1 448 views

Демещук А. В. Франсуа Рабле (1495 - 1553)

історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія Франції, історія Ренесансу

Франсуа Рабле

(1495 - 1553)

Відродження — це справді нова епоха. І усвідомлення того, що народилася нова епоха, у своїх визначних рисах протилежна епосі попередній, — одна з типових особливостей культури XV і XVI ст.

Уже в XIII—на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства. Вони — результат того, що в міру зростання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Е. Гарен, незаперечно, має рацію, коли говорить про "полемічну свідомість", про "чітке поривання до бунту", про "програму розриву зі старим світом з метою встановити інші форми освіти і спілкування". Нові інтелектуальні інтереси, віра в свої сили несумісні з контролем над діяльністю людини та її способом мислення з боку церкви. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. "Божественне знання" потроху витіснилось інтелектуальними інтересами, які поки що випадали з офіційної університетської програми.

Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю і вченістю. Слід зазначити, що "універсальні" особистості виникали і через недостатню зрілість нового суспільства, в якому не було ще спеціалізації і стандартизації праці. Очевидно, універсальність і багатосторонність таких майстрів, як Донателло, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер, пояснюється не тільки їх надзвичайною обдарованістю, а й умовами їхньої праці і виховання. Вона була певною мірою "вимушеною". Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, художники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види творчої праці — вони були живописцями, архітекторами, інженерами, декораторами.

Чільне місце серед геніїв Відродження займає Франсуа Рабле. Важко переоцінити значення реалізму Рабле для пізнішої французької літератури. У нього вчилися Скаррон і Бержерак, Мольєр і Лафонтен, Вольтер і Монтеск'є, Бальзак і Флобер, Франс і Роллан.

Гуманіст, глибоко народний письменник, геніальний мислитель і художник-реаліст, невтомний войовник проти мракобісся, борець за нове суспільство — таким ми сприймаємо великого письменника, титана епохи Відродження Франсуа Рабле.

У світовий літературі Рабле - один з найбільших геніїв комічного. Подібно до сюжету його роману, продовженню народної книги, сміх Рабле за своїми джерелами і прийомами, як і за своїм духом у цілому, уходить коріннями в народну творчість. Жанри фольклору - казки, фабліо, жарти, приказки, прийоми гротеску у мові і образотворчості - усе це ввійшло в роман. Головне джерело сміху Рабле - матеріалізація духовного в смаку народної поезії, гра на двозначному характері "спраги" у його героїв - спраги вина і спраги знань: заперечення середньовічного ідеалу аскетизму і самообмеження, прославляння всебічного, тілесного і духовного, задоволення потреб і безмежного розвитку особистості, "...тому що між тілом і духом існує згода нерушима" ("Гаргантюа і Пантагрюель", с. 181). Улюблений прийом комічного мистецтва Рабле - утрирування пороків ("породжень Антифізиса" - Противоприроди)

У цілому глибоко життєрадісний і різноманітний сміх Рабле - не сатира, до якої він часто близький лише за матеріалом (порокам), а не за тоном, веселим і звеселяючим, що глумиться над злом, але позбавленому страху перед ним, як і тривоги за хід життя і результат комічного конфлікту. Це багатозначний за відтінками, але завжди бадьорий, радісний, "чисто комічний" (без властивих гумору чи смутку розчулення перед слабістю людської) святковий сміх, як на карнавалі; у його основі споконвічне народне почуття сміху як симптому щастя, достатку, безтурботності, здоров'я. Але сміх, відповідно до доктора медицини Рабле, володіє і зворотною силою, що зціляє і що відроджує, розсіюючи скорботу, почуття розладу з життям, хворобливий стан духу. Сміх свідчить про здоровий, ясний духовний зір - і дарує його. "Звільняючи від всяких ефектів", які збаламучують нашу свідомість, сміх грає для пізнання життя "терапевтичну" роль. Вплив комічного у Рабле на наступний розвиток французької літератури - від Лафонтена і Мольера до Р. Ролана ("Кола Брюньон") - величезний.

Визначний французький письменник і вчений-гуманіст Франсуа Рабле жив у бурхливий час, коли старі форми феодального світу почали відступати під натиском нового класу — буржуазії. То була епоха сміливих мореплавців і шукачів пригод, які відкривали невідомі землі, епоха релігійних війн, що потрясали майже всі держави Західної Європи, епоха нового покоління вчених, які, заперечували догмати богослов'я і схоластики, стали створювати нові науки, основані, з одного боку, на пізнанні навколишнього світу, а з другого — на вивченні творчості письменників та філософів античної Греції й Давнього Риму. Так почався могутній культурний рух, відомий в історії під назвою «Відродження» (фр. «Ренесанс») – тобто відродження античної науки, літератури, філософії. Зародившись в Італії, цей рух розповсюдився по Європі й тривав з XIV по XVI століття.

Представники Ренесансу — гуманісти — прославляли людський розум, саму людину з її складним світом почуттів, прагнули визволити її з-під багатовікового феодально-церковного гніту. Вони стали творцями нової культури, вперше піддали серйозній критиці католицьку релігію на чолі з папою римським.

Франсуа Рабле був найвидатнішим французьким гуманістом. Народився він у квітучому містечку Шіноні провінції Турень. Дитинство його минуло на сільській фермі діда. Початкову освіту здобув у монастирській школі, а 1520 року вступив до францисканського монастиря. Монахам-францисканцям дозволялося вивчати тільки богословські науки й читати, певна річ, лише богословські книги. Однак Рабле потай опанував давньогрецьку мову й захопився читанням творів античних письменників. Зрозумівши, що монастир не для нього, Рабле згодом покинув його і став секретарем у впливового тоді єпископа Жофруа д'Етісака. Спочатку разом із ким, а потім і сам, він об'їздив усі провінції Франції, вивчаючи діалекти рідної мови, життя свого народу.

Рабле закінчив медичний факультет університету Монпельє, в університеті Пуатьє вивчав юридичні науки. Працюючи лікарем у Ліоні, написав ряд наукових книжок. Саме в цей час він почав листуватися з відомими гуманістами — Етьєном Доле, Гільйомом Бюде, Еразмом Роттердамським.

1532 року під впливом щойно видрукованої народної книжки про казкового велетня Гаргантюа Рабле написав свою книжку про Пантагрюеля, сина Гаргантюа, а через два роки — і про самого Гаргантюа.

Восени 1534 року у Франції розпочався період жорстокої реакції. Король Франціск Перший, наляканий рухом протестантів, що вимагали порвати з католицьким Римом, вирішив розправитися з ними. По всій країні запалали вогнища «святої інквізиції», у них гинули і протестанти, і гуманісти, які їм співчували. Рабле, як і багато інших, змушений був залишити Францію, адже «святі отці», правовірні католики, не могли пробачити вільнодумному письменникові його глузувань з біблійних догм, сатиричних випадів протії своїх представників і давно загрожували йому розправою.

Скориставшись запрошенням єпископа, а пізніше кардинала Жана лю Белле, який значною мірою поділяв погляди гуманістів, Рабле став його особистим лікарем і виїхав з ним до Італії, що на той час стала місцем паломництва для багатьох гуманістів. Італія була для них не лише величезним античним музеєм, але й центром нової культури. Багаторічне перебування в Італії Рабле використав для поглиблення своїх знань.

1537 року він повернувся до Монпельє, де дістав учений ступінь доктора медицини. В університеті читав лекції, коментував раці славнозвісного давньогрецького лікаря Гіппократа і писав далі роман. У 1546 році вийшла третя, а в 1552 - четверта книга про Пантагрюеля. П'ята книга була видана друзями Рабле в 1564 році, вже після його смерті.

Рабле був не тільки талановитим письменником а й відомим лікарем. Він чудово знав право, археологію, історію, філософію, досконало володів латинською, давньогрецькою та італійською мовами, йому належало багато наукових праць.

Разом із Данте Аліг'єрі, Бокаччо, Шекспіром, Сервантесом, Еразмом Роттердамським Франсуа Рабле увійшов до могутньої плеяди  письменників-гуманістів доби Відродження.

 

Література

 

  1. Бахтин М., Творчество Ф. Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса, М., 1965, С.15-90.
  2. Пинский Л., Смех Рабле, в его кн.: Реализм эпохи Возрождения, М.,1961, С.8-20.
  3. Пащенко В. Титан Відродження.// Ф.Рабле Гаргантюа і Пантагрюель. – К., Веселка, 1990. – С.227-230.
  4. Рабле Ф. Гаргантюа і Пантагрюель. – К., Веселка, 1990. – 246с.

Анатолій Демещук (с)

 

Демещук А. В. Франсуа Рабле (1495 – 1553)

Залишити відповідь

3 visitors online now
3 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 8 at 12:00 am UTC
This month: 43 at 09-12-2017 03:19 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Демещук А. В. Спорт в університеті Святого Володимира

Демещук А. В. Спорт в університеті Святого Володимира історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка Рубрика: історія Київського національного університету

Демещук А. В. Джерела вивчення Дієвої Армії УНР

Демещук А. В. Джерела вивчення Дієвої Армії УНР історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка Рубрика: історія України 20 ст., джерелознавство

Close