Демещук А. В. Міста Болохівської землі

Демещук Анатолій Вікторович,

історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка

Рубрика: Давня історія України

“Міста Болохівської землі”

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………….2

Розділ 1. Болоховська земля за літописними джерелами……………………….7

Розділ 2. Міста Болоховської землі за археологічними джерелами……………..15

Висновки………………………………………………………………………….18

Список використаних джерел та літератури..……………………………………………20

1. Вступ

Питання про літописну Болоховську землю є одним із найзагадковіших та найцікавіших у давній історії Русі-України. Справді, воно до кінця так і не розв”язане. Навіть місце локалізації та цієї землі та етнічна приналежність її мешканців нині ще викликають дискусії між спеціалістами із українського Середньовіччя. Також болоховці, як і бродники з чорними клобуками часто фігурують у дискусіях про походження козацтва як можливий його історичний попередник. А для самого автора тема козацтва як така є особливо цікавою, зокрема питання походження козаків (як дніпровських, так і донських та інших).Тому особисто для автора реферату болоховці становить неабиякий інтерес. І ми спробуємо розглянути в загальних рисах Болоховське питання. І зокрема – міста Болоховської землі, їх характер та історію.

Для цього ми використаємо класичну літературу з історії давньоруських міст (М. Тихоміров, Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр), де загадкові болоховські городища та князі зачіпаються дуже побіжно, 3 Том “Археології УРСР”, ряд невеликих статей, котрі стосуються теми роботи та розвідку відомого історика М. Дашкевича (“Ещё разыскания о Болохове и болоховцах”, К. Университетские Известия, №1, 1899 г.) де йде мова власне про болоховців. Література з даного питання, як ми бачимо є досить обмеженою, і, як уже зазначено вище було, сама історії болоховців є досить туманною, слабо відображеною в джерелах й малодослідженою. Тому дане дослідження аж ніяк не претендує на вичерпність та наукову новизну. Це скоріше спроба автора самостійно за допомогою вищевказаної тематичної літератури, археологічних даних та інформації Галицько-Волинського літопису зробити висновки міста болоховців.
Хронологічні межі дослідження: 12-13 ст.

Географічні межі дослідження: літописна Болоховська земля (півнчіний захід Вінниччини, північний схід Хмельниччини, південь Житомирщини, південний схід Рівненщини).
Об”єкт: Болоховська земля як регіон Руси-України.

Предмет: населення, характер та особливості історичного розвитку міст даного регіону.
Отож, мета реферату: охарактеризувати міста Болоховської землі та їх населення за наявними літописними згадками та археологічними джерелами, а також за допомогою наявної літератури.
Дана мета включає такі завдання:

– подати коротку історіографію питання й наявні в історичній літературі міркування щодо болоховців;

– проаналізувати літописні згадки про “князів болоховських” та їх “города” (за Галицько-волниським літописом);

– доповнити цю інформацію археологічними даними щодо міст Болоховської землі (на матеріалах головним чином класичного болоховського городища Губин та Губинського скарбу, а також ІІІ тому “Археології УРСР”);

– зробити узагальнюючі висновки.

Реферат складається зі вступу (понятійний апарат, огляд джерел та літератури, вступ до теми), першого розділу (де ми аналізуємо згадки про болоховців у Галицько-Волинському літописі), другого розділу (археологічні джерела) та висновків.

Тепер, перш ніж переходити до літописних та археологічних джерел, розглянемо коротко історіографію, загальну історичну оцінку та основні ідеї науки щодо Болоховської землі.

Болоховська земля — це давньоруська історична область 12—13 століть. Була розташована у верхів’ях Південного Бугу (горішнє Побужжя) і басейну річок Горині, Случа, Тетерева. Межувала з Галицько-Волинським і Київським князівством. На сучасній мапі це регіон, який знаходиться між обласними центрами Хмельницьким, Житомиром, Рівним та Тернополем. Так на сьогодні більш-менш точно локалізовано цей регіон. Питанням місцезнаходження цієї землі зацікавився уперше М. Карамзін, котрий спочатку локалізовував її на південь від Бреста, але потім завдяки підказкам З. Доленги-Ходаковського прив”язав цей літописний регіон до течії Пд. Бугу. Наступні 60 років питання про Болоховську землю історики майже не зачіпали, а якщо й зачіпали, то дуже побіжно (Соловйов, Зубрицький, Арцибашев). Інтерес до теми з”явився,

коли в число питань, з яких ІІІ Археологічному з”їзду бажано було би мати свідчення, було поставлене за ініціативою В. Антоновича и і питання про болоховських князів. До самого з”їзду М. Дашкевичем був підготовлений змістовний реферат під заголовком “Болоховская земля и ее значение в русской истории”. Через три роки (в 1877) А. С. Петрушевич, відомий дослідник Галицько-Волинської старовини, в журналі “Слово” надрукував статтю “Кто были Болоховские князья”. В 1883 г. Потилевич зробив спробу на основі місцевих розвідок визначити місцевість древнього Болохова, і в тому ж році Молчановський в статті “Очерк известий о Подольской земле до 1434 г.” (“Киевские университетские известия”) висловив про Болоховську землю чимало зауважень, полемізуючи головним чином із Дашкевичем, який якраз активно досліджував болоховське питання і незабаром випустив свою слідуючу розвідку – “Новейшие домыслы о Болохове и Болоховцах” (“Киев. унив. изв.”, 1884 г., № 6). М. Дашкевич наступні 15 років поглиблює свою дослідження і як результат випуская нову потужну розвідку – “Ещё разыскания о Болохове и болоховцах” (“Киев. унив. изв.”,1899 г., №1). На цю статтю автор реферату головним чином й орієнтується як на найповнішу з доробку Дашкевича у цій темі. У ній Дашкевич детально розглянув питання локалізації Болоховської землі, використовуючи польські та литовські актові джерела 15-16 ст., внаслідок чого дійшов висновку що місцевостей під назвою “Болохово”, “Болохів”, “поле Болоховське” було багато від Білорусі й аж до Дністра
Далі тему Болоховської землі (та її міст зокрема) ніхто особливо не піднімав, окрім археологів-класиків (Рибаков, Раппопорт), котрі розгялдали її побіжно, в контексті загальних досліджень давньоруських поселень, та
М. Котляра – спеціаліста з історії Галицько-Волинської держави. Отож болоховське питання на сьогодні є ще досить відкритим, цікавим та дискусійним. Спробуємо в нього вникнути.

Хто такі болоховці?
Дореволюційний стан питання:

Що стосується населення, то думки про нього досить різноманітні. Одні вчені (Шарашевич) вважали болоховців чистими половцями, інші (Зубрицький і Барсов) були переконані, що вони утворились із суміші хрещених половців та руських утікачів чи полонених, причому домінуючим лишився половецький елемент. Петрушевич разом з Міклошевичем говорить, що болоховці були румунами, прибульцями в південне Поділля (переважно між Дністром і Південним Бугом), яких на початку XIII ст. ніби призвав галицький князь Роман Мстиславич під час загрози нападу на його володіння з боку войовничих волохів і куманів. І, нарешті, на думку Дашкевича, болоховці — руського племені, в чому його переконують: сусідство Болоховської землі з руськими князівствами, її незалежність, осілий спосіб життя болоховців (головне заняття — хліборобство), слов”янське походження назв і т.д.
Ось що пише М. С. Грушевський:

Населення Болоховської землі слов’янського походження, займалося хліборобством. Назву дістала від міста Болохова (вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1150 року). Болоховські князі вели боротьбу проти спроб Галицько-Волинського князівства приєднати їхні землі — Болохівський рух. Під час монголо-татарської навали Болоховська земля визнала зверхність монголо-татар, коли руські князі розтікалися куди видко, болоховські князі, чи їх ґороди пішли на зустріч татарському війську: піддалися добровільно татарам і за те були ними помилувані. Болоховські князі не обмежились спокійним господарюванням на своїх землях, а опираючись на татарську протекцію по тім з іще більшим завзятям виступали проти Данила та його Галицько-Волинської держави. В 1241 році болохівські князі ще перед поворотом татар з Угорщини взяли участь у невдалому поході Ростислава Михайловича на Бакоту.

У зв’язку з цим Данило Романович Галицький в 1241 і 1254—1255 роках понищив Болохівські волості. Літописець писав: «Данило же на не большую вражду держа, яко от татар большую надежду имеяху». Захопивши сім болохівських ґородів: Деревич, Губин, Кобудь (Кобуд), Кудрин (Кудрик, Кудин), Городець, Дядьків і Божський (Бозький, Бузський) в урочищі Город
Богів біля с.Городище (Деражнянський район) (ймовірно назва походить від імені князя Божа). Данило полонив і попалив землю Болоховську та приєднав їх до Галицько-Волинського князівства.

В 1257 році Болоховська земля востаннє згадується в літописах. Після знищення Даниловим військом древнього Болохова жителі цього міста поховались у лісах. І організували поселення. Жили відлюдкувато, усамітнено. Коли їх зустрічали подорожні й запитували: “Чиї ви?”, ті відповідали:”Болоховські”. Поселення це лишилось тепер на картах під назвою Борушківці, за 7 км від сучасного Любара, колишнього Болохова.

1.Болоховська земля за літописними джерелами

Із усіх давньоруських літописів один лиш Галицько-Волинський літопис містить кілька згадок про болоховців, їх князів та міста, із яких найперша знаходиться під 1150 р., коли Володимирко, князь галицький, ішов із Галича в Київ через Болохово: “и приде Изяславу весть, еже Володимирко перешед Болохово, идеть мимо Мунарева к Володареву”. Друга згадка — під 1170 р., коли Мстислав II через Болохово тікав із Києва в Володимир Волинський, третя — під 1233 р., четверта — під 1241 р., відносно більш детальна, з приводу нападу Данила Галицького, і нарешті остання — під 1257 р.
У літописі більша увага звертається саме на діяльність безіменних “князів болоховських”, а не на міста, щодо яких відсутні будь-які описи. Але питання про тих князів, їх походження, діяльність й історичну роль (котре досить непогано розглянув М. Дашкевич) не є головним у нашому дослідженні, тому про них ми будемо говорити оглядово, не надто заглиблюючись у цю проблему. Це вже тема окремого дослідження. Наш же предмет – характер і особливості болоховських міст.
Отож спробуємо розглянути ці нечисленні літописні згадки.
[Березень 1233]

По тих же літах двинув рать Андрій-королевич на Данила і пішов до [города] Білобережжя. А [боярин] Володислав [Юрійович] їхав у сторожі од Данила з Києва. І стрів він рать у Білобережжі, і билися вони через ріку Случ, і гонили [угри] їх до ріки Деревної.

Із лісу Чортового прийшла вість до Києва Володимиру і Данилові од Володислава, і сказав Данило-князь Володимиру: «Брате! Знаючи про нас обох, вони йдуть на нас. Пусти мене, хай піду я їм у тил». Вони тоді, довідавшись [про це], вернулися до Галича.

Данило ж з’єднався із братом [Васильком] і догнав їх коло [города] Шумська, і перемовлялися вони обидва з ними через ріку Велю. А з королевичем [Андрієм] був Олександр [Всеволодович], і [воєвода] Гліб Зеремійович, та інші — князі болохівські , і угрів безліч. Коли ж побачився Данило через ріку Велю з королевичем, то сказав він одне слово похвальне, що його Бог не любить. А назавтра перейшов він ріку Велю на Шумськ і, поклонившись Богу і святому Симеону [та] приготувавши до бою полки свої, рушив до [города] Торчева.

У РІК 6743 [1235]. У той же час прийшли галичани на Каменець і всі болохівські князі з ними. І спустошили вони по [ріку] Хомору, і пішли до Каменця. Взявши здобич велику, вони пішли [звідти]. У той же час послав був Володимир [Рюрикович] Данилові підмогу — торків і [воєводу] Данила Нажировича. Тоді Данилові бояри, виїхавши з Каменця [і] з’єднавшися з торками, настигли їх. І переможені були невірні галичани, і всі князі болохівські схоплені були, і привели їх у Володимир до князя Данила.

У РІК 6749 [1241]. Потім же Ростислав [Михайлович] зібрав князів болохівських і останок галичан [і] прийшов до [города] Бакоти. Але Курило-печатник був тоді в Бакоті, посланий Данилом-князем і Васильком списати грабунки нечестивих бояр, [і] він утишив народ.

Бо коли вони, [війська Ростислава], билися коло воріт [Бакоти, Ростислав], одступивши, хотів перемовити його, [Курила], багатьма словами. Але Курило відповів йому: «Осе так ти оддячуєш вуям своїм за добродіяння? А чи не пам’ятаєш ти, як король угорський вигнав тебе був з отцем твоїм із землі [своєї], як тебе прийняли обидва володарі мої, вуї твої? Отця твойого вони у великій честі держали, і Київ пообіцяли, і тобі Луцьк дали, і матір твою, а сестру свою з Ярославових рук одібрали і отцю твоєму оддали». І іншими словами мудрими говорив він йому багато. Але, побачивши, що той не послухав його, він вийшов на нього з пішими воями. Він тоді, побачивши це, пішов звідти. Так що він, [Курило], мудрістю і силою вдержав Бакоту, а Ростислав пішов за Дніпро.

Данило ж, почувши [про] при|хід Ростислава з князями болохівськими на Бакоту, відразу кинувся на них: городи їх вогневі оддав і вали їх розкопав. А Василько-князь зостався стерегти землі [своєї] од литви, [бо] воїв своїх він послав був із братом. Данило тим часом, узявши здобич велику, вернувся, а взяв він [такі] городи їх: Деревич, Губин і Кобуд, Кудин, Городець, Божський, Дядьків. Прийшов також Курило, печатник князя Данила, з трьома тисячами піших воїв і трьома стами кінників, і дав їм [Данило] узяти город Дядьків. Звідти ж він, [Данило, пішов назад], пограбувавши землю Болохівську і попаливши,— бо зоставили їх, [болохівських князів], татари, щоб вони їм орали [та сіяли] пшеницю і проса. Данило ж на них тим більшу ворожнечу держав, що вони од татар велике сподівання мали.

Після крем’янецької ж війни [хана] Куремси Данило здійняв війну проти татар. Порадившися з братом [Васильком] і з сином [Львом] , послав він [воєводу] Діонісія Павловича [і] взяв [город] Межибоже. А потім Данилові таки люди і Василькові пустошили Болохів, а Львові — Побожжя і людей татарських.

Коли ж настала весна, послав [Данило] сина свого Шварна на Городок, і на Сімоць, і на всі [тамтешні] городи. І взяв він Городок, і Сімоць, і всі городи, що піддались татарам, Городеськ і [городи] по [ріці] Тетереву до Жедечева. Але возвягляни обманули Шварна: узявши тивуна [його], вони не дали йому тивунити, і Шварно прийшов [назад], узявши городи всі. А вслід за ним прийшли білобережці, і чернятинці, і всі болохівці [з покорою] до Данила.

Прислав також Миндовг [посла] до Данила: «Я пришлю до тебе Романа і новгородців, щоби він пішов до Возвягля, [а] звідти й до Києва». І призначив він строк [збору] коло Возвягля.

Отже, ось що нам пише про загадкових болоховців Галицько-Волинський літопис. Він не говорить нічого конкретного про болоховських князів, які були опозиційними галицькому князю, окрім того, що вони були придушені Данилом, а їх міста поруйновані. При чому літописець перелічує нам назви болоховських міст. Тобто літописні джерела прямої інформації про устрій та характер болоховських міст не дають. Але ми не перші хто пробує літописні джерела аналізувати. Тому звернемось до дослідників та їх поглядів на болоховське питання. Які висновки науковці робили на базі літописних джерел.
У цій спільноті дехто вбачає, так як і в бродниках історичних попередників козаків.

Концепція походження козацтва від болоховців.
Дореволюційний автор пише нам слідуюче:

“Болоховцы не были также коренными жителями берегов Южного Буга, где их обнаружил летописец, и галицко – волынский князь Даниил в 1241 г возмущался: “почто суть вошли во землю мою, яко не вдах им” Много вероятия в том, что это была группа меото-казарских Славян, прорвавшихся с тревожной степи после первого нашествия Татар в 1223 г Как они называли себя сами, осталось неизвестно Они сразу стали противниками Даниила и выступали против него на стороне его соперников Рюриковичей или мадьяр Но, будучи воинами и поставляя отряды некоторым князьям, Болоховцы обладали оседлыми навыками и основательно знали земледелие Когда в 1240 г Татары окончательно покорили Русь и разрушили Киев, они не тронули городков принадлежавших Болоховцам и поручили им, “да им орют пшеницу и проса” После этого князь Даниил возненавидел их еще больше Воспользовавшись отсутствием их воинов, бывших в походе, он напал на их поселения, “грады их огневи предаст и гребля их раскопа” Забравши “плен мног”, он возвратился на свою Волынь Но Даниилу не удалось подчинить Болоховцев, тк и самому вскоре пришлось смириться перед Татарами Болоховцы продолжали жить вдоль Южного Бyra и постепенно начинают вспоминаться там, как Казаки. Русский историк Костомаров говорит: “В так называемой Литовской летописи мы находим смутное известие, что в ХIV в Ольгерд, покорив Подоль, нашел там местное население, живущее под начальством атаманов” (Русская история в жизнеопис) Польский летописец Мартин Бельский указывает на том же месте Казаков, которые хорошо знали свой край и помогли в князю Литовскому Яну Альбрехту побить там Татар и продвинуться вглубь Подолии Они встретили его в 1489 г на той самой земле, где через три года летописцы стали указывать Днепровских или Запорожских Казаков”.
Л. Губарєв, донський козак-історик із емігрантів пише слідуюче:

“Обнаруженное при раскопках большое количество костей лошадей свидетельствует о достаточно развитом скотоводстве, что больше характерно для кочевников. Г.В. Губарев отмечает, что бологовцы или болоховцы – племя казачьих предков.

Это народ того же склада, что и Черные Клобуки, только появились они по соседству с Русью несколько позднее, но среди славянских племен, указанных летописью, их нет, а их вожди, как у Торков и Берендеев, “суть особнии князи”. Болоховцы были хорошими воинами и часто нанимались на службу к киевским или галицко-волынским князьям, но будучи людьми свободолюбивыми оставляли за собой право автономного самоуправления в своих землях. Клады, найденные при раскопках городищ, свидетельствуют о достаточно высоком их социальном статусе болоховцев.”
Тобто йде прив”язка болоховців взагалі до Чорних Клобуків – союзного Києву тюркського кочового населення Поросся.
Звернемося до розвідки М. Дашкевича, у який він досить детально й аругмантовано виклав свої погляди проболоховців. Вчений виходячи з аналізу скупих літьописних даних, робить цікаві висновки про міста болоховців та взагалі про їх роль в історї Русі.
Характер міст:
“Так города болоховцев, повидимому, были весьма укреплены, если Даниил собственными силами не мог взять одного из них, Дядькова, и на помощь вызвал из Бакоты печатника Курила с 3000 пехоты и 300 челов. конницы. После взятия Болоховских городов приходилось раскапывать их гребли, что указывает быть может, и на низменную, трудно проходимую местность, окружавшую эти города, и несомненно также на валы и рвы их. Жителя Болохова, повидимому, занимались по преимуществу земледелием.”
\Н. Дашкевич “Ещё разыскания о Болохове и болоховцах” (“Киев. унив. изв.”,1899 г., №1, ст. 28)\

“Из городов ее Галицко-Волынская летопись под 1241 г. называет следующие: Деревич, разоренный Даниилом в отмщение за нападение, которое сделали Б. князья вместе с Ростиславом Михайловичем Черниговским, претендентом на галицкий престол, на приднепровский город Бакоту, Губин, Кобуд, Кудин, Божский и Дядьков.”

Болоховські князі

“Отличными от других являются Болоховские князья и в своем образе действий. Как бродники в Калкской битве, так и Болоховцы во время татарского нашествия держались в отношении к татарам не так, как русские земель, подвластных Рюриковичам. Болоховцы ранее других вступили в прямое и добровольное подчинение татарам, и не даром летопись отмечает то обстоятельство, что Болоховские князья “отъ Татаръ большую надежду имеаху”.”
\Н. Дашкевич “Ещё разыскания о Болохове и болоховцах” (“Киев. унив. изв.”,1899 г., №1, ст. 36)\

“Болоховских князей было, повидимому, немало в сравнительно небольшой Болоховской земле, поскольку летопись обозначает их просто наименованием Болоховских, не называя их даже по именам и отчествам, между тем как не преминула не раз точно перечислять мятежных галицких бояр, князей Ятвижских и т.п.”

\Н. Дашкевич “Ещё разыскания о Болохове и болоховцах” (“Киев. унив. изв.”,1899 г., №1, ст. 39)\

Таким чином, про болоховців з писемними джерелами на сьогодні ми знаємо слідуюче:
а) вони не корилися княжій влади, за що були збройно покарані Данилом Галицьким;

б) мали особливий, відмінний від традиційного в тогочасній Південній Русі хараткер влади та політико-суспільний устрій (немонархічний);

в) добровільно разом зі своїми не менш загадковими сусідами (чернятинцями й білобережцями) віддалися під влада монголів, не вчинивши збройного опору, а тому цілком могли брати участь в походах ординців проти Галицько-Волинського князівства, Польщі, Чехії й Угорщини (це їх об”єднує з літописними бродниками й берладниками);

г) міста їх не були великими й багатими, населення цих “городів” було теж порівняно нечисельним, зате укріплення, судячи по літописному опису штурму Дядькова були досить хорошими й потужними (тобто ці “городи” скоріш за все носили характер замків, із чим, як ми побачимо далі, погоджуються археологи та історики класики – Рибаков, Котляр, Раппопорт).
Хоча М. Котляр називає болоховцями галицьке бунтівливе боярство, опозиційне княжій владі, а саму Болоховську землю – “боярською олігархічною республікою”. (М. Котляр “Галицько-Волинська Русь”, Україна крізь віки, Т-5, К. 1998 р., ст. 254).
Так чи інакше, болоховці, на чому наголошує той же М. Дашкевич (разом із ним і знавець історії руськоо права – Владимирський-Буданов), були “учасниками” так званого общинного руху на південних рубежах Русі середини 13 ст. Це були люди, які добровільно перейшли на сторону монголів і вороже виступали проти княжої влади, воліючи жити общинним устроєм.
(“бо зоставили їх, [болохівських князів], татари, щоб вони їм орали [та сіяли] пшеницю і проса. Данило ж на них тим більшу ворожнечу держав, що вони од татар велике сподівання мали.” – ГВЛ)
З цим погоджується й Микола Голубець:

“Болоховці, хоч і займалися хліборобством, всеж таки мали в свойому побуті чимало кочівницьких признак, заєдно бунтувалися проти князів, підпомагали опозицію проти них, а як тільки зявилися на Україні татари, перейшли на їх бік. Вони, як каже літописець «сіяли для татар просо й пшеницю» і не визнавали Данила за свого зверхника. Під погубним впливом болоховців оставали деякі чисто-українські громади на Київщині та Поділлю, що теж воліли платити дань азійським наїздникам, аніж коритися рідній владі й нести на собі обовязки оборони краю перед ворогом. Не диво, що проти них звернувся Данило й почав їх безпощадно винищувати. Він ходив кількома походами проти болоховців й інших «татарських людий», палив їх села, «розкопував їхні греблі» й забирав у неволю й взагалі поводився з ними, як з ворогами і зрадниками ріднього краю.”
В цьому і полягала та загадкова особливість літописних “болоховських князів”. Іменують цих людей русичі – “татарські люди”. І з точки зору традиційної російської, та й української, історіографії ці “татарські люди” та їх діяльність були деструктивним явищем для Русі. Відповідно, болоховські міста явно відрізнялись від інших руських міст. І що головне – вони не були містами у

класичному розумінні щодо тої епохи, стоячи за своїм характером ближче до замку чи городища.
Детальніше з”ясувати питання міст Болоховської землі нам дозволяє така наука як археологія.

3. Міста Болоховської землі за археологічними джерелами

Археологія – то “лопата історії”, це галузь історичної науки, яка досліджує матеріальну культуру в її залишках, котрі здобуваються головним чином під час археологічних розкопок. Ці артефакти являють собою реальне, матеріальне відлуння давнини. Відповідно, коли писемні джерела мовчать або скупі, то археологічні стають незамінними й дуже цінними. Без археології, таким чином, історична наука дуже багато чого би втратила. І питання про “болоховські городи” це ясно демонструє.

Отож із міст Болоховської землі відомі Деревич (с.Великі Деревичі), Губин, Кобуд, Кудин (с.Кудинка), Бозький і Дядьків. Як приклад болоховського міста ми розглянемо найдослідженіше (“класичне”) городище Губин (сучасне селище Губин на Хмельниччині) з його відомим Губинським скарбом.

Звернемось до археологічних авторитетів.

Б. Рибаков “Древняя Русь. Город. Замок. Село”
(ст. 44):
“Літописи знають і приватновласницькі “городи”: укріплені селища, що належали на основі вотчинного права духовним і світським феодалам. Такими є Гороховець на Клязьмі – місто Володимирського єпископства; місто Чурная (Чурнаїв) з острогом і двором на Пороссі; Деревич, Губин, Кобуд, Кудин, Бозький, Дядьків – міста “Болоховських князів”.

(ст. 46):

“Однак 70% давньоруських укріплених поселень взагалі не згадані в писемних джерелах, а про багато інших, котрі потрапили на сторінки літописів, не відомо нічого окрім назви”.
Це говорить нам про те, що самих міст у болоховців могло бути значно більше, при чому далеко не всі мабуть понищив Данило, який і сам невдовзі скорився монголам.
(ст. 57):

“Частина феодалів, “державні” інтереси яких тісно сплітаються з особистими, надовго осідають на місцях. За сприятливих умов вони намагаються перетворити тимчасові володіння в постійні. Так чинять, наприклад, галицькі бояри і “болоховські князі”. Серед укріплених, поселень, що їм належали, по крайній мірі Пліснеськ та Губин досягли міського рівня розвитку. Зараз ще важко встановити, чи виросли ці міста із феодальних замків, чи ж їх володарі перетворили в родові гнізда князівські волосні центри”.
Цю цитату можна пов”язати із ідеєю М. Котляра про галицьке опозиційне князю боярство.

“Археология Украинской ССР”, Том ІІІ

(ст. 386):

“П.А. Раппопорт вважає, що для городищ – залишків феодальних замків, зокрема боярських, характерні порівняно невеликі розміри, бідний культурний шар і потужна оборонна система. Вчений висловив припущення, що феодальні замки існували на ряді інших городищ Волині (Острожець, Посників,Одеради) з культурним шаром кінця Х-ХІІІ ст. До княжих замків він відносить літописні “городи” Болоховської землі – Кудин, Губин, Деревич та інші городища, які збереглись у верхів”ях рік Південний Буг, Случ і Тетерів”.
Городище Губин як типовий болоховський “город” виглядав так:
круглої форми, дерев”яними зрубними стінами оточене укріплення на високому пагорбі на мисі при злитті двох рік, що складалось із 2 частин – дитинця (верхнє місто) та посаду (нижнє місто). Це поселення було, таким чином, досить неприступним.
Отже, заглом думки авторитетів щодо характеру міст болоховців збігаються із коцепціями, що виникли на базі інтерпретацій писемних джерел.
Розглянемо тепер Губинський скарб.
За статтею “РЕЧОВИЙ СКАРБ ІЗ ЛІТОПИСНОГО ГУБИНА”

(І.С. Винокур, В.І. Якубовський, О.І. Журко, В.П. Мегей, 2003 “Археологія”, №1, 2003)

Губинський скарб — це узагальнена назва трьох речових скарбів жіночих прикрас, знайдені в селі Губин Старокостянтинівського району Хмельницької області.

Опис скарбу.

Всі три скарби (перші два у 1997 р., та третій — у 2001 р.) було знайдено на території давньоруського городища. Останній скарб (2001 року) складається з 40-ка речей загальною масою 266 г 012 мг у вигляді двох гарнітурів:

Гарнітур I (19 речей) Загальна маса — 137 г 732 мг

Колти срібні (два).

Браслет срібний, пластинчастий

Срібна сережка київського типу

Срібні кільця (каблучки) (дві)

Перстень срібний зі щитком

Срібні дротяні кільця-підвіски (дванадцять)

Гарнітур II (21 річ). Загальна маса — 128 г 280 мг.

Колт срібний

Браслет срібний

Кільця срібні (каблучки) (дві)

Срібні сережки київського типу (дві)

Перстень срібний зі щитком

Хрестик натільний кам’яний

Срібні дротяні кільця-підвіски (дванадцять)

Припускається, що скарб був захований не пізніше 1241 року.
З цих археологічних даних модна зробити слідуючий висновок про заможність болоховців.
Ювелірна справа Болохівської землі ХІІ-ХІІІ ст. була досить розвинутою. Вона ввібрала й розвинула традиції ювелірного виробництва Києва, Чернігова, а також Галицько-Волинського князівства. Речовий скарб, знайдений 2001 р. в літописному Губині, є в цьому плані ще одним важливим аргументом.
Це лише невеликий огляд археологічних даних із цього питання, але їх скрупульозний аналіз – це вже завдання окремої дисертації.

Висновки

Таким чином, ми розглянули загалом болоховське питання, його оцінки в історіографії, концепції політичного устрою цієї землі та етнічного складу, походження її населення – т. зв “болоховців” чи “татарських людей”. Ми навели ті нечисленні літописні згадки про них та їх “городи”, а також розглянули думки провідних археологів щодо їх характеру. Як конкретний археологічний матеріал ми використали городище Губин та багатий Губинський скарб. Окремої уваги заслуговує концепція походження подільського козацтва 15 ст. від болоховських громад, яку обґрунтовує Л. Губарєв. І взагалі болоховці, бродники та чорні клобуки не могли не відіграти певної у формування козацтва взагалі. Ці спільноти об”єднувало головним чином одне – вони добровільно прийняли монгольську владу й виступили проти руської княжої влади. Це був так званий “общинний рух на Полуденній Русі” (Дашкевич, Владимирский-Буданов). Данило Галицький, відповідно, у сер 13 ст. нищить Болоховську землю, а міста руйнує, хоч потім й сам приймає ординське підданство. І скоріш з все до повного винищення болоховської людності не дійшло. Подальша історія болоховців, таким чином, досить туманна. А їх літописні “городи” як міста надалі не виступають.

Отже:

– географічне положення Болоховської землі: регіон, який знаходиться між обласними центрами Хмельницьким, Житомиром, Рівним та Тернополем (верхів”я Пд. Бугу, басейн Горині, Случа й Тетерева);
– назви міст: Деревич (с.Великі Деревичі), Губин, Кобуд, Кудин (с.Кудинка), Бозький, Дядьків, Болохов (можливо сучасний Любар) і Меджибожжя (ймовірно);

– характер міст: невеликі городища-замки, що належали з одного боку численним болоховським князям, а з іншого – управлялись громадою, тобто князівська влада не носила у болоховців монархічного характеру, це була скоріше олігархія;

– політична орієнтація: антикняжа, центробіжна, проординська (в контексті общинного руху на Пд. Русі сер. 13 ст., про який ми дуже мало знаємо).
– економічний розвиток: досить вискокий судячи по інвентарю Губинського скарбу.

– історична доля: знищені Данилом Галицьким у 40 рр. 13 ст., можливо болоховці відіграли роль у становленні такої історичного спільноти як козацтво.
Отож болоховці, їх історія, міста, культура й етнічна належність можуть становити дуже цікаву тема наукового дослідження. А на сьогодні дана проблема ще далеко не розроблена. При чому більша увага повинна звертатися саме на археологічні дослідження, внаслідок “мовчання” писемних джерел.

Список використаних джерел та літератури

Галицько-Волинський літопис (український переклад) – www.litoys.org.ua
Н. Дашкевич “Новейшие домыслы о Болохове и Болоховцах”, “Киев. унив. изв.”, 1884 г., № 6
Дашкевич “Ещё разыскания о Болохове и болоховцах”, “Киев. унив. изв.”,1899 г., №1
Археология Украинской ССР”, Том ІІІ, К., 1986
Губарев “Энциклопедия казачества”, М., 2002
Рыбаков “Древняя Русь. Город. Замок. Село”, М., 1980
М. Котляр “Галицько-Волинська Русь” (серія “Україна крізь віки”), К., 1998
І.С. Винокур, В.І. Якубовський, О.І. Журко, В.П. Мегей “Речовий скарб із літописного Губина”, “Археологія”, №1, 2003