Петровський А. Основні етапи, форми та методи підкорення Індії і перетворення її в колонію Великої Британії

Петровський А. Основні етапи, форми та методи підкорення Індії і перетворення її в колонію Великої Британії

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Нової історії Азії та Африки, Історія Англії, Історія Індії, колоніальна політика.

Основні етапи, форми та методи підкорення Індії і перетворення її в колонію Великої Британії.

Київ – 2012.

 

 

ЗМІСТ:

ВСТУП…… ………………………………………………………………3 стор.

РОЗДІЛ І. Етапи переходу індійських територій під британський контроль. Хронологія та сутність загарбницьких кампаній……………………….6 стор.

РОЗДІЛ ІІ. Основні риси колоніальної англійської політики на індійських землях ………………………………………………………………..…….11 стор.

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..17 стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………….19 стор.

 

 

ВСТУП

Європейці виявили інтерес до індійських територій ще з епохи Великих географічних відкриттів. На ранніх етапах освоєння Індії їх успіхи обмежувалися створенням невеликих факторій вздовж узбережжя Аравійського моря та Бенгальської затоки. На поч. XVIII ст. вздовж індійського узбережжя з’явилися численні європейські форпости: португальські, французькі, голландські, британські, і навіть данські. Майже всі вони належали відповідним акціонерним компаніям, які створювали їх як осередки для освоєння та пограбування багатих на прянощі та цінну сировину індійських територій.

Ще 1600-1601 рр. була організована Ост-Індійська компанія, яка заклала початок англійському пануванню в Індії. Вона була не тільки торгівельним об’єднанням, а й значною військово-політичною силою, мала власний флот та армію, користувалась підтримкою уряду.  Торгівельні компанії знаходились в руках заможних купців, які завдяки монополіям даних їм короною, відтісняли від торгівлі середніх та дрібних купців[1].

Через деякий час Ост-Індійська компанія передала своє індійське помістя британській короні, отримавши при цьому дуже значну компенсацію за рахунок акціонерам Ост-Індійської компанії з індійського бюджету, тобто за рахунок індійських платників податку була виплачена компенсація в 3 млн. фунтів стерлінгів.

Так утворився державний борг Індії. Це фактично була продажна ціна Індії, Індією ж і виплачена. В подальшому всі адміністративні служби укомплектовувались виключно з англійців. Віце-королі, які прибували в Індію безпосередньо з Англії повинні були пристосовуватись до Індійської громадянської служби та опиратись на неї. Згідно з парламентським законом про індійські ради при віце-королі й губернаторах були створені законодавчі ради з дорадчими функціями. В законі про адміністративну реформу було сказано, що найважливіші питання політики – фінансів, оподаткування, релігії, відношень з індійськими князівствами та іноземними державами не підлягали обговоренню в радах. Ост-Індійська компанія отримала дозвіл Могольського правителя на відкриття факторії в Сураті на початку 17 ст. (через декілька років вона купила ділянку землі і заснувала Мадрас. В 1662 р. острів Бомбей був подарований Португалією в якості приданого англійському королю Карлу ІІ, а він передав його Ост - Індській компанії.

В 1690 р. було засноване місто Калькутта. Таким чином, до 17 ст. Англійці завоювали низьку опорних пунктів на індійському узбережжі. В глиб країни вони просувались дуже повільно. В результаті битва при Плессі в 1757 р. вперше відійшла під їх контроль обширна територія і за декілька років англійськими колонізаторами було підкорені Бенгалія, Біхар та Порісся, а також південне узбережжя Індії. Наступне масштабне просування у цьому наступі відбулось майже через 40 років на початку 19 ст. Це привело англійців до воріт Делі. Третій великий наступ відбувся після останньої поразки маратхів у 1818р.; четвертий наступ у 1849р., після воєн з сітхами, які й завершили процес завоювання Індії. Підхід англійців до кожної нової завойованої території мінявся у відповідності з цими перемінами й залежав також від характеру правлячої групи, котра була переможена англійцями. Так в Бенгалії, де перемога дісталася досить легко, мусульманські землевласники рахувалися правлячою верствою і політика англійців була направлена на підрив їх влади. В Пенджабі, навпаки, влада була захоплена у сикхів, і там спочатку не існувало антагонізму між англійцями і мусульманами. На більшій частині Індії маратхи були супротивниками англійців. Бенгалія першою в повній мірі відчула на собі англійське панування в Індії. Це панування почалось з відкритого пограбування населення і введення системи земельного податку. Результатом всього цього, навіть на перших порах став голод 1770 р., який забрав життя у третини населення Бенгалії та Бухара. Головним завдання торгівельних компаній являлась доставка індійських промислових товарів текстилю і т. д., а також прянощів і коштовного каміння та інших аналогічних товарів зі Сходу в Англію.  Торгівельні компанії відіграли значну роль в колоніальному завоюванні Індії, суть якого ми розглянемо детальніше й з’ясуємо його хронологію,основні форми та методи які були притаманні цьому явищу.

РОЗДІЛ І.

 Етапи переходу індійських територій під британський контроль. Хронологія та сутність загарбницьких кампаній.

У середині XVIII в. з європейців найсильніші позиції мали Індії французька і англійська Ост-Індійська компанії. Ряд завойовницьких воєн, які англійська Ост-Індійська компанія вела в Індії метою захоплення і колоніального поневолення ряду індійських територій, а також із метою знищення свого головного колоніального суперника – французької Ост-Індійської компанії. Між обома компаніями йшла збройна боротьба.

У січні 1761 р. англійська Ост-Індійська компанія здобула повну перемогу – вигнала французів з їхніх головного володіння – Пондішері. Її результати були закріплені в Паризькому договорі 1763 р., що завершив Семирічну війну в Європі. Війна в Карнатиці (князівство у південно-східній частини Індії) тривала з перервами з 1746 із 1763 рр. Обидві воюючі сторони – англійські і французькі колонізатори вели боротьбу за підпорядкування Карнатики під виглядом підтримки різних місцевих претендентів за владу в цьому князівстві. Перемогу в кінцевому підсумку здобули англійці, які оволоділи ще в січні 1761 р. головним опорним французьким пунктом на півдні Індії – Пондішері, що мало значення для завоювання Бенгалії.

У 1756 р. наваб Бенгалії, прагнучи запобігти вторгненню в його володіння англійців, почав проти них війну, захопивши їх опорну базу у північно-східній частині Індії – Калькутту. Проте війська англійської Ост-Індійської компанії під командуванням Клайва невдовзі знову заволоділи Калькуттою, розгромили в Бенгалії сили французів, які підтримували наваба, і завдали 23 червня 1757 р. його силам поразки при Плессі. У 1763 р. у Бенгалії, перетвореній на васальне володіння Компанії, спалахнуло повстання, яке було придушене англійськими колонізаторами. Разом із Бенгалією англійці завоювали ще одну область на середній течії Гангу, яка входила до складу бенгальського навабства.

У 1803 р. було завершено завоювання розміщеної на південь від Бенгалії Ориси, на території якої містилося кілька феодальних князівств, що підпорядковувалися Компанії. Індію широко експлуатували методами первинного накопичення капіталу. Ненависть народних мас до завойовників призводила до стихійних спалахів гніву.

У 1773 р. англійський парламент прийняв Акт про управління англійськими колоніями в Індії. Акт поклав кінець подвійному управлінню Бенгалією. Було ліквідовано рештки бенгальської незалежності, а наваба відправлено у відставку, призначивши йому персональну спадкову пенсію від Компанії Були ліквідовані номінально існуючі бенгальські органи адміністративного управління, і вся влада офіційно зосередилася в руках Ост-Індійської компанії. 1784 року прийнятий акт про введення системи «подвійного управління», суть якого полягала в тому, що діяльність Ост-Індської компанії підлягала контролю з боку британського уряду. У 1775 р. Ост-Індська компанія початку війну проти маратхів. 1778 р. англійські війська зазнали важкої поразки. У цей час було організовано військовий союз з метою вигнання англійців з Індії, у нього ввійшли, крім маратхів, Хайдарабад, правителі якого були роздратовані зазіханням своїх англійських покровителів на їхньому володіння. Головною силою у цьому союзі був Майсур.

У 60-70-ті рр. він став найбільшою феодальною державою Південної Індії. Перша англо-майсурська війна (1767-1769 рр.) завершилася поразкою Ост-Індської компанії, а на початку другої англо-майсурської війни англійці зазнали серйозної поразки й компанія опинилася в загрозливому становищі. Після втрати північноамериканських колоній правлячі кола Англії стали виявляти дедалі більшу зацікавленість у розширенні володінь в Індії. У 1783 р. закінчилася англо-французька війна і Франція зобов'язалася припинити військову допомогу Майсуру.

В Індії сили здатні чинити опір не були об'єднані. У стані союзників взяли гору вузькокласові і династичні інтереси, і коаліція розпалася. Це дуже полегшило колонізаторам здійснення їх політики "розділяй і владарюй". У 1790-1792 і 1799 рр. Англія вела війни з незалежною феодальною державою Майсур, глава якої був непримиренним супротивником англійських колонізаторів. У результаті воєн Майсур втратив половину своєї території, а потім і свою незалежність, ставши васальським князівством.

З падінням Майсура південна Індія втратила справжній центру опору англійським колонізаторам. Тепер колонізаторам протистояли Сикхське і маратхські князівства. Сикхи відхилили пропозицію маратхів про союз проти англійців і уклали в 1806 р. угоду з Компанією про мир. Компанія обіцяла не захоплювати сикхської території, якщо уряд Пенджабу у свою чергу не буде приймати антианглійських актів чи укладати спілки із супротивниками компанії. Це була держава з міцною економікою, сильною центральною владою і потужною армією.

Колонізатори тверезо оцінювали силу молодої держави. Вони вирішили не вступати в збройне протистояння і не ставили перед собою безпосередньої мети негайного завоювання Пенджабу. Попри занепад в економіці і політичну роздробленість конфедерації маратхські князівства все ж становили серйозну перешкоду для зміцнення англійської влади в Індії.

На початку XIX в. загарбницька політика Ост-Індської компанії різко активізувалася. Одним із заходів підпорядкування феодальних князівств стала так звана субсидіарна система[2]. Компанія примусила феодальних князів укласти ряд договорів. За ними створювали на території князівств і за їх рахунок військові загони під командуванням англійських офіцерів.

Феодальні князівства позбулися права зовнішніх угод і перетворювалися на васалів Ост-Індської компанії. Такий характер носили договори з Хайдарабадом (1800 р.), Аудом (1801 р.) і рядом інших князівств. Почалася смуга довгих воєн із маратхами.

У другій англо-маратхській війні 1802-1805 рр. англійським військам вдалося розгромити маратхських князів поодинці. Для надання видимої законності політичному панування компанії англійці фіктивно зберегли династію Великих Моголів й компанія відтепер править країною від її імені. Наступна військова компанія англійців на території Індії – боротьба за підкорення Пенджабу розгорнулася лише через тридцять років.

Через тридцять років розгорнулась наступна військова кампанія англійців — наступ на Сінд та Пенджаб. У 1832 році британці підписали з еміром Хайдарабаду договір, згідно з яким британські піддані отримали право плавати по Інду з комерційною метою. В 1839 році сіндські еміри були змушені прийняти умови договору про фактичний британський протекторат. Після англо-афганської війни емірів звинуватили в нелояльності і організували каральну експедицію на Сінд, внаслідок якої в 1843 році було захоплено Хайдарабад. Сінд було анексовано.

В 1809 році правитель держави сикхів Ранджит Сінг заключив з британцями Амрітсарський договір, за яким було встановлено кордон між Пенджабом та британським Сіндом. Однак в 1840-х роках англійці зміцнили свої прикордонні форти і зосередили армію на кордоні. Сикхи зрозуміли, що війна з британцями стає незворотною і перейшли кордон. В ході першої англо-сикхської війни в 1845—1846 років було зайнято Лахор. Друга війна з сикхами (1848—1849) призвела до захоплення Мультану і встановлення британського контролю над Пенджабом та ліквідації сикхської державності.

В період з 1838 по 1849 роки у війнах з сикхами та афганцями британське панування було остаточно встановлено в межах кордонів усієї Індії, населення якої на той час сягало майже 250 млн. чол. І лише в глибинах країни в оточенні колоніальних володінь Ост-Індської компанії ще існувало декілька невеликих автономних індійських князівств, пов’язаних з Компанією системою субсидіарних договорів. Проте за генерал-губернаторства лорда Дж. Е. Дальгузі (1848-1856 рр.) їх також було зліквідовано за допомогою різних методів. Генерал-губернатор пропонував місцевим правителям солідні відкупні пенсії за відмову від влади або від призначення наступників і лише в крайньому випадку вдавався до двірцевих переворотів. Внаслідок такої гнучкої та хитрої політики до володінь Ост-Індської компанії у 1848 р. приєднали Сатар, у 1849 р. анексували Пенджаб. У 1853 р. втратили рештки своєї автономії Нагпур і Джгансі, а також область Берар. І нарешті в 1856 році після анексії князівства Ауд вся Індія в її історико-географічних межах була остаточно інкорпорована в колоніальну систему Ост-Індської компанії.[3]

В 1857-1859 рр. спалахнуло національно-визвольне повстання сипаїв, яке стало останньою спробою Індії повернутися до своїх традиційних порядків та позбутися ненависного індійцям колоніального режиму. Повстання було жорстоко придушено, однак британський уряд зробив певні висновки з цих подій. У 1858 р. Парламент прийняв «Акт про краще управління Індією» чим було ліквідовано Ост-Індську компанію, а управляння Індією зосереджувалось в руках генерал-губернатора, який призначався королевою й підпорядковувався урядові. Зважаючи на повстання сипаїв було збільшено відсоток європейців у війську.

У 1877 році королева Вікторія прийняла титул імператриці Індії. Цим формально було закріплено інкорпорацію Індії під зверхність британської корони.

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

Основні риси колоніальної англійської політики на індійських землях.

В середині  XVIII ст., коли англійці від торгівлі перейшли до прямого завоювання Індії, Англія була передовою державою світу. Вона пройшла довгий шлях розвитку мануфактури, що сприяло появі машинного капіталістичного виробництва. Торгівля зі Сходом збагачувала англійських купців, а процес захоплення та грабунку Бенгалії дав поштовх для первинного накопичення капіталу в Англії.

Індія ж на той час була державою, в якій феодальний спосіб виробництва ще не вичерпав своїх можливостей. Розпад Могольської імперії не призвів до краху феодалізму в Індії. Маратхський союз князівств, який зазнав жорстокого удару в 1761 р. в битві з афганцями при Паніпаті, через декілька років відійшов від цього удару й продовжував зміцнювати свою могутність, претендуючи на провідне становище в Індії. Слабкість держави маратхів дала змогу піднятися на півдні Індії іншій феодальній державі – Майсуру, яка була настільки сильною, що двічі вигравала військову кампанію проти англійців і до самого кінця XVIII ст. залишалась для них сильним противником.

Разом з тим в Індії відбувався певний розклад кастової системи, посилювалось закабалення селян і ремісників торгівцями та лихварями, спостерігається ряд інших явищ, які вказують на те, що Індія хоч і повільно, а проте крокувала до виникнення капіталістичної системи.

В середині XVIII ст., коли розпочалось завоювання Індії, Англія вже пережила двохсотлітній мануфактурний період й стояла на порозі промислового перевороту та введення великої машинної промисловості. В цьому й полягала одна з основних причин перемоги Англії над Індією.[4]

Спочатку англійці, завоювавши Бенгалію, просто займались грабежем, Вони розграбували скарби бенгальського наваба, а нового наваба змусили сплачувати їм великі суми у вигляді «подарунків» та «компенсацій». Розміри цього грабежу важко визначити. Золото й коштовності були вивезені з Бенгалії на таку велику суму, що стали одним із джерел первинного накопичення капіталу та розвитку капіталістичних відносин в Англії. Недарма пізніше за Індією закріпилась характеристика «найкоштовнішої перлини в короні Британської імперії».

Утвердившись в Індії, англійці монополізували фактично всю внутрішню торгівлю Бенгалії за допомогою введення системи «дастаків». Всі ці заходи призвели до різкого збільшення податкового тягаря й розорення бенгальських ремісників та селян, проте до 1772 р.(тобто до ліквідації системи т. зв. Подвійного управління Клайва) англійці безпосередньо не займалися експлуатацією бенгальських селян. Коли земельний податок став важливим джерелом доходу Ост-Індської компанії, було різко збільшено розмір податків, й до 1793 р. головним методом їх збору була здача їх на короткостроковий відкуп тому з відкупників, хто більше заплатить. На селі англійці спочатку не змінювали існуючої форми феодальної експлуатації, але настільки збільшили феодальний гніт, що за кілька років свого панування довели бенгальське населення до страшного голоду 1770 року. З початком промислового перевороту, коли Англія перетворилась на потужну капіталістичну державу, колоністи стали поширювати своє панування і на інші індійські території, почали змінювати попередні методи експлуатації країни. В першу чергу зміни торкнулися системи експлуатації індійського селянства. Спочатку в Бенгалії, а потім в інших районах була введена так звана система Постійного землеустрою, за якою посилювався податковий тиск на селян.

Нові форми використання ресурсів Індії в інтересах англійських завойовників з’явились пізніше в зв’язку з тим, що в колоніальній політиці на перший план виступили інтереси фабрикантів. Тоді Індія перестала бути в їх очах виробником неповторних східних товарів та найкращих в світі тканин, як це було в XVII-XVIII ст. Навпаки в XІX ст. Індія стала ринком збуту готових англійських товарів і джерелом сировини Індії для англійської промисловості. Перетворення Індії в ринок збуту та джерело сировини для англійських фабрик та заводів призвело до необхідності в деяких змінах в економічному устрої країни. Колонізаторська політика Англії була спрямована на збільшення ввезення англійських товарів  до Індії та зменшення індійського експорту. Для зручного переміщення товарів будували нові шляхи сполучення, залізниці, з’явилися фабрики по виробництву парових машин. Структура залізниць налагоджувала зв’язок з портами, що сприяло переміщенню товарів, натомість не давало можливості для налагодження економічних зв’язків всередині країни. Так само будувалися фабрики по виробництву сировини, яка призначалась не для індійської промисловості, а для вивезення до Англії.[5]

На початку XIX в. експорт тканин з Індії, що втратили європейський ринок в конкуренції з фабричними товарами, практично припинився. Спочатку він був замінений вивезенням бавовняної пряжі, але незабаром поряд з англійськими тканинами в Індію стала надходити і продукція англійських прядильних фабрик. Експорт англійського текстилю став особливо рости після того, як в 1813г. англійська промислова буржуазія домоглася скасування торгової монополії Ост-Індської компанії. За період 1814 - 1835 рр. ввезення англійських тканин зросло більш ніж в 65 разів, а пряжі в 1818 - 1836 рр. – більш, ніж в п'ять тисяч разів! З початку століття в системі колоніальної експлуатації Індії поряд зі старими методами грабежу для першопочаткового накопичення капіталу все більшого значення став набувати метод, властивий для епохи промислового капіталізму, - перетворення країни на ринок збуту товарів метрополії. Колоніальне завоювання внесло зміни і в положення індійського купецтва, яке протягом XVIII ст. зміцнило свої позиції і збагатилися внаслідок фінансування військових операцій правителів феодальних держав, відкупів земельного податку та розширення сфери торговельних операцій на основі підвищення рівня товарності сільського господарства і ремесла та складання загальноіндійського ринку. Поступово з його середовища виділився найбільш багатий прошарок, що обслуговував в якості молодших партнерів англійських фірм експортно-імпортні операції, а також виступав у ролі постачальників, що працювали на цивільну адміністрацію і військові формування Компанії. Почався процес становлення індійської торгової буржуазії. В останньому десятилітті XVIII - першій третині XIX ст. були закладені основи системи колоніального управління Індії. У 1784 р., при черговому перегляді хартії Ост-Індської компанії англійським парламентом було засновано Контрольну раду, до якої перейшло право вирішення всіх найважливіших питань управління Індією. Тим самим в інтересах широких кіл англійської торгово-промислової буржуазії був посилений урядовий контроль над діяльністю Компанії. Однак Рада директорів Компанії зберігала право призначення цивільних і військових чинів в колоніальний бюрократичний апарат. Найнижчою ланкою колоніальної адміністрації став колектор, англійський чиновник, який зосередив у своїх руках функції цивільної, поліцейської та судової влади на рівні дистрикту (округу). Колектори, а також реорганізовані цивільні та кримінальні суди (на чолі з суддями-англійцями), що спиралися в основному на норми індуського і мусульманського релігійного та звичаєвого права, підпорядковувалися губернаторам (і їх радам) Мадраського й Бомбейського регіонів, які, в свою чергу, були підконтрольні генерал-губернатору Бенгалії, Раді директорів Компанії та Контрольній раді у Лондоні. Привілейоване становище англійців юридично закріплювалося їх підсудності не індійським судам, а лише Вищому суду в Калькутті. Поступово в країні створювалася надзвичайно громіздка система колоніальної бюрократії, основне завдання якої полягало в забезпеченні податкових надходжень у скарбницю, створенні сприятливих умов для діяльності англійського торгового підприємництва та підтриманні порядку, тобто придушенні будь-якого опору новим керівникам країни. Це ж завдання стояло і перед більш ніж двохсоттисячною Синайською армією, дислокованою в трьох регіонах Індії. Англійське колоніальне завоювання завдало серйозного матеріального збитку практично всім соціальним верствам індійського суспільства. Тому вже в перші десятиліття після встановлення влади Компанії почався активний опір англійцям. Перші його осередки виникли в Бенгалії і сусідніх областях Дворіччя, де вже в 1760-ті роки спалахували виступи селян проти податкового грабежу, що здійснювався Компанією та її агентами. Найбільш тривалим, був антианглійський рух бенгальських селян, що тривав до середини 80-х рр., ним керувала індуїстська секта. Одночасно в ряді місць спалахували селянські повстання, викликані свавіллям відкупників податків (наприклад, в Рангпур і Дінаджпурі в 1783 р.). Протягом тридцяти років з особливим завзяттям вели боротьбу представники народності чаура. До їх повстання в 1788-1789 рр. приєдналися маси бенгальського селянства в Міднапуре і Бірбхуме. У найбільшому виступі проти англійців у Дворіччі у 1781 р. в васальному князівстві Бенарес брало участь як міське, так і сільське населення. В кінці XVIII - початку XIX ст. найбільш серйозний опір колоніальній адміністрації в Південній Індії чинили індійські феодали, підтримані селянами-общинниками, в Малабарському окрузі та в князівстві курга. Ряд виступів та повстань спостерігався і на початку ХІХ ст. Невдоволення маси міського населення, перш за все розорених ремісників, проявлялося в «Голодних бунтах» (наприклад, в Мадрасі в 1803 р., Бенаресі в 1809-1818 рр.). Час від часу там відбувалися виступи сипаїв, найбільші з яких - в гарнізонах Веллора (1806 р.) і Барракпура (1824 р.). [6]

Всі антианглійські виступи, незважаючи на короткочасні успіхи повсталих, в кінцевому рахунку зазнавали поразки не тільки через перевагу військової організації колоніальних властей, але й тому, що відбувалися спонтанно, були розрізнені, не мали належної військово-політичної підготовки. Їх феодальні керівники, які прагнули відновити становище, яке існувало до англійського завоювання, часто легко йшли на компроміси з колоніальною адміністрацією. Сама політична та ідеологічна спрямованість антиколоніальної боротьби на її першому, феодальному етапі історично визначила її невдачу. Опір англійському колоніалізму зберігав подібний характер і в наступному етапі історії британського панування в Індії. На першому етапі англійської колоніальної експансії духовне життя індійців практично не зазнало будь-якого впливу європейської культури. У XVIII в. відбувалося зближення між індуською і мусульманською релігійними спільнотами. У ряді місць прихильники обох релігій стали вшановувати загальні для них релігійні святині. В основі цього процесу лежало виникнення в ході розпаду Могольської держави утворень, які об'єднували в своїх кордонах більш-менш етнічно однорідне населення. У мусульманській громаді спостерігалася велика активність, пов'язана, зокрема, з діяльністю суфійської школи середини XVIII ст., послідовники якої в перші десятиліття XIX в. зуміли створити розгалужену мережу секти на великому просторі Північної Індії, особливо в Біхарі.

В архітектурі та образотворчому мистецтві протягом другої половини XVIII в. йшли суперечливі процеси. З одного боку, відбувався занепад старих центрів мусульманської культури епохи Моголів, звідки в столиці йшла міграція майстрів мініатюри, скульпторів та архітекторів. З іншого - виникали нові школи індійської мініатюри і настінного живопису в Північно-Західній Індії, об'єднані загальною назвою орачі, в яких своєрідно поєднувалися традиції як могольської, так і раджпутської мініатюри. У нових столицях - Лакхнау в Ауді, Муршідабаде в Бенгалії, Серінгапа-Тамі в Майсурі - зводилися палаци і культові мусульманські споруди. До цього ж часу відноситься споруда палаців і храмів у ряді столиць раджпутських князівств - Джайпурі, Джодхпуре, Удайпур. В той же час в центрах колоніальної експансії, зокрема в Калькутті, з'являються перші паростки освіченості європейського типу. В кінці XVIII в. в Калькутті, а на початку наступного сторіччя - в Бомбеї були засновані Азіатські товариства, перші наукові установи європейського типу. Російський мандрівник і музикант Герасим Лебедєв, який жив у Калькутті в 1785-1797 рр., 1795 р. відкрив у ній перший театр європейського типу, в якому були поставлені дві п'єси на розмовному бенгальською мовою. На початку XIX в. в Калькутті стала виходити газета бенгальською мовою. В кінці 50-х рр. створюються університети, зокрема в Калькутті. В Індії почав формуватися прошарок міського населення, який виявляв інтерес до іноземної культури.

 

 

ВИСНОВКИ.

Втративши свої колонії у Північній Америці, Англія звернула свій погляд на Індію, і в війнах з сикхами і афганцями британське панування було остаточно встановлено в межах етнографічних, політичних і військових меж усього ост-індського континенту у результаті приєднання Синду і Пенджабу. Скарби, які поступали з Індії в Англію здобувалися шляхом прямої експлуатації країни захоплення величезних багатств. Індію заполонили вироби англійської промисловості. Що стосується місцевої промисловості, то вона переживає занепад. З 1784 р. становище Індії все більше погіршувалось.

Позики в Англії, вкладення капіталів англійської буржуазії в певні галузі виробництва, призводило до занепаду в інших галузях виробництва. Створюється індійська армія, організована і вимуштрувана британськими офіцерами; з'являється вільна преса під контролем англійських колонізаторів.. Покращуються і відроджуються іригаційні споруди й внутрішні шляхи сполучень. Залізничні дороги сприяли розвитку галузей, що обслуговувалися залізницею. Сільська громада, її економічна основа, яка трималась на самоврядуванні була зруйнована.

Усі ці наслідки мали і позитивний і негативний характер. Спільним результатом колоніального пограбування Індії в другій половині XVIII в. – початку XIX ст. вважалося величезне руйнування продуктивних сил. Відбувалося зменшення чисельності населення скорочення опрацьовуваних площ. Таким чином, з розвитком капіталізму в імперської економічної системи відбувалися певні зрушення: колонії повністю зберігали своє значення як джерела збагачення що пануватимуть класів, але значно збільшилася їхня роль як ринків збуту товарів, об'єктів вигідного вкладення капіталів і, почасти, об'єктів заселення.

Перемогу англійців забезпечили переваги в озброєнні, військовій організації, а також численні інтриги та підкупи. Захоплення Індії значно прискорило промисловий переворот в Англії. Ввіз промислових товарів до Індії вплинув на погіршення матеріального становища індійських ремісників. Зростання впливу англійців відбувалось на загальному фоні посилення в країні позицій колоніального капіталу та економічних перетворень в державі. Втручання колоніальної адміністрації у внутрішні справи країни і, передусім, в аграрні відносини, що складувались століттями, призводило до серйозних конфліктів і руйнації традиційної системи цінностей.

Однак англійське завоювання мало й чимало позитивних сторін, які проявлялися в впровадженні цінних надбань європейської культури, науки, системи політико-адміністративного управління в життя індійського суспільства. Це викликало значний спротив з боку індійців. Проте англійська колоніальна система міцно утвердилася на індійському ґрунті й індійцям довелося з цим змиритися.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.

1.Антонова К.А.. История Индии. - М., 1979.

2. Антонова К.А. Английское завоевание Индии в XVIII веке. - М., 1958.

3. Новая история Индии / под ред. Антоновой К.А. - М., 1961.

4. Паниккар К.М. Очерки истории Индии / пер. в англ. - М., 1961.

5. Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки. Постсередньовічний Схід(XVIII-друга половина XIХ ст.). – К.,2007.

6. Синха Н.К., Банерджи А.Ч. История Индии / пер. с англ. Л.В.Степанова. - М., 1954.

7. Всемирная история в 24 т. Т. 14. Период английского завоевания. – Минск, 1998., с.295-317.

8. История Востока в 2 т. Л.С. Васильев. История Востока IV Восток в новое время (конец XVIII — начало XX вв.). Книга 1. – М.,2004.,с.167-181, 423-433.

 



[1] Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки. Постсередньовічний Схід (XVIII-друга половина XIХ ст.). – К.,2007.

[2] Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки. Постсередньовічний Схід (XVIII-друга половина XIХ ст.). – К.,2007,с.195.

[3] Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки. Постсередньовічний Схід (XVIII-друга половина XIХ ст.). – К.,2007, с.219.

[4] Антонова К.А. Английское завоевание Индии в XVIII веке. - М., 1958,с. 264.

[5] Антонова К.А. Английское завоевание Индии в XVIII веке. - М., 1958,с. 268.

[6] . История Востока в 2 т. Л.С. Васильев. История Востока IV Восток в новое время (конец XVIII — начало XX вв.). Книга 1. – М.,2004., 423-433.

Поділитись
8 405 views
КУПРІЄНКО - науково-публіцистичний блог: книги, статті, публікації. Україна. Київ. KUPRIENKO - Scientific blog: books, articles, publications.
Сайт розроблено, як науковj-gjge онлайн видання. Напрями - Історія України, Історія цивілізацій Доколумбової Америки: документи, джерела, література, підручники, статті, малюнки, схеми, таблиці. Most texts not copyrighted in Ukraine. If you live elsewhere check the laws of your country before downloading.