Жовто-блакитний прапор, виготовлений з пір’я. Аякучо. Перу (800 р. н.е.)
Так, так, жовто-блакитний прапор 800-го року нашої ери в Південній Америці 🙂
🙂
Позначка: Peru
Жовто-блакитний прапор, виготовлений з пір’я. Аякучо. Перу (800 р. н.е.)
Жовто-блакитний прапор. Аякучо, Перу (800) 
Раймондо ди Сангро. Кипу инков
Раймондо ди Сангро. Кипу инков
Раймондо ди Сангро. Кипу инков by A.Skromnitsky
РАЙМОНДО ДИ САНГРО
КИПУ ИНКОВ
Под редакцией и в переводе С. А. Куприенко
© С. А. Купрієнко, редагування, переклад, оформлення, стаття, 2015
© Kuprienko.info, 2015
КИЇВ
KUPRIENKO.INFO
2015
УДК 930+94(399.7)(093)
ББК Т3(7)213
ГРНТИ 03.09.25
Самостійне детерміноване мережне електронне
Наукове видання
Редактор
канд. іст. наук С. А. Купрієнко
Переклад з іспанської мови
С. А. Купрієнко
Переклад з італійської мови
С. А. Купрієнко
Раймондо ді Сангро. Кіпу інків / ред. і пер. С. А. Купрієнко. — Київ : Kuprienko.info, 2015. — 13 с. : іл. — (Південна Америка. Джерела. Історія. Людина).
ISBN
Книга містить російський переклад уривку з книги «Lettera Apologetica», яку Раймондо ді Сангро видав у 1751 році. У наведеному тексті викладено оригінальні уявлення народів Перу, творців доколумбової цивілізації Центральних Анд, про використання легендарної мотузково-вузликової «писемності» інків.
Книга розрахована на студентів, аспірантів і викладачів історичних факультетів, а також всіх тих , хто цікавиться доколумбовими цивілізаціями.
УДК 930+94(399.7)(093)
ББК Т3(7)213
Копіювання, розповсюдження та продаж даної книги або її частин без офіційного письмового дозволу авторів твору, авторів перекладу та видавництва заборонені.
ISBN © С. А. Купрієнко, редагування, переклад, оформлення, стаття, 2015
© Kuprienko.info, 2015
Раймондо де Сангро
Раймондо де Сангро, седьмой князь Сан-Северо (итал. Raimondo di Sangro (o de Sangro), VII principe di Sansevero; 30 января 1710, Торремаджоре – 22 марта 1771, Неаполь) — неаполитанский вельможа, интеллектуал-энциклопедист, строитель капеллы Сан-Северо. Изобрел цветное книгопечатание и ряд других новшеств.
Биография
Раймондо де Сангро родился в Торремаджоре (провинция Фоджа), сын Антонио (1685–1757), герцога Торремаджоре, и Чечилии Гаэтани дель Аквила д’Арагона (1690-1710). Мать Раймондо умерла в родах, отец в течение нескольких лет вёл разгульную жизнь. Юного Раймондо воспитывал дед Паоло де Сангро, шестой князь Сан-Северо. Затем Раймондо воспитывался в Клементинской коллегии иезуитов в Риме, где изучал литературу, философию, юриспруденцию, пиротехнику, гидротехнику и химию.
После смерти деда Раймондо стал седьмым князем Сан-Северо и главой одной из влиятельнейших семей Неаполитанского королевства. В 1734 году, сразу после воцарения Карла Бурбонского, князь Раймондо стал одним из его ближайших советников. В 1744 году Раймондо командовал полком в битве при Веллетри, победа в которой позволила Карлу окончательно закрепится в Неаполе.
Самым важным творением князя Раймондо де Сангро стала перестроенная им семейная капелла Сан-Северо. Князь лично руководил строительством, приглашал художников и скульпторов, выбирал темы для художественных произведений. В капелле можно найти многочисленные признаки масонских убеждений князя.
Научные изобретения
Но подлинные интересы князя Раймондо лежали в научной сфере. Среди его изобретений:- ружьё, работавшее как на порохе, так и на сжатом воздухе,
- лёгкая пушка, по дальности выстрела превосходившая существовавшие артиллерийские орудия,
- гидравлический насос, позволявший накачивать воду на любую требуемую высоту,
- тонкая водонепроницаемая ткань,
- экипаж-амфибия, перемещавшийся по суше и воде,
- «вечный свет» (предположительно на основе фосфоресценции),
- метод цветной печати.
Книга по военному искусству, написанная князем, снискала одобрение Фридриха II Прусского.
Масонство
Помимо современных языков князь Раймондо знал санскрит, иврит и древнегреческий. Климент XII по просьбе князя официально позволил ему читать запрещённые книги. Увлечение последними привело Раймондо в ряды масонов, где он достиг степени Великого магистра.
Книга «La Lettera Apologetica»
Раймондо де Сангро, купив 25 октября 1745 года у отца Ильянеса, приехавшего из Чили, рукопись Historia et rudimenta linguae piruanorum (1600–1638), написанную (на основе тетради Бласа Валера «Exsul Immeritus Blas Valera Populo Suo») иезуитскими миссионерами в Перу Джованни Антонио Кумисом и Джованни Анелло Оливой[1], включил в свою книгу La Lettera Apologetica (1750) многие знаки токапу из капак-кипу, правда переделав их и придав им закругленные, а не квадратные формы[2].
В 1747 году мадам де Графиньи издала свои «Письма перуанки», в которых знатная перуанка Силия (Zilia) использовала кипу для записей и переводила сразу на французский. В Письме XVI мадам де Графиньи приводит описание кипу как письменности[3]. Переиздана книга была в 1749 году. Издатель сборника «Coleccion de documentos literarios del Peru» (1874) Мануэль де Одриосола предположил, что эти письма послужили «одному итальянцу из Академии де ла Круска и одной графине, той же национальности, написать толстый том „в одну четверть“ озаглавленный „Apologea de los quipos“. Использовав Гарсиласо[4], автор столь уверенно использует грамматику, словарь из кипу, представляющие собой кипуграфию, позаимствованную от некого Кипу-Камайока из инков, но как бы они не ошибались в своих предположениях»[5]. Как видно, именно мадам де Графиньи (графиня S***) и Раймондо де Сангро (являлся академиком де ла Круска) имел в виду Одриосола. Полное название книги «La Lettera Apologetica» было Lettera Apologetica dell’Esercitato accademico della Crusca contenente la difesa del libro intitolato Lettere di una Peruana per rispetto alla supposizione de’ Quipu scritta dalla Duchessa di S*** e dalla medesima fatta pubblicare — в книге использовано 40 «ключевых слов» якобы древней системы записи инков. Ключевые слова в кипу были раскрашены разными цветами и имели форму круга. В свою очередь метод цветной печати был неизвестен на то время и был изобретён самим Раймондо как раз для издания этой книги[6].
Отлучение от церкви
Публикация книги La Lettera Apologetica, содержавшей якобы опасные еретические мысли, привела к отлучению Раймондо де Сангро от Церкви папой Бенедиктом XIV в 1752 году.
Раймондо ди Сангро о кипу инков
Отрывок из книги «Lettera Apologetica dell’Esercitato Accademico della Crusca contenente la Difesa del libro intitolato Lettere d’una Peruana per rispetto alla supposizione de’ Quipu scritta alla Duchessa di S**** e dalla medesima fatta pubblicare» (1751)[7]
В первую очередь, из-за многих главных знаков, или лучше Главных Слов, которые были у Аравеков[8], будет неплохо их все перечислить:- PACHACAMAC. Бог-Творец всего мира. Он мог обозначаться кругом желтого цвета, поделенный внутри на четыре равные части, которые окрашены вот по какой причине: т.е. одна – красного цвета, другая – голубого цвета, еще одна – цвета земли, а последняя – зеленовато-морского.
Желтым кругом обозначена его блаженная и сияющая вечность; четыре части – четыре Элемента, составляющие Вселенную; т.е. красным – Огонь, голубым – Воздух, земляным цветом – Земля, и зеленовато-морским – Вода.
- VIRACOCHA. Тот же самый Бог в человеческом облике. Такой же знак, как вышеназваный Пачакамак, только с добавлением одного простого узла, следующего за небольшим промежутком от другого подобного францисканскому [узлу] с тремя оборотами и со свисающей бахромой; все это – цвета плоти [мяса], и сверху или в верхней части круга.
Групка цвета плоти составлена из двух узлов – простых и франсисканского, и из бахромы, что, естественно, должно быть похожим на туловище человека, обозначая облик человека, каковой вышеназванный Бог получил, когда явился молодому Инке, сыну Йаварвакака, Седьмого Правителя Перу; из-за чего в дальнейшем также вышеназванный молодой Принц назван Виракочей.
- YNTI[9]. Солнце. Желтый круг с многочисленными лучами того же цвета внутри – от центра к окружности.
Кругом обозначали фигуру названного Солнца; а лучами и желтым цветом – его свет.
- QUILLA. Луна. Круг, полностью похожий на ранее названый, разве что несколько меньший и белого цвета, обозначая серебристый свет, который испускает Луна.
Отмечу, что если бы мне пришлось обозначать Луну, то была бы нужна только половина круга, так как это кажется более натуральным, а не полным кругом; и я бы не полагался на перуанскую манеру думать, а скорее бы на ту, что у турков, которые ее так изображают; потому что перуанцы во все то время, когда Луна не полная, но уменьшается от своей полноты, думали, что она в таком случае заболевала и была при смерти; поэтому поврежденная вещьбыла для обозначения фигурой порицаемой, которая должна скорее напоминать им о ее недуге, из-за чего они испытывали большую печаль и сильный ужас.
- CHASCA. Планета Венера. Круг, похожий на предыдущий, и разве что немного меньше, также белого цвета, и с многочисленными обрывками белых нитей, которые с него свисали, почти как шевелюра, от окружности наружу.
Множеством свисающих ниточек обозначалось длинноволосая красота названой планеты, как думали перуанцы, потому что словом Часка они называли Венеру, а само значение слова было Волосы.
- COYLLUR. Звезда. Звездочка белого цвета.
- HIPUR. Комета. Звезда белого цвета, из каждого луча которой выходит бахрома серого цвета.
Присоединение вышеназванных пучков бахромы обозначало нерегулярность появления Комет; а их серый цвет – траур, который им предвещал, имея ввиду, перуанский способ мышления. Они думали, что Кометы только и появлялись для того, чтобы известить им или о смерти их Инки, или о разрушении какой-либо их провинции. И будем надеяться, что не из-за нас перуанцам выпало это!
- CUYCHU. Радуга. Дуга из трех цветов: красного, голубого и зеленого.
- YLLAPA. Молния. Один простой узел с двумя красными пучками бахромы по бокам, чтобы обозначить воспламенение.
Замечу, что как названая Молния, так и Радуга, и все названые Звезды были в великом Храме Солнца[10], каждый со своим собственным помещением, где, будучи или нарисованы, или изваяны в золоте или серебре, они служили предметом поклонения. Солнце поэтому был не единственным видимым божеством, которому они приносили жертвы; потому что Пачакамаку, являвшемуся невидимым богом, оказывали только внутреннее поклонение сердцем.
- PINUNSUN. Равноденствие. Квадрат, наполовину черный, наполовину желтый, дабы объяснить равные части дня и ночи.
Равноденствия точно наблюдались и торжественно отмечались перуанцами.
- MAYTIÑU. Солнечное затмение. Тот же знак, что и под номером 3, разве что приличная часть этого одета в черный цвет.
- YANRIÑUY. Лунное затмение. Тот же знак, что и под номером 4, разве что большая часть покрыта черным цветом.
- YNCA. Король. Один простой узел, идущий за небольшим пространством от другого наподобие францисканского с тремя оборотами со свисающей бахромой (что всегда было знаком для обозначения человеческой фигуры), все это желтого цвета, чтобы обозначить верховное положение Инки; ибо считали они, будто бы их род происходил от Солнца; из-за чего даже называли себя сыновьями Солнца.
- COYA. Королева. То же, что и предыдущий знак, но весь белого цвета, чтобы обозначить связь, которую по мнению перуанцев она имела с Луной; потому что они считали Луну сестрой и одновременно женой Солнца; поэтому их королева должна быть сестрой и женой Инки.
- AUQUI. Королевский принц. То же, что и предыдущий человеческий знак, но весь желтый, и разве что со свисающей бахромой белого цвета.
Преобладающим желтым цветом обозначалось королевское достоинство, а белым – законнорождённые дети Инки и Койи.
- ÑUSTA. Королевская принцесса. То же самое, разве что противоположных цветов; т.е. все белого цвета, а бахрома – желтая.
Белым обозначали королевский женский род, а желтым – законнорожденный плод Инки и Койи.
- MANCO CAPAC. Первый из Инков в хронологическом порядке, т.е. тот, кто был первым, учредившим названное достоинство среди перуанцев. Сам знак составлен именно из числа 13 с добавлением еще одного простого узла над названым знаком и с внешней стороны нити, чтобы обозначить не только верховное достоинство Инки, но и также и то, что он первый среди других Инков.
Замечу, что вышеназванный простой узел, добавленный к настоящему знаку служил для обозначения Первого Инки, поскольку добавление двух применялось для обозначения Второго, три – для обозначения Третьего, и подобное добавление других простых узлов могло бы достигать аж до демонстрации Двенадцатого и последнего Инки; потому что их было не больше, когда прибыли испанцы.
- OELLO[11]. Первая Койа в хронологическом порядке. То же самое, что и предыдущий знак, но весь белого цвета.
- SINCHI ROCA. Второй Инка в хронологическом порядке. Согласно правилу, установленному в примечании к номеру 17.
- MAMA CORA. Вторая Койа в хронологическом порядке. Тот же знак, что под номером 14, но с добавлением двух простых узлов сверху, согласно вышеназванному примечанию.
- CURACA. Феодальный аристократ. Тот же человеческий знак, но с простым верхним узлом черного цвета, а остальное – цвета плоти [мяса].
Вышеназванным верхним черным узлом обозначалось грациозное преимущественное право, дарованное Инкой Манко Капаком вышеназванным Куракам, чтобы они могли носить вокруг головы черную шерстяную повязку, изготовлявшуюся подобно той, что у Инки; потому что они также носили на голове венец из шерстяной повязки; но он был не черного цвета, а различных цветов.
- Человек. Тот же знак человека, но весь цвета плоти [мяса].
- HANAN PACHA. Небо. Небольшая дуга полностью голубого цвета.
Нельзя было бы лучше выразить ожидаемую мысль, что у перуанцев она была. Они верили в большой свод над Землей, который представляли ровным и не сферическим.
- VEU PACHA[12]. Преисподняя. Маленькая дужка земляного цвета с углублением вверху, и с выпуклостью внизу, вышеназванное углубление заполнено черным цветом.
Дужкой земляного цвета обозначалось лоно Земли, в котором, как верили перуанцы, была Преисподняя, так как само вышеназванное слово означает только подземный Мир; а черным – ужасающую темноту, в которой он пребывал, в чем состояла главное наказание названного места, так как оно скрыто от лучей солнца.
- TUTA. Ночь. Полностью черная дужка для обозначения темноты Неба.
- PUMA. Лев. Две дужки, с выпуклостями в противоположные стороны, но смыкающимися, а через них проходит шнурок с одним узлом на одном конце, а на другом – пустой, и все это темно-оранжевого [рыжего] цвета.
Замечу, что с помощью этого знака могли обозначать всех четвероногих, передавая различными цветами особенность вида.
- VEUMARI[13]. Медведь. То же самое, что и предыдущий, но черного цвета.
- UTUTUNCU[14]. Тигр. То же самое, но раскрашенный смесью белого и черного цвета.
- SURI. Страус. Такой же знак, что обозначает человеческую фигуру, но с большим расстоянием между верхним простым узлом и другим францисканским, и с дужкой, имеющей углубление вверху, и зазубренный в виде пилы, полностью пепельного цвета.
Замечу, что этим знаком могли обозначать всех птиц, за исключением чрезмерного расстояния между вышеназванным верхним простым узлом и францисканским, который участвует, как различитель у этой птицы, в соответствии с необычной длиной ее шеи; и ограничивается также цветом, чтобы лучше соответствовать их различным видам.
- CUNTUR. Хищная птица, которая водится в Перу. То же самое, что и предыдущий, но раскрашенный смесью белого и черного.
- URITU. Попугай. Такой же, как и предыдущий знак, но раскрашен смесью зеленого, красного и желтого.
- UNUY. Вода. Несколько шнурков, вставленных поперек, зеленовато-морского цвета.
- LLAUTU. Повязка различных цветов, которую Инки носили на голове в виде венца. Много сплетенных вместе шнурков различного цвета, проткнутые поперек.
- AMARU. Змея, которая водится в Перу, примечательная тем, что ее почитают жители провинции Антис. Один черный шнур и вставленный поперек зеленый, с одним узлом на одном его конце, а на другом – пустой.
- CITU[15]. Четвертый торжественный праздник, во время которого совершали жертвоприношение Солнцу. Полностью черный знак четвероногих, но с одной бахромой в верхней части, и с другой – внизу, обе красного цвета, и с четырьмя простыми узлами сверху.
Черным знаком четвероногих обозначали черных ягнят, которых по тому случаю приносили в жертву; двумя красными пучками бахромы – Огонь священного обряда; а четырьмя узлами – четвертую ступень, которую этот праздник занимал в порядке торжественных праздников.
Замечу, что так как вышеназванными четырьмя узлами обозначался данный Четвертый Праздник, поэтому одним только [узлом] обозначали Первый, называемый Райми, двумя – Второй, а тремя – Третий.- MUNCAYNIM. Музыкальный инструмент из пяти маленьких флейт, из которых одна была меньше другой, как то в обычае у перуанцев. Пять шнурков ступенчатой длины, один прилегает к другому от верха до низу, тростникового цвета.
- CATOLLAY. Траур. Знак, обозначающий человека, как под номером 22, но только с верхним простым узлом цвета плоти, а все остальное – серое мышиного цвета; потому что этот цвет перуанцы использовали для траура.
- QUINQUIR[16]. Одеяние ничтожное и скверное, которое получали юные Инки во время, когда проверяли их, чтобы вручить им их рыцарские одеяния. Знак, обозначающий Авки, представленный под номером 15, разве что с добавлением одного шнурка земляного цвета, свисающего с правой стороны, а с левой стороны – францисканский узел.
- CANTUT. Очень красивый и отличительный цветок в Перу, использовавшийся для украшения головы юношей Инков в торжественный день возведения их в рыцарский орден. Три пучка бахромы, связанные вместе: один – желтый, другой – красный, а еще один – черный, с зеленым шнурком, свисающим из них.
Тремя вышеназванными цветами обозначали три различные краски, которыми обычно были представлены те цветы, встречающиеся и желтые, и красные, и черные; а зеленым шнурком обозначали стебель.
- TACVEHIRAC. Праща. Как бы маленькая праща, [была] различных цветов; в виду того, что из шнуров обычно их и делали, перуанцы использовали их на войне, в использовании которой они были знатоками.
[из этих ключевых слов была составлена песня Сумак Ньюста, текст которой был размещен в книге Инки Гарсиласо де ла Веги «Королевские комментарии»]
[увеличенные рисунки кипу этой песни]
Литература- ¿Sublevando el Virreinato?: Jesuitas italianos en el Virreinato del Perú del Siglo XVII. Gerónimo Pallas (S.I.), Documentos contestatarios a la historiografía tradicional del Perú colonial. Laura Laurencich Minelli y Paulina Numhauser (eds.). — Quito: Ediciones Abya-Yala, 2007. – 467 p. y 1 CD Rom. – ISBN 978-9978-22-706-0.
- Coleccion de documentos literarios del Peru. Tomo sexto. – Lima: Imprenta del estado, 1874. – 552 p.
- Exsul immeritus blas valera populo suo e historia et rudimenta linguae piruanorum. Indios, gesuiti e spagnoli in due documenti segreti sul Perù del XVII secolo. A cura di L. Laurencich Minelli. – Bologna: CLUEB, 2007. – 590 p. – ISBN 978-88-491-2518-4.
- [Françoise de Graffigny]. Oeuvres complètes de Mme. de Grafigny. – Paris: Chez Briand, 1821. – 480 p.
- Libros antiguos y raros del Príncipe de Sansevero // El blog de los libros antiguos. – 18 de mayo de 2007. – Режим доступа: http://libroantiguomania.blogspot.co.uk/2007/05/libros-antiguos-y-raros-del-prncipe-de.html – Название с экрана.
- [Sansevero, Raimondo di Sangro]. Lettera Apologetica dell’Esercitato Accademico della Crusca contenente la Difesa del libro intitolato Lettere d’una Peruana per rispetto alla supposizione de’ Quipu scritta alla Duchessa di S**** e dalla medesima fatta pubblicare. – Napoli: [s.n.], 1750. – 344 p.
- Инка Гарсиласо де Ла Вега. История государства инков. — Л., 1974.
- Куприенко С. А. Источники XVI–XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / под ред. С. А. Куприенко. — Киев : Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3.
[1] Exsul immeritus blas valera populo suo e historia et rudimenta linguae piruanorum. – P. 515-516.
[2] ¿Sublevando el Virreinato? – P. 245.
[3] Oeuvres complètes de Mme. de Grafigny. – P. 19, 20, 22, 40, 41, 84, 85.
[4] Имеется в виду Инка Гарсиласо де ла Вега.
[5] Coleccion de documentos literarios del Peru. Tomo sexto. – P. 389, Nota 1.
[6] Libros antiguos y raros del Príncipe de Sansevero // El blog de los libros antiguos. – 18 de mayo de 2007. – Режим доступа: http://libroantiguomania.blogspot.co.uk/2007/05/libros-antiguos-y-raros-del-prncipe-de.html – Название с экрана.
[7] В оригинале книги указан 1750 год издания, хотя фактически книга была опубликована в феврале 1751 года.
[8] Поэты у инков.
[9] В своей книге Раймондо ди Сангро говорит о том, что звук Y у перуанцев отличался от I тем, что имел большую длительность звучания.
[10] Храм Куриканча в г. Куско.
[11] Должно быть OCLLO.
[12] Должно быть UCU PACHA.
[13] Должно быть UCUMARI.
[14] Должно быть UTURUNCU.
[15] Вот, что об этом празднике пишет Хуан Поло де Ондегардо: «Десятый месяц называется Койа райми [Coya raymi], когда сжигалась другая сотня покрытых шерстью белых баранов. В этом месяце (соответствующему Сентябрю) устраивался праздник, называемый Ситуа [Citua], следующим образом: все собирались прежде чем появлялась в первый день луна, и, глядя на неё, они громко кричали, держа в руках факелы, говоря: «прочь отсюда зло», ударяя ими друг о друга. Эти называются Панконкос [Panconcos]. И сделав это, совершалось всеобщее омовение в ручьях и источниках, каждый в своей секе [ceque], или собственности |?|, и пили непрерывно четыре дня. В этом месяце мамаконы [mamaconas] Солнца доставали огромное количество сдобы, приготовленной с кровью особых жертв; и каждому чужеземцу давали один кусок, а также они отправляли |сдобу| чужим вакам всего Королевства, и различным Куракам [Curacas] в знак союза и верности солнцу и Инге. Омовения и возлияния, и кое-что оставшееся от этого праздника, под названием Ситуа, всё ещё сохраняется в некоторых местах с несколько отличающимися церемониями, и |при соблюдении| большой тайны». В то же время Кристобаль де Молина писал: «Месяц Август назывался Койа-райми; и в нём они отмечали Ситуа. Для того, чтобы совершить ритуалы этого празднества, они выносили статуи ихних вак со всех мест земли, от Кито до Чили, и ставили их в домах, имевшихся в Куско, с целью, о каковой мы сейчас поведаем. Причиной того, что праздник, называвшийся Ситуа, отмечался в этом месяце, было то, что начинались дожди, и с первыми дождями обычно наступала пора многочисленных заболеваний. Они молили Создателя, чтобы, на протяжении года, он соизволил защитить их от болезни, как в Куско, так и по всей земле, завоёванной Инками. В день конъюнкции луны, в полдень Инка со всеми главами его Совета, и другими главными управителями, находившимися в Куско, шел к Куриканча [Ccuricancha], являющейся домом и храмом Солнца, где они все вместе условливались, каким образом отметить праздник; для одного года они добавляли, для другого убавляли количество церемоний, согласно обстоятельствам… Когда они распределили отары, овец забивалось в превеликом множестве, чтобы съесть их в тот день. Потом в большом количестве приносилась чича на площадь, из хранилищ, где она хранилась. Она была сделана из варёного белого маиса, в долине Куско. Отары, использованные на этом празднестве, были собственностью Создателя, Солнца и Грома, с их участков, разделенных по всем провинциям Перу. Закончив с яствами и веселием, они исполняли свои таки, и выпивали подобно тому, как делали то в предыдущий день. Сиё продолжалось четыре дня. Первый день назывался Ситуа, и это было тогда, когда они ели санку, называвшуюся йавар-санку. Второй день был посвящен Творцу, Солнцу и Грому, когда они совершали жертвоприношения, и жрец возносил |молитвы| в честь Инки. Четвёртый день был |посвящен| Луне и Земле, когда приносились обычные жертвы и возносились |обычные| молитвы. На следующий день люди всех народностей, подчинённые Инками, приходили со своими ваками и в роскошнейших одеяниях, для каждого края особые, чтобы они могли удовлетворить».
[16] В тексте ошибочно указан под номером 28.
Купрієнко С. А. Зброя інків
Купрієнко С. А. Зброя інків
Дане дослідження з області військової історії інків обумовлене тим, що і досі не існує впорядкованого бачення про те, якою зброєю користувались індіанці за часів імперії інків Тавантінсуйу (XV–XVI ст.). Обмаль і монографій з цього приводу. Єдина, яка стосується військової історії Перу, є лише книга Едмундо Гільєна та Віктор Лопеса (1980). Усю подібну інформацію ми можемо черпати лише зі статей на археологічну тематику.
Тож метою нашого дослідження є аналіз видів і типів зброї інків, з чого були вони вироблені, з’ясування характеру та способу їх використання, і в чому полягала суттєва різниця між індіанською зброєю та європейською.
Для пошуку назв зброї інків нами були використані словники індіанських мов, зокрема кечуа-іспанські Домінго де Санто Томаса (1560) та Дієго Гонсалеса Ольгіна (1608) [1; 2].
Перш за все відзначимо, що індіанські воїни носили просту зброю всіх видів, спеціалізація з озброєння здійснювалася згідно приналежності до тієї чи іншої етнічної групи, наприклад, солдати народу Чанка були фахівцями з використання дерев’яних молотів або маку, тоді як солдати регіону Антісуйу (високогірної сельви) частіше використовували лук і стріли. Також спеціалізація в носінні зброї була за тим, до якого рангу належав воїн.
Більшість видів зброї, знайденої в Центральних Андах, насправді, не виконували роль зброї, а були статусними предметами [3, p. 323].
Тим не менш варто визначити такі види зброї за способом використання: захисні обладунки, наступальна зброя, захисні споруди і фортифікації, штурмові та допоміжні засоби.
Серед захисних споруд, штурмових та допоміжних засобів були наступні: військові укріплення або огорожі; лігва, лежбища, схованки; траншеї; частоколи або огорожі з дерева; фортеці або форти; колективні щити величезного розміру для захисту сотні осіб, що використовувались для штурму фортець; драбини для штурму фортець; носилки для воєначальників або гамаки; намети або великі шатро; пастки, западні [1; 2].
Захисні обладунки. Виготовлялися захисні види зброї з металу, дерева, бавовни, шерсті та пір’я [3, p. 326]: щити прямокутні [3, p. 327; 4, p. 134–135]; щити особисті круглі або овальні; щити колективні круглі або овальні [5, p. 74]; павези — довгі щити, що прикривали все тіло воїна; шоломи [3, p. 327; 4, p. 134]; нагрудники; бавовняні плащі; бойові куртки та короткі захисні спідниці [3, p. 327].
Наступальна зброя. Інки використовували наступальну зброю з каменю, кістки, дерева, золота, срібла, бронзи та міді. Та хоча інкам було відомим залізо, вони його не використовували, зважаючи на складнощі при його виплавці та обробці. Зазвичай, вироби зі зброї мали примітивний вигляд [6, p. 29]. Невідомо чому, але конкістадор Алонсо Енрікес де Гусман, що допомагав Ернандо Пісарро при битві під Куско проти індіанців Манко Капака, писав, що індіанці «не мали захисної зброї, але у них було багато атакуючої» [7, p. 133].
Серед наступальної зброї були такі види: списокидалки; дротики; пращі [7, p. 120]; болеадорас — рід ласо з каміннями або кулями [7, p. 133]; кам’яні ядра — круглі снаряди великого розміру, що використовувались при захисті фортець; кидальні каміні — мотузка, що на одному з кінців має камінь; кам’яні глиби — великого розміру, що відколювали від вершини гори, аби зупинити прохід противника в ущелині, на горській дорозі тощо; списи — улюблена зброя солдатів, які належали до етнічної групи інків околиць міста Куско [3, p. 337; 4, p. 138–139; 8, p. 124; 9, p. 215; 10, p. 322; 11, p. 283]; саска чукі — різновид списа та булави [9, p. 216]; вікапи, сакмана, чампі або «макани» — булави, палиці, важкі бруси з шипами; алебарди; сокири [3, p. 326–338; 7, p. 120]; луки і стріли [12, p. 1956]; дерев’яні молоти; латні рукавиці або кастети масивної форми; крюки — особлива зброя, що мала крюки, прив’язані до мотузки, і яка використовувалась для того, щоб залазити на стіни фортець; тумі (та інші ножі) — металеві ножі специфічної форми [3, p. 326].
На відміну від толедських мечів іспанських конкістадорів, палиці та булави інків були не такими смертельними для супротивника, якщо ними не били по головах, тож у двобіях з іспанцями інки програвали, це було наслідком довжини ручної зброї — меч встигав нанести удар раніше, ніж палиця могла піднятися. До того ж, на іспанцях в середньому було 4 кг сталі (меч, шолом, обладунки, кинджал тощо), а у індіанців з металу було лише 0,5 кг бронзи наконечників на булавах, тобто різниця у 8 разів. Та якщо врахувати обладунки іспанського лицаря та іспанських коней, то різниця кілограмів суттєво збільшиться — до 18 кг, або в 36 разів. Це була відчутна противага військових технологій Старого і Нового Світу [3, p. 338; 9, p. 215–220].
Психологічна звукова зброя — металеві бубни з бубонцями, барабани, горни, маленькі флейти з пронизливим, тонким звуком тощо [3, p. 337].
Аналіз видів і типів зброї інків дозволяє зробити висновок про те, що індіанці намагалися не вести кривавих убивчих наступальних війн з тотальним знищенням противника, і, на відміну від європейських війн, вдавалися частіше до ритуальних війн з мінімальними фізичними втратами воюючих сторін, зважаючи на характер самої зброї, а також більше уваги приділяли захисній зброї і обладункам.
Література
- Domingo de Santo Tomás. Lexicon o Vocabulario de la lengua general del Peru [Електронний ресурс] / Domingo de Santo Tomás. — Valladolid : Fra[n]cisco Ferna[n]dez de Cordoua, 1560. — 179 folios. — Режим доступу : http://bloknot.info/files/Textos/Peru/76401380-TomasLexicon-o-Vocabulario-de-la-lengua-general-del-Peru-Domingo-de-Santo-Tomas-1499-1570-lexiconovocabula00domi.pdf. — Назва з екрану.
- Diego González Holguín.Vocabulario de la lengua general de todo el Perú llamada lengua Qquichua, o del Inca…. corregido y renovado conforme a la propiedad cortesana del Cuzco (1608) // Bloknot.info. — Режим доступу : http://bloknot.info/files/Textos/IberoAmerica/Vocabvlario-Quechua-Holguin.pdf. — Назва з екрану.
- Carmen Pérez Maestro. Armas de metal en el Perú prehispánico // Espacio, tiempo y forma. Serie I, Prehistoria y arqueología. — № 12. — 1999. — P. 319–346. — ISSN 1131–7698.
- Peralta Barnuevo, Pedro de. Jubileos de Lima y fiestas reales. — Lima, : En la Imprenta de la Calle de Palacio. Por Ignacio de Luna y Bohorques, 1723. — 172 p.
- Molina, Cristóbal de: (el Almagrista). Relación de muchas cosas acaescidas en el Perú, atribuidas a… el Almagrista // Biblioteca de Autores Espanoles. Tomo 209. Crónicas peruanas de interés indígenas. — Madrid: Ediciones Atlas, 1968. — P. 57–96.
- Kléver Antonio Bravo, Edison Macías Núñez, Marisol Aguilar Echeverría. Breve historia del ejército ecuatoriano: de Quipaipán a Tiwintza. — Quito: Ejército Ecuatoriano, Dirección de Educación, Centro de Estudios Históricos, 2005. — 185 p.
- Jesús Vega Hernández. Hondas y boleadoras en la América hispana // Anales del Museo de América. — № 10. — 2002. — P. 113–136. — ISSN 1133–8741, ISSN–e 2340–5724.
- Salomon, Frank. Native Lords of Quito in the Age of the Incas. — New York: Cambridge University Press, 1986. — 274 p.
- Ernesto Ponce L. Mazas prehispánicas de metal: sur de Perú y extremo norte de Chile // Chungara Revista de Antropología Chilena. — vol. 34. — № 2 (julio-diciembre). — 2002. — P. 215–223.
- Estete, Miguel de. Noticia del Peru // Boletin de la Sociedad Ecuatoriana de Estudios Historicos Americanos. — Tomo 1. — №3. — 1918. — P. 312–335.
- Crespo Toral, Hernán. Desde la penumbra: un retrato del exilio o la presencia de los cañaris en el Cusco // Revista española de antropología americana. — Vol. extraordinario. — Madrid. — Ed. Univ. Compl. — 2003. — Режим доступу : http://www.ifeanet.org/biblioteca/fiche.php?codigo=REV00065693 — Заголовок з екрану.
- Antonio de la Calancha. Corónica moralizada del orden de San Augustín en el Perú, con sucesos egenplares en esta monarquia. — Tomo 4. — Lima: Ignacio Prado Pastor, 1974–1981.

Купрієнко С. А. Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні полководці
Купрієнко С. А. Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні полководці
Військо імперії інків Тавантінсуйу:структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні по… by A.Skromnitsky
В історіографії добре представлено вивчення політичної та соціальної історії імперії інків Тавантінсуйу, однак повністю відсутні монографії з питань дослідження військової справи інків. Є окремі статті з питань окремих видів зброї: пращі та списокидалки (Хесус Вега Ернандес, 2002), булави та палиці (Л. Ернесто Понсе, 2002), металева зброя (Кармен Перес Маестро, 1999). Також є узагальнюючі праці про військову справу країн, території яких входили раніше до складу імперії інків – про військову історію Перу (Едмундо Гільєн та Віктор Лопес, 1980) та Еквадору (2005), де побіжно згадуються доколумбові часи. В праці Едмундо Гільєна та Віктора Лопеса (1980) окремим додатком наведено перелік основних інкських полководців та визначних битв, щоправда, він далеко неповний та не прив’язаний до джерельної бази.
З метою з’ясувати, як невеликий етнос інків (бл. 40 тис. осіб) зміг завоювати панівне становище на заході Південної Америки та розширити кордони імперії на 5000 км всього лише за 100 років, виявилося необхідним дослідити на основі широкого кола писемних джерел військову справу інків, її особливості, структуру, склад, чисельність, стратегію і тактику, визначити основних полководців та військові кампанії, а також на базі археологічних досліджень встановити типи та види зброї, якою користувалися інки, способи її виготовлення і застосування. Враховуючи соціальну структуру, досліджено військові привілеї, статус воїнів та полководців.
Військо інків вважалося найсильнішим на американському континенті і мало десятки та сотні тисяч воїнів, найдосконалішу на той момент зброю і використовувало чудову тактику ведення бою в різних географічних та кліматичних умовах. Інки не звикли оборонятися: вся історія Тавантінсуйу являє собою серію військових походів, спрямованих на розширення володінь і придбання нових багатств. Саме тому мистецтво атаки і облоги, зброя наступу і відповідні тактичні прийоми розвивалися в цьому напрямі.
В основному, війни не доходили до повного винищення противника, бо метою було завоювати, встановити панівне становище та інтегрувати захопленні поселення. Інки намагалися взяти в осаду противника, відрізати їм постачання та воду, спокійно спостерігаючи за тим, як вони будуть здаватися, що рано чи пізно наступало. В разі перемоги інки намагалися не завдавати шкоди переможеним, оскільки вони були їх новими підданими. Можливо, саме тому палиці та булави були обмежені у розмірах і радіусах дії. Навпаки, європейські війни XVI ст. були всеохоплюючими з повним винищенням супротивника.
Незважаючи на те, що археологічних розкопах та в музейних колекціях можна знайти чимало предметів військового призначення індіанців Центральних Анд, це ще не означає, що ми, європейці правильно розуміємо, якою була війна між індіанцями. Насправді, слід розрізняти так звані «ритуальні війни» та «священні війни».
Підсумовуючи, можна сказати, що досвід інків у військовій справі має привернути увагу дослідників військової історії, оскільки досягнення інків у веденні війни та боїв були більш гуманними, ніж європейські війни. А досягнення інків у питаннях організації війська, його мобілізації становлять неабияке надбання для військової справи.
Література:- Куприенко С.А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / Под ред. С.А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3.
- Пачакути Йамки Салькамайва, Куприенко С.А. Доклад о древностях этого королевства Перу / пер. С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 151 с. — ISBN 978-617-7085-09-5.
- Талах В.Н., Куприенко С.А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 370 с. — ISBN 978-617-7085-00-2.

Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : 07.00.02. / Купрієнко Сергій Анатолійович ; КНУ імені Тараса Шевченка ; наук. кер. Рубель В. А. — Київ : [б. в.], 2013. — 250 с.
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація by A.Skromnitsky
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 — всесвітня історія. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. — Київ, 2013.
У дисертаційній роботі досліджено суспільно-господарський устрій держави інків імперського періоду. Встановлено причини та передумови, що призвели до швидкої експансії інків в XV–XVI ст., а саме, інтенсивний розвиток землеробства в долині Куско та висока густота населення в ній. В результаті означеної експансії приблизно за сто років інкам вдалося утворити найбільшу за розмірами державу Доколумбової Америки.
З’ясовано, що задля підкріплення обґрунтувань своїх завоювань інки на чолі з правителем Пачакутіком Інкою Юпанкі вдалися до реформ у сфері культу та храмового господарства, і вивели на авансцену синкретичного верховного бога Віракочу, а так звані «храми Сонця» поєднували у собі культи численних богів різних народів, кланів і общин. В той же час здійснювались реформи календаря, мов, землеволодінь і землекористування, суспільного і територіального устрою, системи сховищ, комор і складів, поштарської служби, торгівлі і товарного обігу, виробництва, в тому числі перехід до великого мануфактурного (ткацькі, ювелірні, зброярські майстерні тощо). Важливим інструментом у поступовому «одержавленні» господарства зіграли переселенці-мітмаки і слуги йана та акльа. Застосування інками ефективної системи організації праці дозволило їм контролювати всі наявні людські трудові ресурси, вести їх статистично-демографічний облік та використовувати задля виконання численних виробничих завдань державного значення (будівництва, ремонту, прокладання шляхів, гірничої справи, транспортування тощо), результати яких неабияк вражали європейців.
Загалом, запропоновано розглядати суспільство інків як традиційне ієрархічне, диференційоване, багатоетнічне, колективізоване на базі общин, що завдяки своїм здобуткам у багатофункціональному господарстві з великим ступенем розподілу праці та за допомогою поступового і динамічного переходу до командно-адміністративного управління та швидких завоювань перейшло до етапу створення єдиної «андської цивілізації» у межах імперського типу державності.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 — всемирная история. — Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко Министерства образования и науки Украины. — Киев, 2013.
В диссертационной работе исследован социально-экономический строй государства инков имперского периода. Установлены причины и предпосылки, которые привели к быстрой экспансии инков в XV–XVI вв., а именно, интенсивное развитие земледелия в долине Куско и высокая густота населения в ней. В результате упомянутой экспансии примерно за сто лет инкам удалось образовать самое большое по размерам государство Доколумбовой Америки.
Выяснено, что ради обоснования своих завоеваний инки во главе с правителем Пачакутиком Инкой Юпанки прибегли к реформам в сфере культа и храмового хозяйства. «Первая реформа культа» была проведена Пачакутеком около 1438 г. и состояла в объединении храмовых хозяйств, упорядочении церемоний и ритуалов и была вызвана как значительными завоеваниями Пачакутика Инки Юпанки после войны с чанками и узурпацией власти поддержавшими его кланами Ананкуско, так и необходимостью укрепления своего господствующего положения. «Вторая реформа Пачакутика» была осуществлена между 1465–1466 гг. и 1470–1471 гг. после успешного завоевания региона Кольа (прародины этнических инков) и устранения главного конкурента — правителя Чучи Капака. Целью реформы было обоснование возвеличивания бога Виракочи, бога-творца, который «правил миром и отдавал приказы Солнцу», и тем самым закрепление власти правящей инкской группировки Ананкуско, во главе которой и стоял Пачакутек, а после него — его сын Тупак Инка Юпанки. Последний за время своего правления (ок. 1471–1493) в несколько раз увеличил территорию империи и одновременно, продолжая дело отца, активно создавал на завоеванных территориях, наряду с государственными и личными императорскими, унифицированные, могущественные храмовые хозяйства.
В то же время осуществлялись реформы календаря, языков, землевладений и землепользования, общественного и территориального устройства, системы хранилищ, амбаров и складов, почтовой службы, торговли и товарного обращения, производства, в том числе переход к большому мануфактурному (ткацкие, ювелирные, оружейные мастерские и т.п.). Имперская политика инков в целом сводилась к расширению влияния государства в общественной и хозяйственной жизни. Общественный строй империи инков базировался на старых андских образцах институтов родового строя, когда административная и судебная власть объединялись в руках патриархального правителя, что в свою очередь позволяло клану инков руководить государством через разветвленный бюрократический аппарат. Характерной особенностью общественных отношений в Тавантинсуйу было то, что после завоеваний инки узурпировали судебную власть правителей провинций и передали ее вместе с некоторыми административными и военными функциями своим наместникам. Поэтому власть инкских правителей, органически связанная с клановым устройством столичного города Куско, находилась в определенном противостоянии с властью провинциальной элиты, что во многом расшатывало устои империи. Само же общество состояло из таких главных элементов как имперская верхушка, местная элита, община, каждый их которых в свою очередь был также дифференцированным. В самом низу общественной иерархии находилась община, имевшая целостную дуальную внутреннюю структуру, трехуровневую внешнюю архитектуру власти, четырехчленное территориально-пространственное деление и входившая в состав общин высшего порядка согласно пятеричной и десятичной систем, что и обусловливало ее универсальный многоуровневый характер. Важным инструментом в постепенном «огосударствлении» хозяйства сыграли переселенцы-митмаки и слуги йана и акльа. Применение инками эффективной системы организации труда позволило им контролировать все имеющиеся человеческие трудовые ресурсы, вести их статистически-демографический учет и использовать для выполнения многочисленных задач государственного значения (строительства, ремонта, прокладывания дорог, добычи металлов, транспортировки и т.п.), результаты которых поражали воображение европейцев.
В целом, предложено рассматривать общество инков как традиционное иерархическое, дифференцированное, полиэтническое, коллективизированное на базе общин, которое, благодаря своим достижениям в многофункциональном хозяйстве с большой степенью разделения труда и с помощью постепенного и динамического перехода к командно-административному управлению и быстрым завоеваниям, перешло к этапу создания единой «андской цивилизации» в пределах имперского типа государственности.
Thesis for the degree of candidate of science (history), specialty 07.00.02 — World History. — Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. — Kyiv, 2013.
In the thesis on the basis of a complex of sources and historical scientific works the social and economic system of the Inca state of the imperial period is investigated. The reasons and preconditions which led to fast inca expansion in XV-XVI centuries, namely, intensive development of the agriculture in a valley of Cuzco and high density of the population in it, are established. Approximately for hundred years it had been possible to form the biggest pre-Colombian state in the sizes.
It is found out that for the sake of reinforcement of substantiations of the gains the incas led by governor Pachakutiq Inca Yupanqui resorted to reforms in sphere of a cult and a temple economy, and have deduced on a proscenium of syncretic Supreme god Wiracocha, and so-called «Sun temples» united in cults of numerous gods of different people, clans and communities. At the same time reforms of a calendar, languages, landed properties and land tenure, the public and territorial administration, system of storehouses, barns and warehouses, post service, trade and the commodity reference, manufacture, including transition to big manufactory (weaving, jewelry, weapon workshops, etc.) were carried out. Immigrants-mitmaq and servants yana and aclla played an important role in gradual transformation of an economy into state one. Application by incas of effective system of the organization of work allowed them to supervise all available human manpower, to conduct statistically their demographic account and to use for the sake of numerous problems of the state value (for building, repair, making of roads, extraction of metals, transportation, etc.) which results amazed imagination of Europeans.
As a whole, it is offered to consider a society of the incas as traditional hierarchical, differentiated, polyethnic, collectivized on the basis of communities which passed to a stage of creation of a form of «Andean civilization» within imperial type of statehood due to the achievements in a multipurpose economy with the big degree of division of labour, and by means of gradual and dynamic transition to its command-administration managerial control also in order to fasten gains.
Keywords: Доколумбова Америка, імперія інків, інки, командно-адміністративне управління, Перу, суспільно-господарський устрій, центральні Анди, Доколумбова Америка, империя инков, инки, командно-административное управление, Перу, социально-экономический строй, центральные Анды, pre-Columbian America, the Inca Empire, Inca, administrative command system, Peru, social and economic system, the central Andes
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертаціяКуприенко С. А., Талах В. Н. Кипу из Чупачу: организация работ податного населения империи инков
Куприенко С. А., Талах В. Н. Кипу из Чупачу: организация работ податного населения империи инков / С. А. Куприенко, В. Н. Талах // Этнографическое обозрение. — 2014. — № 1. — С. 163-172. — ISSN 869-5415.
Статья посвящена анализу трудовых повинностей и организации труда в экономике инков, а также их взаимосвязи с социальной структурой империи, на основе данных кипу из Чупачу. Прослежена связь доходной части “финансов” империи с календарной системой инков и численностью населения, и проанализированы принципы государственной фискальной политики.
Ключевые слова: империя инков, календарь, кипу, организация труда, население, Перу, подать
Drawing on the Chupachu khipu data, the authors examine labor obligations and labor organization in Inca’s economy, and discuss their relationship to the social structure of the Inca empire. They trace the link between the fi nancial profi ts of the empire and the calendar system of the Inca, as well as the population dynamics; and they further analyze the principles of the state fi scal policy.
Keywords: Inca empire, khipu, Chupachu, calendar, organization of labor, population, Peru, taxation
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : автореферат дисертації
КупрієнкоС. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : автореферат дисертації
Куприенко С. А. Социально-экономический строй империи инков Тавантинсуйу : автореферат диссертации.
Kupriienko S. A. The social and economic system of the Inca Empire Tawantinsuyu : author’s abstract of dissertation.

Куприенко С. А., Ракуц Н. В. Система государственного накопления и распределения продукции в империи инков
Куприенко С. А., Ракуц Н. В.Система государственного накопления и распределения продукции в империи инков// Ойкумена. Регионоведческие исследования. – 2013. – №2. – С. 87-94. – ISSN 1998-6785.
УДК 94(399.7)+338.2+351
С.А. Куприенко (Киев), Н.В. Ракуц (Москва).
Система государственного накопления и распределения продукции в империи инков.В статье исследовано происхождение, развитие, структура и функционирование как единого целого одной из составных частей экономики государства инков – системы государственного накопления и распределения продукции, в которую входили постоялые дворы, склады, амбары и хранилища, а также её тесная взаимосвязь с социальной и административной политикой империи. Проанализированы этноисторические источники и применены лингвистические методы относительно языков кечуа и аймара. Выделены вопросы, нуждающиеся в дальнейших исследованиях.
Ключевые слова : Анды, Перу, инки, тампу, корпаваси, постоялый двор, колька, пирва, хранилище, амбар, мита, айлью, община, командно-административное управление
Kuprienko S.А., Rakuts N.V.
The state system of accumulation and distribution of products in the Inka Empire.
Abstract. In this article are investigated the origin, development and functioning of the system of inns, warehouses and storehouses, and also its close interrelation with a social and administrative policy of the Inka empire. Etnohistorical sources are analysed and linguistic methods are applied in relation to the languages of quechua and aymara. Questions which need subsequent researches are mentioned.Key words : Andes, Peru, inkas, tampu, korpawasi, kolka, pirwa, warehouse, storehouse, mita, ayllu, community, administrative command system
[gview file=”http://kuprienko.info/wp-content/sale/free/Ojkumena-2013-2-p87-94.pdf” profile=”2″ save=”0″]
Талах В.Н., Куприенко С. А. Календарь доколумбовых индейцев Анд по сведениям Фернандо де Монтесиноса и Бласа Валеры




