1 638 views

Петровський А. Вільгельм ІІІ Оранський (1650-1702 рр.)

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Нова історія країн Європи та Північної Америки, Історія Нідерландів, Вільгельм ІІІ Оранський.

Вільгельм ІІІ Оранський (1650-1702 рр.)

Київ – 2012.

 

 

ЗМІСТ:

ВСТУП…… ………………………………………………………………3 стор.

РОЗДІЛ І. «Славна революція» 1688 року. Переворот та утвердження Вільгельма Оранського на англійському престолі…..………………….5 стор.

РОЗДІЛ ІІ . Правління Вільгельма ІІІ Оранського в Англії. Основні віхи зовнішньої та внутрішньої політики короля………………………..……8 стор.

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..12 стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………….13 стор.

 

 

ВСТУП

Вільгельм ІІІ Оранський народився 14 листопада 1650 року в знатній та впливовій нідерландській  родині. Його батько Вільгельм ІІ Оранський мав титул принца Нідерландів, який передався у спадок сину. Мати Вільгельма була дочкою англійського короля Карла І. Батько помер від віспи за 10 днів до народження сина, тому влада в Нідерландах на певний час перейшла в руки інших правителів.

З 1666 року Вільгельм Оранський розглядається як спадкоємець вищої посади республіки – статхаудера (штатгальтера). Однак верхівка обережно ставилася до молодого принца через колишні наміри його батька здійснити переворот і одноосібно правити державою. Статхаудером було обрано Яна де Вітта.  Через втягнення Голландії  в 70-х рр. до участі у  виснажливих війнах з Англією, а потім Францією в країні посилилось невдоволення політикою влади. В результаті перевороту Яна де Вітта було вбито у 1672 році, а статхаудером, головнокомандуючим держави та адміралом флоту Генеральні Штати Голландії оголосили молодого принца Вільгельма Оранського. Новий правитель, незважаючи на свій молодий вік, проявив неабиякий талант полководця та державного діяча. Він зупинив наступ французів, а потім утворивши коаліцію з Бранденбургом, Австрією та Іспанією, здобув низку перемог і вивів у 1674 р. країну з війни.

У 1677 році Вільгельм одружився зі своєю двоюрідною сестрою Марією Стюарт, дочкою герцога Йоркського та майбутнього  англійського короля(1685-1688 рр.) Якова ІІ. Завдяки укладеному союзу та розгрому армії Людовіка XIV під Сен-Дені у 1678 р. було завершено війну з Францією.

У 1685 році після смерті Карла ІІ англійським королем став Яків ІІ, який був католиком за віросповіданням і одразу вступив у конфронтацію з англіканським духовенством та політичною верхівкою держави. Очікувалось, що він сприятиме встановленню католицизму в Англії та прийматиме інші непопулярні рішення. Однак противники нового короля сподівалися, що зважаючи на свій похилий вік, він недовго правитиме державою, а отже після його смерті корона дістанеться його дочці протестантці Марії, дружині нідерландського принца Вільгельма Оранського. Однак несподівано у 1688 р. у Якова ІІ народився син, який у майбутньому мав успадкувати англійський престол. Це загрожувало встановленню католицької династії в Англії, тому політична верхівка держави в особі партій вігів і торі запросила на престол принца Вільгельма ІІІ Оранського, який мав на це значні права, оскільки був онуком Карла І і до того ж одружений на Марії ІІ.

Далі ми детально розглядатимемо боротьбу  за англійський престол та основні віхи правління Вільгельма ІІІ Оранського (1689-1702 рр.) й особливості зовнішнього та внутрішнього становища Англійської монархії в цей період (останнє десятиліття XVII- початок XVIII століття).

 

 

РОЗДІЛ І.

«Славна революція» 1688 року. Перевороту та утвердження Вільгельма Оранського на англійському престолі.

У 1688 році мала місце подія, яка отримала назву «Славна революція». Це був безкровний переворот в Англії, коли королем став нідерландський принц Вільгельм Оранський, а Яків ІІ змушений був утікати у Францію до свого покровителя Людовіка XIV з надією на повернення англійського престолу. Про передісторію такого повороту подій вже дещо зазначалось вище.

В кінці 80-х рр. XVІІ ст. в Англії досить гостро постало питання престолонаслідування. Карл ІІ прагнув передати корону своєму братові герцогу Йоркському Якову, однак Яків ІІ через його католицьке віросповідання та орієнтацію вороже сприймався протестантською елітою держави – духовенством, парламентом, буржуазією. В зв’язку з цим англійський парламент відмовлявся визнати його наступником Карла ІІ. Король декілька разів розганяв парламент через відмову ратифікувати рішення короля. Щоб не допустити приходу до влади короля-папіста пропонувалися різні варіанти, зокрема передати корону позашлюбному сину короля герцогу Монмоуту, інші пропонували, щоб Монмоут лише носив корону, а фактична влада належала регенту, яким мав стати принц Оранський. В ході цих дискусій в суспільстві сформувалось два політичних угрупування,  одне з яких стояло на позиціях верховенства монархічного права, інше визнавало верховне право лише за народом, який міг по своєму вирішувати важливі питання державного життя. Згодом ці групи переросли в партії торі та вігів, з яких перша була ірландського походження, а інша шотландського[1].

Після смерті Карла ІІ в лютому 1685 р. Яків ІІ безперешкодно зайняв престол. Однак його відверта підтримка католицизму та орієнтація на Папу Римського та французького короля Людовіка XIV викликали глибокий протест у суспільстві. Як уже зазначалось вище, політична верхівка сподівалася, що Якову ІІ недовго залишилось правити, а після його смерті корону отримає Марія, дочка Якова проте несподівано в 1688 р. у Якова народився син(який отримав титул принца Уельського), що одразу створило загрозу встановлення папістської династії. Це сталося саме в той момент, коли Європа налаштувалась проти наростаючого всевладдя Людовіка XIV.

Саме тому вороже налаштовані проти католиків  Якова ІІ та його сина політичні верхи протестантського спрямування вирішили звернутися до голландського статхаудера Вільгельма Оранського, на якого вже давно покладалися великі надії. Нестерпна прокатолицька й відверто деспотична політика Якова ІІ прискорила хід подій.

В червні 1688 р. англійські вельможі, в т.ч. граф Данбі, Россель та Сідней відправили Вільгельму таємного листа, в якому закликали прибути до Англії і зайняти престол. Відомий той факт, що отримавши це послання Вільгельм вигукнув знамените гасло «Зараз або ніколи», що свідчило про його бажання отримати англійську корону. Після  цього Вільгельм став посилено готуватися до майбутнього вторгнення, збираючи потужну армію. Такі дії не проминули повз увагу Людовіка XIV, який завдяки своїй чудовій агентурній службі був добре поінформований про наміри нідерландського статхаудера й повідомляв про це Якова ІІ.

Вже в вересні 1688 р. французький король володів інформацією про боєздатність голландського флоту та рішення Вільгельма десантувати Англію. Людовік XIV обіцяв надати Якову ІІ грошову та військову допомогу, однак це вже не рятувало ситуації, оскільки англійський король опинився у внутрішній політичній ізоляції: віги і торі об’єдналися в парламенті, очікуючи на прибуття Вільгельма Оранського. Проте король до останнього моменту не міг повірити в те, що власний зять позбавить його престолу, але все ж було вжито деяких превентивних оборонних заходів. Пам’ятаючи досвід розгрому Непереможної армади, яку Філіпп ІІ Іспанський намагався висадити в Дуврі Яків ІІ наказав укріплювати міста й порти південно-східного узбережжя, проте Вільгельм Оранський, будучи про це поінформований, здійснив вторгнення з протилежного боку.

Ця кампанія відбулась 15 листопада 1688 року. Флотилія Вільгельма у складі 500 військових кораблів з 40 тис. піхоти і 5 тис. вершників на борту прибула до південно-західного узбережжя Англії. Після висадки в Торбей Вільгельм ІІІ Оранський був проголошений регентом королівства і почав свій тріумфальний похід на Лондон, місто за містом капітулювало перед Вільгельмом, який впевнено наближався до Лондона. Королівські війська не чинили опору. Головнокомандуючий англійською армією Джон Черчілль (в майбутньому герцог Мальборо) Наприкінці січня 1689 р. парламент обрав Вільгельма та його дружину Марію Стюарт на престол Великобританії[2].

Якову ІІ та його дружині було дозволено втекти до Франції. Вільгельм очікував нових успіхів та швидкого закінчення кампанії, проте Людовік XIV розраховував використати безвладного Якова ІІ у своїх інтересах, оскільки в Англії було ще досить багато його прихильників серед земельної аристократії та католиків. Найбільший опір Вільгельмові чинили в Ірландії та Шотландії. У 1689р. війська ватажка шотландських кланів Дунді розбили військо Вільгельма ІІІ, проте це не змінило ситуації. Французький король спорядив Якова ІІ, надавши йому військову та фінансову допомогу, та відправив  його до Ірландії. Проте Яків невдало сформував військо, яке було дуже неорганізоване і швидше нагадувало натовп, більшість якого складали погано озброєні селяни-фанатики. В результаті Яків ІІ зазнав повної поразки: його військо спочатку було розгромлене в Шотландії (1689 р.), а потім в Ірландії, на р. Бойн(1690 р.). Остаточно ж опір Вільгельму ІІІ в Шотландії та Ірландії було придушено в 1691 році[3].

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

Правління Вільгельма ІІІ Оранського в Англії. Основні віхи зовнішньої та внутрішньої політики короля.

Петровський А. Вільгельм ІІІ Оранський (1650-1702 рр.)

Залишити відповідь

10 visitors online now
10 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 10 at 12:00 am UTC
This month: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історії західних та південних...

Петровський А. Характеристика періоду правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії (1282-1321 рр.)

Петровський А. Характеристика періоду правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії (1282-1321 рр.) історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка...

Close