А. Скромницкий. Связи Украинской Народной Республики (УНР) и Советской России (ноябрь 1918 – апрель 1919 год)


6 553 views

Для виступу в Києві проти Гетьмана ”під керуванням Оперативного штабу були взяті боєві групи соціалістичних партій – українських і не українських( в тому числі і большевики)…з ночі 22 на 23 листопаду революційні отряди захопили Поділ(большевики)” . Але єдності між більшовиками і Директорією не було. Троцький відверто казав на VI з’їзді Рад “що завдання Червоної Армії скористувавшись з моменту; коли німецькі війська залишать Україну, а війська Антанти ще не встигнуть її опанувати, заволодіти українськими землями . У Директорії було своє бачення державного устрою України. За універсалом Петлюри з Білої Церкви (про мету повстання): “Війська Республіки мають на меті до щенту знищити лад, заведений гетьманським урядом.” Діючий на Лівобережжі отаман Болбочан пише: “Оголошую, що ніяких совітів робочих депутатів, монархічних організацій і взагалі організацій, котрі намагатимуться захопити владу я не допущу. Підкреслюю, що ми боремся за самостійну демократичну Українську республіку, а не за єдину Росію, яка б вона не була – монархічна чи більшовицька” . Але не за це боролись більшовики, взагалі вони не приділяли достатньої уваги національному питанню. Тому Радянська Росія продовжувала повстання, коли Директорія вже досягла своєї мети – повалення гетьманату. А “єврейська і українська соціалістична преса того часу даремно вказувала на страшні контрасти між “більшовицькими” заявами та деклараціями; контрреволюційно-погромницькою “практикою” органів її влади” . По відношенню до більшовиків у Харкові газета “Беднота” за 10 грудня 1918 року писала: “Петлюровцы держат в тюрьмах политических заключенных большевиков. В харьковской холодногорской тюрьме содержится несколько сот арестованных рабочих, и которым не предъявляется никакого обвинения” В тій же газеті за 11 грудня 1918 року: “Петлюровцами расклеены на всех станциях объявления, в которых говорится, что все распространяющие большевистские прокламации или призывающие к восстанию против нового правительства Украины (Директории) будут расстреливаться без суда ” .
Те, як будуть складатись відносини між Директорією та більшовиками видно із інструкції N2 Донецько-криворізського обласного комітету КПбУ про організацію Рад робітничих та селянських депутатів: ”пункт в) Петлюровское восстание опирается на кулацкие элементы деревни и не имеет ничего общего с пролетарским движением за социализм; пункт г) Мелкобуржуазное правительство (ныне Директория) имеет склонность коалироватся с союзниками, которые взамен дарования Украине автономности, потребовали борьбы с большевиками” . Ця інструкція цікава тим, що вказує на різну соціальну базу повстанців, різні погляди щодо майбутнього України, та досить добре видно, що далі більшовики та Директорія не зможуть мирно співіснувати, зважаючи на плани обох сторін. Назрівав конфлікт.
Отже, можна стверджувати – повстання Директорії мало переможне закінчення: влада гетьмана П.Скоропадського була скинута. Вдало скориставшись з результатів революції в Німеччині в листопаді 1918 р., Директорія усунула важливий елемент влади гетьмана – наявність німецьких військ в Україні, німці тримали нейтралітет, а гетьман позбувся вагомої сили.
Директорія заручилась підтримкою Радянської Росії у боротьбі проти гетьмана для успішного ведення повстання, що і зумовило перемогу повстання.
Відсутність домовленостей про подальшу мету повстання між Директорією та Радянською Росією викликало непорозуміння між обома країнами, як у ході повстання, так і по його закінченні. А й ще викликало напруженість між обома країнами, що в подальшому призвело до військових конфліктів та оголошення війни офіційно.
Радянська Росія хотіла скористатись з повстання Директорії проти гетьмана для проведення свого власного на Україні із встановленням більшовицького режиму, влади Рад хоча й це і не відповідало умовам України тому і шляхом був обраний збройне зовнішнє втручання Радянської Росії.
Таким чином, стає зрозумілим, що Радянська Росія не визнавала на Україні ніякої іншої влади, крім більшовицької, використовуючи різні засоби досягнення мети.
Отже, російський фактор у підготовці та проведенні антигетьманського повстання мав важливе значення: за допомогою Радянської Росії було повалено режим гетьмана П.Скоропадського і до влади була приведена Директорія УНР; Радянська Росія бажала продовжити повстання, встановити більшовицьку владу в Україні та захопити її територію, скинути Директорію та знищити всі протидіючі сили.

Розділ 2. Загострення стосунків між Директорією УНР і Радою Народних Комісарів РСФСР.
Після захоплення влади Директорією, нею почалась розбудова української державності: була проголошена Декларація від 26 грудня 1918 року. відбулось об’єднання 22 січня 1918 року УНР і ЗУНР, було скликано і 23 січня 1918 року почалась сесія Трудового Конгресу. Видано його універсал; в цей же час відбувалось становлення зовнішньо-політичних орієнтирів Директорії, було створене міністерство закордонних справ.
Відбувається наступ більшовицьких військ на територію України. Наступаючи ще під час повстання війська більшовиків йшли двома шляхами: на Київ та на Харків. Перейшовши демілітаризовану зону вони почали просуватись по території України. Зважаючи на це були складені ноти протесту українського уряду та ультиматум.
У зв’язку з продовженням наступу було оголошено війну Радянській Росії 16 січня 1918 року.
Та для припинення війни і налагодження стосунків між УНР і РСФСР було відправлено місію Мазуренка в Москву. Яка в кінцевому результаті досягла своєї мети і було підписано мирові домовленості. Але причинами невдач було і відсутність необхідного зв’язку між Місією та Директорією, також була неузгодженість між керівниками директорії та місією в результаті переговорів.
Протистояння Директорії і Ради Народних Комісарів РСФСР полягало у різних поглядах на подальшу долю України.
Єдине зовнішньо-політичне положення Декларації від 26 грудня 1918 р. – “В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на грунті цілковитого нейтралітету й бажання мирного співжиття з народами всіх держав" . Завдання врегулювання міждержавних відносин було покладено на Міністерство закордонних справ УРН на чолі з Чехівським. “Головною ціллю В.Чехівського при входженні в кабінет було не допустити до конфлікту між Україною і Сов. Росією, що вже тоді назрівав. Коли конфлікт стався, В.Чехівський прикладав усіх зусиль, щоб ліквідувати його і досягти миру між Україною і Совєтською Росією, і вийшов з кабінету, коли всі зусилля не здійснились” . Радник австрійського посольства Е.Фіретенберг звітував 23 грудня 1918 року своєму міністрові закордонних справ, що він увійшов у формальні стосунки з Директорією, що він і Винниченко обмінялися візитами. Винниченко говорив йому, що позиція українського уряду в більшій небезпеці зсередини, ніж ззовні, тобто від більшовиків. Директорія рішилася взяти лівий курс, щоб з більшим успіхом відбивати натиск більшовиків. Негайно буде проведена земельна реформа: великі маєтки будуть віддані без відшкодування, але малі господарства не будуть порушені. Директорія хоче, як буде можливо ввійти в приязні стосунки з Радянською Росією, щоб утримати її нейтральною. Винниченко наполягав також, щоб до часу виїзду німців з України, вони захищали і охороняли її північні кордони. Попри гостру ноту до Антанти, Винниченко сподівався, що вона визнає Україну “де-факто”, або навіть “де-юре” .
Тож видно уряд Директорії шукав підтримки у західних держав для свого забезпечення суверенітету, на який вже зазіхає Радянська Росія із своїм військом.
Очевидець подій, д-р Донцов, у своїх споминах-щоденнику оповідає, що деякі відповідальні політики, напр. Порш, радили послати більшовикам телеграму про зміщення Директорією реакції, мовляв, вже немає причин виступати проти нас. Донцов писав, що Директорія пішла “вліво”. Всіх викидають з посад, хто не є соціалістом. Мовітують більшовизм. Страх перед червоними заходами. Прем’єр Володимир Чехівський був за впровадження радянського устрою в Україні, хоч відкидав насильницько-диктаторські методи у відношенні до населення, як їх практикував московський більшовизм .
До того ж в політичному житті України єдності не було. Як видно з резолюції ЦК УПСР (лівих) про ставлення до Директорії(28 грудня 1918року), відношення було таке: “в мобилизации сил для поддержки власти Советов вооруженным выступлением”.
З початку січня 1919 р. почалась інфільтрація більших і малих добре організованих загонів московсько-більшовицької армії на північно-східних кордонах України, бо виїзд німців залишив ці кордони майже відкритими. Директорія не мала досить війська, щоб цей кордон захищати і належно забезпечити, бо маси повстанців, що помагали усунути гетьманський режим, порозходились додому. Директорії поки що залишалось одне: протестувати проти більшовиків, але це не допомагало.
Як вказує С.П.Мазуренко: “Д.З. Мануильский и С.П. Мазуренко в ноябре минувшего года (1918 р.), в Гомеле и месяц спустя в Минске продолжали вести переговоры уже с ведома и согласия своих представительств и достигли некоторого соглашения, зафиксированного в подписании ими акте” . З протокола 1 надзвичайної місії Мазуренка в Москві” тов. Мазуренко сообщает, что соглашение это им докладывалось Директории и последняя, сделав –37—некоторые оговорки, изъявила согласие положить в основу мирных переговоров главные пункты этого соглашения” .
Ці мирові переговори були проведені в січні – лютому 1919 році, а формальним поштовхом до них став обмін нотами між Міністерством закордонних справ УНР і Наркомзаксправ РСФСР. Саме такий шлях був обраний для переведення переговорів із неофіційних міжпартійних у офіційні, міждержавні. Обмін нотами носив досить різкий характер. Обидві сторони висували жорсткі взаємні звинувачення .


No comments yet.

Добавить комментарий

3 посетителей онлайн
3 гостей, 0 зарегистрированных
За все время: 167 в 04-21-2011 02:56 am UTC
Максимум сегодня:: 20 в 12:10 am UTC
В этом месяце: 31 в 04-07-2014 05:29 pm UTC
В этом году: 49 в 01-23-2014 02:50 pm UTC
Читайте ранее:
Мигель де Унамуно. О трагическом чувстве жизни людей и народов. Miguel de Unamuno. DEL SENTIMIENTO TRÁGICO DE LA VIDA

Мигель де Унамуно. О трагическом чувстве жизни людей и народов. Miguel de Unamuno. DEL SENTIMIENTO TRÁGICO DE LA VIDA Мигель...

Джордж Оруэлл. Рубеж. George Orwell. La marca

Джордж Оруэлл. Рубеж. Джордж Оруэл. Рубеж. George Orwell. La marca Джордж Оруэлл. Рубеж. Джордж Оруэл. Рубеж. George Orwell. La marca...

Закрыть