3 426 views

Тараніна Б. Діалог культур та проблема українського євразійства: сучасна історіографія проблеми

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Сучасна українська історіографія.

 

Діалог культур та проблема українського євразійства: сучасна історіографія проблеми

Київ-2014

Зміст

 

Вступ. 3

Розділ І. Проблема діалогу культур: українська культура між Заходом та Сходом. Сучасна історіографія проблеми. 6

Розділ ІІ. Українська нація між Сходом та Заходом: до історіографії проблеми. 16

Розділ ІІІ. Українські державні утворення між Сходом і Заходом: сучасна українська історіографія  20

Розділ IV. Українська Церква між Заходом та Сходом: проблеми сучасної української історіографії 25

Висновки. 30

Список використаної літератури. 33

 

 

 

Вступ

 

Ключовим питанням українського суспільства протягом всієї його історії було питання – Захід чи Схід? Католицизм чи православ’я? Прогрес або консерватизм? Саме геополітичне становище держави зумовило це питання, відповідь на яке шукало не одне покоління істориків, соціологів, філософів та релігієзнавців. Одні схилялися до думки, що Україна – цілком європейська держава, сформована під впливом західноєвропейської культури та системи мислення, інші ж стверджували, що Україна є частиною східно-православного світу. На нашу думку істина лежить десь посередині, і Україну, за І. Паславським, цілком можливо назвати «синтезою»[1] західної та східної цивілізаційних моделей.

Актуальність теми реферату обумовлена сучасними тенденціями українського суспільства до самовизначення в геополітичному та культурному світовому просторі. Логіка розвитку історичної науки в Україні на сучасному етапі визначає об’єктивну необхідність аналізу різних точок зору з проблеми українського євразійства та діалогу культур.

Мета роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу друкованих матеріалів, опублікованих наукових монографій та статей з’ясувати тенденції розвитку процесу наукового дослідження проблем українського євразійства та діалогу культур сучасною українською історіографією. Звідси випливають головні завдання реферату:

  • з’ясувати стан історіографічної розробки проблеми;
  • сформувати та систематизувати репрезентативну джерельну базу реферату;
  • проаналізувати основні напрями вивчення діалогу культур та українського євразійства в сучасній українській історіографії;
  • розкрити історіографію кожного із визначеного напрямів.

Об’єктами дослідження є знання про діалог культур та українське євразійство у працях сучасних українських дослідників, які сформували відповідні образи діалогу культур та українського євразійство на основі певних наукових принципів.

Предметом дослідження є аналіз тенденцій розвитку думки із зазначених проблем.

Хронологічними межами дослідження є період від початку 1990-х рр., коли з’являються перші роботи українських дослідників із проблем діалогу культур та українського євразійства, до сучасності.

Щодо історіографії проблеми, то слід відмітити практичну відсутність таких праць. Це спричинено тим, що розробка цього питання стала можливою тільки після набуття Україною незалежності, коли дослідники історії, політологи та філософи почали рефлексувати на тему євразійства України. Серед таких робіт слід назвати статтю Н. Яковенко «Україна між Сходом і Заходом»: проекція однієї ідеї»[2], а також С. Лисенка «Діалог культур і проблема українського євразійства в сучасній українській історіографії»[3]. Якщо в роботі Н. Яковенко було проаналізовано українську історіографію проблеми початку та другої половини ХХ століття (погляди М. Грушевського та його наукової школи у Львові, В. Липинського та ін.), то робота С. Лисенка є синтетичною за своєю суттю. Не може не звертати на себе уваги той факт, що перші сторінки статті С. Лисенка майже дослівно повторюють тези Н. Яковенко, проте далі автор розвиває суть сучасної української історіографії проблеми, звертаючи особливу увагу на сутність понять «діалог культур» та «євразійство» в працях українських істориків.

Проте ані Н. Яковенко, ані С. Лисенко не подали комплексної картини становища української історіографії з питань діалогу культур та українського євразійства.

Оглянувши певну кількість робіт українських істориків, політологів, філософів та релігієзнавців, ми спробували все ж окреслити загальний історіографічний стан проблеми. Цим, власне, і зумовлена новизна дослідження.


Розділ І. Проблема діалогу культур: українська культура між Заходом та Сходом. Сучасна історіографія проблеми

 

Однією із знакових в цьому питанні стала книга академіка Г. Вервеса «Українці на рандеву з Європою»[4], видана у 1996 році з передмовою академіка В. Смолія та присвячена опису місця української культури у системі загальноєвропейських духовних цінностей. Так, Г. Вервес дає стислу характеристику історіографії історії культури Київської Русі у порівнянні зі світовою і погоджується з тезою М. Грушевського про заснування антами-русичами в трикутнику Київ-Переяслав-Чернігів держави, що через християнство асимілювала греко-візантійські традиції в культурі[5]. На відміну від своїх попередників, автор доводить тяглість культурного процесу на українських теренах від часів Київської Русі і збагачення української спільноти європейським духовним досвідом часів Відродження, Реформації і бароко[6].

Особливу увагу Г. Вервес приділяє джерелам та шляхам українсько-європейських культурних зв’язків. Зокрема автор відмічає, що зв’язки здійснювалися як через Польшу, так і безпосередньо, через італійських ремісників та науковців, що осідали у Луцьку, Острозі, Львові та Києві. За Г. Вервесом, подібний зв'язок відбувався і через українських спудеїв, що їхали здобувати освіту в університети Кракова, Рима, Падуї та Відня[7].

Козацтво Г. Вервес характеризує як лицарську спільноту, що військовою силою та суспільно-політичними важелями забезпечувала виробництво культурних цінностей в Україні та участь українців в загальноєвропейському духовному житті: «його присутністю позначені всі сфери українського інтелектуального життя цих трьох сторіч і, насамперед, фольклор з його культом доблесті й патріотизму, професіональне й народне мистецтво, наука, писемність – єдина національна культура»[8]. Бароко Г. Вервес визначає як перше загальноєвропейське явище, в якому Україна виступила як рівноправний учасник. Саме в українському бароко, за автором, поєдналися риси візантійської культури, західноєвропейського бароко, польської традиції та європейські теоретичні думки епохи Відродження, успадковані діячами Києво-Могилянської академії. Врешті, Г. Вервес називає бароко «синтезом свого і чужого»[9].

Значну увагу приділяє автор значенню творчості Т. Шевченка на розвиток української культури та піднесення її значимості на європейському рівні. Автор цитує П. Куліша, доводячи, що саме завдяки Т. Шевченку українська культура досягла європейського рівня. Г. Вервес переконаний, що саме під безпосереднім впливом української культури, а особливо творчості Т. Шевченка відбувається болгарське відродження другої половини ХІХ століття. На конкретних прикладах автор показує, що творами Тараса Шевченка зацікавилися австрійці, шведи, італійці, французи, англійці та інші народи[10]. Автор переконливо обґрунтовує європейський характер породженої Шевченком національної моделі культури на народній основі і кирило-мефодіївської ідеї української державності.

Не оминув своєю увагою автор і постаті М. Драгоманова та І. Франка. У Г. Вервеса Драгоманов постає як фольклорист, історик, літературознавець і компаративіст, відомий не лише в Україні, але й за її межами (був професором Софійського університету, сприяв зародженню болгарської історичної науки). В творах М. Драгоманова і І. Франка, за Г. Вервесом, відбулося поєднання «свого і чужого», української народної культури і європейського досвіду[11].

Г. Вервес узагальнено подає картину української культури другої половини ХІХ століття, в якій поступово на народній основі утворюються новаторські явища у всіх жанрах. Не зважаючи на переслідування, автори продовжували культивувати народні традиції, поєднуючи їх у своїй творчості з культурними цінностями світового значення, особливо в епоху М. Драгоманова, І. Франка та Лесі Українки[12].

Достатньо повно постає у Г. Вервеса картина української культури ХХ століття, розкриті такі проблемні питання як значення авангардистських відкриттів для української культури,  а також місце українського авангардизму в культурі світовій[13].

Питання рецепції європейських та східних практик в українському мистецтві вповні розглянуті у збірці наукових праць «Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта»[14]. Так в статті А. Беляєвої «Діалог художніх традицій в українському та німецькому декоративному мистецтві» [15] переконливо доведено безпосередній вплив німецьких майстрів на розповсюдження рослинних зображуваних мотивів на кераміці в різних регіонах України.

Тараніна Б. Діалог культур та проблема українського євразійства: сучасна історіографія проблеми

Залишити відповідь

4 visitors online now
4 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 12 at 12:16 am UTC
This month: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
This year: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
Read previous post:
Купрієнко С. А. Аутопоезіс

Купрієнко С. А. Аутопоезіс Аутопоезіс (грец. auto — сам, грец. poiesis — створення, виробництво; також аутопойєзіс, автопоезис) — термін, що...

Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дисертація

Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу : дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : 07.00.02. /...

Close