Петровський А. Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст.


2 449 views

Петровський А. Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст.

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Нової історії Азії та Африки, Історія Росії, Історія Китаю, колоніальна політика.

Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст.

Київ – 2012.

 

 

ЗМІСТ:

ВСТУП…… ………………………………………………………………3 стор.

РОЗДІЛ І. Розвиток російсько-китайських відносин та вирішення територіальних питань в кн. XVII - XVIII ст…….....…………………….5 стор.

РОЗДІЛ ІІ Процес встановлення російсько-китайського кордону в ХІХ столітті.……………………………………………………………………….10 стор.

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..14 стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………….15 стор.

 

 

ВСТУП

XVII-XVIII ст. були позначено швидкою експансією російських колоністів в Заураллі. Процес освоєння величезних територій Сибіру і Далекого Сходу відбувся дуже швидко. Всього через 150 років після повалення золотоординського іга (1480 р.) Росія вже встановила перші контакти з маньчжурами (1630 р.). Початок освоєння Росією Забайкалля і Приамур’я призвів до зіткнення в цьому районі її інтересів з інтересами Цінського Китаю.

Через курс на самоізоляцію династії Цінь та специфіку політичної лінії налагодження дипломатичних стосунків було складним завданням. Через різні обставини руські посольства 1608, 1616 (на чолі з Василем Тюменцем), 1654-1657 рр. (на чолі з Байковим) зазнали невдач, втім саме вони заклали основу подальших російсько-китайських відносин. У 1675-1678 рр. Китай відвідала делегація Спафарія, якій вдалося налагодити офіційне листування російського Сенату з китайською Ліфань-Юань («палатою відносин з варварами»). Втім до середини XIX ст. Росія не мала дипломатичного представництва в Китаї, а його роль виконувала заснована Петром I у 1716 р. духовна місія.

Російсько-китайські прикордонні конфлікти на локальному рівні починаються вже в XVII ст. Це пояснюється стихійним характером російської колонізації, що часто призводив до сутичок з китайським населенням, а також невизначеністю кордону між двома країнами. Російська колонізація викликала спротив з боку китайської влади, яка в свою чергу вживала заходів для її обмеження. Цінський уряд у 1652 р. вимагав, щоб піддані царя покинули зайняті ними землі на Амурі. Відбувся цілий ряд російсько-китайських зіткнень, центром яких стало російське поселення Албазін. Також китайцями у 1682 р. було збудовано лінію укріплень довжиною в 1300 км, що мала забезпечити захист від руських нападів. В таких умовах питання про територіальне розмежування між країнами постало особливо гостро.

У 1689 р. в Нерчинську відбулися російсько-китайські переговори наслідком яких стало укладення однойменного договору

Нерчинський договір став першим документом в історії російсько-китайських відносин, а також взагалі першим міжнародним договором укладеним Китаєм з європейською країною. Цей договір став фундаментом, відправною точкою подальших дискусій і переговорів щодо укладання остаточного російсько-китайського кордону.

Далі ми простежимо, як відбувалося врегулювання російсько-китайських відносин та встановлення міждержавного кордону з кн. XVII по другу пол. ХІХ ст., коли було остаточно закріплено питання кордону між двома сусідніми державами та визначено характер відносин між ними шляхом укладення серії договорів[1].

 

 

РОЗДІЛ І.

Розвиток російсько-китайських відносин та вирішення територіальних питань в кн. XVII - XVIII ст.

У XVII ст. продовжувалось просування російських поселенців все далі на схід до Тихоокеанського узбережжя. Цей процес здебільшого проходив мирно, оскільки мета російських першопрохідців полягала не в військовому підкоренні нових земель, а в їх господарському освоєнні. Велике значення для відкриття шляхів на схід мали експедиції В. Пояркова, Е. Хабарова, які відбувалися в сер. XVII ст. Вони поклали початок освоєнню широких і родючих просторів у Прибайкаллі та басейні р. Амур. Саме в цей період були засновані російські форпости в цьому регіоні: Іркутськ, Нерчинськ, і розташований далі всіх на схід Албазин, який згодом став центром воєводства.

Російське проникнення було зустрінуте маньчжурськими правителями вороже. Вони остерігалися встановлення сильної влади Російської імперії на північ від Маньчжурії, яку розглядали в якості тилу, здатного убезпечити їм укриття в разі вигнання з Китаю. В зв’язку з цим відношення Цинів до територій басейну р. Амур було дещо іншим, ніж у росіян. Вони прагнули військовою силою відмежувати цей край, причому не були зацікавлені в його господарському освоєнні.

Наштовхнувшись на збройний опір, російська сторона спробувала вирішити проблеми мирним шляхом. В Пекін для ведення переговорів з метою всатоновлення добросусідських відносин було відправлено ряд посольств: Ф. Байкова, І. Перфільєва, Н. Спафарія. Ці місії не завершилися налагодженням дипломатичних відносин між двома країнами. Причина полягала в небажанні цинської сторони будувати відносини з Росією на рівноправній основі, а, від російських послів вимагали визнання мало не васальної залежності від Китаю та ліквдації всіх поселень в басейні Амуру.[2]

Не домігшись від Росії зобов’язання припинити проникнення в райони Далекого Сходу, маньчжурська влада в середині 80-х рр. XVII ст. вирішила застосувати військову силу. Наступ на освоєні російськими поселенцями землі вони розпочали майже одразу після підкорення Тайвані. Уже в 1684 р. маньчжури спробували оволодіти абазинським укріпленим поселенням. В наступному 1685 р. Албазин був оточений 10-тис. маньчжурським військом, яке було озброєне 200 бойовими знаряддями. З російської сторони їм протистояло 450 чол., які окрім холодної зброї мали в своєму розпорядженні три гармати і чотири ядра. Після того, як цинські війська обклали укріплення дровами й запалили, російським людям довелося здатися. Умови капітуляції були досить м’якими: росіяни вийшли з фортеці в повному порядку, зберігши зброю. Восени того ж року поселенці повернулись в район Албазину, зібрали врожай і відновили укріплення, оточивши його більш надійними спорудами. Проте вже навесні наступного року маньчжури знову розпочали облогу укріплень. На цей раз  у них на озброєнні були десятки суден і сотні гармат. Незважаючи на великі втрати, захисники фортеці виявили сильний опір цинським військам, які мали значну перевагу в чисельності та озброєнні.

За умов сильного загострення відносин з ініціативи російського уряду, який прагнув вирішення конфлікту мирним шляхом, між сторонами розпочались переговори. Це відбувалось влітку 1689 р. в районі Нерчинська. Представники маньчжурського двору намагались вплинути на хід переговорів своїми погрозами застосувати військову силу. В цілому ж переговори відбувалися за несприятливої для росіян військової ситуації:гарнізон Нерчинська нараховував всього декілька сотень людей, тоді як цинське командування в цьому регіоні мало в своєму розпорядженні майже 10-тис. військо з десятками суден та сотнями гармат на озброєнні. За таких умов 27 серпня 1689 року було укладено перший російсько-китайський договір.  Згідно з цим договором кордон між Росією та Китаєм був визначений за верхньою течією р. Амур. Російська дипломатія була вимушена прийняти вимоги про виведення поселенців та військових формувань з територій по лівий берег Амуру, проте розмежування не було юридично закріплено через неузгодження в тестах документа. Нерчинський договір, який заклав основи міжнародних відносин між Росією та Китаєм, означав для Росії  втрату значних територій, які заселялись та освоювалися російськими людьми впродовж кількох десятиліть. Згідно з договором, Росія відмовлялась від Албазину, проте й цинські представники обіцяли, що Китай не буде створювати укріплень на втрачених Росією землях[3].

Після укладення Нерчинського договору Росія прагнула до розширення і зміцнення відносин з китайською державою.  1728 році відбувся обмін підписаними екземплярами договору, що отримав назву Кяхтинського. Укладений Кяхтинський російсько-китайський договір, встановив кордон між двома державами від перевалу Шабін Дабача до верхів'їв ріки Аргунь. В договорі визначалось питання кордону між Росією та землями, населеними монголами, вказувалось, що територіальне розмежування на Далекому Сході остаточно не завершено й залишається предметом для наступних переговорів. Договір вирішував питання торгових відносин між двома країнами та статус російської духовної місії в Пекіні[4]. Створена в 1715 р. російська духовна місія по суті відіграла роль першого дипломатичного і торгового представництва Росії в Китаї.

А відбувалось все таким чином. У 1724 маньчжурський імператор Китаю Інь Чжен направив своїх представників на російсько-китайський кордон з повідомленням про прагнення Цінської імперії підтримувати вічний мир з Росією і пропозицією надіслати послів для обговорення спірних питань.

Петровський А. Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст.

Залишити відповідь

9 visitors online now
9 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 27 at 11:42 am UTC
This month: 43 at 09-12-2017 03:19 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Петровський А. Основні етапи, форми та методи підкорення Індії і перетворення її в колонію Великої Британії

Петровський А. Основні етапи, форми та методи підкорення Індії і перетворення її в колонію Великої Британії історичний факультет Київського національного університету...

Петровський А. Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст.

Петровський А. Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст. історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Давня історія України, Київська Русь,...

Close