Прудивус С. В. Постать Івана Сірка в історії України

Прудивус С. В. Постать Івана Сірка в історії України

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, Історія Нового часу, козацтво, Іван Сірко.

 

 

 

Зміст

Вступ……………………………………...………………………….4

Розділ І. Початок діяльності Івана Сірка………………....5

Розділ ІІ. Роль Сірка в подіях Руїни.

Розділ ІІІ. Діяльність Сірка за гетьманування Дорошенка.

Висновки.

Список  використаних джерел та літератури.


Вступ

Постать кошового отамана Івана Сірка в Українській історії досить неоднозначна.  Він – національний герой, про якого складено багато народних дум і пісень, переказів та легенд, часто фантастичних і вигаданих. Чи можемо ми розглядати це  як прояв народної любові і захоплення?  Варто поставити питання інакше: чи можемо  ми сприймати  постать Івана Сірка в  контексті його діяльності як вияв патріотизму та відданості своїй Батьківщині? Розглядаючи ці та інші питання ми й будемо аналізувати внесок кошового отамана Івана Сірка в історію України.

У історіографії персона Івана Сірка розглядалася дещо однобоко. Багато уваги приділив його постаті відомий спеціаліст козаччини 19 століття Д. І. Яворницький. Він присвятив йому монографію «Іван Дмитрович Сірко», та неодноразово згадував у «Історії запорізьких козаків». При написанні автор використовував ряд писемних джерел – матеріали «Актов, относящихся к истории Юго-Западной Руси», публікації «Киевской старины», а також археологічні . Радянська історіогорафія також розглчядала Сірка як національного героя. Сьогодні ж до його особи ставляться з меншим пафосом.

Метою даної роботи є висвітлення внеску в українську історію кошового отамана Івана Сірка на основі розгляду його політичної діяльності. Також варто розглядлати й ті ісоричні обставини, в яких опинилися на той час українські землі – добу Руїни.

 

Розділ І. Початок діяльності Івана Сірка.

Іван Дмитрович Сірко, якого німці називали Цирко, росіяни – Сєрком або Сєриком, являв собою колосальну особистість серед усіх низових козаків. Він народився у козацькій слободі Слобідської України Мерефі, в 24 верстах від міста Харкова. Рік народження, імя батьків, в якому віці він вступив до лав козацтва, - все це залишається невідомим. Як зазначає Яворницький, він мав там будинки і млин, був одружений з Софією, мав двоє синів Петра та Романа, а також не менше двох дочок. [1]

Вся діяльність Сірка збіглася в часі з найважчим для України періодом, коли вона, відділившись від Польші і ще не встигнувши злитися з Московщиною, перебувала в непевному стані, не знаючи, куди їй остаточно пристати – чи залишатися під російським царем, чи зійтися знову з польським королем, або йти під турецький протекторат.

Вперше І. Сірко згадується як супротивник Москви. Коли Богдан Хмельницький в 1654 р. присягнув на підданство московському царю, на Україні утворилася партія людей, які не бажали цього. До них належав і Сірко: він не захотів залишатися на Україні і пішовна пороги, де перебував в повній невідомості.  Козацтво, на думку Сірка, повинно було бути вільним й незалежним. Але в 1659 р. він виступає вже прибічником Московського царя, будучи кошовим отаманом1. Як можна пояснити це явище?  Мабуть тим, що Сірко завжди підтримував православну церкву. Це видно з того, що отамамн просив у київських монастирів, щоб прислали у Січ уставника, який би духовно окормляв козаків.

 

1Явориницький Д. Історія запорізьких козаків. – Т. 2. – 229 – 230 с.

В цей час Московський уряд  шукає невдоволених політикою Виговського, адже, щоб зняти гетьмана, якого тричі обирало козацтво. Опозицію гетьману склав полтавський полковник Мартин Пушкарь, а також Січ. Низовики хотіли, щоб гетьман обирався в них, на Січі, як колись Богдан Хмельницький. Обіцяючи булаву політичному авнтюристу Дмитру Барабашу і в той же час  Пушкареві, що призвело до розв'язання в Україні громадянської війни (вони й самі загинули в її полум'ї), до іноземного втручання в українські справи. Громадянська війна 1658-1659 року перетворилася на війну російсько-українську. Соціальна база Виговського швидко звужувалася, од нього відходило чимало колишніх однодумців. До них приєдналися Іван Сірко, Іван Богун. Саме з їхнім переходом до опозиції справа Виговського стала безнадійною, хоч йому ще вдалося виграти Конотопську битву, де було винищено до 50 тисяч добірного російського війська. Сірко й Богун перебили чимало прихильників Виговського. Нерозуміючи державотворчих потягів Виговського, Сірко, користуючись ситуацією, робить походи проти гетьманових союзників - кримських татар та ногайських орд.[2] Діяльність Сірка в цей період, об'єктивно сприяє підриву незалежності Української Держави. Саме Сірко та Богун були головною силою, яка привела до влади наступного гетьмана - Юрія Хмельницького, а той незабаром підписав новий російсько-український договір (жовтень 1659 р.). Цей договір, укладений під тиском російських військ та українських лівобережних полків, де панували тоді проросійські настрої, був на відміну од договору 1654 року для України нерівноправний. Українська Держава тепер ставала автономною територією в складі Російської імперії. Зберігся навіть друкований текст цього договору, названого Переяславським ("14 статей") і на ньому бачимо поміж інших підписів козацької старшини й ім'я Івана Сірка як кальницького полковника.

 

1Мицик

Навесні 1660 року Сірко здійснив успішний похід на Очаків, причому одночасно з його виправою інший загін запорожців завдав удару по кримській фортеці Іслам-Кермен (поблизу сучасної Каховки). Восени 1660 року з ініціативи царського уряду відбувся російсько-український похід на Правобережжя. Погано підготовлений, він скінчився невдачею. Польсько-кримські війська розгромили спочатку війська боярина Шереметьєва (під Чудновом), а потім і Ю.Хмельницького (під Слободищами). Опинившись в оточенні, Ю.Хмельницький мусив підписати новий, уже нерівноправний договір з Річчю Посполитою (17 жовтня 1660 р.), на основі якого ставав недійсним попередній договір з Росією. Невідомо поки що, яка була роля Сірка в цьому невдалому поході, але ясно, що він, не сприйнявши раніше й Гадяцького договору з Річчю Посполитою, тим більш не міг погодитися з Слободищенським. Не випадково вже на початку 1661 року Сірко вчинив напад на кримські улуси, захопивши 16 000 ханських коней. Цікаво, що це повідомлення коронний гетьман передав 7 березня 1661 року якійсь високопоставленій особі через Івана Мазепу - майбутнього гетьмана України. У листопаді 1661 року Сірко очолив похід запорожців та калмиків проти Кримського ханства, під час якого було здобуто Перекоп.1

Після Слободищенського договору владу Юрія Хмельницького відмовився визнавати його дядько, наказний гетьман Яким Сомко, що контролював майже всю територію Лівобережної України. Він і далі діяв згідно з Переяславським договором 1659 року.

Іван Сірко відмовився підтримувати обох гетьманів і пішов на Січ, звідки й далі нападав на Річ Посполиту та її союзника - Кримське ханство.

Ці дії послабили позицію Ю.Хмельницького в Правобережній Україні. Причина відмови Сірка підтримувати Ю.Хмельницького, незважаючи на неодноразові звертання цього останнього і навіть Я.Сомка, полягає в тому, що він не міг сприйняти Їхню соціальну політику, спрямовану на зміцнення позицій старшини, не міг примиритися з посиленням залежності України від Польщі та Росії, з небезпекою розколу України на дві частини по Дніпру. Саме в цей час на Січі активізував свої дії Іван Брюховецький, який став кошовим отаманом. Він виступив як противник старшини, уміло грав на запорозькому честолюбстві, доводячи першість Січі перед Чигирином - столицею Гетьманщини тощо. Такі настрої набули великого поширення і на Січі, і в Лівобережній Україні.

 

Розділ ІІ. Роль Сірка в подіях Руїни

На Чорній раді в Ніжині в червні 1663 року Брюховецького було проголошено гетьманом Лівобережної України й він пробув на цьому уряді 5 років. Брюховецький виявився непослідовним гетльманом. Замість обстоювати супроти загарбницьких намірів російського уряду хоча б ту автономію, яка була встановлена 1659 року, не кажучи вже про статус України на основі договору 1654 року, він став, по суті, торгувати незалежністю України.

Справжню свою суть Брюховецький уперше показав тільки 1665 року, після відвідин Москви (першого в історії України гетьманського візиту до столиці Ролсії) та підписання ним так званих Московських статей. Перед цим Брюховецький ще мав довіру частини населення України, зокрема й Сірка. Козацький ватажок подав гетьманові допомогу в тяжкий час, коли Річ Посполита зробила останню значну спробу поновити своє панування в Лівобережній Україні. У кінці 1663 - на початку 1664 року відбувся похід короля Яна Казимира на Сіверську Україну, у якому брали участь і правобережні полки на чолі з новим гетьманом Павлом Тетерею, і ординці. Саме тоді Сірко та російський воєначальник Г.Косагов зробили дві вдалі виправи на Крим, здобули Перекоп та кілька інших населених пунктів, завдали великої шкоди ханству (від рук козаків загинули Карач-бей, комендант Гавані Умер-ага та інші), визволили багатьох невільників-християн (жовтень і грудень 1663 р.).

Це стало однією з важливих причин провалу походу Яна Казимира на Сіверщину. Сірко воює тоді по всій Черкащині, громить війська одного з найкращих за всю історію Польщі полководців - Стефана Чарнецького. Успіхи Сірка дістали визнання царського уряду та Брюховецького й у документах вперше з'являються звістки про його маєтності.

 

 

Визволити 1664 року Правобережну Україну від польського гніту не вдалося. Уряд Речі Посполитої перекинув сюди значні сили й тому Брюховецькому та Сіркові доводилося з боями відступати. І хоча в липні 1664 року Сірко разом з Косаговим розбив ворога в Капустяній Долині, наступного місяця кошовий отаман зазнав поразки в битві проти польських військ під Городищем, причому навіть пішли чутки про його загибель. Уже на початку листопада 1664 року він побував у Харкові й Білгороді, став харківським, а за іншими джерелами - зміївським полковником, але не втратив міцних зв'язків із Січчю.

Антипольське повстання на Правобережжі, енергійні дії там Сірка та Брюховецького прискорили падіння Тетері. На зміну йому після недовгої боротьби було обрано Петра Дорошенка. Петро Дорошенко щиро хотів повернути незалежність України, її єдність, добивався й відновлення договору 1654 року. Під його керівництвом було завдано кілька значних поразок армії Речі Посполитої. Це посилило визвольний рух не тільки в Правобережній Україні, а й в Лівобережній, де зростало невдоволення колоніальною політикою російського уряду.

1667 року після укладення угоди між Росією та Польщею (Андрусівське перемир’я), унаслідок якої формально закріплювався поділ України між ними заради боротьби з Османською імперією, внутрішньополітична ситуація значно загострилася. Усвідомлюючи це, Брюховецький налагоджує зв'язки з Дорошенком, сподіваючись у разі повстання зберегти гетьманську булаву. На початку 1668 року це повстання вибухнуло. У той час Сірко тільки-но повернувся з успішного походу до Криму (з-під Кафи). Тоді було визволено 2 тисячі християнських невільників, узято в полон 1500 ординців. Він не мав жодної прихильності до Брюховецького, з яким фактично розірвав стосунки ще 1664 року. Уже те, що після повернення з походу 1664 року Сірко осів не на Лівобережній Україні, тодішній Гетьманщині, яка перебувала під контролем Брюховецького, а на Слобожанщині, красномовно свідчить про це. Проте коли й сюди надійшли зазивні універсали Брюховецького, Сірко підняв на Слобожанщині повстання. У даному разі Сірко діяв як патріот України, узгодивши свої дії попередньо з Дорошенком, а Брюховецького розглядав як тимчасового союзника. Незабаром він оволодів значною частиною Слобожанщини, але здобути Харків йому не вдалося.

Після цього Сірко рушив із військами до Дніпра, розгромивши на своєму шляху російські війська (під Охтиркою й Полтавою). Тим часом в Опішні об'єдналися війська Дорошенка та Брюховецького, відтак козаки скинули Брюховецького з гетьманського уряду, а потім забили. Дорошенко стає одно-осібним гетьманом України й робить подальші кроки щодо відновлення її цілковитої незалежності. Сірко підтримує його в цих намірах і з наказу гетьмана йде походом на Крим, розбиває під Ольховцем татарського мурзу Батиршу та нового претендента на булаву - П.Суховія (Суховієнка)1. Того ж 1668 року Сірко здійснив ще два походи на Крим.

 

1Яворницький Д. Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків.. – 35-38 с.

Союз Сірка з Дорошенком невдовзі став розпадатися. Ситуація в Україні змінювалася щодня: одна за одною точилися небезпечні сутички на кордонах, у самому українському суспільстві не припинялася гостра боротьба. Дії Сірка чи Дорошенка зумовлювалися насамперед інтересами певних соціальних прошарків і політичних угруповань української суспільності, їх єднало прагнення добитися незалежності України, однак вони по-різному бачили шляхи її здобуття. Якщо Сірко спирався на рядове козацтво й обстоював радикальні дії у внутрішній політиці, то Дорошенко був поміркованіший і спирався на ту частину козацтва (до того ж заможнішу), котра великого значення надавала союзові з якоюсь сусідньою державою. Дорошенко, зневірившись у Москві й Варшаві, звернув свій погляд, як свого часу Богдан Хмельницький, на Стамбул. У 1669 році він уклав союз із султаном Мухаммедом IV. Це був ризикований крок і він, зрештою, не приніс користі гетьманові. Не сприйняв цього союзу з Портою і Сірко, який вирішив скористатися принаймні одним справді позитивним моментом Андрусівського перемир'я - можливістю об'єднати сили християнських держав у боротьбі проти агресії Османської імперії. І знову ми бачимо те, що в психології Сірка закладено  нелюбов до мусульманського світу.

Оскільки Січ з 1667 року перебувала під формальним протекторатом російського й польського монархів, то Сірко вміло зіграв на двох струнах, домагаючись матеріальної та фінансової допомоги для Січі від обох держав.

Недавній харківський полковник повернувся на Січ, і відтоді боротьба проти Османської імперії, Кримського ханства, ногайських орд цілком поглинає його й приносить йому славу переможця.

Невдовзі після укладення союзу Дорошенка з Мухаммедом IV Сірко здійснив успішний похід на турецьку фортецю Очаків, спалив місто і взяв велику здобич. Про це кошовий отаман повідомив листовно царського воєначальника Г. Ромодановського 28 липня 1670 року, причому місцем написання листа був "Кіш на Чортомлику", тобто Чортомлицька Січ.

Сірко виявив себе чудовим дипломатом, поновивши за короткий час зв'язки з Річчю Посполитою, яка й далі утримувала під своєю владою значну частину Правобережної України. У своїх зв'язках з Річчю Посполитою він спирався не так на короля Михайла Вишневецького (1669-1674 рр.), як на великого коронного гетьмана Яна Собеського, який високо цінував боротьбу козаків з Османською імперією.1

 

1Мицик Ю. Отам Іван Сірко.

Надзвичайно велика роль Сірка в поширенні влади Ханенка на значній території Правобережжя. Упевнено контролюючи Побужжя, Сірко з Ханенком здійснили низку важливих походів проти ординців. На початку 1672 року Сірко разом із колишнім молдавським господарем Хінкулом ударив по Молдавії, яка тоді була васалом турецького султана, й оволодів її столицею - містом Ясси. Але з огляду на поважні причини Сірко, залишивши молдавський престол, мусив поспішати на Лівобережну Україну. 1672 року тамтешнього гетьмана Дем'яна Многогрішного було безпідставно звинувачено в зраді царю й заслано до Сибіру. Постало питання про нового гетьмана Лівобережної України. Цього разу Сірко вирішив добиватися булави, сподіваючись на широку підтримку мешканців лівобережних полків. За його спиною стояло Запорожжя. Сірка добре пам'ятали й на Слобожанщині, де тоді жила його родина. Добра слава йшла про нього й на Правобережжі, тож, без сумніву, такій людині було до снаги об'єднати всю Україну під одноосібною гетьманською владою. Якраз цього і не хотіла Російська держава. Їй потрібний був на гетьманському уряді слухняний виконавець указівок. Для такої ролі ідеально підходив І.Самойлович.

Спочатку князь Ромодановський запросив до Курська Сірка, щоб той особисто передав йому значного білгородського мурзу Тенмамбета, взятого в полон 3 місяці тому на Куяльнику. Сірко, діставши запевнення в безпечному проїзді, вирушив у дорогу з Сосниці в супроводі зятя Івана Сербина та кількох довірених людей 29 квітня 1672 року. На шляху з Нових Санжар його перехопив полтавський полковник, прибічник Самойловича, Федір Жученко, заарештував і відправив у кайданах до Батурина. Через кілька днів Самойлович зі своїми спільниками вдався до царя з листом, оббріхуючи кошового отамана. Таким чином російський уряд дістав бажаний привід. Олексій Михайлович звелів Ромодановському привезти арештанта до Москви. Невдовзі Івана Сірка було привезено до Москви, а звідти - до Тобольська.  У Сибіру на Сірка чекала тяжка доля попередників1.

1Чувардинський А. Кошевой атаман Сирко. – 137-140 с.


3.Діяльність Сірка Дорошенка.

Навесні 1672 року турки здобули Кам'янець-Подільський, оволоділи значною частиною Правобережжя й змусили Польщу підписати невигідний мир. Це викликало тривогу й занепокоєння кількох європейських держав, які почали поспіхом формувати антитурецьку коаліцію, а без Запорозької Січі повноцінною вона не могла бути. У свою чергу січовики почали вмагати  Сірка.

Першим це зрозумів уряд Речі Посполитої, яка вже скуштувала на собі силу турецької зброї й невдовзі польські дипломати почали настійливо до-магатися, щоб цар звільнив кошового отамана із заслання. Добивалися звільнення Сірка, звичайно, і запорожці. Урешті Сірко був звільнений і дістав змогу повернутися на Батьківщину. Козаки вчинили напад на турецьку фортецю Тягиню (тепер м. Бендери), узяли Ізмаїл та Очаків, а потім стали на відпочинок в Острі. Загалом того ж, 1673 року Сірко встиг очолити кілька вдалих походів на Очаків1.

Було б помилкою думати, що кошовий отаман повернувся з Сибіру слухняним виконавцем царських наказів. Громлячи військо Османської імперії та Її союзників, він служив насамперед не цареві, а українському народові. Зовнішньополітичні дії Січі, очолюваної Сірком, у той час збігалися із зовнішньополітичним курсом російського уряду, якщо говорити про османську загрозу.

І раніше Сірко повставав проти панування Московщини, і раніше він підтримував зв'язки зі Степаном Разіним та його повстанцями, і тепер надавав їм притулок на Січі.

 

1Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – 342-344 с.

1674 року доля зводить Сірка з Мазепою, який перебував тоді на службі в гетьмана Дорошенка. Мазепа був посланий у складі посольства до кримського хана й турецького султана і вирушив з невеликим супроводом степами через Інгул та Південний Буг, прямуючи до Очакова. Та на Інгулі його перехопили запорожці й привезли на Січ, де з цієї нагоди було скликано раду. Дізнавшись про мету посольства (скріплення союзу з Османською імперією та Кримським ханством), запорожці хотіли вбити керівника дипломатичної місії. Та, як подає літописець Величко, за Мазепу заступилися Сірко і ще кілька старих отаманів1.

1674 рік увійшов в історію України як один з найкривавіших. Тоді турецьке військо, діючи разом із ординцями, захопило Ладижин та Умань, і вирізало й забрало в неволю майже все їхнє населення. Сірко, як міг, допомагав правобережцям, але сили, щоб ударити по потужній турецькій армії, бракувало. Кошовий отаман дуже надіявся на Самойловича, який би міг повести в бій і лівобережні полки, і російські війська. Однак Самойлович відмовився виступити спільно із Сірком і вирядив до Умані лише 6 тисяч козаків на чолі з полковником Мурашкою, прирікши їх на загибель.

1675 рік минув під знаком нових загарбницьких приготувань Османської імперії. У цей час Сіркові козаки пильно стережуть південні кордони України, боронять переправи, повідомляють про дії мусульманських військ власті. Та Січ не тільки береже свій кордон, а й веде наступи. Літописець Величко розповідає про невдалу спробу турецьких військ 1675 року захопити Січ, де тоді перебував Сірко. Унаслідок нічного бою з 15 тисяч яничарів урятувалося лише 3 тисячі, а втрати козаків не перевищили 50 душ2.

Уже після Різдва 1675 року Сірко здійснив першу наступальну операцію. Він послав до Очакова загін під командуванням Миська й Волошина. 28 квітня сам вирушив у великий похід, розбив орду на Кучманському шляху й визволив з неволі близько тисячі християн. Повертаючись назад, кошовий отаман зустрів нову орду біля Інгулу й знов переміг. Сіркові успіхи могли б бути більші, але його не підтримав Самойлович, не довіряв кошовому й царський уряд.

 

1Яворницький Д. Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків.. – 75-78 с.

2Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. -  Т. 2 – 382-386 с.

У серпні 1675 року Сірко зі своїм військом таємно форсував Сиваш і зненацька вдарив по Криму, захопивши кілька міст і дійшовши аж до Бахчисарая. Хан разом зі своїм двором мусив рятуватися втечею в гори. І хоч кримці швидко отямились, але перепинити шлях козакам на Січ їм не вдалося. Удаючись до військових хитрощів, Сірко обдурив ворога й прорвався через Сиваш назад до Січі з багатою здобиччю та великою кількістю визволених християн1.

Того ж року Дорошенко, переконавшись у тому, що його союз з Туреччиною не справдив надій, шукає нових союзників. Оскільки в Батурині сидів його заклятий ворог Самойлович, то правобережний гетьман звернувся до Сірка. Кошовий отаман бачив тут нову можливість об'єднати сили Право-бережної і Лівобережної України, Запорозької Січі й зрештою ліквідувати небезпеку з боку Османської імперії, спираючись на допомогу Московщини, Речі Посполитої та деяких інших держав. Ось чому він охоче йде на нове зближення з Дорошенком, забувши про недавнє ворогування. На чолі загону козаків кошовий отаман прибуває до Чигирина 20 жовтня 1675 року. Після урочистої зустрічі Сірка Дорошенко оголосив про свій перехід "під царську руку" й присягнув у цьому кошовому отаманові 22 жовтня. Вів передав також Сіркові булаву, прапор та інші клейноди, але той залишив їх правобережному гетьманові. Тоді ж Сірко й Дорошенко сповістили про цю подію Самойловича, надіславши йому свої листи. 25 жовтня Сірко покинув Чигирин. Діючи так, кошовий отаман наражався на значну небезпеку, адже він входив до союзу без царського указу й відома Самойловича. Цар і гетьман Лівобережної України дедалі менше зважали на права та вольності Запорозької Січі, а Сірко якраз палко обстоював Їх і намагався провадити максимально незалежну політику. Козакам не сподобався далекоглядний крок свого ватажка, спрямований на зближення з Дорошенком. На зворотному шляху в загоні виникло якесь заворушення, тож Сірко мусив покинути їх і сам добирався до Січі. Чигиринська подія занепокоїла Самойловича, і той поспішив подати в Москву чергові доноси на Сірка. Російський уряд теж врешті-решт не визнав присяги Дорошенка Сіркові й вимагав складання нової присяги в присутності воєводи Ромодановського та Самойловича, і передачі останньому гетьманських клейнодів2.

 

1Мицик Ю. Отаман Івна Сірко.

2Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – Т. 2 – 407-408 с.

Сірко ж, прибувши на Січ, швидко поновив свій вплив і не думав зрікатися Дорошенка у важкий для того час, клопотався про подальшу долю правобережного гетьмана. Діяльність Сірка спричинилася певною мірою до того, що цар не заслав Дорошенка до Сибіру, а дозволив прожити йому в Сосниці. Але царський уряд швидко змінив своє рішення і вже в 1677 році Дорошенка було відправлено до Москви, де він опинився в становищі почесного засланця.

Продовжув Сірко і підтримувати відносини з Варшавою, незважаючи на неодноразові попередження з Москви та Батурина. Він покладає певні надії на нового короля Польщі Яна III Собеського, якого знав особисто. Ян Собеський надавав великого значення Січі у своїх планах війни з Османською імперією і з свого боку не раз посилав на Січ своїх представників, допомагав козакам матеріально й фінансове1.

Тим часом Османська імперія в 1677 ропі перейшла в наступ у Наддніпрянщині, намагаючись дістатися Києва. Щоб посилити свої позиції в Україні, турецький уряд випустив із в'язниці Юрія Хмельницького й проголосив його «князем Сарматії та України, володарем Війська Запорізького». До сина Богдана Хмельницького стягувавалися козаки, невдоволені польським та російським пануванням, соціальною політикою гетьмана Самойловича. «Князь Сарматії»  слав своїх посланців і на Січ до Сірка, намагаючись перетягти його на свій бік, але не добився там підтримки2.

 

1Мицик Ю Отаман Іван Сірко.

2Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодероної України. – С. 379.

Натомість запорожці на чалі з Сірком провели на початку 1677 року кілька вдалих акцій проти Османської імперії, захопили в пониззі Дніпра турецького посла до Криму, але було ясно, що вразінападу війська Османської імперії Січ не протримається. За цих надзвичайно складних умов Сірко в черговий раз проявив себе справжнім дипломатом. Він розпочав переговори з турецьким і кримським урядами, з Юрієм Хмельницьким, пішов на деякі поступки, усіляко намагаючись виграти час. Через своїх посланців Сірко переконував уряди Московщини, Речі Посполитої, Лівобережної України, що Січі вкрай потрібно збільшити допомогу. Невдовзі до Москви й Батурина дійшли чутки про те, що Сірко уклав з султаном перемир'я до весни 1678 року, а також пообіцяв дати Ю.Хмельницькому запорожців на допомогу. З огляду на ці тривожні повідомлення новий цар Федір послав на Січ посольство В.Перхурова, а потім й О.Казандеева, які привезли запорожцям гроші й пообіцяли допомогу. Дипломатична гра Сірка завершилася повним успіхом. Військо Османської імперії вирушило на Чигирин. Запорозька Січ посилила свої позиції завдяки постачанню зброї, боєприпасів і харчів з Московщини та Гетьманщини.1

Наприкінці літа 1677 року Османська імперія зазнала поразки під Чигирином. Хоч формально Січ додержувала умов перемир'я з султаном та ханом, однак є дані про дії запорозьких човнів на Дніпрі поблизу Чигирина. Йому вдалося продовжити перемир'я і на наступний рік.

Під час другого Чигиринського походу 1678 року армії Османської імперії вдалося здобути колишню столицю гетьмана Богдана Хмельницького та його наступників. Російсько-українські війська, що боронили місто й замок, не витримали дуже сильного натиску ворожих військ. Ромодановський і Самойлович були бездіяльні. Ще коли турки штурмували Чигирин, Сірко спустився з козаками в пониззя Дніпра і знищив кілька турецьких галер. Після цього він пішов до Бугу, де розбив турецьку заставу, спалив міст через річку, визволив багатьох полонених. Дії запорожців ставали дедалі активнішими, і це було однією з причин того, що Османська імперія нарешті полишила думку про значні завоювання на території України.

1679 рік Сірко розпочав походом на подніпровські ворожі фортеці Кази-Кермен і Тавань. Його успішні дії спонукали турків вирушити на Січ. Дізнавшись про підхід до Січі війська Кара-Мухаммед-паші, Сірко вийшов з Січі й переховувався з військом на дніпровських островах. Допомогу у такій ситуації надав і цар Федір, яки дізнавшись про наступ турецьких військ, відправив на Січ військо під командуванням Корецького. Турецькі війська відступили ні з чим2.

 

1Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – Т. 2 – 411-413 с.

2Мицик Ю. Отаман Іван Сірко. -

Останні два роки життя Сірка авторитет славетного козацького ватажка залишався високим і на Січі, і в Лівобережній Україні. Дедалі частіше лунали голоси про скинення Самойловича й обрання на гетьмана Сірка. Така підтримка забезпечила Сіркові опору в боротьбі за збереження прав і свобод Запорожжя. Кошовий отаман рішуче домагається в царського уряду обіцяної матеріальної допомоги, навіть скинення Самойловича, погрожуючи в разі відмови перейти під протекторат турецького султана. Славетний кошовий отаман помер в 1680 р.1

1Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – Т. 2. – С. 434.


Висновки.

Постать кошового отамана Івана Сірка, як бачимо, зовсім не однозначна. Він представляв ту політично позицію, якої пртитримувалося козацтво у боротьбі проти поневолення ще до Національно-визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького. Можна сказати, що його політичні проекти й візії були трохи відсталими ув історичному часі.  Аналізуючи політику Івана Сірка, ми можемо визначити її характер. Політичним ідеалом він вбачав повну незалежність і повну недетоторканність Запорізької Січі і за таким принципом діяв все своє життя. Саме Січ як осередок волі та самоправства було для нього найвищою цінністю.

Цим можна пояснити і ту, на перший погляд, непослідовну політику кошового отамана, яка полягала в підтримці то московського царя, то польського короля. Важливою складовою його політичної візії можна вважати й постійне протистояння Сірка Османській імперії та її васалам. Збройні виступи часто носили характер утвердження козацтва як військової сили, національної ариії, війська.

Отже, постать кошового отамана Івана Сірка в історії України, безумовно, героїчна та проникнута любов’ю до свого народу. Проте разом з тим, Січ в особі свого отамана не змогола зайняти тої політичної платформи, яку вимагало тогочасне становище. Її конфлікт з Гетьманщиною вніс негативне значення в державотворення.

 

Спиок літератури.

  1. Мицик Ю. Отаман Іван Сірко. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999.
  2.  Чувардинський А. Кошевой атаман Сирко.
  3. Яворницький Д. Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків. – К., 1992.
  4. Яворицікий Д. Історія запорізьких козаків: У 3 т. – Т.2. К.:Наукова думка, 1990. – 560 с.
  5. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К.: Критика, 2006. – 584 с.

 

 

 



[1] Яворницький Д. Історія запорізьких козаків: У 3 т. – Т.2. К.:Наукова думка, 1990, с 25.

[2] Чувардинський А. Кошевой атаман Сирко. – ст. 85.

 

Поділитись
6 923 views
КУПРІЄНКО - науково-публіцистичний блог: книги, статті, публікації. Україна. Київ. KUPRIENKO - Scientific blog: books, articles, publications.
Сайт розроблено, як науково-популярне онлайн видання. Напрями - Історія України, Історія цивілізацій Доколумбової Америки: документи, джерела, література, підручники, статті, малюнки, схеми, таблиці. Most texts not copyrighted in Ukraine. If you live elsewhere check the laws of your country before downloading.