Демещук А. В. Спорт в університеті Святого Володимира

Демещук А. В. Спорт в університеті Святого Володимира

історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія Київського національного університету

 «Спорт в університеті Святого Володимира»

 

ЗМІСТ:

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Спорт у житті студентів університету в 19 ст…………………..4

РОЗДІЛ 2. Спортивний гурток при університеті на поч. 20 ст……………..7

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………12

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………13

 

ВСТУП

Спорт – це важлива складова життя молодої людини, якою був, є і буде студент. Адже фізичний розвиток допомагає виховувати силу волі, зміцнює здоров’я, робить того, хто вправляється сильним, вправним та красивим. Ще давні римляни справедливо казали: «В здоровім тілі – здоровий дух».

Тому в історії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, особливого періоду його найбільшого розквіту як університету Святого Володимира, дуже цікавим є питання про місце й роль спорту в житті студентства. На сьогодні, звичайно, кожен студент нашої альма-матер прекрасно на своєму досвіді знає, на якому рівні є спортивна сфера тут. Але ось у студентів 19-поч. 20 ст. фізична культура займала інше місце в житті та й спорт в університеті мав інші організаційні форми. Дійсно, як фізично розвивалися студенти Імператорського університету Св. Володимира? І які можливості в цьому забезпечував їм рідний навчальний заклад? Це все є історією студентського повсякдення, а історія побутова, історія повсякденності на сьогодні є одним із молодих та перспективних напрямів історичних студій.

Отож у нашому рефераті ми маємо на меті змалювати ситуацію із організацією спорту в університеті Св. Володимира впродовж його існування і особливо – розглянути діяльність першого і єдиного в період, що розглядається, університетського спортивного гуртка (1909-1917).

 

 

РОЗДІЛ 1. Спорт у житті студентів університету в 19 ст.

Університет Св. Володимира почав своє функціонування у 1834 р., а будівлю сучасного Червоного корпусу отримав у 1842 р. Жодної гімнастичної зали він тоді не мав (адже у сер. 19 ст. спорту як такого не існувало у вищих навчальних закладах, якщо не рахувати танців, фехтування та верхової їзди як складових шляхетного виховання), так і не отримавши її аж до поч. 20 ст., коли студенти нарешті отримали змогу відвідувати факультативний фізкультурний гурток, заняття якого проходили у гімнастичній залі знаменитої сусідньої 1-ї Київської гімназії, будівля котрої нині є Жовтим корпусом Інститут Філології КНУ ім. Тараса Шевченка.

Період другої половини ХІХ - початку ХХ ст. став переломним в історії Російської імперії як в економічному і політичному, так й в культурному аспектах. Скасування кріпацтва, впровадження та розвиток капіталістичних відносин, політизація суспільного життя через виникнення численних рухів та партій, обумовили кардинальні зміни в тогочасному суспільстві. Світові наукові відкриття (розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно тощо) сприяли зародженню нової людини, з новими запитами, потребами й уподобаннями, а відповідно, й нового масового інформаційного суспільства, невід’ємною складовою якого став спорт.

Вивчення тривалої еволюції спорту від звичайного хобі у другій половині ХІХ ст. до індикатора соціально-економічного потенціалу держави у ХХІ ст. є доволі актуальним. Спорт у постіндустріальну добу є явищем поліфункціональним - це вже не просто захоплення чи здоровий спосіб життя, а державна програма, важливий чинник могутності держави, подеколи визначальний. Не менш важливим є прослідкувати місце спорту в житті студентства дореволюційної України, насамперед, ставлення молоді до фізичної культури. Значна частина спортсменів як в сучасній Україні, так і в дореволюційні часи, була представлена студентською молоддю, а звідси важливо провести паралелі між умовами, створеними для розвитку атлетів у згадані періоди. Особливої актуальності це питання набуває й через свою недослідженість.

Ідея введення занять спортом для фізичного удосконалення молоді зародилася одразу із думкою про заснування університетів у підросійській Україні. Ще 1804 р. з ініціативи попечителя Харківського навчального округу графа Потоцького при університеті було облаштовано фехтувальний клас, а через три роки організовано навчання верховій їзді, яке, однак, не відзначалося періодичністю. Проведення спортивних занять спочатку гальмувалося відсутністю манежу та високою платою спеціалістам за уроки, проте вже в середині ХІХ ст. ці проблеми були вирішені. У спогадах 1850-х рр. казеннокоштного студента І. В. Любарського читаємо, що для занять верхової їзди було абоновано великий манеж з дресированими кіньми, а про фінансову проблему взагалі не йдеться. Мемуарист натомість підкреслював, що заняття організовувалися за бажанням студентів й проводилися у призначені години6. Варто зазначити, що викладання верхової їзди носило практичний характер й мало особливу цінність для прийнятих на державне утримання студентів- медиків, адже було елементом їхньої підготовки до посад воєнних лікарів.

Загалом сам факт того, що уроки фехтування та верхової їзди мали місце в інститутах казеннокоштних студентів Київського та Харківського університетів, свідчить про те, що навіть незаможна молодь (казеннокоштними були незабезпечені студенти, які за старанність у навчанні переходили на повне державне утримання й забезпечувалися безкоштовно житлом, харчуванням, одягом тощо, за що повинні були відробити  років по Міністерству народної освіти) отримувала можливість долучитися до спорту, який у ХІХ ст. ще не мав успіху в середовищі російського студентства. Та й, власне, в Європі спорт тільки-но почав стверджуватися як самоцінне явище культурного життя людства.

Окрім вище згаданих видів спорту, у ХІХ ст. великої популярності набули більярд та шахи, які мали скоріше розважальний характер. І якщо студент-більярдист у 1850-ті рр., коли домінував культ гультяйства та вседозволеності молоді, аби вона тільки не лізла в політику, розглядався як звичне явище, то для молоді 1870-1880-х рр., що прагнула висловити свою думку з приводу ліберально-демократичних перетворень у суспільстві доби Олександра ІІ, приділяючи багато уваги читанню та науковим студіям, такий студент був ніби винятком із правил. Різночинна молодь останньої чверті ХІХ ст. розглядала більярд не стільки як гру, скільки як джерело заробітку коштів для недешевого прожиття. Часто студентство просиджувало вечори за шаховою дошкою, розбираючи партії доволі популярного в ті часи американського шахіста Морфі.

Таким чином, ми бачимо, що до початку 20 ст. спорт взагалі в Росії ще був досить елітарним хобі і зокрема серед студентів значного поширення не мав, особливо якщо говорити про силові види спорту. Становлення спорту як постійного елементу життя студентів університету Святого Володимира відбулось уже в перше десятиліття 20 ст., що ми й розглянемо в наступному розділі.

 

 

РОЗДІЛ 2. Спортивний гурток при університеті на поч. 20 ст.

Зростання уваги до спорту було характерною тенденцією Європи межі століть. У Російській імперії, хоч й з певним запізненням, молодь також почала активно цікавитися спортом, кількість видів якого з року в рік невпинно зростала. Першою і найпростішою формою поширення фізичної культури серед молоді була організація спортивних гуртків при вищих навчальних закладах, яка, проте, у 1890-х рр., співпавши із загальним піднесенням студентського руху, не мала успіху. Однак наростання невдоволення молоді, що набуло колосальних форм, змусило уряд переглянути своє ставлення до студентських товариств. 1901 р. Міністерство народної освіти видало „Тимчасові правила організації студентських установ у вузах”, відповідно до яких молоді дозволялося створювати гуртки співу, танців, а також „займатися різного роду фізичними вправами, якщо на те буде особливий дозвіл директора”.

Скориставшись появою „Тимчасових правил”, професор Київського університету св. Володимира М. Оболонський негайно звернувся до керівництва медичного факультету з пропозицією поклопотатися про введення у навчальному закладі фізичних вправ для студентів, для чого було організовано роботу спеціальної Комісії. Не домігшись результату, професор через три роки повторив спробу, подавши відповідне прохання на ім´я ректора. Мотивами до вказаного вчинку був украй незадовільний стан здоров´я студентів. Через це М. Оболонський пропонував ввести до програми такі дисципліни, як фехтування, метання, стрільбу, гру в кеглі, лаун-теніс, вправи із гирями, на гімнастичних апаратах, та облаштувати для занять спортом гімнастичний зал. Нова Комісія дійшла висновку про бажаність уведення фізичних вправ для студентів й приступила до розробки плану будівництва гімнастичного залу.

Дане починання дало поштовх уже самим студентам клопотатися про організацію спортивних гуртків. У вересні 1905 р. студенти Київського університету звернулися до ректора із проханням дозволити влаштувати гурток любителів фізичних вправ, метою якого було „зміцнення та підтримка фізичного стану організму”. Так, у вересні 1905 р. київські універсанти відкрили "Гурток любителів фізичних вправ". Заняття гуртківців проводилися в позалекційний час за затвердженим ректором розкладом. Гурток діяв під керівництвом й за підтримки Правління університету, головне завдання якого полягало у створенні належних умов для занять спортом (забезпечення приміщенням, освітленням, опаленням). Окрім виконання фізичних вправ, студенти влаштовували адміністративні та науково-педагогічні засідання, де виголошували реферати та читали статті спортивного спрямування. Заняття гуртківців відбувалися в позалекційний час за окремим розкладом, затвердженим ректором університету. Фінансову базу гуртка складали членські внески у розмірі 30 коп., від яких звільнялися лише викладачі та члени Правління гуртка, та пожертвування від приватних осіб.

Велику роль в популяризації студентського спорту відіграв „Спортивний гурток студентів Університету св. Володимира”, статут якого було затверджено Радою навчального закладу 27 листопада 1909 р. Гуртківці розвивали гімнастику, футбол, лаун-теніс, ковзанярський спорт, для чого облаштували гімнастичний зал та залили каток. Студенти організовували спортивні лекції, свята та вечори, збір з яких йшов на потреби гуртка. Одним із таких заходів було пароплавне гуляння 15 травня 1914 р. до Межигір’я, де відбулися спортивні виступи гуртківців - метання диску, ядра, спису, стрибки у висоту з місця та з розбігу, партерна гімнастика та боротьба. Правління університету слідкувало за діяльністю гуртківців, проводило ревізію каси й бібліотеки; гурток, у свою чергу, мав власну печатку та вітрину в одному з коридорів університету.

Узагалі фінансова проблема разом із відсутністю фахівців були одними з найголовніших причин нетривалого існування студентських гуртків. Так, станом на квітень 1914 р. існував „Спортивно- Гімнастичний гурток при КПІ”, який за 5 років виріс з секції футболу до цілої спортивної організації, що культивувала багато видів спорту, серед яких були також лаун-теніс, зимові види та легка атлетика. Фінансування організації здійснювалося самими гуртківцями та було явно недостатнім для задоволення все зростаючих потреб молоді. Так, членські внески секції футболу складали 1 руб. на сезон, на які було споруджено невеликий футбольний майданчик (на це пішло 500 руб.) та будку для переодягання при ньому. Маючи близько 100 членів, ця секція, однак, встигла заборгувати 100 руб. Подібна ситуація була характерна й для інших секцій гуртка. Через фінансові труднощі майданчики для занять лаун-тенісом було погано оснащено, не було відповідних приміщень для зберігання спортивного інвентарю; секція зимового спорту не культивувала хокей та заняття лижами (гуртківці займалися лише ковзанярським спортом та фігурним катанням).

Дотичну із фінансовою проблемою мала секція легкої атлетики. Нетривалість занять метаннями диску, спису, ядра, стрибковими дисциплінами була пов’язана із відсутністю фахових спеціалістів, на оплату їхньої праці не вистачало коштів. Саме тому члени цієї секції змушені були займатися легкою атлетикою в інших клубах. Фінансові причини призвели до нетривалого функціонування боксо-фехтувального гуртка, члени якого подеколи зверталися до директора інституту по матеріальну допомогу (14 березня 1913 р. студенти просили надати їм 88 руб. 38 к., на що Правління дало негативну відповідь).

Дійсно високих результатів у спорті досягли київські футболісти. 1906р. студенти КПІ організували футбольну команду, яка 1913 р. виборола кубок Київської футбольної ліги у класах А та В. Все ж одним з найвидатніших досягнень політехніків була перемога на Першій Всеросійській олімпіаді, що проходила 1913 р. в Києві.

На початку ХХ ст. спорт посів значне місце в житті молоді. Доказом цього є результати проведеної навесні 1909 р. серед студент- ства КПІ анкети. Згідно з нею, майже половина опитаних (48,9 %) займалася спортом, а 7,9 % належала до спортивних гуртків. Проте у тогочасної молоді заняття спортом все ж носило любительський характер, і студенти були не готові позбавитися шкідливих звичок заради досягнення високих результатів. На подібні висновки наштовхують доволі високі показники серед опитаних студентів тих, що вживали спиртні напої (не рахуючи пива) - 68 %. Певний успіх мали заняття спортом й у середовищі духовного студентства. У правилах Київської духовної академії (1911) містився пункт про дозвіл влаштовувати влітку гімнастичні ігри на свіжому повітрі, а також грати в шахи (карти, щоправда, суворо заборонялися).

Вельми цікавими є стосунки між студентськими спортивними гуртками та спортивними товариствами, насамперед тому, що доступ для студентства у такі організації був, за винятком деяких випадків, закритим. Такі товариства, як Київське патріотично- гімнастичне „Російський богатир”, „Гурток любителів спорту”, гімнастичні „Південь” та „Сокіл”, Київське товариство туристів тощо, що об’єднували у своїх лавах представників заможних верств суспільства, у своїх статутах обумовлювали, що студенти вищих навчальних закладів або не можуть бути членами товариств зовсім, або набувають цього права в разі наявності відповідних пунктів про це у статутах навчальних закладів. Безглуздя подібних умов полягало в тому, що статути вузів, насамперед Київського університету, укладалися тоді, коли захоплення спортом ще не набуло такого широкого розмаху, а товариства із вказаними вище назвами не було засновано. На цьому, наголошували у проханні на ім´я губернатора від 23 лютого 1910 р. студенти Київського університету Б. Рогаль-Павловський та С. Жуков, які, бажаючи стати дійсними членами гімнастичного товариства „Сокіл”, за відсутності відповідної вказівки в статуті вузу, змушені були брати в ректора відповідний дозвіл.

Хоч студенти й були „небажаними” гостями у спортивних товариствах, все ж під час масштабних спортивних заходів вони об’єднували свої зусилля. Так, за участі ентузіастів різних київських спортивних організацій, в т.ч. студентських, у Києві у січні - лютому 1913 р. було проведено змагання з ковзанярського спорту й фігурного катання, участь в яких брали тільки учасники товариств.

Поряд із прихильниками спорту були і його противники, зокрема педагоги.На початку ХХ ст. вони відзначали, що спорт перетворився з "невинної розваги" на "вищий інтерес життя" і поділяли види спорту на "бажані" й "небажані". До перших відносили лаун-тенніс, велосипедний, ковзанярський, лижний види спорту, які "сприяють зміцненню здоров'я та загартовування характеру", другу групу склали боротьба, бокс, атлетика, полювання, що негативно впливали на молодь через потребу посиленої підготовки й відтісняють навчання на задній план. Ці консерватори говорили: «Юнацтво деградує, а пристрасть до спорту перетворюється на хворобу, яку слід лікувати».

Революційні події 1917-1920 рр. знищили старий університет та його порядки, традиції. У 1920 р. він став КІНО, в 1923 р. – ВІНО, а у 1930-і рр. – Київським Державним університетом ім. Тараса Шевченка. Відтоді починається нова доба в житті нашої альма-матер. І спорт за радянських часів стає офіційною, досить вагомою частиною навчального процесу в університеті. Саме в цей час з’являється окрема кафедра фізичного виховання, котра благополучно існує в КНУ ім. Тараса Шевченка й нині.

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, спорт в Імператорському університеті Святого Володимира (1834-1920) не мав такого значення й розповсюдження, як уже в Київському університеті періоду радянської влади (яка власне й почала вперше активно запроваджувати спорт у шкільні та вузівські навчальні програми) та в Незалежній Україні.

У 19 ст. серед київського студентства (як і в інших університетських містах Російської імперії) домінували неспортивні способи проведення дозвілля, зокрема богемне життя, відвідування театрів, борделів та усіляких розважальних закладів, читання забороненої літератури. Єдиними заняттями, що могли хоч якось фізично розвивати студентську молодь, були необов’язкові заняття з фехтування, верхової їзди (обов’язково цьому навчали медиків, які повинні були бути готовими у потрібний час стати військовими лікарями) та танці (на той час – бальні). Ці речі були загалом традиційними для «програми» правильного дворянського виховання. Але не всі студенти університету Святого Володимира були вихідцями зі знатних сімей.

Інтерес до спорту підноситься активно по всій Європі на рубежі 19-20 ст. Російську імперію ця тенденція не оминула. Тому в Київському університеті Св. Володимира з дозволу влади у 1905 р. з’являється «Гурток любителів гімнастики», в у 1909 р. – «Спортивний гурток студентів Університету св. Володимира». Відвідування цих гуртків було необов’язковим, тому загалом спорт охопив біля 2-5 % студентства університету. Заняття спортивного гуртка проходили в гімнастичній залі, що орендувалась у 1-ї Київської гімназії. У цей час консервативна частина викладачів університету виступає проти активного захоплення студентами силовими видами спорту (боротьба, бокс, атлетика), як такого, що дуже відволікає студентів від навчання. Тобто йде дискусія про місце занять спортом у житті університетської молоді.

Розквіт спорту й офіційне становлення кафедри фізичного виховання у Київському університеті відбулось уже за радянських часів. Сьогодні спортом займається велика частина нашого університетського студентства і автор теж.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Історія української культури: у 5 т. / [М. П. Бондар, М. П. Загайкевич,
    Р. Я. Пилипчук та ін.]; Г. А. Патон (голов. ред.). – К.: Наук. думка, 2001. – Т. 4, кн. 2: Українська культура другої половини ХІХ століття.
  2. З іменем святого Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: у 2 кн. / [упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський]. – К., 1994.
  3. Кругляк М. Дозвілля студентства під російської України другої половини 19-початку 20 ст.: культурний аспект.\\ Сторінка молодого вченого. -2010.
  4. Кругляк М. Спорт в житті студентства підросійської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.\\ Сторінка молодого вченого. – 2010.
  5. Кругляк М. Культуртрегерські організації студентів в університетах Наддніпрянської України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.\\ Сторінка молодого вченого. – 2010.

Демещук Анатолій (с)

Поділитись
3 776 views
КУПРІЄНКО - науково-публіцистичний блог: книги, статті, публікації. Україна. Київ. KUPRIENKO - Scientific blog: books, articles, publications.
Сайт розроблено, як науково-популярне онлайн видання. Напрями - Історія України, Історія цивілізацій Доколумбової Америки: документи, джерела, література, підручники, статті, малюнки, схеми, таблиці. Most texts not copyrighted in Ukraine. If you live elsewhere check the laws of your country before downloading.