Звіт графа Фернана Нуньєса про подорож до Польщі (1670 р.)

Козацтво в іспанських джерелах XV–XVI століть.
 

«Звіт графа Фернана Нуньєса про подорож до Польщі (1670 р.)».

 
В історіографії цей текст мало відомий. Кілька фрагментів перекаладала на польску мову Г. Маковецька. Єржі Аксер, що вивчав кореспонденцію Яна Дантишека, згадав про його існування в Національному Історичному Архіві в Мадриді. В іспанській історіографії він, мабуть, взагалі не відомий.
Текст зберігається в книзі під позначкою 727 (зв’язка 3272) у Державному Відділі, яка являє собою колекцію документів, що стосуються Польщі в XVI, XVII, XVIIIстоліттях. Серед них заходиться анонімний опис Польщі, написаний іспанською мовою в 70-х роках XVIIIст. Опис має 10 сторінок і починається словами «Стверджують, що велика чисельність Сарматій…».
Стиль письма вказує нам на те, що текст був написаний одним автором, але він часто використовував різні граматичні форми для однакових слів. Це типові форми для давнього кастельяно, але зараз такі вже не вживаються. Перед текстом латиною розміщено опис чотирьох кандидатів на польский трон в 1669 році. Але важко сказати, чи написані обидва тексти одним і тим самим автором, хоча є деяка схожість. Сам текст не підписаний і не датований, а також не відомо для кого він написаний.
На останній сторінці тексту є дуже важлива інформація: «Короля звати Мічаель Висновєске, нащадок стародавніх князів Литовських, йому від 27 до 30 років…»
Автором тексту опису Польщі в 1670 році, ймовірно, був граф Фернан Нуньєс. Він прибув у Варшаву 18 вересня 1670 року з приводу весілля короля Міхала Корибута Вишневецького та Елеонори Марії Австрійської, дочки імператора Фердінанда IIIі мантуанської принцеси Марії Гонзагі, але завершив свій вояж Фернан Нуньєс у Стокгольмі. 22 вересня він був прийнятий на аудієнції польским монархом, що подарував йому картину зі своїм портретом. У Варшаві він пробув 2 тижні і виїхав 7 жовтня до Швеції через Гданськ.
 
ТЕКСТ:
Стверджують, що велика кількість Сарматів, яких звів один з вождів на ім’я Лєко, проник в Гірканський ліс, вирубав гори, що вони зайняли, які нині називаються Полонія, і почали її обживати, а тому давні жителі знали її як Європейську Сармасію.
Королівство Полонія простягається на 240 німецьких ліг, зі Сходу на Захід; її довжина близько 200 ліг, на Сході вона межує з Московітами і пустелями, що знаходяться між Лукранією і Тартарами, на півдні – Валахія, Верхня Унгрія і Сілезія, на Заході – Бранденбурзька Марка і Верхня Померанія, на Півночі – Балтійське море, що в давнину називалось Сарматським. Це рівнинний край, у більшості болотистий і густолісистий, має багато річок, що роблять його родючим; головними [річками] являються Вістула, Дана, Арба, Друова і Бористенес. [Цей край] рясною є пшениця, ячмінь та інше зерно, хоча більше завдяки великому розміру місцевості, ніж перевагам землі, яка в більшій частині пісчана, а також рясніє рибою та звіриною. Назви її провінцій такі: Велика і мала Полонія, Литванія, Русія, Прусія, Московія, Самохісія, Померанія та Лівонія. Від першої бере свою назву королівство, інші, що входять до нього, мало відрізняються між собою мовою та звичаями. Літванія об’єдналася з ним завдяки спадку, має своїх князів і більше в розмірі за половину від всіх інших у королівстві.
Одним із їх головних поселень є Краковія, розміщене над Вістулою, воно було звичайною резиденцією королів; вони заснували палац у вляді  непересічного замку[1], розташованому на пагорбі, що височіє над усім містом з пречудовим видом в усі боки і зі зручностями та величністю його помешкань, хоча і не з каменю правильної форми. В місті є дуже гарні споруди, в більшості на італійський манер, хоча воно все брудне і пагано вимощене каменем, поблажливе до іудеїв, у яких в якості місця проживання є передмістя, настільки ж смердюче, як і їх помешкання.
Варсавія, друге місто Полонії, – маленьке, побудоване з каменю, сьогодні в ньому мешають її королі; у них є достатньо великий палац короля Яна Касіміра з дуже файним садом, непагано влаштованим. Він знаходиться в передмісті і в [передмістях] цього міста приживає більша частина його жителів; всі вони [передмістя] зроблені з дерева, але не зважаючі на це вони будують великі своруди, кладучі дерева на дерева і вставляючи в покутті одні в інші.
Торно і Дансіг, перше – на Вістулі, друге – у Балтійського моря, де вливається в нього ця ріка. В Герцогській Прусії є два примітних містечка, як по чисельності мешканців, так і по красі споруд; всі вони з цегли і каменю побудовані на німецький манер; вулиці протянуті під мотузку і посередені добре вимощені каменем. Вони торгові, але Дансіг набагато більше, в ньому вантажать все зерно Полонії, що є їх єдиним товаром і який споживають голандці, на замін чого привозять тканини, спеції і всі інші необхідні речі. Їх правління є республіканським, що складається зі знатних городян, хоча і під протекцією Королівства Полонії. Більша частина його жителів є лютеранами, католики уступають їм в чисельності, а потім [вже ідуть] кальвіністи та анабаптисти. Торно укріплено на давній манер, а Дансіг – по сучасному, і хоча воно зі складною охороною, зважаючі на величину місцевості та кілька пагорбів, що височіють над ним, та у них вони укріплені, завдяки чому його складно взяти штурмом. При вході до нього поблизу старого берега є замок, але перероблений в шість галікартес на сучасний манер, і дуже чудових та глибоких ровів.
Місто Леополіс в Русії – з найбільш примітних, серед іншого – через торгівлю, що в ньому ведуть армяни та греки, які привозять всі товари з Туркії, з чого користь собі отримують в більшості [саме] поляки.
Багато інших міст є більш визначними за їх старовинність, [але] за огидною та кривою формою, наскільки це можливо в більшій частині [зроблені] з дерева, а окрім тих, про які розвопідається, в усіх іншіх місцях будинки покриті соломою і настільки маленькі, що під одним дахом живуть як було при початку світу: і чоловіки, і жінки, і воли, і коні, і барани, таким чином, що кожна істота може пройти через Ноєв ковчег, нараховавши більше майна, так як в зимку з нього жителі [не] виходять, оскільки весь [той зимній земля] період вкрита снігом.
Поляки вродливі, міцні та, в основному, високі, [і] люблять свободу; вони щирі, надто претензійні, сильні в танцях, ненаситні в їжі та вині, [інші народи] засуджують їх зверхність, та вони її дійсно проявляють. Вони занадто багатослівні і з дитинства присвячують себе красномовству, в якому мають потребу, виступаючи з провомою в своїх сеймах. Вони всі бездоганно знають латинську мову і майже багацько європейських мов, чого вони зазвичай досягають після того, як завершують навчання. Жінки вродливі, і при дворі вони надзвичайно гарно вдягнуті та стримані, багато хто розмовляє французьською, завдяки тривалому правлінню дружини короля Яна Касіміро, принцеси видатних чеснот, і яка брала неабияку участь в правлінні. Це стосовно шляхти.
Простолюд – найжалюгідніші люди в світі. В літку ходять майже голі, а в зимку не виходять з будинків, не тільки тому, що земля покрита снігом, а й від того, що нема чого вдіти. В своїх будинках у них є різновид печей, що їх усіх зігрівають так, що не видно вогня, а в деяких місцях кладуть немовлят в ємність [conca] або дерев’яне корито з гарячою водою, щоб зігріти оголене тіло. Не буде лишнім сказати тут про хворобу, від якої мруть коні, що називається колтун, а по латині пліка (складка), і вона переплітає та обплутує таким чином, що нема ніякого способу повернути їх [коней] назад в їхню попередню форму, і якщо вони розлазяться по складкам, [то] або вмирають, або залишаються паралізованими в якомусь головному органі. Не менш дивною є форма одруження, коли в супроводі всіх родичів і під місцеву музику, йде наречена із закритим обличчям і [лунає] великий стогін, як [то роблять] старі кастильські плакальниці. Стерджують, що це для того, аби показати любов до невинності, і тому визнають наступний день весілля, [коли] напиваються також як і інші, що його відзначають.
Лише римська віра дозволена в Полонії, хоча двері не закриті цілком заразній чумі єресі, часто відновлюючи храми та [їх] оздоблення, і її культ, що подібний нашому іспанському, хоча не в величності споруд, бо ні одна церква не є визначною.
Те, що поляки були і є надзвичайно войовничими, окрім віри [в це], [також] залишились про це [записані в книгах] історії. Є очевидним в усьому світі, що їх правління нагадує військо з чотирма сторонами. Складається королівство, як було сказано, з провінцій, але воно розділено не на провінції, а на округи, що називаються палатінади [імперські, царедворські] або сатрапії на ім’я їх начальника, якого називають палатін [царедворець] або сатрап. У нього є заступник, якого звуть кастелян [наглядач замку], а окрім цих двох є в кожному окрузі різні підлеглі начальники, яких називають старостами[2] [estarostas] та пребенди [porciones], що правлять відповідно старостіями; всі мають юрисдикцію військову та цивільну.
Жителі поділяються на шляхтичів та простолюд, що обробляє землю і служить шляхтичам, з яких більша частина є васалами, а ще добре видно, що кожен округ наче терція, в якій шляхтичі – це воїни, старости – полководці, кастелян – старший сержант, а сатрап або палатін – маестро-де-кампо, і за таким самим порядком вони правлять собою, коли виходять в поход, вже маючі владу цілого королівства.
Тепер подивимося на його сутність: по-перше як ним правлять під час миру, потім – як під час війни, і на останок – під час вибору своїх королів.
Під час миру крім відповідних юрисдикцій мають парламент або канцелярію, яка складається зі знавців, де чинять остаточний суд, і роблячи це в короткий строк, оскільки їх закони для підданих не мають домішок римського права і дуже спрощені; вона [канцелярія] присутня лише шість місяців в одному місті і шість – в іншому, щоб віднайти шлях до позивачів.
Вищий суд, в якому розглядаються всі державні справи, як в середині королівства, так і поза ним, виносить кримінальні вироки відносно шляхтичів, без права королем покарати їх на смерть; і нарешті єдина рада у короля – це сенат. Головує в ньому король і беруть в ньому участь примас[3], єпископи, палатіни, кастеляни та вищі сановники Королівства і Літванії, що так їх називають і всі мають переваги згідно порядку, що стосуються головного маршалка королівства і головного маршалка Літванії, які є головуючими в одній та іншій державі, канцлер Літванії, скарбничий королівства і скарбничій Літванії, в чиїх обов’язках є скарбниця королівства, якої не може торкатися король без повідомлення сената, маршалок двору короля і маршалок двору Літванії, які є заступниками головного майордома.
Це відносно того, що король не може зробити без згоди сената; а от те, що він деспотично може [робити], так це – представляти всіх церковників, всіх сановників, в яких є недостача в королівстві, таких як: палатіни, генеральскі чини у військах та староствах із жалуванням і винагородами, які їм належать, а також скликати Королівський Сейм або Кортеси.  Король самостійно та король і сенат разом розглядають те, що вони можуть зробити. Вищий орган влади – або король із сеймом, який ми називаємо Кортеси, складається з означеного сената та, окрім цього, з прокурора [представник якогось міста в сеймі], якого називають посланником, призначеного палатіном, кастеляном та старостами з кожної палатінади.
В сеймі обговорюють найбільш серйозні справи королівства, такі як: одруження королів, якщо треба обирати або якщо нема нащадка при їх житті, що хоча це і проти їх законів, вони зазвичай його [сейм] відміняють; ренти, що мають бути призначені королевам; якщо потрібно збільшити або якщо нема відповідного правила, зміну [номіналу] монет; нарешті, надважливі рішення стосовно миру або війні. Коли король приймає рішення про війну, в Сеймі роблять скликання, щоб кожен зі своїми людьми збирався в місці, що йому буде призначено, і цей собор називається Посполіта Русено [посполите рушення], чиїм головнокомандувачем повинен бути особисто король.
Подивимося тепер на спосіб королівських виборів: одразу у випадку, коли нема кого при правлінні, архієпископ-примас Генеса[4], [а також] збираються палатіни, і наче йдуть на війну – ставлять табір в призначеному місці, що розміщується зазвичай поблизу якогось з двох столичних міст: Краковії або Варсовії. В цей час нема сенату, тому що як єпископи, так і палатіни та інші, що з ними, присутні кожен в королівстві зі свого палатінада, де обговорюють особу, що буде вибрана, і кожен день їх спонукають [визначитись] від одного палатінаду до іншого про те, що вирішили. І як тільки більша частина присутня, проголошують того, кого усунуто [від подальших виборів], хоча по їх законам потрібно було б робити [hecerse][5], щоб усі були присутні (сила усюда вища за закон). Як тільки проголошено короля, наказують винести корону з Краковського замку, де вона зберігається, і архієпископ-примас вінчає його короною з усіма урочистостями, як наказує Римська Церква.
Мова, що зазвичай вони використовують, дуже схожа на слов’янську[6] [esclabona] (?).
Сьогодні вони вдіваються по-турецькі, окрім тюрбанів, замість яких носять шапочки, оздоблені париком та іншими хутрами, і завжди використовують довгий одяг на азіатьский манер. Їх жінки вдягаються повністю по-французські і воїни також, але не ті, що з королівства.
Їх сили суттєво зменшились, як від довгих війн, що вони вели, так і тому що злидні від них змучили їх впровадити мідну монету замість срібної, без внутрішньо присутньої вартості. В старовину, стверджують, що Посполитий [люд] досягав 2000 коней, [а] на цьому останньому Сеймі зібралися для дежавної безпеки, над ними висить загрозу бути вимогливими і досягає 100 коней, в число яких робить доволі велику нвоину бачити найкраще озброєних з орлами або іншими хижими птахами, розміщеними на плечах, та декілька зі кірами тигрів або левів, як нас зазвичай малюють римляни, згідно давнього звичая, щоб показати своїх ворогів більш загрозливими. Окрім цього у них є два війська, що здавна зазвичай складалися з того самого люду Посполитого, але щоб уникнути тривалої роботи, вони хотіли, щоб їм більше платили, одне допомагає на кордонах повсталих козаків, а інше – на кордонах Московії. Перше називається «Королівське» і має від 8 до 60 чоловік, друге – Литовське і воно має від 4 до 50 чоловік. Обидва мають своїх воєначальників, призначених королем, як би не викидували стільки повноважень в часи міжкоролів’я, що багато разів порушували суспільний спокій.
Державні надходження в Полонії невеликі, і в короля не має загального звичая використовувати їх. Більша частина надходить до влади королівських скарбничих, і вона для їх витрат, з якої король має призначену [долю] для свого дому і так само для королеви. Він може розпоряджатися на свою волю, коли Сеймом дозволено якись податок. Обкладається податком вино та м’ясо, але звичайні надходження – сріблом на митницях та багато відповідно до васального права, що називають королівське майно.
Здається, що їх головний інтерес сьогодні – це встановлення спокою дл упорядкування справ королівства, повернення срібної монети, ліквідувати мідну, укріпити свої кордони та відновити суспільний порядок, що був понівечений громадянськими війнами. Такий саме інтерес у короля, який будучи місцевим у королівстві, не має ні родичів монархів, у чиїй скарзі був би зацікавлений, ні претензій, що вели б його до іншого судження, що відносно того, ке стосується спокою, якому допомогає його союз в охороняючому Августійшому домі завжди [мати] мир та загальне благо.
Козаки мешкають у більшій частині провінції, що називається Лукранія. Ці люди, що наробили стільки галасу в світі і стільки зла Полонії, є селянами, які у зв’язку з тим, що до них чинили тиранію, взяли зброю в цьому королівстві та викинули знать із земель, де вони нині проживають, вони багато років зберігають свою свободу, так що здається майже неможливим їх підкорити, було надзвиайно в інтерсах королівства убеспечитись від їх дружби, будь-яким існуючим способом, хоча це справа складної майстерності, оскільки, підготовлених до пограбунку і волоцюжного життя, не легка справа, привести їх до спокою.
Найбільш жахливий ворог Полонії – це Турок[7], і хоча в своїй тиранії окрім приводів, завжди намагається знайти заради своїх домагань. Ті, що він може мати проти Полонії – так це козаки, якими править Аненко[8], що живуть по інший берег Бористенеса і перебувають під протекторатом короля, вони кривдять її [Польщі] володіння, і що нема спасіння від того, він [султан] бажає скористатися цим, або те, що козаки з цього іншого берега Бористенеса, які знаходяться під його протекторатом, чиїм головою є Доросенско; вони зазнають кривд від поляків, йому [султану] належить захищати їх. А коли він не бажає робити оголошену війну, [то] надсилаючи перекопських татарів, робить велику шкоду тому королівству.
Маркіз Бранденбурзьский – інший із сусідів, що викликає у неї [Польщі] небезпеку, оскільки частина Прусії, яка їй нині належить, тобто та, яку називають Герцогзькою, була феодом короля Полонії. Коли Карл Густав зі Швеції напав на неї, він об’єднався з маркізом Бранденбурзським, якому поляки пообіцяли не тільки звльнення від зобов’язань феода Прусії, а ще й велику суму грошей, оскільки відділившись від шведів, як він вчинив, надавши йому під заставу, в той час як йому б заплатило місто Алуіга та якийсь округ в королівській Прусії з деякими умовами про те, що домагаючись порушення обох сторін, має причину достатню для її розірвання, він бі вважав її корисною.
Шведи, з якими мають кордон в Померанії, також є небезпечними сусідами, хоча сьогодні одні проти одних не мають ніяких претензій.
Вони мають 15-літнє перемир’я з московитами, але ці, окупувавши деяку частину Литуанії і маючи інші давні сварки, не можуть очікувати стійкого миру.
Найкращим та найбільш убеспеченим з їх кордонів беззаперечно є Імператорські в Сілезії та Унгрії, звідки вони можуть завжди чекати допомоги та ніколи шкоди.
Король на ім’я Мічаел Висновєске походить від давніх князів Литовських, має від 27 до 30 років, середнього зросту, смуглявий та трохи гладкий. Його було обрано за оголошенням після великих порушень серед різних Володарів, що претендували на королівство; одразу як він ступив у володіння ним, то одружився на ерцгерцогині Леонор, дочці Імператора Фернандо III та Леонор Марії Гонзаги, мантуанської принцеси.
 
[1] Вавель.
[2] У Великом князівстві Литовському (ВКЛ), Королівстві Польському, Короні і Речі Посполитій — державна посада і довічне звання, що надавалося королями магнатам і шляхті за заслуги. Існували такі старости: городовий староста — голова повіту; негородовий строста — державець коронних маєтностей, що їх король надавав маґнатам і шляхті за заслуги перед державою; генеральний староста — голова провінції. У ранньосередньовічній Польщі старостою називали королівського намісника, пізніш – управителя королівщини – маєтків, що належали королю.
[3] Титул головного эпископа в католицькій церквы; особа, що носить цей титул.
[4] В той час гнезнєнським архієпископом був Миколай Пражмовський (11.10.1666 — 15.04.1673).
[5] Можливо hacerse – «робити»
[6] Варіант: словацьку.
[7] Турецький султан.
[8] Михаайло Ханеенко (1620 — 1680) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (з липня 1669 по 1674). Представник козацького роду Ханенків. Син Степана Ханенка.