Kurpiienko S. A. Weapons of the Inca Empire
Kurpiienko S. A. Las armas del Imperio Inca
https://www.academia.edu/11719698/Kurpiienko_S._A._Las_armas_del_Imperio_Inca
Категорія: Історія Болівії
Kurpiienko S. A. Weapons of the Inca Empire
Купрієнко С. А. Хосе де Акоста
Купрієнко С. А. Хосе де Акоста
Акоста, Хосе де (ісп. José de Acosta; 1540, Медіна-дель-Кампо, Іспанія — 1600, Саламанка, Іспанія) — іспанський історик, географ і натураліст, член Ордена єзуїтів, католицький місіонер[1]. Автор творів, присвячених природі та культурам Америки; передбачив ряд теорій, висунутих наукою XIX століття. Засновник біогеографії, геофізики та етнології (дифузійної біології та еволюційної культури).
Народився у місті Медіна-дель-Кампо, поблизу Вальядоліда, в кінці вересня або початку жовтня 1540 р. в родині торговців, ймовірно португальського та єврейського походження. E 1552 р. у віці 12 років почав навчатись у колегіумі Ордена єзуїтів міста Саламанки, але через місяць був переведений в колегіум свого рідного міста, до провчився до 1557 р. Після цього він провів своє життя в колегіумах Лісабона, Коїмбре (1557), Вальядоліда (1558-1559), Сеговії (лютий-жовтень 1559), Алькала-де-Енарес (1559-1567), Пласенсія і Оканья (1567-1569), Севілья (березень-квітень 1571) та Сан-Лукар-де-Баррамеда (квітень-червень 1571) [2], а потім був відправлений генералом Ордену Франсиско де Борха в віце-королівство Перу[3].
З 1571 року впродовж 14 років вів велику та плідну місіонерську і просвітницьку діяльність: у якості професора, викладав богослов’я у єзуїтських колегіумах віце-королівства Перу, сам заснував багато навчальних закладів в різних містах Перу і Болівії (Сукре, Ла-Пас, Куско, Потосі), а також Панами. В 1576 році був спочатку ректором колегіуму в Лімі, а потім обраним провінціалом (головою відділення ордену на певній території). За час свого перебування у віце-королівстві Перу Акоста здійснив три подорожі (1573-1574, 1576-1577 і 1578-1579) та зібрав велику кількість свідчень про природу регіону і культурі і звичаї його мешканців. В цей же час він вивчив «головну мову» місцевих індіанців – кечуа. Був активним учасником III Лімського Собору (1582-1583), редагував перші катехізиси для індіанців та прелатів, та редагував проповідницькі книжки, що вперше були надруковані в Перу в 1585 р.[4].
Вступивши в конфлікт з віце-королем Перу Франсиско де Толедо, графом Оропеса, він був відізваний в Іспанію в 1585 році; в березні 1586 р. він залишив Ліму та перебрався до Мехіко, де перебував до червня 1587 р. Тоді ж він остаточно повертається в метрополію, де зближується з королем Філіпом II. Відвідав у Рим у 1588 р. В подальшому, з 1588 по 1592 рр. Акоста жив та працював у Мадриді, Вальядоліді та Саламанці в якості орденського сановника, університетського викладача та церковного проповідника (його проповіді користувались великим успіхом і були видані в Саламанці в трьох томах). З 1592 по 1594 рр. із секретною місією іспанської корони перебував у Римі[5]. Повернувшись в Іспанію, живе в Мадриді, потім у Вальядоліді. В 1597 р. його було переведено ректором колегіуму єзуїтів у Саламанці, де і помер 15 лютого 1600 р.
Його робота «Про природу Нового Світу» (та іспанський варіант «Природна та моральна історія Індії») була швидко перекладена на багато мов, включаючи англійську, чим вплинула на британських учених. Роберт Бойль назвав її наймудрішою в світі. І. Ньютон і Р. Бойль захоплювалися відкриттям люмінесценції Н. Монардесом, якій Акоста дав пояснення. Олександр фон Гумбольдт (1769-1859) запозичив описову систему природи в якості основи для розробки своїх ідей і використав її для створення своєї найбільш важливої роботи «Космос». Гумбольдт високо оцінив роботу Акости по дослідженню в області метеорології та фізики і за багато його відкриттів він удостоїв його званням одного із Засновників Геофізики. В «Історії Індій» вперше з’явилась теорія про чотири лінії без магнітного відхилення (він описав використання компаса, кут відхилення, різницю між Магнітним і Північним полюсом; хоч відхилення були відомі ще в XV столітті, він описав коливання відхилень від однієї точки до іншої; він ідентифікував місця з нульовим відхиленням: наприклад, на Азорських островах); міркування про вигини ізотермічних ліній і про розподіл тепла в залежності від широти, про направлення течій і багатьох фізичних явищ: різницю клімату, активності вулканів, землетрусів, типи вітрів і причини їх виникнення. Хосе де Акоста в своїй Історії (1590), вперше пояснив природу відпливів і припливів, їх періодичність і взаємозв’язок із фазами місяця. Він першим довів, що землетруси та вулканічні викиди мають різну природу. Описав різні землетруси (Вальдівія, Чилі, в 1575; Арекіпа, Перу, в 1582; Ліма, Перу, в 1586; і Кіто, Еквадор в 1587), їх очевидність привела його до думки, що вони здійснюють послідовне переміщення з Півдня на Північ. Він також першим описав цунамі висотою 25 метрів, яке увірвалися на сушу на відстань 10 км.
Акоста задовго до відкриття Берингової протоки висунув гіпотезу про заселення Америки вихідцями з Азії. Також він припускав, шо американська фауна виникла з європейської (що дозволяє вважати його одним з попередників дарвінізму), та зазначав у жителів Анд розвиток здатності жити на висоті понад 4000 метрів, передбачав досягнення наукової фізіології. Він описав один із різновидів висотної хвороби, що в науці отримала назву “хвороба Акости” або “синдром Акости”. Акоста зробив спробу класифікувати народів Америки за етнокультурним принципом (він відрізняв три основні «категорії варварів») і детально описав особливості цивілізацій астеків та інків.
Твори:
«Про природу Нового Світу» (лат. De Natura Novi Orbis) – латинська праця про природу Америки (1589).
«Про поширення Євангелія серед варварів, чи Про досягнення спасіння для індіанців» (лат. De promulgatione Evangelii apud Barbaros, sive De Procuranda Indorum salute) – проповідницька праця (створена в 1557 р., опублікована в 1589 р.).
«Природна та моральна історія Індії, в якій мова йде про визначні речі небесні, елементи, місцеві метали, рослини і тварин, а також звичаї, церемонії, закони, правління та війни індіанців» (ісп. Historia Natural y Moral de las Indias. En que se tratan las Cosas notables del Cielo y elementos, metales, plantas y animales de ellas y los ritos, ceremonias, leyes y gobierno y guerras de los indios, 1590)
«De Christo Revelato» та «De Temporibus Novissimi: libri quator» – дві проповідницькі книги, видані в Римі (1590).
«Concilio Provincial Límense de 1583» (Мадрид, 1590).
Літ.: José de Acosta // Catholic Encyclopedia. Volume One. – New York: The Enciclopedia Press, 1913.; Lopetegui L. El P. José de Acosta y las Misiones. – Madrid: Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, CSIC, 1942.; Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, № 2. – 1989.
[1] José de Acosta // Catholic Encyclopedia. Volume One. – New York: The Enciclopedia Press, 1913. – P. 108-109.
[2] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 390. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)
[3] Lopetegui L. El P. José de Acosta y las Misiones. – Madrid: Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, CSIC, 1942. – 624 p.
[4] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 392-393. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)
[5] Simón Valcárcel Martínez. El Padre José de Acosta // Thesaurus: Boletín del instituto Caro y Cuervo. – Tomo 44, Nº 2. – 1989. – P. 396. – ISSN 0040-604X. (págs. 389-428)Купрієнко С. А. Зброя інків
Купрієнко С. А. Зброя інків
Дане дослідження з області військової історії інків обумовлене тим, що і досі не існує впорядкованого бачення про те, якою зброєю користувались індіанці за часів імперії інків Тавантінсуйу (XV–XVI ст.). Обмаль і монографій з цього приводу. Єдина, яка стосується військової історії Перу, є лише книга Едмундо Гільєна та Віктор Лопеса (1980). Усю подібну інформацію ми можемо черпати лише зі статей на археологічну тематику.
Тож метою нашого дослідження є аналіз видів і типів зброї інків, з чого були вони вироблені, з’ясування характеру та способу їх використання, і в чому полягала суттєва різниця між індіанською зброєю та європейською.
Для пошуку назв зброї інків нами були використані словники індіанських мов, зокрема кечуа-іспанські Домінго де Санто Томаса (1560) та Дієго Гонсалеса Ольгіна (1608) [1; 2].
Перш за все відзначимо, що індіанські воїни носили просту зброю всіх видів, спеціалізація з озброєння здійснювалася згідно приналежності до тієї чи іншої етнічної групи, наприклад, солдати народу Чанка були фахівцями з використання дерев’яних молотів або маку, тоді як солдати регіону Антісуйу (високогірної сельви) частіше використовували лук і стріли. Також спеціалізація в носінні зброї була за тим, до якого рангу належав воїн.
Більшість видів зброї, знайденої в Центральних Андах, насправді, не виконували роль зброї, а були статусними предметами [3, p. 323].
Тим не менш варто визначити такі види зброї за способом використання: захисні обладунки, наступальна зброя, захисні споруди і фортифікації, штурмові та допоміжні засоби.
Серед захисних споруд, штурмових та допоміжних засобів були наступні: військові укріплення або огорожі; лігва, лежбища, схованки; траншеї; частоколи або огорожі з дерева; фортеці або форти; колективні щити величезного розміру для захисту сотні осіб, що використовувались для штурму фортець; драбини для штурму фортець; носилки для воєначальників або гамаки; намети або великі шатро; пастки, западні [1; 2].
Захисні обладунки. Виготовлялися захисні види зброї з металу, дерева, бавовни, шерсті та пір’я [3, p. 326]: щити прямокутні [3, p. 327; 4, p. 134–135]; щити особисті круглі або овальні; щити колективні круглі або овальні [5, p. 74]; павези — довгі щити, що прикривали все тіло воїна; шоломи [3, p. 327; 4, p. 134]; нагрудники; бавовняні плащі; бойові куртки та короткі захисні спідниці [3, p. 327].
Наступальна зброя. Інки використовували наступальну зброю з каменю, кістки, дерева, золота, срібла, бронзи та міді. Та хоча інкам було відомим залізо, вони його не використовували, зважаючи на складнощі при його виплавці та обробці. Зазвичай, вироби зі зброї мали примітивний вигляд [6, p. 29]. Невідомо чому, але конкістадор Алонсо Енрікес де Гусман, що допомагав Ернандо Пісарро при битві під Куско проти індіанців Манко Капака, писав, що індіанці «не мали захисної зброї, але у них було багато атакуючої» [7, p. 133].
Серед наступальної зброї були такі види: списокидалки; дротики; пращі [7, p. 120]; болеадорас — рід ласо з каміннями або кулями [7, p. 133]; кам’яні ядра — круглі снаряди великого розміру, що використовувались при захисті фортець; кидальні каміні — мотузка, що на одному з кінців має камінь; кам’яні глиби — великого розміру, що відколювали від вершини гори, аби зупинити прохід противника в ущелині, на горській дорозі тощо; списи — улюблена зброя солдатів, які належали до етнічної групи інків околиць міста Куско [3, p. 337; 4, p. 138–139; 8, p. 124; 9, p. 215; 10, p. 322; 11, p. 283]; саска чукі — різновид списа та булави [9, p. 216]; вікапи, сакмана, чампі або «макани» — булави, палиці, важкі бруси з шипами; алебарди; сокири [3, p. 326–338; 7, p. 120]; луки і стріли [12, p. 1956]; дерев’яні молоти; латні рукавиці або кастети масивної форми; крюки — особлива зброя, що мала крюки, прив’язані до мотузки, і яка використовувалась для того, щоб залазити на стіни фортець; тумі (та інші ножі) — металеві ножі специфічної форми [3, p. 326].
На відміну від толедських мечів іспанських конкістадорів, палиці та булави інків були не такими смертельними для супротивника, якщо ними не били по головах, тож у двобіях з іспанцями інки програвали, це було наслідком довжини ручної зброї — меч встигав нанести удар раніше, ніж палиця могла піднятися. До того ж, на іспанцях в середньому було 4 кг сталі (меч, шолом, обладунки, кинджал тощо), а у індіанців з металу було лише 0,5 кг бронзи наконечників на булавах, тобто різниця у 8 разів. Та якщо врахувати обладунки іспанського лицаря та іспанських коней, то різниця кілограмів суттєво збільшиться — до 18 кг, або в 36 разів. Це була відчутна противага військових технологій Старого і Нового Світу [3, p. 338; 9, p. 215–220].
Психологічна звукова зброя — металеві бубни з бубонцями, барабани, горни, маленькі флейти з пронизливим, тонким звуком тощо [3, p. 337].
Аналіз видів і типів зброї інків дозволяє зробити висновок про те, що індіанці намагалися не вести кривавих убивчих наступальних війн з тотальним знищенням противника, і, на відміну від європейських війн, вдавалися частіше до ритуальних війн з мінімальними фізичними втратами воюючих сторін, зважаючи на характер самої зброї, а також більше уваги приділяли захисній зброї і обладункам.
Література
- Domingo de Santo Tomás. Lexicon o Vocabulario de la lengua general del Peru [Електронний ресурс] / Domingo de Santo Tomás. — Valladolid : Fra[n]cisco Ferna[n]dez de Cordoua, 1560. — 179 folios. — Режим доступу : http://bloknot.info/files/Textos/Peru/76401380-TomasLexicon-o-Vocabulario-de-la-lengua-general-del-Peru-Domingo-de-Santo-Tomas-1499-1570-lexiconovocabula00domi.pdf. — Назва з екрану.
- Diego González Holguín.Vocabulario de la lengua general de todo el Perú llamada lengua Qquichua, o del Inca…. corregido y renovado conforme a la propiedad cortesana del Cuzco (1608) // Bloknot.info. — Режим доступу : http://bloknot.info/files/Textos/IberoAmerica/Vocabvlario-Quechua-Holguin.pdf. — Назва з екрану.
- Carmen Pérez Maestro. Armas de metal en el Perú prehispánico // Espacio, tiempo y forma. Serie I, Prehistoria y arqueología. — № 12. — 1999. — P. 319–346. — ISSN 1131–7698.
- Peralta Barnuevo, Pedro de. Jubileos de Lima y fiestas reales. — Lima, : En la Imprenta de la Calle de Palacio. Por Ignacio de Luna y Bohorques, 1723. — 172 p.
- Molina, Cristóbal de: (el Almagrista). Relación de muchas cosas acaescidas en el Perú, atribuidas a… el Almagrista // Biblioteca de Autores Espanoles. Tomo 209. Crónicas peruanas de interés indígenas. — Madrid: Ediciones Atlas, 1968. — P. 57–96.
- Kléver Antonio Bravo, Edison Macías Núñez, Marisol Aguilar Echeverría. Breve historia del ejército ecuatoriano: de Quipaipán a Tiwintza. — Quito: Ejército Ecuatoriano, Dirección de Educación, Centro de Estudios Históricos, 2005. — 185 p.
- Jesús Vega Hernández. Hondas y boleadoras en la América hispana // Anales del Museo de América. — № 10. — 2002. — P. 113–136. — ISSN 1133–8741, ISSN–e 2340–5724.
- Salomon, Frank. Native Lords of Quito in the Age of the Incas. — New York: Cambridge University Press, 1986. — 274 p.
- Ernesto Ponce L. Mazas prehispánicas de metal: sur de Perú y extremo norte de Chile // Chungara Revista de Antropología Chilena. — vol. 34. — № 2 (julio-diciembre). — 2002. — P. 215–223.
- Estete, Miguel de. Noticia del Peru // Boletin de la Sociedad Ecuatoriana de Estudios Historicos Americanos. — Tomo 1. — №3. — 1918. — P. 312–335.
- Crespo Toral, Hernán. Desde la penumbra: un retrato del exilio o la presencia de los cañaris en el Cusco // Revista española de antropología americana. — Vol. extraordinario. — Madrid. — Ed. Univ. Compl. — 2003. — Режим доступу : http://www.ifeanet.org/biblioteca/fiche.php?codigo=REV00065693 — Заголовок з екрану.
- Antonio de la Calancha. Corónica moralizada del orden de San Augustín en el Perú, con sucesos egenplares en esta monarquia. — Tomo 4. — Lima: Ignacio Prado Pastor, 1974–1981.
Купрієнко С. А. Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні полководці
Купрієнко С. А. Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні полководці
Військо імперії інків Тавантінсуйу: структура, склад, чисельність, стратегія, тактика, зброя та визначні по… by A.Skromnitsky
В історіографії добре представлено вивчення політичної та соціальної історії імперії інків Тавантінсуйу, однак повністю відсутні монографії з питань дослідження військової справи інків. Є окремі статті з питань окремих видів зброї: пращі та списокидалки (Хесус Вега Ернандес, 2002), булави та палиці (Л. Ернесто Понсе, 2002), металева зброя (Кармен Перес Маестро, 1999). Також є узагальнюючі праці про військову справу країн, території яких входили раніше до складу імперії інків – про військову історію Перу (Едмундо Гільєн та Віктор Лопес, 1980) та Еквадору (2005), де побіжно згадуються доколумбові часи. В праці Едмундо Гільєна та Віктора Лопеса (1980) окремим додатком наведено перелік основних інкських полководців та визначних битв, щоправда, він далеко неповний та не прив’язаний до джерельної бази.
З метою з’ясувати, як невеликий етнос інків (бл. 40 тис. осіб) зміг завоювати панівне становище на заході Південної Америки та розширити кордони імперії на 5000 км всього лише за 100 років, виявилося необхідним дослідити на основі широкого кола писемних джерел військову справу інків, її особливості, структуру, склад, чисельність, стратегію і тактику, визначити основних полководців та військові кампанії, а також на базі археологічних досліджень встановити типи та види зброї, якою користувалися інки, способи її виготовлення і застосування. Враховуючи соціальну структуру, досліджено військові привілеї, статус воїнів та полководців.
Військо інків вважалося найсильнішим на американському континенті і мало десятки та сотні тисяч воїнів, найдосконалішу на той момент зброю і використовувало чудову тактику ведення бою в різних географічних та кліматичних умовах. Інки не звикли оборонятися: вся історія Тавантінсуйу являє собою серію військових походів, спрямованих на розширення володінь і придбання нових багатств. Саме тому мистецтво атаки і облоги, зброя наступу і відповідні тактичні прийоми розвивалися в цьому напрямі.
В основному, війни не доходили до повного винищення противника, бо метою було завоювати, встановити панівне становище та інтегрувати захопленні поселення. Інки намагалися взяти в осаду противника, відрізати їм постачання та воду, спокійно спостерігаючи за тим, як вони будуть здаватися, що рано чи пізно наступало. В разі перемоги інки намагалися не завдавати шкоди переможеним, оскільки вони були їх новими підданими. Можливо, саме тому палиці та булави були обмежені у розмірах і радіусах дії. Навпаки, європейські війни XVI ст. були всеохоплюючими з повним винищенням супротивника.
Незважаючи на те, що археологічних розкопах та в музейних колекціях можна знайти чимало предметів військового призначення індіанців Центральних Анд, це ще не означає, що ми, європейці правильно розуміємо, якою була війна між індіанцями. Насправді, слід розрізняти так звані «ритуальні війни» та «священні війни».
Підсумовуючи, можна сказати, що досвід інків у військовій справі має привернути увагу дослідників військової історії, оскільки досягнення інків у веденні війни та боїв були більш гуманними, ніж європейські війни. А досягнення інків у питаннях організації війська, його мобілізації становлять неабияке надбання для військової справи.
Література:- Куприенко С.А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / Под ред. С.А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3.
- Пачакути Йамки Салькамайва, Куприенко С.А. Доклад о древностях этого королевства Перу / пер. С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 151 с. — ISBN 978-617-7085-09-5.
- Талах В.Н., Куприенко С.А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — К.: Видавець Купрієнко С.А., 2013. — 370 с. — ISBN 978-617-7085-00-2.
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : 07.00.02. / Купрієнко Сергій Анатолійович ; КНУ імені Тараса Шевченка ; наук. кер. Рубель В. А. — Київ : [б. в.], 2013. — 250 с.
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація by A.Skromnitsky
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 — всесвітня історія. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. — Київ, 2013.
У дисертаційній роботі досліджено суспільно-господарський устрій держави інків імперського періоду. Встановлено причини та передумови, що призвели до швидкої експансії інків в XV–XVI ст., а саме, інтенсивний розвиток землеробства в долині Куско та висока густота населення в ній. В результаті означеної експансії приблизно за сто років інкам вдалося утворити найбільшу за розмірами державу Доколумбової Америки.
З’ясовано, що задля підкріплення обґрунтувань своїх завоювань інки на чолі з правителем Пачакутіком Інкою Юпанкі вдалися до реформ у сфері культу та храмового господарства, і вивели на авансцену синкретичного верховного бога Віракочу, а так звані «храми Сонця» поєднували у собі культи численних богів різних народів, кланів і общин. В той же час здійснювались реформи календаря, мов, землеволодінь і землекористування, суспільного і територіального устрою, системи сховищ, комор і складів, поштарської служби, торгівлі і товарного обігу, виробництва, в тому числі перехід до великого мануфактурного (ткацькі, ювелірні, зброярські майстерні тощо). Важливим інструментом у поступовому «одержавленні» господарства зіграли переселенці-мітмаки і слуги йана та акльа. Застосування інками ефективної системи організації праці дозволило їм контролювати всі наявні людські трудові ресурси, вести їх статистично-демографічний облік та використовувати задля виконання численних виробничих завдань державного значення (будівництва, ремонту, прокладання шляхів, гірничої справи, транспортування тощо), результати яких неабияк вражали європейців.
Загалом, запропоновано розглядати суспільство інків як традиційне ієрархічне, диференційоване, багатоетнічне, колективізоване на базі общин, що завдяки своїм здобуткам у багатофункціональному господарстві з великим ступенем розподілу праці та за допомогою поступового і динамічного переходу до командно-адміністративного управління та швидких завоювань перейшло до етапу створення єдиної «андської цивілізації» у межах імперського типу державності.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 — всемирная история. — Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко Министерства образования и науки Украины. — Киев, 2013.
В диссертационной работе исследован социально-экономический строй государства инков имперского периода. Установлены причины и предпосылки, которые привели к быстрой экспансии инков в XV–XVI вв., а именно, интенсивное развитие земледелия в долине Куско и высокая густота населения в ней. В результате упомянутой экспансии примерно за сто лет инкам удалось образовать самое большое по размерам государство Доколумбовой Америки.
Выяснено, что ради обоснования своих завоеваний инки во главе с правителем Пачакутиком Инкой Юпанки прибегли к реформам в сфере культа и храмового хозяйства. «Первая реформа культа» была проведена Пачакутеком около 1438 г. и состояла в объединении храмовых хозяйств, упорядочении церемоний и ритуалов и была вызвана как значительными завоеваниями Пачакутика Инки Юпанки после войны с чанками и узурпацией власти поддержавшими его кланами Ананкуско, так и необходимостью укрепления своего господствующего положения. «Вторая реформа Пачакутика» была осуществлена между 1465–1466 гг. и 1470–1471 гг. после успешного завоевания региона Кольа (прародины этнических инков) и устранения главного конкурента — правителя Чучи Капака. Целью реформы было обоснование возвеличивания бога Виракочи, бога-творца, который «правил миром и отдавал приказы Солнцу», и тем самым закрепление власти правящей инкской группировки Ананкуско, во главе которой и стоял Пачакутек, а после него — его сын Тупак Инка Юпанки. Последний за время своего правления (ок. 1471–1493) в несколько раз увеличил территорию империи и одновременно, продолжая дело отца, активно создавал на завоеванных территориях, наряду с государственными и личными императорскими, унифицированные, могущественные храмовые хозяйства.
В то же время осуществлялись реформы календаря, языков, землевладений и землепользования, общественного и территориального устройства, системы хранилищ, амбаров и складов, почтовой службы, торговли и товарного обращения, производства, в том числе переход к большому мануфактурному (ткацкие, ювелирные, оружейные мастерские и т.п.). Имперская политика инков в целом сводилась к расширению влияния государства в общественной и хозяйственной жизни. Общественный строй империи инков базировался на старых андских образцах институтов родового строя, когда административная и судебная власть объединялись в руках патриархального правителя, что в свою очередь позволяло клану инков руководить государством через разветвленный бюрократический аппарат. Характерной особенностью общественных отношений в Тавантинсуйу было то, что после завоеваний инки узурпировали судебную власть правителей провинций и передали ее вместе с некоторыми административными и военными функциями своим наместникам. Поэтому власть инкских правителей, органически связанная с клановым устройством столичного города Куско, находилась в определенном противостоянии с властью провинциальной элиты, что во многом расшатывало устои империи. Само же общество состояло из таких главных элементов как имперская верхушка, местная элита, община, каждый их которых в свою очередь был также дифференцированным. В самом низу общественной иерархии находилась община, имевшая целостную дуальную внутреннюю структуру, трехуровневую внешнюю архитектуру власти, четырехчленное территориально-пространственное деление и входившая в состав общин высшего порядка согласно пятеричной и десятичной систем, что и обусловливало ее универсальный многоуровневый характер. Важным инструментом в постепенном «огосударствлении» хозяйства сыграли переселенцы-митмаки и слуги йана и акльа. Применение инками эффективной системы организации труда позволило им контролировать все имеющиеся человеческие трудовые ресурсы, вести их статистически-демографический учет и использовать для выполнения многочисленных задач государственного значения (строительства, ремонта, прокладывания дорог, добычи металлов, транспортировки и т.п.), результаты которых поражали воображение европейцев.
В целом, предложено рассматривать общество инков как традиционное иерархическое, дифференцированное, полиэтническое, коллективизированное на базе общин, которое, благодаря своим достижениям в многофункциональном хозяйстве с большой степенью разделения труда и с помощью постепенного и динамического перехода к командно-административному управлению и быстрым завоеваниям, перешло к этапу создания единой «андской цивилизации» в пределах имперского типа государственности.
Thesis for the degree of candidate of science (history), specialty 07.00.02 — World History. — Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. — Kyiv, 2013.
In the thesis on the basis of a complex of sources and historical scientific works the social and economic system of the Inca state of the imperial period is investigated. The reasons and preconditions which led to fast inca expansion in XV-XVI centuries, namely, intensive development of the agriculture in a valley of Cuzco and high density of the population in it, are established. Approximately for hundred years it had been possible to form the biggest pre-Colombian state in the sizes.
It is found out that for the sake of reinforcement of substantiations of the gains the incas led by governor Pachakutiq Inca Yupanqui resorted to reforms in sphere of a cult and a temple economy, and have deduced on a proscenium of syncretic Supreme god Wiracocha, and so-called «Sun temples» united in cults of numerous gods of different people, clans and communities. At the same time reforms of a calendar, languages, landed properties and land tenure, the public and territorial administration, system of storehouses, barns and warehouses, post service, trade and the commodity reference, manufacture, including transition to big manufactory (weaving, jewelry, weapon workshops, etc.) were carried out. Immigrants-mitmaq and servants yana and aclla played an important role in gradual transformation of an economy into state one. Application by incas of effective system of the organization of work allowed them to supervise all available human manpower, to conduct statistically their demographic account and to use for the sake of numerous problems of the state value (for building, repair, making of roads, extraction of metals, transportation, etc.) which results amazed imagination of Europeans.
As a whole, it is offered to consider a society of the incas as traditional hierarchical, differentiated, polyethnic, collectivized on the basis of communities which passed to a stage of creation of a form of «Andean civilization» within imperial type of statehood due to the achievements in a multipurpose economy with the big degree of division of labour, and by means of gradual and dynamic transition to its command-administration managerial control also in order to fasten gains.
Keywords: Доколумбова Америка, імперія інків, інки, командно-адміністративне управління, Перу, суспільно-господарський устрій, центральні Анди, Доколумбова Америка, империя инков, инки, командно-административное управление, Перу, социально-экономический строй, центральные Анды, pre-Columbian America, the Inca Empire, Inca, administrative command system, Peru, social and economic system, the central Andes
Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація
