Боровець І. Міське ремесло та торгівля в ІІ-му Болгарському царстві

Боровець І. Міське ремесло та торгівля в ІІ-му Болгарському царстві

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія Болгарії, історія Середніх віків, ремесло та торгівля.

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………...2

І. Розвиток міського ремесла……………………………………………………4

ІІ. Розвиток торгівлі……………………………………………………………10

Висновки………………………………………………………………………..16

Список використаних джерел та літератури………………………………….17


Вступ

Питання економічного розвитку завжди було важливим на всіх етапах історії людства. По-перше, розвиток ремесла та торгових відносин впливає на якість життя суспільства. По-друге, він визначає деякі пріоритети політики владної верхівки. По-третє, визначає особливості суспільних відносин та характер взаємодії окремих суспільних елементів. По-четверте, дає поштовх для подальшого розвитку та еволюційних процесів товарно-грошових відносин, а також визначає їх характер.

Розвиток торгівлі та ремесла в Болгарії був важливим фактором еволюції як суспільних, так і політичних процесів у країні. Канва цього розвитку призвела до умов власне сучасного стану та особливостей болгарського розвитку.

Актуальність поданої тематики полягає у необхідності знання економічного розвитку болгарської держави для цілісного розуміння історичних процесів, що відбувалися на її території в час між занепадом Першого Болгарського царства та завоюванням Болгарії Османською імперією. Болгарська торгівля та міське ремесло переплітаються з політичною діяльністю правителів, з впливами місцевого чиновництва, з процесами формування прошарків болгарського суспільства, з розвитком зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних ініціатив.

Метою даного реферату є розкриття питання розвитку ремесла в містах та розвитку торгівлі через розгляд окремих впливів, окремих характеристик даної проблематики. Відповідно до цього постають такі завдання:

  • Розглянути розвиток окремих ремісничих галузей в болгарських містах;
  • Визначити особливості розвитку кожної з цих галузей;
  • Визначити загальні тенденції в ремісництві;
  • Показати взаємовпливи окремих галузей;
  • Визначити загальні тенденції розвитку торгівлі;
  • Виокремити та розглянути особливості ведення внутрішньо та зовнішньої торгівлі;
  • Виокремити суб’єктів ведення болгарської торгівлі;
  • Проаналізувати торговий розвиток окремих болгарських регіонів;
  • Визначити основні напрямки болгарської торгівлі;
  • Звернути увагу на економічний розвиток Болгарії в складі османської імперії.

Для вирішення цих завдань мною були використані праці, що стосуються загальної історії слов’ян, а саме «Історія центрально-східної Європи» за редакцією Зашкільняка, «История южных и западных славян». Також були використані праці, що стосуються безпосередньо історії Болгарії: це «История Болгарии» в 2 томах (том 1), «Кратка история Болгарии» за ред. Литавріна. Також використана спеціалізована праця Горіної  Л. «Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве». Також використані матеріали «Хрестоматії з історії західних та південних слов’ян».


Розділ І. Розвиток міського ремесла

 

Писемні джерела свідчать про наявність в Болгарії на ХІІІ-ХIV ст.. великої кількості міст. В середині ХІІІ ст., в час розквіту Другого Болгарського царства, в його межах нараховувалось до 70 міст, включаючи ті, що знаходились на території, поперемінно перебуваючій в складі Болгарії, Сербії та Візантії. Незважаючи на це в деяких історіографічних працях широко поширена думка, що в середньовічній Болгарії міст як торгових та ремісничих центрів не існувало, і що вони були переважно адміністративними та територіальними центрами.[1]

Насправді в Болгарії були міста, важливу роль в житті яких відігравали ремесло та торгівля. Великими торгово-ремісничими центрами були: Тирново, Відін, Средець, Варна, Карвана (Каварна), Червен, Несобр, Анхіал, Созополь, Боруй, Сілістра та інші.[2]

Одним з найпоширеніших видів ремесла було ковальство. Так збереглися відомості про ковалів міста Штипа та ремісниках міста Авли, які «виделывали из железа разнообразные предметы». На основі показів візантійського хроніста Скіліци можна зробити висновок, що в Софії виготовлялася найбільша кількість серпів та кіс. Асортимент металевих виробів майстрів також включав мотики, столярний інструментарій (тесла, долота, свердла).[3] Багато міських ремісників були зайняті виготовленням зброї: мечів, списів, кольчуг, наконечників та стріл.[4] Виробництво зброї було необхідністю, оскільки Болгарія в той час неодноразово вела війни зі своїми сусідами і не тільки. В листі до свого сина Генріха Фрідріх Барбаросса писав, що болгари поражають його війська отруєними стрілами. Клірик Тагенон свідчить про те, що в озброєнні болгар були  списи: «Итак, на 4-й день июньских календ ми вошли в Болгарию и были задержаны большинством враждебных болгар. Многие из нас были ранены копьями».[5] Потрібно зауважити, що для виготовлення зброї у міських майстрів були цілі майстерні. Так в звіті головнокомандуючого турецьких військ, що тримали в облозі Софію в 1382 році, підкреслювалося, що в Софії була «военная кузница». Це повідомлення підтверджується і археологічними даними.[6]

Загалом станом на XIV ст. болгарське озброєння залишалося таким самим.

Були також мідники. В грамоті Асеня (1192) Зографському монастирю є вказівка на існування особливого мідного базару в Софії.[7] Міддю оковували військові обладунки. З 1204 року мідь також використовувалася для чеканки монет.

Грамоти сербських королів монастирям, що розташовані на території Македонії, серед інших ремісників називають золотих справ майстрів  (злотарі). При розкопках некрополів в околицях Враци були знайдені срібні кільця різних типів, сережки з підвісками та без підвісок, прикрашені емаллю. Також було знайдено браслети, перстні, позолочені пояси та пряжки, срібні ґудзики.[8] Також ювеліри  займалися прикрашенням ікон. В Тирново, наприклад, було знайдену золоту оковку ікони.

Особливо майстерними були ювеліри Враца, Преслава, Ловеча, Тирнова. Ювеліри володіли технікою плавки, кування, штампування, філіграні, грануляції, емалювання.

В джерелах збереглися деякі відомості про розробку руд. Та й турецьким завойовникам Болгарії країна видавалася багатою на копальні. В північно-західній Болгарії видобували залізо, золото, срібло та свинець. В період Другого Болгарського царства залізна руда видобувалася також в районі між Нішем і Піротом.[9]

Загалом болгари займалися видобутком залізних руд ще з часів античності. Це було необхідним для забезпечення сировиною різних ремісничих професій, але в основному ковалів. Так за даними археологів залізна руда видобувалася на місті середньовічного Червена (північно-східна Болгарія) в ХІІІ – XIV ст. Також залізні родовища існували в районі Софії та Самокова; мідні – в Чипровцях.[10]

Однією з найстарших галузей ремесла в Болгарії була гончарна справа. Ще в період Першого Болгарського царства в Преславі процвітало виготовлення побутової та мальованої кераміки. Археологи досі знаходять гончарські горни. Високохудожній посуд, настили для підлоги, плити для стін виконані в одній поліхромній манері отримали назву «сграфіто». Ця техніка активно розвивалася і в Другому Болгарському царстві. Велика кількість таких залишків була знайдена при розкопках Тирновського палацу. Подібні знахідки мали місце  в Месемврії, Червені, Варні.

Незважаючи на непоганий рівень розвитку керамічного виробництва, необхідно зазначити, що вироби майстрів Другого Болгарського царства були не настільки досконалими, як подібні вироби візантійських майстрів.[11]

Різноманітні архітектурні пам’ятки, зведені із каменю, мармуру та цегли, свідчать про високий рівень розвитку будівничої справи. При археологічних розкопках в Тирново виявлені останки царських та болярських палаців, які по своїй архітектурі та розмірах відрізняються від побудов часу Першого Болгарського царства у Великому Преславі: вони займають меншу площу, проте переважають за висотою.[12] В період Другого Болгарського царства спостерігається не лише активна забудова існуючих міських центрів, але й будівництво нових. Так в першій половині ХІІІ ст. було споруджено місто Станімак (про це розповідає напис царя Івана Асеня ІІ). Вдосконалювалося також оборонне будівництво міст. Загалом воно здійснювалося як за кошти центральної влади, так і окремих феодалів.

Основним стимулом для розвитку будівничої справи в містах Болгарії та покращення будівничої техніки майстрів були світські та церковні потреби. Так будувалися фортеці, палаци, церкви та монастирі, які вимагали гарного мистецького оформлення та якості будівництва.[13]

Досить мало в джерелах зустрічаються відомості про ткацьке виробництво. В Болгарії ХІІ – XIV ст. були розвинуті такі ремесла, як «ткачество, прядение шерсти, портняжное дело, изготовление кожухов, обуви и прочее». Відомо, що в Софії в XIV ст. процвітало виготовлення тонких та грубих шерстяних тканин. Також виготовлявся шовк. Прядінням та ткацтвом займалося як сільське, так і міське населення. Підтвердженням того, що ткацьке ремесло розвивалося також в містах є знахідки глиняних пряслиць.[14]

Завдяки знахідкам столярського інструментарію можна говорити про розвиток галузей з обробки деревини. Майстри цієї галузі виготовляли як побутові предмети, так і озброєння (каменеметальні та облогові машини).

Існувала і різьба по дереву, про що свідчать речові пам’ятки: різьблені дерев’яні ворота Рильського та Сліпчанського монастирів, трон севастократора Хрельо.[15]

Розвивалася обробка кості.

Не відставало у розвитку скляне виробництво. Залишки виробів знайдені при розкопках фортеці Царевець в Тирнові. Це фрагменти віконного скла, скляного посуду, скляні мозаїчні кубики. Однак слідів гутницьких майстерень археологами поки не знайдено.[16]

Загалом в Болгарії існувало не менше 30 ремісничих професій. Потрібно зазначити, що це є лише приблизна кількість. Достеменно її визначити практично не можливо. Цьому заважає ряд об’єктивних факторів. Ремесло Болгарії не набуло такого високого розвитку, як ремесло західноєвропейських країн, наприклад Франції, де нараховувалося близько 100 ремісничих професій. Крім того, значна частина міських ремісників ще не порвала остаточно своїх зв’язків із сільським господарством та займалася городництвом, виноградарством, садівництвом, розведенням худоби, а також землеробством. Паралельно та інтенсивно в болгарському ремеслі протікали два процеси: подальше відділення ремесла від сільського господарства та поглиблення диференціації ремісничого виробництва.[17]

Ще однією особливістю болгарського ремесла було поселення неподалік один одного в містах представників однієї чи близьких професій: так виростали квартали ковалів, зброярів, кожевників, сапожників, ювелірів, мідників, ткачів, портних. Єдине раніше ремісниче виробництво, наприклад, шкіряна справа, дробилася на кілька галузей: одні ремісники очищали шкіри від ворсу та дубили їх, інші займалис яїх остатосною обробкою, треті шили взуття, четверті виготовляли сідла та збрую.[18]

Підкорення болгарських земель Османською імперією, відсутність найменших автономних прав ставили болгарську економіку у цілковиту залежність від турецької. Проте господарська криза в імперії, що розпочалася ще в XVI ст., набула із середини XVII ст. незворотного характеру.

Економічні зв'язки міста і села, що постійно зміцнювалися, зумовлювали структурну перебудову виробництва. З'являються нові види ремесел. Особливо інтенсивно розвивалися галузі виробництва, які працювали на сільськогосподарській сиро­вині (текстильна, шкіряна, деревообробна та ін.). Оскільки багато галузей болгарської промисловості обслуговували по­треби османської армії, Порта сприяла їхньому подальшому розвиткові. Він стимулювався не тільки збільшенням урядо­вих замовлень, а й новою політикою стосовно болгарських ремісничих корпорацій.

Уже на межі XVII—XVIII ст. в Болгарії існувала регіональ­но-галузева спеціалізація. Назви окремих болгарських міст по суті стають торговельними марками виробів, які в них виго­товляються (Слівен, Габрово, Котел — шерстяні тканини; Пло-вдив, Нікополь — готовий одяг; Чипровець — ювелірні виро­би; Самоків — металообробка). З середини XVIII ст. вироби болгарських ремісників реалізуються в різних регіонах імпе­рії. Крім військового спорядження зростає випуск товарів гро­мадського вжитку.

Болгари, що складали більшість населення міст, частково несли ті самі повинності, що й селяни, тому займалися переважно сільськогосподарським виробництвом. Ремесло і торгівля суворо регламентувалися османським законодавством. З XVI в. починається практика об'єднання ремісників і торговців в корпорації - еснафи, організовані також за конфесійною ознакою. Члени еснафа складали самоврядну громаду з характерною для середньовічної цехової організації ієрархією - майстер (майстор), підмайстер (калфа) і працівник (чірак). Вони мали загальну перевагу - казну, склади, крамниці, майстерні та ін. Влада суворо регламентувала обсяг виробництва, якість виробленого товару і ціни на них.

В цілому міста, особливо в XV в. відчували певний господарський підйом, насамперед пов'язаний зі стабілізацією становища Балкан як глибокого тилу османських завоювань, далеко просунулися в Центральну Європу.[19]

 

Розділ ІІ. Розвиток торгівлі

 

Свої особливості розвитку в Болгарії мала як внутрішня, так і зовнішня торгівля.

По-перше, болгарські міста скуповували продовольчі товари у сільських жителів та практично були для селян ринком збуту. Проте необхідно зауважити, що міське населення також займалося в певній мірі сільським господарством, а тому частково забезпечувало себе саме.

По-друге, місто було тим центром збору продовольчих та промислових товарів, до якого сходилася продукція з периферії для зовнішнього продажу. Тобто місто відігравало провідну роль у веденні зовнішньої торгівлі.

Продукція в містах реалізовувалася переважно на базарах та своєрідних крамницях.[20] Так з джерел постають відомості про те, що Сілістра «город с многолюдними базарами и обилием средств питания»; Мігале Термо – «имеет базары, скот и средства пропитания»; «Айтос – город, где имеются базары и торговые помещения…, виноград и зерно».[21]

Міста мали досить широкі межі навколишніх територій, що були втягнуті з ними в торгові відносини. Так територія торгового впливу Пловдина за словами хроністів становила близько 100 кілометрів. Ринки та базари функціонували також в околицях міст (наприклад, в Софії).[22]

Проте нерідким було явище влаштування базарів та ярмарків у селах. Саме тому не можна говорити про те, що болгарське місто було єдиним оплотом торгівлі.

Досить важливу роль у розвитку болгарської торгівлі відігравала чеканка власної монети, яка розпочалася з 1204 року. Дозвіл на чеканку надав царю Калояну у своїй буллі від 25 лютого Папа Римський Інокентій ІІІ. Чеканилася мідна та срібна монети. Це дало поштовх до розвитку товарно-грошових відносин та роширенню торгових перспектив.

Свідченням розвитку в Болгарії грошових відносин є археологічні знахідки монет. Особливим є те, що знахідки монет були розподілені у рівній мірі між селами та містами.

В матеріалах монетних знахідок ХІІІ ст. 91,36 % складають дрібні монети. Це свідчить перш за все про переважання дрібних торгових операцій.

Вже в ХIV ст. болгарська монета майже повністю витісняє з обігу візантійські зразки. Загалом монети болгар були досить схожі на візантійські, проте їх досить чітко відрізняли стилістичні особливості оформлення, а саме зображення на аверсі та реверсі.

В ряді джерел містяться дані про організацію торгівлі в Другому Болгарському царстві. Так у віргінській грамоті (1257-1277) повідомляється про доходи з щотижневих базарів та щорічної ярмарки, які передавалися монастирю. Напевно, до надання йому імунітет них прав торгові збори йшли на користь держави. В монастирських селах торгівля могла здійснюватися лише з дозволу ігумена. Порушення цього правила каралося грошовим штрафом та натуральним збором.[23]

Гальмувала розвиток внутрішньої торгівлі наявність торгових мит в середині країни. Це негативно відбивалося на розвитку економічних зв’язків між регіонами, що в свою чергу впливало і на політичну згуртованість земель. Проте існували різні привілеї, які давали можливість окремим особам не платити цих мит при перевезенні товарів.[24]

Феодали часто відігравали роль купців. Звичайним явищем також було зловживання місцевих чиновників, які вимагали на свою користь виплати «пошлин» за право торгівлі на міських ринках.

Міські торгівці також в сій час були тісно пов’язані із заняттям сільким господарством. Тут прослідковується подібність із ремісничим населенням у цьому відношенні. Проте з настанням епохи Другого Болгарського царства ці зв’язки починають активно пориватися. Формується класичний купецький прошарок.

Особливістю Болгарії був неоднорідний економічний розвиток окремих її регіонів. Це було зумовлене часто саме географічним розташуванням. Ті області, що базувалися на торгових шляхах та біля виходу до них, розвивалися краще. Саме за цим критерієм Північно-східні регіони Болгарії, особливо причорноморські частини земель, які мали доступ до морських шляхів, були найбільш розвинутими. Існували і тенденції економічної консолідації окремих областей. За записами Барбері чітко прослідковується економічне тяжіння до Месемрії сусідніх причорноморських міст – Анхіалу та Созополя. Там розрахунки проводилися месемврійськими монетами. [25]

Найбільш активними районами зовнішньої торгівлі були придунайські та причорноморські області. Основою експорту було продовольство. Особливо посприяв Болгарії факт захоплення турками Єгипту та Сирії, після чого Константинопіль міг розраховувати на ввезення продовольства лише з Болгарії.

Активними посередниками в зовнішній торгівлі болгар у ХІІІ – ХIV ст. стали венеціанці та генуезці, що почали проникати до чорноморських портів.

Болгарській зовнішній торгівлі була притаманна регіональна спеціалізація областей. Схід та південний схід спеціалізувалися на вивозі зерна, тоді коли західні регіони потребували привізного хліба.[26]

Крім зерна болгари також експортували мед, віск, вино тощо.

Значним недоліком зовнішньо торгівлі було те, що продовольство, зокрема зерно, могло вивозитися феодалами і в голодні роки; таким чином страждало місцеве населення. Через це часто правителі видавали заборони на вивезення продовольства в голодний час. Однак і при видачі таких заборон часто видавалися привілеї окремим особам на можливість вивозу. І у Візантії, і в Італії було добре відоме болгарське зерно.[27]
Основним продуктом імпорту була сіль, що ввозилася в Болгарію переважно з міст Далмації та розподілялася між окремими болгарськами областями. Ці області перечислені в грамоті царя Івана Асеня ІІ купцям із міста Дубровника: «І до якої б області вони не прийшли: чи прийдуть вони до Бдіна, Браничева і Белграда, чи ходитимуть до Тирнова і всім Загор’єм, чи прийдуть до Преслава, чи до Карвунської землі, чи до Боруйської, чи до Одріна, чи до Дімотики, чи до Скопльської землі, чи до Прілепської, чи до Деволської, чи до землі Арбанської, чи до Солуня підуть – нехай скрізь купують і продають вільно, без жодної шкоди».[28] Про ввіз солі в Болгарію говорить і одна із статей. Дубровчани домовилися із сербами ділити порівну прибутки від продажу солі. Того ж вони хотіли і від болгар. Дубровчани претендували на монопольну торгівлю сіллю. Цим продуктом з болгарами також торгували генуезці.

В джерелах є також інформація про вивезення із болгарії також сировинних товарів, наприклад, шкір та хутра.

Болгарські феодали були переважно зацікавлені у ввозі дорогоцінних металів та коштовностей – золота, срібла та перлів. Час від часу в Болгарію ввозилася зброя, але постійний ввіз її наврядчи був можливим в умовах майже неперервної ворожби із сусідами.[29]

Деякі свідчення джерел допомагають зрозуміти умови, які болгарська держава створювала для іноземних купців. Перш за все це грамоти-привілеї, що надавалися болгарськими правителями. В 1230 році Іван Асень ІІ звільнив дубровницьких купців від сплати мит при в’їзді в міста чи при проході через гірську ущелину. Однак вони не були звільнені повністю від усіх торгових зборів. Деякі науковці вважають, що дубровчани просто не сплачували плати поверх обов’язкового внеску в казну.[30] Загалом Болгарія в таких грамотах виступала нерівноправним суб’єктом торгових відносин. Таких привілеїв, як отримували іноземці, болгарські купці не отримували ніколи.

За договором Івана Олександра з венеціанцями вони отримували судову виключність, недоторканість особистості, право побудови церков та складів.[31] Мита для іноземних купців становили від 1% до 3 %.

Що стосується болгарських купців, то на період існування Другого Болгарського царства вони складали вже повністю сформований прошарок населення. Болгарські купці також отримали в Дубровнику право безмитної торгівлі, вивозу будь-яких товарів, крім пшениці. Болгарські купці торгували також в Генуї, а також часто були посередниками між генуезцями та місцевим болгарським населенням.[32]

З приходом на територію Болгарії осман ситуація в торгівлі дещо змінилася. Єдиний внутрішній ринок у Болгарії так і не сформувався. Проте чимало болгар­ських міст уже стали значними центрами місцевої торгівлі (Софія, Нікополь, Відин, Пловдив та ін.). Сучасники-іноземці неодноразово відзначали багатолюдність болгарсь­ких базарів, велику кількість торговельних місць, різноманіт­ність продукції, що пропонувалася. Але за всієї прибутковос­ті торгівлі вона не привела до радикальних змін у становищі підкорених народів. До того ж на стан торгівлі в імперії взага­лі й у Болгарії зокрема негативно впливали такі фактори:

1)наявність внутрішніх митниць, що перешкоджали вільному товарообміну;

2)результати європейської "революції цін", що найбільш відчутно виявилися з середини XVII ст.;

3)заборона на вивіз у країни Європи деяких видів товарів;

4)відсутність надійного юридичного захисту купців, що були постійними жертвами вимагань і зловживань представників османської адміністрації;

5)особлива політика Порти стосовно купців з країн Західної Європи.

Вже з XVII ст. в Османській імперії діяв «режим капітуля­цій». Він дозволяв західноєвропейським купцям сплачувати досить низькі мита й робив іноземних торговців непідлеглими місцевій владі. Така комерційна політика Порти затримувала розвиток вітчизняної торгівлі та промисловості, перетворювала імперію на ринок збуту іноземної продукції, спричинювала дальше відставання держави від передових західноєвропейських країн.

У болгарських містах торгівля суворо регламентувалася османським законодавством.

Висновки

Економічний розвиток ІІ Болгарського царства зазнав певного підйому в порівнянні з попередніми періодами розвитку болгарських земель. Це знайшло свій  прояв у розвиткові ремесел, поглибленні поділу праці в окремих галузях, виникненню цілих ремісничих осередків (і навіть в торговому середовищі). В торгівлі підйом проявився в розширенні економічних зв’язків, збільшенні оборотів імпорту та експорту, налагодженні нових торгових сполучень, неодноразовому укладенні торгових договорів з іноземними купцями.

Проте в порівнянні з розвитком економіки в західній Європі цього часу економічний розвиток ІІ Болгарського царства не був настільки високим. Так, наприклад, у Франції в цей час нараховувалося 100 видів ремісничих професій, тоді як у Болгарії лише 30. Торгові контакти країн західної Європи теж були набагато ширшими.

Після османського завоювання ситуація в сфері економічного розвитку дещо змінилася. Османи намагалися контролювати всі галузі життя завойованих народів, в тому числі і ремесло та торгівлю.

Загалом ситуація не була однозначною. В ремеслі почали створюватися своєрідні цехові організації (еснафи). Просування османського завоювання далі на захід зумовило певну стабілізацію екомонічної ситуації в містах. Це стало можливим тому, що болгарські території опинились практично в тилу, настав відносний період спокою (без ведення військових дій, що гальмували всі процеси в житті суспільства). Торгівля постраждала набагато більше. Цьому сприяла наявність торгових митниць, обмеження вивозу товарів до країн західної Європи, жорстка регламентація торгового життя.

Отже, ремесла та торгівля в болгарському місті пройшли досить неоднорідний та неоднозначний шлях розвитку, який характеризувався неперіодичними спадами та підйомами.

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

 

  1. Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972.
  2. История Болгарии. Т.1. – М.: Издательство АН СССР, 1954.
  3. История южных и западных славян. Том 1. Средние века и Новое время. – М.: Издательство МГУ, 2001.
  4. Історія Центрально-східної Європи. За ред. Л. Зашкільняка. – Львів: 2001.
  5. Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. За ред.Литаврина Г.Г. – М.:Наука 1987.
  6. Хрестоматія з історії західних та південних слов’ян. За ред. В.І. Ярового. – К.: Либідь, 2011.

 


[1] История Болгарии. Т.1. – М.: Издательство АН СССР, 1954.- С. 128

[2] Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. За ред.Литаврина Г.Г. – М.:Наука 1987. – С. 123

[3] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 103

[4] История Болгарии. Т.1. – М.: Издательство АН СССР, 1954.- С. 128

[5] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 104

[6] Там само. – С. 105

[7] История Болгарии. Т.1. – М.: Издательство АН СССР, 1954.- С. 129

[8] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 105

[9] История Болгарии. Т.1. – М.: Издательство АН СССР, 1954.- С. 129

[10] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 103

[11] Там само. – С. 107

[12] История Болгарии. Т.1. – М.: Издательство АН СССР, 1954.- С. 129

[13] Історія Центрально-східної Європи. За ред. Л. Зашкільняка. – Львів: 2001. - С. 113

[14] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 111

[15] Там само. – С. 108

[16] Там само. – С. 112-113

[17] Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. За ред. Литаврина Г.Г. – М.:Наука 1987. – С. 123

[18] Там само. – С. 123

[19] История южных и западных славян. Том 1. Средние века и Новое время. – М.: Издательство МГУ, 2001.- С. 26

[20]  Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. За ред.Литаврина Г.Г. – М.:Наука 1987. – С. 125

[21] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 118

[22] Там само. – С. 118

[23] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 120

[24] Там само. – С. 121

[25] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 122

[26] Там само. – С. 126-127

[27] История южных и западных славян. Том 1. Средние века и Новое время. – М.: Издательство МГУ, 2001.- С. 27

[28] Хрестоматія з історії західних та південних слов’ян. За ред. В.І. Ярового. – К.: Либідь, 2011. – С. 107

[29] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 130-131

[30] Горина Л.В. Социально-економические отношения во Втором Болгарском царстве. – М.: 1972. – С. 131

[31] Там само. – С. 132

[32] Там само. – С. 134-135

Поділитись
4 926 views
КУПРІЄНКО - науково-публіцистичний блог: книги, статті, публікації. Україна. Київ. KUPRIENKO - Scientific blog: books, articles, publications.
Сайт розроблено, як науковj-gjge онлайн видання. Напрями - Історія України, Історія цивілізацій Доколумбової Америки: документи, джерела, література, підручники, статті, малюнки, схеми, таблиці. Most texts not copyrighted in Ukraine. If you live elsewhere check the laws of your country before downloading.