Прудивус С. В. Історичні погляди козацьких літописців

Прудивус С. В. Історичні погляди козацьких літописців

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, козацтво, літописи.

 

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І   Історичні погляди Самійла Величка за його Літописом…………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ ІІ Історичні погляди у літописах Самовидця та                  Г.Грабянки…………………………………………………………………8

ВИСНОВКИ………………………..……………………………………………12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………..….14

Вступ

Одним з блоків джерел до вивчення історії України є так звані козацько-старшинські літописи, створені протягом кінця  XVII –  початку XVIII століття. Їх авторами були вихідці з козацької старшини, які здобули освіту в Київській академії та мали можливість фіксувати  та аналізувати сучасні та минулі події.   Як і всі наративні джерела, літописи вимагають критичного підходу до вивчення та використання в науковому обігу. Кожен автор закладав у твір своє історичне бачення подій, надавав їм суб’єктивного забарвлення. Це стосується, насамперед, політичних ідей та візій майбутнього козацької держави, її устрою та взаємовідносин з Російською імперією. Крім того, літописці висловлювали різне ставлення до відносин в середині українського суспільства. Це все в комплексі і становить історичну концепцію, висловлену літописцем.

Мета нашого  дослідження полягає у визначенні історичних поглядів Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця шляхом аналізу історіографії та тексту.

Предмет дослідження  – історичні погляди козацьких літописців.

Об’єкт – літописи Самійла Величка, Самовидця та Григорія Грабянки.

Вивченням козацьких літописів у ХІХ столітті займалися такі вчені – археографи як О. Бодянський, О. Лазаревський та інші. Вивчення даної теми в  сучасній історичній науці представлене працями таких науковців  як          В. Шевчук, Я. Дзира, І. Дзира, Ю. Луценко. Вони уклали передмови до перевидання козацьких літописів у ХХ та ХХІ століттях. Літопису Самійла Величка присвячений науковий доробок М. І. Газізова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Історичні погляди Самійла Величка за його Літописом.

 

Самійло Величко – автор відомого літопису, що носить його ім’я.  Цей твір є невід’ємним джерелом вивчення козацької історії. Варто зазначити, що літопис виконує не тільки функцію трансляції знань про минуле, але й містить неактуалізовану інформацію, розкриттям якої і займаються                  історики – дослідники.  Таким шаром відомостей є суспільна позиція автора, його симпатія чи ворожість до тієї чи іншої верстви суспільства. Звичайно, він не лежить на поверхні, а вимагає широкого текстуального аналізу, з’ясування станового походження автора, його головні біографічні віхи, які б допомогли в більшій чи меншій мірі відобразитися на його суспільній свідомості, а отже, і в літописі.

Про життєвий шлях Самійла Величка знаємо досить мало. Основні відомості про себе він наводить у тому ж таки літописі. Дослідники встановили, що він походив з козацького роду з Полтавщини. Дату народження вираховують за літописним повідомленням про вступ на службу до Василя Леонтійовича Кочубея і визначають її 1670 роком.[1] З якого стану походив майбутній канцелярист невідомо. Як вважає В. Шевчук,  Самійло міг походити із старшиської родини, адже прізвище «Величко» було досить поширеним серед старшини.[2] Та як би там не було, він здобув освіту  в Київській академії, і у 20 років потрапив на особисту службу, як вже зазначалося, до В. Л. Кочубея, у якого перебував на посаді писаря. Проте вже у 1698 році Самійло потрапляє на службу до Генеральної  військової канцелярії. Як бачимо, автор  літопису все ж-таки потратляє до старшинської верстви.

Після страти його покровителя Василя Кочубея у 1708 році, а також переходу на бік шведів Івана Мазепи, Самійла Величка ув’язнюють. Під вартою канцелярист перебував до 1715 року, за підрахунками В. Шевчука.[3]

Потім його визволили, не без сприяння сина покійного Кочубея. Решту свого життя він прожив у селах Жуки та Диканька на Полтавщині.

Суспільні погляди Самійла Величка випливають з реалій тогочасного суспільства.  Вже в процесі формування козацького стану існував поділ на два соціальні прошарки, суспільне становище яких суттєво різнилося. До першого належали заможні козаки, ті, хто займав старшинські уряди в реєстровому війську, або ж вищі посади серед запорожців на Січі. Другий складало рядове козацтво, для якого важливим джерелом існування було “здобуття козацького хліба”. В ході Національно-визвольної війни 1648—1657 рр. з першого створюється чітко означений привілейований прошарок, а через декілька десятиліть фактичне розшарування набуло і юридичного оформлення .[4]  Крім того, суспільство було ще представлене широким станом посполитих, міщан та шляхти. Все це наклало свої відображення на літописця.

Суспільно – політичні візії Величка прослідковуються на його ставленні до різних соціальних груп, що так чи інакше пов’язані з козацтвом. Однією з них є, безперечно, гетьман. Діяльність гетьманів піддається аналізу. Як зазначає В. Шевчук, єдиним позитивно оціненим гетьманом у Літописі є Богдан Хельницький.[5]

_{У Літописі С. Величка представлено аналіз політичної діяльності ряду українських гетьманів. Цей аналіз репрезентує суспільно-політичні позиції самого літописця та офіційну ідеологію тогочасної Козацької держави. Центральна постать літопису, котрій дано найбільш позитивну оцінку, гетьман Б.Хмельницький. С.Величко цілком позитивно пише про діяльність гетьмана, зокрема здобуті ним права та вольності для Козацької держави вважає головним політичним здобутком. Союз Б.Хмельницького із московським царем оцінюється С.Величком позитивно, як єдино можливий вихід у тогочасній політичній ситуації. С.Величко засуджує гетьманів, котрі стояли на пропольських позиціях, зокрема І.Виговського, а також тих, які своєю діяльністю сприяли підкоренню України Росії.}[6]

_{С.Величко є послідовним прихильником автономного статусу України під протекторатом Росії, але не цілковитої залежності від неї. Наприклад,  він пише про посольства Хмельницького в різні держави: «Він наказав їм бути обережними і уважними, а сам відправив з Чигирина посольства до різних сторонніх монархів.»} [7] _{Ідея українського козацтва, зокрема аналіз його політичної діяльності та історичної ролі у літописі С.Величка є визначальною. Український літописець стоїть на загальнокозацьких позиціях, тобто виступає виразником інтересів не козацької еліти, а всього козацтва загалом. Для нього інтереси простого козацтва є такими ж важливими, як і інтереси старшини та гетьманів.}[8] _{Така позиція свідчить про демократичні тенденції у літописі С.Величка, його прагнення бути дійсно близьким до українського народу, складовою частиною якого він і бачить козацтво. Головна історична роль козацтва, за Величком, полягає у тому, що воно здатне творити і розбудовувати разом із «козакоруським» народом власну державу. Всі події з історії діяльності козацтва подаються у світлі цієї ідеї.  Особливої уваги  у літописі заслуговує Запорізька  Січ. саме вона є виразником того соціально справедливого устрою, який є ідеалом Величка.}[9] _{Це простежується і в тексті літопису. Автор наводить чисельні листи гетьманів до низового отамана Івана Сірка, в уста якого вкладає  мудрість у прийнятті політичних рішень.}

_{Отже,  Самійло Величко – генеральний канцелярист, виходець із середньої козацької  верстви. Історичні погляди Самійла Величка полягають у тому, що він по-перше, обстоює загальні права козаків, по- друге, не зовсім позитивно ставиться до амбіцій старшини та гетьманів після богдана Хмельницького. С. Величко був сторонником  союзу з Московою, проте виступав за автономію. зразком ідеального устрою він вважав Запорозьку Січ, на якій дотримувалися прав усіх її жителів – козаків.}

 

Розділ ІІ. Історичні погляди у літописах Самовидця та  Г. Грабянки.

Інші козацько-старшиські літописи, що їх ми аналізуємо,  це   твори так званого Самовидця та гадяцького полковника Григорія Грабянки. Вони є  незмінним джерелом у вивченні історії, а також суспільства та настроїв у  ньому.

Якщо про Григорія Грабянку ми знаємо хоч дещицю, то літопис Самовидця викликає гарячу дискусію, що триває ще й сьогодні. Назва твору досить умовна, адже відомостей  про автора зовсім немає. Дослідники дійшли висновку, що автор був безпосереднім учасником всіх описаних подій, тому й дали таку назву. Сучасні вчені О. Апанович, І. Дзира, Ю. Мисцик підтримують традиційну історіографічну традицію і вважають автором літопису Р. Ракушку-Романовського. Проте існує й інша версія, яку підтримують М. Петровський та ін.[10]

_{Головна політична ідея літописів Самовидця та Г.Грабянки – ідея автономності Козацької держави. У цих джерелах присутнє детальне і ґрунтовне розуміння даної політичної категорії, пояснення її сутності. Автори літописів обґрунтовували думку про те, що автономний статус Козацької держави є найбільш оптимальним для її існування в той історичний період. Самовидець і Г.Грабянка не були прихильниками залежності України від іншої держави, а вбачали її рівноправним партнером із державою-протектором. Союз між ними мислився перш за все як союз військовий, союз вільного з вільним і рівного з рівним. Автори літописів послідовно акцентували увагу на необхідності відродження та збереження давніх прав і вольностей українського народу.}

_{Самовидець політичний статус України вбачає виключно під протекторатом іншої держави, розглядаючи можливості російського, турецького, польського, швецького протекторату. Найбільш ефективним він вважає російський або швецький протекторат, до польського ставиться негативно, про що свідчить послідовна критика ним діяльності гетьмана І.Виговського. Політичні симпатії та антипатії Самовидця репрезентують мислення козацької старшини, а головною політичною ідеєю проголошується ідея автономності.}

 

Цікавим є те, що в оцінці діяльності Богдана Хмельницького автор дотримується стриманості. Особливо це стосується його союзу з Іслам- Гіреєм ІІІ. І все ж, хоча  і вказує на зарозумілість, однак симпатизує хмельницькому як здібному політику та дипломату.[11] Темними фарбами змальовується похід Хмельницького разом з ордами в Молдавію, як спустошення християнського краю на користь бусурманам. Про соціальні та політичні візії Самовидця красномовно свідчить і його характеристика гетьманування І. Виговського. Самовидець Підкреслено неприхильно змальовує його як прибічника Польщі. Навіть гетьманську булаву він одержав, підкупивши російського урядовця Хитрово «так словами лестивими, яко и подарунками уконтентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло» [12]. Нотки неприхильності в літопису можна вловити й щодо Суховія, ставленика кримського хана, бо татари шукали кандидатуру на запорізького гетьмана «пробіглца», і ним виявився писар Суховієнко .

Явно неприхильне, навіть вороже ставлення виявляє Самовидець до гетьмана Д. Многогрішного. Він до дрібниць визбирав усі його провини та «гріхи» й докладно їх описав. Автор звинувачує Многогрішного в смерті Брюховецького, у підступному здобутті гетьманської булави: «себі гетманства жичачій, назбирал компанії з литви, ляхов и иних немало, жеби оному зичливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую до Новгородка, и приказал оним, жеби собі цалого гетмана настановали» [13]. Коли ж його задуми здійснювалися, то він відмовлявся від булави «як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал и позводився на тое, которому и присягу виконали на послушенство»[14] .

Соціальні позиції у літописі Самовидця можна простежити на кількох моментах. Це, по-перше, негативне ставлення до основної маси козацької бідноти – черні, яка руйнує не тільки своїх ворогів, а й завдає шкоди старшині. «Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем всякого стану значним была и наругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, тоест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы, який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпних бід в побоях, напоях и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско приставати до того козацтва», – читаємо ми на сторінках літопису.[15]

_{Політична позиція Г.Грабянки витримана у дусі імперіалістичної доктрини російського царизму. Він є абсолютним прихильником протекторату Москви над Козацькою державою. Літопис Г.Грабянки є не стільки історичним твором, скільки багато в чому політичним трактатом.}[16] _{Його метою є не відображення політичної історії України, а представлення певної політичної позиції, суть котрої визначається утвердженням необхідності російського протекторату над Україною. Важлива риса політичного світогляду Г.Грабянки – усвідомлення державної традиції України від скіфів через Київську Русь до Козацької держави. Таким чином, Козацька держава представлена ним як спадкоємиця давніх державницьких традицій.}

_{Літописи Самовидця і Г.Грабянки є політико-державницькими джерелами доби Гетьманщини, що утверджують ідею української автономії, відображають провідні інтереси українського суспільства, зокрема козацької еліти. Концепція політичних відносин, зокрема правителя і народу, сформована у козацьких літописах Самовидця і Г.Грабянки, базувалася на суспільно-політичних традиціях Київської    Русі.} [17]    _{Водночас вона є породженням і політичним продуктом Козацької держави, відображенням позицій і поглядів не лише самих літописців, а й тих правителів, на замовлення яких писалися літописи.}

_{Надаючи оцінку феномену Хмельниччини, Г.Грабянка виступає послідовним прихильником автономного статусу України під протекторатом іншої держави, зокрема Росії.  Взагалі, Граб’янка підтримує промосковську позицію, характеризуючи тих чи інших діячів з точки зору відданості царю. Також    він називає    Володимира    Великого  «монарх і самодержець Росії».}[18]    

_{Літописець надає власну політичну оцінку Хмельниччини, представивши систему політичних позицій і державного мислення Б.Хмельницького. Він стоїть на тому, що гетьман був творцем Козацької держави зі статусом автономії під протекторатом іншої держави. взагалі, про Богдана Хмельницького автор тільки найкращої думки, оцінка його діяльності виражається в  таких словах: « … особливо за Богдана Хмельницького, преславного вождя запорозького, котрий стояв за вольності руські.»}[19]  _{Г.Грабянка надає власне бачення інституту гетьманства, політичну оцінку діяльності інших видатних постатей, котрі сприяли стабільності держави, дбали про її монолітність та єдність, а також представляє власну політичну оцінку доби Хмельниччини.}

 

Висновки

Вивчення історії України не можливе без вивчення періоду  становлення та розквіту козацької держави. Джерельна база цього періоду представлена різноманітними видами джерел, помітне місце серед яких займають і козацько-старшинські літописи. Найвідоміші та найактивніше уживані  науковцями є твори  генерального канцеляриста Самійла Величка, гадяцького полковника Григорія Грабянки та Самовидця, справжнім прізвищем якого вважається Ракушка-Романовський  ( хоча у історіографії точаться дискусії щодо цього питання).

Тематика літописів, загалом  подібна. Всі вони розповідають про період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, у більшій чи меншій мірі торкаючись радніших часів. Також розповідається про події періоду Руїни. Суспільні та політичні погляди авторів на власну історію випливають з конвою наративних джерел.

Самійло Величко дотримується загальнокозацької точки зору на історичні події. Він виступає за становий поділ на посполитих і козацтво, відстоює інтереси козацького стану,  ратує за справедливість серед козаків. ідеал суспільного устрою для нього – Запорізька Січ – вільна республіка, де кожний її член має змогу бути вільним у своїх діях, хоча й підлягав би безсумнівній дисципліні; кожен чоловік має право голосу. Дещо негативний підтекст зустрічається у його творі щодо старшини. С. Величко звинувачує  полковників у тому, що вони вболівають тільки за власний добробут.

Самовидець навпаки співчуває  шляхетському стану, “значним козакам”, виявляє неприхильність до низів, що грабують “значних”. Взагалі  в літописі можна простежити холодне, іноді відверто вороже ставлення до козаків.

_{Самовидець політичний статус України вбачає виключно під протекторатом іншої держави, розглядаючи можливості російського,турецького, польського, швецького протекторату. В оцінці діяльності гетьмана Б. Хмельницького він стриманий.}

Центральна постать літопису Г. Грабянки – образ Богдана Хмельницького, який  поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя. Грабянка приписує Хмельницькому промови у найзначніших справах та історичних моментах. Посмертну характеристику Б. Хмельницького автор витримує в дусі традиційних доброчесностей воїна-богатиря. Хмельницький має дві основні заслуги – визволення України від “тяжкого ярма лядського” та приведення її до російського монарха у підданство.

Загалом же усі козацькі літописи, що ми їх розглядали, як основний історичний акцент виділяють думку про автономію України в складі Російської імперії.

 

_{Список використаних джерел та літератури.}

_{Джерела}

1. Збірник козацьких літописів: Густинський,  Самійла Величка, Грабянки. – К., 2006.
2. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992.
3. Літопис Самовидця. – К., 1971.

 

Література

1. Газізов  М. І.  _{Літопис Самійла Величка про основні поведінкові типи українських гетьманів: матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції [“Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій”], (Київ, 25 жовтня 2007 року) / Київський національний університет імені Т.Шевченка – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – Ч. ІІ.}

 

1. Газізов  М. І.  _{Політичні ідеї Козацької держави у літописі Самійла Величка: матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції [“Дні науки філософського факультету – 2007”], (Київ, 18—19 квітня 2007 року) / Київський національний університет імені Т.Шевченка – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – Ч. ІІІ.}

 

1. Дзира Я. Передмова./ Літопис Самовидця. – К., 1971.
2. Лещук Є. «Літопис Самовидця» як українознавче джерело. // Українознавство. – 2006., № 2. ст. 113 – 116.
3. Луценко Ю. Передмова до Літопису./ Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992.
4. Сас П. Політична культура українського суспільства (кінець ХVІ – перша половина ХVІІ ст.):  – К., 1998.
5. Володимир Пришляк. Самійло Величко виводив українців від хозарів і сарматів. // Країна,  – 2010, №38, ст  54 -55.
6. Шевчук В. Самійло Величко та його літопис. / Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки.  – К., 2006.
7. Щербак .Українське козацтво: формування соціального стану.. – К, 2002.