Петровський А. Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст.

Петровський А. Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст.

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Давня історія України, Київська Русь, міста.

Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст.

Київ – 2011

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3 стор.

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика укріплень давньоруських міст. Фортифікаційна система стародавнього Києва…………………………….5 стор.

РОЗДІЛ ІІ. Становлення Києва як столиці. Будівництво міста в Х ст..8 стор.

РОЗДІЛ ІІІ. «Город  Володимира». …………………………………….11 стор.

РОЗДІЛ IV. «Город  Ярослава». ………………………………………..13 стор.

РОЗДІЛ V. «Город Ізяслава-Святополка». …………………………….17 стор.

РОЗДІЛ VI. Розбудова Києва в період феодальної роздробленості. Захоплення міста монголо-татарами. ………………………………………..19 стор.

ВИСНОВКИ. …………………………………………………………….21 стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ. …………23 стор.

 

ВСТУП

Розбудова міст в Київській Русі найактивніше проходить в 2 пол. І тис. н.е. Здебільшого міста розташовувалися на високих берегах річок. Укріплені центри міст розміщувались на домінуючих над навколишньою місцевістю пагорбах. Зручними для оборони були миси ,що утворювались при злитті річок,здебільшого саме на них і будувалися «дитинці»,що становили ядро давньоруського міста.

Великі міста переважно складалися з трьох частин – «дитинця»(«Днешний град» або «Вишгород», «Гора»), «окопного граду» та околиць – «посади», «кінці». Дитинець – найстаріша частина міста,міська цитадель,укріплена стінами,валами та ровами. Особливо укріплювалася та сторона дитинця,яка була найбільш незахищеною природними бар’єрами – річками,крутими схилами,ярами. В дитинці розміщувалися княжі та боярські двори,які інколи займали досить велику площу.

В дитинці жили бояри та дружинники,численна князівська та боярська челядь і ремісники,які обслуговували князівський двір та боярські хороми. На його території будувався міський собор та єпископський двір,палацові церкви та монастирі.

Другу частину міста становив «окольний град» або «острог»,який ще називали «посад»,він здебільшого розташовувався з напільного боку дитинця і також оточувався потужними укріпленнями. Тут розташовувалися квартали простого люду,ремісників,торгові площі,двори купців,церкви та монастирі.

Міста зростали і в зв’язку з цим до них приєднувались все нові території,які також обносилися стінами та укріпленнями. Поза міськими укріпленнями розташовувались передмістя – «сторона», які іноді називали «кінцями». Це були ремісничі,іноді торговельні поселення,що інколи займали велику територію і могли мати власні укріплення. Вони заселялись ремісниками певної спеціальності,або ж певними етнічними групами (щодо Києва,то  тут в передмісті жило чимало євреїв).

«Стольний град» Київ починає інтенсивно розбудовуватись на рубежі І й ІІ тисячоліть н.е.,що стало початком його бурхливого росту,який відбувався в ХІ і кількох наступних століттях до періоду монголо-татарської навали. Розширювалось місто,розбудовувався його дитинець,для якого ставали затісними його колишні межі.

Територія Київського дитинця порівняно з іншими частинами давнього Києва досліджена найкраще. Особливо цінні матеріали для вивчення історичної топографії і матеріальної культури Київського дитинця,а також системи його укріплень дали розкопки В.В.Хвойки(1907-1908рр.),Д.В.Мілєєва(1908-1914рр.), Т.М.Мовчанівського(1936-1937рр.),М.К.Каргера(1938-1939,1946-1948рр.), В.К.Гончарова(1955,1970-1972рр.),П.П.Толочка,С.Р.Кілієвич(1965-1975рр.). В 50-рр.минулого століття в районі телецентру під час археологічних досліджень В.А. Богусевичем та П.О. Раппопортом ретельно досліджено залишки валу ХІ століття на площі 350м². В 60-х рр. було проведено дослідження,в ході яких було встановлено наявність так званої кільцево-радіальної системи планування вулиць у Верхньому місті.

Матеріали цих досліджень,відомості про вивчення знайдених пам’яток, особливо споруд оборонного призначення, частково опубліковані в монографіях,окремих статтях,публікаціях,в пресі. Особливе місце серед цих праць посідають дослідження В.В.Хвойки,М.К.Каргера,Б.А.Рибакова, Г.Ф.Корзухіної, Л.А.Голубєвої ,Ю.С.Асєєва,П.П.Толочка,В.Й.Довженка, В.К.Гончарова,В.А.Богусевича та інших. Археологічні дослідження Київської археологічної експедиції ІА НАН  на території київського дитинця (керівник П. П. Толочко) дали новий, цінний матеріал для вивчення соціальної топографії центральної частини міста,її оборонних та інших якостей.

 

РОЗДІЛ І

Загальна характеристика укріплень давньоруських міст. Фортифікаційна система стародавнього Києва

Основною рисою середньовічних європейських міст, як вважають більшість дослідників, є наявність системи укріплень. Місто – це, перш за все, укріплене поселення. А отже, головна функція міст – оборонна. В деяких слов’янських мовах ( польській, чеській) слово «град», «градок» збереглось саме в значенні «замку» або «укріплення». Більшість давньоруських мст мали дерев’яні укріплення, які за відсутності вогнепальної зброї та неінтенсивному використанні стінобитних машин являлись надійним захистом від ворожих нападів.

Характер міських укріплень в Київській Русі відомий з Еймундової саги. Еймунд, який допомагав Ярославу, «послал своїх мужей в лес рубить деревья, переносить их в город и ставить на городской стене… чтобы нельзя было метать стрел в город. Вне города приказал он выкопать огромный ров».[1] Тут відзначається три частини міських укріплень: рів, міська стіна і заборола на стіні. До них ще потрібно додати вал, який підіймаючись, зазвичай, одразу після рову, надавав стрімкості та висоти міським укріпленням, часто його насипали з землі, яку викопували з рову.

Укріплення, як правило, будували на природному підвищенні, найчастіше на мисі при впадінні однієї річки в іншу. Захищеність в плані природного розташування відігравала основне значення при заснуванні більшості давньоруських фортець. Щодо Києва, то його розташування з оборонного погляду було дуже вдалим. З боку поля природною перешкодою була річка Либідь із заболоченою заплавою. Велике значення мали річки Почайна, з дуже зручною гаванню, Глибочиця, Киянка, Юрковиця, Стомль, Хрещатик, Клов, численні яри та гори (Старокиївська, Замкова, Дитинка, Щекавиця, Лиса та інші), що більше як на 100 метрів піднялися над рівнем Дніпра.

Основну захисну роль в системі укріплень відігравали земляні вали з дерев’яними стінами і рови перед ними. Саме вали спільно з інтенсивною стрільбою захисників повинні були відвернути оволодіння фортеці штурмом. Як правило, доступною для ворога залишалася лише одна сторона фортеці, і саме її укріпленню приділялася основна увага. Тут насипався високий вал і викопувався глибокий рів, а по всьому периметру поселення могли стояти дерев’яні стіни стовпової конструкції або частокіл-острог.

В середині – кінці Х століття відбулися значні зміни в організації оборони. З одного боку зміцнилося ранньофеодальна Київська держава. Сформувалося її постійно військо – дружина. З’явилася можливість широко використовувати при будівництві укріплень працю залежного населення. З іншого боку печеніги – головний ворог Русі, тактику раптових кінних набігів змінили на тактику тривалої облоги укріплених поселень. Тому сильно зростає роль оборонних споруд. Тепер їх, як правило, будують по всьому периметру населеного пункту. Щоб витримати тривалу облогу їх почали робити більш потужними, з дерев’яними станами складної конструкції. Такі укріплення давали змогу обстрілювати ворогів практично зі всіх сторін. Особливу увагу будівництву укріплень у Х столітті приділив Володимир Святославич.

Вали укріплень Володимира являли собою складні інженерні споруди. Їх основу складали поставленні щільно один до одного дерев’яні зруби, наповненні всередині землею.

Стіни зрубів підіймались над гребнями валів й утворювали дерев’яну двох-трьох ярусну стіну з бойовими ходами. Над воротами, а іноді в місцях повороту стін зводилися дерев’яні башти.

Окрім укріплень дитинця зводилися також укріплення подолу. В Києві ХІІ століття огорожа з дерев’яних стовпів, «столпье», простягалось від фортеці на схилах Дніпра, захищаючи таким чином підступи до подолу. Часто вороги встигали взяти лише острог (посад), тоді як внутрішнє місто (дитинець), залишалось неприступним. Половецькі загони під час одного з набігів, «просекаюче столпие», увірвались у Київ.[2]

Способи будівництва укріплень, освоєні в другій половині Х століття, розвиваються в подальшому. В ХІ столітті Ярослав Мудрий, продовжуючи справу батька, зводить нову лінію оборони по річці Рось. При ньому будується найпотужніше укріплення на Русі – Верхнє місто ( Місто Ярослава) в Києві.

Будівництво міста Ярослава в Києві – чудовий приклад зростання можливостей ранньофеодальної Руської держави в напрямку здійснення масштабного будівництва із залученням великої кількості населення. Справа міського будівництво стає державною. На це витрачаються чималі засоби. З’являється навіть посада «городника», який стає важливою фігурою в державі. В церковному уставі Ярослава знаходимо згадку про «городное» – особливий податок, який збирався князеві і церковному владиці «на полы». Очевидно ці збори йшли на будівництво міських укріплень, якими опікувався не лише князь, а й єпископ.

Зрубні конструкції в основі валів в ХІ – ХІІ столітті зазнали повсюдного поширення. Зазвичай зруби стесані «в обло», щільно прикладались один біля одного. Однак між кінцями колод залишалися проміжки. Зруби забивалися землею, камінням, засипалися ґрунтом ззовні. Вони надавали валу міцність, крутизну і утримували його від сповзання. Зруби ставилися в один, а іноді в два-три ряди. При цьому, в залежності від виду валу, стіни мали різну висоту і кут нахилу. Така конструкція внутрішньовалових дерев’яних укріплень була широко розповсюджена на всіх руських землях у ХІ-ХІІІ століттях.

 

РОЗДІЛ ІІ

Становлення Києва як столиці. Будівництво міста в Х ст.

Першопочатково Київ являвся порівняно невеликим містом – центром Полянського союзу племен. Поступово східнослов’янські союзи племен консолідувались в Давньоруську державу ІХ – ХІІІ ст. Поряд з цими змінами  зростав і Київ , перетворюючись в «стольний град» держави. В сер. ІХст. Він уже був великим містом , в якому тоді княжив Аскольд, останній представник династії Кия.

Аскольда на київському престолі змінив Олег,який прийшовши з Новгорода у 882р.,здійснив династичний переворот. Олег офіційно проголосив Київ столицею Русі,сказавши свою знамениту фразу: «Да будет(Киев – А.П.) матерью городам русским» і визнавши тим самим домінуючу роль Києва на східнослов’янських землях.

ПВЛ розповідає,що «тот Олег начал ставить города и установил дани славянам,и кривичам ,и мери» .В договорі 911р. з Візантією Київ виступає уже як загальновизнана столиця Русі,що  також може свідчити про його зростання в цей час,оскільки конкретних даних про це немає.

Київ зростав і зміцнювався за наступників Олега , в часи князювання Ольги та Ігоря. Він довго залишався дерев’яним містом. Кам’яне будівництво тут розпочалось в роки правління вдови Ігоря Ольги,яка виступала регентом при малолітньому Святославові в 945-964 рр.

В міру розширення території Києва збільшуються розміри і його центральної частини – дитинця або кремля. Його опис знаходимо в ПВЛ під 945р.,коли розповідається про прибуття до Ольги послів від древлянського князя Мала з пропозицією укладення миру. Описуючи цей приїзд , літописець говорить: «И пристали (послы) в ладье под. Боричевым подъемом,ибо вода тога текла возле Киевской горы,а на Подоле не сиділи люди ,но на горе. Град же Киев был там,где ныне двор Гордяты и Никифора,а княжеский двор был в городе…Был вне города и другой двор,стоял там каменный терем».Це літописне свідчення вперше в історії зафіксувало великий розлив Дніпра,яким було затоплено основний ремісничий район древнього Києва Подол. З нього також випливає,що що місто вже вийшло за укріплені вали «городка» Кия на Старокиївській горі ,які стали для нього затісними,довелось навіть князівський палац побудувати за його межами. Київ швидко розростався і в давньому дитинці вже не вистачало місця для нових забудов. Починається будівництво «вне града» на території старого могильника. Уже за часів князювання Ігоря було збудовано за «святою Богородицею над горою… терем камен»,тобто князівський палац з каменю за межами найдавнішого городища ,на краю гори,за збудованою пізніше Десятинною церквою. Саме тут княгиня Ольга приймала  послів.

Свого роду підтвердженням цих літописних повідомлень є те,що на вул. Андріївський узвіз за 30м на північний схід від Десятинної церкви археологами було  відкрито залишки давнього кам’яного палацу, кладка якого нагадує типову кладку Хст. Після тривалих досліджень вчені прийшли до висновку ,що це і є той другий палац «вне града». Справді,залишки знайдено на горі за Десятинною церквою ,за межами «града Кия»,поряд проходить Боричів узвіз,по якому за літописним свідченням підіймались до Ольги древляни.

Швидке зростання Києва диктувало потребу в будівництві нового великого дитинця,який би відповідав потребам столиці і такий дитинець був споруджений уже за часів правління внука княгині Ольги Володимира Святославовича.

В історичній топографії давнього Києва особливе місце посідає Старокиївська гора. Тут,у північно-західній її частині,знаходиться найдавніше городище,яке за літописними та археологічними джерелами ототожнюється з «градом Кия». Сприятливе природне розташування,а також досить велика територія нагірного плато Старокиївської гори сприяли подальшому розвитку міста.

У ІХ-Х ст. на Старокиївській горі будуються кам’яні князівські палаци,боярські тереми. Володимир Великий розумів необхідність зміцнення столиці відповідно до тих потреб,що диктувались збільшенням її значення для східнослов’янських земель. Центром міста Володимира був Київський дитинець(кремль),оточений системою потужних укріплень.

В кін. ХІ- першій половині ХІІІ ст. Київський дитинець(в межах города Володимира) залишався адміністративним і політичним центром давнього Києва. На його території знаходився княжий двір,що згадується в літописі,як «великий Ярославов двор». В цей час проводиться масова забудова дитинця зводяться нові соборі,виростають боярські та монастирські двори.

 

РОЗДІЛ ІІІ

«Город Володимира»

Бурхливо розвивалася і міцніла Київська Русь за князя Володимира, швидко зростала її столиця – Київ. На кн. Х ст. до складу міста вже входили гори Старокиївська, Лиса, Киселівка ,Щекавиця, густо заселений Поділ з урочищами  Гончари та Кожем’яки, Дитинка, Кудрявець. Почала формуватися й київська околиця , до якої входили урочища Дорогожичі, Угорське,княжі села Берестове,Предславине тощо.

Старе городище Кия стало тісним для дитинця великого міста. Ще за часів Ігоря розпочалось будівництво за його межами. Схили старокиївської гори були щільно забудовані житлами ремісників і челяді.

Володимир Святославич зводить навколо центра міста нові укріплення,будує і новий дитинець,який в історичній літературі став відомий під назвою «города Володимира».

Укріплення «города Володимира» починалися від городища Кия, йшли уздовж схилів гори до місця сучасного фунікулера,звідти повертали на пд.захід до вул. Великої Житомирської і тяглися уздовж правого боку цієї вулиці до Гончарного яру. Площа нового київського дитинця становила близько 10га.До нього вели троє в’їзних воріт. Подільські – з Подолу,центральні (парадні)-з півдня,вони називалися Софійськими,а після трагічцних днів 1240 р.-Батиєвими,бо саме через них вдиралися сюди полчища Батия. З району сучасної Володимирської гірки вели Михайлівські ворота,які з’явилися дещо пізніше від перших двох,коли в кн.ХІ – на поч.ХІІ ст. було збудовано Михайлівський златоверхий та інші монастирі.

Залишки Софійських(Батиєвих) воріт досліджувалися археологами. Вони знаходяться на розі двох вулиць-Володимирської та Великої Житомирської. Нині план Софійських воріт викладено червоним камінням на асфальті.

Довжина їхніх стін дорівнювала 10м,ширина проїзної частини – 4м. Потужні фундаменти дають підставу гадати ,що над ворітьми ,напевно,була бойова вежа. До стін софійських воріт підходив високий оборонний вал. Перед ворітьми ж був виритий рів,а через нього – перекинуто міст. Літописець,розповідаючи про повстання киян двічі згадує цей міст. У1068р.повсталі розділились на дві групи. Одна пішла до «поруба»(в’язниці)визволяти князя Всеслава,а друга «половина их иде по мосту ; си же придоба на княж двор»,який знаходився в «городі Володимира».У1147р. кияни після віча на Софійській площі рушили до Федорівського монастиря що також розміщувався на території «города Володимира»,де перебував князь Ігор Ольгович і теж проходили по цьому мосту («народы идяху по мосту») .

Водночас із спорудженням укріплень нового київського дитинця на його території розгорнулося і широке міське будівництво. У 989-996рр. зводиться найвизначніша споруда Києва Хст.-церква Богородиці,яка отримала назву Десятинної,тому що на утримання церкви князь пожертвував десяту частину своїх прибутків. Саме Десятинна церква стала головним композиційним центром «города Володимира».

За Десятинною церквою знаходилась головна площа Верхнього міста(«города Володимира»)- Бабин торжок,до якої сходились дороги від усіх воріт дитинця. Навколо церкви здіймались пишно оздоблені князівські палаци, залишки яких виявлено на захід та південь від храму. «Світлі гридні», «палати білокам’яні»князя Володимира,бенкети,що там відбувалися,згадуються в давньоруських билинах.

Отже Верхній Київ за часів князювання Володимира Святославича був аристократичною частиною міста,його дитинцем. Тут знаходились великий княжий двір та двори наймогутніших феодалів.

А внизу,під горою вирував Поділ-головний торгово-ремісничий столиці Київської Русі. В Х ст. вже була забудована його центральна частина .З трьох боків Поділ укріплений самою природою-горами та Дніпром, а з північного заходу-штучними укріпленнями («столпієм»). Склад населення Подолу виразно відрізнявся від мешканців аристократичної частини міста-Верхнього Києва. На Подолі проживали ремісники й купці,які своєю діяльністю найбільш сприяли швидкому розвитку міста.

 

РОЗДІЛ IV

«Город Ярослава»

Після смерті Володимира у 1015р. на Русі розпочалась кривава усобиця між його синами,яка тривала до 1019р.,коли перемігши Святополка,Ярослав утвердився на київському столі.

Ставши київським князем,Ярослав,прозваний Мудрим(1019-1054рр.),продовжував боротьбу за єдність давньоруської держави,придушуючи прагнення місцевої феодальної знаті вийти з-під його влади.

Швидке зростання Києва як  столиці  давньоруської держави зумовлювало необхідність в значному розширенні території верхнього міста. Таке потужне містобудування починається з 1037р.,коли за літописом «Заложи Ярослав город великый,у его же града суть Златая врата;заложи же и церков святыя Софья,митрополью,и посемь церков на Золотых воротех святыя Богородица благовещенье, посемь святого Георгия монастир и святыя Ирины»[3]

Прагнучи посилити політичне значення столиці Русі,Ярослав і правляча феодальна знать далі розширювали,зміцнювали і прикрашали Київ У місті почалося нове велике будівництво.

«Город Ярослава» укріплено новим могутнім валом. У центрі стояв Софійський собор,а навколо нього розміщувалися кам’яні церкви,князівські палаци та боярські хороми, житла городян. Площа нової частини сягала понад  80 га,тобто Верхнє місто при Ярославі збільшилось у 8 разів².

Завдяки археологічним розкопкам 1952р.,коли було досліджено ділянку збереженого  давнього валу «города Ярослава» неподалік від колишніх Лядських воріт на схилах Хрещатика,дослідникам вдалося досить точно визначити характер і конструкції оборонних укріплень. Про це пише Ю.Асєєв, який описуючи ці споруди,зазначає,що укріплення складалися із  шести дерев’яних клітей «городень»,засипаних всередині землею,які в висоту сягали 16 м. Кліті утворювались перетином дубових колод ,скріплених в місцях з’єднання в «обло»,їх розміри становили близько 3х3м,а в місцях накладання колод по фасаду – 3х1,5м.Звідси дослідник виводить,що загальна товщина стіни сягала 18м. З зовнішньої сторони до укріплень прилягав нахил,зроблений з додаткових клітей,поставлених ступенями для надання більшої стрімкості укріпленням. Городні утворювали стіни,зовнішню частину яких для запобігання підпалам обмазували глиною,а іноді білили. На городнях ставили захисну лінію «заборол» з накритим верхом та бійницями для стрільби з лука.[4]

Вал починався біля «города Володимира» і йшов понад схилами до нинішньої Львівської площі,де знаходились  Львівські міські ворота. Звідти він тягнувся вздовж сучасної вул. Ярославів вал до Золотих воріт. Від Золотих воріт укріплення спускались до Лядських воріт,а звідти – до Володимирської гірки.

Вал Ярослава являв собою велетенську оборонну споруду,на гребені якої знаходилися дерев’яні заборола – бруствери,звідки захисники стріляли з луків,кидали каміння ,колоди,лили окріп і смолу на ворога. П.П.Толочко вказує, що висота валу становила 11м,а зі стіною і заборолами на ній – щонайменше 16 м,ширина сягала 30м.Всередині земляного насипу розміщувалися дерев’яні городні,що складалися з окремих зрубів – клітей для зміцнення основи валу. Перед валом виривали великий рів ,у багатьох місцях заповнений водою.[5]

Академік П.П.Толочко зазначаючи про розкопки 50-х рр. говорить, що вони, а також спостереження за земляними роботами, значно доповнили загальні уявлення про характер укріплень Верхнього Києва першої половини ХІ ст. Дослідник вказує,що по периметру вал витягнувся на 3,5км,його ширина сягала 16-18м,а висота-близько 14 м. Такої потужності не знали фортифікаційні споруди жодного іншого міста Русі. Щоб звести вал такої потужності, необхідно було виконати колосальний обсяг робіт:земляних,робіт, пов’язаних з заготівлею лісу,зі спорудженням внутрішньовальних конструкцій, дерев’яних стін і веж на валу тощо. Для підтвердження цього він наводить розрахунки  П.О. Раппопорта,який досліджував Ярославів вал у 1951р. і встановив для його спорудження необхідно було насипати близько 630тис.м³ землі і щонайменше 50 тис. м³будівельної глини. П.О.Раппопорт підрахував,що за умови,аби будів ництво велось впродовж чотирьох років,на ньому щоденно,мали би трудитись більш,як 1000 людей.[6]

Істотно доповнили знання про вал «города великого Києва»,згаданого під 1037р. у літописі та у «Слові Іларіона» архітектурно-археологічні дослідження 1972-1973рр.

Укріплення часів Ярослава Мудрого перетворили Київ на неприступну фортецю.

Головним парадним в’їздом до Києва були Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщення. Це була велична споруда,висота проїзної частини якої сягала 12м, а ширина – 6,4м. Проїзд завершував позолочений купол надбрамної церкви. Можливо саме тому вони й дістали назву «Золоті ворота», а ще назва підкреслювала те, що вони виконують таку ж саму роль, як Золоті ворота у візантійський столиці Константинополь. За матеріалами досліджень цієї стародавньої пам’ятки, якій виповнилося уже майже 1000 років реконструйовано первісний вигляд Золотих воріт. І тепер ця визначна пам’ятка старовини – окраса і один із символів міста Києва.

Окрім Золотих воріт для з’єднання з зовнішнім світом «город Ярослава» мав ще Лядські та Жидівські ворота.

Лядські ворота були південно-східним в’їздом до «города Ярослава». Вперше згадуються літописом в описі оборони Києва 1151 року. Остання згадка Лядських воріт у літописі датується 1240. Оскільки монголо-татарам вдалося прорвати оборону саме тут, можна гадати, що Лядські ворота були не такими потужними, як Золоті. З якого матеріалу вони були виготовлені, сказати важко, оскільки їх залишки не були знайдені. Назву воріт – Лядські – дослідники пояснюють по-різному: одні вважають, що назва походить від слова «лях», тобто десь тут був польській квартал чи вулиця, що однак не підтверджено. Інші дослідники виводять цю назву із слів «ляда», «лядіна», які означають розчищену лісову галявину.

Жидівські ворота знаходились у північно-західній частині «города Ярослава». У літопису згадуються всього два рази – в 1146 і 1151 роках. Аналіз цих згадок дає можливість розташувати їх в районі сучасної Львівської площі. Пізніше ці ворота називались Львівськими. Своєю назвою вони зобов’язані єврейському кварталу чи вулиці, які знаходились в цій частині міста. Про зовнішній вигляд, розміри, характер споруди, матеріал, з якого були зведені Жидівські ворота, ми нічого не знаємо. Як і ворота Лядські вони не виявленні археологічно.

Значення воріт для міста підкреслюється тим,що термін «отворити ворота» означав здачу міста ворогам.

Головним композиційним центром «города Ярослава» був Софійський собор, який дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда ХІ ст. не могла зрівнятися з київським собором,довжина якого дорівнювала37м(без виступів),а ширина – 55м. Як бачимо з наведеного вище літописного свідчення собор стає осідком київських митрополитів.

Як передає літопис,коли у 1136р. величезне військо печенігів обступило Київ,Ярослав вийшов з дружиною їм назустріч і дав бій,в якому русичі перемогли ворогів. А на тому місці де відбулась ця переможна битва князь наказав збудувати величний собор. Окрім інформації про Софію Київську, з цього літописного свідчення випливає ще й такий факт ,що за Ярослава місто суттєво зросло за площею й відповідно розширились його укріплення.

 

РОЗДІЛ V

«Город Ізяслава-Святополка»

«Город Ізяслава – Святополка» займав південну частину київського підвищення,так звану Михайлівську гору. Після смерті Ярослава Мудрого будівництво давнього Києва продовжували його старші сини – Ізяслав, Святослав і Всеволод, які спільно очолили давньоруську державу і почергово займали великокнязівський престол. На Михайлівській горі проводилися найбільш масштабні будівельні роботи. В плані географічного розташування ця гора являла собою ізольований з трьох боків мис. З північного сходу і півдня вона мала стрімкі схили в сторону Дніпра і ярів, що оточували її. І тільки північно-західній частині Михайлівська гора вузьким перешийком з’єднувалася із Старокиївською горою.

Час заселення Михайлівської гори визначити важко. Можна лише припускати,що вже десь з кінця Х- початку ХІ ст. на ній жили люди. Припущення це засноване на як на топографічній зручності цієї гори,так і на тому,що вже з другої половини ХІ ст. на ній розгортається будівництво кам’яних соборів.

Навколо споруджених на Михайлівській горі храмів були зведені потужні земляні стіни, які нагадували укріплення «города Ярослава».

Довкола храмів, збудованих у другій пол. ХІ- на поч. ХІІ ст. на Михайлівській горі зводяться потужні укріплення,на зразок валів «города Ярослава». З будівель «города Ізяслава – Святополка» лише Михайлівський Золотоверхий храм зберігся до ХХ століття, щодо місця розташування інших двох, побудованих князями можна лише здогадуватись. На жаль, вали Михайлівської гори не досліджувались археологами, і тому реконструювати їх технічні дані та встановити час спорудження не вдається. Зберігся лише опис укріплень Михайлівського монастиря,які залишив для нас мандрівник середини ХVІІ ст. Павло Алеппський,з якого видно,що стіни фортеці являли собою земляні вали з дерев’яною стіною,яка проходила зверху. Із зовнішнього боку валу проходив глибокий рів. І хоч П.Алеппський повідомляє,що ці стіни були споруджені при царі Олексію, однак деякі дослідники,зокрема П.П.Толочко,вважають,що за Олексія Михайловича відбулось лише поновлення давньоруських укріплень,а система укріплень Михайлівської гори ХVІІ-ХVІІІ ст. повністю повторювала систему давньоруських укріплень. [7]

 

Розділ VІ

Розбудова Києва в період феодальної роздробленості. Захоплення міста монголо-татарами.

Період феодальної роздробленості ,який настав після розпаду давньоруської держави,привніс значні зміни в архітектурний образ столиці ,яка відтепер лише номінально відіграє роль центра всієї Русі. Починаючи з середини ХІІст. Київ продовжує залишатись великим центром ремесла,торгівлі та культурного життя Київської Русі,однак його політичне значення занепадає. Постійні феодальні війни(«княжьи усобицы»),часті набіги степових кочівників,посилення феодального гніту-усе це негативно позначилось на розбудові міста.  Київ часто переходить з рук в руки. Так майже все ХІІ століття ознаменувалось в середньому Подніпров’ї запеклою феодальною боротьбою між князівськими династіями київських Мономаховичів та чернігівських Ольговичів. Князі здійснюють набіги на Київ, розграбовують та розоряють місто,так як це було наприклад у 1169р. та 1203р.

Спустошували місто численні пожежі(1111р., 1124р., 1145р., 1180р. та ін.) , при цьому найбільше вигорав густо забудований дерев’яними будівлями Поділ. На Подолі в ХІІ столітті сконцентровується торгово-ремісниче життя міста, засновуються великі купецькі двори ,наприклад, двір Новгородських купців, на якому вони збудували церкву св. Михайла(Новгородську божницю),будуються нові кам’яні споруди. В1131-1136рр. на Подолі будується церква Богородиці Пирогощі. Подільські церкви Пирогоща,Турова божниця,Новгородська божниця – це вже не великі князівські собори Верхнього міста,а маленькі приходські церкви,які будувались найчастіше за кошти купців, міщан, ремісників. Поділ в цей час укріплюється дерев’яними стінами,як повідомляє літопис під 1161р. «Подолие… загорожено – бо беше тогда столпием от горы оли и до Днепра…». В 1115р. будується міст через Дніпро,що засвідчує високі технічні здібності давньоруських майстрів.

На «Горе» – в «городе Владимира»,в «городе Ярослава»,на Печерську – продовжується зведення князівських та боярських дворів. Однак тепер уже княжі двори ,церкви та монастирі значно менші за розмірами,якщо порівнювати їх з аналогічними будівлями періоду розквіту давньоруської держави.

В 1240 р. Київ зазнав страшного удару татаро-монгольського завоювання. Літопис повідомляє,що, коли хан з армією «многом множеством силы своей» підійшов до міста,то він «удивися красоте его и величеству его». Під час однієї з вилазок киянам киянам вдалося захопити в полон монголо-татарина на ім’я Товрул,який розповів,що під Києвом Батий зібрав усі свої війська,залучив кращих воєвод,які брали участь у поході на Русь. Г.Ю Івакін підкреслює,що такої сили для оволодіння одним містом Батий не зосереджував ніколи.[8] Головний удар ворожі війська нанесли з півдня в районі Лядських воріт,де знаходилося велике Козине болото,яке охороняло підступи до міста. За повідомленням Лаврентіївського літопису,завойовники розпочали штурм руської столиці взимку ,коли болото замерзло. До того ж Батий «пороком же бес престани бьющим день и нощь выбиша стены ». Пороки – це могутні каменеметальні машини,за допомогою яких ординці руйнували ворота або ділянку валу чи збивали з нього заборола(захисні бруствери з дерева),за якими ховалися від стріл захисники. Після цього ,засипаючи зруйновану ділянку хмарами стріл,завойовники йшли в наступ. За деякими даними під Києвом Батий зосередив 32 таких пороки.

Так було і біля Лядських воріт. Зруйнувавши частину валу,хан кинув свої війська на штурм.

6 грудня після кровопролитного штурму військо Батия зуміло прорвати міську оборону й захопило місто. Київ був розгромлений і спалений. Життя в Верхньому місті припиняється майже на 400 років , зруйновані пам’ятки не відновлюються і все більше руйнуються від погодних умов та часу.

 

 

ВИСНОВКИ

Столиця давньоруської держави – місто Київ була захищена системою потужних укріплень,які захищали місто та його жителів від ворогів. Міські стіни складалися з ровів,валів та дерев’яних заборол над ними і були розраховані на те,щоб витримати складну й тривалу облогу.

Власне,найкраще укріпленою частиною міста був дитинець(або кремль),який розташовувався на підвищенні й був  заселений аристократичною верхівкою міста. Тут будувалися князівські та боярські палаци,двори знаті князівських дружинників. Дитинець був обнесений потужними  стінами,які в сукупності з його вдалим природним розташуванням,робили цю центральну частину міста неприступною для ворогів.

На противагу дитинцю внизу розташовувався Поділ,торгово-реміснича частина міста. Жителі Подолу старалися селитися ближче до дитинця,щоб у разі ворожого набігу сховатися за його стінами,однак для них було важливо не відходити далеко від лісу та  річки для заняття ремеслом і торгівлею. Поділ також мав деякі укріплення,які являли собою огорожу з дерев’яних стовпів – «столпье»,яка,простягаючись від фортеці по Дніпрових схилах,захищала таким чином підступи до Подолу.

Велике будівництво в Києві розпочалось на рубежі І й ІІ тисячоліть н.е. й особливого масштабу набуло в другій половині Х-ХІ ст.за часів правління Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого. Найбільша розбудова столиці,як засвідчують дані досліджень, мала місце в діяльності князя Ярослава Мудрого,який розуміючи,що авторитет держави значною мірою залежить від авторитету її столиці,бачив необхідність розбудувати й укріпити місто. Князь не жалів засобів для побудови укріплень. Головна увага,як і раніше приділялась Верхньому місту,центральному і найбільш вигідному для спорудження укріплень району. Місто Ярослава являло неприступне укріплення на площі понад 80га,для спорудження якого залучалась велика кількість населення. Для спорудження укріплень починають збирати окремий податок, ця справа стає важливим напрямком діяльності Давньоруської держави. І в цій державі Київ, як столиця посідає центральне місце,про це свідчать і укріплення міста,з якими не могли зрівнятись укріплення жодного міста Русі.

Після Ярослава Мудрого продовжили його старші сини,які прийшли до влади – Ізяслав,Святослав і Всеволод,а пізніше місто розбудовував внук Ярослава – Святополк . Так постало «місто Ізяслава-Святополка» на Михайлівській горі,яке,на жаль не досліджене археологічно,а з його споруд лише Михайлівський Золотоверхий собор зберігся до ХХ ст.

Князі,що правили в ХІІ ст. також робили свій внесок  у розбудову міста,однак тепер уже княжі двори ,церкви та монастирі значно менші за розмірами,якщо порівнювати їх з аналогічними будівлями періоду розквіту давньоруської держави.

Поступово Київ втрачає своє політичне значення,хоча й надалі продовжує залишатись великим торговим та ремісничим центром. Місто сильно послаблювали феодальні війни,напади та грабунки(так як це було в 1169,1203рр.), пожежі,під час яких найбільше спустошувався Поділ.

У 1240 р. Київ  був захоплений татаро-монголами. Хан Батий під час штурму зосередив тут таку кількість стінобитних машин,якої не застосовував під час штурмів інших міст. Значить, місто і на той час було добре укріпленим і неприступним для ворогів.

Після жахливого зруйнування міста ординцями воно на довгий час втрачає своє значення,й уже не може повернути собі тієї ролі,яку відігравало  за часів розквіту Київської Русі.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.Повість временных лет. М.-Л.1950.

2.Історія української культури. Т.1. К.2001.с.835-836.

3.Г. Ю. Івакін. Оповіді про стародавній Київ. К.1982.

4. Раппопорт П.П. Военное зодчество западнорусских земель Х-ХІV вв. М. 1982.

5.Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. К.1972.

6.Котляр,Кульчицький. Киев древний и современный. К.1982.

7.Археологічні дослідження стародавнього Києва. К.1976.с.179-181.

8.Археологія Києва:дослідження і матеріали. К. 1979.

9.Археологія СССР. Древняя Русь: город, замок, село.с.167-170.

10.Ю.С. Асеев. Древний Киев(Х-ХVІІст.)

11.Толочко. Древний Киев. 1983.с.64-68,78-80.

12.Тихомиров М.Н. Древнерусские города. М.1956.