21 947 views

Демещук А. В. Джерела вивчення історії первісного суспільства

історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія первісного суспільства


Джерела вивчення історії первісного суспільства

                                                                                                                     

Зміст

 

Вступ

Джерела вивчення ІПС
- поняття історичного джерела та ІПС

- археологія

- етнографія

- антропологія

- лінгвістика

- четвертинна геологія та палеографія

- палеозоологія

- палеоботаніка

- другорядні, допоміжні джерела

Висновок      

Джерельна база

 

Вступ

 

Первісне суспільство (первісність, протоісторія, доісторія) — це найперший та найтриваліший період в історії людства: від виникнення людини розумної (близько 2,5-2,8 млн. років тому) і до виникнення цивілізації і державності (в Азії та Африці - ІV-III тис. до н.е.). Отже, первісна доба становила близько 99% тривалості всієї історії людства. То був період в історії до винайдення писемності, тобто до появи писемних історичних джерел. У різних народів період первісності тривав по-різному, а деякі народи живуть в умовах первісності й до сьогоднішнього дня (австралійські аборигени, індіанці Амазонії, туземці о. Ява, деякі племена Екваторіальної Африки). У сучасній науці прийнято розрізняти власне первісну культуру, яка існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV—початок III тис. до н. е.) і традиційну первісну культуру. Також, відповідно, розрізняють  первісне суспільство апополітейне (власне первісне суспільство, що передує виникненню цивілізації) та синполітейне (варварська периферія цивілізованого світу; первісне суспільство, що збереглось після виникнення цивілізації).

У сучасній науці існує кілька періодизацій первісного суспільства: загальна (історична), археологічна, антропологічна та ін. Із спеціальних періодизацій первісної історії найважливішою є археологічна, в основу якої покладено відмінності в матеріалі та техніці виготовлення знарядь праці. Відповідно до цього історію первісного суспільства поділяють на 4 періоди:
- кам'яний (від появи людини-IV тис. до н.е.)
- мідний (IV-III тис. до н.е.)
- бронзовий (III-I тис. до н.е.)
- залізний (І тис. до н.е.-І ст. н.е.).
У різних регіонах хронологічні рамки дуже варіюють. На одних територіях ще у 8 тис. до н.е. з"явилось відтворююче господарство (Близький Схід), на інших - значно пізніше.
Найдовшим періодом в історії первісного суспільства був кам"яний вік. Його, в свою чергу, поділяють на:

1) палеоліт:
- нижній (2,5 млн. - 150 тис. р. тому)
- середній (150-40 тис. р. тому)
- пізній (40-12 тис. р. тому)

2)мезоліт (10-7 тис. р. до н.е.)

3)неоліт (7-4 тис. р. до н.е.).
Марксисти вважали первісне суспільство першою суспільно-економічною формацією - первіснообщинним ладом чи первісним комунізмом.

Епосі первісності властиві наступні особливості:

- відбувався антропогенез — біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас — надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося;

- йшло формування мислення (або інтелекту) людини, її мови — в подальші періоди вони лише розвивалися;

людство розповсюдилося по всіх континентах;

- люди переходять до відтворювального господарства (від полювання і збирання до землеробства і скотарства)

поряд з антропогенезом розвертається соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплеменної організації;

- складаються перші світоглядні уявлення, ранні форми релігійних уявлень, міфологічних систем.
Отже, як ми бачимо, доба первісності - це період "дитинства" людства, в цей період були закладені усі основи його подальшого розвитку. При чому, певні пережитки первісності ми спостерігаємо і в сучасному суспільстві (наприклад, магія, забобони).
Предмет дослідження ІПС - первісне людське суспільство на різних етапах його розвитку (первісне людське стадо, дородова, родова та сусідська общини), його внутрішній (політичний, соціальний та сімейний) устрій, господарство, культура, світоглядні уявлення та релігійні вірування.
Завдання ІПС - на базі існуючих джерел проаналізувати, інтерпретувати та реконструювати всі сторони життя первісного суспільства.

Джерело - це місце, звідки ми беремо інформацію.
Історичне джерело - це те, що власне дає нам інформацію про минуле, об"єкт який безпосердньо дотикався з попередніми епохами.
Величезною складністю при вивченні первісного суспільства є повна відсутність писемних джерел
(а вони - якраз найголовніші історичні джерела), адже доба первісності  - це власне і є дописемний період історії людства. Тому в ролі історичного джерела для вивчення ІПС виступає археологія. Але вона не може нам змалювати повну картину життя первісних людей, тому в науковий обіг залучають величезний масив інших, не власне історичних, джерел, які ми й збираємось розглянути далі.

Мета доповіді: класифікувати та охарактеризувати джерела вивчення ІПС.

 

 Джерела вивчення ІПС

Поняття історичного джерела та ІПС

Історичне джерело - це те, що дає нам інформацію про минуле. Історична інформація, що існує в історичних джерелах може бути взята з них лише після відповідної обробки суб"єктом-дослідником. Ця обробка включає в себе ряд дослідницьких процедур, і чим ці процеси повніші й детальніші, тим об"єктивнішими й багатограннішими будуть отримані з їхньою допомогою знання. Історичними джерелами, в основному, вважаються лише писемні та археологічні  джерела, але це не зовсім вірно. Історичними джерелами можна назвати й широке коло свідчень про біологічні та географічні явища, що супроводжували історію людства. Географічні умови проживання й біологічна динаміка людського виду є такими ж важливими джерелами для реконструкції різних подій історії людства, як й інші, власне історичні джерела. Під поняттям "джерело" слід розуміти будь-який об"єкт вивчення, з якого можна взяти історичні свідчення. Хоча, з цього приводу між науковцями нині йде дискусія.

Найраціональніший варіант - класифікувати джерела за науками, що їх вивчають, та розглядати на рівних правах.

Щодо особливостей джерел до ІПС, то варто зазначити, що первісне суспільство було найтіснішим чином пов"язане з природнім середовищем: історичний процес у первісну добу контрастував із природніми процесами значно менше ніж потім, після розвитку достатньо високого технічного потенціалу цивілізації.
Ні одне з видів джерел не може нам змалювати повної картини життя первісного суспільства, тому його дослідження базується лише на комплексному, всесторонньому опрацюванні усих видів джерел, їх комбінуванні та взаємодоповненні.

 

Класифікація джерел вивчення ІПС

Джерела за науками:

1) археологія (власне історичні джерела - рештки матеріальної культури)
2) етнографія
3) антропологія
4)лінгвістика
5) четвертинна геологія та палеогеографія
6)палеозоологія
7) палеоботаніка
8)другорядні, допоміжні джерела

1.Археологія
Археоло́гія (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово) — наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтва тощо.
Це найголовніша наука для вивчення ІПС, археологічні джерела для дописемної історії - просто безцінні. Саме археологія постачає ІПС прямими фактами, які мають більш-менш чітку хронологічну прив"язку, що спирається на методи абсолютного датування чи, за їх відсутності, на порівняльно-типологічних метод. Хронологічно археологія охоплює повністю хронологічні рамки існування первісного суспільства.
Верхня межа археологічного дослідження - пізнє Середньовіччя, а подекуди й 16-18 ст., як, наприклад, дослідження поселень північноамериканських індіанців (тут археологія тісно переплітається з етнографією).
Нижня межа археологічного дослідження втрачається у глибокій давнині. Традиційно вважається, що археологічне дослідження первісного суспільства починається тоді, коли з"являються перші систематично оброблені знаряддя праці (Олдувайський період, бл. 3 млн. р тому., галькові знаряддя праці - чопери та чопінги). Але пошук решток викопних людиноподбних мавп - це ж теж, в принципі, археологія. Отож чіткої нижньої межі археологічного дослідження немає. Якими обставинами обмежується інформативність археологічного матеріалу?

Цих обставин налічується три:
- багатозначність положення будь-якого предмета матеріальної культури в системі культури суспільства в цілому;
- принципіальна вибірковість археологічних залишок по відношенню до системи живої, нормально функціонуючої культури;
- руйнування в ході часу.

Але при всіх цих обмеженнях археологічний матеріал безсумнівно дозволяє здійснити ряд наукових процедур та робити достатньо визначені висновки, в чому і полягає його історичне значення. Він дає змогу прослідкувати динаміку зовнішніх форм культури на основі типологічного порівняння й стратиграфічного залягання, відділяючи ранні форми від пізніх та встановлюючи хронологічну послідовність їх змін.

На цій базі формується картина прогресу людської культури на протязі історії первісного суспільства. Археологічні розкопки дають також багатий палеоантропологічний, палеозоологічний та палеоботанічний матеріал. В розкопках зустрічаються майже повсюди предмети мистецтва, по них ми судимо про художню культуру тих чи інших спільнот, а з певними обмеженнями - і про їх духовну культуру. Нарешті, локальні відмінності в культурі допомагають ставити питання про час та характер етнічної диференціації.
Таким чином, можна зробити висновок, що археологічний матеріал дуже інформативний і його роль в реконструкції історичних процесів первісності величезна.

2. Етнографія

Етнографія (від грецького етнос — плем'я, народ; графо — пишу) — суспільствознавча наука, об'єктом дослідження якої є народи, їх культура і побут, походження (етногенез), розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства. Концентрує увагу на розробці проблем етно- і націогенезу, етнічної історії, міжнаціональних відносин, етнонаціональних процесів, традиційно-побутової культури, народних знань, побуту, народного мистецтва.

Якщо говорити про методологічні та методичні основи етнографічної науки, то вся їх розробка була націлена на те, щоб з найбільшою повнотою та ретельністю, найбільш адекватно описати предмет дослідження, а саме культуру та побут, соціальні інститути та структуру суспільства того чи іншого народу. Традиційно про цьому найбільша увага приділяється відсталим народам, і в цьому пункті етнографія особливо стикається з ІПС, бо культура відсталих народів служить основним матеріалом для первісно-історичних реконструкцій. Багато сторін формування суспільних відносин та соціальної структури в первісних людських колективах відомі лише за етнографічними описами. Але, як не повно й вичерпно описує сучасна етнографія предмет свого дослідження, в ній є один принципіальний пробіл, який полягає в тому, що суспільства вивчаються й описуються ззовні. Етнограф для місцевого населення - стороння людина, тому він справляє на нього певний психологічний вплив. Навіть коли деякі дослідники вливались у об"єкт свого дослідження як рівноправний член колективу, все одно повної натуралізації не відбувалось. Дослідник лишається європейцем і не може перетворитись на аборигена. А це означає, що повнота етнографічного опису завжди відносна, особливо це стосується всіляких сакральних дій, релігійно-психічних уявлень та самосвідомості.
Інше обмеження, яке несуть в собі самі етнографічні матеріали - це відсутність у них хронологічної ретроспективи. Етнографічний опис сам по собі синхронний, так як він пов"язаний з одним визначеним хронологічним рівнем - сучасністю.
Також, треба сказати, що в розпорядженні етнографії при вивченні відсталих суспільств завжди знаходились сучасні відсталі суспільства, які не можна впряму аналогізувати з первісними колективами. Тут якраз варто згадати про поділ первісного суспільства на апополітейне (до появи перших цивілізацій) та синполітейне (існує паралельно з цивілізаціями). Правда, багато синполітейних суспільств тисячоліттями існували без будь-яких контактів з європейцями чи іншою культурою (австралійці, папуаси, бушмени, тасманійці), але і їх не можна вважати носіями класичної первісності, адже за ними лежить довгий шлях розвитку з епохи верхнього палеоліту, а це означає наявність процесів, які, звичайно ж, деформували початкові суспільні структури. Нарешті, на якому б рівні відсталості не знаходились відсталі народи сучасності, ні один з них не може представляти культуру, якою володіли первісні попередники людини сучасного виду: матеріальний світ їх культури реконструюється археологічно, духовний же лишається до сих пір на рівні біль-менш правдоподібних філософських розробок.
Як і у випадку з археологією, при своїй обмеженості, етнографічний матеріал становить для вивчення ІПС значну цінність. Він пояснює нам функціональне призначення багатьох предметів матеріальної культури та грає вирішальну роль у реконструкції суспільних відносин та духовної культури первісності.
Отже, на "каркас" хронологічно організованих археологічних фактів етнографія накладає "плоть" первісної культури, даючи можливість за допомогою своїх результатів відчути її живе дихання.

3.Антропологія

Антрополо́гія (грец. ανθρωπος — людина, λογος — слово) — біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток, близько стоїть до суспільних наук, також наука про походження й еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини.
За предметом дослідження з цієї науки виділяють історичну антропологію, ціллю якої є вилучення історичної інформації з усіх форм антропологічного дослідження і інтерпретація цієї інформації для потреб історії. Саме цей напрям антропології найтісніше пов"язаний з ІПС та дає для неї максимальну підставу.
Коли історична антропологія стає джерелом для вивчення ІПС, то вона найбільшою мірою сприрається на палеоантропологію (частина антропології, яка вивчає скелети викопних людей різних епох).
Палеоантропологія працює з груповими характеристиками, тобто описує не окремих людей, а групи, споріднені біологічно (популяції). Морфологічні та фізіологічні особливості окремих людей вирізняються різноманіттям, яке на груповому рівні нівелюється й зводиться до локально-типологічних комплексів.

Палеоантропологічний матеріал отримується в процесі археологічних розкопок могильників.
Проблема полягає в тому, що група, похована в певному могильнику не співвідноситься з популяцією. То були зазвичай люди різних поколінь, між існуванням яких був великий хронологічний проміжок.
Що ж дозволяє історична антропологія реконструювати в ІПС?
В середині 20 ст. великих успіхів досягла приматологія. Було зроблено ряд відкриттів у дослідженні поведінки приматів. Два з них є дуже важливими для ІПС:
- відсутність статевих відносин між кровноспорідненими особинами різних поколінь (ілюзорність існування перманентного проміскуїтету);
- уникнення приматами статевих відносин всередині стада (це витоки екзогамії).

Численні знахідки ранніх предків людини досліджуються в першу чергу морфологічно, співставляються на основі найбільш характерних варіацій їх будови, подібність варіацій дозволило побудувати ряд гіпотез про їх генетичну спорідненість.

Морфологія дала можливість висвітлити ще один аспект проникнення в минуле - отримання інформації про найбільш ранні етапи розвитку асоціативних зв"язків, елементарних мисленнєвих структур, мовної діяльності. При можливості передачі будь-яких культурних і навіть мовних особливостей шляхом дифузії палеоантропологічні дані для ІПС являються єдиним свідченням про реальні переселення людей.

Таким чином, історична антропологія поряд з археологією та етнографією пропонує нам шлях в ІПС: археологія й етнографія - в історію культури; антропологія - в історію самої людини.

4. Лінгвістика
Мовозна́вство (лінгві́стика) — наука про мову в усій складності її прояву, природну людську мову взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників
Для ІПС лінгвістика потрібна, щоб встановити, якими були мови первісних людей та де шукати прадавнє коріння сучасних мов.
Лінгвісти підходять до генезису мови та мовних явищ "зверху", реконструюючи "поверх за поверхом" вглиб історії мовні прастани, їх реконструкції вже дійшли до мезоліту й навіть верхнього палеоліту (але це лише гіпотези). Для ранньої пори ІПС мовна інформація практично відсутня. Початкові стани окремих мов та їх розвиток можна достовірно вивчати лише з появою перших писемних пам"яток, а це - 3 тис. до н.е. Тому, будь які дослідження про мову первісних людей завершуються лиш появою правдоподібних припущень, гіпотез.

Також, варто згадати про метод глотохронології - метод датування за лексичними змінами у мові. Цей метод слугує поштовхом при розробці інших аналогічних більш точних методів глотохронологічного аналізу і проблеми датування мовних змін взагалі. Важливість такого датування для реконструкції ІПС є зрозумілою.

 

 

5. Четвертинна геологія та палеогеографія

Геоло́гія (від грец. γη — земля, і грец. λογος — наука) — комплекс наук про Землю, її історію та процеси, що її створили. Четвертинна геологія забезпечує істориків первісності свідченнями про зміни земної поверхні протягом часу, в рамки якого входить історія людства, рівень океану протягом четвертинного періоду та динаміку цього рівня, інтенсивність берегової тектоніки, нарешті, про місцеві особливості серйозних змін природної обстановки яка була достатньо специфічною в різних областях ойкумени. Крім того, геологічні спостереження мають для ІПС й вузько прикладне значення - нашарування геологічних шарів, стратиграфічні колонки в печерах, посідовність горизонтів залягання на відкритих стоянках надзвичайно важливі для встановлення періодизації ІПС та особливо динаміки технологічного процесу в первісності. Величезним допоміжним засобом для первісно-історичних досліджень, конкретніше, для встановлення древніх міграцій та шляхів розселення людства являються реконструкція і встановлення часу існування "мостів" між материками.
Тепер щодо палеогеографії. Палеогеографічні реконструкції націлені на відтворення древніх ландшафтів, а ця задача потребує широкого залучення біогеографічних даних. Тому розгляд динаміки біогеоценозів при зміні обрисів берегової лінії, якщо мова йде про приокеанічні зони, чи про зміни клімату, якщо маються на увазі внутрішньоматерикові області, складає значну по об"єму частину палеогеографічних досліджень. Крім цього вони важливі і в стратиграфічному відношенні: вивчення четвертинних похованих ґрунтів дозволяє отримувати стратиграфічні колонки для різних територій і цим самим сприяє вирішенню проблеми синхронізації пам"яток, віддалених один від одного на значну відстань.
Отже, як четвертинна геологія, так і палеогеографія надзвичайно важливі для реконструкцій ІПС, адже дають інформацію про природне середовище існування первісного суспільства та геологічно-географічні процеси, котрі так чи інакше вплинули на життя первісних людей.

6. Палеозоологія

Палеозоологія - це напрям зоології та палеонтології, який вивчає залишки давніх тварин.
Кістяні залишки диких тварин, включаючи птахів, риб та безхребетних, надзвичайно важливі в реконструкції характеру мисливства, рибальства та збиральництва, але їх вивчення має й ширший інтерес: мова йде про встановлення древніх ареалів багатьох сучасних видів, так як їх древнє розповсюдження тільки знахідками в розкопках і зафіксоване. Кістки ж домашніх тварин являються єдиним прямим джерелом для розробки проблеми доместикації тварин та древнього тваринництва.

Кістки тварин - це вибірковий та фрагментарних матеріал, що дуже затрудняє їх вивчення. Постійне обмеження цього матеріалу, пов"язане з його вибірковістю може бути подолане лише за допомогою дуже обережної інтерпретації. Проблематичним є також поділ матеріалу на рештки диких та домашніх тварин.
Одним словом, палеозоологія дає змогу дослідникам ІПС уявити фауну, що оточувала первісних людей та встановити приблизний час і місце доместикації різних тварин.

7. Палеоботаніка

Палеоботаніка - це напрям ботаніки та палеонтології, що вивчає викопні рослини та їх рештки.
В розкопках знаходять насіння та пилок як диких, так і культурних рослин, що забезпечує істориків первісного суспільства інформацією про введені в агрикультуру рослини і про характер використання диких рослин.

Палеоботаніка забезпечила ІПС важливими свідченнями про склад культурної флори багатьох районів світу з первинним землеробством та багато дала для розуміння ареалів появи вторинного землеробства - введення рослин у культуру під впливом імпульсів ззовні, дифузії та міграції культурної флори. Також палеоботанічний матеріал забезпечую археологія та ІПС потужним засобом абсолютного датування, тому що дата, яка отримується за його допомогою, має точність до одного року (метод дендрохронології, "річних кілець"). Найкраще деревина зберігається на півночі, тому у північних країнах ним науковці надзвичайно широко користуються.
Отже, палеоботаніка дає науковцям уявлення про флору, що оточувала первісне суспільство, про характер використання ним диких рослин та появу землеробства, про окультурення людиною різних видів рослин.

8. Другорядні, допоміжні джерела

До них належать хімія та фізика (методи абсолютного датування), інформатика (створення електронних баз даних по ІПС, комп"ютерне моделювання) та писемні джерела (античних, візантійських та арабських автори).

 

Висновок

Отже, за повної відсутності писемних джерел для періоду первісності, основним джерелом вивчення ІПС є археологічний матеріал. Поряд із археологією стоять етнографія та антропологія, котрі відчутно доповнюють "лопату історії". Велику роль у реконструкції життя первісного суспільства відіграють четвертинна геологія, палеогеографія, палеоботаніка та палеозоологія, які дають інформацію про навколишнє середовище, від якого повністю залежало життя первісних людей. Також певну вклад у дослідження первісного суспільства роблять лінгвісти, які у своїх мовних реконструкціях уже дійшли до верхнього палеоліту (але це ще відкрите питання). І, звичайно, для обробки цього величезного масиву різногалузевої інформації використовують інформатику й математику, а для абсолютного датування артефактів та викопних решток - фізику та хімію.
Повноцінне дослідження ІПС можливе тільки при комплексному використанні цих різногалузевих джерел.

 

Джерельна база

1. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества: - М.: Высш. шк., 1990. - 351 с.

2. Першиц А.И., Монгайт А.П., Алексеев В.П. История первобытного общества. Изд. 2-е, перераб. и доп. - М., "Высш. школа", 1974 г.: 223 с.

3. Леві- Строс Клод. Первісне мислення / С. Йосипенко (пер.з фр.,вступ.сл.та прим.). - К. :Український Центр духовної культури, 2000. — 322 с

4. Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. Історія первісного суспільства. - К.: Либідь. - 1999. - 240 с.

5. История первобытного общества. Общие вопросы. Проблемы антропосоциогенеза. - М.: Наука.- 1983. - 432 с.

 

Анатолій Демещук (с)

Демещук А. В. Джерела вивчення історії первісного суспільства
Поділитись
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
23 visitors online now
23 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 67 at 07:13 am UTC
This month: 115 at 02-02-2019 04:41 pm UTC
This year: 151 at 01-03-2019 12:45 am UTC