Прудивус С. В. Російсько-японські відносини ХVIII – середини ХІХ століття

Прудивус С. В. Російсько-японські відносини ХVIII – середини ХІХ століття

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Нового часу, Історія Росії, Історія Японії.

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………….……..3

Розділ І.   Російсько-японські відносини XVIII століття………4

Розділ ІІ. Російсько-японські відносини початку – середини ХІХ століття…………………………………………………………………………..9

Висновки……………………………………………………………………………………..14

Список використаних джерел та літератури………………….………15

Вступ

Російсько-японські відносини протягом всієї історії свого існування не були однозначними. Варто згадати тільки ХХ століття – російсько-японську війну 1904 року, конфлікт у період Другої світової війни. Вони, звісно мали свої об’єктивні причини, проте варто враховувати відносини цих двох держав і в ХІХ, і в ХVIII століттях, адже тоді, можливо, і були закладені певні протиріччя.

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що для розуміння історичних процесів, що мали місце на Далекому Сході, варто встановити особливості відносин Японії з іншими державами, в тому числі й Росією. Інший не менш актуальний аспект можна визначити з огляду на провідне місце Японії в  економіці сучасного світу:  як вплинули на це відносини з Російською імперією, зокрема в XVII – середині ХІХ століття.

Метою нашого дослідження є визначення особливостей російсько-японських відносин у зазначений період.

Перед нашим дослідженням стоять такі завдання:

¨     проаналізувати політику Російської імперії на Далекому Сході  в  кінці XVII – XVIIІ столітті;

¨     визначити основні віхи російсько-японських відносин цього періоду;

¨     встановити характер російсько-японських відносин першої половини ХІХ століття;

¨     виділити особливості стану російсько-японської дипломатії на середину ХІХ століття.

Історіографія даного питання представлена працями російських та японських науковців. Серед них варто відзначити  Е. Файнберг, К. Черевко, Д. Кін, Накамура Сінтаро та інших. Також російсько-японські відносини висвітлені у монографіях. Присвячених історії Японії та Далекого Сходу.

 

Розділ І

Російсько-японські відносини у XVIII столітті

Перші відносини Російської імперії з країнами Далекого Сходу почалися ще у ХVII столітті. Саме тоді почалася кампанія з відкриття тихоокеанського побережжя. У середніх районах р. Амур Е. Хабаров, що спустився вниз по Амуру, і в 1649-1653 роках заснував поселення, застосувавши  значний збройний загін.   Починаючи з 1676 року російський уряд постійно відправляє засуджених поселення в Сибір. Поступово цей район починає освоюватися, і  тут часто виникають збройні конфлікти з Китаєм, розв’язання яких завершилося Нерчинським договором 1689 р.

Встановлення зв’язків з районом р. Анадир призвело до того, що до кінця 1680-х постало питання про більш регулярні походи на Камчатку, прикордонну з цим краєм і багату на природні ресурси. У 1681-1689 відбувся похід І. В. Голигіна. У 1691-1692, 1695-1696 – походи Луки Морозка Старицина, який у 1695 р. зібрав відомості у місцевих жителів про Курильські о-ви, а також взяв у Камчадальському острозі японський текст. Відомості про Японію, здобуті Петром І в Голландії (1697 – 1698) і похід (1696 – 1699) В. В. Атласова у глибинні райони півострова Камчатка, під час якого зустрів японця Дембея, започаткували новий період в ознайомленні росіян з Курилами та Японією.[1]

Намагання Петра І до встановлення відносин з Японією та іншими                         країнами Азії диктувалися економічними інтересами. Це підтверджує англійський мореплавець Джоном Перрі, що служив з 1698 по 1715 р. в Росії. В своїх споминах він писав, що «не раз слышал, что царь выражал намерение послать людей… чтобы определить, есть ли возможность кораблям проходить мимо Новой Зеландии в Татарское морена восток от р. Оби, где можно было бы строить корабли для отправления к берегам Китая и Японии».[2]

В 1707р. Петро Великий разом з оголошенням про приєднання до Росії Камчатки видає указ про дослідження сусідніх районів – Курильських островів і Японії. Перша урядова експедиція на Далекий Схід, так званий Великий Камчатський наряд (1716 – 1719) – організована сибірським губернатором князем М. П. Гагаріним за вказівкою Петра І і  очолена Я. А. Єльциним, ставила за ціль побувати в Японії, протет не досягла її.

У 1711 в 1713 та 1726 роках І. П. Козиревський і Д. А. Анциферов очолили експедицію на острови, розташовані південніше від Камчатки, для виконання наказу «о проведываньи Апонского государства и учинения с ним торгов». У результаті цих «відвідин» встановлено, що «Матманское и Апонское государства» знаходяться за рядом відкритих ними островів, жителі яких почали приймати російське підданство. І. П. Козиревський уклав  «Описания Апонского государства 1726 р.», в якому  зазначалось:       «Государство стоит в великой губе над рекою, а званием их Едо общим Нифонское государство, а люди называются государственные городовые нифонца. А от моря стоит не в дальнем расстоянии и морские суда не подходят и стоят на усть реки и возят всякие товары мелкими судами. А городов каменных два и по стенам пушки. А царя своего не видят, а когда бывает ход и в то время падут на землю и смотреть не смеют. А круг Нифонта острова обхождением морем, сказывают, едва можно годищным временем и больше обойти…» [3]

В 1725 р. Петро І наказує капітану 1-го рангу військово-морського флоту Вітусу Берінгу сформувати експедицію на яку покладались наступні завдання встановити, чи з’єднується Азія з Америкою, для чого групі по обстеженню моря продовжувати вивчати узбережжя Камчатки. Експедиція ж на чолі з Берінгом, Чіріковим і Шпанбергом відправляється в 1728 р. і переконується, що азіатський континент простягається на пнічний зхаід. [4]

В 1736 році при Академії наук для вивчення російської мови було створено школу японської мови, яка змогла виникнути завдяки японцям Созі (Кузьма Шульц) та Гонзі (Дем’ян Поморцев), які потерпіли корабельну аварію у 1729 р. біля Камчатки.[5]

Продовження встановлення контактів відбулось під час експедиції М. Шпанберга до місця між мисом Лопатка і Японією в 1738 – 1742 рр. Під тиском голландців,  які зберігали право торгувати з Японією,   13 липня 1739р.  бакуфу видав інструкцію про охорону морського узбережжя Японії і насильному видаленні іноземних суден з японських гаваней.[6]  Проте спроби налагодити відносини не припинялись. В 1741-1743рр. відбулась Друга Камчатська експедиція. В 1741р. М.П. Шпанберг відправивися досліджувати Шантарські острови в гирлі річки Уда. Загалом всі ці експедиції проклали шлях до Японії. Хоча вони і не привели до встановлення міждержавних політичних чи торгових відносин, але з нами можна було пов’язати початок добросусідських російсько-японських відносин.[7]

Вже в 1767 р. спостерігається жвавий процес торгівлі між купцями обох країн. Зокрема, в 1768-1772рр. на Урупі знаходились окремі промислові партії якутського купця Прокопія Протодьяконова, тюменського купця Якова Никонова, боцманма Сапожнікова, керівника промислового загону Грачова та ін. Катерина ІІ цікавилася японським питанням. Вона, коли японський корабель зазнав аварії при російських берегах користуючись нагодою наказувала «доставить сих чужестранцев в их отечество, дабы пользуясь сим случаем можно было приобрести обстоятельнейшие о Японии сведения и способствовать распространению в том крае Российской торговли».[8]

В цей період важливо згадати експедицію купців Г. І. Шелехова та П. С. Лебедєва-Ласточкіна під керівництвом іркутського дворянина Івана Антипіна, яким були дані завдання обстежити Південні Курильські острови. Загалом Катерина ІІ була задоволена результатами експедиції, були налагоджені неофіційні торгові зв’язки з Японією. В середині 80-х рр. XVIIIст. були приведені в російське підданство айну, що проживали на чотирьох південних островах і підтверджені права Росії на Курили.

Варто також врахувати те, що військово-економічна відсталість російського Далекого Сходу і протидія іноземних держав затримували темпи освоєння тихоокеанських володінь Росії. Споряджені з великими труднощами судна з припасами для російських колоній нерідко гинули від штормів під час довгого плавання. Тому росіянам особливо вигідно було, і вони були ініціаторами встановлення торгових відносин з Японією.[9]

У 1792 р. напівофіційна експедиція, очолена Лаксманом вирушила до Японії. Метою її було добитися дозволу відкриття для Росії одного з портів. Це було складне завдання, а тому Лаксману наказувалося дотримуватися звичаїв Японії, не втрачаючи при цьому гідності російського підданого. Експедиція прибула в князівство Мацумае, оскільки воно було дещо в опозиції до бакуфу. Приблизно через 10 місяців була отримана відповідь: росіянам дозволили торгівлю з Ямато. Дослідники зазначають, що це був успіх Росії, оскільки росіяни отримали рівні права з голландцями.

Отже, на XVII – XVIII століття шляхом чисельних експедицій Російською імперією було відкрито Далекий Схід. Активні походи на Камчатку останнього десятиліття XVII століття були першим знайомством з Японією. Початок XVIII століття став новим етапом у російсько-японських відносинах, який характеризується спробою встановити торгівельні відносини та протистояння з голландцями. У 1792 році Російська імперія досягла значного успіху, уклавши дозвіл на вільну торгівлю поряд з Нідерландами.

 

 

Розділ ІІ

Російсько-японські відносини початку – середини ХІХ ст.

Успіх місії Лаксмана  Росія використала аж у 1803 р. Така надмірна повільність звела нанівець всі наслідки договору 1792 року. За проханням представників компанії, заснованої у   Іркутську в 1797 року,  було вирішено відправити офіційне посольство в Японію у1803 р об’єднавши його з першою російською кругосвітньою експедицією під керівництвом І.Ф.Крузенштерна та його помічника Ю.Ф. Лисянського на кораблях «Надія» та «Нива». Знову на борт взяли японців. [10]   30 червня 1803 р. Олександр І підписав грамоту до японського імператора, в якій відмічав, що Росія намагається набути дружніх відносин всіх держав, особливо сусідів. Олександр І повідомляв, що відправляє чотирьох японців з камергером Миколою Резановим.

Восени 1804 р. посольство М. П. Резанова прибуло в Нагасакі, але йому відмовили навіть у переговорах. Російський уряд прагнув насамперед налагодити торгівельні зв’язки з далекосхідним сусідом, щоб так забезпечити російські колонії  в Північній Америці, проте ставилося питання і про розмежування впливу на Курилах.

Ця місія була провалена, так як правлячі кола Японії боялись, що поступка, зроблена для Росії створить прецедент для інших держав і приведе до відміни політики ізоляції. У 1806 р. на Сахалін та Курили з подачі Резанова було відправлено фрегат «Юнона» під командуванням лейтенанта М.А.Хвостова та тендер «Авось», де за головного був мічман Г.І.Давидов. У результаті було знищено декілька факторій, а японців, які там проживали, взяли в полон                   ( згодом їх відпустили ).

В 1811р. на Камчатку була відправлена експедиція В.М. Головіна завданням якої було обстеження Курильських і Шантарських островів. Проте японська влада затримала Головіна  у зв’язку з недовірою до його особи. У відповідь росіяни  обстріляли одне з японських поселень. Війна 1812 року з Францією не дозволила приняти негайні міри. Після перемоги було вирішено продовжувати незакінчену експедицію. Полонені були видані. Вони пробули у японців 2 роки і звільнилися за допомоги купця Такатая Камей. Проте, щоб запобігти в майбутньому подібних інцидентів вперше було поставлено питання про встановлення державного кордону між Росією і Японією без конкретних пропозицій її лінії. [11]

У  1843 р. контр-адмірал Є.В. Путятін представив в Сибірський комітет доповідну записку про спорядження  нової експедиції в Китай і Японію. Він радив відправити солдат зразу на о. Едо, щоб уникнути інтриг голландців і вступити безпосередньо в переговори з японським урядом. Також планувалося превірити правильність географічних уявлень про Далекий Схід, а саме Сахалін.[12] Завдання, які ставилися преді експедицією, було встановлення дружних стосунки між  Японією і Росією. Планувалося також вирішити вільний вхід російських купецьких суден в японські порти.

Ідея експедиції Путятіна викликала незадоволення зі сторони канцлера К.В. Нессельроде, який вважав, що це викличе незадоволення Англії. Крім того, він вважав непотрібним тратити великі кошти для експедиції в Японію, з якою немає шансів почати торгівлю. Микола І 18 серпня 1843р. наказав відкласти експедицію.

30 березня 1844 р. адмірал Крузенштерн надав Миколі І проект встановлення відносин з Японією. Він вказував, що попередні невдачі не повинні зупиняти, а навпаки, зобов’язують шукати нові шляхи для зближення з Японією. Адмірал вказував, що не можна втрачати часу, так як Англія вже заполонила китайський ринок і може опередити росіян в Японії. Проте це не переконало царя і вже 26 квітня він наказав відкласти експедицію.

В намаганні за будь-яку ціну встановити свій вплив у Далекосхідному регіоні російські чиновники помітили, що їх невдачі зумовлені впертим намаганням сьогунату зберегти політику ізоляції всупереч інтересам японського народу.[13] В складеній міністерством записці говорилось так: «Опыты эти послужили нам только доказательством, что народ японский вообще желал бы сближения с Россией; правительство же по закоренелым своим предубеждениям против иностранцев упорствует в прежней системе отчуждения»¹⁵.

Проте навіть таке «упорство» не могло гарантувати не проникнення до Японії Великобританії, США, Франції та інші держави Заходу в найближчий час.  Побоюючись переважаючого впливу в Японії західних держав, що створило б безпосередню загрозу російським володінням на Тихому океані, уряд Росії для вироблення політичного курсу в даному питанні в 1852 році створив Особливий комітет з азіатських справ, який 7 травня прийняв рішення відправити в Японію експедицію на чолі з Є.В. Путятіним для встановлення з нею торгових і дипломатичних зносин.[14] Безпосереднім приводом для цього стали повідомлення в друці в 1852 р. про майбутню американську експедицію в Японію під командуванням Рингольца і Перрі[15]. Головним завданням експедиції стало відстоювання політичних інтересів Росії, зокрема пов’язаних зі встановленням кордонів між двома країнами в районі Сахаліну і на Курильських островах.

Спочатку розмежування з Японією передбачалося  провести по протоці Лаперуза, залишивши Сахалін за Росією і між островами Ітуруп і Кунашир з врахуванням її історичних прав, а не по фактичній лінії розмежування між островами Уруп та Ітуруп. Кінцевий етап переговорів співпав з розгромом Кримської війни. Англійські і французькі війська напали в той час на російські судна в японських водах, знищили російську факторію на о.Уруп і висадили десант на Камчатці.  Є.В. Путятін згодився на уступку острова Ітуруп, а також на те, щоб Сахалін залишився не розмеженим  між Росією та Японією. Росія наполягала на тому, що острів Ітуруп  належить їй з самого початку.[16] Проте, скориставшись низькою конкурентоспроможністю російський товарів, Японія зробила головну ставку на розвиток торгівлі з іншими країнами, в результаті чого торгівля з Росією на протязі ряду років розвивалась досить слабко.

Головна задача російського дипломата була іншою він також намагався схилити Японію до само відкриття. Проте його обійшли американці, підписавши 31 березня 1854 року перший договір з Японією в Канагаві. Ця угода «спрацювала як вибух, після чого оберегів Японії прибули бойові ескадри майже всіх могутніх країн тогочасного світу.»[17]

Трактат про дружбу і торгівлю Росії з бакуфу було підписано тільки        7 лютого 1855 року в м. Симоді. Стаття 3 цього договору передбачала, що «Яп. павительство открывает для русских судов три порта: в Симода, …, Хакодате, в области Хакодате, и Нагасаки, в княжестве Хизен».[18]  В цих портах покористуватися послугами інфраструктури, оплачуючи це золотою чи срібною монетою, що вносило дисбаланс у  фінансову систему Японії. Цьому сприяла і стаття № 5: « В двух первых из откритих портов  русским предоставляется право выменивать желаемые товары и имущество на привезвнные товары, имущество и деньги».[19] Важливою також булла стаття № 6: «русское правительство назначит консула  в один из двух первых упомянутых портов, когда признает это необходимым».[20]

Отже, у  першій половині ХІХ столітті Росія продовжувала політику встановлення впливу на Японські острови.  Протягом перших десятиліть до Японії було відправлено експедиції на чолі з камергером Миколою Резановим та В. Головіним. Вони обидві зазнали провалу через політику самоізоляції, яку проводив японський бакуфу. Вже у 40-х роках Російська імперія зіткнулася з активним втручанням у справи Далекого Сходу Англії, Франції та США, які домагалися відкриття Японії. Місія Є. Путятіна, споряджена до островів у 1852 році теж переслідувала дану мету. Підсумком російсько-японських відносин першої половини ХІХ століття стало підписання нерівноправного російсько-японського договору в Сімоді у лютому 1855 року, який надавав Росії право засновувати 3  порти і вести свою колоніальну політику в майбутньому.

 

Висновки

Російсько-японські відносини  протягом ХVII – XIX століття пройшли еволюцію від  чисто ознайомчих до колоніальних.  Останнє десятиліття ХVII століття було для Російської імперії знаменне освоєнням Далекого Сходу та Камчатки.  Петро І, подорожуючи Європою, відкрив для себе існування Японської держави.  Перша чверть ХVIIІ століття була насичена експедиційними походами до «Апонского государства».  Дослідники Я. А. Єльцин І. П. Козиревський і Д. А. Анциферов, Берінг, Чіріков і Шпанберг зробили значний внесок у встановлення дипломатичних та політичних відносин. Вільній торгівлі Росії з Японією перешкоджали два фактори: монополія голландців та політика самоізоляції бакуфу.

На нашу думку, перший етап російсько-японських відносин можна назвати як період добросусідських відносин. Японські інтереси  не ставилися в загрозу, тим більше не виникало навіть територіальних конфліктів. Очевидно, що і японцям також було вигідно торгувати з Росією, адже на кінець ХVIIІ  століття з нею встановлювалися неофіційні, з огляду на політику самоізоляції,  торгівельні відносини. В офіційну площину вони перейшли у 1792 році, коли російська місія Лаксману домоглася порушення торгівельної монополії Голландії. Ця подія поклала початок новому періоду російсько-японських віносин.

Перша половина ХІХ століття у відносинах Російської імперії та Японії переходить у політичну сферу. Поряд з активними вимогами відкриття японського ринку, що було особливо актуально для держави Романових в силу величезних її територій (продовольство у віддалені від центру регіони легше було постачати зі Сходу), не менш важливими стали територіальні питання –  Камчатка, Сахалін, Курильські острови та ін.  Також відносини цих двох держав зазнали впливу міжнародної ситуації – Росія не хотіла мати  у тилу  потужну американську чи англійську базу.  Цим зумовлено і основне завдання місії Є. Путятова  – домогтися торгівельної угоди навіть ціною територіальних поступках.

Середина ХІХ століття для Японії була не найкращим часом, суспільство і економіку потрясала криза. Саме в цей час і було укладено більшість нерівноправних «ансейських» договорів з країнами Заходу. Росія не поступилася своїми інтересами і також уклала  у 1855 р. двосторонній договір про дружбу, який фактично був нав’язаний Японії.

 

       Список використаних джерел та літератури

1. Гримм Э. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925). – М., 1927.
2. Из истории сношений царской России с Японией в конце XVIII в. // Исторический журнал.№34,1937, http://www.vostlit.info.
3. Кузнецов Ю.Д., Навлицкая Г.Б., Сырицын И.М. История Японии. – М., 1988.
4. Кин Д. Японцы открывают Европу. – М.: Наука, 1979.
5. Накамура Синтаро. Японцы и русские. Из истории контактов. – М., 1983.
6. Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки.  – К., 2007.
7. Файнберг Э. Русско-японские отношения в 1697 – 1875 гг. – М., 1960.
8. Черевко К.Е. Зарождение русско-японских отношений. XVII – XIX века. М., 1999.