Категорія: Економічна історія

Купрієнко С. А. Рецензія на книгу А. Г. Алєксахи «Происхождение славян. Прогрессологическая реконструкция» та відповідь автора.

 
Нижченаведені параграфи можна розглядати або як розширений коментар до книги або власне як думки з приводу її прочитання.

1. Природній добір. Мисливство ранніх людиноподібних: скоріш за все, це було не класичне мисливство, а трупоїдство, або як його прийнято називати “вживання падалі”. Все більше схиляюся до думки, що люди не були хижаками і не є ними, тобто не вбивали, щоб з’їсти, а просто їли те, що впало і вмерло. І тут, дійсно, людина дуже подібна до багатьох тварин. Чому це важливо? Все просто: людина, як стадна тварина, змогла удосконалити свою комунікацію і сигнальну систему, що дозволило розробити мову. І мова – один з перших методів боротьби з природою, а відповідно і передачі знань. Від цього потім залежатимуть всі інші відкриття. Тобто винайдення мови (умовне) – це і є перша технічна революція людства. А не «неолітична революція», як про це пишуть в підручниках. Відповідно, і «перший» та «другий» «розподіли праці» виглядають не так впевнено.
2. Збиральництво – це і є трупоїдство. Чи навпаки: трупоїдство – це вид збиральництва. І про це не пишуть в книжках. Збиральництво відповідно само по собі вдосконалювалось багато разів таким чином, що дозволило перейти до простих форм землеробства. Фактично, землеробство можна включати в землекористування. І тоді критичність землекористування залежить теж від збиральництва (наприклад, санітарного).
3. Збиральництво, мисливство та рибальство в сучасному світі хоч і виглядає на дозвілля і розваги, насправді, несе той самий біологічних чинник наших предків. Це те саме збиральництво, просто людина без цього не може жити. Навіть діти щось збирають: жабенят, голубів, каченят, риб тощо. Просто не вміють їх їсти. Бо дорослі не навчили, оскільки забули як це робиться в місті чи селі. Та механізм це старий. Біологічний.
4. Ймовірно, перехід людства до землеробства є не таким простим, як здається. Комунікація – це одне. Але чому власне людство до нього перейшла одночасно в різних місцях? Адже воно більш менш в розрізненому вигляді з’являється десь з 10-8 тисячоліття до н.е. на різних континентах, в тому числі і в Америці. Хоча на той час вже людство вже розійшлося світом. Можливо, тут проблема в масовості людства? Тобто якщо на різних територіях мешкають доволі великі за чисельністю групи, які живуть собі від дичини та диких рослин, то зненацька тут не створиш новий тип видобування харчів. Землеробство лише за вищенаведених умов могло з’явитися поступово, а не якось вибухоподібно. Тобто головна вимога – великі маси людей та біорізноманіття харчів.
5. Відповідно, зростаючі маси людей почали стикатися не стільки зі зникненням тварин, а стикатися і з іншими (чужими) людьми, тобто з кордонами своїх територій. І цими кордонами були інші спільноти людей, що відображалось географічно на різних об’єктах: річки, гори, скелі, урвища тощо. Саме люди стали тим фактором, який призвів до умов виникнення землеробства. Обмежені в пересуванні, люди почали уважніше вивчати свій ареал на предмет користі від рослин і тварин. Саме тому виникло скотарство і рослинництво, а також бджільництво і подібні види добування харчів.
6. Тобто ми маємо справу не з розподілом праці, як це подають підручники історії, а з харчодобувною поведінкою людини. Саме в цьому руслі йшла еволюція людини, як Homo sapiens, і дозволило їй стати Homo sapiens sapiens. Історики теж дуже, дуже рідко пишуть про те, до якого підвиду тварин відноситься сучасна людина. Але це ключовий параметр, щоб відрізняти її від інших (вимерлих) підвидів, бо всі підвиди і види мавпоподібних по різному видобувають харчі. І дійсно, видобування харчів для сучасних людей почало ставати складним.
7. Я погоджуюсь, що рівень розвитку – це здатність населення вирішувати життєві проблеми. Але я б додав, що проблеми постійно змінювались і тому змушували людей, людські спільноти шукати нові виходи.
8. На рахунок лісових та степових масивів: те, що зараз є лісостеповою зоною в минулому могло бути суцільним лісом. Навіть в Чернігівські області серед ярів, де зараз одні поля, раніше були дубові ліси. З часом люди їх позбулися. Я навіть не пам’ятаю, щоб в селах росли дуби. В основному якісь інші дерева. Фактично в 20 ст. яри використовувались для випасу худоби, створення ставків для вилову риби. Тобто можна говорити про суттєву зміну лісових масивів в Україні за останні 100-200 років в бік їх зменшення. Можливо, це був циклічний процес, коли ліси поверталися під час регресу, а потім їх знову вирубували/випалювали.
9. До речі, я не одразу звернув увагу на те, що вздовж річок Москва, Ока, Кама та Волга, де точно були слов’янські поселення в 17 ст., існували також поселення інших народів – балтів, угро-фінів. Про що я хочу сказати: слов’яни колонізували Північно-Східні території саме за допомогою річок, але вони чомусь не обрали шлях суто на Схід (по зональному розповсюдженню лісостепу), а пішли на північ та на північний-схід. Бо саме звідти течуть річки. І можу думати, що слов’ян колонізаторів було дуже мало чисельно. Це була лише військова еліта. Місцевий народ залишався неслов’янським навіть після 500 років колонізації. Це чудово видно з записів Себастьяна де Куберо (1670-ті рр.), що з Москви мандрував Волгою до Астрахані.
10. Балти також свою колонізацію здійснювали по руслам річок – Зах. Двіна, Нєман, частково верхня течія Дніпра.
11. Сучасні росіяни і їх мова, скоріш за все, утворилися у результаті мовного союзу, а не в наслідок асиміляції.
12. Я помітив, що в роботі мало даних палеогеології, палеокліматології, палеоботаніки. Вони б допомогли зрозуміти причину міграцій, депопуляцій та приросту населення. А також підкріпити датування подій.
13. На рахунок іменування та самоіменування народів у вигляді «люди», «людина», «человек», то це, дійсно, поширена практика серед усіх народів усіх континентів. В Америці це на кожному кроці можна бачити. Правда, мені складно якось коментувати перехід слова «человек» в «склавіни».
14. Для мене було відкриттям, що на місці сучасного Києва жили західнобалтські народи. Я би навіть сказав, що це суттєво змінило мій світогляд J. Тим не менш аргументація тут доволі міцна. Виходить, що Кий, Щек, Хрив та Либідь – це балти?
15. Та треба звернути увагу на ось яку річ: Кий збудував місто (точніше два міста – Київ та Києвець) водних артеріях і на водних кордонах! Відповідно на північному сході та на півдні від ареалу празької культури. Оскільки Нестор Літописець вважав Кия засновником міста і головою місцевого люду полян, то Кий навряд чи був би балтом. А от слов’янином він міг бути, бо легенда веде мову завжди про знакові події. Вихід вождя на межу – водну артерію – це дійсно величезна подія. Саме тому запам’яталися і дніпровський і дунайський епізоди. Це були величні події. А встановити там гради (три штуки для кожного з братів), то це точно подвиг. І якщо придивитися до легенди, то були встановлені не городи, а саме форпости на межі лісу, де можна було полювати і контролювати. Виходить, що Кий прийшов в цю місцевість звідкілясь, а не був тут місцевим. Якщо врахувати, що прийти слов’яни могли тільки із Заходу чи точніше з Південного-Заходу, то все стає на свої місця. Кий був завойовником. Він зайняв місце, яке до цього належало балтам. Самі ж балти могли залишатися ще на цих місцях і саме вони складали навколишнє населення поза градом, тобто околиці Києва мали залишатися балтськими ще довго. Град був захистом для слов’ян від місцевого люду. І при цьому можна впевнено говорити, що саме праукраїнські слов’яни прийшли в цю місцевість, а пізніше вони отримали найменування руси, як і називалися потім ще майже 1000 років.
16. Навряд чи б, слов’яни через 500 років вихвалялися легендами балтів. І зверніть увагу, що Кий, Щек і Хорив разом зайняли різні пагорби і на кожному поставили свої різні форти. Давайте називати речі своїми іменами: гради – це були не міста, це були форти. І їх поставили на узвишшях зі сторони правого берега Дніпра, так, щоб дивитися на Північ, Північний-Схід та Схід. А не навпаки. Не для того, щоб захищатися нашестя з Півдня. Дивно, правда? Але якщо зважити на те, що Кий прийшов з південного заходу, то все стає зрозумілим. Він йшов у похід на північних схід, поставив форти. І став контролювати переправу. І що характерно, військове містечко розросталося саме на горах, а торгове містечко на Подолі. Хто ж тоді жив на Подолі? Балти? Скоріш за все. Тут варто пригадати і форт у Вишгороді. Він поставлений також в тому напрямку і теж для того, щоб контролювати переправу на Схід. Ймовірно, що на сході ще довго жили балти. І з ними були якісь військові сутичкі. Пізніше, у 7-8 ст. на Лівобережжі в басейні Десни осіли іраномовні народи (волинцевська культура).
17. Цікаво, що три брати були воїнами, і кожен поставив свій форт. Чому не один? І чому вони брати? Можливо, вони були з одного роду, а не просто брати? Тут явно потрібно реконструювати родинні зв’язки у ранніх слов’ян.
18. Щодо річок Лібидь біля Дніпра та біля міст Володимира та Рязані. Оскільки Либідь є правою притокою Дніпра, і вона асоціюється з Києм, Щеком та Хоривом, то ймовірно, що вона теж має слов’янське походження. Хоча тут може бути перенесення балтських назв на нові місця, адже нові місця були зайняті слов’янами, де раніше жили балти (чи там були угро-фіни?). Але малоймовріно.
19. На рахунок народу «спали» та його можливого нащадка в російській мові відомого як «ісполін». Чомусь крім назви високої людини це слово закріпилося за деревами: «лісові ісполіни», «дуб-ісполін». А це вказує на місце поширення слова саме в лісостеповій та широколистого лісу. А це явно зона розселення балтів до 6 ст. н.е.
20. Загальне враження про аналіз та реконструкцію прогресу, регресу та міграцій народів Європи вражає. Виходить, що постійна зміна етнічного складу населення була нормою. Кочовики здійснювали міграції чи не кожні 50 років, а народи, що осіли на землі – кожні 200-300 років. Тобто це був максимум тримання народів на одних і тих самих землях, після чого відбувалась неодмінна міграція, завоювання, асиміляції тощо. Це краще пояснює ритмічність міграцій і те, що пересування народів було тісно пов’язано з їх господарською діяльністю – землеробством та скотарством. Також важливим є те, що прив’язка народу до землі майже відсутня, якщо дивитися на людей як на біологічний вид. Хоча при цьому залишається можливість для збереження етносом його мови та традицій, правда, лише для щасливчиків долі. Бо, скоріш, за все історичний розвиток призводив до виживання етносів, які складали меншість, а більшість в процентному відношенні, зникала з історичної карти.
21. Майже тотальне домінування індоєвропейських народів в Європі теж можна віднести до закономірностей розвитку етносів. А чисельна перевага слов’янських етносів просто вражає. До речі, міграції східних слов’ян з середнього Подніпров’я в Волго-Окський басейн вказує як на слабкість будь-яких «феодальних» відносин, так і на свободу переміщення в 11-13 ст. І що важливо, населення йшло не на Схід, а на Північний-Схід можливо тому, що само до цього звикло жити в лісистій місцевості.
22. В роботі я не побачив оперування кількістю населення в абсолютних величинах. Наприклад, не зрозуміло, при досягненні яких показників на відносно рівнинній місцевості, що має лісів десь 50% від загальної площі, населення переходить на якийсь новий етап розвитку. Чому важливо? А тому, що з цього видно, які є межі для спільноти людей: напр., при досягненні чисельності в 1000 осіб відбуваються такі-то зміни в суспільстві, а при досягненні 10000 осіб – інші, а при досягненні 1 млн. осіб – суспільство неодмінно має такі-то атрибути. Це, звичайно, дуже складно встановити для дописемного етапу історії, але в писемний час ці показники дуже важливі для розвитку суспільства. Чому саме Франція та частина Італії стали центрами бурхливого розвитку Західної Європи після 13 століття? Бо там були сконцентровані мільйони людей, на відміну від інших місцевостей. Тобто чисельність населення на окремих ділянках простору склала критичну масу, що дозволяє, але не змушує, перейти на наступний етап розвитку суспільства. Так само, мабуть, є такі стрибки розвитку і для менших за 1 чи 10 млн. громадян одного етносу.
23. Я все більше схиляюсь до того, що потрібно відмовитись від класифікації суспільств до 20 ст. на рабовласницькі, традиційні, феодальні, капіталістичні тощо. По-перше, ці назви стосуються різних сторін життя суспільств: економічних, політичних, соціальних. Дійсно, їх можна поділи лише на доіндустріальні та індустріальні. Лише в 20 столітті з’являються постіндустріальні, інформаційні і тому подібні, але це трохи інша справа. Розвиток суспільств доіндустріальних майже усюди базувався на однакових моделях, і тому періодизація на Стародавній Світ, Середні віки, Східні суспільства, Новий час – все це для суспільств не є актуальним. Тим більше в такій періодизації багато від європоцентричності історіографії, яка не дозволяє зрозуміти логіку суспільств взагалі в будь-якій точці світу.
24. Для моделі розвитку суспільств Європи можна взяти приклад з конуса. Європа на картах, якщо дивитися на неї як на цілісність, виглядає як конус, що обернений своєю вершиною на Захід, а основою – на Схід. Чому більшість міграцій йшла зі Сходу на Захід, а не навпаки? По-перше, оскільки основа має більшу довжину, ніж це має місце біля вершини, то паралельних прямих можна провести більше в східній стороні конуса. Відповідно, велика кількість груп населення (іноді чисельних) на східні стороні Європи, перевищувала кількість груп на Заході. І мова йде саме про групи, а не про кількість усього населення. Бо саме велика кількість груп дає можливість створювати більшу кількість різних культур і їх частішу зміну за рахунок міграцій в наслідок депопуляцій. Звісно, Схід Європи мав географічну межу у вигляді гір Уралу, але на південь від цих гір були цілком прохідні степи. Тому можна сказати, що конус мав дві основи – Придніпровсько-Волзську (до Уралу), доволі стабільну, та степову азійську – максимально гнучку. Тому і відбувалися навали саме через останню. Однак, у нас дуже мало свідчень про рух із Західної Європи на Схід: Ганібал, римляни, частково, франки, хрестові походи, однак всі вони були пов’язані або з морем, або йшли в напрямку Африки чи Близького Сходу, але ніяк не в напрямку Східної Європи. Тобто приклад конуса, коли групи йдуть від основи до її вершини, унеможливлює рух, від вершини до основи. Тому ми бачимо, зникнення чи кардинальне зменшення давніх народів біля вершин конуса – басків на Піренеях, кельтів – в Уельсі та Ірландії, лапландців – у Скандинавії. Кількість груп біля вершини конуса постійно зменшується з часом, і протистояти двом-десятьом групам одній групі складніше. Стискання груп в Західній Європі лише в 11-13 століттях призвело до того, що почала суттєво збільшуватися густота і чисельність населення, а це в свою чергу почало приводити до етнічних уніфікацій, стандартизацій, створювати «національні» котли, де формувалися нові нації. Вперше це видно в Іспанії, потім у Франції, Італії. Важливим чинником, чому міграції не йшли зі Сходу на Захід в середземноморському регіоні, можна вважати наявність Візантії, яка відбивала всі атаки зі Сходу, але східняки лише через Африку примудрились пробитися до Іспанії. Тож високорозвинуте суспільство Візантії вже була стоп-фактором для міграцій. Слов’яни, після розселення по Східній Європі теж почали виступати стоп-фактором, хоча і не завжди це відбувалося успішно. Падіння Візантії та турецька навала пробили нижню частину основи конуса – і це призвело до ісламізації Південно-Східної Європи, а зі створенням централізованої монархії сама ж Османська імперія перетворилася на стоп-фактор для міграцій зі Сходу. В той же час на теренах сучасної України тоді не зупинялися міграції татар аж до 18 ст. В той же час в Західній Європі вже не було таких рухів, а були численні локальні криваві війни. Лише відкриття Америки дозволили вершині конуса вибухоподібно розірвати «Європейський конус». Континентальне мореплавство зробило з конуса циліндр, в якому рух людей і товарів йшов зі Сходу на Захід і в зворотному напрямку – срібло Перу осідало в скарбницях індійських правителів та у османського султана, а товари Індії, Індонезії, Китаю прямували до столу європейців.

 
Висновок: книга А. Г. Алєксахи «Происхождение славян. Прогрессологическая реконструкция» неодмінно варта уваги, особливо тому, що пропонує методику роботи з фактами та пояснює закони суспільного розвитку для багатьох доінустріальних суспільств, незалежно від їх етнічної, мовної, культурної приналежності, і все це чітко прив’язано до навколишніх природно-екологічних та кліматичних умов життєдіяльності людини як біологічного виду. Як то кажуть, кожен історик must read this book.
 

Відповідь Алєксахи А. Г. на рецензію Купрієнко С. А. (17.08.2015 р.)

 
Перед усім хочу подякувати за інтерес до моєї книги. Для українських істориків вона можу бути цікавою тим, що наводить факти, які свідчать про надзвичайну роль території України в історії Європи. І справа не тільки в розселенні саме з України слов’ян. Адже всі (!) індоєвропейські народи, за винятком тільки арієв та носіїв анатолійських мов саме з території України почали свої розселення на майбутню свою батьківщину. Але, звичайно не це головне. Головне, як вірно зазначив Купрієнко С. А., це методика. Я хочу звернути увагу молодих дослідників, які шукають своє місце в науці, що ця методика дає їм надзвичайні можливості. Всі добре відомі факти можуть бути з її допомогою переосмислені і це дає нове розуміння історії. З суто прагматичної точки зору підготовка і захист дисертації не вимагає пошуку нових фактів. Достатньо тих, що вже давно відомі. Але треба цією методикою оволодіти і я готовий допомогти всім бажаючим. Для початку можна переглянути мої лекції на youtube (прогресологія лекції 1-8). Якщо треба, готовий надавати подальшу допомогу.
1-3. Я майже впевнений, хоча і не є фахівцем з біології людини, що людина, як і її далекі предки не могли харчуватися трупами. Такий тип харчування вимагає певних пристосувань організму, яких у людини немає. Для людини є дуже токсичним потрапляння в організм продуктів розкладу тканин тваринного походження. Зовсім інша річ продукти рослинного походження. Люди споживають квашені овочі і фрукти, п’ють вино і пиво, що є результатом бродіння. Це підтверджує думку багатьох фахівців, що предками людини були мавпи, які харчувалися виключно рослинами. Людина перейшла до харчування м’ясом відносно недавно і ще не пристосувалась до нього у повній мірі.
4. Я не згоден з тим, що люди перейшли до землеробства одночасно в багатьох місцях Землі. У Старому світі це була Передня Азія, найвірогідніше гори Загрос, у 8-му тисячолітті. А після цього до землеробства переходили і досі переходять народи у різних куточках нашої планети. Як свідчать дані етнографів, для цього самих знань замало. Тільки тоді, коли їм неможливо прогодуватися збиральництвом і полюванням, люди стають землеробами. Але! Землеробство буває різне і я про це пишу. Є легке землеробство. Це підсічне і лиманне, при якому, власно землеробства і немає, бо люди не обробляють землю. І тут ми бачимо теж саме небажання переходити до більш складних форм землеробства, передусім до рільництва. Це все ілюстрація до закону Бозеруп. Тобто така поведінка людей є цілком раціональна, бо вони хочу менше працювати, а отримувати більше. Для тих, хто хоче більш детально вивчити цю проблему, дуже раджу прочитати книжку нашого видатного співвітчизника Петрова «Подсечное земледелие». Там детально показано, наскільки продуктивнішим було підсічне землеробство у порівнянні з рільництвом.
5. Те що Ви пишете – це ілюстрація до першого закону резервуара.
6. Ні про яких перший розподіл праці, як це вважав Маркс (тобто між землеробством і тваринництвом) мови йти не може. Це різні ступені інтенсифікації землекористування. Але наслідки були дуже важливими, адже рівень розвитку землеробів був набагато вищім ніж кочовиків.
7. Саме так я і вважаю. Життєві проблеми змінюються, тому що населення зростає за межі критичної густоти і якщо не хочеш померти від голоду, треба шукати нові рішення.
8. Цілком слушно. Я пишу у розділі географія, що ліси сьогодні переважно знищені, але лісові грунти лишилися і можна реконструювати карту розповсюдження лісів у минулому.
9. Я пишу про те, що підсічне землеробство у лісовій зоні було можливо переважно на берегах річок, у місцях з добрим дренажем, тому що у глибині лісу для зернових занадто волого. Отже, колонізація і мусила іти вздовж річок.
Слов’яни просувалися на північний схід, тобто у межиріччя Волги і Оки, тому, що воно було порожнім. Балтійське і фінське населення звідси пішло на захід, про що я пишу у книжці. Найбільший у Східній Європі Середньоволжський резервуар на той час був зайнятий булгарами і іншої вільної землі тут просто не було.
10. Я погоджуюся.
11. Російська мова виникла внаслідок освоєння східними слов’янами з Середнього Придніпров’я межиріччя Волги і Оки у XIII – XIV ст. Ми можемо говорити про різний менталітет росіян і українців, але мовно ми, а також білоруси, найближчі родичі.
12. У використанні даних палеоботаніки і палеокліматології немає великої потреби, адже протягом періоду, який аналізується, клімат суттєво не змінився, про що є достатньо тверджень фахівців з цих галузей.
13. Мені також складно, адже я не лінгвіст. Але думаю, що це цілком вірогідно. Може знайдеться лінгвіст, який це прокоментує.
14. Якщо київська культура і її нащадок – пеньковська, мають західнобалтійську атрібутацію, то це так. Але зауважу, що у той час, коли слов’яни почали заселяти Київщину, тут скоріше за все жили вже індоіранці, вірогідніше за все носії волинцевської культури. Про це свідчить велика кількість індоіранських слів у східнослов’янській (давньоруській) мові. Всі ці теоніми відомі нам ще з шкільної програми (Сварог, Хорс, Дана тощо) є індоіранськими.
15. Цілком погоджуюся, що місто, де виник Київ, було не випадковим. Костянтин Багрянородний пише, що Київ називався колись Суводь, тобто місто, де зливаються води. Київ виник там, де зливаються власно Дніпро, Прип’ять та Десна, трохи південніше, але це тому, що тут Дніпро підрізає Київське плато і утворює пагорби, зручні для захисту.
16. Дані топоніміки свідчать, що на північ від лінії Прип’ять – Сейм до приходу слов’ян у VIII – IX ст. жили балти. Саме туди були скеровані міграції східних слов’ян і, безумовно, саме тому Київ був стратегічним містом. Він контролював передусім шлях на Десну. Прип’ять не мала такого значення, адже Полісся мало цікаве для колонізації. Цілком погоджуюсь з Вами, що це були форти, а не міста. Містами вони стали набагато пізніше. Сама Київщина була вже у VII ст. була заселена індоіранцями, адже західні балти (анти – носії пеньковської культури) на той час вже мігрували звідси на Дунай, де були вже асимільовані слов’янами.
17. Тема цікава, але нічого сказати не можу.
18. Перенесення топонімів у межиріччя Волги і Оки мав масовий характер. Нараховують десятки таких переносів. Дуже цікавим є гідронім Либідь і ім’я сестри братів-засновників Києва. Йордан повідомляє про двох братів, які помстилися Германаріху за їхню сестру Свінельду, тобто Либідь германською. Це якісь дуже давні легенди, які можуть сягати ще часів черняховської культури.
19. Спали, або спалеї, це не слов’яни майже напевне. Це слово точно не слов’янського походження. Можливо перспективними є пошуки на балтійському грунті, але тут потрібні дуже спеціальні знання.
20. Дякую, і погоджуюсь з Вами. Це стосується періоду активних міграцій, тобто до переходу до рільництва. Але зауважу, що якщо до кочовиків, то дійсно цикл був достатньо чітким, то з більш осілими народами все не так просто. Тут все залежало від ємності резервуара. Чим вона менша, тим коротший цикл. Саме тому Волинь і Придністров’я так само як і Середнє Придніпров’я мали таке значення в історії Східної Європи.
21. Справа не в тім, що воно звикло до лісів. Підсічне землеробство мало набагато більшу продуктивність праці, а воно можливе тільки там, де є ліси. Степ став цікавим для слов’ян тільки у XVI – XVII ст., коли заповнилися резервуари в лісовій зоні.
22. Цілком слушно. Але оперувати треба не абсолютними показниками, а густотою населення. Тут є широке поле для роботи історика. Але ж неможливо, щоб одна людина охопила усе. Треба давати місце і іншим. Будь ласка, хай працюють, захищаються, пишуть книжки.
23. Цілком погоджуюсь. Але разом з тим у рамках доіндустріального суспільства можливо виділення ряду етапів. Я дещо намітив: етап до рільництва, тобто період активних міграцій і етап після цього. Тут можна і треба працювати. Знову ж таки широке поле для діяльності.
24. Я пропоную виходити з концепції резервуара. Я детально описав у моїй книзі, чому кочовики приходили з-за Волги, а не навпаки. Разом з тим, якщо говорити не тільки про них, то можна навести приклади дуже потужних зворотних міграцій, як от міграції з Скандинавії під розселення германців і другий раз під час міграцій вікінгів. В такі резервуари люди приходили пізно, адже Європа почала заселятися тільки після кінця льодовикового періоду, а це пізніше ніж інші континенти, можливо, за виключенням Америки. Але після того, як такі резервуари заповнювались, вони ставали донорами дуже важливих міграцій. Йордан пише, що мешканці Скандинавії билися з звірячою люттю, і готи були вимушені піти звідти, тому, що вони були слабкішими. Високий критичний коефіцієнт був причиною цього, і народи, які відчували його вплив мали багато преваг перед тими, хто жив у більших резервуарах.