Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історії західних та південних слов’ян, Історія Словаччини.

Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

Київ – 2012

 

 

І. ВСТУП…………………………………………………………………..3 стор.

ІІ. РОЗДІЛ І. Становище словацьких земель у складі Угорської держави..5 стор.

-1.Соціально-економічний розвиток…………………………...5 стор.

-2.Розвиток культури…………………………………………….9 стор.

ІІІ. РОЗДІЛ ІІ. Система комітатського адміністративно-територіального поділу словацьких земель ………………………………….......................................12 стор.

ІV. ВИСНОВКИ……………………………………………………………...18 стор.

V. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………...21 стор.

VI. ДОДАТКИ…………………………………………………………..........22 стор.

 

 

ВСТУП

Після розпаду Великоморавської держави основним політичним чинником для словацького населення, яке протягом усіх наступних століть залишалося етнографічним поняттям, було постійне посилення мадярів. До X ст. угорські племена заволоділи частиною території Придунайської низовини, заселеної слов'янами. Входження словацьких земель до складу Угорської держави призвело до того, що слов'янське населення півдня було частково знищене, частково мадяризоване, багато хто назавжди залишив ці землі. Впродовж X - на початку XI ст. західний та центральні райони території Словаччини неодноразово входили до складу володінь князів Чехії та Польщі. В період правління угорських королів Іштвана І (997-1038) та Ладислава (Ласло) І (1077-1096) більша частина словацьких земель була приєднана до Угорської держави. Загарбання північних словацьких районів у XII ст. призвело до того, що безпосередньо словацька етнічна територія, яка охоплювала північ Угорського королівства, дістала навіть відповідну назву - "Верхня Угорщина ". В адміністративно-територіальному відношенні словацькі землі були поділені на комітати (окрема область королівських володінь), або "жупи". Так, наприкінці XIX ст. із наявних 16 комітатів тільки в чотирьох був словацький моноетнічний склад населення, а ще в шести словаки становили більшість[1].

Відсутність достовірних джерел раннього періоду словацької історії породжувала різні легенди та концепції, які на різних етапах історичного розвитку використовувалися в угорському середовищі для обґрунтування законності загарбання слов'янських земель. Так, стверджувалося, що місцевий князь Святополк "обміняв свої землі на угорського білого коня". У словаків відома легенда про те, що місцеве населення зустріло мадярів як "добрих гостей", а пізніше з ними був укладений "мирний договір". З таких легенд достовірним слід вважати те, що включення словацьких територій до складу Угорської держави являло собою тривалий процес, в ході якого траплялися як підписання угод, так і насильство.

Стосунки слов'янського населення з прийшлими угорцями на словацьких теренах слід характеризувати як конфронтацію (у період захоплення земель) і мирне співіснування (за часів Угорської держави). Вже на початку X ст. баварські єпископи повідомляли Папі Римському, що придунайські слов'яни служать мадярам, перейняли їхній спосіб життя й беруть участь у воєнних походах мадяр.

З приходом мадяр припинилося функціонування єпископства в Нітрі. Після прийняття мадярами християнства словацька церква опинилася під юрисдикцією Естергомського архієпископства. Вже в XI-XII ст. виник ряд монастирів, які згодом стали великими землевласниками.

У складі Угорського королівства Словаччина не являла собою окремої адміністративно-територіальної одиниці, але була поділена, як усе королівство, на комітати (жупи). Поступово Словаччина зазнавала зугорщення: в її південній частині селилися угорці, вищі прошарки населення угорщилися; разом з тим ослабли зв'язки з Чехією, від якої Словаччина була відокремлена державним кордоном. У 12 — 13 ст. у Словаччині виникли сильні німецькі осередки, які були центрами гірничовидобувної галузі та торгівлі. Після Битви при Мохачі 1526 р. разом з Угорщиною, увійшла до складу монархії Габсбургів і з 1540 р. понад 150 років була тереном воєн з турками.

 

 

РОЗДІЛ І.

Становище словацьких земель у складі Угорської держави.

1.Соціально-економічний розвиток.

У XV ст. Угорська держава формується як станово-представницька монархія, її особливості визначалися специфікою станової структури мадярського королівства. Міські стани через свою слабкість не могли бути опорою королівської влади в боротьбі проти магнатів, не могли забезпечити необхідний рівень незалежності від свавілля великих феодалів. Король шукав підтримки у шляхти, надаючи їй дедалі більше прав і привілеїв, внаслідок чого дворянство сформувалося в досить численний і потужний стан. Угорська станова монархія склалася в протиборстві трьох компонентів: королівської влади, магнатів та шляхти. Посилення чи послаблення королівської влади залежало від ставлення до неї різних угруповань феодалів, що постійно ворогували.

Вищим представницьким органом у королівстві були Державні збори, історія яких ведеться з 1437 р., коли в Буді зібралися представники дворянства й духовенства. У 1445 р. тут з'явилися депутати від міст. Державні збори мали законодавчі функції, встановлювали податки й обирали королів. З'їзди збиралися щорічно: магнати отримували персональні запрошення, а представництво шляхти забезпечували дворянські комітати.

Процес формування основних станових структур в Угорському королівстві тривав до XV ст. Більшість населення країни становило селянство, правовий стан якого був досить строкатим, а статус визначався походженням, а також тим, у чиїх володіннях селяни мешкали. Трохи кращим було становище селян, що проживали в королівських землях і т. зв. "госпітів", які займалися землеробством на пільгових умовах. Водночас простежувалася загальна тенденція до пониження статусу вільних селян. Однією з найважливіших ознак правового статусу залишалася військова служба, від якої можна було в разі необхідності відкупитися.

Привілейований прошарок суспільства становили військові. Служити у війську могли як вільні мадяри, так і представники словацької, хорватської та іншої знаті. За наказом короля вони були готові виступити в похід під проводом королівських ішпанів, на відміну від "сервієнтів", які постійно перебували при дворі короля. Через певний час військові переходили до феодального стану. В боротьбі проти племінної знаті король Іштван І спирався на іноземців (здебільшого німців). До країни прибували рицарі та місіонери з німецьких земель, які відіграли помітну роль у формуванні нової знаті й різних державних інституцій.

Розподіл земельних угідь у королівстві постійно змінювався. В період міжусобного феодального розбрату, якому поклав кінець король Андраш II (1205-1235), з'ясувалося, що королівський земельний фонд істотно скоротився, а створена Іштваном І система королівських комітатів остаточно занепала. До рук магнатів потрапляли не лише окремі комітати, а й цілі регіони королівства. Все це було наслідком того, що на відміну від інших європейських країн правителі Арпадської династії жалували землі своїм васалам без усяких умов і довічно. Внаслідок цих процесів деякі магнати стали фактично незалежними від центральної влади. В цей період кількість повністю залежних селян дещо зменшилась, водночас зросла кількість напіввільних селян, які працювали на орендованих землях і виконували феодальні повинності. У XIII ст. з'явилося багато селян, які здобули право після виконання всіх феодальних повинностей переходити на інші землі. Всі піддані в країні мали обов'язки перед державою, феодалами й церквою, якій віддавали "десятину" з урожаю. Ті, хто працював на державних і королівських землях, сплачували натуральний податок — до 20% від урожаю. Селяни на землях феодалів відпрацьовували повинності й сплачували натуральний оброк.

У сільськогосподарському виробництві важливе місце відводилося скотарству, яке інтенсивно розвивалося в словацьких землях уже в XV ст. Цьому певною мірою сприяло переселення сюди волоських племен. Волохи-скотарі випасали худобу на високогірних луках і сплачували феодалам десяту частину від своїх прибутків. З метою урегулювання правового статусу селянства король видав спеціальний декрет (1351). У цьому документі селянські повинності на користь феодала вперше були регламентовані в межах усього королівства.

Угорські королі в XIV—XV ст. послідовно проводили політику, спрямовану на підтримку дворянства, розраховуючи на нього в боротьбі з магнатами. Декрет від 1351 р. закріпляв права та привілеї дворянства й фактично підводив риску під його оформленням в єдиний стан. Відтоді шляхта за підтримки короля могла ефективніше захищати свої інтереси. Цим завданням також служили дворянські комітати (виникли в XIII ст. замість королівських). Шляхті надавалося право в межах комітатів мати власний суд, адміністрацію, фінанси, збройні формування. Вищим органом комітату були збори. Очолював комітат призначений королем ішпан.

Важливою галуззю економіки в словацьких землях було ремісництво. Якщо в XII ст. ремесла були зв'язані з сільськогосподарським виробництвом (ковальство, гончарство, теслярство та ін.), то вже з XIII ст. ремісники працювали переважно в передмістях, або в містах, які стали центрами торгівлі. У XV ст. реміснича справа почала регламентуватися певними правилами. Вдосконалювалася цехова організація, збільшилась кількість ремесел. Словацька земля славилася виробами зі скла, кришталю, золота, срібла, заліза й дерева.

Уже в XIV ст. словацькі землі стають одним із центрів гірничої справи в Європі, Тут постійно зростав видобуток залізної руди, міді, цинку, срібла й золота. Здавна в гірничому виробництві у глибоких шахтах застосовували енергію водяних коліс, насоси для відкачування ґрунтових вод. При виплавці заліза повітря подавалося в доменні печі механічним способом.

З метою розвитку міст угорські королі запрошували німецьких торговців і ремісників, надаючи їм всілякі пільги. Самоврядування міст здійснювалося на засадах "німецького права", а міський патриціат здебільшого складався з німців[2]. Однак уже в другій половині XV ст. завдяки пожвавленню господарської діяльності в містах зростала питома вага словацького населення, з якого формувалися основні прошарки робітничого люду. Існування привілеїв для німців та нерівність словацького населення викликали невдоволення, що призводило до зростання соціальної напруженості в містах.

Для XV ст. характерним залишалося прагнення феодалів підпорядкувати собі міста, які здебільшого (крім королівських міст) не були захищені від свавілля магнатів. З метою протидії зазіханням угорських феодалів і захисту власних інтересів словацькі міста об'єднувалися в союзи. Так, у 40-х роках XV ст. Кошице, Левоча, Іїряшів, Бардієв і Сабійов створили "союз Пентаполітана" (п'яти міст).

У першій половині XV ст. міста Словаччини переживали економічну кризу, зменшилися видобуток руди та виплавка металів. Поверхневі рудні горизонти вичерпались, а для закладання нових глибинних шахт не вистачало необхідних коштів. Зменшення видобутку срібла й золота негативно позначилося на стані державної скарбниці. Водночас добуте у словацьких землях контрабандою надходило до Італії.

Поліпшенню економічного становища словацьких земель сприяла діяльність Я. Турзо. Завдяки цьому підприємцю було збільшено видобуток міді в Банській Бистриці. З метою розвитку гірничої справи в краї були залучені кошти німецького капіталіста Фуггера й "Товариства з видобутку руди та виплавки срібла й міді". Невдовзі словацькі землі стали одним із провідних центрів мідного виробництва в Європі.

Феодальні усобиці в Угорщині на межі XV—XVI ст. призвели до посилення феодальної експлуатації, що прискорило запровадження нового кодексу законів — "Трипартітуму". Згідно з новим законодавством були скасовані будь-які юридичні обмеження для феодалів на право володіння своїми сільськими й міськими підданими, встановлювався фіксований мінімум грошової натуральної ренти. Селяни втратили рештки особистої свободи й перетворилися на кріпаків. Водночас згідно з новими правовими нормами шляхта могла не сплачувати податків і захищати набуті привілеї. Новий кодекс набув чинності і в словацьких землях.

Важкі умови праці й нещадна експлуатація спонукали словацьких шахтарів до повстань. Гірники вимагали підвищення заробітної плати й запровадження контролю міської влади над цінами на продукти харчування. У середині травня 1525 р. шахтарі Банської Бистриці відмовилися працювати й незабаром домоглися підвищення заробітної платні. Активізувалися гірники Кремниці й Банської Штявниці, які змусили господарів підвищити оплату за свою працю. Восени того ж року було створено союз майже усіх міст — центрів з видобутку руди в Словаччині. Крім збільшення платні, шахтарі вимагали матеріального забезпечення хворих, сиріт і вдів, дотримання міськими й королівськими властями прав гірників.

2.Розвиток культури

Офіційною мовою в Угорському королівстві, до якого входили словацькі землі, вважалася латина. Словаки використовували декілька мовних діалектів, відмінності між якими з часом зростали. Проте консолідуючим елементом виступала компактність розселення словаків, які відрізнялися від угорців і німців своєю мовою та культурою.

Мовні або літературні словацькі пам'ятки середньовічної доби історичній науці невідомі. Провідним центром культури була Нітра, де існував шкільний навчальний заклад. Книги в словацьких землях видавалися тільки латиною. Лише послідовники гуситів у релігійних проповідях вживали чеську мову. В цілому події та ідеї революції в Чехії справили значний вплив на розвиток словацької культури й відбилися у піснях та народному епосі.

У XIV ст. в Угорському королівстві поступово поширювалася освіченість. У цей час в усіх регіонах функціонували школи, які закладалися й утримувалися містами або громадами. Вони готували не лише священнослужителів, а й світських освітян. Вищу освіту словаки здобували переважно в університетах Праги, Відня і Кракова. В другій половині XV ст. з ініціативи єпископа Я. Вітеза зі Стредни виник університет у Братиславі — "Академія Істрополітана", проте його діяльність невдовзі припинилася.

Значні здобутки в цей період були досягнуті в галузі архітектури. В XI—XII ст. були збудовані численні замки, князівські палаци й церкви, переважно в романському стилі. До наших днів збереглися храм Св. Марії поблизу Нітри, замок у Спиші тощо.

У XIV—XV ст. в Угорщині запанував готичний стиль. Для забудови міст здебільшого запрошувалися майстри з-за кордону, хоча працювало чимало й місцевих: Штефан з Кошице, Ян з Пряшева та ін. Відомими пам'ятками готики цього періоду є костели в Банській Штявниці, каплиця Св. Катерини у Братиславі, Спишський, Штранський і Тречинський замки. У другій половині XV ст. в стилі раннього Ренесансу будуються палаци та міські ратуші в містах Спиш, Нітра, Жиліна тощо.

У XIV ст. в словацьких землях розвиваються живопис і скульптура. Справжніми центрами мистецтва стали Спиш, Тренчин, Нітра, Кошице та інші міста, в яких працювали маляри, різьбярі по дереву й каменю та скульптори. Так, Павел з Левочі вважається представником пізньої готики, однак у його творах простежується тенденція до зображення живих істот, виразу на обличчях, ознак руху. Найвизначнішою роботою Павла є головний вівтар у костелі Св. Якуба в Левочі.

Діяльність короля Карла Роберта, який наділяв словацькими землями своїх родичів з Італії, сприяла розвиткові культурних зв'язків Словаччини з іншими країнами. З тих часів зберігся настінний живопис з алегоричними зображеннями коронації Карла в Спишському соборі (1317).

З кінця XIV ст. зріс вплив чеської живописної школи, зразком якої є настінний живопис у церкві Св. Якуба в Левочі та ілюстрації рукопису священика Михайла з Трнави. З початку XV ст. посилюється вплив французької та віденської шкіл живопису.

Оцінюючи розвиток культури в словацьких землях у X— XIV ст., варто зазначити, що він відбувався досить повільно. Це зумовлювалося відсутністю у словаків власного політичного центру, а також їхнім провінційним становищем в Угорському королівстві.

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

Система комітатського адміністративно-територіального поділу.

З середини IX століття в угорському середовищі відбувався об’єднавчий процес, який спричинив виникнення трьох державних утворень: Задунайського, Потиського і Трансільванського. На вістря політичного життя вийшли нащадки Арпадів, які підтримали удільну систему правління.

Задунайське утворення, до складу якого ввійшла більша частина словацьких земель, очолив Гейза(970-977). Його молодший брат Міклош отримав уділ з центром у Нітрі. Північні словацькі території потрапили під владу чеських правителів.

Важливим державотворчим чинником для угорців стало запровадження християнства. Перші кроки в цьому напрямі зробив Булчу, який охрестився у Візантії у 948 р. У 972 р. християнство від німецьких місіонерів прийняв князь Гейза. Його син Вайк , який при хрещенні отримав ім’я Стефан(Іштван), уже виховувався в християнському дусі. У 995 році він отримав Нітранський уділ, а після смерті батька став великим князем. Стефан завершив ліквідацію племінної роздробленості, а приєднанням до своїх володінь Потисся й Трансільванії фактично утворив єдину угорську державу. Майже 85% її території складали етнічні словацькі землі. У 1001 році Папа Римський коронував його як Стефана І, а Угорщина була проголошена королівством. Короля підтримувала місцева слов’янська знать (родини Познан і Гонт). За правління Стефана І(997-1038 рр.) відбулися значні зміни в усіх сферах життя. На зразок франкської та великоморавської державницьких традицій було проведено адміністративно-територіальну реформу. Все королівство поділялося на округи – столиці(комітати), основу яких склав словацький територіальний поділ – жупи. Столиці очолили призначені з королівських дружинників ішпани(змінене від слов’янського жупани). Вони мали всю повноту адміністративної, судової і військової влади: скликали ополчення, збирали податки для короля,виконували судові функції. Центром столиці був град – добре укріплений замок. Окремі з них швидко перетворювалися у міста.[3]

Словаччина в складі Угорської монархії залишалась етнічним поняттям. Словацька етнічна територія була компактно розташована в Північній Угорщині і отримала назву Верхня Угорщина. В ХІІІ столітті відбуваються важливі соціально-економічні зміни, спостерігається значний розвиток міст, проводиться колонізація гірських регіонів. Станом на кінець ХІІІ століття на цих територіях нараховувалося понад 1500 сіл, а загалом населення словацьких земель становило близько 300 тис. чол. На півдні компактно проживали угорці. Етнічний склад став ще більш строкатим після приходу німців. Німецькі колоністи стали переважаючим прошарком у всіх середньовічних містах, проте не перевищували 1/5 населення Словаччини.

Щодо господарського розвитку, то тут основним заняттям залишалося землеробство, а з ХІІІ століття значного розвитку набувають гірничі промисли (зокрема в Банській штяниці). Спостерігається значний розвиток міст, виокремлюються привілейовані міста, які не підлягали владі місцевого жупана і могли створювати комуну та самостійно обирати органи управління(бургомістра, міську раду) за зразком західноєвропейських міст. Бургомістр повинен був затверджуватися королем. Його судова компетенція могла бути повною та розповсюджуватися на всі справи. Городяни мали право вільно обирати священика, користуватися угіддями. Право вільної ринкової торгівлі та зібране мито належали місту. Городяни звільнялися від сплати мита, натомість сплачували в казну ренту. Міста несли військову повинність – повинні були в разі військових дій виставляти певну кількість найманців. Існували міста королівські та приватновласницькі. До другої категорії належали ті міста, якими володіли світські та духовні феодали.

Великі міста, що мали вигідне географічне розташування, ставали осередками міжнародної торгівлі (Братислава, Тирнава, Легоча, Кошице – торгівля з Польщею, тощо)[4] .

Основу адміністративно-територіального складали комітати(або жупи). На словацьких землях було існували такі основні комітати:

- Братислава;

- Нітра;

- Тренчін;

- Комарно;

- Естергом;

- Тєков;

- Зволєн;

- Гонт;

- Новоград;

- Гемер;

- Спіш;

- Турня;

- Орава;

- Тур’єц;

- Абов;

- Ліптов.

В другій половині ХІІІ століття в управлінні жупами бере участь місцеве дворянство. Королівських жупанів призначав король. Жупи поступово трансформувалися в дворянські столиці, де представники дворянства мали адміністративні і судові функції. В ХІІІ столітті відбуваються зміни в соціальній структурі. Провідним станом виступає дворянство (в т.ч. королівські сервієнти та іобагіони, яких називали воїнами) та служила знать. Дворянство повинно було складати єдину групу з однаковими правами, однак в його стані виділяються три категорії:

- вище дворянство(барони) – власники великих земельних володінь й впливові сановники;

- середнє дворянство – нащадки старовинних дворянських фамілій і сервієнтів, які займали виборні посади в столичній резиденції;

- дрібне дворянство – нащадки замкових іобагіонів, які володіли невеликими земельними володіннями.

На рівні великого дворянства знаходилися церковні прелати(єпископи, пресвітери, абати монастирів).

Протягом ХІІІ століття сформувався клас феодально залежних людей, які мали право покидати землевласника за умови виконання повинностей. Більшість з них складали селяни, які обов’язково сплачували податок на корону та десятину церкві. Окрім того селяни сплачували натуральний чинш, працювали на вотчині феодала, доглядали за його резиденцією. Виділявся численний прошарок госпітів, до яких належали переселенці, які поселялися на володіннях короля чи магнатів. Щоб привабити їх землевласники надавали таким поселенцям певні пільги (звільняли на деякий час від податків тощо). Госпіти знаходилися між дворянством та залежною категорією населення.

На початку XIV століття (у 1301 році) перервалася династія Арпадів – засновників Угорської держави. Словацькі землі на цей час були розділені на дві частини:

- Західні області контролював магнат Матушляк (1260-1321 рр.)

- Східний регіон знаходився під впливом великого землевласника Огмодея Абі.

Основними адміністративно-територіальними одиницями в цей період залишалися королівські комітати. На території Словаччини існували комітати (жупи): Братислава, Нітра, Тренчин, Комарно, Естергом, Теково, Зволєн (тоді в неї ще входили Турєц, Ліптов і Орава), Гонт, Новоград, Гемера, Спіш, Турня, Абов (в нього входив і Шариш), Земплін і Унг (Уж). У південно-західній Словаччині ще зустрічаються згадки більш дрібних прикордонних жуп: Ступава стала складовою частиною Братиславської жупи; Шінтава, Глоговець, Вана і Шаштін були приєднані до Нітранської, а Граднянекал - прикордонна жупа (околиці Вановець) увійшла в Тренчинську жупу. Незвичайний адміністративно-територіальний устрій встановився в Спіші. Тут поряд з жупним управлінням існувала і жупа 10 спішських списоносців. Тутешні сакси мали самоврядування, резиденцією їх жупана (графа) була Левоча, а під 1274 р. згадується і жупан словаків (comes Sclavorum). В другій половині XIII в. в управлінні жупами починає брати участь і місцеве дворянство. Але королівських жупанів як і раніше призначав король, а жупани своїми заступниками призначали власних фаміліарів (сервієнтів). В кінці століття вже регулярно зустрічаються виборні судді з дворян (губернатори), які стояли на чолі районів жупи і одночасно мали і судові повноваження. Тим самим жупи поступово трансформувалися в дворянські столиці, де представники дворянства мали в своїх руках і адміністративну, і судову владу[5].

 

 

ВИСНОВКИ

Слов'янські землі, в тому числі словацькі були найбільш розвинутою частиною ранньофеодальної угорської держави. Слов'янське населення займалося землеробством і складалося з напіввільних селян, які мали обмежене право переходу й становили основну робочу силу в маєтках феодалів. Існував також досить численний прошарок особисто вільних "замкових людей", які підпорядковувалися жупанам.

Вже наприкінці XI ст. у словацьких землях виникло ремісництво. Наприкінці XII ст. розпочався процес розвитку міст як торговельно-ремісницьких центрів, які боролися за здобуття привілеїв. У містах діяло німецьке право, за винятком Спишських міст, де було запроваджене міське право і які підпорядковувалися безпосередньо королю. Пільгами користувалися й гірські міста, населення яких видобувало корисні копалини.

Входження словацьких земель до складу ранньофеодального Угорського королівства зумовило панування тут мадярської політичної культури. Етногенез словаків відбувався у межах Угорської держави, яка ізолювала їх від решти слов'янського світу. Вже в XIII ст. в писемних джерелах згадується термін "словацький". Отже, внаслідок підкорення словацьких земель мадярами вони остаточно втратили свою самостійність і перетворилися на звичайну провінцію Угорського королівства.

Битва при Мохачі 1526 р. та подальша експансія турків зумовили входження словацьких земель разом з Угорщиною до складу монархії Габсбургів і з 1540 р. понад 150 років ці території були тереном воєн з турками.

Внаслідок турецьких завоювань, посилення позицій Порти на Балканах, та облоги Буди в лютому 1538 р. було укладено договір, яким закріплювався поділ Угорщини та словацьких земель, що входили до її складу, між Фердинандом І Габсбургом, угорським магнатом Яношем Запольяї та турецьким султаном Сулейманом ІІ. Угорщина поділялася на три частини:

- центральна частина Угорщини, а саме «нижня Угорщина» разом з Будою підпорядковувалася турецькому султану;

- східна частина Угорщини з окремими комітатами(столицями) утворила Трансільванське князівство на чолі з Яношем Запольяї;

- західна та північна частина країни залишилися під владою Фердинанда Габсбурга, а левову частку цих земель складала саме Словаччина.

Фердинанд Габсбург проводить реформи по централізації державного управління, центр політичного життя угорських земель після захоплення турками Буди переходить відтепер до Словаччини. Основу її адміністративного устрою продовжували становити комітати.  З 1542 р. внутрішнім життям Угорщини займалася Королівська намісницька рада, яка знаходилася в Братиславі. Її основні функції зводилися до посередництва між королем та міськими адміністративними органами – комітатами (столицями).

З огляду на формування централізованих економічних органів габсбурзької монархії, в 40-х рр.XVI ст. у віддалених комітатах північно-східної Угорщини  поступово виокремлюються локальні органи. Так виникає Списька контора, яка регулювала фінансові питання 13 столиць, які знаходилися на схід від Ліптова, Зволена та Нововограду, аж до кордонів із Трансільванією. Столицею Списької контори спочатку був Шариський замок, а потім місто Кошіце. В її підпорядкування окрім 13 комітатів входили також вільні королівські міста – Кошіце, Бардейов, Пряшів, Сабінов, Легоча.

З утворенням Братиславської та Списької колегій виділився адміністративно-фінансовий кордон між східними та іншими землями Словаччини. Землі комітатів, які входили до юрисдикції Списької палати отримали відтоді назву «гірської Угорщини», а землі центральної та західної Словаччини разом із Задунав’ям – «низовинна Угорщина». Було проведено також значні зміни в військовому будівництві та формуванні[6]. Заходи спрямовані на централізацію держави дали значний результат

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.Хрестоматія з історії західних та південних слов’ян. Давня доба, середньовіччя. За ред. проф. В.І. Ярового. – К.,Либідь. 2011.,с. 329-350.

2.Історія західних і південних слов’ян ( з давніх  часів  до  ХХ ст.): Курс лекцій: Навч. посібник /За ред. В.І.Ярового. – К., 2001.,с. 172-180.

3.История Словакии. – М., 2003.,с.76-83.

4.История Чехословакии: В 3 т. – М., 1956-1960. – Т.1.1956., с. 84-90, 112-119.

5.Краткая история  Чехословакии. – М., 1988., с. 39-44.

6.Історія Центрально-Східної Європи: Посібник  /За ред. Л.Зашкільняка.- Л., 2001., с.105-107.

7.М. Кріль Історія Словаччини. Навчальний посібник. – Л.,2006., с. 35-57.

8. Дворнік Ф. Слов’яни  в  європейській  історії  та  цивілізації.-К.,2000.

9. Товтин Я.І. Словацькі землі та реорганізація управління Угорщини за правління Фердинанда І Габсбурга (1541-1547 рр.)// Вісник ЧНУ імені Богдана Хмельницького. Вип. 133-134. Серія: Історичні науки., с.189-194.

 

 

 



[1] Історія західних і південних  слов’ян  ( з  давніх  часів  до  ХХ ст.): Курс  лекцій: Навч. посібник  /За  ред.  В.І.Ярового. – К., 2001.,с. 172-180.

[2] Ілюстрацією цього є грамота угорського короля Бели ІІІ про права городян міста Трнави(1238 р.) Див. Хрестоматія з історії західних та південних слов’ян. Давня доба, середньовіччя. За ред. проф. В.І. Ярового. – К.,Либідь. 2011.,с. 331-332.

[3] М. Кріль Історія Словаччини. Навчальний посібник. – Л.,2006., с. 35-38.

[4] Хрестоматія з історії західних та південних слов’ян. Давня доба, середньовіччя. За ред. проф. В.І. Ярового. – К.,Либідь. 2011.,с. 338.

[5] История  Словакии. – М., 2003.,с.78-79.

[6] Товтин Я.І. Словацькі землі та реорганізація управління Угорщини за правління Фердинанда І Габсбурга (1541-1547 рр.)// Вісник ЧНУ імені Богдана Хмельницького. Вип. 133-134. Серія: Історичні науки., с.189-194.

Поділитись
4 430 views
КУПРІЄНКО - науково-публіцистичний блог: книги, статті, публікації. Україна. Київ. KUPRIENKO - Scientific blog: books, articles, publications.
Сайт розроблено, як науковj-gjge онлайн видання. Напрями - Історія України, Історія цивілізацій Доколумбової Америки: документи, джерела, література, підручники, статті, малюнки, схеми, таблиці. Most texts not copyrighted in Ukraine. If you live elsewhere check the laws of your country before downloading.