Прудивус С. В. Етапи, форми та методи колонізації Південно-Східної Азії Заходом

Прудивус С. В. Етапи, форми та методи колонізації Південно-Східної Азії Заходом

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Середньовічного Сходу, Історія Нового часу, Південно-Східна Азія, колоніальна політика.

 

 

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………...3

Розділ І Етапи колонізації Південно-Східної Азії…………..…5

Розділ ІІ Форми та методи колонізації Південно-Східної Азії……………………………………………….………………………..9

Висновки………………………………………………….…………….13

Список використаних джерел та літератури…………………...….15


Вступ

Південно-Східна Азія в постсередньовічний період своєї історії перебувала під пануванням європейських країн, що опинилися в даному регіоні через колоніальну  політику. Процес колонізації країн в цьому регіоні  розпочався ще у XV столітті, коли Іспанія проголосила своїми Філіппінські острови. З того часу Південно-Східна Азія стала стратегічною метою Англії, Франції та Нідерландів.

Актуальність теми нашого дослідження полягає в тому, що для розуміння історичного процесу країн Сходу, нам необхідно визначити роль колоніального режиму в підкорених державах в тому числі й Південно-Східної Азії. Процес колонізації в цьому регіоні тривав значно довше, ніж у Південній Азії. Особливо ж активним він став у XVIII – ХІХ столітті. Тому варто встановити його характерні риси та ознаки.

Метою нашого дослідження є аналіз процесу колоніального поневолення країн Південно-Східної Азії європейськими державами у XVIII – ХІХ столітті.

Завдання нашого дослідження:

¨     виокремити етапи колонізації Південно-Східної Азії в цілому;

¨     встановити характерні особливості кожного з етапів;

¨     проаналізувати форми колонізації даного регіону країнами Європи;

¨     охарактеризувати основні методи колонізаторської політики держав-колоністів.

Питанню вивчення  історії Південно-Східної Азії нового часу присвячено ряд монографій.  Зокрема ґрунтовним доробком з даної теми є праці російського історика Е. О. Берзіна[1], який досліджував політичне становище країн регіону та, зокрема, участь католицької  церкви  у колонізації. Історія ПІвденнло-Східної Азії також висвітлена у монографії Д. Дж. Холла[2]. Власне проблема колонізації висвітлена у дослідженні Ю. П. Дементьєва[3], що стосується відносин Індокитаю та Франції.

Іншими важливими працями з історії Південно-Східної Азії є монографії, присвячені окремим країнам цього краю, серед інших В’єтнаму[4] та  Кампучії[5].

Крім вищенаведених, історіографія даної теми також представлена загальними працями з історії країн Азії та Африки нового періоду. Авторами таких досліджень є Д. В. Деопік та Ф. М. Араба,  О. О. Губер[6],  В. А. Рубель[7] та інші.


Розділ І

Етапи колонізації Південно-Східної Азії

Колонізація Південно-Східної Азії – процес складний та довготривалий. Це зумовлено кількома чинниками: по-перше, опором місцевих народів, та, по-друге,  специфікою соціального й економічного розвитку цих країн. Тому колонізаційний процес не був явищем раптовим, а проходив у декілька етапів, які ми спробуємо виділити нижче.

Гостра потреба в прянощах, які в Європі вживали при консервації продуктів харчування у XVI – XVII столітті, викликало появу  англійських, французьких та голландських купців у Південно-Східній Азії. Внутрішня конкуренція з місцевим купецтвом, а також між собою, викликало протистояння, що переросло у колонізацію.

Першим етапом створення нової колоніальної системи стало проникнення торгових суден Англії та Голландії до Індонезії.[8] Першим англійцем у Південно-Східній Азії став Ф. Дрейк, якого щедро обдарував  гвоздикою султан Тарнате в надії на допомогу проти Португалії. У 1586 році англійці знову відправили туди торгову експедицію. За нею пішли ряд інших.

Голландія теж проникла у Індонезію, але значно підготовленішою. Голландські купці мали розвідувача на службі в Португалії – Яна Вана Лінсхотена, який збирав свідчення про місцеву торгівлю та мореплавство. Спочатку. І англійці, і голландці намагалися заручитися підтримкою місцевої влади з метою протистояння португальцям. Так, голландці підписали договір про дружбу з султаном Бантаму (Суматра) в 1596 році.[9] Це викликало конфлікт з португальським намісником в Маллацці. Далі ситуація погіршилася. Протистояння переросло у сутичку.

Другий підетап колонізації Голландією Індонезії виділяється науковцями  з часу заснування Об’єднаної англо-голландської  Ост-Індської  компанії( 1629 рік). Він характеризується установленням жорсткої системи експлуатації та придушення національних повстань та утворенням торгівельних факторій.

В 1609 р. голландські торгівці остаточно витіснили португальців і іспанців з Молуккських островів. В тому ж році Рада директорів Англійської Ост-Індської компанії призначила першого генерал-губернатора своїх володінь і факторій на Сході, а в 1619 р. засновник голландської колоніальної імперії Ян Питерсзоон Кун створив на місці захопленого яванського князівства фортецю Батавію (Джакарту), яка стала центром голландських володінь (до цього генерал-губернатор не мав постійної штаб-квартири і переїздив разом з флотом із однієї факторії в другу по всім просторам Індійського і Тихого океанів). В 1641 р. голландці оволоділи цитаделлю португальських володінь - Малаккою. В цьому ж році Португалія, яка тільки що відділилася від Іспанії. Протягом даного періоду Ост-індська компанія використовує суперництво князівств Батам та Матарам.[10] Вона веде війну з султаном Тернате і в1683 році укладає договір про повне підкорення Матраму.

Наступний етап  формування колоніальної системи в Південно-Східній Азії можна виділити, починаючи з XVIII століття, коли розпочинається занепад незалежності всіх держав даного регіону. Зупинимося на ньому детальніше, розглянувши підкорення південно-східних азіатських держав Європою.

Бірма на кінець XVIII століття була монархією, на чолі якої стояв міджи Бодопай (1782 – 1819). Його зовнішня політика була досить агресивною. Бірманські війська під гаслами релігійної війни проти невірних мусульман вирушили війою на  Аркан. Оскільки кампанія виявилася переможною для міджи, то вже через рік поновилася війна з Сіамом, яка була не такою успішною.[11]

Таким чином Бірма зіткнулася з англійською Ост-Індською компанією, яка контролювала Індію – західну сусідку Бірми. Розв’язання протистояння відбулося в результаті двох англо-бірманських воєн.  Перша англо-бірманська війна 1824 – 1826 років розпочалася вторгненням англійців та колишнього правителя Аркану в князівство Качар, яке визнало сенйорм англійської Ост-Індської кампанії. Міджи вступив у війну. Завдяки своїй воєнно-технічній перевазі англійці швидо зайняли Маніпур, Ассам і навіть колишню бірманську столицю Пром. Відповідно мирному договору, укладеного в 1826 році в Ядабо, Бірма визнавала залежність підкорених територій від компанії. Друга англо-бірманська війна (1852 р.) також не принесла перемоги. Після штурму колонізатори захопили порт Рангун, Бассейн і Мариабан, проголосивши анексію цих територій та створення тут Британської Бірми. Остаточне перетворення Бірми в англійську колонію відбулося в 1885 році, коли армія останнього мінджи Тхібо капітулювала, а королева Вікторія оприлюднила маніфест про колоніальний статус Бірми як провінції у віце-королівстві Британська Індія.[12]

Колонізація Францією азійських "Індій" не обмежувалася лише Південно-Східною Азією, але й проникала на Далекий Схід. Після тривалої боротьби з Китаєм та місцевою знаттю, у 1884 встановилося французьке панування у Південному В’єтнамі. Утворивши тут своє губернаторство, Франція використовувала його як успішний плацдарм для подальшого підкорення азіатських краї, зокрема Кампучії.[13]

У 60-х роках  ХІХ століття Франція укладає договір з правителем Кампучії Анг Донгом, який намагався таким чином протистояти експансії Сіаму та В’єтнаму. Вже за його наступника Нордоме (1860 – 1904 рр.) виникло питання про протекторат над Кампучією. У серпні 1863 року був укладений таємний франко-кампучійський договір про виключний протекторат. Цього ж року подібний договір був укладений і з Сіамом. Фактично вони заперечували один одного (так званий подвійний протекторат). Проте вже в 1867 році Сіам визнав верховенство Франції в Кампучії.[14]

Сам же Сіам, як зазначає В. А. Рубель, не став колонією, адже збереження його суверенітету «було вигідним обом імперіалістичним хижакам. Він став своєрідною зоною між французьким Індокитаєм та британською Бірмою»[15]

Отже, процес колонізації Південно-Східної Азії європейськими країнами проходив у три етапи, які займали відрізок часу з кінця XVI до останніх десятиліть XІX століття. Перший етап тривав у  XVI – XVII століттях.для нього характерним було проникнення голландських та англійських торгових суден до Індонезійських островів, утворення та діяльність Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії, національно-визвольна боротьба і створення голландської Індонезії.

Другий етап – охоплює XVIII – початок ХІХ століття. В цей час відбувається два паралельних процеси колонізації країн Південно-Східної Азії: англійський та французький. В результаті колоніальної політики цих держав, під владою Англії офіційно опинилася Бірма, а Кампучія стала французькою колонією. Варто зазначити, що в регіоні наростали англо-французькі суперечності. Це було головною причиною збереження суверенітету Сіаму як противагу посилення тієї чи іншої колоніальної імперії.

Таким чином, на кінець ХІХ століття політична карта Південно-Східної Азії виглядала так: Іспанські Філіппіни, колонізовані ще у XV столітті, Нідерландська Індія, що охоплювала майже всі острови Індонезії, Британська Малайя та Бруней (та Бірма, що стала провінцією у складі віце-королівства Індія), а також Французький Індокитай – Південний В’єтнам та Кампучія.

 

Розділ ІІ

Форми та методи колонізації Південно-Східної Азії

Голландська Ост-Індська компанія пв Індонезії ставила перед собою два завдання: насильницьке закріплення докапіталістичного економічного   розвитку – праці рабів, феодальних відносин;  та викачка продуктів у місцевого населення. Не менш важливою стратегічною метою було досягнення монопольного положення в колоніальній торгівлі.

Першою з форм і засобів досягнення цілей було припинення всяких морських зв’язків між архіпелагами, крім тих, які підтримувалися голландськими чи місцевими, які мали голландські пропуски, суднами.[16]  Службовець компанії Вурффбайн у своєму щоденнику зазначає, що екіпаж човна, котрий прибув до порту Банда, був частково ув’язнений,  частково вбитий.

За свідченням Вурффбайна, голландська компанія не могла домогтися від жителів острова Амбоіни відмови від  продажу «такого благородного продукту, як гвоздика»,будь-кому іншому, крім голландців. В результаті спалення туземних поселень амбоїнців вдалось підкорити їх тільки на певний час. Щоденник свідчть про систематичність знищення амбонійців.

Іншими методами колонізації, була, безперечно, економічні заходи. Основою економіки країн Південно-Східної Азії було сільське господарство. Ним займалися 2/3 наслення.[17] Натуральний характер виробництва не міг задовольнити колоністів, які прагнули створити дрібнотоварне виробництво, спрямоване, насамперед, на експорт. Тому у колоніях запроваджували плантаційне господарство.

Перші плантації з’явилися на Молукках ще у XVII столітті, і згодом набули поширення по всій Південно-Східній Азії.  Докорінної ломкит зазнали традиційні культури, які вирощувало місцеве населення. По це пише Мансуров у доповідній Горчакову (Росія також цікавилася справами Південно-Східного Азійського регіону): «Государство может быть одновременно и коммерсантом , и помещиком. Эти принципы, уже нашедшее отклики во Второй палате, … привели до полного разрушения существующих на Яве культур.»[18] Всі яванські селяни замість сплати податків мали засівати певну кількість своєї землі культурами, що йшли на експорт, за вказівками колоніальної адміністрації. У тих районах, де зберігалося общинне землеволодіння, селяни спільно мали обробляти частину земель, засаджених цукровою тростиною, тютюном, індиго та іншими культурами. Передбачалося також створення і спеціальних підприємств з первинної переробки сировини, праця на яких мала бути примусовою. За час дії плантаційного господарства, Нідерланди збагатилися на 900 млн. гульденів.[19]

Колонізаторська політика у економіці торкалася також і промислів. Так у англійській Бірмі був налагоджений вивіз лісу та його переробка на дошки. Зокрема про вивіз лісу говорить у своїй «короткій історії Бірми» М. Я. Ламберт: «Из всех предметов торговки, производимых Бирманской империей, корабельный лес является единственным товаром, в котором мы нуждаемся.»[20]

Якщо плантаційне господарство розвивалося переважно в Індонезії, то інша форма колонізації була розповсюджена по всій Південно-Східній Азії. Йдеться про повну монополію в  зовнішній торгівлі. Як відомо, вона зосереджувалася в руках Ост-Індських кампаній.

Ще у XVII столітті шість нідерландських торгових компаній злилися в крупну об'єднану компанію Ост-індськую з постійним акціонерним капіталом. Інтереси голландської Ост-Індська компанії (500 пайщиків) тісно перепліталися з інтересами правлячого дому Оранських і патриціату великих міст, тому вона грала провідну роль в економічному і політичному житті до початку ХІХ ст. Французька компанія Ост-індськая виросла на грунті абсолютистських для феодала порядків, що наклало свій відбиток на її характер і організацію. Її діяльність була поставлена під бюрократичний контроль інтенданта, що призначався королем, її директори призначалися не з купців, а з придворних фаворитів і знатних дворян; оборотні кошти компанії складалися декілька з пайових внесків купецтва, скільки із засобів, що отримуються за рахунок королівських милостей.[21] До того ж активну участь у монополізації ринків у Південно-Східній Азії також відігравала велика і впливова Англійська Ост-Індська компанія, доки не була ліквідована внаслідок сипайських повстань.

Важливою формою колонізації Південно-Східної Азії Європейськими країнами було проникнення в ідеологічну сферу місцевих народів. З цією метою одразу ж за колонізаторами до країн «Південних морів» вирушили місіонери католицької церкви. Проте значними успіхами місія користувалася тільки в другій половині XVIII  - ХІХ столітті. Це, на нашу думку, можна пояснити перетворенням місцевих держав на колонії в цей період.

У Парижі було створене Товариство закордонних місій, метою якого було налагодити місіонерську діяльність католицької церкви в Південно-Східній Азі: вербування священників-місіонерів, переїзд до Азії, власне місія. Після французької революції його штаб емігрував до "єретиків"-англіканів у Лондон, тісно співпрацюючи з ними в британських колоніях, а інша частина переїхала до Риму. За сприяння у Південному В’єтнамі, Кампучії та інших провінціях Французького Індокитаю було утворено Апостольське товариство, Товариство Петра апостола, Товариство св. дітей (Апостолат християнських дітей серед язичників) та ряд інших.[22]

Отже, колонізація Південно-Східної Азії Європейськими країнами відбувалася за допомогою ряду форм та методів. По-перше, це жорстоке придушення будь-якого спротиву чи невдоволення серед місцевого населення. Так було придушено повстання народів Індонезії, зокрема під поводом Діпогеноро (1785 – 1855), кхмерів. Бірманців та інших.

По-друге, колонізація економіки виражалася в монополії англійської, голландської об’єднаної та французької торгівельних Ост-Індських компаній, які забороняли і переслідували будь-які прояви торгівельних відносин купців інших країн. На місцях утворювалася колоніальна адміністрація, що слідкувала за порядком у колонії.

У сільському господарстві було введено ще одну форму колоніалізму – систему примусових культур та плантаційне господарство. Воно розорювало традиційні місцеві аграрні відносини, насаджуючи капіталістичні відносини.  Активно вирубувався ліс. Він. Як і примусові культури, йшов на експорт у митрополії.

Ще одним методом підкорення місцевих народів стало нав’язування їм католицизму, яким успішно займалися місіонери.

Сукупність цих форм та методів дало змогу Голландії, Великій Британії та Франції управляти країнами Південно-Східної Азії та встановити у них колоніальний режим.

 

Висновки

Отже, підкорення країн Південно-Східної Азії та перетворення їх у колонії європейських держав проходило протягом останніх десятиліть  XVI – кінця ХІХ століття. У різних регіонах цей процес мав свої особливості, зумовлені характером місцевої влади, рівня розвитку народів, а також від зовнішньополітичної кон’юктури, що складалася в даному регіоні.

Процес колонізації Південно-Східної Азії європейськими країнами проходив у три етапи, які займали відрізок часу з кінця XVI до останніх десятиліть XІX століття. Перший етап тривав у  XVI – XVII століттях.для нього характерним було проникнення голландських та англійських торгових суден до Індонезійських островів, утворення та діяльність Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії, національно-визвольна боротьба і створення голландської Індонезії.

Другий етап – охоплює XVIII – початок ХІХ століття. В цей час відбувається два паралельних процеси колонізації країн Південно-Східної Азії: англійський та французький. В результаті колоніальної політики цих держав, під владою Англії офіційно опинилася Бірма, а Кампучія стала французькою колонією. Варто зазначити, що в регіоні наростали англо-французькі суперечності. Це було головною причиною збереження суверенітету Сіаму як противагу посилення тієї чи іншої колоніальної імперії.

Таким чином, на кінець ХІХ століття політична карта Південно-Східної Азії виглядала так: Іспанські Філіппіни, колонізовані ще у XV столітті, Нідерландська Індія, що охоплювала майже всі острови Індонезії, Британська Малайя та Бруней (та Бірма, що стала провінцією у складі віце-королівства Індія), а також Французький Індокитай – Південний В’єтнам та Кампучія.

Колонізація Південно-Східної Азії Європейськими країнами відбувалася за допомогою ряду форм та методів. По-перше, це жорстоке придушення будь-якого спротиву чи невдоволення серед місцевого населення. Так було придушено повстання народів Індонезії, зокрема під поводом Діпогеноро (1785 – 1855), кхмерів. Бірманців та інших.

По-друге, колонізація економіки виражалася в монополії англійської, голландської об’єднаної та французької торгівельних Ост-Індських компаній, які забороняли і переслідували будь-які прояви торгівельних відносин купців інших країн. На місцях утворювалася колоніальна адміністрація, що слідкувала за порядком у колонії.

У сільському господарстві було введено ще одну форму колоніалізму – систему примусових культур та плантаційне господарство. Воно розорювало традиційні місцеві аграрні відносини, насаджуючи капіталістичні відносини.  Активно вирубувався ліс. Він. Як і примусові культури, йшов на експорт у митрополії.

Ще одним методом підкорення місцевих народів стало нав’язування їм католицизму, яким успішно займалися місіонери.

Сукупність цих форм та методів дало змогу Голландії, Великій Британії та Франції управляти країнами Південно-Східної Азії та встановити у них колоніальний режим.

 

Список використаних джерел та літератури

  1. Берзин Э. О. Католическая церковь в Юго-Восточной Азии – М., 1966..
  2. Берзин Э. О. Юго-Восточная Азия и Экспансия Запада в XVII – начале XVIII века. – М., 1987.
  3. Всемирная история в десяти томах. –Т.5. –  Москва, 1958.
  4. Дементьев Ю.П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае (1844 –1862). - М., 1958.
  5. История Кампучии: краткий очерк. - М., 1981.
  6. История стран Азии и Африки в новое время. Ч. 1. / А. Ф. Ацаба,  - М., 1989.
  7. Новая история Вьетнама – М., 1980.
  8. Новейшая история стран Азии и Африки. Ч.1. – М., 2005.
  9. Политика Европейских держав в Юго-Восточной Азии Ч. І  (60-е  годы XVIII – 60-е  годы ХІХ столетия). – М, 1962.
  10. Политика Европейских держав в Юго-Восточной Азии Ч ІІ (1871 - 1917). – М, 1967.
  11. Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки. Пост середньовічний Схід. – К., 2007.
  12.  Холл Д.Дж. История Юго-Восточной Азии. - М., 1958.

 

 

 

 

 

 

 



[1] Берзин Э. О. Католическая церковь в Юго-Восточной Азии – М., 1966..

Берзин Э. О. Юго-Восточная Азия и Экспансия Запада в XVII – начале XVIII века. – М., 1987.

 

[2] Холл Д.Дж. История Юго-Восточной Азии. - М., 1958.

[3] Дементьев Ю.П. Колониальная политика Франции в Китае и Индокитае (1844 –1862). - М., 1958.

[4] Новая история Вьетнама – М., 1980.

[5] История Кампучии: краткий очерк. - М., 1981.

[6]История стран Азии и Африки в новое время. Ч. 1. / А. Ф. Ацаба,  - М., 1989.

[7] Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки. Пост середньовічний Схід. – К., 2007.

 

[8] Э. О. Берзин Юго-Восточная Азия и Экспансия Запада в XVII – начале XVIII века. – М., 1987, с.9.

[9] Там само, с.11.

[10] История стран Азии и Африки в новое время. Ч. 1. / А. Ф. Араба,  - М., 1989, с.136.

[11] В. А. Рубель нова історія Азії та Африки. Пост середньовічний Схід. – К., 2007, с. 242.

[12] В. А. Рубель нова історія Азії та Африки. Пост середньовічний Схід. – К., 2007, с. 252 - 255.

[13] Новая история Вьетнама – М., 1980, с 376 – 453.

[14] История стран Азии и Африки в новое время. Ч. 1. / А. Ф. Ацаба,  - М., 1989, с.134.

[15] В. А. Рубель нова історія Азії та Африки. Пост середньовічний Схід. – К., 2007, с. 279.

[16] Всемирная история в десяти томах. –Т.5. –  Москва, 1958, с 235.

[17] Новейшая история стран Азии и Африки. Ч.1. – М., 2005, с.

[18] Политика Европейских держав в Юго-Восточной Азии (60-е  годы XVIII – 60-е  годы ХІХ столетия). – М, 1962, с.280.

[19] История стран Азии и Африки в новое время. Ч. 1. / А. Ф. Ацаба,  - М., 1989, с.148.

[20]  Политика Европейских держав в Юго-Восточной Азии (1871 - 1917). – М, 1967, с.569.

 

[21] Э. О. Берзин Юго-Восточная Азия и Экспансия Запада в XVII – начале XVIII века. – М., 1987, с362.

[22] Э. О. Берзин Католическая церковь в Юго-Восточной Азии – М., 1966, с 198.

Поділитись
6 792 views
КУПРІЄНКО - науково-публіцистичний блог: книги, статті, публікації. Україна. Київ. KUPRIENKO - Scientific blog: books, articles, publications.
Сайт розроблено, як науково-популярне онлайн видання. Напрями - Історія України, Історія цивілізацій Доколумбової Америки: документи, джерела, література, підручники, статті, малюнки, схеми, таблиці. Отличная игра на двоих лошади гонки всего лишь с одним минусом. Most texts not copyrighted in Ukraine. If you live elsewhere check the laws of your country before downloading.