Категорія: Етнологія

  • Джон Моттлі "Історія Життя Петра I, Імператора Росії" (1739)

    Знайшов мало-кому з українських істориків відомий трактат англійця Джона Моттлі “Історія Життя Петра I, Імператора Росії” (1739).
    Фішка в тому, що він використовував унікальні документи – листування правителів, капітуляції, договори, які не знайти в інших книжках.
    А!… до речі…. Мотлі багато в своїй книжці присвятив уваги козакам та Мазепі, і особливо Полтавській битві 😉
    книга – https://books.google.com.tr/books?id=uFt0caBjoU8C&printsec=frontcover&hl=ru&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false
    біографія автора – https://en.wikipedia.org/wiki/John_Mottley

  • Педро Куберо Себастьян – перша навколосвітня подорож у східному напрямку (1670-1679)

    Всі знають, хто був тією людиною, що здійснила навколосвітню подорож. Звичайно, це Фернан Магеллан. Але при цьому він здійснив подорож морем у західному напрямку.
    А от хто був першою людиною, що здійснила навколосвітню подорож у східному напрямку та ще й суходолом, не знає ні один український школяр, студент і навіть ні один історик.
    Цим відчайдухою був іспанський місіонер Педро Куберо Себастьян (Pedro Cubero Sebastián), який відвідав багацько країн в 1670-1679 рр. та видав книгу “Світове паломництво” (1680 р.)
    Він відвідав: Париж, Рим, Венецію, Відень, Константинополь, Варшаву, Вільнюс, Москву (де зустрів Ніколае Мілеску-Спетару – посла Росії до Пекіну), Астрахань, Ісфахан, Бандар-Аббас, Шираз, Сурат, Лаар, Коломбо, Маїлапур, Малакку, Гоа, Манілу, Пекін, Акапулько, Мехіко, Веракрус, Гавану, та повернувся в Кадіс.
    Він навіть побував в полоні на Мальдівах. А ви б хотіли побувати на Мальдівах? 😉
    Це може бути дивним, але навіть росіяни про нього не знають, хоча він пройшов пів Росії та згадує Стеньку Разіна 🙂
    Після Куберо другу подібну за маршрутом навколосвітню подорож здійснив Джемеллі Карері, подорожі якого, ймовірно, надихнули Жюль Верна на написання “Навколосвітньої поорожі за 80 днів”.
    книга – https://books.google.com.tr/books?id=zm9CAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=ru&source=gbs_ge_summary_r#v=onepage&q&f=false
    біографія – https://en.wikipedia.org/wiki/Pedro_Cubero

  • Педро Куберо «Паломництво світом» (1680)

    Педро Куберо «Паломництво світом» (1680)
    (короткий переказ подорожі автора через Московію)

     
    Перебуваючи в м. Вільно на банкеті в палаці одного литовського рицаря, він вперше в історії описав дію шарової блискавки (с. 170).
    Перетнувши кордон Литви і Московії взимку (єдиний зручний час для подорожі болотистою місцевістю), Куберо побачив, що селяни живуть в маленьких дерев’яних хатках із вогнищем посередині, в якому постійно спалюють дрова, підтримуючи жар, при цьому все перебувало в диму. В цих хатках одночасно жила вся худоба: кури, телята, корови, свині, вівці. Від цього люди в помешканнях були брудні, та «свинячі» на вигляд, як каже сам автор, вдягнуті в шкури овечі, баранячі та оленячі, а смрад стояв такий, що його «не порівняти з мертвими собаками». Там же він стикнувся з квасом, що робили з висівок, і смердів він так, що довелося закривати носа. Дали йому спробувати і «горальки» (горілки), але місцеві п’ють її з таким смаком, що «немає кращої речі на світі». А спосіб життя «селян настільки варварський, мерзенний, що серед варварських народів світу я не бачив більшого ніж цей» (с. 174). Він зробив припущення, що могло бути від слабкої комунікації з іншими народами, бо не лише заборонено входити іноземцям в це царство, а й той, хто входить (навіть посланець), то йому не дозволяють вийти, а той, що виходить, то йому дозволяють повторно входити, лише з вимогою служити Царю. Самі московіти не мають права виходити за територію царства, це дозволялося лише послам та посланцям царя. І полишати дороги, вирубані сокирами, небезпечно, бо можна померти в хащах, оскільки місцевість навкруги безлюдна. Всі головні дороги мають стражників, особливо на кордонах царства. Оскільки усюди безкраїй ліс, то місцин для проживання мало, лише на полянах, де засівають пшеницю та овочі, звиклі до морозів. І все «царство Московське, то є суцільний ліс» (с. 175).
    Куберо дістався міста і фортеці Смоленськ, що стоїть на берегах Дніпра. Однак, за свідченням іспанця, місцеві називали річку інакше – Невель. А сама ця ріка, «веде свій потік на південь, омиваючи землю Козачію, людності дуже жорстокої і хороброї, та впадає в Понт Евксінський, або Озеро Меотійське цих Козаків, по іншому званих Балаков, або Ієтас; а це люди такі, що наводять страх, і хоробрі, з тих, що є в тому регіоні; і сторона, до якої вони приєднуються, вважає щасливцями Полководців». Але Куберо все ж проходив через небезпечні місцевості, де саме в той час повстав Стєнька Разін, якого тим не менш він назвав Хрістофор Абаслін Разін, і який захопив та зруйнував Астрахань (с. 176).
    Цікаво, що в Смоленську Куберо став свідком контрабанди тютюну, який намагалися ввезти польські купці, що їхали на закупівлю хутра куниці та соболя. Але ввезення тютюну було царським указом заборонено під острахом смерті. За це їм відрізали вуха. І яким би не був наказ, його в точності виконають, бо «найбільше вони поважають лише свого Царя» (с. 177).
    Монетами в Московії були срібні «копійки», овальної форми, на яких з одного боку зображено царя на коні, а на іншому – ім’я царя. Крім цієї монети інші не ходять (с. 177).
    В Можайську він зустрівся з венеціанським купцем Йосипом Корнарі, що проживав у Москві. Корнарі розповів, що вся Московія дуже сильно постраждала від війн та нападів татарів, які спалюють все на своєму шляху (с. 179). Зустрів Куберо в Москві і російського посла до Пекіну – Еспатаріо, валаха за національністю (з Трансільванії), і він був його перекладачем, коли спілкувався з царем (с. 180). Ще він зустрів: ірландця Дієго Менесіо, царського посла у Ватикані, ще одного ірландця Патрісіо Гордонео, посла в Швеції, голландця Херонімо Франдроя (с. 181).
    Звичаєм в Московії було наступне: іноземцю заборонялося виходити з гостьового будинку, розмовляти з ким-небудь чи бачити когось 15 днів, поки не буде дозволено побачитись з царем. Отримавши аудієнцію царя, Куберо передав йому листа від польського короля та висловив пропозицію провести месу для католиків міста Москви. Але перш ніж її провести йому довелося отримати ліцензію від наближеної особи царя – боярина Артамона Сергія Матвейовича. На месу зійшлося близько 700 католиків (італійців, французів, валонців, німців, поляків)! (с. 185)
    Що дійсно здивувало іспанця, так це повна відсутність по всій Москві навчальних центрів або Колегій, з-за чого люди там недалекі розумом (с. 187).
    З Москви його шлях пролягав річками через поселення Моркуч, Коломна до ріки Оки, Сергієвський Богоявленський Старо-Голутвінський монастир, Новосьолкі, Рязань, Папіно, потім Казімогрот, за яким починалась азійська Татарія. Далі йшов через Коп [Копаново], Муром, де проживали мордвіни, Новгород, Козьмодем’янськ, Казань, Самара, Сизрань, Саратов, там проживали також фіно-угорські народи – мордва, а також монгольский народ – калмики. І в кінці-кінців прибув до Астрахані. Куберо повідомляє, що інша назва у ріки Волги була Раа’а (так її називали античні космографи). Він спростував відомості давніх та сучасних йому карт, де зображались береги цієї річки безлюдними, а вони, насправді, виявились дуже густо заселеними, тому він так докладно описав свій шлях по ній, згадуючи назви поселень і народів. Більшість назв він записував через перекладача, тож вони можуть мати помилки, однак він не міг знати про ті населенні пункти, які його судно пропливало вночі.
    В Астрахані Куберо дізнався як заготовляють осетрову ікру (с. 198). В місті він навіть зустрів сина воєводи, що до цього служив послом в Іспанії (с. 199)! Саме місто нагадувало мандрівнику один великий госпіталь, бо всі мешканці ходили покусані москітами і чесалися. Разом з послом московського царя, відправленого до перського царя, Куберо вирушив морем у подальшу путь до Дербента.

  • Купрієнко С. А. Хосе де Акоста

    Купрієнко С. А. Хосе де Акоста

    Купрієнко С. А. Хосе де Акоста

    Акоста, Хосе де (ісп. José de Acosta; 1540, Медіна-дель-Кампо, Іспанія — 1600, Саламанка, Іспанія) — іспанський історик, географ і натураліст, член Ордена єзуїтів, католицький місіонер[1]. Автор творів, присвячених природі та культурам Америки; передбачив ряд теорій, висунутих наукою XIX століття. Засновник біогеографії, геофізики та етнології (дифузійної біології та еволюційної культури).
    Народився у місті Медіна-дель-Кампо, поблизу Вальядоліда, в кінці вересня або початку жовтня 1540 р. в родині торговців, ймовірно португальського та єврейського походження. E 1552 р. у віці 12 років почав навчатись у колегіумі Ордена єзуїтів міста Саламанки, але через місяць був переведений в колегіум свого рідного міста, до провчився до 1557 р. Після цього він провів своє життя в колегіумах Лісабона, Коїмбре (1557), Вальядоліда (1558-1559), Сеговії (лютий-жовтень 1559), Алькала-де-Енарес (1559-1567), Пласенсія і Оканья (1567-1569), Севілья (березень-квітень 1571) та Сан-Лукар-де-Баррамеда (квітень-червень 1571) [2], а потім був відправлений генералом Ордену Франсиско де Борха в віце-королівство Перу[3].
    З 1571 року впродовж 14 років вів велику та плідну місіонерську і просвітницьку діяльність: у якості професора, викладав богослов’я у єзуїтських колегіумах віце-королівства Перу, сам заснував багато навчальних закладів в різних містах Перу і Болівії (Сукре, Ла-Пас, Куско, Потосі), а також Панами. В 1576 році був спочатку ректором колегіуму в Лімі, а потім обраним провінціалом (головою відділення ордену на певній території). За час свого перебування у віце-королівстві Перу Акоста здійснив три подорожі (1573-1574, 1576-1577 і 1578-1579) та зібрав велику кількість свідчень про природу регіону і культурі і звичаї його мешканців. В цей же час він вивчив «головну мову» місцевих індіанців – кечуа. Був активним учасником III Лімського Собору (1582-1583), редагував перші катехізиси для індіанців та прелатів, та редагував проповідницькі книжки, що вперше були надруковані в Перу в 1585 р.[4].
    Вступивши в конфлікт з віце-королем Перу Франсиско де Толедо, графом Оропеса, він був відізваний в Іспанію в 1585 році; в березні 1586 р. він залишив Ліму та перебрався до Мехіко, де перебував до червня 1587 р. Тоді ж він остаточно повертається в метрополію, де зближується з королем Філіпом II. Відвідав у Рим у 1588 р. В подальшому, з 1588 по 1592 рр. Акоста жив та працював у Мадриді, Вальядоліді та Саламанці в якості орденського сановника, університетського викладача та церковного проповідника (його проповіді користувались великим успіхом і були видані в Саламанці в трьох томах). З 1592 по 1594 рр. із секретною місією іспанської корони перебував у Римі[5]. Повернувшись в Іспанію, живе в Мадриді, потім у Вальядоліді. В 1597 р. його було переведено ректором колегіуму єзуїтів у Саламанці, де і помер 15 лютого 1600 р.
    Його робота «Про природу Нового Світу» (та іспанський варіант «Природна та моральна історія Індії») була швидко перекладена на багато мов, включаючи англійську, чим вплинула на британських учених. Роберт Бойль назвав її наймудрішою в світі. І. Ньютон і Р. Бойль захоплювалися відкриттям люмінесценції Н. Монардесом, якій Акоста дав пояснення. Олександр фон Гумбольдт (1769-1859) запозичив описову систему природи в якості основи для розробки своїх ідей і використав її для створення своєї найбільш важливої роботи «Космос». Гумбольдт високо оцінив роботу Акости по дослідженню в області метеорології та фізики і за багато його відкриттів він удостоїв його званням одного із Засновників Геофізики. В «Історії Індій» вперше з’явилась теорія про чотири лінії без магнітного відхилення (він описав використання компаса, кут відхилення, різницю між Магнітним і Північним полюсом; хоч відхилення були відомі ще в XV столітті, він описав коливання відхилень від однієї точки до іншої; він ідентифікував місця з нульовим відхиленням: наприклад, на Азорських островах); міркування про вигини ізотермічних ліній і про розподіл тепла в залежності від широти, про направлення течій і багатьох фізичних явищ: різницю клімату, активності вулканів, землетрусів, типи вітрів і причини їх виникнення. Хосе де Акоста в своїй Історії (1590), вперше пояснив природу відпливів і припливів, їх періодичність і взаємозв’язок із фазами місяця. Він першим довів, що землетруси та вулканічні викиди мають різну природу. Описав різні землетруси (Вальдівія, Чилі, в 1575; Арекіпа, Перу, в 1582; Ліма, Перу, в 1586; і Кіто, Еквадор в 1587), їх очевидність привела його до думки, що вони здійснюють послідовне переміщення з Півдня на Північ. Він також першим описав цунамі висотою 25 метрів, яке увірвалися на сушу на відстань 10 км.
    Акоста задовго до відкриття Берингової протоки висунув гіпотезу про заселення Америки вихідцями з Азії. Також він припускав, шо американська фауна виникла з європейської (що дозволяє вважати його одним з попередників дарвінізму), та зазначав у жителів Анд розвиток здатності жити на висоті понад 4000 метрів, передбачав досягнення наукової фізіології. Він описав один із різновидів висотної хвороби, що в науці отримала назву “хвороба Акости” або “синдром Акости”. Акоста зробив спробу класифікувати народів Америки за етнокультурним принципом (він відрізняв три основні «категорії варварів») і детально описав особливості цивілізацій астеків та інків.
    Твори:
    «Про природу Нового Світу» (лат. De Natura Novi Orbis) – латинська праця про природу Америки (1589).
    «Про поширення Євангелія серед варварів, чи Про досягнення спасіння для індіанців» (лат. De promulgatione Evangelii apud Barbaros, sive De Procuranda Indorum salute) – проповідницька праця (створена в 1557 р., опублікована в 1589 р.).
    «Природна та моральна історія Індії, в якій мова йде про визначні речі небесні, елементи, місцеві метали, рослини і тварин, а також звичаї, церемонії, закони, правління та війни індіанців» (ісп. Historia Natural y Moral de las Indias. En que se tratan las Cosas notables del Cielo y elementos, metales, plantas y animales de ellas y los ritos, ceremonias, leyes y gobierno y guerras de los indios, 1590)
    «De Christo Revelato» та «De Temporibus Novissimi: libri quator» – дві проповідницькі книги, видані в Римі (1590).
    «Concilio Provincial Límense de 1583» (Мадрид, 1590).
    Літ.: José de Acosta // Catholic Encyclopedia. Volume One. – New York: The Enciclopedia Press, 1913.; Lopetegui L. El P. José de Acosta y las Misiones. – Madrid: Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, CSIC, 1942.; Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, № 2. – 1989.
     
    [1] José de Acosta // Catholic Encyclopedia. Volume One. – New York: The Enciclopedia Press, 1913. – P. 108-109.
    [2] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 390. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)
    [3] Lopetegui L. El P. José de Acosta y las Misiones. – Madrid: Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, CSIC, 1942. – 624 p.
    [4] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 392-393. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)
    [5] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 396. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)

  • Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація

    Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація

    Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : 07.00.02. / Купрієнко Сергій Анатолійович ; КНУ імені Тараса Шевченка ; наук. кер. Рубель В. А. — Київ : [б. в.], 2013. — 250 с.

     

    Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація by A.Skromnitsky


    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 — всесвітня історія. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. — Київ, 2013.
    У дисертаційній роботі досліджено суспільно-господарський устрій держави інків імперського періоду. Встановлено причини та передумови, що призвели до швидкої експансії інків в XV–XVI ст., а саме, інтенсивний розвиток землеробства в долині Куско та висока густота населення в ній. В результаті означеної експансії приблизно за сто років інкам вдалося утворити найбільшу за розмірами державу Доколумбової Америки.
    З’ясовано, що задля підкріплення обґрунтувань своїх завоювань інки на чолі з правителем Пачакутіком Інкою Юпанкі вдалися до реформ у сфері культу та храмового господарства, і вивели на авансцену синкретичного верховного бога Віракочу, а так звані «храми Сонця» поєднували у собі культи численних богів різних народів, кланів і общин. В той же час здійснювались реформи календаря, мов, землеволодінь і землекористування, суспільного і територіального устрою, системи сховищ, комор і складів, поштарської служби, торгівлі і товарного обігу, виробництва, в тому числі перехід до великого мануфактурного (ткацькі, ювелірні, зброярські майстерні тощо). Важливим інструментом у поступовому «одержавленні» господарства зіграли переселенці-мітмаки і слуги йана та акльа. Застосування інками ефективної системи організації праці дозволило їм контролювати всі наявні людські трудові ресурси, вести їх статистично-демографічний облік та використовувати задля виконання численних виробничих завдань державного значення (будівництва, ремонту, прокладання шляхів, гірничої справи, транспортування тощо), результати яких неабияк вражали європейців.
    Загалом, запропоновано розглядати суспільство інків як традиційне ієрархічне, диференційоване, багатоетнічне, колективізоване на базі общин, що завдяки своїм здобуткам у багатофункціональному господарстві з великим ступенем розподілу праці та за допомогою поступового і динамічного переходу до командно-адміністративного управління та швидких завоювань перейшло до етапу створення єдиної «андської цивілізації» у межах імперського типу державності.
    Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 — всемирная история. — Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко Министерства образования и науки Украины. — Киев, 2013.
    В диссертационной работе исследован социально-экономический строй государства инков имперского периода. Установлены причины и предпосылки, которые привели к быстрой экспансии инков в XV–XVI вв., а именно, интенсивное развитие земледелия в долине Куско и высокая густота населения в ней. В результате упомянутой экспансии примерно за сто лет инкам удалось образовать самое большое по размерам государство Доколумбовой Америки.
    Выяснено, что ради обоснования своих завоеваний инки во главе с правителем Пачакутиком Инкой Юпанки прибегли к реформам в сфере культа и храмового хозяйства. «Первая реформа культа» была проведена Пачакутеком около 1438 г. и состояла в объединении храмовых хозяйств, упорядочении церемоний и ритуалов и была вызвана как значительными завоеваниями Пачакутика Инки Юпанки после войны с чанками и узурпацией власти поддержавшими его кланами Ананкуско, так и необходимостью укрепления своего господствующего положения. «Вторая реформа Пачакутика» была осуществлена между 1465–1466 гг. и 1470–1471 гг. после успешного завоевания региона Кольа (прародины этнических инков) и устранения главного конкурента — правителя Чучи Капака. Целью реформы было обоснование возвеличивания бога Виракочи, бога-творца, который «правил миром и отдавал приказы Солнцу», и тем самым закрепление власти правящей инкской группировки Ананкуско, во главе которой и стоял Пачакутек, а после него — его сын Тупак Инка Юпанки. Последний за время своего правления (ок. 1471–1493) в несколько раз увеличил территорию империи и одновременно, продолжая дело отца, активно создавал на завоеванных территориях, наряду с государственными и личными императорскими, унифицированные, могущественные храмовые хозяйства.
    В то же время осуществлялись реформы календаря, языков, землевладений и землепользования, общественного и территориального устройства, системы хранилищ, амбаров и складов, почтовой службы, торговли и товарного обращения, производства, в том числе переход к большому мануфактурному (ткацкие, ювелирные, оружейные мастерские и т.п.). Имперская политика инков в целом сводилась к расширению влияния государства в общественной и хозяйственной жизни. Общественный строй империи инков базировался на старых андских образцах институтов родового строя, когда административная и судебная власть объединялись в руках патриархального правителя, что в свою очередь позволяло клану инков руководить государством через разветвленный бюрократический аппарат. Характерной особенностью общественных отношений в Тавантинсуйу было то, что после завоеваний инки узурпировали судебную власть правителей провинций и передали ее вместе с некоторыми административными и военными функциями своим наместникам. Поэтому власть инкских правителей, органически связанная с клановым устройством столичного города Куско, находилась в определенном противостоянии с властью провинциальной элиты, что во многом расшатывало устои империи. Само же общество состояло из таких главных элементов как имперская верхушка, местная элита, община, каждый их которых в свою очередь был также дифференцированным. В самом низу общественной иерархии находилась община, имевшая целостную дуальную внутреннюю структуру, трехуровневую внешнюю архитектуру власти, четырехчленное территориально-пространственное деление и входившая в состав общин высшего порядка согласно пятеричной и десятичной систем, что и обусловливало ее универсальный многоуровневый характер. Важным инструментом в постепенном «огосударствлении» хозяйства сыграли переселенцы-митмаки и слуги йана и акльа. Применение инками эффективной системы организации труда позволило им контролировать все имеющиеся человеческие трудовые ресурсы, вести их статистически-демографический учет и использовать для выполнения многочисленных задач государственного значения (строительства, ремонта, прокладывания дорог, добычи металлов, транспортировки и т.п.), результаты которых поражали воображение европейцев.
    В целом, предложено рассматривать общество инков как традиционное иерархическое, дифференцированное, полиэтническое, коллективизированное на базе общин, которое, благодаря своим достижениям в многофункциональном хозяйстве с большой степенью разделения труда и с помощью постепенного и динамического перехода к командно-административному управлению и быстрым завоеваниям, перешло к этапу создания единой «андской цивилизации» в пределах имперского типа государственности.
    Thesis for the degree of candidate of science (history), specialty 07.00.02 — World History. — Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. — Kyiv, 2013.
    In the thesis on the basis of a complex of sources and historical scientific works the social and economic system of the Inca state of the imperial period is investigated. The reasons and preconditions which led to fast inca expansion in XV-XVI centuries, namely, intensive development of the agriculture in a valley of Cuzco and high density of the population in it, are established. Approximately for hundred years it had been possible to form the biggest pre-Colombian state in the sizes.
    It is found out that for the sake of reinforcement of substantiations of the gains the incas led by governor Pachakutiq Inca Yupanqui resorted to reforms in sphere of a cult and a temple economy, and have deduced on a proscenium of syncretic Supreme god Wiracocha, and so-called «Sun temples» united in cults of numerous gods of different people, clans and communities. At the same time reforms of a calendar, languages, landed properties and land tenure, the public and territorial administration, system of storehouses, barns and warehouses, post service, trade and the commodity reference, manufacture, including transition to big manufactory (weaving, jewelry, weapon workshops, etc.) were carried out. Immigrants-mitmaq and servants yana and aclla played an important role in gradual transformation of an economy into state one. Application by incas of effective system of the organization of work allowed them to supervise all available human manpower, to conduct statistically their demographic account and to use for the sake of numerous problems of the state value (for building, repair, making of roads, extraction of metals, transportation, etc.) which results amazed imagination of Europeans.
    As a whole, it is offered to consider a society of the incas as traditional hierarchical, differentiated, polyethnic, collectivized on the basis of communities which passed to a stage of creation of a form of «Andean civilization» within imperial type of statehood due to the achievements in a multipurpose economy with the big degree of division of labour, and by means of gradual and dynamic transition to its command-administration managerial control also in order to fasten gains.
    Keywords: Доколумбова Америка, імперія інків, інки, командно-адміністративне управління, Перу, суспільно-господарський устрій, центральні Анди, Доколумбова Америка, империя инков, инки, командно-административное управление, Перу, социально-экономический строй, центральные Анды, pre-Columbian America, the Inca Empire, Inca, administrative command system, Peru, social and economic system, the central Andes
    Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація

  • Руи Гонсалес де Клавихо. Дневник путешествия в Самарканд ко двору Тимура (1403-1406)

    Руи Гонсалес де Клавихо. Дневник путешествия в Самарканд ко двору Тимура (1403-1406)

    ПЕРЕВОД СО СТАРОИСПАНСКОГО

    Москва
    ’НАУКА”
    Главная редакция восточной литературы
    1990

    ББК 26.89
    К47

    Ruy Gonzales de Clavijo
    HISTORIA DEL GRAN TAMORLAN
    Sevilla, 1582

    Перевод, предисловие и комментарий
    И.С. МИРОНОВОЙ
    Отв. редакторы
    Г.Г. БЕРАДЗЕ, К.К. КУЦИЯ
    Редактор издательства
    И Г. ВИГАСИНА
    Утверждено к печати
    Институтом востоковедения
    АН СССР

    Клавихо, Руи Гонсалес де.
    Дневник путешествия в Самарканд ко двору Тимура (1403—1406). Пер. со староиспанского, предисл. и коммент. И.С. Мироковой. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1990. — 211 с.
    ISBN 5-02-016766-5

    Сочинение Руи Гонсалеса де Клавихо — своеобразный памятник
    испанской прозы: путевые заметки, написанные в форме дневника
    испанским послом, отправленным во главе ответного посольства
    в столицу Тимура Самарканд. Это произведение интересно не только как документ, в котором отмечаются глазами европейца факты и события начала XV в. на Востоке, но и как своего рода историческая энциклопедия.

    1805030000-187

    ISBN 5-02-016766-5
    © Перевод, предисловие и комментарий:
    Главная редакция
    восточной литературы
    издательства «Наука», 1990

    Руи Гонсалес де Клавихо. Дневник путешествия в Самарканд ко двору Тимура (1403-1406) by A.Skromnitsky

KUPRIENKO