Велика українська енциклопедія. Слóвник

Велика українська енциклопедія. Слóвник / Кер. авт. колективу д-р іст. наук, проф. Киридон А. М. – К.: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – 1408 с.
Слóвник – це перелік (реєстр) понять і термінів, які передбачається включити до довідкового видання; друкується в попередньому порядку для обговорення, уточнення, доповнення. Видання пропонується як пілотний проект, що фіксує певний початковий етап напрацювання гасел. На момент завершення проекту створення Великої української енциклопедії очевидно будуть внесені корективи, що видається цілком виправданим і закономірним. Відтак пропонований реєстр розглядаємо як відображення терміносистеми певної епохи.
Видання орієнтоване на науковців, видавців, усіх, хто цікавиться енциклопедистикою та процесом укладання енциклопедій.

Слóвник Великої Української Енциклопедії

Національні енциклопедії універсального характеру, які завжди були «мірилом розвиненості відповідного суспільства та його культури, нині набувають особливого значення як форма інтелектуальної адаптації до світового життя і концентроване вираження власного творчого потенціалу»[1]. Велика українська енциклопедія (ВУЕ) розглядається як універсальна енциклопедія, яка відповідно до Концепції репрезентуватиме найсучасніші знання у галузі світової соціогуманітаристики, технічній та природничій сферах. Її основною метою є збереження, узагальнення, систематизація й поширення наукових знань про розвиток людської цивілізації та внесок України у світову історію й культуру[2]. Основними принципами створення Великої української енциклопедії є україноцентричність, національна парадигма історичного процесу й упровадження до наукового обігу нового фактажу.
Підготовка й видання енциклопедії є складним, багатоаспектним процесом, який проходить кілька взаємопов’язаних етапів. Після створення Головної редакційної колегії, обговорення й прийняття Концепції проекту, розпочалася робота щодо складання слóвника енциклопедії. У лютому 2013 р. під керівництвом НАН України було створено Робочу групу з підготовки енциклопедії, до якої увійшли авторитетні фахівці з усіх академічних інституційних відділень. Цій групі Інститутом енциклопедичних досліджень НАН України[3] було надано базовий слóвник. Отримана версія мала вигляд вордівського файлу, де в абетковому порядку було репрезентовано понад 48 тисяч гасел. Це стало початком тривалої роботи по формуванню базового реєстру гасел Великої української енциклопедії. Йдеться про роботу співробітників Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво» та широкого кола експертів академічних установ, закладів освіти та інших інституцій, залучених до формування слóвника Великої української енциклопедії.
Слóвник розглядаємо як «перелік понять і термінів, які передбачається включити до довідкового видання; друкується в попередньому порядку для обговорення, уточнення, доповнення»[4]. Він відображає, фіксує і закріплює рівень знань та культури свого часу, свого народу, суспільства, держави, світової цивілізації в цілому; він є «всесвітом, розташованим у алфавітному порядку» (французький письменник А. Франс). Слóвник є своєрідним каркасом енциклопедії, характеризує її тематичну своєрідність та дає базові уявлення про змістовне наповнення. Він слугує важливим методичним інструментом для упорядкування масиву гасел, унормовування категорійно-понятійних систем та формування схем статей для енциклопедії.
Значущим для авторського колективу стало усвідомлення того, що укладання реєстру гасел для формату універсальної енциклопедії вимагає врахування досягнень різних напрямів сучасних наукових досліджень, осмислення широкого спектру критеріїв, виокремлення категорій і підкатегорій різного порядку тощо. Відтак слóвник мав зафіксувати цілісну систему понять і термінів, які відображали б стан категорійно-понятійного апарату в різних наукових сферах на сучасному етапі розвитку людського знання. При цьому враховувався підхід відомого методолога науки Р. Козеллека: «Поняття поєднує розмаїття історичного досвіду та сукупність теоретичних і практичних предметних зв’язків в одне ціле, яке може бути передане лише поняттям і справді стає доступним людському досвіду»[5]. Відтак принциповим при складанні реєстру автори вважали розуміння того, що будь-який термін не існує поза цілісною системою понять і термінів, має змістову підпорядкованість відповідній науковій теорії або концепції та логічні зв’язки з іншими поняттями і термінами.
Серед складових процесу формування слóвника ВУЕ увиразнимо:
1) виокремлення сучасних галузей науки та наукових напрямів, категорійно-понятійний апарат яких мав стати його складовою;
2) складання тематичних слóвників, що відображають існуючу структурно-логічну модель кожної окремої галузі знань;
3) об’єднання тематичних слóвників у загальний реєстр гасел ВУЕ тощо.
Для формування тематичних слóвників було вироблено критерії відбору термінів (гасел). При цьому вагомим стало врахування того, що універсальна енциклопедія має розкривати сутність усталених і поширених категорій і понять, і не може бути перевантаженою вузькоспеціальними термінами. Природньо, що окреслення межі між спеціальним і вузькоспеціальним терміном постало одним із складних завдань формування реєстру.
Упорядкування слóвника вилоновувалося з урахуванням визначених ознак / критеріїв та категорій. При цьому вагомим стало врахування характерних особливостей енциклопедій – широта охоплення матеріалу, його системність, структурованість, наукова точність і вивіреність фактів. У такому контексті особливе значення мав добір гасел. Останній зазвичай здійснювався на підставі низки критеріїв та виокремлених формальних ознак, які відповідають концепції видання. Окреслені мета й завдання Великої української енциклопедії зумовили підходи та принципи формування її слóвника з урахуванням широкого комплексу понять з усіх галузей знань.
Пропонований варіант слóвника є пілотним проектом реєстру гасел (розташованих за алфавітним принципом). Кожне гасло містить дефініцію – стисле визначення поняття, яке відображає істотні ознаки предмета чи явищ[6]. Як зазначила вітчизняна дослідниця С. Ляшко, дефініції у гуманітарних науках у цілому та в історичній науці зокрема належать до неявних визначень і виражені, як правило, у вербальній формі, а закономірності явищ, які вони пояснюють, складно перевірити експериментально. Очевидним також є й те, що на структуру дефініції суспільних наук значною мірою впливають не тільки позиція конкретного дослідника, а й певні елементи тієї суспільно-політичної системи, у межах якої ця наука існує[7].
Всі елементи структури слóвника безпосередньо чи опосередковано пов’язані між собою. Окрім того зустрічаються терміни «зон перетину», тобто ті, які є спільними для кількох терміносистем. Ми свідомі того, що пропонований дефінітивний ряд далекий від досконалості з огляду на варіативність визначень та підходів до власне дефініції, а також складності вироблення єдиного методичного підходу та критеріїв під час вибору елементів структури дефініції. Доопрацювання та узгодження вимагають терміни, що мають декілька значень, а також ті, що є міждисциплінарними. Не випадково пропонований проект розглядаємо саме як першу сходинку до подальшого змістового варіювання та осмислення складного процесу формування остаточного варіанту реєстру понять і термінів, що наповнюватимуть Велику українську енциклопедію.
Базовими для критеріїв відбору гасел загальні принципи: «загальне – конкретне», «важливіше – менш важливе» для відповідної галузі знань і діяльності.
Крім того, відбір здійснювався з урахуванням таких критеріїв[8]:
– критерій «поширеності» й «сталості вживання», відповідно до якого враховувалася частота (а також тривалість) використання термінів у відповідних наукових сферах, а також частотою його використання упродовж певного періоду;
– критерій «актуальності», який враховує відповідність терміну останнім тенденціям і новаціям розвитку того чи іншого наукового напряму та потребам актуалізації певних потреб суспільства;
– критерій «пояснювального потенціалу» або широти предмета пояснення, який характеризує спроможність терміну з позиції аналітики, інтерпретації та класифікації охопити більше чи менше коло понять, явищ, подій певної галузі науки і відповідних їй сфер практичної діяльності;
– критерій «організаційного та методологічного потенціалу», який вимірюється належністю до родової чи видової категорії та кількістю похідних термінів; визначає смислове навантаження або «смислову вагу» терміну в рамках терміносистеми;
– критерій «історичного значення», який здійснюється відповідно до ролі та значущості терміну в становленні певної галузі науки, а також у збереженні здобутків української енциклопедистики (прим.: зокрема йдеться про залучення термінів, виокремлених та включених до попередніх вітчизняних універсальних енциклопедичних видань (УРЕ, ЕСУ, УСЕ тощо) та галузевих енциклопедій – А.К.).
Спираючись на вищеозначені методологічні принципи в межах кожної наукової галузі розроблялося «родове дерево понять», до якого включалися такі групи термінів:

основні – основоположні поняття теоретичної конструкції, які складають ядро терміносистеми;
базові – загальнонаукові поняття, які використовуються і в інших галузях знання;
3. похідні – видові чи аспектні різновиди основних і базових понять.
запозичені зі суміжних галузей знань, але тісно пов’язані з теоретичною конструкцією даної галузі.

У межах кожної галузі науки поряд із загальними критеріями відбору термінів (гасел) було розроблено власні критерії, які враховували специфіку сфери наукового знання. Водночас, із змістовим наповненням слóвників проводилася робота щодо категоризації відібраних понять і термінів, об’єднання їх за певними ознаками в категорії та підкатегорії. У межах конкретних наукових спеціальностей ця робота також мала специфіку та особливості, що докладно аналізується у запропонованих розділах колективної монографії[9].
Наведемо кілька прикладів спроб категоризації. Так, враховуючи універсальний формат Великої української енциклопедії, для блоку географія запропоновано використовувати такі загальні критерії відбору гасел[10]:

Загальновживаність поняття в науково-популярній літературі, наявність географічних термінів та назв у курсі шкільної географії, присутність у науково-популярних виданнях.
Поняття та категорії, що розкривають предметну сутність географії та її галузевих напрямів, формують понятійний каркас науки і є ключовими у розумінні базових термінів навчальних географічних предметів.
Термінологічний апарат з фізичної географії, що дає розуміння процесів і явищ в оболонках Землі: атмосферній циркуляції, колообігу води та інших елементів і речовин, пояснює особливості утворення порід, мінералів, форм рельєфу.
Поняття, що характеризують ключові процеси та описуюють географічні об’єкти Світового океану.
Найважливіші за значенням та найбільші за певними характеристиками географічні об’єкти суходолу (гірські системи, гідроніми та ін.), як виняток невеликі за величиною, але важливі за значенням у глобальному масштабі.
Топоніми фізичної географії України: гірські системи, низовинні форми рельєфу, природні і штучні водойми та інші з високою деталізацією.
Усі незалежні держави, а також залежні території та невизнані міжнародним правом країни та республіки, одиниці адміністративно-територіального поділу першого (найвищого рівня) країн Великої двадцятки, міста-столиці, міста-центри адміністративних одиниць, найбільші за людністю та значенням (геополітичним, економічним, культурним) міста світу.
Сучасні одиниці адміністративно-територіального поділу України до рівня районів, всі міські населені пункти, включаючи селища міського типу, для відображення цілісності міського простору у випадку реалізації адміністративно-територіальної реформи гасла відібрані за цим критерієм перейдуть у розділ історії і будуть опрацьовані новостворені адміністративні одиниці.
Поняття та терміни, що становлять предметну сутність економічної та соціальної географії та її основних галузей, окремі сучасні концепції просторового розвитку, а також пов’язані з різними аспектами життєдіяльності населення (відтворювальним, трудовим, поселенським, духовним тощо), крім тих гасел, що укладені в реєстрах гасел з регіональної економіки та демографії, етнографії.
Гасла, що характеризують історію української діаспори та хвилі переселень, сучасну географію розселення етнічних груп українців у нашій державі та за її межами.
Природоохоронні території світу (заповідники, заказники, резервати) та України, їх типи та види, екологічні проблеми людства в цілому та межах території України зокрема, базові міжнародні конвенції з охорони довкілля та збереження біорізноманіття.
Пам’ятки ЮНЕСКО природного та змішаного типу (культурні будуть відображені в реєстрі гасел з культурології).
Поняття і терміни, що мають міждисциплінарний характер (біологія, геологія, фізика, астрономія та ін.) і мають чітку територіальну прив’язку, і не ввійшли в реєстр гасел тих дисциплін, з якими, крім географії, пов’язані.
Гасла, що пов’язані з українськими та міжнародними антарктичними дослідженнями.
Термінологія туризму і рекреації в світі та Україні, найуживаніші поняття, що зафіксовані у документах міжнародних організацій та використовуються в українській термінології.
Поняття і персоналії, що пов’язані з важливими географічними відкриттями (мореплавці, вчені-натуралісти) та провели знакові дослідження (учасники різноманітних етнографічних експедицій) в глобальному вимірі та для України.
Вчені, дослідники, популяризатори географічної науки в Україні і українського походження.

Загальні критерії добору літературознавчих гасел[11]:
– актуальність – предмет, подія чи явище, описувані гаслом, характеризують сучасний стан і потреби філології та є значущими для перспективи її розвитку;
– поширеність – характеризується частотністю й тривалістю вживання у філології та відповідних їй сферах практичної діяльності:
а) згадується як мінімум трьома авторами у підручниках для вищої школи, випущених протягом останніх 10 років;
б) входить до освітнього мінімуму знань (шкільного та вищої школи), має бути зафіксовано у програмах для середньої школи та зовнішнього тестування, у паспортах спеціальностей та програмі для вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності;
в) нова термінологія, зафіксована в чинних законах України, ухвалених протягом останніх 10 років;
– смислова вага – вимірюється: а) кількістю похідних термінів; б) кількістю зв’язків з іншими гаслами всередині ВУЕ (посилань на них, т.зв. внутрішній індекс цитованості). Цим забезпечуємо структурну логічність та інтертекстуальні зв’язки між гаслами ВУЕ;
– місце в історії філології та загалом соціогуманітаристики і відповідних їй сферах життя. Цим критерієм фіксуємо тяглість наукового знання. Так, має бути включено:
а) терміни й назви (що описують явища, поняття, події, наукові дисципліни тощо), які вживалися в науці протягом тривалого часу та/або посутньо вплинули на процес історичного розвитку, але втратили актуальність в умовах сьогодення; застарілі терміни. Особливу увагу тут приділяємо українським літературним альманахам, часописам, антологіям та іншим періодичним та неперіодичним виданням, намагаючись подати більш-менш повну картину їхньої проблематики. Не менше уваги слід приділити літературним угрупуванням, що діяли на території України, і в такий спосіб показати широку панораму літературного процесу в Україні. Застарілі літературознавчі й мовознавчі терміни слід подати, щоби показати їхнє місце та місце описуваних ними понять / явищ у сучасній терміносистемі;
б) гасла, представлені в УРЕ та УЛЕ;
в) гасла, що описують явища, предмети, події тощо, заборонені через цензурні упередження та утиски. Це ж стосується й репресованих, заборонених та забутих у часи СРСР письменників, перекладачів та філологів-науковців.
Виокремлено такі категорії літературознавчих гасел ВУЕ: Будова твору (базові поняття й терміни). Видання періодичні й неперіодичні та їхня типологія (основні види, явища, закономірності та процеси). Віршування (базові поняття й терміни; основні види, явища, закономірності та процеси). Жанри (базові поняття й терміни; основні види, явища, закономірності та процеси; окремі випадки). Засоби організації та художньої виразності тексту (базові поняття й терміни; основні види, явища, закономірності та процеси; окремі випадки). Інші явища літературного процесу (основні види, явища, закономірності та процеси; окремі випадки). Концепції, ідеї, теорії в літературознавстві (основні види, явища, закономірності та процеси). Літератури світу (основні види, явища, закономірності та процеси; окремі випадки). Літературні премії (основні види, явища, закономірності та процеси). Літературні течії, напрями, школи (основні види, явища, закономірності та процеси; окремі випадки). Літературні угрупування, товариства, об’єднання (основні види, явища, закономірності та процеси; окремі випадки). Літературознавчі методи, напрями, школи (основні види, явища, закономірності та процеси; окремі випадки; персоналії). Персонажі (фольклорні, міфологічні, релігійні, літературні) (окремі випадки). Суб’єкти літературного процесу (базові поняття, окремі випадки). Сюжети (окремі випадки). Твори (літературні, фольклорні, міфологічні, релігійні) (окремі випадки). Філологічні та міждисциплінарні науки.
Важливо зауважити, що до української літератури відносимо не лише україномовну, а й літературу російською та іншими мовами, якщо автор писав на території України, був включеним у тутешній історико-літературний процес та ідентифікував / ідентифікує себе як українця. Слід також розрізняти українську літературу та літератури України. У другому випадку йдеться про літератури народів, що не мають (або не мали на час написання) своїх державних утворень, як-от кримськотатарська, румейська, а також єврейська (переважно ідишемовна) літератури.
Критерії добору до онлайн-версії та до версії макет-друку різняться з огляду на обсяг. До версії макет-друку мають увійти переважно родові, базові поняття, закономірності та явища, тим часом як окремі випадки посядуть там незначне місце. Більше того, статті про національні літератури здебільшого входитимуть до складу статей, присвячених державам (незалежним та залежним); окремо у версії макет-друку буде представлено лише національні літератури, що справили найбільший вплив на інших. Критеріями тут є чисельність читачів (носіїв мови), авторів та дослідників літератури, а також кількість нобелівських лауреатів із літератури (більше 5).
На нашу думку, окремо можуть бути представлені «малі літератури», що зберегли своєрідність під тиском літератур великих. Рівень представленості тих чи інших явищ тієї чи іншої літератури напряму залежить від рівня дослідженості теми українською наукою. Значну увагу приділено літературам тих народів, які у досить великих кількостях проживають на території України і становлять її нацменшини. Не залишилися поза увагою зв’язки зарубіжних явищ та персоналій із українськими та з Україною загалом.
Таким чином, при укладанні категорій ВУЕ та критеріїв добору використано досвід організації матеріалу в попередніх енциклопедичних виданнях. Водночас ми свідомі того, що соціогуманітарна сфера, на відміну від природничої чи технічної, не дозволяє цілком покладати на такі критерії, а особливо – на формальні ознаки. Звісно, окремі формальні ознаки, як-от нобелівські лауреати, обов’язкові для включення в універсальне енциклопедичне видання, або ж, приміром, літературні жанри, що вивчаються у школі, цілком здатні закрити певні гілки дерева знань, яким фактично і має бути енциклопедія. Та обійтися без додаткових експертних оцінок (завжди тією чи іншою мірою суб’єктивних) у доборі літературознавчих гасел неможливо. Тож основною проблемою добору літературознавчих гасел є принципова невимірюваність чітко визначеними об’єктивними критеріями частини предмету дослідження (зокрема це стосується літературної творчості, художньої вартості того чи іншого твору, умовності літературного канону і його відсутності у випадку сучасних письменників тощо). Ми вибудували такі способи розв’язати цю загальну проблему і пов’язані з нею конкретні (включати того чи іншого автора, той чи інший окремий випадок – твір, персонажа тощо)[12].
Важливою складовою слóвника є біографістика. Найретельніша увага та численні дискусії викликав саме перелік гасел до цього розділу. Відбір гасел до біографічного блоку визначався місцем особи в державно-політичних процесах, внеском у розвиток науки, техніки, літератури, мистецтва, суспільного життя. Водночас враховувалася популярність того чи іншого діяча, його творчі досягнення, а не лише наявність офіційних звань, премій, нагород. Біографічний блок слóвника ВУЕ включає перелік вітчизняних і зарубіжних видатних громадських, політичних, військових діячів, представників науки і техніки, митців, спортсменів. На підставі критеріїв відбору персоналій (див. окремий розділ методичних рекомендацій, розроблених співробітниками ДНУ «Енциклопедичне видавництво»[13]), до слóвника включено:
Персоналії, пов’язані з Україною

Великі князі київські, князі галицькі, галицько-волинські, удільні князі київські періоду Великого литовського князівства (ВКЛ); щодо давньоруських удільних князів – залежно від значущості окремо взятих постатей.
Гетьмани, найвідоміші представники козацької старшини (за узгодженням з експертами), кошові отамани Війська Запорозького.
Визначні представники українських князівських родів.
Представники вищого духовенства (за узгодженням з експертами відповідно до значимості конкретних осіб). Особлива увага – діячам, які зробили внесок у розвиток культури й освіти в Україні.
Діячі культури та мистецтв (література, музика, живопис, архітектура) – автори відомих літературних творів, хроністи, відомі композитори, художники, архітектори.
Починаючи з доби ВКЛ – голови всіх державних утворень, до складу яких входили українські землі.

Для XVIII – початку XX ст. до перерахованих вище категорій додаються:

Представники українських дворянських родів, які стали відомі як політичні або військові діячі чи діячі в галузі культури в Російській імперії.
Визначні українські підприємці, які стали відомими як меценати.

Для ХХ ст. додаються: Голови урядів українських державних утворень, керівники органів законодавчої й судової гілки влади всіх українських державних утворень (включно з локальними кримськими органами влади доби 1917–1920).

Лідери партій, що діяли на території України у добу революції 1917–1921 рр., а також лідери українських емігрантських партійних організацій.
Керівники дипломатичних місій УНР, Української держави, УСРР.
Голови урядів УНР, УД, ЗУНР.
Командувачі військових формувань УНР і ЗУНР (на рівні армії, корпусу, дивізії), командувачі армій українських державних утворень, лідери селянських повстанських рухів («отамани»).

Радянська доба:

Партійні лідери, перші секретарі ЦК КПУ, ЦК КПРС.
Голови урядів.
Очільники законодавчої та судової гілок влади.
Народні комісари / міністри освіти, закордонних справ, внутрішніх справ, військових справ / оборони.
Державні / партійні діячі, які обіймали протягом своєї кар’єри низку високих посад у системі законодавчої, виконавчої та судової влади УРСР і діяльність яких вплинула на суспільно-політичний, соціально-економічний та культурний розвиток країни.

Військові діячі

Маршали Радянського Союзу, Адмірали Флоту Радянського Союзу, Головні маршали родів військ, генерали армії, маршали родів військ, генерал-полковники Збройних сил СРСР та адмірали флоту ВМФ СРСР.
командувачі фронтів РСЧА / Радянської армії під час Другої світової, командувачі груп армій нацистської Німеччини, головнокомандувачі армій країн Вісі й усіх країн Антигітлерівської коаліції, командувачі українських, російських і польських національних збройних формувань у складі Вермахту й Військ СС, командувачі польських армій часів Другої світової війни, що підпорядковувалися лондонському уряду у вигнанні, командувачі польських прорадянських збройних формувань, лідери політичного й збройного руху Опору окупованих нацистською Німеччиною країн (зокрема, Української Повстанської Армії).

Науковці

Члени Наукового товариства ім. Шевченка (1892–1939 рр.).
Академіки і члени-кореспонденти УАН/ВУАН/АН УРСР/АНУ/НАНУ.
Академіки, члени-кореспонденти АН СРСР та інших іноземних держав – уродженці України або українці за походженням.
Вчені, інженери, винахідники, працями яких закладені нові напрями / засновані наукові школи, що мали визначальний вплив на розвиток науки і техніки у світовому / європейському / національному масштабі (оскільки цей критерій не передбачає чітко сформульованих формальних ознак, окремі персоналії мають узгоджуватися з експертами).

Релігійні діячі

Глави церковних конфесій, що діяли / діють на території України і мають значне число вірних (як варіант – понад 500 тис.).
Найвідоміші священнослужителі – вихідці з України, які уславилися завдяки своїй діяльності на території інших держав.
Для сучасних діячів додатково: головні рабини України, голови духовних управлінь мусульман України (усіх чотирьох) за роки незалежності.

Діячі культури, мистецтв, літератури

Класики української літератури, музичного та образотворчого мистецтв (оскільки цей критерій не передбачає формальних ознак, включення за ним відбувається за узгодженням з експертами).
Відомі музиканти, диригенти, балетмейстери, оперні співаки, діячі театрального мистецтва.
Народні артисти України, які отримали це звання до 1961 р. включно; починаючи з 1962 р. – Народні артисти України та, одночасно – лауреати Національної премії України ім. Шевченка.
Народні артисти та художники СРСР.
Лауреати Національної премії України ім. Шевченка.
Солісти провідних оперних театрів світу.
Володарі премій міжнародних кінофестивалів.
Діячі культури (літератори, художники, скульптори, архітектори, композитори, музиканти, диригенти, діячі театру, кіно), відомі своєю творчістю у світовому культурному середовищі.

Спортсмени

Чемпіони та призери Олімпійських ігор – українці за походженням та ті, що представляли Україну на Олімпійських іграх.
Чемпіони світу та Європи з олімпійських видів спорту.
Чемпіони світу з боксу за версіями WBA, WBC, IBF, WBO.
Володарі призу «Золотий м’яч» кращому футболісту Європи.
Переможці (гравці та тренери) Ліги чемпіонів, Ліги Європи, Кубка УЄФА, Суперкубка УЄФА у складі українських клубних футбольних команд, або українці – у складі зарубіжних клубних футбольних команд.
Чемпіони світу з шахів за версією ФІДЕ, а також шахісти, які входили до ТОП-10 у рейтингу ФІДЕ протягом більше ніж 20 років.
Тренери багаторазових олімпійських чемпіонів, які водночас занесені до Книги рекордів Гіннесса за видатні досягнення в спорті.
Президенти Національного олімпійського комітету та Національного параолімпійського комітету.

Інші діячі

Герої України (з урахуванням сукупності факторів).
Повні кавалери ордена Ярослава Мудрого.
Повні кавалери ордена княгині Ольги.
Тричі та двічі Герої Радянського Союзу / Герої Соціалістичної Праці – уродженці України або українці за національністю.
Космонавти – уродженці України або українці за походженням.
Найвидатніші представники економічного сектору, які зробили значний внесок у розвиток економіки України та / або іноземних держав.
Уродженці України / українці за походженням, які досягли професійного успіху за межами української землі та здобули визнання світової спільноти.
Уродженці України / українці за походженням, які мали високий суспільно-політичний та культурний статус у державах, до складу яких входили українські землі у різні історичні періоди.

Діячі інших країн
Політичні діячі

Політичні та державні діячі, діяльність яких мала визначальний загальний або локальний вплив упродовж розвитку людської цивілізації (за узгодженням з експертами).
Монархи, імператори (країни, що межують з Україною або ті, з якими українські землі мали тривалі культурні й політичні контакти, а також монархи колоніальних імперій, лідери основних європейських держав).
Глави держав та урядів – президенти США, Франції, Німеччини (часів Веймарської республіки), прем’єр-міністри Франції й Великої Британії, канцлери Німеччини тощо (список держав – за узгодженням з експертами).
Генеральні секретарі ООН.

Науковці

Лауреати Нобелівської премії в усіх номінаціях.
Лауреати Абелівської премії.
Лауреати премії Філдса.
Лауреати премії Тюрінга.
Керівники академій наук іноземних держав (за узгодженням з експертами).
Вчені, інженери, винахідники, працями яких закладені нові напрями / засновані наукові школи, що мали визначальний вплив на розвиток науки і техніки у загальносвітовому / загальноєвропейському масштабі (за узгодженням з експертами).

Діячі культури та мистецтв

Класики світової літератури, музичного та художнього мистецтв (за узгодженням з експертами).
Основоположники видів, жанрів та напрямів мистецтва.
Всесвітньовідомі музиканти, диригенти, балетмейстери, артисти опери та балету, актори театру і кіно.
Кінорежисери, чиї фільми стали переможцями найпрестижніших міжнародних кінофестивалів або отримали найпрестижніші кінематографічні премії.
Кінорежисери, що не мають премій, але здійснили визначальний внесок у розвиток окремих жанрів світового кіно.
Всесвітньовідомі актори – переможці / лауреати найпрестижніших міжнародних кінофестивалів і кінематографічних премій.
Лауреати премії Ернста фон Сіменса.
Володарі відзнак «Золотий диск» (тираж записів – 500 тис. примірників), «Платиновий диск» (1 млн), «Діамантовий диск» (10 млн).
Всесвітньовідомі діячі циркового мистецтва, фотомистецтва, стилісти (модельєри) та ін.

Спортсмени

Багаторазові олімпійські чемпіони (від 5 і більше золотих олімпійських медалей).
Абсолютні чемпіони з боксу у важкій вазі за умови, якщо вони є чемпіонами не менше, ніж у трьох версіях одночасно.
Чемпіони світу з Формули-1 та ралійних перегонів, які мають найбільшу кількість цих титулів.
Для баскетболістів НБА – дворазові олімпійські чемпіони, які входять до списку кращих гравців НБА.
Тенісисти (чоловіки та жінки), які мають найбільшу кількість перемог на турнірах Великого шолома в одиночному розряді.
Володарі перших трьох позицій у топ-100 кращих гравців Національної хокейної ліги, а також хокеїсти українського походження – фігуранти цього списку на будь-якій позиції.
Для чоловічого футболу – багаторазові (два рази і більше) володарі призу «Золотий м’яч», кращому футболісту Європи та титулу «Гравець року ФІФА» (три рази і більше). Перші десять зі списку кращих футболістів ХХ ст. і кращих тренерів за версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики. Для жіночого футболу – багаторазові (п’ять разів і більше) переможниці у категорії «Футболістка року ФІФА».
У хокеї на траві – багаторазові (вісім разів) переможниці у категорії «Хокеїстка року».
Абсолютні чемпіони світу (чоловіки та жінки) з шахів за версією ФІДЕ, а також Професійної шахової асоціації.
Президенти Міжнародного олімпійського комітету та Міжнародного параолімпійського комітету.
Засновники шкіл, популяризатори спорту.

Інші діячі

Найвідоміші релігійні діячі та представники найвпливовіших релігійних течій.
Видатні воєначальники – представники різних держав (генералісимуси, фельдмаршали, маршали, генерал-фельдмаршали).
Оператори та продюсери фільмів, що стали переможцями найпрестижніших міжнародних кінофестивалів або отримали найпрестижніші кінематографічні премії.

Окрім загальних критеріїв, у кожній галузі розроблялися критерії з урахуванням специфіки напрямку. Зокрема, у галузі філології серед критерій добору гасел із біографістики (письменники, науковці, перекладачі, фольклористи) запропоновано такі:

Письменники (поети, прозаїки, драматурги):

1. Лауреати Нобелівської премії в галузі літератури (усі, це формальна ознака).
Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка (усі, це формальна ознака).
Інші українські письменники: • що вивчаються у загальноосвітній школі (за шкільними програмами та програмою підготовки до ЗНО), • що вивчаються у вищій школі (за програмою вступних іспитів до аспірантури), • згадані в УРЕ (перелік частково перегукується з попередніми пунктами), • Розстріляного Відродження (за однойменною працею Юрія Лавріненка; перелік частково перегукується із першими двома пунктами), • маловідомі репресовані (чиї імена лише зараз стають відомі); • сучасні українські письменники (крім тих, кого вивчають у середній та вищій школі, за кількістю виданих не самвидавом прозових чи поетичних книжок (не менше трьох), сукупним накладом (не менше 5 тис. примірників), кількістю перекладів іншими мовами, згадуваністю у ЗМІ та за сукупністю (сюди також враховується перемога у численних літературних конкурсах та здобуття літературних премій, які самі по собі не є формальною ознакою для включення, але в сукупності показують вагу постаті в сучасному літературному процесі).
Кримськотатарські письменники.
Інші зарубіжні письменники:

що вивчаються у загальноосвітній школі (за шкільними програмами та програмою підготовки до ЗНО), а також усі письменники літератур, що вивчаються в інтегрованих курсах шкіл із мовами викладання мовами нац. меншин в Україні;
що вивчаються у вищій школі (за програмою вступних іспитів до аспірантури);• згадані в УРЕ (перелік частково перегукується з попередніми пунктами);
західний канон (перелік частково збігається з попередніми пунктами; джерело – праця «Західний канон»), а також ті, чию творчість досліджують українські науковці;
східні письменники, чию творчість досліджують українські науковці.

Окрема увага – письменникам, що народилися та / або проживали в Україні (з переліку в попередніх пунктах), особливо представникам «малих літератур», зокрема їдишемовні, кримськотатарськомовні, румейськомовні.

Перекладачі (українською та з української): 1. Що перекладають / перекладали українську літературу іншими мовами. Що перекладають / перекладали зарубіжну / іншомовну літературу українською (від трьох публікацій окремими книгами).
Науковці (мовознавці, літературознавці, загалом філологи): 1. Що залишили помітний слід в історії української та світової філології, засновники вчень, наукових методів, літературознавчих та мовознавчих шкіл і напрямів. Зарубіжні науковці, що активно досліджували / досліджують українську мову / літературу та публікували / публікують результати своїх досліджень, таким чином впливаючи на світову україністику.
Фольклористи (збирачі та дослідники фольклору): 1. Збирачі й дослідники фольклору 19-20 ст., що залишили помітний слід в історії фольклористики. Теоретики фольклористики як науки. 3. Зарубіжні збирачі й дослідники, що збирали, поширювали й досліджували український фольклор, таким чином популяризуючи його у світі і впливаючи на світову фольклористику та україністику.

У процесі складання слóвника враховувався попередній досвід створення універсальних енциклопедій, зокрема «Большой советской енциклопедии», «Української радянської енциклопедії», «Енциклопедії українознавства» за редакцією В. Кубійовича, «Енциклопедії сучасної України» та ін. енциклопедичних проектів. Крім вітчизняного досвіду предметом аналізу стала й практика формування слóвників енциклопедій за кордоном, що зокрема дозволило поповнити тематичні слóвники ВУЕ інформацією про світові досягнення в галузі науки, техніки, мистецтва й спорту.
Значно полегшило процес роботи над наповненням слóвника наявність спеціалізованих енциклопедій з певних наукових галузей, а також регіональних енциклопедій. Зокрема, поява фундаментальних багатотомних енциклопедій значно розширила потенційний категоріально-понятійний апарат, що дозволило проаналізувати динаміку конкретних галузей науки, нові тенденції та актуальні напрацювання.
Враховуючи те, що користувачами ВУЕ будуть учні та студенти, під час формування тематичних слóвників враховувалися освітні стандарти, запроваджені наказами Міністерства освіти та науки України та навчальні програми для середньої та вищої школи. Укладачі намагалися до тематичних слóвників внести поняття, категорії й персоналії, які є предметом вивчення шкільних і вузівських дисциплін.
Ретельно було проаналізовано законодавчі документи, які регламентують певні сфери життєдіяльності суспільства. Це допомогло редагуванню визначень окремих понять, відкоригувати термінологічний апарат (наприклад, у політичній, економічній, юридичній та інших галузях). З метою розширення термінологічної бази тематичних слóвників ВУЕ використовувалися й Національні (державні) статистичні класифікації (класифікатори)[14]. Наприклад, «Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД-2010) – ДК 009:2010», «Класифікатор професій (КП) – ДК 003:2010», «Класифікація видів науково-технічної діяльності (КВНТД) – ДК 015-97», «Класифікація валют (КВ) – затверджена наказом Держкомстату України від 22.12.2002 № 528» та ін. Однак, використання Національних класифікаторів мало суто допоміжний характер і потребувало залучення ширшого кола джерел.
Значну допомогу у процесі формування тематичних слóвників ВУЕ (з окремих галузей наук) надали відомі дослідники, фахівці академічних установ НАН України, викладачі провідних вітчизняних вузів та інших установ.
Основними ознаками тематичних слóвників ВУЕ стали:
– Цілісність (сукупність включених термінів охоплює всі елементи теоретичної та практичної конструкції певної конкретної галузі знань).
– Стійкість (терміносистема певної галузі знань має статичну елементну структуру, оскільки відображає її теоретичну концепцію). Ця ознака характерна, насамперед, для основних і базових (родових) понять і термінів. Водночас, слід враховувати, що будь-яка терміносистема є відносно відкритою, оскільки може накопичувати похідні від родових поняття і терміни.
– Структурованість (наявність складної ієрархічної структури від категорії до часткових понять і термінів, які пов’язані не тільки через відношення «рід-вид», «ціле-частина», а й іншими логічними зв’язками змістовного характеру).
З огляду на те, що Указом Президента України № 7/2015від 12.01.2015 «Питання підготовки та видання Великої української енциклопедії» передбачено «створення багатотомної Великої української енциклопедії в електронному та паперовому вигляді»[15], тематичні слóвники були сформовані у двох варіантах – для друкованої та портальної версій. Різниця між двома варіантами полягає в тому, що до друкованої версії включено переважно родові, базові поняття, події та явища, значущі постаті вітчизняної та світової політики, науки й культури. Слóвники для портальної версії (яка не узалежнена від обсягів) містять ширше коло термінів, включаючи й вузькоспеціалізовані, які останнім часом набувають поширення в суспільному інформаційному просторі.
Після складання тематичних слóвників наступним етапом стало об’єднання їх в єдиний слóвник. У процесі об’єднання тематичних слóвників було проведено копітку роботу щодо виявлення повторів. Для усунення повторів використовувалася система внутрішньотекстових посилань і відсилань до статей, де можна знайти необхідні відомості. Посилання пов’язують близькі або суміжні поняття й сприяють зручності пошуку при користуванні виданням.
На цьому етапі було виділено багатозначні та міждисциплінарні терміни, написання статей з яких вимагає залучення фахівців різних наукових напрямів. Обговорення кожного терміну визначало подальше призначення включеності (до друкованої й портальної чи тільки до портальної), приблизний обсяг відповідної енциклопедичної статті за кількістю знаків (шість рівнів)[16].
Загалом тематичні слóвники (за науковими напрямами) та загальний реєстр гасел ВУЕ є динамічними, а не статичними конструкціями. У процесі створення енциклопедії вони постійно зазнають певних змін, зумовлених появою нових термінів і визначень та актуальної інформації. Особливою мобільністю відзначається слóвник портальної версії, яка уможливлює максимально швидке оновлювання та дозволяє доповнювати галузеві терміносистеми, сприяє поширенню інформативності.
Пошук відповіді на питання щодо кількісного наповнення слóвника спонукав до компаративістики з існуючими аналогами енциклопедійних видань[17]. Одним із показових кількісних вимірів є загальний обсяг, що вираховується за кількістю гасел. Так, найбільше франкомовне довідкове видання – «Grand Larousse encyclopédique» виходить у трьох версіях, які можна умовно назвати «скороченою», «повною» і «розширеною» (офіційно вони називаються «базовою», «повною» і «елітною» відповідно). Ці версії відрізняються одна від одної передусім за кількістю гасел, тоді як показник «глибини» опису представлених понять у них приблизно однаковий. Найширша версія[18] налічує 12 томів – 10 основних і два додаткових – обсягом близько 1 тис. сторінок кожен. Сукупна кількість гасел у них становить близько 185 тис., 150 тис. із яких – повноцінні енциклопедичні статті, а решта – короткі статті словникового характеру. Крім того, видавництво «Les Éditions Larousse» підтримує роботу енциклопедичного сайту, в основу якого покладено матеріали паперової версії енциклопедії в розширеному вигляді.
На інших принципах базується «Encyclopædia Britannica», яку традиційно вважають одним із найавторитетніших довідкових видань у світі. Її упорядники роблять ставку не на всеохопність, а на глибину представлення матеріалу. З огляду на це, сукупна кількість гасел у ній (у останньому 32-томному виданні – близько 65 тис. гасел) майже втричі менша, ніж у «Grand Larousse encyclopédique», тоді як обсяг за кількістю знаків понад як удвічі більший[19]. Поряд із тим, видавництво «Encyclopædia Britannica, Inc.» підтримує функціонування інтернет-порталу britannica.com, кількість гасел на якому досягає 120 тис.
Об’єднує принципи обох описаних вище енциклопедій німецький енциклопедичний проект – «Brockhaus Enzyklopädie». Станом на початок ХХІ ст. вийшло вже 21 видання цього універсального довідника, в якому зроблено спробу досягнути максимально можливої кількості гасел із одночасним прагненням до високого рівня «глибини», властивого зазвичай спеціалізованим, а не універсальним енциклопедіям. Її останнє 21-ше видання налічує 30 томів, у яких міститься близько 300 тис. статей і понад 40 тис. ілюстрацій. За обсягом і кількістю статей «Brockhaus Enzyklopädie» є найбільшою цілісною паперовою енциклопедією в історії (без додаткових томів) і, крім того, вважається найкращою за глибиною викладу матеріалу[20].
Серед енциклопедій, що виходили у сусідніх із Україною державах протягом останніх десятиліть, увиразнюються два найбільші видавничі проекти. Хронологічно першим із них є польська «Wielka encyklopedia PWN», що складається з 30 томів з сукупною кількістю гасел близько 140 тис. За глибиною вона суттєво поступається «Британніці» й «Брокгаузу», однак перевищує «Larousse»[21]. Другий подібний проект – «Большая российская энциклопедия» (БРЭ) – поки що перебуває на стадії реалізації. Станом на кінець 2015 р. видано 28 (27+1 ненумерований) томів із 35 запланованих, кількість гасел у попередньому словнику становила 87 тис. Таким чином, у БРЭ наголос ставиться на глибину викладу матеріалу, а не на всеохопність галузей знань[22].
Менш масштабним проектом було видання 18-томної «Беларускай энцыклапедыі» у Мінську, реалізоване протягом 1996–2004 рр. У ній містяться близько 80 тис. статей, причому у центрі уваги її редакторів була тематична всеохопність за рахунок «глибини» статей[23]. Слід відзначити, що у випадку польського й білоруського енциклопедичних проектів останніх десятиліть ішлося не про створення цілковито нової енциклопедії, а про перероблені й доповнені версії давніших видань: 13-томної «Wielkiej Encyklopedii Powszechnej PWN», виданої у 1962–1970 роках (близько 82 тис. гасел)[24] і «Беларускай савецкай энцыклапедыі» (12 томів, 34 тис. статей)[25]. Російський проект, незважаючи на тривалу традицію видання енциклопедичних видань російською мовою та юридичну правонаступність видавництва «Большая российская энциклопедия» з видавництвом «Советская энциклопедия», за своїм змістом є новим виданням.
Згадуючи про енциклопедичну традицію, представлену найпоширенішими в українських бібліотеках універсальними довідковими виданнями енциклопедичного типу, слід вказати на кількість гасел в обох виданнях Української радянської енциклопедії (УРЕ). У першому 17-томному виданні вона склала близько 45 тис.[26], у другому 12-томному – 50 тис.[27] Обидва видання за тематичною всеохопністю та глибиною статей значно поступаються західним аналогам.
Три видання «Большой советской энциклопедии» (БСЭ) відрізнялися одне від одного як за обсягом, так і за «глибиною». Перше видання (1926–1947, 65 томів+один ненумерований) містило близько 65 тис. гасел[28], друге (1949–1958, 51 том) – близько 100 тис. гасел[29], третє (1969–1978, 30 томів) – близько 95 тис. статей[30]. Третє видання БСЭ суттєво поступається першим двом за глибиною викладу матеріалу, а перше поступається другому за тематичною всеохопністю.
Згадані українські і російські видання мали також короткі «масові» версії («Український радянський енциклопедичний словник», «Советский энциклопедический словарь», «Малая советская энциклопедия»), що містили лише найнеобхідніший довідковий матеріал.
Слóвники більшості провідних універсальних енциклопедичних видань нараховують 100-150 тис. гасел. Менша кількість можлива у виданнях, які пропонують передусім «глибокі» статті (наприклад, перше видання БСЭ) або носять «регіональний» характер («республіканські» енциклопедії в СРСР).
Серед енциклопедій, принцип побудови яких докорінно відрізняється від принципу, покладеного в основу усіх згаданих вище видань, – видання «продовжуваного» типу. Вони складаються з незначної кількості «базових» томів та значно більшої – томів-додатків. Найвідомішими і найґрунтовнішими з таких видань є іспаномовна «Enciclopedia universal ilustrada europeo-americana» й італомовна «Enciclopedia Italiana di Scienze, Lettere ed Arti». Перша з них, відома також під назвою «Enciclopedia Espasa», видається безперервно з 1908 р. і станом на 2015 рік складається з 70 основних томів (1908–1930), і трьох серій додаткових томів з окремою нумерацією (загалом 55 томів). Таким чином, сукупна кількість томів цієї енциклопедії на цей час становить 125. «Enciclopedia universal ilustrada europeo-americana» містить близько 1 млн статей і є найбільшою продовжуваною енциклопедією в історії[31], нові додаткові томи до неї перебувають на стадії підготовки.
Аналогічною за структурою є «Enciclopedia Italiana di Scienze, Lettere ed Arti», що складається з 35 базових томів (сукупна кількість гасел у базовому комплекті – 60 тис.) і восьми серій додаткових томів (загальна кількість додаткових томів усіх серій – 33, але частину з них побудовано не за словниковим, а за систематичним принципом)[32]. Загальна кількість гасел в усіх томах цієї енциклопедії сягає кількох сотень тисяч.
Запропонований слóвник Великої української енциклопедії на час виходу пілотного проекту містить близько 70 тис. гасел. Добираючи гасла, авторський колектив виробив загальні принципи, визначив групи статей (за змістом та обсягом), враховуючи при цьому цільову аудиторію та функції проекту. Водночас ми свідомі того, що в процесі роботи над підготовкою енциклопедії до реєстру можуть бути внесені значні корективи.
Не випадково ідея створення Великої української енциклопедії розбурхала в інтелектуальних колах українського суспільства досить широку дискусію, щодо форми, змісту, об’єму та строків створення такого видання. Але, на нашу думку, необхідність створення друкованої та електронної версії має перебувати поза дискусією, оскільки національна енциклопедія є важливим атрибутом незалежної держави, вона виступає узагальненням інтелектуального розвитку нації, презентацією її здобутків у глобальному вимірі. Велика українська енциклопедія має відобразити погляд українців на світ і презентувати світові результати свого розвитку і відповідати на сучасні запити щодо пошуку актуальної інформації.
Пропонований варіант слóвника є лише пілотним проектом реєстру гасел, що фіксує певний початковий етап напрацювання гасел. На момент завершення проекту створення Великої української енциклопедії очевидно будуть внесені корективи, що видається цілком виправданим і закономірним. Ми свідомі того, що формат універсального видання та величезний обсяг матеріалу потребує залучення великої кількості фахівців із різних галузей теоретичних та практичних досліджень для створення вагомого інтелектуального продукту. Запрошуємо до співпраці всіх, хто не байдужий, дбає про значущість іміджевих характеристик держави.
Керівник авторського колективу,
заступник головного редактора
Великої української енциклопедії,
директор Державної наукової установи
«Енциклопедичне видавництво»,
доктор історичних наук, професор
Алла Киридон

[1] Дзюба І. Про концептуальні засади підготовки української універсальної енциклопедії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/dopovid.pdf
[2] Методичні рекомендації з підготовки, редагування та оформлення статей до Великої української енциклопедії (проект) / За ред. д-ра іст. наук, проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – С. 16.
[3] Очевидно на підставі задекларованих завдань: «Науковці Інституту розробляють для різних типів енциклопедичних видань концепції, словники (реєстри), визначають принципи подання матеріалу, критерії його відбору, методичні засади підготовки енциклопедичної статті та її інформаційного наповнення, бібліографічного та іконографічного забезпечення» // Інформація з сайту. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.encyclopedia.kiev.ua/
[4] Ляшко С. М. Українські біографічні довідкові видання ХІХ–ХХ століття: історичні та теоретико-методологічні засади. – Запоріжжя : Дике Поле, 2010. – С. 275.
[5] Козеллек Р. Минуле-майбутнє. Про семантику історичного часу. – К. : Дух і літера, 2005. – 375 с. – С. 181.
[6] Дефиниция [Текст] // Словарь иностранных слов / Отв. ред. В. В. Бурцева, Н. М. Семенова. – М. : Русский язык – Медиа, 2003. – 819 с. – С. 210.
[7] Ляшко С. М. Українські біографічні довідкові видання ХІХ–ХХ століття: історичні та теоретико-методологічні засади. – Запоріжжя : Дике Поле, 2010. – С. 275.
[8] Наукові засади та теоретико-методологічні принципи створення сучасних енциклопедій: колективна монографія / За ред. д-ра іст. наук, проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – С. 21–27.
[9] Наукові засади та теоретико-методологічні принципи створення сучасних енциклопедій: колективна монографія / За ред. д-ра іст. наук, проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – 160 с.
[10] Там само. – С. 68–77.
[11] Наукові засади та теоретико-методологічні принципи створення сучасних енциклопедій: колективна монографія / За ред. д-ра іст. наук, проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – С. 56–61.
[12] Наукові засади та теоретико-методологічні принципи створення сучасних енциклопедій: колективна монографія / За ред. д-ра іст. наук, проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – С. 58.
[13]Методичні рекомендації з підготовки, редагування та оформлення статей до Великої української енциклопедії (проект) / За ред. д-ра іст. наук, проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – С. 71–84.
[14]Див.: Офіційний веб-сайт Держстату. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
[15]Указ Президента України № 7/2015 від 12.01.2015 «Питання підготовки та видання Великої української енциклопедії». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/7/2015
[16] Наукові засади та теоретико-методологічні принципи створення сучасних енциклопедій: колективна монографія / За ред..д-ра іст. наук, проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «енциклопедичне видавництво», 2015. – С. 25–27.
[17] Методичні рекомендації з підготовки, редагування та оформлення статей до Великої української енциклопедії (проект) / За ред. д.і.н., проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2015. – С. 27–30.
[18] Grand Larousse encyclopédique. – Vol. 1-10. – Paris : Les Éditions Larousse, 1960-1964; Grand Larousse encyclopédique. – Sup. 1-2. – Paris : Les Éditions Larousse, 1968-1975.
[19] Encyclopædia Britannica. – 15^th Ed. – Vol. 1-32. – Chicago: Encyclopædia Britannica, Inc., 1985-2010.
[20] Brockhaus Enzyklopädie. – 21 Aufl. – Leipzig ; Mannheim : Brockhaus, 2005-2006. – Bde. 1-30.
[21] Wielka encyklopedia PWN. – T. 1-30. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2001-2005.
[22] Большая российская энциклопедия / Под ред. Ю. Осипова. – Т. 1-27. – М. : Большая российская энциклопедия, 2005-2015; Большая российская энциклопедия / Под ред. Ю. Осипова. – Том «Россия» [ненумерованный]. – М. : Большая российская энциклопедия, 2004.
[23] Беларуская энцыклапедыя / Рэд кал.: Г. П. Пашкоў і інш. – Т. 1-18. – Мн. : Беларуская энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 1996-2004.
[24] Wielka Encyklopedia Powszechna PWN. – T. 1-12+T. 13 (Sup.). – Warszawa : PWN, 1962-1970.
[25] Беларуская савецкая энцыклапедыя. – Т. 1-12. – Мн. : БелСЭ, 1969-1975. Словникова частина складає 11 томів, 12-й том присвячено Білоруській РСР.
[26] Українська радянська енциклопедія / Гол. ред. М. Бажан. – Т. 1-17. – К. : Головна редакція УРЕ, 1959-1965. Словникова частина складає 16 томів, 17-й том присвячено Українській РСР.
[27] Українська радянська енциклопедія / Гол. ред. М. Бажан. – Т. 1-12. – К. : Головна редакція УРЕ, 1974-1985. На відміну від першого видання, друге видання надруковано у три стовпчики на сторінку, що дозволило значно збільшити обсяг одного тому в перерахунку на кількість знаків.
[28] Большая советская энциклопедия. – Т. 1-65. – М. : АО «Советская энциклопедия / Государственное словарно-энциклопедическое издательство / Государственный научный институт «Советская энциклопедия», 1926-1947.
[29] Большая советская энциклопедия. – Т. 1-51. – М. : Советская энциклопедия, 1949-1958.
[30] Большая советская энциклопедия. – Т. 1-30. – М. : Советская энциклопедия, 1969-1978.
[31] Enciclopedia universal ilustrada europeo-americana. – Vol. 1-70+Apen. 1-10+Apen. 1-8+Sup. 1-37. – Barcelona: Editorial Espasa/ Editorial Espasa-Calpe, 1908-2012.
[32] Enciclopedia Italiana di Scienze, Lettere ed Arti. – Vol. 1-35+App. 1 (vol. 1)+App. 2 (vol. 1-2)+App. 3 (vol. 1-2)+App. 4 (vol. 1-3)+App. 5 (vol. 1-5)+App. 6 (Vol. 1-8)+App. 7 (vol. 1-5)+App. 8 (vol. 1-8). – Roma: Istituto dell’Enciclopedia Italiana, 1929-2013.