Петровський А. Вільгельм ІІІ Оранський (1650-1702 рр.)

Петровський А. Вільгельм ІІІ Оранський (1650-1702 рр.)

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Нова історія країн Європи та Північної Америки, Історія Нідерландів, Вільгельм ІІІ Оранський.

Вільгельм ІІІ Оранський (1650-1702 рр.)

Київ – 2012.

 

 

ЗМІСТ:

ВСТУП…… ………………………………………………………………3 стор.

РОЗДІЛ І. «Славна революція» 1688 року. Переворот та утвердження Вільгельма Оранського на англійському престолі…..………………….5 стор.

РОЗДІЛ ІІ . Правління Вільгельма ІІІ Оранського в Англії. Основні віхи зовнішньої та внутрішньої політики короля………………………..……8 стор.

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..12 стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………….13 стор.

 

 

ВСТУП

Вільгельм ІІІ Оранський народився 14 листопада 1650 року в знатній та впливовій нідерландській  родині. Його батько Вільгельм ІІ Оранський мав титул принца Нідерландів, який передався у спадок сину. Мати Вільгельма була дочкою англійського короля Карла І. Батько помер від віспи за 10 днів до народження сина, тому влада в Нідерландах на певний час перейшла в руки інших правителів.

З 1666 року Вільгельм Оранський розглядається як спадкоємець вищої посади республіки – статхаудера (штатгальтера). Однак верхівка обережно ставилася до молодого принца через колишні наміри його батька здійснити переворот і одноосібно правити державою. Статхаудером було обрано Яна де Вітта.  Через втягнення Голландії  в 70-х рр. до участі у  виснажливих війнах з Англією, а потім Францією в країні посилилось невдоволення політикою влади. В результаті перевороту Яна де Вітта було вбито у 1672 році, а статхаудером, головнокомандуючим держави та адміралом флоту Генеральні Штати Голландії оголосили молодого принца Вільгельма Оранського. Новий правитель, незважаючи на свій молодий вік, проявив неабиякий талант полководця та державного діяча. Він зупинив наступ французів, а потім утворивши коаліцію з Бранденбургом, Австрією та Іспанією, здобув низку перемог і вивів у 1674 р. країну з війни.

У 1677 році Вільгельм одружився зі своєю двоюрідною сестрою Марією Стюарт, дочкою герцога Йоркського та майбутнього  англійського короля(1685-1688 рр.) Якова ІІ. Завдяки укладеному союзу та розгрому армії Людовіка XIV під Сен-Дені у 1678 р. було завершено війну з Францією.

У 1685 році після смерті Карла ІІ англійським королем став Яків ІІ, який був католиком за віросповіданням і одразу вступив у конфронтацію з англіканським духовенством та політичною верхівкою держави. Очікувалось, що він сприятиме встановленню католицизму в Англії та прийматиме інші непопулярні рішення. Однак противники нового короля сподівалися, що зважаючи на свій похилий вік, він недовго правитиме державою, а отже після його смерті корона дістанеться його дочці протестантці Марії, дружині нідерландського принца Вільгельма Оранського. Однак несподівано у 1688 р. у Якова ІІ народився син, який у майбутньому мав успадкувати англійський престол. Це загрожувало встановленню католицької династії в Англії, тому політична верхівка держави в особі партій вігів і торі запросила на престол принца Вільгельма ІІІ Оранського, який мав на це значні права, оскільки був онуком Карла І і до того ж одружений на Марії ІІ.

Далі ми детально розглядатимемо боротьбу  за англійський престол та основні віхи правління Вільгельма ІІІ Оранського (1689-1702 рр.) й особливості зовнішнього та внутрішнього становища Англійської монархії в цей період (останнє десятиліття XVII- початок XVIII століття).

 

 

РОЗДІЛ І.

«Славна революція» 1688 року. Перевороту та утвердження Вільгельма Оранського на англійському престолі.

У 1688 році мала місце подія, яка отримала назву «Славна революція». Це був безкровний переворот в Англії, коли королем став нідерландський принц Вільгельм Оранський, а Яків ІІ змушений був утікати у Францію до свого покровителя Людовіка XIV з надією на повернення англійського престолу. Про передісторію такого повороту подій вже дещо зазначалось вище.

В кінці 80-х рр. XVІІ ст. в Англії досить гостро постало питання престолонаслідування. Карл ІІ прагнув передати корону своєму братові герцогу Йоркському Якову, однак Яків ІІ через його католицьке віросповідання та орієнтацію вороже сприймався протестантською елітою держави – духовенством, парламентом, буржуазією. В зв’язку з цим англійський парламент відмовлявся визнати його наступником Карла ІІ. Король декілька разів розганяв парламент через відмову ратифікувати рішення короля. Щоб не допустити приходу до влади короля-папіста пропонувалися різні варіанти, зокрема передати корону позашлюбному сину короля герцогу Монмоуту, інші пропонували, щоб Монмоут лише носив корону, а фактична влада належала регенту, яким мав стати принц Оранський. В ході цих дискусій в суспільстві сформувалось два політичних угрупування,  одне з яких стояло на позиціях верховенства монархічного права, інше визнавало верховне право лише за народом, який міг по своєму вирішувати важливі питання державного життя. Згодом ці групи переросли в партії торі та вігів, з яких перша була ірландського походження, а інша шотландського[1].

Після смерті Карла ІІ в лютому 1685 р. Яків ІІ безперешкодно зайняв престол. Однак його відверта підтримка католицизму та орієнтація на Папу Римського та французького короля Людовіка XIV викликали глибокий протест у суспільстві. Як уже зазначалось вище, політична верхівка сподівалася, що Якову ІІ недовго залишилось правити, а після його смерті корону отримає Марія, дочка Якова проте несподівано в 1688 р. у Якова народився син(який отримав титул принца Уельського), що одразу створило загрозу встановлення папістської династії. Це сталося саме в той момент, коли Європа налаштувалась проти наростаючого всевладдя Людовіка XIV.

Саме тому вороже налаштовані проти католиків  Якова ІІ та його сина політичні верхи протестантського спрямування вирішили звернутися до голландського статхаудера Вільгельма Оранського, на якого вже давно покладалися великі надії. Нестерпна прокатолицька й відверто деспотична політика Якова ІІ прискорила хід подій.

В червні 1688 р. англійські вельможі, в т.ч. граф Данбі, Россель та Сідней відправили Вільгельму таємного листа, в якому закликали прибути до Англії і зайняти престол. Відомий той факт, що отримавши це послання Вільгельм вигукнув знамените гасло «Зараз або ніколи», що свідчило про його бажання отримати англійську корону. Після  цього Вільгельм став посилено готуватися до майбутнього вторгнення, збираючи потужну армію. Такі дії не проминули повз увагу Людовіка XIV, який завдяки своїй чудовій агентурній службі був добре поінформований про наміри нідерландського статхаудера й повідомляв про це Якова ІІ.

Вже в вересні 1688 р. французький король володів інформацією про боєздатність голландського флоту та рішення Вільгельма десантувати Англію. Людовік XIV обіцяв надати Якову ІІ грошову та військову допомогу, однак це вже не рятувало ситуації, оскільки англійський король опинився у внутрішній політичній ізоляції: віги і торі об’єдналися в парламенті, очікуючи на прибуття Вільгельма Оранського. Проте король до останнього моменту не міг повірити в те, що власний зять позбавить його престолу, але все ж було вжито деяких превентивних оборонних заходів. Пам’ятаючи досвід розгрому Непереможної армади, яку Філіпп ІІ Іспанський намагався висадити в Дуврі Яків ІІ наказав укріплювати міста й порти південно-східного узбережжя, проте Вільгельм Оранський, будучи про це поінформований, здійснив вторгнення з протилежного боку.

Ця кампанія відбулась 15 листопада 1688 року. Флотилія Вільгельма у складі 500 військових кораблів з 40 тис. піхоти і 5 тис. вершників на борту прибула до південно-західного узбережжя Англії. Після висадки в Торбей Вільгельм ІІІ Оранський був проголошений регентом королівства і почав свій тріумфальний похід на Лондон, місто за містом капітулювало перед Вільгельмом, який впевнено наближався до Лондона. Королівські війська не чинили опору. Головнокомандуючий англійською армією Джон Черчілль (в майбутньому герцог Мальборо) Наприкінці січня 1689 р. парламент обрав Вільгельма та його дружину Марію Стюарт на престол Великобританії[2].

Якову ІІ та його дружині було дозволено втекти до Франції. Вільгельм очікував нових успіхів та швидкого закінчення кампанії, проте Людовік XIV розраховував використати безвладного Якова ІІ у своїх інтересах, оскільки в Англії було ще досить багато його прихильників серед земельної аристократії та католиків. Найбільший опір Вільгельмові чинили в Ірландії та Шотландії. У 1689р. війська ватажка шотландських кланів Дунді розбили військо Вільгельма ІІІ, проте це не змінило ситуації. Французький король спорядив Якова ІІ, надавши йому військову та фінансову допомогу, та відправив  його до Ірландії. Проте Яків невдало сформував військо, яке було дуже неорганізоване і швидше нагадувало натовп, більшість якого складали погано озброєні селяни-фанатики. В результаті Яків ІІ зазнав повної поразки: його військо спочатку було розгромлене в Шотландії (1689 р.), а потім в Ірландії, на р. Бойн(1690 р.). Остаточно ж опір Вільгельму ІІІ в Шотландії та Ірландії було придушено в 1691 році[3].

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

Правління Вільгельма ІІІ Оранського в Англії. Основні віхи зовнішньої та внутрішньої політики короля.

Розгромивши на початку 1690-х рр. прибічників Якова І , якобітів, Вільгельм впевнено утвердився на англійському престолі. Період його правління хоча й був не дуже довгим, однак зіграв велику роль в англійській та європейській історії. Перші роки після «Славної революції» Вільгельм правив спільно з Марією, а після її смерті у 1694 р. став одноосібним правителем Англії.

Одразу після вступу на престол Вільгельм ІІІ зіткнувся з проблемою стабілізації внутрішнього становища в країні. Його все ще сприймали як чужинця, а тому нелегко складались відносини з представниками англійської політичної еліти. В 1690 р. Вільгельм зважився на рішучий крок: він розпустив парламент, де переважали віги. Було обрано новий парламент, в якому вже більшість належала партії торі, на яких Вільгельм і опирався, знаючи, що може опертися і на вігів, вороже налаштованих проти Якова ІІ. В 1693 році Палата громад запропонувала проект, за яким парламент обирався б, як мінімум, на 3 роки, окрім того нижня палата також прагнула вирішувати всі фінансові питання в державі. Король відхилив парламентський проект, однак його становище на той час вже було достатньо сильним і це не викликало загострення між парламентом та королем, навіть більше  – парламент погодився виділити кошти на військові кампанії Англії. Для покриття майбутніх витрат було створено у 1694 р. англійський банк.

Становище Вільгельма значно ускладнилось в зв’язку зі смертю Марії у 1694 році. Марія була його вірною дружиною та порадницею, допомагала в управлінні державою в досить складних умовах, коли частина політичної верхівки була налаштована проти короля, який до того ж сприймався певною мірою як чужинець. Однак смерть Марії не підірвала королівських прав Вільгельма: такий варіант розвитку подій був передбачений в окремій «Постанові» і не забирав у нього особистих прав на королівський престол. Все ж становище загострилось, знову заявили про себе якобіти. У 1696 р. проти короля була організована змова, але один з її учасників попередив про це Вільгельма, що зрештою і врятувало йому життя.  Влада короля все ж була достатньо сильною, чому сприяла його успішна зовнішня політика. Завдяки вдалому веденню воєнних кампаній суттєво зміцнилось становище Англії на міжнародній арені. Ризвікський мир надавав їй значно більшої ваги, аніж це було за Карла ІІ і Якова ІІ. Коли Вільгельм повернувся після підписання цього договору, то його тепло зустріли в Англії. Проте парламент попри похвали на адресу короля значною мірою розходився з ним у поглядах. Зокрема він настоював на утриманні великого війська, тоді як король пропонував, щоб чисельність війська була обмежена для Англії  – 7 тис чол., для Ірландії – 12 тис.  солдатів[4]. Такими були відносини між парламентом і королем станом на 1699 р., коли король старався лавірувати між різними політичними таборами. В 1700 р. король розпустив парламент. Новий склад законодавчого органу виявився більш поступливим і в подальшому цей парламент вирішив вкрай важливе питання престолонаслідування, про яке йтиметься далі.

При Вільгельмові ІІІ Оранському, фактично іноземцеві (хоча формально династія Стюартів продовжувалась), Англія набуває права й свободи, які сформували юридичний фундамент того, чим зараз являється Сполучене королівство. Здійснюється головне завдання буржуазної революції – в знаменитому «Біллі про права» (1689 р.) зафіксовано на століття вперед прерогативи парламенту й обмеження монархії. Королю забороняється скасовувати й вводити податки без санкції парламенту, так само, як і тримати в мирний час постійну армію. Проголошувалась свобода слова(спочатку лише в парламенті), дозволялись петиції населення до депутатів.

Для подальшої долі монархії важливе значення мав прийнятий у 1701 році «Акт про престолонаслідування», який регулював питання передачі влади після смерті Вільгельма ІІІ Оранського. У Вільгельма та Марії не було дітей, діти молодшої дочки  Якова ІІ Анни померли. Постає загроза повернення Якова з Франції, якого хоча й підтримували торі, однак проти були віги, які складали більшість в Палаті громад. Тому прийнятий акт вимагав, щоб наступник престолу був протестантом й передбачався перехід корони Анні. А після її смерті – Софії Ганноверській. Анна правила до 1714 р., а після її смерті до влади прийшов син Софії Георг Людвіг (1660-1727 рр.), який став королем Георгом І[5]. Георг брав участь у війнах Вільгельма ІІІ Оранського з Францією і був військовою людиною за своїм складом характеру. Він започаткував правління Ганноверської династії в Англії.

Зовнішня політика Вільгельма ІІІ Оранського була досить вдалою. Ще будучи статхаудером Нідерландів,він став головним суперником могутнього французького короля Людовіка XIV, який провадив лінію французької гегемонії в Європі. Натомість самостійна Нідерландська держава, яка постала після Тридцятилітньої війни була ще не досить сильною й стала об’єктом військової агресії з боку Франції. 1672 р. Франція втягнула Англію в третю війну проти Голландської республіки. Вільгельм уклав союз із Бранденбургом(у 1672 р.) та Австрією й Іспанією (1673 р.), завдяки якому зумів протидіяти французькій експансії та вдало вивів країну з війни. У1678 р. було підписано мирні угоди в Німеччині, за якими в програші лише опинилась іспанська сторона.

Вільгельм розумів, що це не остання його війна з Людовіком XIV, який не збирався відвертати своїх поглядів від Нідерландів. Певний час міжнародні відносини зосереджували головну  увагу на своєрідному трикутнику: Англія – Голландія – Франція. Раніше Людовік XIV допомагав Карлу ІІ та Якову ІІ в боротьбі з опозицією й тому міг розраховувати на їхню підтримку, однак у випадку з Вільгельмом після його вступу на англійський престол все склалось зовсім по-іншому.

Ще будучи правителем Нідерландів, Вільгельм ІІІ зосередив навколо себе протестантів, які втікали в Голландію, від переслідувань у Франції після скасування в сер. 80-х рр. Нантського едикту та заборони кальвіністського віросповідання у 1686 році.

У 1686 р. за сприяння Папи Римського було утворено Аугсбурзьку лігу на противагу Франції у складі Австрії, Іспанії, Швеції, кількох німецьких та італійських князівств. Проте  військові дії були розпочаті майже паралельно зі «Славною революцією» у 1689 році, що підтверджує спланованість цих акцій та вдалий розрахунок Вільгельма ІІІ, який зрозумів, що Франції важко буде справитись на два фронти, натомість зі свого боку він в сер. 80-х рр. уклав угоди з Бранденбургом і Савойєю, що забезпечило йому нейтралітет цілого ряду італійських та німецьких князівств.

Найголовнішим результатом «Славної революції» стало значне посилення міжнародних позицій Англії. З 1689 по1714 рр. вона брала участь у двох війнах європейського масштабу, де її головною суперницею виступала Франція: 1689-1697 рр. війна Аугсбурзької ліги та війна за іспанську спадщину 1701-1714 рр. Англо-французький конфлікт став одним із найважливіших вузлів міжнародних відносин кн. XVІІ-поч. XVІІІ ст.

Вільгельм ІІІ прагнув обмежити вплив Франції в Європі та захистити Голландію (яку він утримував впродовж усього свого правління) від зазіхань Людовіка XIV. Останній же в свою чергу провадив лінію політичної гегемонії Франції й прагнув поставити Англійську монархію в залежне становище, чому однак досить ефективно протидіяв Вільгельм. Після «Славної революції» 1688 р. становище Англії змінилось на краще.

 

 

ВИСНОВКИ.

Ми розглянули основні віхи життя та політичного правління Вільгельма Оранського , статхаудера Голландії(1672-1702 рр.) та англійського короля(1689-1702 рр.), який є досить яскравою історичною постаттю. Вільгельм Оранський зумів вивести спочатку Нідерланди з політичної кризи, а потім ставши королем Англії (1689-1702 рр.)проводив також вдалу політику, завдяки якій було досягнуто успіху в протидії зазіханням Людовіка XIV. Вільгельм проявив себе як талановитий полководець та державний діяч. За його правління було закладено основи англійського парламентського устрою й досягнуто стабільності.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.

1. Івоніна Л.І. В.Оранський і Людовік ХІV: початок англо-французького конфлікту// Питання нової та новітньої історії, 1995, вип.41. – С.31-40.

2. Всемирная история. Под ред. Г.Поляка, А. Марковой. М.2000., с.175-176.

3.Новая история стран Европы и Америки. – М.,2005.

4. О. Егер. Новая история (Всемирная история, т. 3). – М.,2000., с. 455-467, 478-480.

5. Мортон А. Л. История Англии. – М.,1950., с.236-243.

6.Всемирная история. В 24 томах. Т.13.Европа в период английской революции. – Минск,1998., с. 174-178.

7. Монархи Европы. Судьбы династий. Ч.1. – М.,1997., с.67-68.