4 171 views

Прудивус С. В. Історичні погляди козацьких літописців

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, козацтво, літописи.

 

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І   Історичні погляди Самійла Величка за його Літописом…………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ ІІ Історичні погляди у літописах Самовидця та                  Г.Грабянки……………………………………………………………...…8

ВИСНОВКИ………………………..……………………………………………12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………..….14


Вступ

Одним з блоків джерел до вивчення історії України є так звані козацько-старшинські літописи, створені протягом кінця  XVII –  початку XVIII століття. Їх авторами були вихідці з козацької старшини, які здобули освіту в Київській академії та мали можливість фіксувати  та аналізувати сучасні та минулі події.   Як і всі наративні джерела, літописи вимагають критичного підходу до вивчення та використання в науковому обігу. Кожен автор закладав у твір своє історичне бачення подій, надавав їм суб’єктивного забарвлення. Це стосується, насамперед, політичних ідей та візій майбутнього козацької держави, її устрою та взаємовідносин з Російською імперією. Крім того, літописці висловлювали різне ставлення до відносин в середині українського суспільства. Це все в комплексі і становить історичну концепцію, висловлену літописцем.

Мета нашого  дослідження полягає у визначенні історичних поглядів Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця шляхом аналізу історіографії та тексту.

Предмет дослідження  - історичні погляди козацьких літописців.

Об’єкт – літописи Самійла Величка, Самовидця та Григорія Грабянки.

Вивченням козацьких літописів у ХІХ столітті займалися такі вчені – археографи як О. Бодянський, О. Лазаревський та інші. Вивчення даної теми в  сучасній історичній науці представлене працями таких науковців  як          В. Шевчук, Я. Дзира, І. Дзира, Ю. Луценко. Вони уклали передмови до перевидання козацьких літописів у ХХ та ХХІ століттях. Літопису Самійла Величка присвячений науковий доробок М. І. Газізова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Історичні погляди Самійла Величка за його Літописом.

 

Самійло Величко – автор відомого літопису, що носить його ім’я.  Цей твір є невід’ємним джерелом вивчення козацької історії. Варто зазначити, що літопис виконує не тільки функцію трансляції знань про минуле, але й містить неактуалізовану інформацію, розкриттям якої і займаються                  історики – дослідники.  Таким шаром відомостей є суспільна позиція автора, його симпатія чи ворожість до тієї чи іншої верстви суспільства. Звичайно, він не лежить на поверхні, а вимагає широкого текстуального аналізу, з’ясування станового походження автора, його головні біографічні віхи, які б допомогли в більшій чи меншій мірі відобразитися на його суспільній свідомості, а отже, і в літописі.

Про життєвий шлях Самійла Величка знаємо досить мало. Основні відомості про себе він наводить у тому ж таки літописі. Дослідники встановили, що він походив з козацького роду з Полтавщини. Дату народження вираховують за літописним повідомленням про вступ на службу до Василя Леонтійовича Кочубея і визначають її 1670 роком.[1] З якого стану походив майбутній канцелярист невідомо. Як вважає В. Шевчук,  Самійло міг походити із старшиської родини, адже прізвище «Величко» було досить поширеним серед старшини.[2] Та як би там не було, він здобув освіту  в Київській академії, і у 20 років потрапив на особисту службу, як вже зазначалося, до В. Л. Кочубея, у якого перебував на посаді писаря. Проте вже у 1698 році Самійло потрапляє на службу до Генеральної  військової канцелярії. Як бачимо, автор  літопису все ж-таки потратляє до старшинської верстви.

Після страти його покровителя Василя Кочубея у 1708 році, а також переходу на бік шведів Івана Мазепи, Самійла Величка ув’язнюють. Під вартою канцелярист перебував до 1715 року, за підрахунками В. Шевчука.[3]

Потім його визволили, не без сприяння сина покійного Кочубея. Решту свого життя він прожив у селах Жуки та Диканька на Полтавщині.

Суспільні погляди Самійла Величка випливають з реалій тогочасного суспільства.  Вже в процесі формування козацького стану існував поділ на два соціальні прошарки, суспільне становище яких суттєво різнилося. До першого належали заможні козаки, ті, хто займав старшинські уряди в реєстровому війську, або ж вищі посади серед запорожців на Січі. Другий складало рядове козацтво, для якого важливим джерелом існування було "здобуття козацького хліба". В ході Національно-визвольної війни 1648—1657 рр. з першого створюється чітко означений привілейований прошарок, а через декілька десятиліть фактичне розшарування набуло і юридичного оформлення .[4]  Крім того, суспільство було ще представлене широким станом посполитих, міщан та шляхти. Все це наклало свої відображення на літописця.

Суспільно – політичні візії Величка прослідковуються на його ставленні до різних соціальних груп, що так чи інакше пов’язані з козацтвом. Однією з них є, безперечно, гетьман. Діяльність гетьманів піддається аналізу. Як зазначає В. Шевчук, єдиним позитивно оціненим гетьманом у Літописі є Богдан Хельницький.[5]

У Літописі С. Величка представлено аналіз політичної діяльності ряду українських гетьманів. Цей аналіз репрезентує суспільно-політичні позиції самого літописця та офіційну ідеологію тогочасної Козацької держави. Центральна постать літопису, котрій дано найбільш позитивну оцінку, гетьман Б.Хмельницький. С.Величко цілком позитивно пише про діяльність гетьмана, зокрема здобуті ним права та вольності для Козацької держави вважає головним політичним здобутком. Союз Б.Хмельницького із московським царем оцінюється С.Величком позитивно, як єдино можливий вихід у тогочасній політичній ситуації. С.Величко засуджує гетьманів, котрі стояли на пропольських позиціях, зокрема І.Виговського, а також тих, які своєю діяльністю сприяли підкоренню України Росії.[6]

С.Величко є послідовним прихильником автономного статусу України під протекторатом Росії, але не цілковитої залежності від неї. Наприклад,  він пише про посольства Хмельницького в різні держави: «Він наказав їм бути обережними і уважними, а сам відправив з Чигирина посольства до різних сторонніх монархів.» [7] Ідея українського козацтва, зокрема аналіз його політичної діяльності та історичної ролі у літописі С.Величка є визначальною. Український літописець стоїть на загальнокозацьких позиціях, тобто виступає виразником інтересів не козацької еліти, а всього козацтва загалом. Для нього інтереси простого козацтва є такими ж важливими, як і інтереси старшини та гетьманів.[8] Така позиція свідчить про демократичні тенденції у літописі С.Величка, його прагнення бути дійсно близьким до українського народу, складовою частиною якого він і бачить козацтво. Головна історична роль козацтва, за Величком, полягає у тому, що воно здатне творити і розбудовувати разом із «козакоруським» народом власну державу. Всі події з історії діяльності козацтва подаються у світлі цієї ідеї.  Особливої уваги  у літописі заслуговує Запорізька  Січ. саме вона є виразником того соціально справедливого устрою, який є ідеалом Величка.[9] Це простежується і в тексті літопису. Автор наводить чисельні листи гетьманів до низового отамана Івана Сірка, в уста якого вкладає  мудрість у прийнятті політичних рішень.

Отже,  Самійло Величко – генеральний канцелярист, виходець із середньої козацької  верстви. Історичні погляди Самійла Величка полягають у тому, що він по-перше, обстоює загальні права козаків, по- друге, не зовсім позитивно ставиться до амбіцій старшини та гетьманів після богдана Хмельницького. С. Величко був сторонником  союзу з Московою, проте виступав за автономію. зразком ідеального устрою він вважав Запорозьку Січ, на якій дотримувалися прав усіх її жителів – козаків.

 

Розділ ІІ. Історичні погляди у літописах Самовидця та  Г. Грабянки.

Інші козацько-старшиські літописи, що їх ми аналізуємо,  це   твори так званого Самовидця та гадяцького полковника Григорія Грабянки. Вони є  незмінним джерелом у вивченні історії, а також суспільства та настроїв у  ньому.

Якщо про Григорія Грабянку ми знаємо хоч дещицю, то літопис Самовидця викликає гарячу дискусію, що триває ще й сьогодні. Назва твору досить умовна, адже відомостей  про автора зовсім немає. Дослідники дійшли висновку, що автор був безпосереднім учасником всіх описаних подій, тому й дали таку назву. Сучасні вчені О. Апанович, І. Дзира, Ю. Мисцик підтримують традиційну історіографічну традицію і вважають автором літопису Р. Ракушку-Романовського. Проте існує й інша версія, яку підтримують М. Петровський та ін.[10]

Прудивус С. В. Історичні погляди козацьких літописців

Залишити відповідь

7 visitors online now
7 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 26 at 06:26 pm UTC
This month: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Прудивус С. В. Історіографія гуситського руху

Прудивус С. В. Історіографія гуситського руху історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія Середніх віків, Історія Чехії, гуситський...

Прудивус С. В. Рух декабристів в Російській імперії

Прудивус С. В. Рух декабристів в Російській імперії історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія Росії, Історія Нового...

Close