоторое время отдавая сну, чтобы укрепиться для ночных трудов. Проснувшись, он с дьяконом читал молитвы вечерни, а затем, оставаясь один, думал о том, что нравилось ему больше всего и что было лучшей подготовкой к часам молитвы. После заката, он поднимался к террасе, и там надолго оставался в благочестивых размышлениях, его глаза обращались к небесам и звездам, и он рассуждал сам с собой о величии Бога и преходящности человека. В таком состоянии он оставался до тех пор, пока не уходил, чтобы отдохнуть, но таково было усердие его созерцания, что даже в постели он продолжал свое тайное собеседование со Всемогущим.

    Жизнь, основанную на таких принципах, по необходимости следует признать одновременно сколь активной, столь и духовной. Без сомнения, Луллий был способен часто проводить недели или, по крайней мере, дни в некоем священном уходе, и получать от Бога и от Природы силы и вдохновения для решения своих бесконечных задач. Этим периодам восстановления сил, как можно предположить, мы обязаны его мистическими писаниями.

    Многие стихи Луллия – это гимны, повествовательные или богословские, как, например, “Часы Божьей Матери Святой Марии” (Horas de Nostra Dona Sancta Maria); “Грех Адама” (Lo Peccat de Adam), написанный “по просьбе короля Майорки”; короткая “Песня Раймонда” (Lo Cant de Ramon), и прежде всего “Лекарство от греха” (Medicina de Peccat) и откровенно дидактический стих “Применение” Великого Искусства. С другой стороны, сборник из ста песен об Именах Бога (Els Cent Noms de Deu), более мистический, чем богословский, напоминающий, во всяком случае, названием, мистический трактат “Об Именах Христа” (De los[12]Nombres de Cristo), написанный почти ровно триста лет спустя монахом из Саламанки, фра Луисом де Леоном (Luis de Leon). Мистическим, а также и автобиографическим, является и диалог в стихах “El Desconort”, “созданный им в старости”; его настроение – это разочарование от отказа высоких чинов помочь в осуществлении его планов евангелизации. Но ни один из них не обладает ни силой, ни красотой сборника стихотворений в прозе, переведенного здесь, сборника, являющегося частью псевдо-романа “Бланкерна”, главного вклада Луллия в мистическую литературу.

    Его основным вкладом – главным образом, хотя и не исключительно – следует считать раздел, именуемый “Искусство Созерцания”, и нашу “Книга Влюбленного и Возлюбленного”. “Бланкерна” в целом является несколько фантастическим, местами экстравагантным, религиозным романом – религиозной Утопией, если искать какие-либо параллели, или Catholic Pilgrim’s Progress. История о некоем красивом и богатом юнце по имени Эваст, который женится на красивой и добродетельной девочке, которую зовут Алома. Они живут вместе в благочестии и счастье, но не имеют детей до тех пор, пока Алома не обращает горестные мольбы к Богу, и тогда у них рождается мальчик, Бланкерна. Ребенок воспитывается с большой заботой и в страхе перед Богом; и когда его отец видит, что он – юноша благоразумный, он решает посвятить себя религиозной жизни. Алома этого, однако, не одобряет, говоря, что они оба лучше всего смогут служить Богу там, где Он им назначил; в конце концов они решают передать Бланкерну под надзор королевского двора и вести в своем доме жизнь большой строгости. Но, когда они предлагают это мальчику, они обнаруживают, что он решил стать отшельником.

    Алома огорчена и пытается женить Бланкерну на красивой девушке по имени Кана. Ответ Бланкерны убеждает Кану стать монахиней, а сам он удаляется в пустыню, чтобы осуществить свое решение. В романе обстоятельно и с некоторым многословием описывается жизнь Эваста и Аломы после того, как Бланкерна их покинул; потом рассказ переходит к Кане, которая в итоге становится настоятельницей женского монастыря; и наконец, после нескольких долгих отступлений в монастырскую жизнь, возвращается к более поздней истории Бланкерны, которая занимает остальную часть романа.

    Вторая книга о Бланкерне прослеживает жизнь героя до его посвящения в сан и продвижения до чина аббата в монастыре, в который он поступил. Далее следует отступление, озаглавленное “Книга Ave Maria”, подразумевая здесь рассмотрение молитв Богоматери, которые устанавливает[13]герой. Третья книга представляет его епископом, а четвертая – римским папой.

    Различные религиозные идеалы представлены Луллием в последовательном восхождении к высшему идеалу его жизни: евангелизации мира. Высшая цель Бланкерны как римского папы состоит в стремлении к тому, “чтобы все неверующие и схизматики могли прийти в союз со Святой Католической Верой”. Его кардиналы поименованы необычным образом, в соответствии со статьями “Gloria” в “Excelsis Deo”, и каждая статья толкуется так, чтобы проиллюстрировать деятельность, проводимую Церковью для обращения язычников.

    Ко двору папы прибывает наконец шут – Раймонд Глупец, – никто иной, конечно, как сам Луллий. “Я словно глупец”, говорит он, выражая свое почитание и поклонение перед Иисусом Христом, “и из-за моей безмерной любви я не знаю меры в своих речах”. Вот так скрываясь, автор способен написать многое, что иначе никогда не посмел бы выразить словами. И прежде всего он может высказать досаду, которую вызывает у него то обстоятельство, что Глава Церкви предоставляет столь малую помощь тем, кто стремится следовать последней записанной заповеди Христа – обратить все народы.

    История заканчивается решением Бланкерны, папы римского, постаревшего на службе Церкви и в обращениях язычников, отказаться от своего высокого поста, удалиться в хижину отшельника и посвятить свои последние дни размышлениям и молитве. Его новая жизнь описана подробно и переплетается с теми описаниями, которые мы находим в “Книге Влюбленного и Возлюбленного” и в “Искусстве Созерцания”.

    Первая из них много более проста и более красива, чем вторая; “Искусство Созерцания” значительно глубже и наполнено богословскими поучениями. Его, тем не менее, все еще читают, не столько ради его поучающих пассажей, сколько по причине его тесной связи с романом как целым, его мистических аспектов и, в особенности, его молитв, которые обладают большой красотой. “Книга Влюбленного и Возлюбленного” насквозь мистична. Она была написана, как заявляет сам ее создатель, “чтобы сердец мужчин смогло бы коснуться истинное раскаяние, их глаза – наполниться слезами, а их чувства и разум – возвыситься в созерцании Бога”. Насколько она достигает этой цели и насколько верно она описывает мистическое бытие, судить читателю.[14]

    III

    У нас нет никакого желания добавлять к этим кратким заметкам длинные комментарии по поводу сущности и смыслов книги, которая, вероятно, впервые становится доступной для тех, кто читает только по-английски. Ученые обсуждали возможное влияние на Луллия суфизма, с одной стороны, а, с другой, его собственное влияние на многочисленных мистиков, последовавших за ним. Очень многое осталось не сказанным, многое, что по новому могло бы представить и Испанию, и испанский мистицизм. Но в этой статье о жизни Луллия и его трудах уже сказано достаточно для необходимого предисловия к его “Книге”. Посему на этом мы предпочитаем остановиться и позволить пылкому духу Луллия продолжать самому творить свои чудеса. Творить их – это главное требование. Используя для написания свой родной “каталанско-провансальский”, он обращался не к образованным мужчинам, но к людям; людьми же он читаем и до наших дней. Он не нуждается ни в каких “Толкованиях”, наподобие тех, что были написаны уже в его собственное время и не позднее семнадцатого столетия. Здесь и там обороты запутывают современный ум своей средневековой утонченностью; а частые обращения к чувствам, разуму и памяти (столь обычные у большинства мистиков) способны озадачить обычного читателя, пока он не научится интерпретировать их. Однако большинство из этих трехсот шестидесяти шести “стихов”, собранных вместе, чтобы читаться по одному в каждый день года, все еще могут таким образом и читаться. В двадцатом столетии они звучат столь же ясно, ярко и сильно, как они звучали в тринадцатом. Нуждаемся ли мы в их посланиях?

    Они сообщают нам об основах. Подобно своим великим преемникам, Святой Терезе и Святому Иоанну Крестителю, Луллий не знает никакого иного Учителя, кроме своего Возлюбленного, Иисуса Христа; но, возможно, он идет даже дальше в своем невнимании к миру, который его Возлюбленный пришел спасти. Это не любовь монаха. Он никогда бы не сказал, вслед за Святым Иоанном Крестителем: “Жить в мире, все равно что быть без Бога и без души”. В его ушах всегда звучит последняя заповедь Возлюбленного.

    Никогда он не принимал прозвище “царственный далматик Любви” с большей благосклонностью и согласием, чем эти “шут” и “глупец любви”. Это вовсе не комплимент, когда Луллия называют, как делает это великий ученый Менендес Пелайо (Menendez Pelayo), “испанским Джакопоне да Тоди (Jacopone da Todi)”. Джакопоне, действительно, пел о любви с непревзойденной страстью:[15]

    Amor, amore, tanto tu me fai,
    Amore, amor, che nol posso patire;
    Amor, amore, tanto me te dai,
    Amor, amore, ben credo morire;
    Amore, amore, tanto preso m’hai,
    Amor, amore, famme ‘n te transire;
    Amor, dolce languire,
    Amor mio desioso,
    Amor mio delettoso,
    Annegame en amore.

    Но Луллий, который, как и Джакопоне, своей страстью обязан Богу и Святому Франциску, обладает собственным стилем, не менее глубоким и не менее ясным. Возможно, его загадка кроется в ярких выразительных определениях, которые в переводе были несколько расширены, чтобы дать почувствовать полную силу каждой фразы:

    “Что значит для тебя любовь?” говорит Возлюбленный. И Влюбленный отвечает: “Это значит, носить на сердце тайные знаки и ласковые слова Возлюбленного. Это значит, стремиться к Нему с желанием и слезами. Это – смелость. Это – страсть. Это – страх. Это – желание Возлюбленного более всего на свете. Это то, что заставляет Влюбленного становиться слабым, когда он слышит хвалы Возлюбленного. Это то, в чем я ежедневно умираю, в чем заключены все мои помыслы.” (Параграф 165 “Книги…”)

    Луллий хорошо умел писать о “Триумфах Любви Божьей”, как позднее писал францисканец Джон Ангел.

    Любовь побуждает его идти Мистическим Путем “в поисках своего Возлюбленного”. Поэтому большая часть его “Книги” посвящена именно Мистической Жизни. Но это не исключает присутствия Живого Пламени Любви и Духовных Песнопений. Есть отрывки и для новичка, и для умудренного, притчи в три строки для простого человека, наставления, осмысление которых, благодаря их простоте, воспламеняет религиозность ищущего человека, читающего их. Когда мы читаем краткие записи воображаемых бесед между Влюбленным и “теми, кто спрашивает его о его Возлюбленном”, мы можем вообразить себя в некоем городе африканского побережья, где незнакомец, только что сошедший с корабля, теснимый напирающими[16]толпами, которые окружают его, излагает доводы в пользу своей веры. Спокойные и уверенные ответы составляют тайну силы Луллия.

    Здесь мы наталкиваемся на некоторую странно сформулированную, парадоксальную фразу, которой только размышления придадут ясности, а медитация – реальности. И мы знаем, что следуем по пути Луллия, составляющего свой трактат. Чьи плоды не утонченность, но забвение. “Он участвовал в молитвах”, написано в прологе, “и медитациях о Боге и Его добродетелях, после которых он записывал результаты своих размышлений”. И вновь, более конкретно: “В полночь он поднимался, смотрел на небеса и звезды, и у него исчезали всякие мысли о мире.”

    Так, между медитацией и молитвой, он написал этот маленький шедевр, отмеченный Знаком его Возлюбленного, и выпустил его в мир, который стремился спасти. Он потрясал своей силой в прошлом, и мы верим, что так будет и ныне. Ибо нет ничего более притягательного всегда и для всех, чем Идеальная Жизнь, которую он воспевает. Вскормленная опытом, орошенная верой, она растет и поддерживается любовью.

    Комментарии

    1. El Desconort, II.

    2. Установленной датой “Бланкерны”, а, следовательно, и нашего текста, является 1283 г.

    3. Луллий, как говорят, приглашался в Англию (летом 1305 г.) королем Эдуардом I, верившим, что он владеет тайной философского камня. Однако эта история не имеет никаких подтверждений.

    4. Менее чем половина этих работ являются теологическими. Прочие имеют дело с самыми разнообразными предметами, такими как метафизика, логика, этика, физика, медицина, математика и химия.

    РАЙМОНД ЛУЛЛИЙ

    КНИГА О ЛЮБЯЩЕМ И ЛЮБИМОМ

    1. Влюбленный спрашивал своего Возлюбленного, осталось ли в Нем что-нибудь для любви. И Возлюбленный отвечал, что ему следует продолжать любить и что тогда его собственная любовь будет возвышена.

    2 Длинны и опасны пути, которыми Влюбленный ищет своего Возлюбленного. Они полны забот, печалей и слез. Они озарены любовью.

    3 Множество Влюбленных объединились в любви только к Нему, своему Возлюбленному, их всех наделившему любовью. И каждый находил своего Возлюбленного совершенным, и его мысли о Нем были весьма приятны, заставляя испытывать боль, приносимую наслаждением.

    4 Влюбленный плакал и говорил: “Как долго еще тьма не покинет мир, чтобы прекратилось безумие, толкающее мужей в ад ? Когда придет час, в который вода, текущая вниз, изменит своей природе и поднимется вверх? Когда невинных станет больше, чем виновных ? Ах! Когда Влюбленный с радостью отдаст свою жизнь Возлюбленному? И когда Возлюбленный увидит, что Влюбленный стал слаб от любви к Нему ?”

    5 Говорил Влюбленный Возлюбленному: “Ты, наполняющий солнце блеском, заполни мое сердце любовью”. И Возлюбленный отвечал: “Если бы ты не был наполнен любовью, твои глаза не скрывала бы эта завеса слезы, и ты не пришел бы сюда, чтобы увидеть своего Возлюбленного”.

    6 Возлюбленный испытывал Своего Влюбленного, чтобы увидеть, была ли его любовь к Нему совершенна, и Он спрашивал его, насколько присутствие Возлюбленного отличается от Его отсутствия. Влюбленный отвечал: “Насколько знание и воспоминание отличаются от незнания и забвения”.

    7 Возлюбленный спрашивал Влюбленного: “Помнишь ли ты что-нибудь, чем я вознаградил тебя за то, что ты столь любишь Меня ?”[18]“Да”, ответил Влюбленный, “тем, что я не вижу различия между испытаниями, которые Ты посылаешь мне, и удовольствиями”.

    8 “Скажи, о Влюбленный”, спросил Возлюбленный, “если я удвою твои испытания, ты будешь продолжать терпеть ?” “Да”, отвечал Влюбленный, “поскольку Ты удвоишь также и мою любовь”.

    9 Сказал Возлюбленный Влюбленному: “Знаешь ли ты, что такое любовь ?” Влюбленный ответил: “Если бы я не знал, что такое любовь, я не знал бы, что такое труд, печаль и горе”.

    10 Они спрашивали Влюбленного: “Почему ты не отвечаешь своему Возлюбленному, когда Он зовет тебя ?” Он отвечал: “Я очень рискую для того, чтобы Он смог прийти, и я говорю с Ним, прося Его благосклонности”.

    11 “Влюбленный глупец, зачем ты терзаешь свое тело, отбрасываешь богатство и покидаешь радости этого мира, оставаясь изгоем среди людей ?” “Чтобы чтить Имя моего Возлюбленного,” отвечал он, “ибо Его ненавидят и бесчестят более, чем любят и чтят.”

    12 “Скажи, Паяц Любви, что тебе кажется лучшим: Возлюбленный во Влюбленном или Влюбленный в Возлюбленном ?” Влюбленный ответил, сказав: “Любовью отмечен Возлюбленный, а Влюбленный заботами и слезами, печалью и трудами”.

    13 Влюбленный искал того, кто рассказал бы его Возлюбленному, как велики испытания, которые он вынес ради любви к Нему, и как ему хотелось умереть. И он нашел своего Возлюбленного, который читал книгу, где были записаны все печали, какие любовь заставляет его выносить для его Возлюбленного, и все милости, даруемые ему Им.

    14 Богородица представила своего Сына Влюбленному, чтобы он мог поцеловать Его ноги, и чтобы он мог написать в своей книге о достоинствах Богородицы.

    15 “Скажи, ты, птица, поющая здесь, не потому ли ты устроилась возле моего Возлюбленному, что Он способен оградить тебя от безразличия и возвысить в тебе твою любовь ?” Птица отвечала: “И кто же дарует мне мое пение, если не Господь любви, кого не любить – грех”.

    16 Между Надеждой и Страхом, Любовь устроила свой дом. Она живет в мыслях и, когда о ней забывают, умирает. В этом ее основа – в отличие от удовольствий этого мира.

    17 Между глазами и памятью Влюбленного возник спор, поскольку глаза сказали, что лучше видеть Возлюбленного, чем[19]помнить о Нем. Но память сказала, что воспоминания вызывают слезы в глазах и воспламеняют сердце к любви.

    18 Влюбленный спросил Разум и Желание, кто из них ближе его Возлюбленному. И эти двое стали соревноваться, и Разум оказался ближе Возлюбленному, чем Желание.

    19 Случился раздор между Влюбленным и Возлюбленным, и другой, кто любил Его, видел это и плакал, пока мир и согласие не установились между Возлюбленным и Влюбленным.

    20 Вздохи и Слезы явились, чтобы Возлюбленный оценил их, и спрашивали Его, кого из них любит Он более всего. И Возлюбленный рассудил так, что вздохи ближе к средоточию любви, а слезы к глазам.

    21 Влюбленный пришел напиться из фонтана, дарующего любовь тому, кто ее не имеет, и удваивающего печали. И Возлюбленный пришел напиться из этого же фонтана, чтобы любовь того, чья печаль была удвоена, также могла быть удвоена.

    22 Влюбленный заболел и думал о Возлюбленном, который питал его Своими добродетелями, утолял его жажду любовью, давал ему покой терпением, одевал его смирением и в качестве лекарства приносил ему истину.

    23 Они спрашивали Влюбленного, где был его Возлюбленный. И он отвечал: “Вы сами встретите Его в доме, более благородном, чем все благородство творения; но встретите Его и в моей любви, моей печали и моих слезах.”‘

    24 Они говорили Влюбленному: “Куда ты направляешься ?” Он отвечал: “Я иду от моего Возлюбленного”. “Откуда ты идешь ?” “Я иду к моему Возлюбленному.” “Когда ты вернешься ?” “Я буду с моим Возлюбленным.” “Как долго будешь ты со своим Возлюбленным ?” “Пока с Ним остаются мои мысли.”

    25 Птицы воспевают рассвет, и Возлюбленный, который и есть рассвет, пробуждается. И птицы закончили свою песню, и Влюбленный умер на рассвете для своего Возлюбленного.

    26 Птица пела в саду Возлюбленного. Влюбленный пришел и сказал птице: “Если мы не понимаем речи друг друга, мы можем объясниться любовью; ибо в твоей песне я вижу моего Возлюбленного перед своими глазами.”

    27 Влюбленный устал, так как долго трудился, разыскивая своего Возлюбленного, и очень боялся, как бы он не забыл Его. И он плакал, что не может заснуть, поскольку тогда его Возлюбленный исчезнет из его воспоминаний.

    28[20]Влюбленный и Возлюбленный встретились, и Возлюбленный сказал Влюбленному: “Тебе не нужно говорить со Мной. Просто смотри на Меня, – ибо твои глаза говорят с Моим сердцем, – и тогда я смогу дать тебе то, что ты более всего хочешь”.

    29 Влюбленный не послушался своего Возлюбленного; и Влюбленный плакал. И Возлюбленный пришел в одеянии Своего Влюбленного, и умер, чтобы Его Влюбленный смог бы восстановить то, что потерял. Так Он принес ему больший дар, чем тот, что он потерял.

    30 Возлюбленный осыпал Своего Влюбленного подарками любви и не печалился о его бедствиях, которые придут, но придал его любви большую глубину; и великие несчастья Влюбленного стали для него тем большей радостью и наслаждением.

    31 Влюбленный сказал: “Тайны моего Возлюбленного терзают меня, ибо я не должен их выдать, и мой рот хранит тишину и не выдает их никому”.

    32 Таково условие Любви: Влюбленный должен долго страдать, должен быть терпелив, скромен, робок, настойчив, доверчив; он должен быть готов к великим опасностям ради чести его Возлюбленного. Его же Возлюбленный обещает быть верным и открытым, справедливым и великодушным к тем, кто любит Его.

    33 В поисках истинной преданности Влюбленный побывал на вершине холме и на равнине, желая увидеть, хорошо ли служат его Возлюбленному. Но нигде не находил ничего, лишь безразличие. И тогда он искал в земле, желая увидеть, не найдется ли там преданность, которой недостает на земле.

    34 “Скажи, ты, птица, поющая здесь о любви, почему мой Возлюбленный, Тот, Кто сделал меня Своим слугой, не делает ничего, но лишь терзает меня ?” И птица ответила: “Если Любовь не сделала тебя способным выдержать испытания, как сможешь ты показать свою любовь к Нему ?”

    35 Влюбленный задумчиво шагал теми дорогами, что вели к Возлюбленному. Вот он споткнулся и упал среди шипов; но они были ему как цветы, как постель любви.

    36 Они спрашивали Влюбленного: “Не хочешь ли сменить своего Возлюбленного на другого ?” И он отвечал: “Что же, другой лучше или благороднее, чем Он? Ибо Он высшее Добро; Он бесконечен и вечен, в величии, мудрости и любви; нет, Он – совершенство.”

    37 Влюбленный плакал и пел своему Возлюбленному, и говорил: “Любовь в сердце влюбленного – стремительнее, чем блеск молнии в глазах или гром в ушах. Слезы любви собираются скорее, чем[21]волны моря; а вздохи более подобающи любви, чем белизна снегу.”

    38 Они спрашивали Влюбленного: “В чем слава твоего Возлюбленного ?” Он отвечал: “Он и есть сама Слава.” Они спрашивали его: “В чем заключается Его сила ?” Он отвечал: “Он и есть сама Сила.” “А в чем заключается Его мудрость ?” “Он и есть сама Мудрость.” “А почему Он должен быть любим ?” “Потому что Он и есть сама Любовь.”

    39 Влюбленный поднялся рано и отправился искать своего Возлюбленного. В дороге он повстречал путешественников и спросил, не видали ли они его Возлюбленного. Они ему отвечали: “Когда глаза твоего разума потеряли твоего Возлюбленного ?” Влюбленный возразил: “Когда я прежде видел моего Возлюбленного в своих мыслях, Он всегда присутствовал перед глазами моего тела, ибо все, что я вижу, создает передо мной мой Возлюбленный.”

    40 Глазами, полными дум и печали, вздохов и слез, Влюбленный пристально смотрел на Возлюбленного; и глазами благоволения, справедливости и благочестия, милосердия и щедрости, Возлюбленный пристально смотрел на Своего Влюбленного. И птица пела о том Лице, столь полном радости, как мы уже сказали.

    41 Ключи к вратам любви позолочены заботами и желаниями, вздохами и слезами; нить, связывающая их, соткана из совести, преданности, раскаяния и искупления; охраняются двери правосудием и милосердием.

    42 Влюбленный стучится в дверь своего Возлюбленного ударами любви и надежды. Возлюбленный слышит удары Своего Влюбленного со смирением, благочестием, милосердием и терпением. Божественность и Человечность открывают двери, и Влюбленный входит к своему Возлюбленному.

    43 Божественность и Человечность встретились и воссоединились, чтобы осуществить согласие между Влюбленным и Возлюбленным.

    44 Существует два огня, которыми разгорается любовь истинного Влюбленного: один – из удовольствий, желаний и мыслей: другой – из рыданий и воплей, страха и тоски.

    45 Влюбленный очень хотел одиночества, и ушел, чтобы жить в уединении; так он смог сблизиться со своим Возлюбленным, поскольку среди людей был одинок.

    46 Влюбленный в полном одиночестве находился в тени большого дерева. Люди, проходившие мимо, спрашивали его, почему он один. И Влюбленный отвечал:[22]“Я один теперь, когда увидел и услышал вас, но до того я был вместе со своим Возлюбленным”.

    47 Знаками любви Влюбленный беседует с Возлюбленным; посредством страха и размышлений, рыданий и воплей Влюбленный рассказывает Возлюбленному о своих печалях.

    48 Влюбленный опасался, что его Возлюбленный подведет его в его великой нужде; и он перестал любить Его. Потом он раскаялся и принес покаяние в сердце; и Возлюбленный вернул надежду и благоволение в сердце Влюбленного и слезы его глазам, так что любовь смогла возвратиться к нему.

    49 Близко ли далеко Влюбленный и Возлюбленный составляют одно целое; ибо их любовь смешивается, как вода смешивается с вином. Они связаны, как жар со светом; они близки и соединяются, как Сущность и Бытие.

    50 Сказал Влюбленный Возлюбленному: “Моя печаль и ее исцеление – все в Тебе: но чем более Ты меня исцеляешь, тем большей становится моя печаль; когда Ты ранишь меня, то и тогда Ты меня исцеляешь”.

    51 Вздыхая, Влюбленный говорил: “Ах! Какова моя любовь ?” Возлюбленный отвечал: “Твоя любовь – клеймо и печать, которыми ты показываешь всем Мою славу перед людьми.”

    52 Влюбленный увидел себя плененным и связанным, израненным и убитым за любовь к своему Возлюбленному; и те, кто мучил его, спросили: “Где твой Возлюбленный ?” Он ответил: “Ищите Его здесь, в моей растущей любви, в силах, которые она придает мне, чтобы выдержать мои мучения”.

    53 Сказал Влюбленный Возлюбленному: “Я никогда не бросал Тебя, не переставал любить Тебя, с тех пор как знаю Тебя, ибо я всегда был в Тебе, у Тебя и с Тобой, куда бы я ни пошел.” Возлюбленный ответил: “С тех пор как ты узнал Меня и полюбил Меня, Я никогда не забывал о тебе; Я никогда не обману и не предам тебя.”

    54 Словно безумный Влюбленный шел через город и пел о своей любви; и они спрашивали его, не потерял ли он рассудок. “Мой Возлюбленный”, отвечал он, “овладел моими желаниями, и я сам отдал Ему свой разум; так что во мне не осталось ничего, только память, позволяющая мне помнить моего Возлюбленного.”

    55 Возлюбленный сказал: “Это было бы чудом, если бы Влюбленный заснул и забыл свою любовь к Возлюбленному.” Влюбленный ответил: “Было бы еще большим чудом, если бы Возлюбленный не пробудил его, ибо Он желает его любви.”

    56[23]Сердце Влюбленного поднялось до высот пребывания Возлюбленного, чтобы он не потерял свою любовь к Нему в глубинах этого мира. И когда он достиг своего Возлюбленного, он смотрел на Него с радостью и восхищением. Но Возлюбленный вновь низвел его к этому миру, чтобы испытать его бедами и несчастиями.

    57 Они спрашивали Влюбленного: “В чем твое богатство ?” Он отвечал: “В бедности, что я переношу ради моего Возлюбленного”. “И где ты отдыхаешь ?” “В горестях любви.” “Кто твой врач ?” “Надежда, что я храню в моем Возлюбленном.” “А кто твой учитель ?” “Знаки моего Возлюбленного, что я вижу во всех созданиях.”

    58 Птица пела на ветке в листве и цветах, и от легкого ветерка листья затрепетали, и далеко растекся аромат цветов. “Что означает трепет этих листьев и аромат цветов ?” спросила птица Влюбленного. Он отвечал: “Трепет листьев означает смирение, а аромат цветов – несчастье. ”

    59 Влюбленный, тоскуя по своему Возлюбленному, встретил двух друзей, которые с любовью приветствовали друг друга, поцелуями, объятиями и слезами. И Влюбленный замер, столь живо напомнили ему эти двое влюбленных его Возлюбленного.

    60 Влюбленный думал о смерти и боялся, пока не вспомнил своего Возлюбленного. Тогда громким голосом он обратился к тем, кто был рядом: “Ах, господа! любите, почитайте моего Возлюбленного, тогда вы сможете перестать бояться и смерти, и опасности. ”

    61 Они спрашивали Влюбленного, с чего началась его любовь. И он отвечал: “Ее начало в славе моего Возлюбленного; и с того момента я стал любить моего соседа, как самого себя, и перестал обращать внимание на обман и неправду. ”

    62 “Скажи, Паяц Любви, если твой Возлюбленный перестанет заботиться о тебе, что ты станешь делать ?” “Я буду продолжать любить Его”, отвечал он. “Иначе мне придется умереть; поскольку перестать любить, значит, умереть, а любить, значит, жить.”

    63 Они спросили Влюбленного, что он подразумевает под стойкостью. “Это одновременно счастье и горе”, отвечал он, “во Влюбленном, кто когда-либо любил, почитал и служил своему Возлюбленному с храбростью, смирением и надеждой. ”

    64 Влюбленный просил своего Возлюбленного воздать ему за время его служения. И Возлюбленный подсчитал мысли, слезы, тоску, опасности и испытания, какие Его Влюбленный перенес за любовь к Нему; и[24]Возлюбленный прибавил к счету вечное счастье, и дал Себя для воздаяния Своему Влюбленному.

    65 Они спросили Влюбленного, что он полагает счастьем. “Это – горе”, говорил он, “перенесенное ради Любви”. “O Глупец”, отвечали они, “что же тогда является горем ?” “Это – воспоминание о бесчестии, творимом моему Возлюбленному, который достоин всей чести.” И они снова спрашивали его: “Что является страданием ?” “Получить желаемое в этом мире”, говорил он, “ибо за подобными преходящими радостями следуют бесконечные мучения.”

    66 Влюбленный пристально смотрел на Место, где он видел своего Возлюбленного. И он сказал: “Ах, место, воскрешающее в памяти благословенную обитель моего Возлюбленного! Ты скажи моему Возлюбленному, какие испытания и горести я переношу ради Него.” И то Место отвечало: “Когда твой Возлюбленный был повешен на мне, Он вынес ради твоей любви испытания и горе, величайшие всех прочих испытаний и горестей, что Любовь может дать своим слугам.”

    67 Сказал Влюбленный своему Возлюбленному: “Ты есть все, и среди всего, и во всем, и со всем, и я отдал бы Тебе всего себя, чтобы я мог обладать всем Тобой, а Ты – всем мной.” Возлюбленный возразил: “Ты не можешь полностью обладать Мной, пока ты сам не полностью Мой.” И Влюбленный сказал: “Позволь мне стать полностью Твоим и стать Тебе полностью моим.” Возлюбленный возразил: “Если я полностью твой, какой частью Меня станет твой сын, твой брат, твоя сестра и твой отец ?” Влюбленный отвечал: “Ты, о мой Возлюбленный! столь великое Целое, что Ты можешь объять многое и еще принадлежать полностью каждому из тех, кто полностью отдает себя Тебе.”

    68 Влюбленный думал долго и серьезно о величине и неизменности своего Возлюбленного, и он не нашел в Нем ни начала, ни середины, ни конца. И Возлюбленный сказал: “Как ты измеряешь, O Глупец ?” Влюбленный отвечал: “Я сравниваю большее с меньшим, обилие с нехваткой, безмерность с количеством, и вечность со временем. И так я делаю, чтобы смирение и терпение, вера, любовь и надежда смогли придать большей проницательности моему разуму.”

    69 Дороги любви и длинные и короткие. Ибо любовь чиста, прозрачна и светла, тонка, а также проста, сильна, упорна, ослепительна и полна новых мыслей и старых воспоминаний.

    70 Они спрашивали Влюбленного: “Что является плодами любви ?” И Влюбленный отвечал: “Удовольствия, мысли, желания, испытания, опасности,[25]муки, горести и печали. И без этих плодов служащие Любви не смогут обладать и ее частью.”

    71 Много людей было с Влюбленным, который жаловался на своего Возлюбленного, что Он не возвысил его любовь, и на Любовь, что она принесла ему столь много испытаний и горестей. Возлюбленный отвечал, что испытания и горести, за которые он упрекал Любовь, и были тем самым возвышением любви.

    72 Влюбленный вступил на восхитительный луг, и увидел на лугу много детей, которые ловили бабочек, и ногами топтали цветы; и чем больше дети старались поймать бабочек, тем выше они поднимались. И Влюбленный, наблюдая за ними, сказал: “Таковы и те, кто утонченными рассуждениями пытается постичь Возлюбленного, Который открывает двери к простому и закрывает их к утонченному. А Вера приоткрывает тайны Возлюбленного через оконную створку любви. ”

    73 “Скажи, Паяц Любви, почему ты молчишь, о чем ты думаешь и чем смущен ?” Влюбленный отвечал: “Я думаю о красоте моего Возлюбленного, о сходстве счастья и горя, что подарены мне Любовью.”

    74 “Скажи, Глупец, что было началом – твое сердце или твоя любовь ?” Отвечая на это, он говорил: “Они появились вместе; если бы это было не так, сердце не было бы доступно любви, а любовь – постижению.”

    75 Они спрашивали Глупца: “Где рождается твоя любовь: в тайнах Возлюбленного или в их разгадках ?” Он отвечал: “Любви во всей ее полноте это безразлично; поскольку тайно Влюбленный хранит тайны своего Возлюбленного; и тайно же их раскрывает, но даже когда они раскрыты, он продолжает сохранять их в тайне.”

    76 Нераскрытые тайны любви причиняют муки и горести; раскрытая любовь приносит страсть и страх. И по этой причине Влюбленный всегда должен страдать.

    77 Любовь позвала своих влюбленных и спросила их, предлагая им самые превосходные и приятные подарки. А они спрашивали у Любви, чем она сама одела бы и украсила их, чтобы они смогли стать ближе к Возлюбленному.

    78 Влюбленный взывал ко всем людям, и говорил: “Любовь предлагает вам любить всегда: когда вы идете и когда сидите, во сне и по пробуждении, когда покупаете и продаете, плачете и смеетесь, говорите и молчите, в приобретениях и потерях – короче говоря, во всем том, что вы делаете; в этом – заповедь Любви.”

    79[26]“Скажи, Глупец, когда Любовь впервые посетила тебя ?” “Тогда”, отвечал он, “когда мое сердце жаждало и было полно размышлений и желаний, вздохов и печали, а мои глаза – слез”. “И что Любовь приносит тебе ?” “Удивительные пути моего Возлюбленного, Его славу и Его величайшие добродетели”. “Как это приходит к тебе ?” “Через мою память и разум”. “Как ты их принимаешь ?” “С любовью и надеждой.” “Как ты хранишь их ?” “Со справедливостью и благоразумием, сдержанностью и мужеством.”

    80 Возлюбленный пел и говорил: “Немного Влюбленный знает о любви, если он стыдится восхвалять своего Возлюбленного или если он страшится почитать Его там, где Он более всего гоним; и немногому научится в любви тот, в ком нет смирения перед несчастиями; а кто теряет веру в своего Возлюбленного, тот теряет также и свою любовь и надежду.”

    81 Влюбленный написал своему Возлюбленному и спросил Его, были ли другие, кто мог бы помочь ему вынести и выдержать тяжкие испытания, которые он выносит ради любви к Нему. И Возлюбленный отвечал Влюбленному: “Нет ничего во Мне, что покинет или подведет тебя.”

    82 Они спрашивали Возлюбленного о любви к Нему Его Влюбленного. Он отвечал: “Это вместе радость и горе, горячность и страх.” Они спрашивали Влюбленного о его любви к Возлюбленному. И он отвечал: “Это поток бесконечной доброты, вечной жизни, силы, мудрости, милосердия и совершенства. Это то, что изливается от Возлюбленного на Влюбленного. ”

    83 “Скажи, о Глупец, что называешь ты чудом ?” Он отвечал: “Чудо – любить отсутствующее больше, чем существующее; и не меньшее – любить зримое и преходящее больше, чем незримое и вечное.”

    84 Влюбленный отправился искать своего Возлюбленного и нашел человека, который умирал без любви. И он сказал: “Сколь великое горе, что человеку приходится умирать без любви !” Влюбленный так сказал умиравшему: “Скажи, почему ты умираешь без любви ?” И он отвечал: “Ибо я жил без любви.”

    85 Влюбленный спросил своего Возлюбленного: “Кто более велик – любящий или любовь сама по себе ?” Возлюбленный отвечал: “В этой смертной жизни, любовь – дерево, плодом которого является любящий; цветы и листья – испытания и[27]горести. А Бог, любовь и любящий – это одно и то же, без горестей и без испытаний”.

    86 Влюбленный был печален и утомлен многими мыслями. И потому он просил своего Возлюбленного прислать ему книгу, в которой он мог бы видеть Его в Его добродетелях, чтобы его печаль таким образом могла быть уменьшена. Тогда Возлюбленный послал ту книгу Влюбленному, и его испытания и печаль были удвоены.

    87 Влюбленный был болен от любви, и врач пришел, чтобы увидеть того, кто удвоил его печали и его заботы. И в тот же самый час Влюбленный был излечен.

    88 Любовь и Влюбленный шли порознь, но оба узнали великую радость Возлюбленного, поскольку были связаны с Ним. Влюбленный плакал, а потом пришел в восторг, и Любовь по той же причине от радости потеряла голову. Но Возлюбленный принес жизнь Своему Влюбленному, открыв ему Свое Лицо.

    89 Влюбленный сказал Возлюбленному: “Многие пути приводят Тебя в мое сердце и открывают Тебя моему взору. И многими именами называю я Тебя. Но любовь, которой Ты укрепляешь и смиряешь меня, одна и только одна”.

    90 Возлюбленный открыл Себя Своему Влюбленному, одетому в новые алые одежды. Он протянул Свои Руки, чтобы обнять его; Он склонил Свою Голову, чтобы поцеловать его; и Он оставался в высях, чтобы он всегда мог обратиться к Нему.

    91 Возлюбленный оставил Своего Влюбленного, и Влюбленный искал своего Возлюбленного в воспоминаниях и разуме, чтобы научиться достойно любить Его. Влюбленный нашел своего Возлюбленного и спросил Его, где Он был. “Вдали от твоих воспоминаний”, отвечал Возлюбленный, “в месте, которого твой разум не знает.”

    92 “Скажи, о Глупец, позорно ли, когда люди видят, как ты оплакиваешь своего Возлюбленного ?” “Позор – не грех”, отвечал Влюбленный, “он означает недостаток любви в том, кто не знает, как любят.”

    93 Возлюбленный посеял в сердце Влюбленного печаль и тоску, добродетели и любовь. Влюбленный полил семя своими слезами. На тело Влюбленного Возлюбленный привил испытания, несчастья и горести. И Влюбленный ухаживал за своим телом с надеждой и преданностью, утешением и смирением.

    94[28]Возлюбленный устроил большой банкет, собрал многих благородных рыцарей, разослал множество приглашений и приготовил великолепные подарки. На это собрание прибыл и Влюбленный, и Возлюбленный сказал ему: “Кто звал Тебя в это собрание ?” Влюбленный отвечал: “Нужда и любовь заставили меня прийти, чтобы я мог видеть Твое лицо, Твои чудеса, Твои украшения и Твою славу”.

    95 Они спрашивали Влюбленного: “Откуда ты ?” Он отвечал: “От любви.” “Кому ты принадлежишь ?” “Я принадлежу любви.” “Кто дал тебе рождение ?” “Любовь”. “Где ты был рожден ?” “В любви.” “Кто взрастил тебя ?” “Любовь.” “Чем ты живешь ?” “Любовью.” “Каково твое имя ?” “Любовь.” “Откуда ты пришел ?” “От любви.” “Куда ты идешь ?” “Чтобы любить.” “Где ты живешь ?” “В любви.” “Имеешь ли что-нибудь, кроме любви ?” “Да”, отвечал он, “ошибки; и я грешен против моего Возлюбленного.” “Есть ли прощение в твоем Возлюбленном ?” “Да”, отвечал Влюбленный, “в моем Возлюбленном есть справедливость и милосердие, и потому я остаюсь между страхом и надеждой; ибо милосердие заставляет меня надеяться, а справедливость – бояться.”

    96 Возлюбленный покинул Влюбленного, и Влюбленный искал Его в своих мыслях, и языком любви спрашивал о Нем у людей. Влюбленный нашел своего Возлюбленного, презираемого людьми, и рассказал Возлюбленному, какое великое зло было причинено Его Имени. На это Возлюбленный отвечал, говоря: “Слушай же, я терплю это зло по причине отсутствия пламенных и преданных влюбленных.” Влюбленный плакал, и его печаль еще возросла, но Возлюбленный успокоил его, открыв ему Свое Присутствие.

    97 Свет прибежища Возлюбленного явился, чтобы осветить жилье Влюбленного, которое было наполнено темнотой, и заполнить его радостью, печалью и мыслями. И Влюбленный выбросил все из своего жилища, чтобы Возлюбленный мог там расположиться.

    98 Они спрашивали Влюбленного, какой знак Возлюбленный поместил на Свое знамя. Он отвечал: “Знак Мертвеца.” Они спрашивали его, почему Он поместил такой знак. Он отвечал: “Потому, что когда-то Он был распят и умер, и потому, что те, чья слава состоит в том, чтобы быть влюбленными в Него, должны следовать по Его пути.”

    99 Возлюбленный пришел, чтобы поселиться у Своего Влюбленного, и управляющий потребовал с Него плату. Но Влюбленный сказал: “Мой Возлюбленный ничем не должен быть стеснен, – да, – поскольку давным давно Он оплатил за всех людей.”

    100[29]Воспоминания и Желания встретились и поднялись на гору Возлюбленного, чтобы разум мог возвыситься, а любовь к Возлюбленному – возрасти.

    101 Ежедневные вздохи и слезы – посыльные между Влюбленным и Возлюбленным, чтобы между ними существовало утешение и близость, любовь и доброжелательность.

    102 Влюбленный желал своего Возлюбленного, и направил к Нему свои думы, чтобы они возвратились к нему от Возлюбленного с радостью, которой так давно у него не было.

    103 Возлюбленный преподнес Своему Влюбленному дар из слез, вздохов, мыслей, усталости и печали, и с этим даром Влюбленный служил своему Возлюбленному.

    104 Влюбленный просил своего Возлюбленного дать ему богатство, мир и славу в этом мире; и Возлюбленный открыл Свое Лицо памяти и разуму Влюбленного и дал Сам Себя как Высшую Цель его желаний.

    105 Они спрашивали Влюбленного: “В чем состоит честь ?” Он отвечал: “В постижении и любви моего Возлюбленного”. И они еще спрашивали его: “В чем состоит бесчестие ?” Он отвечал: “В пренебрежении и отказе от Его любви.”

    106 “O мой Возлюбленный, я был измучен любовью, пока не призвал Тебя в свои мучения; и тогда любовь облегчила мою печаль, и Ты, будучи наградой, возвысил мою любовь, даже удвоив мои мучения.”

    107 На пути любви Влюбленный нашел другого, кто был тих, и кто со слезами, печалью, и грустным лицом возносил обвинения и упреки Любви. И Любовь, оправдываясь, говорила, что дала ему замечательные дары: верность, надежду, терпение, преданность, храбрость, умеренность и счастье; и она упрекала Влюбленного, который взывал к Любви, чтобы она дала ему такие же подарки, как эти.

    108 Влюбленный пел и говорил: “Ах, какая великая печаль – любовь! Ах, какое это великое счастье – любить моего Возлюбленного, который любит Своих влюбленных бесконечной и вечной любовью, совершенной и полной !”

    109 Влюбленный, разыскивая своего Возлюбленного, пришел в далекую страну и на дороге встретил двух львов. Влюбленный боялся и более всего боялся смерти, поскольку он хотел жить и служить своему Возлюбленному. Тогда он вызвал в Памяти своего Возлюбленного, чтобы Любовь оставалась с ним, поскольку с Любовью ему было легче[30]вынести смерть. И в то время как Влюбленный думал о своем Возлюбленном, эти два льва смиренно подошли к Влюбленному, слизнули слезы с его глаз и приласкались к его рукам и ногам. И тогда Влюбленный продолжил свой путь в поисках своего Возлюбленного.

    110 Влюбленный путешествовал по холмам и долинам, но никак не мог найти пути спасения из заключения, в котором Любовь так долго удерживала его тело и его мысли, и все его желания и радости. В то время как Влюбленный ходил таким образом в поисках, он нашел отшельника, который спал близ прекрасного источника. Влюбленный разбудил отшельника и спросил его, не видел ли он в своих снах Возлюбленного. Отшельник отвечал, что и его собственные мысли – спал ли он или бодрствовал – тоже были заключены в темницу Любовью. И Влюбленный очень обрадовался, обнаружив товарища-заключенного; так что оба плакали, ибо у Возлюбленного немного таких влюбленных, как они.

    111 Нет ничего в Возлюбленном, что не заботило бы и не печалило бы Влюбленного, и нет ничего у Влюбленного, чему бы не радовался Возлюбленный и в чем бы не принимал какого-либо участия. И потому любовь Возлюбленного всегда деятельна, тогда как любовь Влюбленного печальна и мучительна.

    112 Птица на ветке пела: “Я подарю новую мысль влюбленному, который подарит мне две”. Птица подарила ту новую мысль Влюбленному, и Влюбленный подарил птице две, чтобы ее печаль утихла; и Влюбленный почувствовал, как его печаль возросла.

    113 Влюбленный и Возлюбленный встретились, и их нежность и объятия, их плач и вопли засвидетельствовали их встречу. Тогда Возлюбленный спросил Влюбленного о его состоянии, и Влюбленный остался безмолвен перед своим Возлюбленным.

    114 Влюбленный и Возлюбленный спорили, и их любовь примирила их. Как ты думаешь, кто же из них любил другого сильнее ?

    115 Влюбленный любил всех, кто страшился его Возлюбленного, и страшился всех, кто не страшился Его. И возникает вопрос: чего больше было у Влюбленного – любви или страха ?

    116 Влюбленный мечтал последовать за своим Возлюбленным и шел вдоль дороги, где жестокий лев убивал всех, кто безрассудно и без молитвы проходил мимо. Тогда Влюбленный сказал: “Тот, кто не страшится моего Возлюбленного, должен страшиться всего, а тот, кто страшится Его, может быть смел и горяч во всех прочих вещах”.

    117[31]Они спрашивали Влюбленного: “Что называешь ты проявлениями любви ?” Он отвечал: “Находить удовольствие в наказании, понимание в знании, надежду в терпении, здоровье в воздержании, утешение в воспоминании, любовь в усердии, верность в нужде, богатство в бедности, мир в повиновении, борьбу в недоброжелательности”.

    118 Любовь сияла сквозь облако, которое расположилось между Влюбленным и Возлюбленным, и придавала этому облаку вид столь же яркий и великолепный, как вид луны ночью, как утренней звезды на рассвете, солнца в полдень, понимания в желании; и через то яркое облако Влюбленный и Возлюбленный вели беседу.

    119 Они спрашивали Влюбленного: “Что такое величайшая тьма ?” Он отвечал: “Отсутствие моего Возлюбленного”. “А что – величайший свет ?” “Присутствие моего Возлюбленного”.

    120 Знаки Возлюбленного замечены на Влюбленном, который ради любви разместил их в заботах и печали, вздохах и слезах и в презрении к людям.

    121 Влюбленный написал эти слова: “Мой Возлюбленный радуется, потому что я посвящаю Ему мои мысли, и мои глаза полны печали и слез, и я не живу и не чувствую, не наслаждаюсь, не вижу и не слышу. ”

    122 Ах, разум и желание, вопли и пробуждение сторожевых псов, которые спят, забыв моего Возлюбленного. Плачьте, о глаза! Тоскуй, о сердце! И память, не забывай бесчестие, которое нанесено моему Возлюбленному теми, кого Он столь сильно чтил.

    123 Вражда людей к моему Возлюбленному растет. И все же мой Возлюбленный обещает дары и награды и грозит правосудием и просвещением. Но память и желания презирают и Его угрозы, и Его обещания.

    124 Возлюбленный приблизился к Влюбленному, чтобы успокоить и утешить его в печали, которую он испытывал, и в слезах, которые он проливал. И чем ближе был Влюбленный к Возлюбленному, тем больше он горевал и плакал, крича о бесчестии, которое переносил его Возлюбленный.

    125 Пером любви, с водой из слез и на бумаге из страданий Влюбленный написал письма своему Возлюбленному. И в них он рассказал, как не стало преданности, как любовь умерла, и как ложь и неправда увеличили число Его врагов.

    126 Влюбленный и Возлюбленный объединены любовью и связаны узами памяти, разума и желания так, что никогда не могли разделиться; и[32]нить, которой были связаны эти две любви, была соткана из раздумий и печали, вздохов и слез.

    127 Влюбленный лежит в постели любви: его простыня – из радости, его покрывало – из печали, его подушка – из слез. И никто не знает, была ли ткань подушки той же, что простыни или покрывала.

    128 Возлюбленный одел Своего Влюбленного в камзол, китель и мантию и дал ему шлем любви. Его тело Он одел раздумьями, его ноги – несчастьями, а на его голову возложил венок из слез.

    129 Возлюбленный молил Своего Влюбленного не забывать Его. Влюбленный отвечал, что он не смог бы забыть Его, потому что не способен ни на что, кроме как знать Его.

    130 Возлюбленный сказал Своему Влюбленному: “Ты должен прославлять и защищать Меня там, где люди боятся прославлять Меня”. Влюбленный отвечал: “Тогда защити меня любовью”. Возлюбленный отвечал: “Ради любви к тебе я воплотился и вынес боль смерти. ”

    131 Влюбленный сказал своему Горячо Возлюбленному: “Научи меня, как сообщить людям известие о Тебе, о Твоей любви и славе”. Возлюбленный наполнил Своего Влюбленного преданностью, терпением, милосердием, несчастьями, раздумьями, вздохами и слезами. И смелость прославить Возлюбленного вошла в сердце Влюбленного; и на его губах были славословия в честь его Возлюбленного; а в его желаниях было презрение к ворчаниям людей, которые судят ложно.

    132 Влюбленный сказал людям: “Тот, кто действительно помнит моего Возлюбленного, вспоминая о Нем, забывает все прочее; и тот, кто забывает все, вспоминая о моем Возлюбленном, защищен Им от всякого вреда, и получает часть во всех Его благословениях. ”

    133 Они спрашивали Влюбленного: “Откуда рождается Любовь, где живет, и почему умирает ?” Влюбленный отвечал: “Любовь рождается воспоминанием, живет в согласии, а умирает по причине забвение. ”

    134 Влюбленный забыл все, что было ниже высочайших небес, чтобы его разум смог подняться к знанию Возлюбленного, которого его желание желало постичь, рассмотреть, восхвалить и проповедовать.

    135 Влюбленный пошел воевать за честь своего Возлюбленного и, чтобы победить врагов своего Возлюбленного, взял с собой веру, надежду и милосердие, справедливость, благоразумие, силу и смирение. И[33]Влюбленный был бы побежден, если бы Возлюбленный не помог ему, открыв Свое величие.

    136 Влюбленный желал достигнуть самой высочайшей своей любви к Возлюбленному; но иное преграждало ему путь. По этой причине давние желания и мысли принесли Влюбленному горе и печаль.

    137 Влюбленный был доволен и радовался величию своего Возлюбленного. Но потом Влюбленный загрустил из-за многих дум и упреков. И он не знал, что чувствовал больше – радость или печаль.

    138 Возлюбленный посылал Своего Влюбленного к христианским принцам и к неверующим, учить их его Искусству и его Элементам (Работа самого Луллия), знать и любить его Возлюбленного.

    139 Если ты видишь влюбленного, одетого в прекрасное одеяние, тщеславного, пресыщенного едой и сном, знай, что в том человеке ты видишь проклятие и мучение. А если ты видишь влюбленного, плохо одетого, презираемого миром, бледного и худого от поста и бдений, знай, что в том человеке ты обнаруживаешь спасение и бесконечное благо.

    140 Влюбленный пожаловался своему Возлюбленному на жар огня, бушевавшего в его груди. Влюбленный походил на труп, и Возлюбленный плакал и утешал ему терпением и надеждой на награду.

    141 Влюбленный оплакивал все, что он потерял; и ни один не мог успокоить его, поскольку его потери были невосполнимы.

    142 Бог создал ночь, чтобы люди могли предаваться бдению и размышлять о славе Возлюбленного: было время, когда Влюбленный думал, что она была создана для отдыха и сна тех, кто утомлен любовью.

    143 Люди упрекали и порицали Влюбленного, потому что ради любви он вел себя, как глупец. И Влюбленный презрел их упреки и сам порицал их, поскольку они не любили его Возлюбленного.

    144 Влюбленный говорил: “Я одет в отвратительные одежды; но любовь одевает мое сердце мыслями о наслаждении, а мое тело – слезами, печалью и страданиями”.

    145 Возлюбленный пел и говорил: “Я учил тех, кто славит Меня, правильно петь Мне славословия, а враги Моей чести мучили[34]и презирали их. Поэтому я послал моего Возлюбленного, чтобы он мог плакать и сетовать на бесчестие, который я перенес, и его стенания и слезы – плоды Моей любви”.

    146 Влюбленный поклялся Возлюбленному, что ради любви к Нему он вынес и полюбил испытания и страдания, и он просил Возлюбленного, чтобы Он думал о его испытаниях и страданиях. Возлюбленный поклялся, что в естестве и свойствах Его любви заключена любить всех тех, кто любит Его, и печалиться о тех, кто выносит испытания ради любви к Нему. Влюбленный был доволен, и радовался естеству и свойствам своего Возлюбленного.

    147 Возлюбленный заставил умолкнуть Своего Влюбленного, и Влюбленный нашел утешение в созерцании своего Возлюбленного.

    148 Влюбленный плакал и призывал своего Возлюбленного, пока Возлюбленный не спустился с Небесных высот; и Он пришел на землю, чтобы плакать и страдать, и умереть ради любви, и учить людей знать и любить, и славить Его Имя.

    149 Влюбленный упрекал христиан за то, что в своих письмах они не пишут вначале имя его Возлюбленного, Иисуса Христа, оказывая Ему ту же честь, какую Сарацины оказывают ложному пророку Магомету, когда чтят его, называя его прежде всего в своих письмах.

    150 Влюбленный встретил Сопровождающего, бледного, худого, плохо одетого, прогуливающегося в задумчивости; и он приветствовал Влюбленного и сказал: “Теперь Бог ведет тебя, чтобы ты мог отыскать своего Возлюбленного !” И Влюбленный спросил его, как он узнал его; и Сопровождающий сказал: “Одни тайны Любви приоткрывают другие, и поэтому влюбленные узнают друг друга.”

    151 Слава, честь и добродетели Возлюбленного – богатство и сокровище Влюбленного. А сокровище Возлюбленного – хранилище мыслей, желаний, мучений, слез и горестей, с чем Влюбленный любит и прославляет своего Возлюбленного.

    152 Большая и приятная компания испытанных влюбленных собралась вместе; они несут знамя любви, на котором изображен их Возлюбленный. И среди них нет ни одного, в ком бы не было любви, чтобы не обесчестить их Возлюбленного.

    153 Те, кто показывает свое безумие, копя богатство, подталкивают Влюбленного к тому, чтобы быть глупцом от любви; и позор, который Влюбленный испытывает, оставаясь[35]глупцом среди людей, заставляет его почитать и любить. Как вы думаете, какое из двух этих чувств главное основание любви ?

    154 Любовь сделала Влюбленного грустным от чрезмерных раздумий; Возлюбленный пел, и Влюбленный радовался, слушая Его. Как вы думаете, какая из двух этих причин увеличивала любовь Влюбленного ?

    155 В тайнах Влюбленного раскрываются тайны Возлюбленного, а в тайнах Возлюбленного раскрываются тайны Влюбленного. Как вы думаете, какая из этих двух тайн является главной причиной откровения ?

    156 Они спрашивали Глупца, по каким знакам может быть узнан его Возлюбленный. Он отвечал: “По милосердию и жалости, которые заключены по сути в Его Воле, без отступлений или замен”.

    157 Такой была любовь Влюбленного к своему Возлюбленному, что он желал добра всем более, чем добра каждому, а его Возлюбленному – общей известности и славы, и почитания всего мира.

    158 Любовь и Безразличие встретились в саду, где Влюбленный и Возлюбленный разговаривали в тайне. И Любовь спрашивала Безразличие, зачем она пришла в это место. “Чтобы Влюбленный мог перестать любить”, отвечало оно, “а Возлюбленный – почитаться.” Слова Безразличия вызвали недовольство Возлюбленного и Влюбленного, и их любовь усилилась, чтобы таким образом Безразличие было побеждено и уничтожено.

    159 “Скажи, о Глупец, в чем ты находишь большее удовольствие – в любви или в ненависти ?” “В любви”, отвечал он, “поскольку я прежде уже ненавидел для того, чтобы сильнее любить.”

    160 “Скажи, о Влюбленный, что ты стремишься постичь лучше – ложь или истину ?” Он отвечал: “Истину”. “И почему так ?” “Потому что постигнув ложь, я лучше постигну истину.”

    161 Влюбленный чувствовал, что он любим своим Возлюбленным, и он спрашивал Его, одно ли и тоже – Его любовь и Его милосердие. Возлюбленный соглашался, что в Его сущности нет никакого различия между Его любовью и Его милосердием. Поэтому Влюбленный говорил: “Почему тогда Твоя любовь мучает меня, и почему Твое милосердие не излечивает моей печали ?”

    162 Влюбленный желал отправиться в далекую страну, чтобы нести славу своего Возлюбленного, и он хотел изменить облик, чтобы на пути не попасть в плен; но он не мог скрыть ни слезы в глазах, ни свое[36]бледное и сморщенное лицо, ни мысли, жалобы и вздохи, горе и печаль своего сердца. Так что во время путешествия он был пленен и доставлен врагами его Возлюбленного к мучителям.

    163 Влюбленный был заключен в тюрьму Любви. Мысли, желания и воспоминания держали и сковывали его, чтобы он не смог убежать от своего Возлюбленного. Печаль мучила его; терпение и надежда утешали. И Влюбленный умер, но Возлюбленный открыл ему Свое Присутствие, и Влюбленный возродился.

    164 Влюбленный встретил своего Возлюбленного, и узнал Его и заплакал. Возлюбленный упрекал его за то, что он заплакал, только узнав Его. “Как ты узнал Меня”, спрашивал Он, “если твои глаза не были уже увлажнены слезами ?” И Влюбленный отвечал: “Воспоминаниями, разумом и желаниями, которыми, едва глаза моего тела увидели Тебя, моя любовь была увеличена.”

    165 “Что значит для тебя любовь ?” говорил Возлюбленный. И Влюбленный отвечал: “Это значит, носить на сердце тайные знаки и ласковые слова Возлюбленного. Это значит, стремиться к Нему с желанием и слезами. Это – смелость. Это – страсть. Это – страх. Это – желание Возлюбленного более всего на свете. Это то, что заставляет Влюбленного становиться слабым, когда он слышит хвалы Возлюбленного. Это то, в чем я ежедневно умираю, в чем заключены все мои помыслы.”

    166 Преданность и Отсутствие Желаний направили мысли посыльными к сердцу Влюбленного, принести слезы его глазам, которые долгое время плакали, но теперь больше не желавшие плакать.

    167 Сказал Влюбленный: “O ты, которая любовь, если у тебя есть огонь, вложи свет своих светильников в мое сердце; если вода – вложи в мои глаза, откуда потоками теките слезы; если мысли о любви – приди, забрать их у мого разума.”

    168 Случилось однажды, что Влюбленный размышлял о великой любви, которую он хранил для своего Возлюбленного, и о великих испытаниях и опасностях, через которые эта любовь так долго вела его, и он приблизился к рассмотрению своей награды, которая, как он полагал, непременно, будет большой. И пока он таким образом рассуждал сам с собой, ему открылось, что его Возлюбленный уже вознаградил его, ибо разве Он не внушил ему любовь к Своему Присутствию, – ту самую любовь, которая причиняла ему страдания ?

    169[37]Влюбленный вытер слезы, которые проливал ради Любви, чтобы никто не мог видеть страданий, которые ему послал Возлюбленный. Но Возлюбленный сказал: “Почему ты скрываешь от других эти знаки своей любви ? Ведь я дал их тебе, чтобы другие тоже могли любить и почитать Меня”.

    170 “Скажи, о ты, кто словно глупец от любви, как долго ты будешь оставаться рабом, принуждаемый плакать и сносить испытания и горести ?” Он отвечал: “Пока мой Возлюбленный не разделит мои тело и душу.”

    171 “Скажи, о Глупец, есть ли у тебя богатство ?” Он отвечал: “У меня есть мой Возлюбленный.” “Есть ли у тебя поместья, замки или города, провинции или королевства ?” Он отвечал: “У меня есть мысли о любви, слезы, желания, испытаниях, печали, которые лучше королевств или империй.”

    172 Они спрашивали Влюбленного: “Откуда ты знаешь, что законы твоего Возлюбленного справедливы ?” Он отвечал: “Потому что Он устанавливает Своим влюбленным равенство в радостях и печалях.”

    173 “Скажи, о Глупец, кто познал большую любовь – тот, кто нашел радость, или тот, кто переживает испытания и печаль ?” Он отвечал: “Нельзя узнать любовь без того и без другого.”

    174 Они спрашивали Влюбленного: “Почему ты не защищаешься от неправд, ошибок и преступлений, в которых тебя обвинили ?” Он отвечал, говоря: “Я должен защищать моего Возлюбленного, которого люди ложно обвиняют; человек на самом деле может быть полон обмана и ошибок, но не достоин быть защищенным.”

    175 “Скажи, о Глупец, почему ты защищаешь Любовь, когда она так терзает и мучает твое тело и душу ?” Он отвечал: “Ибо это возвышает мое достоинство и мое счастье.”

    176 Влюбленный был огорчен и кричал на своего Возлюбленного, потому что Он заставил Любовь терзать его столь мучительно. И Возлюбленный ответил, увеличив его испытания и опасности, раздумья и слезы.

    177 “Скажи, о Глупец, почему ты прощаешь виновного ?” Он отвечал: “Чтобы не стать похожим на тех, кто обвиняет невинного вместе с виновным.”

    178 Возлюбленный усилил разум Влюбленного, чтобы он мог постичь Его величие, и заставил его память вспомнить его собственные недостатки, так, чтобы он пожелал ненавидеть их и стремиться к любви к Возлюбленному и Его совершенству.

    179[38]Влюбленный пел о своем Возлюбленном и говорил: “Столь велико мое желание любить Тебя, что все, что я когда-либо ненавидел, теперь, через любовь к Тебе, стало для меня большим счастьем и радостью, чем то, что я когда-либо любил, прежде чем полюбил Тебя”.

    180 Влюбленный шел через город и спрашивал, нет ли кого-нибудь, с кем бы он мог поговорить о своем Возлюбленном, ибо ему этого хотелось. И они показали ему бедного человека, который оплакивал любовь и искал товарища, с кем поговорить о любви.

    181 Влюбленный был задумчив и смущен, задаваясь вопросом, как его испытания могут иметь своим источником славу его Возлюбленного, который носит в Себе такое большое счастье. А затем он подумал о солнце, которое, будучи настолько высоко, поражает слабые глаза нас, людей, пребывающих здесь, внизу.

    182 Мысли Влюбленного находились между забвением своих мучений и воспоминанием о своих радостях; ибо радости любви прогоняют воспоминания о горе, а муки любви напоминают о счастье, которое она приносит.

    183 Они спрашивали Влюбленного: “Отнимет ли твой Возлюбленный когда-нибудь твою любовь ?” И он отвечал: “Нет, пока память имеет силу помнить, а разум – постигать славу Возлюбленного.”

    184 “Скажи, о Глупец, какое существует величайшее из всех сравнение и схожесть ?” Он отвечал: “Между Влюбленным и Возлюбленным.” Они спрашивали его: “Почему ?” Он ответил: “Поскольку велика их любовь.”

    185 Они спрашивали Возлюбленного: “Ты никогда не знал жалости ?” Он отвечал: “Если бы я не знал жалости, мой Возлюбленный никогда не научился бы любить Меня, и я не терзал бы его вздохами и слезами, испытаниями и печалью.”

    186 Влюбленный оказался в огромном лесу, разыскивая своего Возлюбленного. Он нашел там Правду и Ложь, которые спорили о его Возлюбленном, поскольку Правда хвалила Его, а Ложь обвиняла. И Влюбленный крикнул Любви, что придет на помощь Правде.

    187 Влюбленному было искушение оставить своего Возлюбленного, чтобы память могла пробудиться и найти Присутствие Возлюбленного еще раз; чтобы его любовь от этого стала глубже, чтобы разум постиг Его во всей чистоте, а желания поистине полюбили Его.

    188[39]В один день Влюбленный забыл своего Возлюбленного, а на следующий день вспомнил, что забыл Его. В день, когда Влюбленному открылось, что он забыл своего Возлюбленного, он был в горе и боли, но и в славе и в счастье, – первое от того, что забыл Его, а второе – от радости воспоминания.

    189 Влюбленный столь искренне желал чтить и славить Возлюбленного, что сомневался, достаточно ли он чтил Его; и столь сильно он ненавидел бесчестие, наносимое его Возлюбленному, что сомневался, достаточно ли он ненавидел его. И по этой причине Влюбленный был задумчив и колебался между любовью и страхом.

    190 Влюбленный был словно мертв от радости и жив от печали. И его радости и его мучения были перемешаны и связаны и стали одним целым в желаниях Влюбленного. И по этой причине Влюбленный, казалось, жил и умирал в одно и то же время.

    191 Только на один час Влюбленный хотел бы забыть своего Возлюбленного и не знать Его, чтобы его печаль могла бы немного отдохнуть. Но такое забвение и невежество заставили его самого страдать; поэтому он был терпелив, и возвысил свой разум и свою память в созерцании своего Возлюбленного.

    192 Столь велика была любовь Влюбленного к его Возлюбленному, что он верил всему, что Он открывал ему. И так искренне желал он постичь Его, что он старался понять все, что было Им сказано. И потому любовь Влюбленного всегда находилась между верой и разумом.

    193 Они спрашивали Влюбленного: “Что твоему сердцу наиболее отвратительно ?” Он отвечал: “Безразличие”. “И почему ?” “Потому что ближе всего моему сердцу любовь, которая противоположна безразличию. ”

    194 “Скажи, о Глупец, ты завидуешь ?” Он отвечал: “Да, когда забываю щедрость и богатство моего Возлюбленного.”

    195 “Скажи, о Влюбленный, есть ли у тебя богатство ?” “Да”, отвечал он, “у меня есть любовь”. “Есть ли у тебя бедность ?” “Да, у меня есть любовь.” “Как же так ?” “Я беден”, отвечал он, “потому что моя любовь не настолько велика, и потому что она наполняет столь немногих любовью к славе моего Возлюбленного.”

    196 “Скажи, о Влюбленный, в чем твоя сила ?” Он отвечал: “В силе моего Возлюбленного”. “С помощью чего ты борешься со своими врагами ?” “С помощью[40]силы моего Возлюбленного”. “В чем ты ищешь утешение ?” “В вечных сокровищах моего Возлюбленного. ”

    197 “Скажи, о Глупец, что ты любишь больше – милосердие или справедливость твоего Возлюбленного ?” Он отвечал: “Столь сильно я люблю и страшусь Его справедливости, что не могу желать любить чего-нибудь больше.”

    198 Грехи и добродетели боролись между собой в душе Влюбленного. Справедливость и воспоминание увеличили его раскаяние, но милосердие и надежда увеличили его уверенность в прощении; и потому в результате покаяния Влюбленного добродетели победили грехи.

    199 Влюбленный утверждал, что все совершенно в его Возлюбленном, и отрицал, что в Нем есть вообще какой-либо недостаток. Как вы думаете, что из этого вызывает большее удивление ?

    200 Было затмение в небесах и тьма по всей земле. И это напомнило Влюбленному, как давным давно его вина отделила его от его Горячо Возлюбленного, и тьма изгнала свет из его разума. Это тот свет, каким Возлюбленный представляет Себя Своим влюбленным.

    201 Любовь пришла к Влюбленному, который спросил ее: “Чего ты хочешь ?” И Любовь ответила: “Я пришла к тебе, чтобы насытить и направить твою жизнь, чтобы с моей помощью даже своей смертью ты способен был победить своих смертельных врагов.”

    202 Когда Влюбленный забыл своего Возлюбленного, Любовь заболела; а когда он дал себе как следует подумать, то заболел сам, и его Возлюбленный даровал ему испытания, печали и заботы.

    203 Влюбленный нашел человека, который умирал без любви. И Влюбленный плакал, что человек должен умереть без любви, ибо это бесчестие для его Возлюбленного. Поэтому он спросил того человека: “Почему ты умираешь без любви ?” И он отвечал: “Нет никого, кто дал бы мне познать любовь или научил бы меня быть влюбленным”. Так что Влюбленный вздыхал и плакал, говоря: “Ах, преданность, когда тебя станет достаточно, чтобы изгнать грех и завоевать для моего Возлюбленного множество пылких и горячих влюбленных, которые никогда не станут уклоняться от прославления Его Имени ?

    204 Влюбленный убеждал Любовь посмотреть, останется ли она в его сердце, если он забудет своего Возлюбленного; и его сердце перестало думать, а его глаза плакать. Так что его любовь исчезла, и Влюбленный был озадачен. И он спрашивал всех, не видели ли они Любовь.

    205[41]Любовь и любящий, Влюбленный и Возлюбленный столь тесно объединены в Возлюбленном, что они заключены в Его Сущности и они есть одно. И это несмотря на то, что Влюбленный и Возлюбленный суть различные объекты, соединяемые без различения сущности. Поэтому Возлюбленный должен быть в первую очередь любим всеми другими субъектами любви.

    206 “Скажи, о Глупец, почему твоя любовь столь велика ?” Он отвечал: “Поскольку длинно и рискованно путешествие, совершаемое мною в поисках моего Возлюбленного, и я должен искать Его с великой верой и двигаться со всей скоростью. Но ни одно из этого не может быть достигнуто без великой любви.”

    207 Влюбленный бодрствовал и постился, плакал, давал милостыню и путешествовал вдалеке, чтобы Желание Возлюбленного смогло внушить Его подданным славословить Его Имя с любовью; но Влюбленный полагал, что вода по своей природе ни становится горячей, ни поднимается вверх, не будучи сначала нагрета. Поэтому он просил Возлюбленного, чтобы Он позволил ему сначала согреться жаром любви в его путешествиях, милостыне и бдениях, чтобы он смог достигнуть своих желаний.

    208 Влюбленный встретил паломника, который пел: “Если любви Влюбленного не достаточно, чтобы подвигнуть его Возлюбленного к жалости и прощению, то любви Возлюбленного достаточно, чтобы наградить и благословить Его творения.”

    209 “Скажи, о Глупец, как ты можешь более всего приблизиться к своему Возлюбленному ?” Он отвечал: “Постигая и любя со всей своей силой красоту и совершенство моего Возлюбленного.”

    210 Они спрашивали Влюбленного, не нуждался ли в чем его Возлюбленный. “Да”, отвечал он, “в тех, кто будет любить и прославлять Его и превозносить Его величайшие достоинства.”

    211 Возлюбленный наказывал сердце Своего Влюбленного прутами любви, заставляя его любить дерево, откуда Он берет пруты, которыми наказывает Своих возлюбленных. И это то самое дерево, на котором Он перенес горе, бесчестие и смерть, чтобы вернуть любовь к Нему тех влюбленных, кого Он потерял.

    212 Влюбленный встретил своего Возлюбленного, который явился в силе и славе, как Единственный достойный всей чести. И он вскричал: “Сколь странно то, что так мало людей уважает и знает и любит Тебя, как ты этого заслуживаешь !” И Возлюбленный отвечал на это, говоря: “Человек сильно огорчает Меня; поскольку я создал его, чтобы он уважал Меня, знал Меня и любил Меня, а теперь из каждой тысячи едва ли сотня страшится и любит Меня; и девяносто из этой[42]сотни страшится Меня из-за мук преисподней, а десять любят Меня ради последующей славы; едва ли найдется тот, кто любит Меня за Мое совершенство и благородство”. Когда Влюбленный услышал эти слова, он горько заплакал от бесчестия, наносимого его Возлюбленному; и он сказал: “Ах, мой Возлюбленный, как много Ты дал человеку и как сильно Ты почитал его ! Почему же тогда человек забыл Тебя ?”

    213 Влюбленный славил своего Возлюбленного и говорил, что Он вездесущ, потому что Он находится там, где ничего нет. И поэтому, когда они спрашивали Влюбленного, где его Возлюбленный, он отвечал: “Он там, я не знаю где; лишь знаю, что мой Возлюбленный остается в моих воспоминаниях.”

    214 Возлюбленный купил раба, чтобы показать ему Свою благосклонность, и заставил его испытать печаль и тяжкие мысли, вздохи и слезы. И Он спросил его: “Что ты будешь есть и пить ?” Раб отвечал: “То, что и Ты будешь”. “Но что ты хочешь ?” “Мои желания – такие же, как и твои.” “Значит, у тебя их нет ?” спросил Возлюбленный. Он отвечал: “Вещь и раб не имеют иного желания, чем повиноваться своему Богу и своему Возлюбленному.”

    215 Возлюбленный спрашивал Своего Влюбленного, терпелив ли он. Он отвечал: “Все удовлетворяет меня, и поэтому я не могу не быть терпеливым, поскольку тот, кто больше не управляет своими желаниями, не может быть нетерпелив.”

    216 Любовь отдавала себя любому, кто примет ее; и так как она отдала себя немногим и немногим внушила любовь, с тех пор как была свободна и не принуждаема, то Влюбленный кричал на Любовь и упрекал ее перед Возлюбленным. Но Любовь защищалась, говоря: “Я прихожу только по доброй воле, поскольку хочу, чтобы все влюбленные обладали величайшими достоинствами и славой.”

    217 Был большой спор и ссора между Любовью и Влюбленным, потому что Влюбленный был рассержен испытаниями, которые Любовь принесла ему. И они спорили о том, кто был виноват – Любовь или Влюбленный. Так что они оба прибыли на суд Возлюбленного; и Он наказал Влюбленного печалью и вознаградил его возвышением любви.

    218 Решали, чего больше в Любви – раздумий или терпения. И Влюбленный утверждал, говоря, что Любовь рождается размышлениями, а кормится терпением.

    219[43]Влюбленному ближе всего совершенство Возлюбленного; а Возлюбленному ближе всего размышления Влюбленного, и испытаниях и слезы, что посылает ему Любовь.

    220 Желание Влюбленного любило взлететь в выси, чтобы приобрести великую любовь к его Возлюбленному; поэтому он приказал разуму взлететь столь высоко, как возможно; а разум приказал памяти, так что все трое приблизились к пониманию красоты Возлюбленного.

    221 Желание Влюбленного оставило его и улетело к Возлюбленному. И Возлюбленный вернул его Влюбленному, чтобы он мог пользоваться им, чтобы любить и служить Ему.

    222 Влюбленный сказал: “O не позволяй моему Возлюбленному думать, что я оставил Его ради любви к другому, ибо моя любовь связала меня с Ним, и только с Ним.” Возлюбленный отвечал, говоря: “Не позволяй Моему Влюбленному думать, что лишь один он любит и служит Мне; ибо у Меня много влюбленных, которые любили Меня более страстно и долго, чем он.”

    223 Сказал Влюбленный своему Возлюбленному: “O мой Возлюбленный, то, что Ты научил и приучил мои глаза видеть, а мои уши слышать Твои чудеса, это искусство, достойное всей любви. И это вдохновило меня на мысли, которые принесли слезы моим глазам и печаль моему сердцу.” Возлюбленный отвечал Влюбленному: “Я не учил и не вел тебя, так как твое имя не было вписано в книгу тех, кому дано будет вечное счастье, из которой стерты имена тех, кому уготовано вечное наказание.”

    224 В сердце Влюбленного собрана слава и красота Возлюбленного, возвышающие его мысли и печаль, так что он умер бы, если б Возлюбленный дополнил его мысли Своим величием.

    225 Возлюбленный пришел, чтобы остановиться в жилище Влюбленного; и Его Влюбленный сделал Ему постель из мыслей и застелил ее вздохами и слезами; и Возлюбленный расплатился с ним воспоминаниями.

    226 Любовь соединила радости и испытания в мыслях Влюбленного, и радости, недовольные соседством, упрекали Любовь перед Возлюбленным. Но когда Он отделил их от печалей, которые Любовь приносит ее влюбленным, они исчезли и ушли.

    227 Знаки любви, которую Влюбленный питает к своему Возлюбленному, – это, в первую очередь, слезы; далее – несчастья; а в конце – смерть. И этими знаками Влюбленный наставляет влюбленных своего Возлюбленного.

    228[44]Влюбленный уединился; и его сердце наполнилось раздумьями, его глаза – слезами, а его тело – постом и печалью. Но когда Влюбленный возвратился в человеческое общество, это все не осталось с ним, и Влюбленный стал одинок среди множества людей.

    229 Любовь – океан, его волны гонят ветра; и нет никакого порта и нет берегов. Влюбленный пропал в этом океане, и с ним пропали его испытания, и работа по его осуществлению началась.

    230 “Скажи, о Глупец, что такое любовь ?” Он отвечал: “Любовь – это работа одновременно мысли и действия ради одной цели, на которую направлены также и все желания Влюбленного; и цель эта заключена в том, чтобы люди стали служить и почитать моего Возлюбленного”. Как вы сейчас думаете, когда желание Влюбленного находится в истинной гармонии с этой целью – когда он стремится быть со своим Возлюбленным, или когда он стремится обратить к Нему много влюбленных ?

    231 Они спрашивали Влюбленного: “Кто твой Возлюбленный ?” Он отвечал: “Тот, кто дает мне любовь, желание, жажду, плачь, вздохи и страдания, и смерть.”

    232 Они спрашивали Возлюбленного: “Кто Твой Влюбленный ?” Он отвечал: “Тот, кто не боится ничего, почитая и прославляя Мое Имя, и кто отказывается от всего, чтобы следовать Моим заповедям и советам.”

    233 “Скажи, о Глупец, что является тяжелейшим и печальнейшим бременем – испытания любви или испытания тех, в ком любви нет ?” И он отвечал: “Идите, спросите об этом у тех, кто терзаем за любовь к своему Возлюбленному, и у тех, кто терзаем страхом ужасов ада.”

    234 Влюбленный спал, и Любовь умерла, поскольку ей не было где жить. Влюбленный проснулся, и Любовь восстала в мыслях, которые Влюбленный направил к своему Возлюбленному.

    235 Влюбленный сказал: “Вдохновенное знание приходит из желаний, из молитв и смирения; а приобретенное знание приходит от научения и осмысления”. Как вы думаете, какое из этих двух более надлежаще и более приятно Влюбленному, и каким он владеет в совершенстве ?

    236 “Скажи, о Глупец, из чего получаешь ты необходимое ?” Он ответил: “Из мыслей, из тоски, из обожания, из испытаний и из терпения.” “А из чего получаешь ты все это ?” Он отвечал: “Из любви”. “А из чего получаешь ты своего Возлюбленного ?” “Из Него Самого.”

    237[45]“Скажи, о Глупец, от всех ли вещей ты свободен ?” Он отвечал: “Да, за исключением моего Возлюбленного.” “Хотел бы ты стать пленником ?” “Да, пленником вздохов и слез, мыслей и испытаний, опасностей и изгнаний, чтобы я мог служить моему Возлюбленному, ибо я создан славить Его высочайшие достоинства.”

    238 Любовь мучила Влюбленного, от чего он глубоко переживал и плакал. Его Возлюбленный призвал его к Себе, чтобы излечить; и чем более приближался Влюбленный к своему Возлюбленному, тем большую боль доставляла ему любовь; и чем больше любви и печали он чувствовал, тем больше он любил, и тем более полно Возлюбленный излечивал его болезнь.

    239 Любовь заболела, и Влюбленный заботился о ней с терпением, настойчивостью, смирением и надеждой. Любви становилось лучше, и Влюбленный заболел; и был вылечен своим Возлюбленным, который напомнил ему Свои добродетели и славу.

    240 “Скажи, о Глупец, что такое одиночество ?” Он отвечал: “Это утешение и дружество между Влюбленным и Возлюбленным.” “А что такое утешение и дружество ?” “Одиночество в сердце Влюбленного, когда он не помнит ничего, кроме своего Возлюбленного.”

    241 Они спрашивали Влюбленного: “В чем заключается наибольшая опасность – в испытаниях ради любви или в наслаждениях удовольствиями ?” Влюбленный посоветовался со своим Возлюбленным и ответил: “Опасности, исходящие от удовольствий, являются опасностями невежества; а те, что исходят от несчастий – опасности нетерпения.”

    242 Возлюбленный предоставил Любви свободу, и позволил людям брать ее столько, сколько они возьмут; но почти никто не принял ее в свое сердце. И по этой причине Влюбленный плакал и грустил от бесчестия, которым отплатили Любви неблагодарные из людей и ложных влюбленных.

    243 Любовь разрушила все, что было в сердце преданного ей Влюбленного, чтобы он мог жить и быть свободным; и Влюбленный умер бы, если бы память не показала ему его Возлюбленного.

    244 Влюбленный привык размышлять о двух вещах: первой была Сущность и совершенство его Возлюбленного, другая же – труды его Возлюбленного. Он не знал, какая из них более желанна и приятна Возлюбленному.

    245 “Скажи, о Глупец, хотел бы ты быть слеп ?” Он отвечал: “Да, к удовольствиям этого мира и мыслям о несчастных грешниках, которые[46]бесчестят и забывают моего Возлюбленного; в чьих мыслях нет ни части, ни доли моей, ибо нет доли моего Возлюбленного”.

    246, “Если ты говоришь правду, о Глупец, ты будешь побит людьми, мучим, осмеиваем, порицаем и убит “. Он отвечал: “Из этих слов следует, что если я произнесу ложь, я буду восхваляем людьми, любим и почитаем, и защищаем теми, кто презирает моего Возлюбленного”.

    247 Однажды лживые льстецы плохо говорили о Влюбленном в присутствии его Возлюбленного. Влюбленный был терпелив, и Возлюбленный показал Свою справедливость, мудрость и силу. И Влюбленный предпочел быть обвиняем и порицаем таким образом, чем быть одним из тех, кто ложно обвинял его.

    248 Возлюбленный бросил множество семян в сердце Своего Влюбленного, но лишь одно из них ожило, выбросило лист и дало цветок и плод. Вы думаете этот единственный плод сможет дать множество семян ?

    249 Много выше Любви – Возлюбленный; много ниже них – Влюбленный; и Любовь, находящаяся между этими двумя, позволяет Возлюбленному спуститься к Влюбленному, а Влюбленному – подняться к Возлюбленному. И эти подъемы и спуски – существо и жизнь Любви – той Любви, которая позволяет Влюбленному вынести боль и которая всегда служит Возлюбленному.

    250 Справа от Любви находится Возлюбленный, а слева – Влюбленный; и, таким образом, он не может достигнуть Возлюбленного, не пройдя через Любовь. И перед Любовью находится Возлюбленный, а позади – Влюбленный; так что Влюбленный не может достигнуть Любви, если его мысли и желания сначала не прошли через Возлюбленного.

    251 Возлюбленный одел Себя в одежды Своего Влюбленного, чтобы он смог навечно стать Его товарищем в славе. Так что Влюбленный пожелал ежедневно носить темно-красные одежды, чтобы его платье походило на платье его Возлюбленного.

    252 “Скажи, о Глупец, что делал твой Возлюбленный до создания мира ?” Он отвечал: “Мой Возлюбленный любил по причине Его разнообразных свойств, вечных, личных и бесконечных, среди которых Влюбленный, Любовь и Возлюбленный.”

    253 Влюбленный плакал и грустил, когда видел, как неверные по невежеству лишались его Возлюбленного; но он радовался справедливости его Возлюбленного, который наказывал тех, кто знает Его и кто непослушен. Как вы думаете, что было больше – его горе или его радость ? И действительно ли его радость[47]была больше, когда он видел своего Возлюбленного почитаемым, чем его горе, когда он видел Его презираемым ?

    254 Влюбленный рассмотрел своего Возлюбленного во всем разнообразии и сочетании Его достоинств; и еще раз – в противоположении достоинств и недостатков; и снова – в Его Бытии и совершенстве, которые более сочетаемы, чем небытие и несовершенство.

    255 Многообразие и гармония, которые Влюбленный нашел в Возлюбленном, открыли ему Его тайны – разума, Его множественности и единства, величайшего единства сущности без изъянов.

    256 Они сказали Влюбленному: “Разрушение противоречит бытию, как сотворение, враждебное ему, противоречит небытию. Если бы так все всегда разрушалось и разрушилось, было бы невозможно, чтобы небытие или конец сочетались с разрушением”. В этих словах Влюбленный увидел в своем Возлюбленном принцип вечного порождения.

    257 Если тот, кто возвышает любовь Влюбленного для его Возлюбленного, ошибается, тогда тот, кто ее уменьшает, должен быть прав. И если это так, то значит, должен быть изъян в величии и истине Возлюбленного и должна быть связь в Нем между ложью и ничтожностью.

    258 Влюбленный славил своего Возлюбленного, говоря, что, если в Нем присутствует высочайшее совершенство и величайшая чистота от недостатков, то его Возлюбленный должен быть открыт, чист и одновременно присутствовать в сущности и действии. И пока Влюбленный так славил своего Возлюбленного, ему открылась Тройственность его Возлюбленного.

    259 В числах 1 и 3 Влюбленный нашел большую гармонию, чем в любых других, потому что этими числами каждая физическая форма пришла из небытия к существованию. И величайшая гармония чисел, как думал Влюбленный, была в Единстве и Тройственность его Возлюбленного.

    260 Влюбленный расхваливал силу, мудрость и волю своего Возлюбленного, который создал все вещи, за исключением только греха; так что помимо Его силы и мудрости и воли ничего не существует. И ни сила, ни мудрость, ни воля Возлюбленного не являются источником греха.

    261 Влюбленный прославлял и любил своего Возлюбленного, ибо Он создал его и дал ему все; а также он прославлял и любил Его потому, что Ему нравилось принимать его образ и природу. И можно задать вопрос: что было более совершенно – его славословия или его любовь ?

    262[48]Любовь искушала мудрость Влюбленного, спрашивая его, проявляет ли Возлюбленный большую любовь в принятии его природы или в искуплении его. И Влюбленный был озадачен и наконец ответил, что искупление предназначено для устранения несчастья, а Воплощение – для привлечения счастья. И этот ответ вызвал новый вопрос: “В чем же заключена большая любовь ?”

    263 Влюбленный шел от двери к двери, прося милостыню, имея в виду любовь своего Возлюбленного к служащим Ему, и показывая добродетели бедности, смирения и терпения, которые весьма приятны Возлюбленному.

    264 Они просили прощения у Влюбленного ради его любви к Возлюбленному; и Влюбленный, не только простил их, но и отдал им себя самого и свои добродетели.

    265 Со слезами на глазах Влюбленный описал Страсть и муки, которые его Возлюбленный переносил ради любви к нему; и с горькими и тяжелыми мыслями он записал слова, которые Он произнес; и милосердием и надеждой был успокоен.

    266 Возлюбленный учил Своего Влюбленного любить; а Любовь наставляла его в речах; а Терпение – переносить трудности ради Его любви, чьим слугой он стал.

    267 Возлюбленный спросил людей, видели ли они Его Влюбленного, и они спрашивали Его: “Каков Твой Влюбленный ?” И Возлюбленный сказал: “Мой Влюбленный горяч, но боязнен; богат и все же беден; радостен, грустен и задумчив; и каждый день он печалится из-за своей любви.”

    268 Они спросили Влюбленного: “Не продашь ли ты свою страсть ?” Он отвечал: “Я уже продал ее моему Возлюбленному за такую цену, что мог бы купить целый мир.”

    269 “Учи, о Глупец, говори о своем Возлюбленном; плачь и постись.” Так что Влюбленный отрекся от мира, и пошел дальше, сопровождаемый любовью, разыскивая своего Возлюбленного, и славя Его там, где Его бесчестили.

    270 Влюбленный построил город справедливости, где его Возлюбленный мог бы жить; из любви, мыслей, слез, жалоб и печали он построил его; радостью, преданностью и надеждой украсил; и справедливостью, благоразумием, верой, силой духа и умеренностью обустроил его.

    271 Влюбленный пил любовь из фонтана Возлюбленного, и там Возлюбленный омыл ноги Влюбленного, хотя часто тот презирал и забывал Его величие, и мир страдал от того.

    272[49]“Скажи, о Глупец, что такое грех ?” Он отвечал: “Это отвращение и отклонение целей далеко от главной Причины и Цели, ради которой все создано моим Возлюбленным”.

    273 Влюбленный видел, что мир был создан так, чтобы вечность находилась в большей гармонии с его Возлюбленным, который есть Бесконечная Сущность величия и всего совершенного, чем с миром, который конечен; и потому справедливость его Возлюбленного была прежде времени и конечных вещей.

    274 Влюбленный защищал своего Возлюбленного от тех, кто говорил, будто мир вечен, говоря, что справедливость его Возлюбленного не была бы совершенной, если бы Он не давал каждому человеку его собственное тело, а для этого недостаточно ни пространства, ни материальной причины; но, если бы мир был вечен, он существовал бы только до первой смерти; и еще, если бы он не был так упорядочен, он был бы создан совершенством мудрости и воли Возлюбленного.

    275 “Скажи, о Глупец, в чем начало мудрости ?” Он отвечал: “В вере и преданности, которые являются лестницей, по которой понимающий может подняться к постижению тайн моего Возлюбленного.”

    276 “Где тогда начинаются вера и преданность ?” Он отвечал: “В моем Возлюбленном, который освещает веру и лелеет преданность.”

    277 Они спрашивали Влюбленного: “Что больше – возможное или невозможное ?” Он отвечал: “Возможное больше в человеке, а невозможное – в моем Возлюбленном, когда сила и возможность в согласии, и невозможность и реальность.”

    278 “Скажи, о Глупец, что больше – различие или согласие ?” Он отвечал: “Если исключить моего Возлюбленного, различие больше во множестве, а согласие в единстве; но в моем Возлюбленном множество и единство равны.”

    279 “Скажи, о Влюбленный, что является истинной ценностью ?” Он отвечал: “Противоположное этой всеобщей ценности, к которой стремятся ложные и тщеславные влюбленные; ибо они стремятся к ценности, а достигают лишь бесполезности.”

    280 “Скажи, о Глупец, видел ли ты кого-либо, лишенного разума ?” Он отвечал: “Я видел владыку Церкви, имеющего на своем столе множество кубков и множество пластин и ножей из серебра, а в его палате есть множество одежд и большая кровать, а в его казне большое богатство – но в воротах его дворца немногих бедных.”

    281[50]“Знаешь ли ты, о Глупец, что такое зло ?” Он отвечал: “Злые мысли”. “А что – преданность ?” “Страх перед моим Возлюбленным, рожденный милосердием и стыдом, которым упрекают людей.” “А что такое честь ?” Он отвечал: “Думать о моем Возлюбленном, желать Его и почитать Его славное Имя.”

    282 Влюбленный однажды пошел в монастырь, и монахи спрашивали его, верующий ли он, как они. “Да”, отвечал он, “из братства моего Возлюбленного.” “Каким же правилам ты следуешь ?” Он отвечал: “Моего Возлюбленного.” “К какому из искусств ты принадлежишь ?” Он сказал: “Моему Возлюбленному.” “Есть ли у тебя желания ?” Он отвечал: “Нет, они даются моим Возлюбленным.” “Добавил ли ты что-нибудь к правилам твоего Возлюбленного ?” Он отвечал: “Нечего добавить к тому, что уже совершенно. И почему”, продолжал Влюбленный, “если вы верующие, вы не почитаете Имя моего Возлюбленного ? Может быть, вы возглашаете имя другого, и от того ваша любовь не может возвыситься, а слыша голос другого, вы не можете уловить голос Возлюбленного ?”

    283 Испытания и несчастья, что Влюбленный вынес ради любви, утомили его и лишили терпения; и Возлюбленный упрекал его, говоря, что он, кого таким образом лишь коснулись счастье или беды, знает весьма немного о любви. Влюбленный сокрушался и плакал и просил своего Возлюбленного вернуть ему его любовь.

    284 “Скажи, о Глупец, что такое любовь ?” Он отвечал: “Любовь – это то, что ввергает свободного в неволю, а тем, кто связан ею, дает свободу.” И кто может сказать, чего больше у влюбленного – свободы или неволи ?

    285 Возлюбленный звал Своего Влюбленного, и тот отвечал Ему, говоря: “Что хочешь Ты, о мой Возлюбленный, Ты, который свет моих глаз, разум моих мыслей, любовь моей любви и сумма моих совершенств, – да, и источник всех моих начинаний ?”

    286 “O мой Возлюбленный”, говорил Влюбленный, “я иду к Тебе, я иду в Тебе, ибо Ты звал меня. И я приветствую Тебя Твоим собственным Знаком, которым я храню надежду на вечную жизнь и вечное благословение.”

    287 Влюбленный громко вопил и говорил: “Огонь дает теплоту, ее высокая температура дает легкость, и та легкость движется вверх. И таким же образом любовь воспламеняет мысли, дает легкость и движется вверх. И одна любовь объединяет три вещи, надежно связывая их друг с другом.”

    288[51]Они спрашивали Влюбленного: “Что такое мир ?” Он отвечал: “Это книга, в которой раскрывается мой Возлюбленный, для тех, кто умеет читать”. Они спрашивали его: “Значит, твой Возлюбленный находится в мире ?” Он отвечал: “Да, как автор находится в своей книге.” “И где найти эту книгу ?” Он отвечал: “В моем Возлюбленном, ибо мой Возлюбленный заключает в себе это все, и потому – мир в моем Возлюбленном, а не мой Возлюбленный в мире.”

    289 “Скажи, о Влюбленный, кто тот, который любит, но кажется тебе глупцом ?” Влюбленный отвечал: “Тот, кто любит тень и не видит истины.” “И кого ты называешь богатым ?” “Того, кто любит истину.” “А кто беден?” “Тот, кто любит ложь.”

    290 Они спрашивали Влюбленного: “Должна ли быть в мире любовь ?” Он отвечал: “Поистине так, как часть работы для ремесленника, или как ночь для дня, который следует за ней.”

    291 Влюбленный кричал своему Богу о своем Возлюбленном, а своему Возлюбленному о своем Боге. И Бог и Возлюбленный сказали: “Кто тот, который разделяет Нас, будучих Одним целым ?” Влюбленный отвечал, говоря: “Это сострадание, принадлежащее Богу, и горести, приходящие от Возлюбленного.”

    292 Влюбленный находился в опасности в великом океане любви, и он доверился своему Возлюбленному, который пришел к нему с горестями, думами, слезами, вздохами и печалью; поскольку океан был любовью.

    293 Влюбленный восхищался Сущностью своего Возлюбленного, ибо (говорил он) от Его Сущности все прочие Сущности исходят и существуют, и подчиняются, и должны почитать и служить моему Возлюбленному. Никто не может Его осудить или разрушить, или увеличить или уменьшить.

    294, “Что есть Сущность твоего Возлюбленного ?” Он отвечал: “Яркий свет проникающий всюду и все вокруг, даже солнце, которое сияет надо всем миром. Ибо если убрать его свет, все погрузится во тьму, его же сияние всюду приносит день. Всем и всюду – таков мой Возлюбленный.”

    295 Мой Возлюбленный – один, и в Его единстве мои мысли и моя любовь объединены в одном желании; единство моего Возлюбленного – источник всех единств и всех множеств; а Его множественность – всех множеств и единств.

    296 “O Возлюбленный, в Твоем величием мои желания, мои мысли и мои несчастья возвышаются; ибо таково Твое величие, что все, что обладает воспоминаниями и радостью и пониманием Тебя, возвышается; и[52]Твое величие придает малость всему, что противостоит Твоей славе и заповедям.”

    297 “Тебе известна моя греховность, о Возлюбленный; поэтому будь милосерден и прости. Ты лучше меня знаешь, кто Ты; все же даже я знаю Твое милосердие и любовь, с тех пор как Ты пробудил во мне раскаяние и боль, и желание умереть жалкой смертью, чтобы ею было возвеличено Твое Имя”.

    298 “Твоя сила, о Возлюбленный, может спасти меня через Твое совершенство, милосердие и прощение, а также может осудить меня через Твою справедливость, и мои недостатки и изъяны. Но позволь Твоей силе воплотить во мне ее волю, ибо это – истинное совершенство, приносит ли оно спасение или вечное наказание.”

    299 “O Истина, которую я люблю, посети мое сокрушенное сердце, исторгни воду из моих глаз, чтобы мои желания любили Тебя; и так как Твоя истина, O Возлюбленный, является наиглавнейшей, исторгни истину из моих желаний, чтобы я мог почитать Твое Имя и возненавидеть мои недостатки.”

    300 Влюбленный рассматривал радугу, и ему казалось, что в ней как бы три цвета. И он воскликнул: “O изумительное различие трех, ибо три вместе – это одно ! И, поистине, как же это может быть в образе, если бы этого не было в нем самом ?”

    301 Возлюбленный создавал, а Влюбленный разрушал. Возлюбленный судил, и Влюбленный терзался. Тогда Возлюбленный вновь создал славу для Влюбленного. Возлюбленный закончил Свою работу, и Влюбленный навсегда остался в обществе своего Возлюбленного.

    302 Зелеными дорожками, с чувством, воображением, пониманием и желанием, Влюбленный отправился искать своего Возлюбленного. И на тех дорожках Влюбленный вынес ради своего Возлюбленного печали и опасности, чтобы его желания и разум поднялись к его Возлюбленному, который желает, чтобы Его влюбленные постигли и полюбили Его во всей полноте.

    303 Совершенство Возлюбленного поднимало Его Влюбленного, а его собственные недостатки тянули вниз. Как вы думаете, какая из двух этих сил по своей природе имеет большую власть над Влюбленным ?

    304 “Ты расположил меня, о мой Возлюбленный, между моими пороками и Твоими добродетелями. На Твоей стороне находятся милосердие и жалость, терпение, смирение, прощение, обновление и помощь; на моей – раскаяние, настойчивость и воспоминания о Твоей святой Страсти со вздохами и слезами.”

    305[53]“O Возлюбленный, научивший меня любить, если Ты не помогаешь мне, зачем Ты пожелал создать меня, и зачем Ты терпел ради меня горе и вынес столь горестную Страсть ? Поскольку Ты помог мне вот так подняться, мой Возлюбленный, помоги мне также и опуститься в воспоминаниях и ненависти к моим порокам и ошибкам, чтобы мои мысли снова смогли возвыситься, чтобы желать, почитать и славить Тебя”.

    306 “Мое желание, о Возлюбленный, чтобы Ты позволил мне сделать выбор: любить Твою честь или презреть Твои достоинства, чтобы в моих желаниях моя любовь к Тебе могла возвыситься; и предоставив мне эту свободу, о Возлюбленный, подвергни мое желание опасности. Запомни, тогда, Своего Влюбленного в этой опасности, когда я сделал рабой мою свободную волю во славу Твоей чести, и умножь слезы и печаль в моем сердце”.

    307 “O Возлюбленный, никогда от Тебя к Твоему Влюбленному не исходят ни пороки, ни ошибки, и не может Твой Влюбленный достигнуть совершенства иначе, как через Твою благосклонность и милосердие. Тогда, поскольку Влюбленный настолько связан с Тобой, запомни его в опасностях и несчастьях.”

    308 “O Возлюбленный, как Бог и как Человек называемый одним Именем, Иисуса Христа, под этим Именем мое желание стремится объять Тебя и как Бога и как Человека. И если Ты, Возлюбленный, так сильно чтишь Своего Влюбленного не за какое-либо из его достоинств, почему Ты не чтишь столь многих несведущих, которые менее виновны в намеренном бесчестии Твоего Имени, Иисус Христос, чем тот Твой Влюбленный ?”

    309 Влюбленный плакал и говорил своему Возлюбленному такие слова: “O Возлюбленный, никогда Ты не жалел ничего, кроме щедрости к Своему Влюбленному, давая ему спутников или предоставляя ему созданий, готовых служить ему. Почему тогда, о Возлюбленный, Ты, который есть высшая щедрость, не спешишь дать Своему Влюбленному слезы, мысли, печаль, мудрость и любовь, чтобы он мог славить Твое Имя ? И тогда, о Возлюбленный, Твой Влюбленный попросит у Тебя долгую жизнь, чтобы он мог получить от Тебя многие из этих даров.”

    310 “O Возлюбленный, если действительно только Ты помогаешь людям против их смертельных врагов, помоги возвысить мои мысли и желания ради Твоей славы. И если действительно только Ты помогаешь грешникам жить, помоги Твоему Влюбленному пожертвовать своими желаниями для Твоей славы; как и его телом, чтобы он прошел путем мученика в доказательство любви. ”

    311 Влюбленный жаловался своему Возлюбленному на искушения, которые приходят к нему ежедневно, нарушая его мысли. И Возлюбленный отвечал[54]ему: “Прибежище от таких искушений находится в воспоминаниях, где бы влюбленный мог думать о Боге и любить Его благосклонность и славу”.

    312 Возлюбленный был милосерден к Своему Влюбленному по причине Своей совершенной любви и потому, что Его Влюбленный в нем нуждался. Как вы думаете, какая из этих двух причин более настойчиво подвигала Возлюбленного к тому, чтобы простить грехи Его Влюбленного ?

    313 Наша Богоматерь и Святые и ангелы в блаженстве кричали моему Возлюбленному: “Помни ошибки, которые были совершены в мире по незнанию, и помни сколь велика Твоя справедливость, о Возлюбленный, и как велико невежество Твоих врагов.”

    314 Влюбленный возвысил силу своей души, и воздвиг для человечества лестницу к славе Божественной Природы; и от Божественной Природы силы его души спустились к славе человеческой природы его Возлюбленного.

    315 Чем более узки пути, которыми Влюбленный направлялся к своему Возлюбленному, тем шире его любовь; и чем уже его любовь, тем шире пути. Однако для этого Влюбленному его Возлюбленным были предоставлены любовь, испытания и печали, поддержка и радость.

    316 Любовь является от любви, мысли от мыслей, а слезы от печали; и любовь приводит к любви, как мысли ведут к слезам и печаль к вздохам. И Возлюбленный следит за Своим Влюбленным, который претерпевает все эти несчастья ради Его любви.

    317 Желания Влюбленного и его воспоминания о величии Возлюбленного несли ночные бдения и отправлялись в путешествия и паломничества. И они принесли Влюбленному милости, которые осветили его разум и осуществили его желание возвыситься в любви.

    318 Своим воображением Влюбленный представил и изобразил Лицо своего Возлюбленного в физическом воплощении, а своим разумом украсил Его в духовном аспекте; а своими желаниями он поклонялся Ему во всех воплощениях.

    319 Влюбленный купил один день слез, а еще один – раздумий; и день любви стал днем несчастий; и его раздумья и его любовь были возвышены.

    320 Влюбленный был в далекой стране и забыл своего Возлюбленного, но грустил по своему повелителю, своей жене, своим детям и друзьям. Однако скоро память о его Возлюбленном возвратилась к нему, чтобы он мог[55]успокоиться, и чтобы его изгнание не причиняло ему ни досады, ни горя.

    321 Влюбленный слышал слова своего Возлюбленного; его разум видел Его в них; его желание находило удовольствие в том, что он слышал; а его память вспоминала достоинства его Возлюбленного и Его обещания.

    322 Влюбленный слышал, как люди зло говорили о его Возлюбленном, и в этом злословии его разум видел справедливость его Возлюбленного и терпение; ибо Его справедливость наказала бы злых болтунов, в то время как Его терпение будет ожидать их раскаяния и покаяния. Как вы думаете, во что Влюбленный верил больше ?

    323 Влюбленный заболел и составил завещание, посоветовавшись со своим Возлюбленного. Свои грехи и ошибки он завещал наказанию и раскаянию; мирские удовольствия – презрению. Своим глазам он оставил слезы; своему сердцу – вздохи любви; своему разуму – благосклонность своего Возлюбленного, а своей памяти – Страсть, с которой его Возлюбленный терпел его любовь. А своей энергии он завещал наставление неверующих, которые идут к своей гибели по невежеству.

    324 Аромат цветов донес до разума Влюбленного злое зловоние богатства и подлости, старых времен и похоти, недовольства и гордости. Вкус сладости напомнил ему горечь преходящих вещей и прихода и ухода из этого мира. Радость земных удовольствий заставила его почувствовать, как скоротечна эта жизнь мира, и как удовольствия, которые здесь представляются столь приятными, могут оказаться причиной вечных мучений.

    325 Влюбленный переносил голод и жажду, холод и жар, бедность и наготу, болезни и несчастья; и он умер бы без воспоминаний о своем Возлюбленном, который излечил его надеждой и памятью, отказом от этого мира и презрения к людским оскорблениям.

    326 Влюбленный расположил свою постель между испытаниями и радостями: с радостями он укладывается спать, и с испытаниями пробуждается. Как вы думаете, что из них ближе к постели Влюбленного ?

    327 В гневе Влюбленный укладывается спать, обиженный оскорблениями людей; в смирении он пробуждается, помня о своем Возлюбленном. Как вы думаете, что придает глубину чувствам Влюбленного – любовь к его Возлюбленному или презрение людей ?

    328[56]Влюбленный думал о смерти и боялся, пока вспоминал город своего Возлюбленного, где любовь и смерть являются вратами и входом.

    329 Два человека спорили по поводу простоты, один с другим. И один сказал: “Простой человек тот, кто не знает ничего”. Другой говорил: “Простой человек тот, кто живет без греха”. А Влюбленный пришел и сказал: “Истинной простотой обладает тот, кто использует все пути к моему Возлюбленному.”

    330 “Поскольку простота возвышает веру над разумом, который пока ее превышает, и надо всем, принадлежащим моему Возлюбленному, необходимо полностью отказаться от всех вещей тщетных, ненужных, любопытных, изысканных и дерзких. Ибо все они противоречат простоте.”

    331 В другой раз они оба спрашивали его, прося, чтобы он рассказал им, велика ли наука простоты. Он отвечал: “Наука великих мудрецов – как большая горка из нескольких зерен, тогда как наука простоты – маленькая горка из бесчисленных зерен, ибо ни самонадеянность, ни любопытство, ни изысканность не добавляются к горке простого человека.” “И каков результат самонадеянности и любопытства ?” Влюбленный отвечал: “Тщеславие – мать любопытства, а гордость – мать самонадеянности, и потому их результат – результат тщеславия и гордости. И враги моего Возлюбленного известны самонадеянностью и любопытством, несмотря даже на то, что любовь к Нему приобретается простотой. ”

    332 Влюбленный потерял драгоценный камень, который очень ценил, и был очень расстроен, пока его Возлюбленный не спросил: “Что полезнее для тебя: драгоценный камень, который у тебя был, или твое смирение во всех делах твоего Возлюбленного ?”

    333 Множество влюбленных объединились и спросили посланца Любви, где и чем сердце более всего воспламеняется преданностью и любовью. Посланец любви отвечал: “В Доме Бога, когда мы смиряемся и поклоняемся Ему со всем нашим старанием; ибо Он один является Святейшим из святых. И те, кто не знает, как это делать, не знают, что значит действительно любить Его.”

    334 Влюбленный думал о своих грехах и, страшась ада, хотел плакать, но не мог. Поэтому он просил Любовь дать ему слезы, и Мудрость ответила, что он должен плакать искренне и часто, но от[57]любви к своему Возлюбленному, а не из-за болей ада; ибо слезы любви более приятны Ему, чем завеса слез от страха.

    335 Влюбленный повиновался Мудрости; и, с одной стороны, ронял многие и обильные слезы от любви, а, с другой стороны, немногие и редкие слезы из-за страха, чтобы любовью, а не страхом он мог почитать своего Возлюбленного. И слезы, которые он ронял от любви, принесли ему утешение и отдых, тогда как слезы страха принесли горе и несчастье.

    336 Влюбленный заснул, размышляя об испытаниях и препятствиях, которые он встречал, служа своему Возлюбленному; и он боялся, как бы из-за этих помех не были потеряны результаты его трудов. Но Возлюбленный послал ему весть, и он пробудился к добродетелям и силе своего Возлюбленного.

    337 Влюбленный должен был отправляться путешествовать по длинным дорогам, которые были тяжелы и ухабисты; и пришло время выходить, неся тяжкое бремя, которым Любовь наделяет своих влюбленных. Поэтому душа Влюбленного сбросила тяжесть забот и удовольствий этого мира, чтобы его сердце могло нести вес многих дел, и его душа путешествовала по тем дорогам в компании его Возлюбленного.

    338 Однажды в присутствии Влюбленного они плохо говорили о Возлюбленном, и Влюбленный ничего не сказал в защиту своего Возлюбленного. Как вы думаете, кто достоин большего порицания – люди, плохо говорившие о Возлюбленном, или Влюбленный, смолчавший и не защитивший Его ?

    339 Пока Влюбленный размышлял о своем Возлюбленном, его разум постигал тонкости, а его желание любило Его все более. Как вы думаете, от чего из этих двух память становится более плодотворной в размышлениях о Возлюбленном ?

    340 С усердием и страхом Влюбленный путешествовал за границей, почитая своего Возлюбленного. Усердие вело его вперед, а страх хранил от опасности. И в то время как Влюбленный путешествовал таким образом, он нашел вздохи и слезы, что принесли ему поздравления от его Возлюбленного. Как вы думаете, через кого из этих четырех спутников Влюбленный получил наибольшее утешение в своем Возлюбленном ?

    341 Влюбленный вглядывался в себя, чтобы стать зеркалом для созерцания своего Возлюбленного; и он вглядывался в своего Возлюбленного, как в зеркало, способное научить его познать себя. Как вы думаете какое из этих двух зеркал ближе его пониманию ?

    342[58]Они спрашивали Влюбленного, каким образом сердце человека было склонено к любви к его Возлюбленному. Он отвечал им, говоря: “Точно так же, как подсолнечник склоняется к солнцу”. “Почему же тогда не все люди любят твоего Возлюбленного ?” Он отвечал: “У тех, кто любит Его, нет ночи в их сердцах, ибо они грешны.”

    343 Теология и Философия, Медицина и Законность встретили Влюбленного, и он спрашивал их, не видали ли они его Возлюбленного. Первая заплакала, вторая засомневалась, но две другие радовались. Как вы думаете, что значили эти встречи для Влюбленного, разыскивавшего своего Возлюбленного ?

    344 В слезах и полный боли Влюбленный отправился на поиски своего Возлюбленного по пути чувств, а также дорогой разума. Как вы думаете, на какой из тех двух путей он вступил сначала, отправившись за своим Возлюбленным ? И на каком из них Возлюбленный более раскрыл Себя ?

    345 Влюбленный встретил астролога и спросил его: “Что означает твоя астрология ?” Он отвечал: “Это наука, предсказывающая наступление событий”. “Тебя обманули”, сказал Влюбленный; “это не наука, но ложно называемая ею. Это скрытая некромантия или черная магия, наука обмана и ложных пророков, бесчестящих труды высшего Учителя. Во все времена она была посланницей злых известий; и она прямо противоположна провидению моего Возлюбленного, поскольку вместо зла, которое она предвещает, Он обещает добро. ”

    346 Влюбленный шел, восклицая: “О, сколь тщеславны все те, кто следует жажде знания и самонадеянности ! Ибо через жажду знания они опускаются в самые далекие глубины непочтительности, оскорбляя Имя Бога, а проклятиями и чарами призывая злых духов, будто добрых ангелов, наделяя их именами Бога и добрых ангелов, и оскверняя святые вещи числами, изображениями и письменами. А через самонадеянность все ошибки пришли в этот мир.” И Влюбленный горько плакал от всех тех оскорблений, что наносили его Возлюбленному невежественные люди.

    347 В Судный день Возлюбленный поместит по одну сторону всех людей, которые отдавали Ему в этом мире, по другую – всех тех, кто отдавал миру. Таким образом станет ясно, насколько они любили Его, и какой из их двух даров больше и значительнее.

    348[59]Желание Влюбленного было очаровано собой, и понимание спросило: “Это больше походит на то, как Возлюбленный любит себя, или на то, как ты любишь Возлюбленного ? Ибо Возлюбленного должно любить более чем что-либо иное”. Как вы думаете, что вероятнее всего ответило желание пониманию ?

    349 “Скажи, о Глупец, какова величайшая и благороднейшая любовь, заключенная в создании ?” Он отвечал: “Та, которая едина с Создателем.” “И почему так ?” “Потому что нет ничего, чем бы Создатель мог облагородить создание.”

    350 Однажды Влюбленный был на молитве, и он чувствовал, что не плачет; и чтобы суметь заплакать, он предлагал своим мыслям думать о богатство, женщинах, сыновьях, мясе и тщеславии. И его разум обнаружил, что больше людей обладает каждой из этих вещей, чем тех, кто обладает его Возлюбленным. И после этого его глаза стали влажны от слез, а его душа погрузилась в горе и боль.

    351 Однажды Влюбленный посмотрел на восток, на запад, на юг и на север, и обнаружил Знак своего Возлюбленного. И потому он приказал, чтобы тот Знак был вырезан, и на каждой из его четырех оконечностей был установлен драгоценный камень, столь же яркий, как солнце. Чтобы тот Знак он всегда носил на себе, и это несло Истину его разуму.

    352 Влюбленный шел в задумчивости, размышляя о своем Возлюбленном, и в пути находил много людей и великое множество тех, кто спрашивал его о новостях. И Влюбленный, радовавшийся своему Возлюбленному, не сообщал им того, о чем они спрашивали, говоря, что не может ответить им, находясь столь близко от своего Возлюбленного.

    353 Прежде того, как Влюбленный был наделен любовью, он шел, разыскивая своего Возлюбленного. Любовь сказала ему: “Куда ты идешь, о Влюбленный ?” Он отвечал: “Я иду к моему Возлюбленному, что ты могла быть возвышена.”

    354 “Скажи, о Глупец, что такое Религия ?” Он отвечал: “Чистота мысли, стремление к смерти, которой можно восславить Возлюбленного, и отказ от мира, чтобы ничто не препятствовало созерцанию Его и произнесению истины Его Имени.”

    355 “Скажи, о Глупец, что такое испытания, вздохи, причитания, несчастья, опасности, слезы ?” Он отвечал: “Радости Возлюбленного.” “И к чему они ?”[60]“Чтобы ими Он был сильнее любим, а Влюбленный был более щедро вознагражден”.

    356 Влюбленный проходил через различные места и находил много людей, которые радовались, смеялись и пели и жили в большой радости и удобстве. И он задался вопросом, был ли этот мир предназначен для смеха или для плача.

    357 И пришли Добродетели высказаться по этому вопросу. И Вера сказала: “Для плача, потому что неверующих больше, чем верных”. Надежда сказала: “Для плача, потому что немногие надеются на Бога, тогда как многие доверяют земным богатствам.” Милосердие сказало: “Для плача, потому что так мало любящих Бога и своего ближнего. ” И далее следовали другие Добродетели и говорили то же самое.

    358 Влюбленные искали посланника Любви, чтобы испытать его, и они говорили, что обойдут весь мир, восклицая, что верующие должны почитать слуг слугами, а Бога повелителем, чтобы их просьбы были слышнее, и, не нуждаясь в любви, защитят Возлюбленного.

    359 Они спрашивали посланника Любви, откуда явилось к Возлюбленному так много бесполезных слуг, более мерзких, низких и презренных, чем мирские люди. Посланник Любви отвечал, говоря: “Они приходят благодаря ошибкам тех, чьей задачей является привлечение слуг к их Всевышнему – Царю Царей – Возлюбленному. Они не спрашивают, как должны, ни о мудрости, ни о жизни, ни об обычаях тех, кого выбирают. И тем, кого они не берут для Его свиты, они позволяют прислуживать Вечному Царю в Его дворце и среди святейшего духовенства Его Престола. Поэтому им следует страшиться серьезнейших воздаяний за то, что они призывают Возлюбленного к своей выгоде.”

    360 Они спрашивали Влюбленного: “В ком любовь больше: во Влюбленном, который жив, или во Влюбленном, который умирает ?” Он отвечал: “Во Влюбленном, который умирает.” “И почему ?” “Потому что в том, кто живет ради любви, она еще может стать больше, но в том, кто умирает ради любви, она никак не сможет увеличиться.”

    361 Два влюбленных встретились: один открывал своего Возлюбленного, а другой изучал Его. И это было причиной спора: кто из них двух был ближе к своему Возлюбленному; и для разрешения вопроса Влюбленный воспользовался знанием оснований Тройственности.

    362[61]“Скажи, о Глупец, почему ты изъясняешься столь утонченно ?” Он отвечал: “Чтобы я смог возвысить мой разум до высот величия моего Возлюбленного, и чтобы от того больше людей могло почитать, любить и служить Ему.”

    363 Влюбленный был опьянен вином памяти, понимания и любви к своему Возлюбленному. И то вино Возлюбленный сделал крепче слезами Своего Влюбленного.

    364 Любовь разогрела и воспламенила Влюбленного воспоминаниями о его Возлюбленном; а Возлюбленный охладил его страсть печалями, слезами и забвением восторгов этого мира, и отказом от славы. Так что его любовь росла, когда он вспоминал, за что перенес печаль и несчастье, и преследование мирских людей и испытания.

    365 Они задавали Влюбленному такой вопрос: “Отчего умирает любовь ?” Влюбленный отвечал: “От удовольствий этого мира”. “А откуда приходит жизнь и средства к существованию ?” “В мыслях о мире, который грядет.” По этой причине те, кто спрашивал его, решились отказаться от этого мира, чтобы иметь возможность глубже размышлять о следующем, и чтобы их любовь жила и находила средства к существованию.

    366 “Скажи, о Глупец, каков этот мир ?” Он отвечал: “Это тюремный дом для тех, кто любит и служит моему Возлюбленному.” “И кто же тот, кто заключает в тюрьму ?” Он отвечал: “Совесть, любовь, страх, самоотречение и раскаяние, и товарищество упрямых людей.” “А кто тот, кто освобождает ?” “Милосердие, сострадание и справедливость.” “И куда их тогда отправляют ?” “К вечному счастью и счастливой компании истинных влюбленных, где они вечно славят, благословляют и прославляют Возлюбленного, кому воздают хвалу, честь и славу всюду по всему миру.”

    Текст переведен по изданию: Ramon Lull. The book of the Lover and the Beloved. Translated by E. Allison Peers. Cambridge. 2000.

    ©сетевая версия – Тhietmar. 2005
    ©перевод: Вдовиченко С.; Колоскова Л. 2005
    ©E. Allison Peers. 2000

  • Купрієнко С. Соціальне становище провінційної еліти в імперії інків Тавантінсуйу

    Купрієнко С. Соціальне становище провінційної еліти в імперії інків Тавантінсуйу/ С. Купрієнко // Дні науки історичного факультету-2013: Матеріали VI Міжнародної наукової конференції молодих учених. — Вип. VI: у 8-ми част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В.Ф. Колесник (голова), доц. О.Ю. Комаренко (заст. голови), І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. — К., 2011. — Ч. 6. — С.44–45.

  • VІ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету-2013». Київ, 25 квітня 2013 р. Програма конференції

    VІ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету-2013». Київ, 25 квітня 2013 р. Програма конференції.

    (більше…)

  • Демещук А. В. Франсуа Рабле (1495 – 1553)

    Демещук А. В. Франсуа Рабле (1495 – 1553)

    історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка

    Рубрика: історія Франції, історія Ренесансу

    (більше…)

  • Демещук А. В. Цивілізаційна теорія Арнольда Джзефа Тойнбі

    Демещук А. В. Цивілізаційна теорія Арнольда Джзефа Тойнбі

    історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка

    Рубрика: історіографія

    (більше…)

  • Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

    Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

    історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

    Рубрика: Історії західних та південних слов’ян, Історія Словаччини.

    (більше…)

KUPRIENKO