Демещук А. В. Спільне і відмінне в історичній долі країн Азії в першій половині ХХ ст.
історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка
Рубрика: історія Азії 20 ст.
Спільне і відмінне в історичній долі країн Азії в першій половині ХХ ст.
Вступ
Західна та Східна цивілізації протягом усієї історії людства постійно стикались одна з одною: чи то в контексті збройного протистояння, чи то в контексті мирної співпраці. До кінця 17 ст. країни Східної цивілізації випереджали країни Заходу у своєму рівні розвитку, причини чого лежали ще в Середньовіччі. Але у 18 ст., завдяки значним соціально-економічним, політичним та науково-технічним зрушенням, котрі відбулись у Європі, Західна цивілізація рішуче випереджає Східну. Європейські держави у 18-19 ст. ставлять майже всі країни Азії у колоніальне або напівколоніальне становище. Де-факто, незалежними лишаються лиш Японія, Персія, Сіам та Неджд.
Але 20 ст. внесло суттєві корективи у історичну долю країн Азії. А вже на сьогоднішній день існує можливість того, що дуже скоро Азія знову почне випередить Європу за рівнем цивілізаційного розвитку. Звичайно ж, ці, явні тепер, тенденції були обумовлені подіями бурхливого 20 ст. Відповідно, наше завдання і полягає в тому, щоб стисло розглянути особливості історичного поступу у різних країн Азійського континенту саме в період 20 ст.,а точніше – його першої половини.
Спільне і відмінне
Почнемо зі спільних рис.
По-перше, практично у всіх народів Азії у 20 ст. відбувається бурхливий підйом національно-визвольного руху, що був пов’язаний із формуванням національної свідомості цих народів на рубежі 19-20 ст. (велика заслуга в цьому відносно молодої національної інтелігенції). Логічним наслідком цього процесу стало те, що практично всі країни Азійського континенту впродовж 20 ст. звільняють як від прямого європейського владарювання так і від напівколоніального становища. Але до Другої світової більшість азійських країн була ще несамостійною (окрім Туреччини, Ірану, Японії, Китаю).[1]
По-друге, модернізаційні реформи, що орієнтувались на західноєвропейський зразок. Ця модернізація так чи інакше зачепила життя усіх народів Азії. На сер. 20 ст. справжніхтрадиційнихсуспільств у чистому вигляді на теренах Азії майже не існувало. Повсюду постає сучасна інфраструктура. Хоча у побуті широких мас сільського насленення у різних східних країнах навіть нині є ще багато архаїчного. Важлива складова модернізації – ріст грамотності та поширення освіти серед населення.[2]
По-третє, поступове звільнення азійських країн від економічного панування європейських країн та поява власної буржуазії, банків та промисловості. Європейські концесії націоналізуються урядами молодих держав, місцеві багатії вкладають гроші у розбудову місцевої промисловості та інфраструктури.
По-четверте, урбанізаційні процеси та значні зміни у соціальній структурі. За першу пол. 20 ст. практично у кожній країні Азії соціальна структура більше чи менше змінилась, копіюючи по суті європейський зразок (селянство-робітники-інтелігенція-чиновники-військові-буржуазія-аристократія). В цьому плані особливо різко змінилась соціальна картина в містах, населення яких невпинно зростало.
По-п’яте, демографічний ріст. В той час як Європа з середині 20 ст. починає «старіти», а народжуваність там падати, у країнах Азії населення невпинно продовжує рости, не зважаючи на війни та стихійні лиха.
Відмінне в історичній долі країн Азії 20 ст.
По-перше, різні шляхи здобуття державного суверенітету. Одні країни (Індія, арабські країни Близького Сходу) отримали повний суверенітет з доброї волі метрополії, інші – в ході визвольної війни чи революції (В’єтнам, Туреччина). А-от наприклад Китай, взагалі остаточно перестав бути напівколонією та визначився зі своїм устроєм у 1949 р. після майже тридцятирічної громадянської війни.[3]
По-друге, різна глибина та характер модернізації. Такі держави як Туреччина та Іран (Персія) у 20 ст. – чудові зразки модернізації «зверху», коли реформи на західний лад проводились цілеспрямовано владою (Мустафою Кемалем та Реза-шахом Пехлеві, відповідно).[4] А, скажімо, в Індії булла інша ситуація – там модернізація проводилась цілком з волі британців, котрі здійнювали її на свій розсуд, менш за все рахуючись із потребами місцевого населення, котре продовжувало житии дуже відстало.
По-третє, різний рівень політичної ваги на міжнародній арені. Наприклад, порівняймо Японську імперію, повноправного союзника Третього Рейху та Італії під час Другої світової війни, й Ірак чи Іран, що були не суб’єктами, а, скоріше, об’єктами міжнародних відносин.
По-четверте, різна роль релігії у суспільно-політичному житті. Зокрема, у Туреччні лаїцизм (відділення релігії від держави та світських характер влади) став частиною офіційної політики кемалізму ще у 1920-і рр. А ось у ісламських арабських державах, Афганістані, Ірані, Індії та Пакистані релігійні питання є й досі дуже важливими, поєднуючись із питаннями національної самоідентифікації. У Японії та Китаї релігія завжди була синкретичною і викинувала певну стабілізуючу роль у суспільстві.
По-п’яте, абсолютно різні темпи розвитку (економічного, соціального, політичного, культурного). Якщо Туреччина, Іран чи Японія на сер. 20 ст. були вже дуже схожими на країни Заходу, то в арабських землях населення жило ще дуже архаїчно.
По-шосте, різна зовнішньополітична орієнтація. Ця проблема особливо загострилась уже в другій пол. 20 ст., в період «Холодної війни». Але і до того часу у країн Азії не було якоїсь спільної орієнтації, що є цілком логічно, виходячи із географічного обширу та етнічної розміїтості Азії. Якщо під час Другої світової Японія була одним із членів «Осі», а перси й араби дуже симпатизували Гітлеру, то китайці й індуси мусили битись протии японців.
Висновки
Таким чином, ми бачимо, що, незважаючи на ряд спільних східних цивілізаційні особливості країн Азії, у першій пол. 20 ст. вони прямували різними шляхами розвитку, котрі ще більше розійшлись в другій половині століття, і на сьогодні ми не маємо якогось монолітного образу «Орієнту».
Література:
- Головченко В. І., Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки: Колоніальний Схід (кінець XIX — друга третина XX ст.): Навч. посіб. — Київ: Либідь, 2010. — 520 с.
- История Востока : в 6 т. / Т. 5: Восток в новейшее время : 1914-1945 гг. / отв. ред. Р.Г. Ланда. — 2006. — 717 с
- http://en.wikipedia.org/wiki/History_of_Asia
Анатолій Демещук (с)