Blok.NOT

ться з еміграційного елементу. Тому владу Радам не віддасть. Україна боронитиме свою свободу до останньої краплини крові.”
“Директорія УНР пропонує Раднаркомові відповісти на такі питання:
1) чи Совєтський уряд згодний стримати свій наступ на Україну проти її трудолюбивого народу?
2) якщо відповідь “так”, то чи приймає зобов’язання негайно відкликати свої війська з української території?
Директорія продовжуватиме переговори про мир і торгівлю, якщо російські війська покинуть Україну.
Уникнення прямої відповіді чи відмова відповісти на ці питання впродовж 48 годин буде вважане декларацією війни з боку російського уряду” .
У відповідь на ультимативні вимоги Директорії, Народний Комісар закордонних справ Радянської Росії Чичерін в телеграмі від 10 січня 1918 року на ім’я голови уряду Директорії Чехівського писав: “Росийское Советское правительство вновь подтверждает в самой категоричной форме свое прежнее заявление, что среди борющихся против Директории войск нет никаких воинских частей Российской Советской Республики. Ваше ультимативное требование прекращения нами военных действий против Директории и вывода российских войск из Украины является беспредметным. Ваше утверждение, что на вас наступают латыши, мадьяры и китайцы, завербованные на средства Российского Советского правительства, является повторением той клеветы, которую против нас распространяют уже в течении года империалистическая и контреволюционная печать, желая этим обеспечить и скомпроментировать удачную революционную оборону, которую Советская Россия ведет против всех белогвардейских фронтов” .
Як видно Радянська Росія відмовилась визнати за собою наявність військ на кордоні з Україною і на її території.
Після чергової ультимативної ноти Директорія 16 січня 1919 року офіційно оголосила війну Радянській Росії. Директорія за кілька днів до проголошення війни послала в Москву надзвичайну дипломатичну місію з метою урегулювання всіх спірних питань і встановлення з РСФСР “мирных добрососедских отношений”; для чого “надається пану Мазуренкові право скрізь, де треба буде, виступати від імені правительства Української Народної Республіки, як повноправному цього правительства представнику, складати і підписувати прелімінарні умови, які передавати на затвердження свого правительства, робити на основах і на письмі різного змісту заяви, пропозиції, приймати участь в різних засіданнях і нарадах.
Всьому, що п. Мазуренком зроблено буде в межах цього уповноваження, Правительство Української Народної Республіки повірить і перечити не буде“ . Таким був мандат С. Мазуренка на мирних переговорах.
Перша зустріч членів дипломатичної місії УНР, а до неї входив також український есер Полоз, Ю.Ю Ярослав (старший секретар), Шахворостов та інші, з радянськими представниками відбулась 17 січня. відкриваючи переговори з представниками Директорії, голова радянської делегації Д.Мануїльський заявив і підкреслив рішення “правительства РСФСР сохранить полный нейтралитет по отношению к суверенной Украине и полное невмешательство во внутренние дела Украинской Народной Республики” . Далі С.Мазуренко нагадав т. Мануїльському, що “при предварительных переговорах в Могилеве между нами уже было достигнуто известное соглашение, и что правительство РСФСР тогда же потребовало от С.П.Мазуренко официального подтверждения полномочий правительства Украинской Народной Республики, которые он теперь имеет и представил Советскому правительству. Т. Мазуренко решительно заявляет, что его Миссия находит необходимым вести переговоры только с лицами, снабженными такими полномочиями правительства РСФСР” . Мануїльським вказано повноваження у представників лише укладання прелімінарного договору. На засіданні Мазуренко заявляє, що в повстанському русі на Україні беруть участь “регулярные Российские войска, в состав коих входят исключительно почти иноземцы (китайцы, мадьяры и латыши ), которые повели наступление на Украину из Курска, со стороны Российской Республики. В числе руководителей этими войсками находятся видные работники Российской Советской Республики. Это дало основание предполагать, что повстанческое движение на Украине ведется при непосредственном участии правительства Российской Советской Республики” . Але підкреслюючи бажання УНР налагодити добросусідські відносини з РСФСР, Мазуренко вважає необхідним покласти в основу мирних переговорів:
“1) признание полного нейтралитета суверенной УНР со всеми вытекающими из этого последствиями;
2) полное невмешательство Российского советского правительства во внутренние дела Украины;
3) точное определение отношений РСФСР к оперирующим в пределах Украины повстанческим войскам” . Російська сторона вказує, що “правительство Советской России реально не поддерживает повстанческое движение, тем не менее, оно не скрывает своих симпатий к идее этого движения” .
Торкаючись відносин з Антантою і денікінцями, Мазуренко запевняв, що уряд УНР противиться окупації України англо-французькими військами і що “ Директория считает себя в состоянии войны с Доном (без офіційного проголошення війни)” .
Мануїльський, Каменський та інші вказували на не відповідність твердження про те, що війну проти Директорії ведуть “русские большевистские войска” .
Уряд РСФСР заявив про готовність взяти на себе посередництво “между борющимися в Украине сторонами и воздействовать на течение, ведущие борьбу с Директорией” . На другому засіданні представників УНР і РСФСР 19 січня 1919 року Мануїльський хотів, щоб українська місія визначилась з питаннями:
“1) Как будет украинское правительство вести борьбу с контрреволюцией внутри и намерено ли оно продолжить борьбу с контрреволюцией на Дону в случае изгнания контрреволюционных банд из пределов Украины.
2) Согласно ли украинское правительство пропустить через свою территорию войска Советской России для подавления контрреволюции на Дону” . На що Мазуренко відповів про повний нейтралітет України, але будуть боротись з красновськими бандами у межах України, встановлених на переговорах у Києві. А по “поводу высадки в Одессу войск Антанты правительством УНР уже сделан запрос правительствам Антанты о причинах и целях высадки. Тов. Мануильский задает вопрос: намерено ли украинское правительство бороться с контрреволюцией в Крыму, а равно оказать сопротивление высадке десанта Антанты в Крыму” . Ця згадка цікава тим, що Крим не входив до складу України і Радянська Росія хотіла від УНР воювати не на своїй території. На що тов. Мазуренко відповів, що “не считает необходимой активную борьбу украинского правительства в Крыму, так как последний не входит в состав УНР, тем не менее, если правительство Советской России не имеет ничего против присоединения Крыма к территории Украины, то тов. Мазуренко немедленно доведет об этом до сведения своего правительства” . Мануїльський попередив, що переговори про кордони взагалі і Крим зокрема передчасні.
На третьому засіданні Місії УНР з представниками уряду РСФСР і ЦК РКПб 23 січня 1919 року до складу сторони РСФСР увійшов голова Раднаркому тов. Красін, що доповів про арешт двох робітників –комуністів, увезених в Київ в якості “заложников”. А Мануїльський вказав на “ можливість репресій зі сторони Радянського уряду по відношенню до українських громадян в Росії” . І дійсно такі дії могли б бути використані: “відомо, що в грудні місяці 1918 року Рада Народних Комісарів скасувала, в зв’язку з анулюванням Берестейського договору, свою попередню постанову про визнання самостійності України …В “Известиях ВЦИК” від 24 грудня 1918 року було вміщено документ:” Всім установам РСФСР. Циркулярно. Постанова Народного Комісаріату по закордонним справам. З огляду на те, що після анулювання Берестейського мирного договору Україна не визнається більше Совєтським Правительством Російської Республики за самостійну державу” .
Так, ще раніше, ніж велись переговори Радянська Росія відмовилась визнати Україну самостійною.
Щодо внутрішньої політики України, то “тов. Мануильский настаивает, чтобы вопрос о власти на Украине был решен Всеукраинским Съездом Советов на тех же избирательных основах, как и в Советской Российской Республике. Только на этих олснованиях правительство вступит в переговоры в качестве посредника в деле примирения борющихся на Украине сторон” . Також вимагалось від Директорії негайного наступального союзу проти Краснова, Антанти і Кримської реакції.
Мазуренко в свою чергу категорично відмовився обговорювати питання про форму влади на Україні, бо це питання має вирішити Трудовий конгрес.
Радянські представники запропонували уповноваженим Директорії конкретний план спільних військових операцій Червоної Армії і військ УНР проти англо-французьких військ на півдні України і білогвардійських загонів в Донбасі. На що Мазуренко заявив радянським делегатам: “ это дело совершенно безнадежное, ваше предложение отклика в нашем правительстве не найдет” . Російський уряд вимагав, щоб Україна “виговіла війну Антанті” .
На засіданні делегацій 1–го лютого Мазуренко настоював на найскорішому укладанні перемир’я, вказуючи. Що якщо Київ займуть комуністи, він відмовиться від своїх повноважень. Його підтримав Полоз, що хотів одразу ж приступити до виробки умов перемир’я, не чекаючи відповіді Директорії .
4 лютого 1919 року Радянський уряд поставив слідуючи попередні умови, виступаючи в якості посередника між обома сторонами, що воюють на Україні:
“1)Признание Директорией принципа власти Советов на Украине;
2)Признание нейтралитета Украины с активной его защитой против всякого иностранного вмешательства, нарушающего этот нейтралитет;
3)Совместная борьба против контрреволюции;
4) Перемирие на время мирных переговоров” .
“Тов. Мазуренко заявляет, что Миссия УНР просит приостановить дальнейшие переговоры впредь до получения директив от своего правительства.” Тов. Менжинський обіцяв: “через посредничество своего правительства довести до сведения Директории и правительства Раковского-Пятакова о состоявшемся соглашении” .
Совітський уряд України “був створений аж 29 листопада 1918 року, коли воєнні операції Совєтської Росії проти України почалися вже 20 листопада 1918 року. Саме публічне проголошення утворення цього “уряду” в Курську сталося ще пізніше, в “Известиях” з 1 грудня 1918 року” .
У маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України за 29 листопада 1918 року вказувалось: “И мы, члены Центрального Исполнительного Комитета Советов Украины, идя навстречу воле восставших рабочих, крестьян и солдат, стали по постановлению Центрального Комитета Коммунистической партии (большевиков) Украины во главе масс, образовав Временное рабоче-крестьянское правительство Украины”, “…Принимая срочные меры по установлению правильного обмена с Советской Росией предметов продовольствия на мануфактуру”, “…Временное правительство заявляет, что, справившись с контрреволюцией и восстановив Советскую власть на местах, оно созовет Всеукраинский съезд Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов, которому и передаст всю власть в стране”, “…Он [союзнический капитал] хорошо понимает, что революционный союз России с Украиной так укрепит и Россию и Украину, что с ними справиться будет не возможно”, “…В полном единении с революционной Россией, рабочими Германии и советскими частями бывшего Австро-Венгерского государства должны вы организовать отпор, встав все, как один, в ряды социалистической армии Украины”. Ці положення з маніфесту добре показують невід’ємність України від Росії у планах уряду Г.П’ятакова.
“Важливим фактом є те, що цей “уряд ” для “Совітської республіки України” був утворений виключно з постанови і наказу ЦК РКПб у Москві і Совнаркому Росії” . Назву він,

Related posts

• No related posts.