Прудивус С. В. Історіографія англійської революції XVII століття

Прудивус С. В. Історіографія англійської революції XVII століття

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Нового часу, Історія Англії, англійська революція.

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ І. Історіографія англійської революції  XVII – XVIII століття……………………………………………………………..………….4

         Розділ ІІ. Англійська революція в історіографії ХІХ століття…………………………………………………………………………8

  Розділ ІІІ. Історіографія англійської революції ХХ – ХХІ століття…………………………………………………………………….…12

Висновки…………………………………………………………………..…15

Список використаних джерел та літератури……………………………16

Вступ

Англійська революція XVII століття залишила значний слід в історії людства. Це і перша страта монарха своїми підданими, і встановлення республіканського устрою, і реставрація монархії, яка буде еталоном суспільного устрою для лібералів інших європейських країн. Такий резонанс не міг не викликати інтересу в дослідників. Але, разом з тим, суперечності в самому процесі, комплексність причин, результатів і наслідків зумовила різноманітність поглядів та концепцій у осмисленні подій 40-х та 80-х років XVII століття.

Актуальність  нашого дослідження полягає в необхідності врахування всіх цих концепцій при вивченні англійської революції, що дасть змогу глибше зрозуміти і розкрити суть тих процесів, які мали місце  в Англії в XVII столітті.

Мета нашого дослідження – проаналізувати доробок істориків, що вивчали дану тему. Серед завдань можна виокремити наступні:

• систематизувати історіографію англійської революції XVII століття;
• визначити основні концепції та підходи до вивчення даної теми британськими та зарубіжними істориками;
• навести їх ключові праці.

Огляд історіографії англійської революції за радянської доби у своїх загальних монографіях зробили В. Лавровський та н. Савін. Вивчення історіографії англійської революції у сучасній вітчизняній історії представлене працями Н. Шевченко, В. Павленко та іншими. Сучасна російська історіографія представлена дослідженнями О. Соколова та інших.

Розділ І

Історіографія англійської революції  XVII – XVIII століття

Історичні дослідження англійської революції представлені  широким спектром напрацювань істориків різних часів та політичних поглядів.  Великий інтерес до даної теми зумовлений  її актуальністю

Англійська революція як нове явище у історичній реальності XVII  століття одразу ж викликало осмислення тих процесів, які мали місце. Тому не дивно, що перші теоретичні розробки даної теми виникли ще в XVII столітті, після її закінчення. Історіографічне вивчення англійської революції починається блоком англійських історіографів.

Одна з перших робіт, що в своїй основі має  розгляд даної теми є   «Республіка Океанія»  Джеймса Гаррінгтона, яка побачила світ у Лондоні в 1656 році.  Автор був представником нового дворянства і, навіть, товаришував з Карлом І, проте з початком буремних подій підтримав Довгий парламент і вивів короля на ешафот. За жанром «Океанія» – трактат утопічного характеру. Він присвячений лорду-протектору. Праця має виражений структурний характер: спочатку Гаррінгтон подає історію Англії напередодні революції, потім характеризує сучасне йому становище і наводить модель “ідеальної” держави. Причину революції він вбачає в перерозподілі земель на користь джентрі та торгово-промислового прошарку населення.

Політичний устрій ідеальної держави базується на  розподілі землеволодіння між двома майновими класами: з прибутками 100 – 2000 ф. ст. та менше 100 ф. ст. у рік відповідно. Майнові класи обирають парламент. Перший – Верхню палату (сенат), що має право  законодавчої ініціативи та 1/3 нижньої, яка тільки голосує за прийняття того чи іншого закону.

Таке бачення майбутнього Англії не подобалося буржуазії, яка тяжіла до реставрації традиційної монархії та підтримала диктатуру Кромвеля. І тільки особисте втручання дочки лорда –протектора дозволило видати цю працю. Утопічність та неактуальність даної роботи призвела до її непопулярності. Як зазначає М. В. Лавровський,  «Океанія» не відіграла помітної ролі в суспільно-політичній думці того часу[1].

З кардинально протилежних позицій виступає Едуард Глайд, лорд Кларендон. Юрист за професією, він спочатку перебував у поміркованій опозиції у Довгому парламенті, а з початком громадянської війни перейшов на сторону короля, складав його маніфести, був впливовою особою у королівській раді в Оксфорді. Його праця «Історія великої смути і громадянської війни в Англії, що почалися в 1641 році», що була написана в еміграції після розгрому роялістів при Незбі у 1645 році, яскраво ілюструє позицію автора: революція розглядається як зрада законному монарху, який зробив багато добра для країни. Період, коли Англія жила без Парламенту оголошувався найщасливішим у її історії. Пояснюючи причину смути, Кларендон виступає з позиції провіденціоналізму, тобто Божественного Промислу, попустінню злу. «Глибоко антиісторична концепція Кларендона справила досить сильний вплив на подальшу історіографію», – пише В. М. Лаврівський[2], маючи на увазі консервативність та клерикальність автора.

На кінець  XVII століття англійська історіографія збагатилася ще однією працею, автором якої був очевидець подій. Йдеться про «Два трактати про уряд» Джона Локка (1632 – 1704). У своєму творі автор надає  філософського підґрунтя “славній революції” 1688 – 1689 років, змінює розуміння левелерської теорії “народного договору” ( від загального виборчого права 40-х років до розподілу політичного та економічного впливу між дворянством та буржуазією у 80-ті роки XVII століття).

Вже в тогочасній історіографії, як бачимо, формувалося два напрямки: консервативний та ліберальний, які згодом отримають назву торійської та вігської концепцій Англійської революції XVII століття.

 

Якщо початком першої можна вважати «Історію великої смути»  Кларендона,   то   методологічну   концепцію   останньої  представляв  історик  Г. Галлам (1777 – 1858)[3]. Згідно з його теорією, в Англії здавна існувала конституція, яку зухвало порушили Яків І та Карл І, тому вибух всенародного гніву був справедливим. Проте автор засуджує і деякі закони Довгого парламенту, що стали причиною такого загострення конфлікту.  В оцінці діяльності і Стюартів, і Довгого парламенту, Галлам  використовує критерій легітимності, тобто законності у діях тих чи інших.

Історіографія XVIII століття представлена працями Д. Юма, В. Годвіна, та іншими. Девід Юм (1711 – 1766), англійський філософ, економіст, історик написав 8-томний твір «Історія Англії», який вийшов у світ у 1776 – 1786 роках. Характерним для його праціє те, що в ній уміло поєднується торійська і вігська концепції. Як вказує Н. А. Савін, Юм негативно ставився до першого перевороту, але в той час і не був захисником політики Стюартів.[4] Його «Історія…» містить ряд суджень Кларендона стосовно «великої смути», але разом з тим підносить компроміс 1689 року як основу порядку.

Характерною особливістю вивчення історії англійської революції у XVIII столітті є те, що воно припадає переважно на 90-ті роки. Це пояснюється спробою порівняти революційні події у Англії та Франції, яка  тільки що потратила у вир.  В такому ключі написана праця Е. Брека «Роздуми про французьку революцію», котра видана у Лондоні в 1790 році. Він також вважає, що народ має бути працьовитим та покірним, підкорятися знаті, що ним управляє, а буржуазія повинна користуватись результатами «славної революції».

Таким чином, історіографія XVII – XVIII століття, в основному представлена працями англійців-сучасників перевороту  40-х років та «славної революції» 1688 – 1689 років. В цей час починає формуватися дві концепції бачення історичних подій революції: консервативної, торійської, яка апологувала реставрацію монархії та засуджувала революцію 1640 року; та вігська ліберальна, що намагалася покзати свободу та права англійців, які існували завжди, і були порушені Стюартами.

 

Розділ ІІ

Англійська революція в історіографії ХІХ століття

ХІХ століття принесло подальший розвиток історичних досліджень англійської революції. Поглибилася різниця між консервативною та ліберальною концепціями, виникли нові підходи та візії.

Особливого розмаху набуває вігське бачення революції у історіографії першої половини ХІХ століття. Представником цього напрямку був Маковей (1800 – 1859). Його твір «Історія Англії за правління Якова І» є класичним зразком ліберальних поглядів.  Він, зокрема, зазначає, що король систематично порушував права підданих, вводячи нові податки без згоди Парламенту. Проте найбільшою провиною монарха стала спроба взагалі ліквідувати Парламент, перетворившись на деспота. Автор також вважає, що причиною кризи суспільства є порушення гармонійної рівноваги між політичними інститутами. Те, що частина підтримала Карла І , на думку Маколея, можна пояснити їх с особистими симпатіями чи сильним монархічним почуттям. До Олівера Кромвеля автор ставиться з повагою, проте засуджує страту короля як таку, що не принесла користі для справи. Важливою заслугою Маколея є те, що він провів величезну роботу в архівних установах, залучаючи нові джерела[5].

Розвивав тему ліберальності і Т. Карлей. Він видав праці «Лекції про героїв та героїчність історії», «Французька революція», «Сучасні памфлети».у революції історик вбачав спробу встановити на землі божественний закон та аристократію істинних героїв. Англія, згідно Карлею, повинна була перетворитися на загальну церкву під керівництвом богообраних. В цьому він вбачав мету революції.

Вігську концепцію підтримував також Д. Р. Грін. У його працях виступає спроба подати синтетичну соціокультурну історію Англії. Автор зазначає, що релігійну лояльність до монарха змогли порушити тільки економічні погляди: чистоту совісті похитнула чистота кишені.[6]

Ідеї політичного радикалізму і в деякій мірі утопізму притаманні англійському історику В. Годвіну.  «Історія Англійської республіки від її початку до реставрації Карла ІІ» в чотирьох томах розглядає революцію 40-х років XVII століття з точки зору розуму, “природних прав” людини, справедливості та загального добробуту. Дослідник ідеалізує республіку та людей, які її створили.

Поряд з розробками англійських істориків починаючи з середини ХІХ століття з’являються раці, присвячені англійській революції в Німеччині та Франції. Зокрема у 1840-х роках німецький публіцист Ф. Енгельс, теоретик соціалістичної теорії розвитку суспільства, видав статтю «Становище Англії – XVIII століття», в якій характеризує  англійську революцію як точний відповідник французькій: виділяє три етапи діяльності Довгого парламенту, що відповідають Установчим, Законодавчим зборам та Національному Конвенті; особу Кромвеля ототожнював з Робесп’єром та Наполеоном. Також він говорить про формування пролетаріату.

Його співідеолог К. Маркс у статті «Буржуазія і контрреволюція» (1848р.) зазначає, що революції 1640-х та 1780-х не були ні англійською, ні французькою. Вони означали перемогу класу буржуазії над старим устроєм. Тобто, як бачимо, англійська революція розглядалася з точки зору класової боротьби. Така ж теза звучить і в рецензії Маркса на памфлет французького історика Гізо, про який йтиметься далі.

Друга половина ХІХ століття у німецькій історіографії англійської революції визначається «Історією Англії, переважно шістнадцятого та сімнадцятого століття»  Л. Ранке, виданою у 1859 – 1868 роках. Історик намагається висвітлити релігійний та політичний аспект, звертаючи особливу увагу на зовнішню політику та дипломатію республіки та протекторату. Його цікавить насамперед об’єднання Англії, так як дана проблема була актуальна для Німеччини.

Французька історіографія даного періоду представлена твором історика Гізо «Історія революції в Англії»(1858). Гізо є прихильником конституційної монархії, він стоїть на позиціях Парламенту. Проте в працях, написаних після революції 1848 року, автор виступає проти республіки, критикуючи левелерів та дигерів як порушувачів порядку.

Англійська історіографія другої половини ХІХ століття характеризується подальшим розвитком вігсько-ліберальної концепції. Найяскравішим представником історичної думки цього часу є С. Р. Гардінер. У його чисельних дослідженнях висловлюються думки, що революцію не слід розглядати як сліпий виступ дворянства. Він зазначає, що люди не борються за владу без певної мети. [7] Історик також вводить термін «пуританська» революція, підкреслюючи важливість релігійного фактору. В основі теоретико-методологічних конструкцій лежить погляд на революцію як на сходинку на шляху історичного розвитку націй[8]. Як вказує Б. А. Соколов, у творах Гардінера найповніше розкривається вігська концепція[9]. Завершує тези Гардінера його учень,  Ч. Ферс, оцінюючи внесок свого попередника. Він також є першим історіографом та джерелознавцем англійської революції, впровадивши у науковий обіг архів Карла І.

Отже, історіографія англійської революції в ХІХ столітті вже виходить за рамки національного питання. Вігської інтерпретації історії дотримувалися майже всі англійські історики: Т. Маколей, Т. Карлейль, Д. Грін, В. Годвін, та інші. Поглиблюється джерелознавчий аспект, зокрема у працях С. Гардінера та Ч. Ферса. Еволюції у своїх поглядах зазнав французький історик Гізо. Німецька історіографія представлена працями  Ренке, Ф. Енгельса та К. Маркса.

 

Розділ ІІІ

Історіографія англійської революції ХХ – ХХІ століття

Історіографія ХХ століття представлена великим різноманіттям наукових розробок, теорій та шкіл. Це особливо характерно для англійської історичної науки. Традиційна вігська концепція зазнала значних змін та критики. Тому варто розглянути саме британську історіографію в першу чергу.

Новий погляд на англійську революцію в 30 –  40-х роках справили роботи істориків-марксистів. Цьому сприяла криза англійського суспільства та занепад традиційної вігської концепції. Показовою для цієї течії є робота історика        А. Мортона «Історія Англії». Загалом він не виходить за межі Марксової теорії, проте значно доповнює її  новими фактами. Причиною Громадянської війни Мортон вбачав насамперед у економічних змінах, що дало змогу протистояти класам.

У 40 – 60-х  роках ХХ століття розпочалася так звана «дискусія навколо джентрі»,  започаткована неоконсерваторм Х. Тремором-Ропером та Р. Г. Тоунлі. Перший наполягав на занепаді джентрі напередодні революції, а останній доводив протилежне, опираючись на дослідження місцевого матеріалу.[10]

Також значний вплив на розвиток історичної думки Британії справив         Л. Немир та його школа, які доводили, що революцію спричинили егоїстичні, корисливі, фракційні інтереси. Іншим напрямком історіографії 70-х років ХХ століття були так  звані ревізіоністи на чолі з К. Расселом. Головною їх тезою було заперечення довготривалості назрівань причин перевороту. Причини крился власне  у 1640 році.

У 80 – 90-х роках формується інша школа, яку А. Б. Соколов іменує постревізіоніською.[11] Для  її представників (Й. Сомервіль, Е. Хайес,                         Д. Андердаун)  характерна критика ревізіонізму. Вони зазначають, що часто ідеологія спонукає виступати троти своїх інтересів, що причини складають комплекс соціальних, економічних і політичних факторів.

У сучасній британській історіографії існує пріоритет вивчення окремих тем  англійської революції XVII століття. Однією з них є страта короля. Саме цій проблемі присвячена стаття Келсі, який розглядає суд над монархом як частину конституційної революції. Карлу І таклож присвячена праця К. Шорпа.  Він, розглядаючи біографію короля, зазначає, що його образ змінювався в очах народу. Зокрема з початком революції такого образу в монарха зовсім не було, а культ «мученика» сформувався вже після 1649 року.[12]

Серед інших проблем, які висвітлює сучасна англійська історіографія варто зазначити і Громадянську війну ( М. Стойл, Й. Джентлс), рух левелерів                           (Р.  Пісі),  постаті О. Кромвеля ( К. Хілл), Т. Ферфакса (Л. Дексон).  Історики також торкаютсья й інших тем.

Російська історіографія першої половини ХХ століття представлена рядом монографій. Найзначнішими дореволюційними дослідниками англійської революції XVII століття були М. М. Ковалевський  («Від прямого народоуправління до урядового та від патріархальної монархії до парламентаризму» – М., 1906) та Н. О. Савін («Лекції з історії англійської революції» 1907 – 1910 рр)[13].  Вони акцентували увагу в першу чергу на суспільних аспектах: рухах левелерів та дигерів, критикуючи твердження про «пуританську» революцію як суто релігійну.

Радянська історична  школа детально аналізувала англійську  революцію з позицій марксизму. Основні акценти досліджень були зміщені на аналіз соціально-економічних передумов перевороту. Особливу увагу звертали на село: капіталістичні відносини в сільському господарстві, пережитки феодальних відносин,  процес  майнової  диференціації.  Саме в такому аспекті постають дослідження В. Ф. Семенова, І. Л. Попова-Ленського,                                А. Е. Кудрявцева,  С. І. Архангельського, Ю.М. Саприкіна,  Г. Р. Левіна,           В. М. Лавровського та інших.

Іншим пріоритетним напрямком досліджень були демократичні рухи  індепендентів левелерів та дигерів. Він представлений працями Я. Левицького,  В. Стального,  В. П. Волгіна, А. С. Смайло та інших. Жорстко критикувалася вся попередня історіографічна думка як неправильна.

Сучасна українська історіографія представлена працями багатьох істориків. Вивчення Англійської революції відбувається у різноплановому вимірі. На особливу увагу заслуговують дослідження Н. С. Папенко,                      Н. І. Шевченко, В. М. Павленко та інших.

Отже, історіографія англійської революції значно розширилася за ХХ століття. Власне британські науковці спробували подати нове бачення подій   40-х років XVII століття, що викликало опозицію вісько-ліберальній концепції. Виникають нові школи та напрями: ревізіоністи, меркантилісти, опнуючі їм постревізіоністи та постліберали. Мали місце також і неоконсервативні погляди.  Радянська історіографія дотримувалася  марксистських поглядів, ставлячи на перше місце соціально-економічні  відносини. Дослідження ХХІ століття відкривають нові підходи та бачення процесів англійської революції XVII століття.

 

Висновки

Історіографія англійської революції XVII століття відображає різні концепції, погляди та підходи, що змінювалися в залежності від політичних чи суспільних настроїв та ідеалів.

Історіографія XVII – XVIII століття, в основному представлена працями англійців-сучасників перевороту  40-х років та «славної революції» 1688 – 1689 років. В цей час починає формуватися дві концепції бачення історичних подій революції: консервативної, торійської, яка апологувала реставрацію монархії та засуджувала революцію 1640 року; та вігська ліберальна, що намагалася покзати свободу та права англійців, які існували завжди, і були порушені Стюартами.

ХІХ століття внесло подальший розвиток інтерпретації історії. Вігської інтерпретації історії дотримувалися майже всі англійські історики: Т. Маколей, Т. Карлейль, Д. Грін, В. Годвін, та інші. Поглиблюється джерелознавчий аспект, зокрема у працях С. Гардінера та Ч. Ферса.  У цей час проблема розуміння процесів англійської революції виходить за національні рамки. Історіографію збагачують праці французького  історика Гізо, німецького Ренке, а також  Ф. Енгельса та К. Маркса, які досліджували події 40-х та 80-х років XVII століття з власної точки зору.

Справжній сплеск різноманіття історичної традиції принесло ХХ століття. Власне британські науковці спробували подати нове бачення подій   40-х років XVII століття, що викликало опозицію вісько-ліберальній концепції. Виникають нові школи та напрями: ревізіоністи, меркантилісти, опнуючі їм постревізіоністи та постліберали. Мали місце також і неоконсервативні погляди.

Історична школа Радянського Союзу опиралася на марксистке бачення подій англійської революції. Пріоритетними були теми класової боротьби, економічного становища. Сучасна українська історіографія відкриває нові перспективи досліджень.

 

Список використаних джерел та літератури

1. Гардинер С. Р. Первые Стюарты и пуританская революция 1603 – 1660 гг. – С.-Пб., 1895.
2.  Грин Д.Р.  История английского народа. В 4 томах Т. 3. – М., 1891.
3. Лавровський В. М. Барг  М. Г. Английская буржуазная революція. – М., 1958, с.21.
4. Павленко В., Шевченко Н. Вігськка концепція подій англійської революції середини XVII ст. у британській історіографії ХІХ ст.// Проблеми архівознавства та джерелознавства. Зб. наук. праць. – К., 2001.
5. Савін Н. А.. Лекции по истории английской революции. – М., 1937, с.8.
6. Соколов А. Б. Английская революція середины XVII века в новейшей зарубежной историографии.// Вопросы истории – М., 2008, №5.
7. Шевченко Н. І. Основні проблеми англійської революції у висвітленні британських істориків другої половини ХХ століття.//  Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія історія. – К., 2000, № 49.