Петровський А. «ВІЧЕ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ: СКЛАД, КОМПЕТЕНЦІЯ, ГЕОГРАФІЧНЕ ПОШИРЕННЯ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ОЦІНКИ»


3 119 views

Петровський А. «ВІЧЕ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ: СКЛАД, КОМПЕТЕНЦІЯ, ГЕОГРАФІЧНЕ ПОШИРЕННЯ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ОЦІНКИ»

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Давня історія України, Київська Русь, народна влада.

 

«ВІЧЕ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ:

СКЛАД, КОМПЕТЕНЦІЯ, ГЕОГРАФІЧНЕ

ПОШИРЕННЯ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ОЦІНКИ»

Київ-2010

ВСТУП

Соціально-політичне життя Русі характеризувалося значною активністю. Письмові джерела свідчать про участь у ньому різних шарів давньоруського суспільства. Причина цього полягала не в соціальній гармонії,  що давала б широкий доступ демократичним низам до органів управління, а в гострих  конфліктах всередині панівного класу, міжстанових протиріччях.

Давньоруське віче – інститут народовладдя, про який маємо сьогодні достатньо відомостей, отриманих переважно на основі давньоруських переказів та літописних свідчень. Попри це чимало питань, що стосуються характеру та особливостей вічових зборів залишаються неузгодженими й з цього приводу виникають гострі дискусії в наукових колах. Дискусійними залишаються питання компетенції, соціального складу, головним чином домінування тих чи інших верств населення в процедурі прийняття рішень, які нерідко здійснювали суттєвий вплив на історичний хід подій (від них могла залежати доля міста чи навіть цілої землі), географічного розповсюдження традиції вічових скликань тощо. Тож у своєму дослідженні зробимо спробу комплексно розглянути ці аспекти діяльності давньоруського механізму народовладдя, на основі літописних свідчень простежимо його вплив на життя держави та суспільства, з’ясуємо динаміку розвитку практики вічових зборів й головне – вітчизняні та зарубіжні історіографічні оцінки його діяльності.

 

 

Частина І. Склад.

Вперше термін «віче» зустрічається в «Повісті минулих літ» при описі подій, що відбувалися в місті Білгороді, який потерпав від печенізької облоги. Змучені голодом білгородці «створиша вече», де вирішили віддатися на милість переможцям. Але тут з’явився один «старец», який «не был на вече томь, и въпрашаше: «Что ради вече было? И людне поведаша ему, яко утро хотят ся людне передати печенігом. Се слышав, посла по старейшины градьскыя и рече им: «Слышах, яко хочете ся передати печенегом». Ани же реша : «Не стерпять людье глада». И рече им: «Послушайте мене, не передайтеся за 3 дня, и я в что велю, створите».Они же ради обещашася послушати».

Таким чином в білгородському віче беруть участь «людье» и «старейшины», тобто рядове населення зі знаттю. «Вечники», порадившись, вирішують відчинити ворогу міські ворота, причому ініціатива, мабуть, в білішій мірі належить «людьям»  а ніж старійшинам. «Людье» активно діють не тільки на віче, але й пізніше, при інших обставинах. Саме вони посилають за печенігами, приймають їх в місті, частуючи своїм знаменитим киселем.

Не можна, певна річ, забувати, що розповідь про облогу Білгорода являється народним переказом, занесеним в літопис. Інакше перед нами не історична хроніка, а поетичний твір з притаманними йому як історичному джерелу специфічними особливостями. Чимало  в цій картині умовного, гіпотетичного. І все-таки один із основних мотивів переказу, в якому замальовується народ як активна соціально-політична сила, що в певній мірі  проявляє себе на вічових зборах, сумнівів не викликає.

Новий епізод з віче переносить нас з півдня на північ, з Білгорода в Новгород, де новгородці, доведені до відчаю безчинствами варягів «исекоша в Поромоне дворе» цих заморських харциз. « И се слыша, князь Ярослав разгневася на гражаны, и собра вои славны тысящу, и, обольстив их, сече, иже бяху Варяги ти исекле; а друзки бежаша из града». Не встигала ще висохнути пролита кров, як з Києва від сестри Ярослава Предислави прийшла тривожна звістка про смерть батька, великого князя Володимира, і про каїнові діяння брата Святополка, що вокняжився на київському столі. Ярослав поспіхом скликав «новгородцов избыток» на  віче. «Любимая моя и честная дружина, юже вы исекох вчера в безумии моем, не топерво ми их златом окупити», - в жалобі говорив князь. Із слізьми на очах Ярослав випросив допомогу в боротьбі зі Святополком.  Й мовили незлопам’ятні новгородці: «А мы, княже, по тобе идем». Ярослав « собра вои 4000. Варяг бяшеть тысяща, а новгородцев 3000; поиде на нь». Так повідомляє про драму в Новгороді місцевий літописець. «Но, вероятно, - пише Л.В. Черепнін, - в действительности все было сложнее. Видимо, велись перговоры, в которых Ярослав обещал новгородцам и денежное вознаграждение, и грамоту с какими-то политическими гарантиями». Можливо, Л.В. Черепнін має рацію. Однак зараз нам важливо детальніше з’ясувати  соціальний склад віче. В.Т. Пашуто бачить в ньому «собрание части «нарочитых мужей», санкционирующее войну и сбор ополчения для князя». Щоб переконати в  своїй правоті В.Т. Пашуто опирається на Повість минулих літ і Новгородський Перший літопис. Але при першому ж розгляді виявляється, що історик відтворює події виключно за Повістю минулих літ і, очевидно, не випадково, як і в новгородському джерелі немає жодної згадки про «нарочитых мужах», а мова йде про «новгородцов» і «гражан», причому ці терміни співставляються як синоніми. Відповідно, «нарочитих мужей» В.Т. Пашуто бере з «Повісті минулих літ». Однак матеріал Повісті дає підставу для зовсім іншого висновку, ніж у В.Т. Пашуто. Згідно з літописом варягів перебили «новгородцы», в тому числі і «нарочитые мужи». Новгородці це широке коло людей, куди входять і «нарочитые». Тому ототожнювати віче , скликане Ярославом і зібрання частини «нарочитых мужей» не можна. Під вічем тут маються на увазі народні збори (звичайно, за участю знатних людей), що вирішували надміру важливе питання про воєнний похід.

Б.Д. Греков визначає віче на Русі як народні збори класового і докласового суспільства, що скликалися для обговорення і вирішення важливих суспільних справ. Такі погляди Б.Д. Грекова на вічові збори поділяв М.Н. Тихомиров. Він не раз переконувався в тому, що на масових міських зібраннях головували «черне люди».

В.Т. Пашуто і П.П.Толочко висувають думку про домінуючу роль феодалів на віче. Вони вважають, що давньоруське віче XI-XII ст, являлося втіленням «феодальної демократії», тобто проявом влади великих землевласників та інших привілейованих осіб. Однак позиції  В.Т. Пашуто і П.П.Толочко не завжди співпадають. Таким чином В.Т. Пашуто, характеризуючи віче в додержавний період Русі, називає його інститутом народовладдя. П.П.Толочко  в свою чергу вважає що і в цей час при наявності «родоплемінної знаті, старців, військових керівників віче не було всенародними зборами ». Тим не менше ні В.Т. Пашуто ні П.П.Толочко не виключають повністю участі рядового населення у вічових зібраннях XI-XII ст..

Більш жорстку лінію тут проводять В.Л. Янін та М.Х. Алєшковський, у яких склад віча, так би мовити, обмежений. Це – чоловік 300 бояр, обперезаних золотими поясами (як вважав В.Л. Янін), та певна кількість найбагатших купців, що доповнювали боярське віче до XIIІ ст..( на думку М.Х. Алєшковського). Встановлюючи соціальну приналежність учасників віча, обидва автора мають на увазі лише Новгород. Але якщо ми врахуємо їх твердження про те, що «государственный строй Новгорода сохранял несравнимо больше черт демократии, нежели монархический строй княжеств», то можемо припустити, що демократизм вічових зборів інших міст ці вчені, тим більше, заперечують.

Літописи, розповідаючи про деякі важливі державні справи,   нерідко вказують на участь в них «нищих и худых», «всех людей», «всех киян», тобто представників експлуатованого стану. П.П.Толочко закликає обережно ставитися до цих повідомлень й не надто їм довірятися. Тут він опирається на твердження  В.Т. Пашуто, котрий зазначає, що це лише, прийнятий на Русі, літературно- церковний зворот і важко навіть припустити, що в країні, де законом була «Руська правда» жебраки й  убогі вирішували, кому посісти княжий стіл Осмомисла.

В.Л. Янін, дослідивши історію новгородських держаних інститутів, прийшов до висновку, що загальноміське віче було  вузько класовим  органом, у якому немає місця «всьому Новгороду». Воно об’єднувало великих феодалів і було не народними зборами, а зібранням класу, що стояв при владі. Аналогічним, на його думку, було і київське віче.

Показовими в цьому плані є вічові зібрання 1068-1069 років. Перше зібралось у тяжчий для Русі час, коли об’єднані сили трьох Ярославичів зазнали поразки від половців під Переяславом. «И людье кыевскии прибегоша Кыеву, и створиша вече на торговищи, и реша пославшися ко князю глаголюше: «Се половцы росулися по земле, вдай княже оружье и кони, и еще бъемся с ними».

П.П.Толочко вважає, що представники київських низів брали участь у вічовому зібранні на подольському торговищі, але переоцінювати їх роль не слід. Тут вчений наводить такі аргументи. По-перше, ініціатива скликання віча належала не їм, а тим киянам, які повернулися після невдалого бою з половцями, тобто київським дружинникам. Це вони лишилися без зброї і коней, чого просили у князя. По-друге, скликали його і діяли хоч і всупереч волі князя, але у згоді з частиною міських мужів. Через рік після згаданого віче – у 1069р. – народні збори скликаються знову. Цього разу вирішується питання, хто ж князюватиме в Києві, після того, як місто покинув полоцький князь Всеслав. Очевидно, це віче було менш представницьке, ніж перше.

Петровський А. «ВІЧЕ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ: СКЛАД, КОМПЕТЕНЦІЯ, ГЕОГРАФІЧНЕ ПОШИРЕННЯ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ОЦІНКИ»

Залишити відповідь

4 visitors online now
4 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 12 at 01:00 am UTC
This month: 36 at 05-15-2017 01:26 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Перу: В археологическом комплексе Эль Параисо найден 5-тысячелетний храм

Перу: В археологическом комплексе Эль Параисо найден 5-тысячелетний храм

VII КНОРОЗОВСКИЕ ЧТЕНИЯ «Древние цивилизации Нового и Старого Света». 14-16 февраля 2013 года. Программа конференции

VII КНОРОЗОВСКИЕ ЧТЕНИЯ  «Древние цивилизации Нового и Старого Света». 14-16 февраля 2013 года. Программа конференции

Close