2 357 views

Демещук А. В. Трагедія славного отамана Юхима Божка

історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія України 20 ст., козацтво

Трагедія славного отамана Юхима Божка

У грудні 1919 року серед солдатів та козаків деморалізованої та дезорганізованої армії УНР, що була затиснута в «трикутнику смерті», промайнула чутка, що загинув отаман Запорозької Січі Юхим Божко. То була правда... Упав він від підступної кулі отамана Волоха, котрого ненавидів, але з яким опинився врешті-решт в «одному таборі». Волох не хотів терпіти конкурента Божка, до якого завжди відчував взаємну неприязнь… Як Волох, так і Божко до кінця громадянської війни та Українських визвольних змагань стали тими представниками отаманщини, які з відчаю від того, що Петлюра не може врятувати армію та відстояти Україну починали самі організовувати свої армії, свою владу, але не могли згуртуватись, тому й зазнали поразки, хоча боротьба козаків в окремих регіонах тривала ще кілька років, як, наприклад, у Холодному Яру.
Отак-от безславно загинув славний козак, організатор нової Запорозької Січі, який реально відродив серед свого товариства запорозькі традиції, який щиро відчував свій генетичний зв’язок із предками – чернігівськими козаками, який вірив, що на Україні можна відродити козацький лад, який не займався безперспективною словесною романтизацією козацького минулого (чим займались фактично всі основоположники української історії ( М. Грушевський, В. Антонович, М. Костомаров) і просвітяни, інтелігенти, котрі не мали й уявлення, як-то бути козаком на ділі, по-справжньому, а зводили все до тези, що козаки – це просто українці, котрі воювали за Україну в важкі часи, що козацтво – це явище суто українське (при чому досить сумнівної, бо навіть і нині мало хто пробує копнути глибше в цьому питанні)), а займався його відродженням у тяжких умовах громадянської війни на руїнах колишньої Російської імперії. Він хотів відроджувати серед козацьких нащадків не просто «українську національну самосвідомість» та національні почуття, базовані на часто далеких від істини та життя ідеях культурників-просвітян, що здебільшого тільки цитували написане їхніми ж попередниками, а КОЗАЦЬКИЙ ДУХ. Божко всією душею хотів повернути простому народові колишній героїчний дух та світогляд.
Юхим Божко був воістину людиною унікальною… Про нього ще можна дуже багато розказати, але  скажу одне: він хотів бачити Україну зовсім не такою, як всі інші політики та генерали, він став ніби посланцем від минулих козацьких поколінь, і тому його не змогли терпіти  всілякі демагоги, соціалісти, штабісти та націоналісти, які його ким тільки не називали: «національним романтиком», «химерним отаманчиком», «авантюристом», «проповідником психозів», «батьком-маніяком», «не цілком нормальним»… І, мабуть-таки, доля українських земель могла б скластися інакше, якби до Божка прислухались у свій час і підтримали його. Звичайно, були в ті буремні роки на Україні й інші достойні своїх предків отамани (чого варті тільки холодноярські патріоти!), але Божко виявивсяв найяскравішим та найвиразнішим у своїх переконаннях. Тепер пригадаємо, якою була доля цієї воістину славетної людини, про котру, на жаль, нині мало хто знає.

Народився Юхим Божко року 1882 на Чернігівщині, походив він із давнього козацького роду. З дитинства він вбирав у себе красу і силу, героїку й глибину думи, козацької, української пісні. Чував малий Божко від свого діда та старих людей і про славних гетьманів, і про Січ Запорозьку, і про походи козаків. Знав майбутній отаман, що його прадід ще в козацькому полку воював. Знав Юхим, що на Дону й Кубані теж козаки живуть, і шаблі в них гострі, і коні добрі. Тобто з дитинства Божко відав, якої він крові. Хлопчина здобув пристойну освіту в реальному училищі, там він вперше познайомився із працями Д. Яворницького  (пан Дмитро у далекому 1918 році ще дасть Божкові із Катеринославського музею старовинну запорозьку булаву) та А. Кащенка. Із цих книжок він і вивчить досконало запорозькі традиції, порядки і звичаї, всі основи козацького товариства, щоб потім впровадити це все у своєму загоні. Потім Юхим Божко потрапив до російської імператорської армії, де став офіцером інженерних військ. Брав участь Божко у Першій світовій війні, служив  на фронті добре. І от у 1917 році після Лютневої революції в Російській імперії, відбувся крутий поворот долі цього освіченого царського офіцера. Майбутній отаман зрозумів, що скоро з’явиться можливість втілити в життя його найзаповітніші мрії. Божко швидко включився в українську національно-просвітницьку діяльність на фронті.

Ось один із епізодів такої діяльності. Наприкінці травня 1917 року в 32-му Кременчуцькому полку 15-го корпусу 8-ї російської армії промайнула чутка, що в лісі мають відбутися збори вояків-українців. “А на тих зборах має виголосити промову про становище українців у російській армії капітан 30-го Чугуївського полку Божко, – згадував молодший старшина Леонід Токайло. – У призначеному місці, в лісі, зібралося чимало нас, отаких, як я. І тут я вперше почув, хто ми, оті численні малороси, що досі так називали нас... Виявилося, що наша правдива назва українці і що досі ми віддавали своє молоде життя за чужу державу та чужі для нас інтереси.

Капітан Божко промовляв до нас своєю, українською, мовою. Намалював він перед нами історію нашого народу, історію козаччини та гетьманщини, сказав, що настав час і для нашого народу, щоб пред’явити свої права на наше національне життя...» Капітан Божко просвітив багатьох колишніх малоросів … І сам пішов захищати Україну. У січні 1918 року Юхим Божко брав участь в обороні Києва від червоної орди полковника Муравйова, потім із поріділими українськими частинами відступив до Житомира. Під час відступу деморалізовані українські полки ім. Грушевського та Вільної України самоліквідувалося, бійці розбіглись по домівках. Лише по три чоловіки з них приєдналося до гордієнківців, які увійшли до Запорозького загону. Одним із тих, хто поповнив Гордієнківський курінь, виявився Юхим Божко. Курінний Петрів задивився на одягненого в старовинний козацький одяг “без ніякої крикливої чванькуватості” старшину з голеною головою, з якої звисав оселедець. “Так виглядали на малюнку реєстрові козаки в початку XVIII століття”, – згадував курінний. Звертало на себе увагу інтелігентне обличчя нового старшини. Божко зголосився “як фаховий скорострілець” кулемета “Кольт”. У складі 3-го куреня імені кошового Костя Гордієнка кулеметник Божко продовжив невеселі мандри на захід, розмірковуючи над долею України... У той час було підписано Брестський договір, і Центральні держави визнали Українську державу та взяли на себе зобов’язання вигнати з її території більшовиків. Невдовзі разом із німцями перейшли в наступ і українські частини, зокрема й гордієнківці... За місяць Україну було звільнено. До цього приклав свої зусилля і кулеметник-гордієнківець Юхим Божко. Гордієнківці звільняли Лубни, Полтаву, Харків. Червоні зайди тікали…  Ще треба було виставити більшовиків із Криму і забрати у них Чорноморський флот, який базувався у Севастополі. Туди й спрямував групу полковника Петра Болбочана військовий міністр Олександр Жуківський.
До Кримської групи увійшов і Гордієнківський полк. В Олександрівську (нині- Запоріжжя) гордієнківці зустрілись із галицькими січовими стрільцями, що виступали в складі австро-угорських військ. Радості та здивуванню обох сторін не було меж. Юхим Божко в ті дні побував у складі свого загону на Хортиці. Тоді-то в нього і з’явилась остаточно ідея відродити Запорозьку Січ. Потім гордієнківці прошли стежками Івана Сірка в Криму, але вже не для того, щоб воювати з татарами.
Напередодні Великодня 1918 року гордієнківці вже відпочивали в селах Мелітопольщини. У церкву “до сповіді йшло гайдамацтво обов’язково з шаблею, щоби вона теж сповідалася”... Юхим Божко привчив козаків під час служби Божої, під час співів “Вірую” наполовину виймати з піхов шаблі. Спершу це лякало панотця й селянок, а потім почало подобатись. Коли до влади в Києві прийшов Гетьман Павло Скоропадський, гайдамаки Гордієнківського полку захоплення не виявили, бо той не був соціалістом. Гайдамаки вважали, що нова влада не дотримала “старих, демократичних, запорозьких звичаїв” та не пошанувала “спадщини минулого”. Військо прагнуло відродження запорозьких традицій. Коли гордієнківці піднімали чарку-другу, то тільки за Україну, але не за гетьмана. У добу Української Держави підполковник Божко працював в Охороні зaлізничних шляхів України, був начальником охорони залізничного вузла Катеринослав – Синельникове. Але, як видно, козак був невдоволений гетьманом Скоропадським, напевно, й грамотою про федерацію з небільшовицькою Росією. Тож і взяв активну участь у антигетьманському повстанні у листопаді 1918 року. На чолі власного відділу, що складався з сотні піхоти, однієї кулеметної чоти та двох гармат, Божко взяв участь у запеклих боях проти гетьманських військ, попередньо захопивши арсенал, що належав відомству охорони залізниць.

Демещук А. В. Трагедія славного отамана Юхима Божка

Залишити відповідь

5 visitors online now
5 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 14 at 03:09 am UTC
This month: 30 at 08-16-2017 07:40 am UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Демещук А. В. Джерела вивчення історії первісного суспільства

Демещук А. В. Джерела вивчення історії первісного суспільства історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка Рубрика: історія первісного суспільства

Демещук А. В. Цивілізаційна теорія Арнольда Джзефа Тойнбі

Демещук А. В. Цивілізаційна теорія Арнольда Джзефа Тойнбі історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка Рубрика: історіографія  

Close