Тараніна Б. Діалог культур та проблема українського євразійства: сучасна історіографія проблеми

Тараніна Б. Діалог культур та проблема українського євразійства: сучасна історіографія проблеми

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Сучасна українська історіографія.

 

Діалог культур та проблема українського євразійства: сучасна історіографія проблеми

Київ-2014

Зміст

 

Вступ. 3

Розділ І. Проблема діалогу культур: українська культура між Заходом та Сходом. Сучасна історіографія проблеми. 6

Розділ ІІ. Українська нація між Сходом та Заходом: до історіографії проблеми. 16

Розділ ІІІ. Українські державні утворення між Сходом і Заходом: сучасна українська історіографія  20

Розділ IV. Українська Церква між Заходом та Сходом: проблеми сучасної української історіографії 25

Висновки. 30

Список використаної літератури. 33

 

 

 

Вступ

 

Ключовим питанням українського суспільства протягом всієї його історії було питання – Захід чи Схід? Католицизм чи православ’я? Прогрес або консерватизм? Саме геополітичне становище держави зумовило це питання, відповідь на яке шукало не одне покоління істориків, соціологів, філософів та релігієзнавців. Одні схилялися до думки, що Україна – цілком європейська держава, сформована під впливом західноєвропейської культури та системи мислення, інші ж стверджували, що Україна є частиною східно-православного світу. На нашу думку істина лежить десь посередині, і Україну, за І. Паславським, цілком можливо назвати «синтезою»[1] західної та східної цивілізаційних моделей.

Актуальність теми реферату обумовлена сучасними тенденціями українського суспільства до самовизначення в геополітичному та культурному світовому просторі. Логіка розвитку історичної науки в Україні на сучасному етапі визначає об’єктивну необхідність аналізу різних точок зору з проблеми українського євразійства та діалогу культур.

Мета роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу друкованих матеріалів, опублікованих наукових монографій та статей з’ясувати тенденції розвитку процесу наукового дослідження проблем українського євразійства та діалогу культур сучасною українською історіографією. Звідси випливають головні завдання реферату:

  • з’ясувати стан історіографічної розробки проблеми;
  • сформувати та систематизувати репрезентативну джерельну базу реферату;
  • проаналізувати основні напрями вивчення діалогу культур та українського євразійства в сучасній українській історіографії;
  • розкрити історіографію кожного із визначеного напрямів.

Об’єктами дослідження є знання про діалог культур та українське євразійство у працях сучасних українських дослідників, які сформували відповідні образи діалогу культур та українського євразійство на основі певних наукових принципів.

Предметом дослідження є аналіз тенденцій розвитку думки із зазначених проблем.

Хронологічними межами дослідження є період від початку 1990-х рр., коли з’являються перші роботи українських дослідників із проблем діалогу культур та українського євразійства, до сучасності.

Щодо історіографії проблеми, то слід відмітити практичну відсутність таких праць. Це спричинено тим, що розробка цього питання стала можливою тільки після набуття Україною незалежності, коли дослідники історії, політологи та філософи почали рефлексувати на тему євразійства України. Серед таких робіт слід назвати статтю Н. Яковенко «Україна між Сходом і Заходом»: проекція однієї ідеї»[2], а також С. Лисенка «Діалог культур і проблема українського євразійства в сучасній українській історіографії»[3]. Якщо в роботі Н. Яковенко було проаналізовано українську історіографію проблеми початку та другої половини ХХ століття (погляди М. Грушевського та його наукової школи у Львові, В. Липинського та ін.), то робота С. Лисенка є синтетичною за своєю суттю. Не може не звертати на себе уваги той факт, що перші сторінки статті С. Лисенка майже дослівно повторюють тези Н. Яковенко, проте далі автор розвиває суть сучасної української історіографії проблеми, звертаючи особливу увагу на сутність понять «діалог культур» та «євразійство» в працях українських істориків.

Проте ані Н. Яковенко, ані С. Лисенко не подали комплексної картини становища української історіографії з питань діалогу культур та українського євразійства.

Оглянувши певну кількість робіт українських істориків, політологів, філософів та релігієзнавців, ми спробували все ж окреслити загальний історіографічний стан проблеми. Цим, власне, і зумовлена новизна дослідження.


Розділ І. Проблема діалогу культур: українська культура між Заходом та Сходом. Сучасна історіографія проблеми

 

Однією із знакових в цьому питанні стала книга академіка Г. Вервеса «Українці на рандеву з Європою»[4], видана у 1996 році з передмовою академіка В. Смолія та присвячена опису місця української культури у системі загальноєвропейських духовних цінностей. Так, Г. Вервес дає стислу характеристику історіографії історії культури Київської Русі у порівнянні зі світовою і погоджується з тезою М. Грушевського про заснування антами-русичами в трикутнику Київ-Переяслав-Чернігів держави, що через християнство асимілювала греко-візантійські традиції в культурі[5]. На відміну від своїх попередників, автор доводить тяглість культурного процесу на українських теренах від часів Київської Русі і збагачення української спільноти європейським духовним досвідом часів Відродження, Реформації і бароко[6].

Особливу увагу Г. Вервес приділяє джерелам та шляхам українсько-європейських культурних зв’язків. Зокрема автор відмічає, що зв’язки здійснювалися як через Польшу, так і безпосередньо, через італійських ремісників та науковців, що осідали у Луцьку, Острозі, Львові та Києві. За Г. Вервесом, подібний зв'язок відбувався і через українських спудеїв, що їхали здобувати освіту в університети Кракова, Рима, Падуї та Відня[7].

Козацтво Г. Вервес характеризує як лицарську спільноту, що військовою силою та суспільно-політичними важелями забезпечувала виробництво культурних цінностей в Україні та участь українців в загальноєвропейському духовному житті: «його присутністю позначені всі сфери українського інтелектуального життя цих трьох сторіч і, насамперед, фольклор з його культом доблесті й патріотизму, професіональне й народне мистецтво, наука, писемність – єдина національна культура»[8]. Бароко Г. Вервес визначає як перше загальноєвропейське явище, в якому Україна виступила як рівноправний учасник. Саме в українському бароко, за автором, поєдналися риси візантійської культури, західноєвропейського бароко, польської традиції та європейські теоретичні думки епохи Відродження, успадковані діячами Києво-Могилянської академії. Врешті, Г. Вервес називає бароко «синтезом свого і чужого»[9].

Значну увагу приділяє автор значенню творчості Т. Шевченка на розвиток української культури та піднесення її значимості на європейському рівні. Автор цитує П. Куліша, доводячи, що саме завдяки Т. Шевченку українська культура досягла європейського рівня. Г. Вервес переконаний, що саме під безпосереднім впливом української культури, а особливо творчості Т. Шевченка відбувається болгарське відродження другої половини ХІХ століття. На конкретних прикладах автор показує, що творами Тараса Шевченка зацікавилися австрійці, шведи, італійці, французи, англійці та інші народи[10]. Автор переконливо обґрунтовує європейський характер породженої Шевченком національної моделі культури на народній основі і кирило-мефодіївської ідеї української державності.

Не оминув своєю увагою автор і постаті М. Драгоманова та І. Франка. У Г. Вервеса Драгоманов постає як фольклорист, історик, літературознавець і компаративіст, відомий не лише в Україні, але й за її межами (був професором Софійського університету, сприяв зародженню болгарської історичної науки). В творах М. Драгоманова і І. Франка, за Г. Вервесом, відбулося поєднання «свого і чужого», української народної культури і європейського досвіду[11].

Г. Вервес узагальнено подає картину української культури другої половини ХІХ століття, в якій поступово на народній основі утворюються новаторські явища у всіх жанрах. Не зважаючи на переслідування, автори продовжували культивувати народні традиції, поєднуючи їх у своїй творчості з культурними цінностями світового значення, особливо в епоху М. Драгоманова, І. Франка та Лесі Українки[12].

Достатньо повно постає у Г. Вервеса картина української культури ХХ століття, розкриті такі проблемні питання як значення авангардистських відкриттів для української культури,  а також місце українського авангардизму в культурі світовій[13].

Питання рецепції європейських та східних практик в українському мистецтві вповні розглянуті у збірці наукових праць «Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта»[14]. Так в статті А. Беляєвої «Діалог художніх традицій в українському та німецькому декоративному мистецтві» [15] переконливо доведено безпосередній вплив німецьких майстрів на розповсюдження рослинних зображуваних мотивів на кераміці в різних регіонах України.

З іншого боку, Р. Захарчук-Чугай було висвітлено роль і місце української народної вишивки в культурі української діаспори в США[16]. Авторка показує, що українська вишивка в США – один із показових видів мистецтва, що здобув американське визнання і всіляко підтримується як вартісний внесок в американську культуру.

Проблеми діалогу культур між Заходом і Сходом було розглянуто протягом дискусій у рамках проекту Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом». Матеріали виступів учасників диспутів були опубліковані окремою збіркою[17]. Автори піднімають питання взаємин Заходу і Сходу в культурному діалозі, дають історичну ретроспекцію ідентифікаційним категоріям Сходу й Заходу, доказують націєтворче значення українського перекладу.

Показовим в сенсі розуміння діалогу культур України з іншими європейськими країнами не тільки українськими, але й зарубіжними істориками є факт проведення українсько-італійського симпозіуму «Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи» 13-16 вересня 1994 р. та матеріали, що були опубліковані по його завершенню[18]. Збірка матеріалів об’єднує як статті метрів української історії – Дмитра Наливайка, Ярослава Ісаєвича, Ярослава Дашкевича, Омельяна Пріцака, Володимира Крекотеня; так і італійських дослідників української культури – Санте Грачотті, Данфранко Джіраудо, Джанп’єро Беллінджері та інших.

У статті Д. Наливайка «Рецепція України в Італії середини XVII ст»[19] на конкретних прикладах доведено, що в XVII ст. в Італії існували визначені і конкретні уявлення про Україну та її становище (автор наголошує, що саме за доби Відродження в Італії за Україною закріпився етнонім «Русь», тоді як Росію називали «Московією», відповідно і український народ виступає під назвою «руського», до того ж поширюються такі терміни як «козаки», «козацький народ», «країна козаків»[20]), реальності її суспільно-політичної історії.

Д. Наливайко стверджує, що саме протягом XVII ст. в Італії проявляється найзначніший інтерес до України, породжених бурхливими процесами й подіями української історії. Зокрема, автор наголошує на тому, що особливо великий резонанс в Європі загалом і в Італії зокрема викликала визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького – в 1653 р. італійцем М. Бізаччіоні була написана книга «Історія громадянських війн останнього часу», присвячена подіям визвольної війни в Україні[21].

Щодо рецепції України в культурі тогочасної Італії, то Д. Наливайко визначає дві його форми:

  • перша пов’язана з торговельною і дипломатичною активністю італійських міст-республік (Венеції) на півдні Східної Європи і знаменується творами «Подорож до Тани» Д. Барбаро й «Подорож до Персії» А. Контаріні;
  • друга ж пов’язана з гуманістичним рухом та ренесансною культурою і є їхнім породженням –гуманісти звертались до античної ономастики, посилалась на античні джерела – що призводило до містифікації реальностей тогочасної України – так з’являються лекції Помпоніо Лето, де йдеться про його «скіфську подорож» 1479-1480 рр.[22]

У статті Я. Ісаєвича «Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи»[23] дається характеристика українській культурі як синкретичному явищу, де співіснували і взаємодіяли залишки середньовічної візантійсько-слов’янської спадщини й барокової освіченості, що призвело до появи елементів просвітництва в українській культурі. Я. Ісаєвич розглядає історію освітнього руху в Україні XVII ст. через призму навчальних закладів, що з’являлися в той час – Острозької академії, шкіл при Київському та Львівському братствах, Києво-Могилянської колегії.

Автор переконливо доводить, що латинська освіченість сприяла інтеграції української культури з культурою польських земель, підвищення загального культурного рівня створювало передумови для успішного змагання оновленої української культури за право на самостійний розвиток[24].

Як і більшість авторів, Я. Ісаєвич вважає козацьке повстання переломною подією не тільки в державотворчому, але і в культурному плані, оскільки патріотичне піднесення після перемог українських сил, участь у війні вихідців з різних земель сприяло культурній інтеграції різних регіонів[25].

Окрім того, автор відмічає, що поєднання традиційно українських і європейських культурних рис характерне не тільки для освіти, але й для української музики, архітектури, образотворчого мистецтва[26].

Стаття Я. Дашкевича «Україна – Іспанія – Португалія у XVII ст.: контактні зв’язки»[27] присвячена специфічному і до того не висвітленому в історіографії питанню взаємовідносин та культурних контактів України, Іспанії та Португалії.

Автор наводить розрізнені, проте надзвичайно цінні факти про торгівельні відносини між цими країнами (наприклад, до Португалії та Іспанії з України експортували віск, а з Португалії на українські терени доходив металевий посуд[28]), інформаційні контакти (так, до Португалії та Іспанії потрапляли атласи, в яких було детально зображено територію України, карти Боплана, з іншого боку, відомості про Іспанію та Португалію траплялися українською мовою[29]),  книжковий обмін, ітд. Я. Дашкевич навіть наводить приклади українських слів, що були запозичені з іспанської мови[30].

На увагу заслуговує також стаття В. Крекотеня «Світові сюжети в українській літературі XVII ст»[31], в якій автор пропонує конкретні приклади рецепції світових літературних сюжетів до української культури. Такими «джерелами» він називає Біблію, казки народів Середнього та Близького Сходу і стародавнього Середземномор’я, античні романи, епос європейського Середньовіччя та європейські новели й романи XV-XVII ст., житійна література, історичні епізоди – про Троянську війну та про Олександра Македонского, повість про Варлаама та Йоасафа та ін. співвідносячи їх з реальними прикладами в українській літературі, в яких вони мали рецепцію.

Найновішим здобутком української історіографії є праця Юліана Тамаша «Українська література між Сходом і Заходом»[32]. Ця книга специфічна тим, що її автор, будучи сербським науковцем, самовизначається як бачванський русин-українець[33], та являється закордонним членом Національної академії наук України. Наперед слід визначити, в чому автор вбачав різницю під поняттями «Схід» та «Захід» у літературі та культурі:

  • за способом мислення «Схід» живе за законом «думаю», а «Захід» - «відчуваю»[34];
  • якщо на Сході церква приділяє велику увагу народу, плекає ідеали духовного життя та його містицизму, то на Заході церква веде боротьбу за владу в суспільному житті і за свої впливові позиції. Крім того, західна церква прагне до підпорядкування релігійних питань світським справам[35].

Крім того, Ю. Тамаш розглядає філософські погляди своїх попередників на це питання та дає їм відповідну характеристику.

Ю. Тамаш послідовно вписує творчість знакових українських письменників в історію загальноєвропейської літератури, знаходячи спільні коефіцієнти в творчості українського літератора та його європейського сучасника. До прикладу, автор порівнює твори двох європейських гуманістів XVI ст. – Еразма Ротердамського (твір «Похвала Глупості») та Івана Вишенського («Послання єпископам») на основі їхньої спільної ідеї – за допомогою маски показати спільне та відмінне між Сходом та Заходом світі церковних сановників[36]. Ю. Тамаш відзначає, що талант обох авторів сформувався під впливом ідей Рабле; спільною була також мета цих творів – створити таку організацію релігійного виховання молоді, за якої б мала повагу до Божої величі, ітд.

Подібний підхід до історії української літератури є новаторським, оскільки розглядає українську культуру невіддільно від західноєвропейської. За Ю. Тамашем українські літератори були не лише послідовниками, наступниками ідей, що народилися в європейських наукових колах, але й іноді самі були предтечею певних ідей та явищ.

Підсумовуючи наш короткий огляд історіографії проблеми діалогу української та світової культур маємо відзначити різнобічність поглядів українських дослідників на дану проблему. Проводяться студії не тільки українськими, але й закордонними вченими, з використанням провідних методів дослідження, а також неактуалізованих джерел. В роботах з даної тематики розкривається не лише рецепція західноєвропейських ідей в українській культурі, але й навпаки. Загалом слід відмітити все зростаючу кількість публікацій з даної тематики, зацікавленість проблематикою молодих дослідників.


Розділ ІІ. Українська нація між Сходом та Заходом: до історіографії проблеми

 

Одним з провідних авторів в даній тематиці є д. і. н., проф. Л. Залізняк, в численних працях якого піднімаються питання походження українського народу, початки формування української нації та національної державності. Разом з тим, автор неодноразово звертається до проблеми взаємовідносин та культурних впливів західних та східних цивілізацій на українські землі.

Однією з ключових в даному питані була робота Л. Залізняка «Від склавинів до української нації», вперше видана в 1997 році[37] та перевидана у 2004 році[38].

У розділі «Україна між Європою та Азією» характеризується своєрідність геополітичної позиції України на карті Євразії – автор виокремлює три культурно-історичні провінції, що сформувалися під впливом трьох культурно-історичних центрів Євразії: Північно-Західну провінцію (під впливом Південної Балтії), Південно-Західну провінцію (під балканським впливом), і Південно-Східну провінцію (під впливом азійського світу скотарів-номадів).

Визначальним фактором етнокультурних процесів, які відбувалися на українських територіях автор вважає природно-географічні фактори, перш за все належність певних регіонів до певних природних зон та розміщення на географічній карті Євразії. Задля датування початків формування історико-культурних провінцій, Л. Залізняк послуговується даними археології.

Південно-Східну провінцію Залізняк означує як західну периферію євразійського світу степових номадів, сусідство з якими негативно вплинуло на «національні надбання невойовничих землеробів-українців»[39]. Подібний вплив Л. Залізняк порівнює з сучасними йому впливами Росії на Україну. Наводячи думки В. Ключевского, М. Покровського, Г. Федотова та навіть К. Маркса (посилання на К. Маркса збереглось і у виданні 2004 р.[40], автор асоціює Російську державу з деспотією східного типу, яка постала в умовах потужного впливу татаро-монгольської Золотої Орди.

Північно-Західна провінція, за Залізняком, підтримувала контакти з Центральною Європою, Балканами, Близьким Сходом, під впливом яких на Подніпров’ї постали найдавніші спільноти скотарів-індоєвропейців.

Особливу увагу Л. Залізняк приділяє аналізу прогресивних впливів греко-римської цивілізації на Південно-Західну історико-культурну провінцію. Автор наголошує, що саме завдяки цим впливам праукраїнці були включені в «європейський історичний процес»[41] та неодноразово підкреслює, що саме міграційні процеси з Північно-Західної України відіграли значну роль у формуванні української нації.

Іншою роботою Л. Залізняка, що заслуговує уваги в контексті історіографії формування української нації між Заходом та Сходом, є «Україна серед світових цивілізацій»[42], видана за сприяння та допомоги Координаційного комітету допомоги Україні в США. В цій праці досліджується походження українського народу,  місце і роль України серед світових цивілізацій на археологічних, етнографічних та історичних матеріалах. Оперуючи радянською та сучасною українською історіографією проблеми, автор декілька разів посилається на К. Маркса[43].

У даній праці Л. Залізняк доводить більш раннє утворення українського етносу порівняно з іншими східними слов’янами через безпосередній вплив прогресивної греко-римської цивілізації на українські землі (через Причорномор’я)[44].

Описуючи феномен козацтва, Л. Залізняк наголошує на тому, що воно не є специфічним феноменом XVI-XVIII ст., а було зумовлене своєрідною українською геополітичною ситуацією. Козацтво автор порівнює з європейським лицарством епохи середньовіччя, вбачаючи між ними певний генетичний зв'язок[45].

Що ж до відносин із Східною Руссю, то Л. Залізняк підкреслює, що саме культурні традиції Південної, Київської Русі стали важливою складовою підґрунтя білоруського а російського народів[46].

Останньою публікацією Л. Залізняка є збірка есе «Україна між Сходом і Заходом: про витоки і суть російсько-української війни 2014 р.»[47]. В своїх статтях автор рефлексує на тему української нації, її місця в світовій цивілізації. За допомогою історичних прикладів доводить негативний, пагубний вплив російської держави на українську культуру, самосвідомість. У цій книзі автор прагнув пояснити підґрунтя цивілізаційного конфлікту між Європою та Євразією на українських теренах. Загалом важко оцінювати цю нововидану працю Л. Залізняка, оскільки, з одного боку, вона написана не лише про події української історії, але й сучасності, яким ще зарано давати оцінки. З іншого боку, ця книга не пройшла перевірки часом, тож неможливо точно визначити, чи правильні ті тези, які автор сміливо виголошує, чи ні.

До питання формування української нації між Заходом та Сходом звертався у своїх студіях також Ярослав Грицак. Так, у його статті «Україна між Сходом і Заходом: стара історія на новий лад»[48] сформована теза про те, що українська національна ідентичність постала унаслідок конфронтації між католицькою і православною культурами, внаслідок якої православна культура, щоб бути конкурентоспроможною, «вестернізувалася»[49]. Під поняттям «вестернізація» Я. Грицак  розуміє прийняття і наслідування певних зразків польської культури, що мало релігійний вимір.

Головним фактором націоналізації українського козацтва автор вважає релігійний конфлікт між католиками і православними, що вибухнув у Речі Посполитій, який сформував образ козаків як захисників православ’я. Разом з тим, Я. Грицак визнає вирішальне значення козацтва для утвердження української ідентичності.

Хоча тематика розділу є популярною, особливо в умовах сучасної політичної ситуації в Україні, дослідники історії до неї звертаються не часто або ж не звертаються взагалі. Праці Л. Залізняка та Я. Грицака є щасливим виключенням з правил, що відкривають перед наступниками цілісну картину формування української нації між західною та східною цивілізаціями. 

 

 

Розділ ІІІ. Українські державні утворення між Сходом і Заходом: сучасна українська історіографія

 

В роботі О. Сухого «Галичина між Сходом і Заходом»[50] аналізуються центральні питання суспільно-політичного та національно-культурного життя українців Галичини від часу національного відродження у ХІХ ст. до утворення Західно-Української Народної Республіки.

Автор визначає унікальну роль Галичини в історії України. Так, багато вихідців саме з цих територій стали козацькими ватажками; разом з тим Галичина породила вчених-гуманістів, що продовжували свою діяльність вже в Києві. Значною, на думку автора, була роль і галицької митрополії, що стала каталізатором національно-релігійного життя Наддніпрянщини та сприяла формуванню київської духовної еліти.

Фактором, що визначив подальший розвиток Галичини, за О. Сухим, стало включення Галичини до Австро-Угорщини. Таким чином, населення цього краю увійшло до єдиного західно-європейського наукового простору, що не могло не вплинути на суспільний, економічний та культурний розвиток Галичини. Дослідник дає посилання на львівського історика першої половини ХХ ст. С. Томашівського, який стверджував, що з часу включення Галичини до імперії Габсбургів вона стала зв’язуючою ланкою між Західною та Східною Європою.

О. Сухий аналізує процеси, що відбуваються у політичних, наукових та культурних осередках українців Галичини. Зокрема, автор досліджує ідеї, пов’язані з усвідомленням галичанами особливого статусу Галичини в історії України.

Проаналізувавши процеси українського національного руху на цих землях, дослідник доходить висновку, що чим міцнішим ставав український національний дух в галицьких містах і селах, тим міцнішою ставала ідея об’єднання всього українського народу, що проживав у підросійській Україні та Україні австрійській навколо національних політичних структур в Галичині. Разом з тим, О. Сухий підкреслює, що разом з роздумами про створення власної держави українці Галичини почали говорити про різницю між галичанами та наддніпрянцями, підкреслюючи особливу, визначальну роль тих, що проживали в межах Австро-Угорщини. На думку автора, це пояснювалось «західністю»[51] Галичини в географічному плані, і в розумінні ширшого, ніж на інших українських територіях, сприйняття західного світу.

В 2001 році було проведено семінар в рамках традиційних семінарів, започаткованих в Україні Інститутом Кеннана (Kennan Institute) на тему «Сучасна політична ситуація в Україні: між Сходом і Заходом», матеріали якого вийшли друком у тому ж році[52]. Оскільки висловлені авторами тези стосуються сфери сучасної політики, ми не будемо давати їм жодних оцінок, а просто подамо декілька цитат головних учасників семінару, з яких буде яскраво видно їхні основні погляди.

Микола Горєлов, головний редактор журналу «Діалог. Історія, політика, економіка», канд. іст. наук: «Що ж стосується Росії, то її політика щодо України навпаки зміцнювалася від відверто проімперської за «раннього» Єльцина до цілком партнерської та зваженої за часи правління В. Путіна. Останні зустрічі на вищому рівні, прийняті на них рішення, призначення, нарешті, послом в Україні такої колоритної у світовій політиці фігури як В. Чорномирдін, свідчить, що і в Україні і в Росії зрозуміли: нікому в світі, крім один одного ми не потрібні»[53]. «Тому для України, на мій погляд, повинно бути місце там, де вона є, в Європі, в широкому розумінні Європи» «Якщо ми нічого не робитемемо, то нікуди не рушимо і нас будуть розглядати «між», а ми повинні зайняти своє чітке місце саме в Європі»[54]. Директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України акад. Ю. Пахомов: «Ясно, що відносини між Україною і США наповнені не позитивом, а лицемірством»[55]. Ярослав Пилинський, Директор Київського проекту Інституту Кеннана при Міжнародному центрі підтримки науковців ім. Вудро Вільсона, кандидат філолог. наук: «Політична еліта України так і не змогла зорієнтуватися, чи зробити довготривалий вибір між Сходом і Заходом, між інтеграцією до європейського співтовариства чи реінтеграцію з Росією та Білорусією … констатую повну відсутність політичної волі на якесь довготривале співробітництво»[56].

В книзі «Україна в процесах міжнародної інтеграції»[57] показане місце України в цивілізаційній структурі сучасного світу. Так, автори зазначають, що Україна не «транзитна» чи «межева», а «у своїй основі є органічною, західною частиною Східнослов’янсько-Православної цивілізації, з корекцією на те, що внаслідок відомих історичних обставин її західні області, що тривалий час входили до складу центральноєвропейських держав, є стиковою зоною Східослов’янсько-Православної та Західноєвропейсько-Північноатлантичної цивілізацій», «її західними областями проходить перехідна смуга між цими двома основними цивілізаційними компонентами Макрохристиянського світу»[58].

З огляду на історичні реалії, автори наголошують на тому, що західні області України тривалий час входили до складу центральноєвропейських держав (Австро-Угорщини, Поьщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії), а отже «причетність різних регіонів України до Західнохристиянсько-Новоєвропейської цивілізації далеко не однакова»[59]. Автори впевнені, що «якби Україна, або принаймі центр її історичної, економічної, політичної, культурної чи демографічної ваги знаходилися б на захід від р. Збруч, погляд на неї як на європейську в цивілізаційному відношенні державу був би значною мірою виправданим»[60]. Це пояснюється тим, що «історичні межі Європи як окремої цивілізації Захід визначав Польщею та Угорщиною. Відтак українські землі могли розглядатися як «європейські» лише в тому розумінні, що вони входили тією чи іншою мірою до складу цих держав, як потім і Австро-Угорщини»[61]. На основі цього автори показують, що Західний світ традиційно не вважає Україну за країну, яка мала б тотожну з ним цивілізаційну ідентичність.

Вплив геополітичного фактору на політичну історію України зачепив у своїй роботі «Козаки та яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр.» Т. Чухліб[62]. У своїй книзі він описує Україну як безпосереднього дієвого учасника війн між Сходом і Заходом, між Мусульманською та Християнською цивілізаціями. Автор відзначає суттєву роль шляхетської та козацької України у перемозі європейської коаліції держав над Османською імперією під Віднем у 1683 році. Саме з цією подією Т. Чухліб пов’язує політичне піднесення Московської держави, звільненої від постійної загрози з боку Османської імперії, що призвело, в свою чергу, до загарбання нею українських територій.

Врешті, автор відзначає як позитивні так і негативні наслідки війн між Західним та Східним світом, що призвели до ослаблення України та, врешті, до її неспроможності встояти між Османською, Австрійською та Російською імперіями у їхній боротьбі за право необмеженого панування в Європі.

В цьому короткому огляді історіографії українських державних утворень між Сходом і Заходом була здійснена спроба охопити всі етапи української історії. Можна визначити загальну тенденцію у висвітленні цього питання дослідниками – негативний фактор геополітичного становища України між Європою та Азією, що спричиняв ослаблення українських територій через постійні дипломатичні та збройні конфлікти між двома цивілізаціями.


Розділ IV. Українська Церква між Заходом та Сходом: проблеми сучасної української історіографії

 

Погляд зі сторони Греко-Католицької Церкви.

Найбільш ґрунтовним виданням з даної проблематики слід назвати працю Григора Лужницького «Українська церква між Сходом і Заходом»[63], що вперше побачила світ у Філадельфії в 1954 році і була перевидана в Україні в 2008 році. Хоча ця робота не входить до складу сучасної історіографії, ми все ж взяли на себе сміливість дати їй коротку характеристику, оскільки вона була перевидана широким тиражем у Львові (католицьке видавництво «Свічадо») і досі знаходиться в продажі, а отже її зміст має безпосередній вплив на розвиток сучасної української історіографії.

Ця праця була складена на основі матеріалів зібраних під час еміграції Г. Лужницького, і головною її ідеєю є теза про те, що Українська Церква ніколи не поривала з католицизмом і попри свою належність до православ’я, завжди протягом історії прагнула об’єднатися з Римом.

Автор характеризує Україну територією, де збігалися впливу Заходу та Сходу, Півдня та Півночі. Підсумовуючи рішення князя Володимира охрестити Русь за візантійським обрядом, Г. Лужницький зазначає наступне: «Українська Церква, яка по своїй духовності належала й належить до Заходу … мусила зводити бій з Візантійською Церквою … будучи … останньою Церквою в лавах Західної Церкви і першою в лавах Східної Церкви»[64]. Лужницький описує три невдалі спроби охрестити Україну за західним обрядом та стверджує, що навіть після хрещення Русі за візантійським обрядом, зв’язки кн. Володимира з Римом все укріплювалися[65].

Г. Лужницький подає цілісну картину історії Греко-Католицької Церкви на Україні в руслі думки про те, що український народ здавна прагнув саме до католицької віри. Автором було розглянуто питання історії Української Церкви за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Литовсько-руської доби, України в складі Речі Посполитої, та Гетьманщини.

Крім того було розглянуто розвиток Греко-Католицької Церкви на західноукраїнських землях в ХІХ – першій половині ХХ століття. Окремо автор приділив увагу переговорам Директорії Української Народної Республіки з Ватиканом в 1919 році та тій фінансовій та матеріальній підтримці, що надійшла з Риму до України в 1920 році[66].

Історії Української Греко-Католицької церкви присвячена робота І. Паславського «Між Сходом і Заходом»[67]. В цій праці автор розвиває ідею про історичне призначення України в справі відновлення єдності між Східною і Західною Церквами через геополітичне положення, що дозволяє Україні бути «мостом» між східною та західною цивілізаціями: «що стосується України, то специфічність її шляху до національної церкви зумовлюється перш за все її геополітичним положенням між Сходом і Заходом, і більш конкретно – між католицькою Польщею і православною Москвою»[68]. Берестейську унію І. Паславський трактує як унікальне явище в історії, що має бути предтечею подальшого єднання церков візантійського та римського обрядів.

Автор вводить у науковий обіг поняття греко-католицизму як явища іманентно властивого українському християнству на всіх етапах його історичного розвитку: «Греко-Католицька Церква – це якісно новий, вищий етап у розвитку української церкви, її найбільш логічна форма й найбільш довершена історична іпостась»[69]. Те, що греко-католицизм став сутнісним виявом українського християнства, є, на думку І. Паславського, втіленням великої провіденційної ідеї: Рим – теза, Константинополь – антитеза, а Київ – синтеза. Більше того, Паславський стверджує, що греко-католицизм є формою національно-релігійного самовизначення українського народу: «спільним загальноєвропейським моментом у цьому процесі було те, що, як і в Європі, так і в Україні того часу спостерігалася загальна тенденція до націоналізації церковного життя… до створення національної церкви»[70]. На доказ цього він наводить систему викладання в Києво-Могилянській академії, що не була уніатською за формою, а – греко-католицькою  за суттю.

В книзі також охоплені різні аспекти історії Української Церкви кінця XVI – першої половини XVII ст. Так, автор ставить цілий ряд проблем, зокрема про співвідношення Берестейської унії і Реформації, про Греко-Католицьку Церкву як національний етап в історії Української Церкви, про взаємозв’язок історичного призначення України в справі відновлення єдності Церкви з українською національною ідеєю, про центральну, на думку Паславського, проблему українського вибору – Схід чи Захід[71].

Духовному самовизначенню українців між спільнотами східно- та західнохристиянських традицій присвячено дослідження О. Недавньої «Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом»[72]. У цій праці авторка визначає греко-католицизм як витвір українського культурного простору, що постав на перехресті між християнськими Сходом та Заходом.

Погляд зі сторони Православної Церкви

Синтетичною працею, в якій висвітлюється як історія Греко-Католицької, так і Православної Церкви на Україні є «Українська церква між Сходом і Заходом»[73]. У книзі висвітлюються найважливіші періоди, явища і події з історії Православної Церкви в Україні, які характеризують її стан між Сходом і Заходом: початковий період Київського християнства, особливості церковних уній в Україні, суспільно-політичні та національно-культурні чинники, що визначають місце і роль українського християнства в історичному процесі.

Отже, як можна побачити з наведеного вище короткого опису української історіографії проблеми Української Церкви, до цієї проблеми звертаються переважно з погляду історії Греко-Католицької Церкви в Україні. Такі автори вважають Греко-Католицьку Церкву унікальним феноменом, а Берестейську унію – ключовою подією в ланці тривалих пошуків можливості об’єднання Православної та Католицької Церкви. Автори наголошують також на виключній місії України в цій справі. Що ж стосується висвітлення історії Православної Церкви між Заходом та Сходом, то нам вдалося знайти лише одну таку працю, в якій, втім, досить детально описані процеси інтеграції Православної Церкви в Україні до загальносвітового християнського простору.


Висновки

 

Внаслідок проведеної роботи ми дійшли до наступних висновків:

  1. Внаслідок здійсненого аналізу праць сучасних українських істориків, присвячених проблемі діалогу культур та українського євразійства, з’ясовано, що впродовж 1991-2014 рр. можна констатувати широкий спектр зацікавленості українських істориків проблеми геополітичного становища України та його наслідками для політичної та культурної історії України. Дослідження положень цих праць є актуальним і важливим для розуміння історичного розвитку України.
  2. Визначено, що в історичних дослідженнях обраного питання українськими авторами упродовж 1991-2014 рр. простежуються такі основні напрями: 1). проблема діалогу культур, а саме українська культура між Заходом та Сходом; 2). українська нація між Сходом та Заходом; 3). українські державні утворення між Сходом і Заходом; 4). Українська Церква між Заходом та Сходом. Згідно цих напрямів реферат був поділений на відповідні тематичні розділи.
  3. Досліджено, що протягом 1991-2014 рр. не тільки істориками, але й політологами, філософами та релігієзнавцями було підготовлено ряд досліджень, у яких віддзеркалені їхні думки стосовно місця України між Заходом та Сходом. В 2000-х рр. дослідження стають більш спеціалізованими, виконані на ґрунтовнішій джерельній базі, були важливим кроком уперед у вивчені геополітичного становища України.
  4. Встановлено, що упродовж 1991-2014 рр. українськими істориками було піднято чимало проблем діалогу української та світової культур. Маємо відзначити різнобічність поглядів українських дослідників на дану проблему. Проводяться студії не тільки українськими, але й закордонними вченими, з використанням провідних методів дослідження, а також неактуалізованих джерел. В роботах з даної тематики розкривається не лише рецепція західноєвропейських ідей в українській культурі, але й навпаки. Загалом слід відмітити все зростаючу кількість публікацій з даної тематики, зацікавленість проблематикою молодих дослідників.
  5. Визначено, що сучасні українські історики, окрім іншого, звертають увагу і на питання особливостей впливу Західної та Східної культурних моделей на формування української нації. Проаналізовано праці Л. Залізняка та Я. Грицака з цієї проблематики, що дало можливість констатувати те важливе значення, яке наділяли ці дослідники євразійському фактору в українській історії загалом та у формуванні української нації зокрема.
  6. Розкрито, що в сучасній українській історіографії є важливі дослідження з історії Української Церкви в сенсі її становища між Заходом та Сходом. В більшості, до цієї проблеми звертаються переважно з погляду історії Греко-Католицької Церкви в Україні. Такі автори вважають Греко-Католицьку Церкву унікальним феноменом, а Берестейську унію – ключовою подією в ланці тривалих пошуків можливості об’єднання Православної та Католицької Церкви. Автори наголошують також на виключній місії України в цій справі. Що ж стосується висвітлення історії Православної Церкви між Заходом та Сходом, то нам вдалося знайти лише одну таку працю, в якій, втім, досить детально описані процеси інтеграції Православної Церкви в Україні до загальносвітового християнського простору.
  7. Виявлено, що деякі сучасні українські історики звертаються також і до проблеми становища українських державних утворень між Заходом і Сходом в контексті написання загальної історії України. В даномуу контексті прослідковується загальна тенденція до висвітленні цього питання дослідниками – негативний фактор геополітичного становища України між Європою та Азією, що спричиняв ослаблення українських територій через постійні дипломатичні та збройні конфлікти між двома цивілізаціями.
  8. Підсумовано, що в сучасних умовах глобалізації, вивчення потенціалу України об’єктивно зміцнює роль нашої держави у процесах європейської інтеграції та на світовій арені. Вагоме значення тут матиме і вивчення уявлень інших народів про наше минуле, його значення в загальноєвропейському дискурсі. Розбудовуючи Україну, слід враховувати досягнення української культури, її вагомий внесок до світової культури.


Список використаної літератури

 

  1. Беляєва А. В. Діалог художніх традицій в українському та німецькому декоративному мистецтві (на прикладі кераміки) // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць / Ред. кол. І. А. Зязюн (голов. ред.) С. О. Черепанова (упоряд. і відп. ред.), Н. Г. Ничкало, О. П. Рудницький та ін. – Львів: Українські технології, 2001. – Вип. 6. – С. 111-118.
  2. Вервес Г. Д. Українці на рандеву з Європою / Г. Д. Вервес. – К.: Інститут історії України НАН України, 1996. – 120 с.
  3. Грицак Я. Й. Україна між Сходом і Заходом: стара історія на новий лад // Грицак Я. Й. Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад = Passions around nationalism: old history in a new manner: есеї / Я. Й. Грицак; [Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту; Ін-т Критики]. - К.: Критика, 2011. – С. 279-297.
  4. Дашкевич Я. Р. Україна – Іспанія – Португалія у XVII ст.: контактні зв’язки // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 154-170.
  5. Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації / Л. Л. Залізняк. – К.: ПБП «Фотовідеосервіс», 1997. – 256 с.
  6. Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації / Л. Л. Залізняк. – К.: «Бібліотека українця», 2004. – 255 с.
  7. Залізняк Л. Л. Україна між Сходом і Заходом. Про витоки і суть російсько-української війни 2014 р. / Л. Л. Залізняк – К.: Видавець Олег Філюк, 2014. – 168 с.
  8. Залізняк Л. Л. Україна серед світових цивілізацій. Бібліотека українознавця. 2-е видання / Л. Л. Залізняк. – К.: Товариство «Знання» України, 2000. – 72 с.
  9. Захарчук-Чугай А. М. Українська народна вишивка в США: культурологічний аспект // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць / Ред. кол. І. А. Зязюн (голов. ред.) С. О. Черепанова (упоряд. і відп. ред.), Н. Г. Ничкало, О. П. Рудницький та ін. – Львів: Українські технології, 2001. – Вип. 6. – С.125-134.
  10. Ісаєвич Я. Д. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. - Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 114-135.
  11. Крекотень В. І. Світові сюжети в українській літературі XVII ст. // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 389-402.
  12. Лисенко С. І. Діалог культур і проблема українського євразійства в сучасній українській історіографії // Сторінки історії: збірник наукових праць. – Вип. 35. – К.: НТУУ "КПІ", 2013. – С. 219-233.
  13. Лужницький Г. Л. Українська церква між Сходом і Заходом: Нарис історії Української Церкви / Г. Л. Лужницький. – Львів: Свічадо, 2008. – 640 с.
  14. Наливайко Д. С. Рецепція України в Італії середини XVII ст. // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 34-53.
  15. Недавня О. В. Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом / О. В. Недавня. – К.: Генеза, 2000. – 218 с.
  16. Паславський І. В. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії української церкви / І. В. Паславський. – Львів: Видавниче підприємство «Стрім», 1994. – 144 с.
  17. Сухий О. М. Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії ХІХ - початку ХХ ст. 2-е видання, доповнене / О. М. Сухий. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. – 226 с.
  18. Сучасна політична ситуація в Україні: між Сходом і Заходом / Збірник матеріалів семінару Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України та Київського проекту Інституту Кеннана, 5 липня 2001 р. – К.: Стилос, 2001. – 61 с.
  19. Тамаш Ю. С. Українська література між Сходом і Заходом / Переклад з сербської Наталії Шарко; передмова проф. Л. О. Белея. – Серія «Ucrainica: moderna». – Кн. І. – Ужгород: Ґражда, 2013. – 236 с.
  20. Україна в процесах міжнародної інтеграції / За ред. д-ра екон. наук В. Р. Сіденка. – Х.: Вид-во «Форт», 2003. – 280 с.
  21. Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом. Зб. статей / За заг. ред. проф. Семенюка Г. Ф. – К.: Агентство «Україна», 2011. – 131с.
  22. Українська церква між Сходом і Заходом / Під ред. А. Колодний, А. Глушак, В. Климов, П. Яроцький. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – 224 с.
  23. Чухліб Т. В. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр. / Т. В. Чухліб – К.: ВД "Києво-могилянська академія", 2010. – 446, [2] с.: іл.
  24. Яковенко Н. М. «Україна між Сходом і Заходом»: проекція однієї ідеї // Яковенко Н. М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. / Н. М. Яковенко – К.: Критика, 2002. – С. 333-365.

[1] Паславський І. В. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії української церкви / І. В. Паславський. – Львів: Видавниче підприємство «Стрім», 1994. – С. 7.

[2] Яковенко Н. М. «Україна між Сходом і Заходом»: проекція однієї ідеї // Яковенко Н. М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. / Н. М. Яковенко – К.: Критика, 2002. – С. 333-365.

[3] Лисенко С. І. Діалог культур і проблема українського євразійства в сучасній українській історіографії // Сторінки історії: збірник наукових праць. – Вип. 35. – К.: НТУУ "КПІ", 2013. – С. 219-233.

[4] Вервес Г. Д. Українці на рандеву з Європою / Г. Д. Вервес. – К.: Інститут історії України НАН України, 1996. – 120 с.

[5] Там само. – С. 18.

[6] Там само. – С. 19.

[7] Там само. – С. 20.

[8] Вервес Г. Д. Українці на рандеву з Європою / Г. Д. Вервес. – К.: Інститут історії України НАН України, 1996. – С. 21.

[9] Там само. – С. 23.

[10] Там само. – С. 36-38.

[11] Вервес Г. Д. Українці на рандеву з Європою / Г. Д. Вервес. – К.: Інститут історії України НАН України, 1996. – С. 45-50.

[12] Там само. – С. 58.

[13] Там само. – С. 91-101.

[14] Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць / Ред. кол. І. А. Зязюн (голов. ред.) С. О. Черепанова (упоряд. і відп. ред.), Н. Г. Ничкало, О. П. Рудницький та ін. – Львів: Українські технології, 2001. – Вип. 6. – 372 с.

[15] Беляєва А. В. Діалог художніх традицій в українському та німецькому декоративному мистецтві (на прикладі кераміки) // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць / Ред. кол. І. А. Зязюн (голов. ред.) С. О. Черепанова (упоряд. і відп. ред.), Н. Г. Ничкало, О. П. Рудницький та ін. – Львів: Українські технології, 2001. – Вип. 6. – С. 111-118.

[16] Захарчук-Чугай А. М. Українська народна вишивка в США: культурологічний аспект // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць / Ред. кол. І. А. Зязюн (голов. ред.) С. О. Черепанова (упоряд. і відп. ред.), Н. Г. Ничкало, О. П. Рудницький та ін. – Львів: Українські технології, 2001. – Вип. 6. – С.125-134.

[17] Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом. Зб. статей / За заг. ред. проф. Семенюка Г. Ф. – К.: Агентство «Україна», 2011. – 131с.

[18] Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – 600 с.

[19] Наливайко Д. С. Рецепція України в Італії середини XVII ст. // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 34-53.

[20] Там само. – С. 47.

[21] Там само. – С. 41.

[22] Наливайко Д. С. Рецепція України в Італії середини XVII ст. // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 36-37.

[23] Ісаєвич Я. Д. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 114-135.

[24] Ісаєвич Я. Д. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 117-125.

[25] Там само. – С. 126.

[26] Там само. – С. 128.

[27] Дашкевич Я. Р. Україна – Іспанія – Португалія у XVII ст.: контактні зв’язки // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 154-170.

[28] Там само. – С. 156.

[29] Дашкевич Я. Р. Україна – Іспанія – Португалія у XVII ст.: контактні зв’язки // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 159.

[30] Там само. – С. 167.

[31] Крекотень В. І. Світові сюжети в українській літературі XVII ст. // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи = L'Ucraina del XVII secolo tra occidente ed oriente d'Europa : матеріали 1-го українсько-італійського симпозіуму, 13-16 вересня 1994 р. / НАНУ; Фундація "Джорджо Чіні"; [редкол.: С, Грачотті, О. Пріцак, Д. Джіраудо та ін.; відп. ред. О. Мишаневич; передм. М. Железняка]. – Київ; Венеція : АртЕк, 1996. – С. 389-402.

[32] Тамаш Ю. С. Українська література між Сходом і Заходом / Переклад з сербської Наталії Шарко; передмова проф. Л. О. Белея. – Серія «Ucrainica: moderna». – Кн. І. – Ужгород: Ґражда, 2013. – 236 с.

[33] Тамаш Ю. С. Українська література між Сходом і Заходом / Переклад з сербської Наталії Шарко; передмова проф. Л. О. Белея. – Серія «Ucrainica: moderna». – Кн. І. – Ужгород: Ґражда, 2013. – С. 5.

[34] Там само. – С. 18.

[35] Там само. – С. 24.

[36] Там само. – С. 48-61.

[37] Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації / Л. Л. Залізняк. – К.: ПБП «Фотовідеосервіс», 1997. – 256 с.

[38] Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації / Л. Л. Залізняк. – К.: «Бібліотека українця», 2004. – 255 с.

[39] Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації. – К.: ПБП «Фотовідеосервіс», 1997. – С. 29.

[40] Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації. – К.: «Бібліотека українця», 2004. – С. 28.

[41] Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації. – К.: ПБП «Фотовідеосервіс», 1997. – С. 31.

[42] Залізняк Л. Л. Україна серед світових цивілізацій. Бібліотека українознавця. 2-е видання / Л. Л. Залізняк. – К.: Товариство «Знання» України, 2000. – 72 с.

[43] Залізняк Л. Л. Україна серед світових цивілізацій. Бібліотека українознавця. 2-е видання / Л. Л. Залізняк. – К.: Товариство «Знання» України, 2000. – С. 9, 10.

[44] Там само. – С. 28.

[45] Там само. – С. 53-56.

[46] Там само. – С. 60.

[47] Залізняк Л. Л. Україна між Сходом і Заходом. Про витоки і суть російсько-української війни 2014 р. / Л. Л. Залізняк – К.: Видавець Олег Філюк, 2014. – 168 с.

[48] Грицак Я. Й. Україна між Сходом і Заходом: стара історія на новий лад // Грицак Я. Й. Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад = Passions around nationalism: old history in a new manner: есеї / Я. Й. Грицак; [Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту; Ін-т Критики]. - К.: Критика, 2011. – С. 279-297.

[49] Там само. – С. 287.

[50] Сухий О. М. Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії ХІХ - початку ХХ ст. 2-е видання, доповнене / О. М. Сухий. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. – 226 с.

[51] Сухий О. М. Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії ХІХ - початку ХХ ст. 2-е видання, доповнене / О. М. Сухий. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. – С. 10.

[52] Сучасна політична ситуація в Україні: між Сходом і Заходом / Збірник матеріалів семінару Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України та Київського проекту Інституту Кеннана, 5 липня 2001 р. – К.: Стилос, 2001. – 61 с.

[53] Сучасна політична ситуація в Україні: між Сходом і Заходом / Збірник матеріалів семінару Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України та Київського проекту Інституту Кеннана, 5 липня 2001 р. – К.: Стилос, 2001. – С. 16.

[54] Там само. – С. 45.

[55] Там само. – С. 15.

[56] Там само. – С. 49.

[57] Україна в процесах міжнародної інтеграції / За ред. д-ра екон. наук В. Р. Сіденка. – Х.: Вид-во «Форт», 2003. – 280 с.

[58] Україна в процесах міжнародної інтеграції / За ред. д-ра екон. наук В. Р. Сіденка. – Х.: Вид-во «Форт», 2003. – С. 52.

[59] Там само. – С. 57.

[60] Там само. – С. 67.

[61] Там само. – С. 71.

[62] Чухліб Т. В. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр. / Т. В. Чухліб – К.: ВД "Києво-могилянська академія", 2010. – 446, [2] с.: іл.

[63] Лужницький Г. Л. Українська церква між Сходом і Заходом: Нарис історії Української Церкви / Г. Л. Лужницький. – Львів: Свічадо, 2008. – 640 с.

[64] Там само. – С. 52-53.

[65] Лужницький Г. Л. Українська церква між Сходом і Заходом: Нарис історії Української Церкви / Г. Л. Лужницький. – Львів: Свічадо, 2008. – С. 57-59.

[66] Там само. – С. 510-514.

[67] Паславський І. В. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії української церкви / І. В. Паславський. – Львів: Видавниче підприємство «Стрім», 1994. – 144 с.

[68] Там само. – С. 55.

[69] Паславський І. В. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії української церкви / І. В. Паславський. – Львів: Видавниче підприємство «Стрім», 1994. – С. 41.

[70] Там само. – С. 54.

[71] Там само. – С. 7.

[72] Недавня О. В. Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом / О. В. Недавня. – К.: Генеза, 2000. – 218 с.

[73] Українська церква між Сходом і Заходом / Під ред. А. Колодний, А. Глушак, В. Климов, П. Яроцький. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – 224 с.

Поділитись
6 431 views
КУПРІЄНКО - науково-публіцистичний блог: книги, статті, публікації. Україна. Київ. KUPRIENKO - Scientific blog: books, articles, publications.
Сайт розроблено, як науково-популярне онлайн видання. Напрями - Історія України, Історія цивілізацій Доколумбової Америки: документи, джерела, література, підручники, статті, малюнки, схеми, таблиці. Most texts not copyrighted in Ukraine. If you live elsewhere check the laws of your country before downloading.