Blok.NOT / А. Скромницкий. Связи Украинской Народной Республики (УНР) и Советской России (ноябрь 1918

тобто уряд, отримав: “Временное Рабоче-Крестянськое Правительство Украины”. До його складу увійшли: Сталін, Сергєєв (Артьом), Епштейн, Квірінг, Тарський, Косіор, Скрипник, Затонський, Антонов-Овсієнко і голова П.П’ятаков. Отримавши телеграму з Москви радянський уряд України відповів, що “ввиду ближайшего и неминучего торжества Рабочей и Крестьянской революции на Украине и повсеместного восстановления Советской власти, оно считает дальнейшее сопротивление со стороны директории бесцельным и принимает предложения Русского Советского правительства войти в переговоры с директорией, перенеся их в Харьков и ведя их при посредничестве РСФСР” . Ця відповідь була опублікована в “Известиях ВЦИК” від 7 лютого 1919 року.
Від Директорії відповіді не було. Після безуспішних намагань Мазуренка зв’язатись з нею по телеграфу і радіо, був посланий спеціальний кур’єр, якому радянський уряд надав екстрений поїзд.
Вже 6 лютого 1919 року “регулярные украинские советские войска вступили в город в 10 часов утра. С раннего утра вся Думская площадь и прилегающие к ней улицы были усеяны толпами народа. У здания Думы войска были встречены Исполнительным Комитетом Киевского Совета, Председателем которого товарищ Бубнов и др. члены произнесли приветственные речи” .
З радіодонесення отриманого в Москві з Києва 7 лютого 1918 року на ім’я Чигоріна зазначалось про недійсність попередньої телеграми про отозвание Мазуренка ( телеграма вислана заст.міністра закордонних справ Скрибчинським) . Це означало, що С.Мазуренко повинен залишитись в Москві: хоча як вказував Мазуренко в телеграмі Голові Директорії УНР Винниченку: ”чрезвычайная Дипломатическая Миссия в Москве закончила свои работы. Протоколы совещаний также соглашения с правительством Российской Советской Республики о посредничестве для скорейшего прекращения гражданской войны на Украине давно пересланы Вам специальным курьером. Ваше радио номер 209. Подписана Скрибчинским. задерживает нас в Москве. Ждем срочно директив 25” .
Ця радіограма була послана в Житомир-Вінницю.
Радіограмою від 19 лютого Місія сповістила Директорію про виїзд на Україну представників Раднаркому Менжинського та Бельгова в якості посередників для мирних переговорів. В радіограмі від 20 лютого 1919 року українська Місія у Москві доповідала у Вінницю Директорії УНР: “Сегодня выезжает из Москвы через Киев в Винницу старший Секретарь Миссии Ярослав для доклада Директории об общем ходе переговоров Миссии с Советом Народных Комиссаров. Комиссар Иностранных Дел ожидает Вашего согласия на посредничество Советского правительства о примирении Советской Украины с Директорией. Миссия, свидетельствуя чрезвычайно благоприятную ситуацию для осуществления власти Украинских рабоче-крестьянских рад, настоятельно советует принять посредничество Совета Народных Комисаров” .
Мазуренко отримав повідомлення, що дав Чичерін, проте, що Київський радіотелеграф “не принял от Комиссариата ни одной радиотелеграммы, почему все радио Миссии к Директории в Киеве не могут быть переданы.
Дипломатический курьер Миссии, пропущенный советскими войсками в Дарницу, дальше не мог проехать, так как войска Директории встречали его паровоз, шедший под белым флагом, сильнейшим огнем” . Й 3 лютого Мазуренку була надана можливість з’єднатись з Гомелем, щоб звідти дати знати в Київ про намагання Української Місії припинити громадянську війну, “на приведенных в ней условиях и в свою очередь выяснить отношение Директории к установлению перемирия” . В ході переговорів були вироблені проекти домовленості по питанням товарообміну, проект створення Російського центрального бюро по товарообміну та інше. Але справа далі не пішла за відсутності зв’язку Місії УНР з Директорією. Але ж те, що отримувала Директорія на ім’я Винниченка, голова Директорії на усіх проектах домовленості з РСФСР писав резолюції: “не згоден” про це розповідав на процесі есерів в 1921 році Ю.Мазуренко, брат С.Мазуренка, голови Місії УНР в Москві). І коли перед відступом з Києва Ю.Мазуренко пропонував Винниченку передати без бою владу Радам, він відповів: “все зальем кровью, но недопустим” .
Як вказує Гунчак: “Оскільки ні заяви Директорії, ані спеціальна Місія Мазуренка не дали ефекту, Директорія на мала іншого вибору, як проголосити 16 січня 1919 року стан війни з Радянською Росією. Звичайно, це не внесло нічого нового в уже існуючий перебіг подій”
Всі завдання поставлені перед Місією Мазуренка було виконано, та відсутність зв’язку з Директорією, себто брак інформації, не призвели до миру або хоча б перемир’я на Україні. Військові дії на Україні продовжувались, а місію Мазуренка радіограмою від 3 березня 1919 року було призначено припинити свою діяльність в Москві і голові Мазуренку: ”Ви призначені до складу Української Дипломатичної Місії в Скандинавії НР 109 Карпинський” . Та ще довго вона не могла залишити Радянську Росію. Йшла війна.
Отже, протистояння Директорії УНР і Ради Народних Комісарів РСФСР викликані наступом російських більшовицьких військ на території України, вилилось у складання нот протесту та ультиматуму українським урядом. Неможливість вирішити питання взаємостосунків між обома країнами дипломатичним шляхом призвела до проголошення війни Радянській Росії Директорією 16 січня 1919 року.
Для припинення військового конфлікту у Москву була відправлена Надзвичайна Місія на чолі з С. Мазуренком, яка у результаті досягла своєї мети у рамках поставлених перед нею завдань. Було підписано прелімінарні мирні домовленості. Але причинами невдач Місії було відсутність необхідного зв’язку між Місією у Москві та Директорією в Україні, також була неузгодженість між керівниками Директорії та Місією в результатах переговорів.
Таким чином, мир на Україні фактично встановлений не був, продовжувались бойові дії, Директорія відступила під тиском військ більшовиків. Війна в Україні не закінчувалась.

Розділ 3. Наступ російських більшовицьких військ на територію України.
Характерною рисою зовнішньої політики більшовицької Росії була агресивність. Так більшовики здійснювали свої агресивні плани посилаючись на перемогу світової революції, яка передбачала встановлення диктатури пролетаріату, що не відповідала умовам кожної окремої країни, бо не в усіх країнах робітники складали вагому кількість населення та не завжди мали свою впливову організацію засновану на марксистських поглядах. По відношенню до України більшовики взагалі не визнавали право українців на самовизначення, свою державність, до того ж для Російської імперії Україна була важливим сировинним та індустріальним центром, тому більшовики не хотіли втрачати Україну, а самі для цього намагались за допомогою військового втручання захопити територію України, скинувши при цьому “буржуазно-націоналістичну” владу і перемогти “ контрреволюцію”.
Було здійснено встановлення більшовицької влади на Україні у 1918 році, але з приходом до влади гетьмана П.Скоропадського і приходом на Україну німецьких військ, російські більшовики змушені були залишити Україну. Але планів щодо нового захоплення України не залишали. Так Радянська Росія почала вести підготовку до війни, і наступ почався одночасно з повстанням Директорії проти гетьмана.
Було проголошено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який фактично був створений в Росії і за допомогою російських більшовиків.
При розпочатому наступі російських військ почалась організація оборони Директорією.
Ця війна між Радянською Росією і УНР простягнулася у часі близько двох років (листопад 1918 – листопад 1920), була провокаційною з обох боків, це була і дипломатична війна і війна збройна, неоголошена спочатку і пізніше оголошеною.
Про ймовірність більшовицької агресії постійно говорив П.Скоропадський та інші помірковані діячі в Україні й за її межами, але про яку мало думали діячі Директорії, мабуть тому, що вважали більшовиків своїми союзниками ще й після повстання проти гетьмана.
Проте більшовики як і раніше, протягом літніх і осінніх місяців 1918 року поблизу українського кордону активно займалися формуванням частин для подальшого наступу на Україну, очікуючи лише сприятливого моменту для такого наступу. “Готуючись до вирішальних боїв за визволення України Центральний Військово-Революційний Комітет 22 жовтня (1918 р.) видав наказ про формування з українських повстанців двох дивізій” .
Армійську групу названо офіційно “Українським Фронтом” . Воцетіс називав цю українську армію “ групою Курського напрямку; так офіційно вона і називалась” . Про наміри цієї армійської групи писав Антонов-Овсієнко, подаючи текст свого звіту до Москви: “Наші сили я вважаю достатніми для сильних активних операцій. Для підтримки наступу на Україну пропоную: 1) скріпіть артилерію…” .
Повстанці – більшовики на Україні самі не могли здійснити повстання, тому більшовицький підпільний центр у Харкові і писав секретно до штабу Червоної армії в Курськ: “ ви мусите зробити… наступне: негайно треба рушити війська для зайняття Харкова” .
Складалась армія Совєтської Росії у напрямках Київ, Харків, Луганськ: “робітнича дивізія Москви”, 9-та совєтська дивізія, 2-га Орловська бригада та два панцерні потяги” . Чисельність військ подає командуючий цих військ Антонов-Овсієнко у своїх спогадах:” 6000 вояків, 170 гармат, 427 кулеметів, 15 бойових літаків і 6 панцирних потягів.”
Безумовно, напередодні нападу, більшовики були зацікавлені в тому, щоб в Україні почалася громадянська війна. Тому вони запевняли В.Винниченка, що нададуть підтримку його справі в боротьбі проти гетьмана. “І от тепер, замість допомоги нам, Д.Мануїльський… почав займати з боку Гомеля українську територію, цілком ігноруючи Директорію… З другого боку, на Катеринославщині виникнув старий совітський уряд П’ятакова й почав розсилати скрізь відозви з оповіщенням, що він підняв повстання проти гетьманщини… Що ж до Директорії, то про неї згадувалось, як про “ контрреволюційну банду”, яку ставилося поза законами і наказувалось усім, піймавши членів її, розстрілювати “безпощадно” .
Скасувавши Гетьманат УНР Директорія оборону своїх кордонів, яка була передбачена 15 грудня 1918 року нарадою Генерального штабу УНР в Києві. “Шеф Генерального штабу генерал Осецький і Головний отаман Петлюра, полковник Болбочан, полковник Олексій Шаповал, сотник Оскілко склали план, за яким Армія УНР має боронитись одночасно всіх кордонів України” . Це було викликано тим, що небезпека новоутвореній УНР надходила з усіх боків.
Червона Армія 21 грудня зайняла вузловий залізничний вузол Куп’янськ, забезпечивши собі стартові позиції для подальшого просування в бік Харкова і Донбасу. Наступного дня більшовицькі частини увійшли в Бєлгород, який входив в демілітаризовану зону між Україною і Російською Радянською Республікою, внаслідок чого над Харковом нависла загроза з двох боків – із сходу та півночі. Ще раніше 6 листопада 1918 року радянські війська розгорнули наступ у межах Сумщини та північної Чернігівщини. Захоплено Рильск, Логів, Коренєва, Михайлівський Хутір та Новгород-Сіверський. Очолювали радянські війська Українського фронту Й.Сталін, В.Антонов-Овсієнко та Затонський, вони складали Реввійськраду.
Влада Тимчасового Робітничо-селянського уряду України поширювалась на Слобожанщині і в Донбасі, де про Директорію, її програму і політичне спрямування, ходили лише чутки.
Від імені сформованого радянського уряду більшовицькі війська і розгорнули з початку останньої декади грудня 1918 року широкий наступ на Україну по всьому фронту від Дніпра до Осколу. Передусім більшовикам потрібно було оволодіти Харковом, а також промисловими центрами Донбасу і Запоріжжям з Катеринославом та Луганськом. Відхід німецьких військ спричинив хаос в останню декаду грудня 1918 року на Слобожанщині. Було захоплено Шістку, Новозубків, Городню, значну частину Харківщини, частину Київської губернії.
Антонов-Овсієнко подає, що “йому вдалося в грудні перетягнути на свій бік цілий німецький корпус у райо