4 483 views

Прудивус С. В. Причини кризи Другого болгарського царства

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Болгарії, Історія Середніх віків.

 

 

 

 Зміст

Вступ…………………………………………………………………3

Розділ І. Внутрішні причини краху Другого болгарського царства……………………………………………………………5

Розділ ІІ. Зовнішньополітичні чинники занепаду Другого Болгарського царства…………………………………………11

Висновки………………………………………………………………16

Список використаних джерел та літератури……………………..18


Вступ

Друге Болгарське царство існувало на історичній арені з часу визволення      з-під влади Візантійської імперії  шляхом повстання 1186 року. Далі його очікує майже двохсотлітня історія, яка включатиме в себе період відновлення державності, «золотий вік» правління Івана Асеня ІІ (     - 1241), та кризу державності.

Актуальність теми даного дослідження полягає в наступному:

  • криза Другого Болгарського царства, на думку дослідників, триває з 1241 по 1396 роки, тобто півтора століття з двохсот років існування держави;
  • причини кризи важливі для розуміння процесу формування та розвитку Болгарської державності;
  • встановлення ролі осман у занепаді Другого Болгарського царства.

Мета нашого дослідження – встановити причини такого довгого періоду кризи, її особливості в Другому Болгарському царстві; виділити комплекси цих причин шляхом аналізу внутрішнього політичного та суспільного устрою, аспектів господарства, а також вплив міжнародної ситуації на Балканах та у Східній Європі у ХIII – XIV століттях.

Історіографічне вивчення Другого Болгарського царства починається у ХІХ столітті з вивченням історії  Болгарії зокрема. У ХХ столітті такі праці розробили ряд радянських славістів. Це, зокрема, професор М. С. Державін, [1] Третяков[2],  Г. Г. Литаврин[3], І. М. Гранчак[4] та інші. Аспекту розгляду історії Болгарії та інших південнослов’янських народів присвятили свої монографії вже згадуваний Г. Г. Литаврин та О. П. Каждан[5]. Вивченням економічної історії Другого Болгарського Царства займалася Л. В. Горіна.[6]

Болгарська історіографія Другого Болгарського царства представлена працями П. Добрева[7] та П. Петрова.[8]

 

Розділ 1

Внутрішні причини краху Другого Болгарського царства.

Друге Болгарське царство – це середньовічна держава, що існувала на болгарських теренах у 1186 – 1396 роках.  Як і інші державні утворення цього періоду, вона характеризувалася розвитком феодальних відносин. Що включали в себе піднесення та занепад. Російський історик М. Державін стверджує, що за такий короткий період існування царства, усі сторінки його історії були «заповнені урядовою анархією, міжусобною боротьбою феодальних магнатів через царську владу, палацовими інтригами та вбивствами».[9] На нашу думку, цей вислів досить добре характеризує якщо не весь період існування Другого Болгарського царства, то принаймні останні  його десятиліття.

Друге Болгарське царство досягло своєї найбільшої могутності за часів правління Асеня ІІ. Воно було гегемоном на Балканах. Однак після  його смерті всередині держави почалися проблеми. Їх коріння варто шукати ще раніше у соціальній, економічній та політичній сферах.

На чолі царства стояв не хан, як у першому Болгарському царстві, а цар. Така зміна титулу зумовлена перейняттям традицій Візантії, під пануванням якої Болгарія перебувала в 1085 -  1186 роках. Проте, як зазначають дослідники, влада самодержця була далеко не повною. Все більшу роль в державних справах стала відігравати болярська рада (синкліт).[10] Склад цього органу був досить привілейованим: тут засідали вищі посадові особи державного апарату, члени правлячої династії, великі земельні магнати.  Крупне землеволодіння другої половини ХІІІ століття домінувало у селі. І хоча чіткої ієрархії земельних наділів у Болгарії вироблено не було, як , до речі і в Візантії, проте тут спостерігалася градація: спадкові землі, які перейшли від батька і були у повній приватній власності та землі, надані царем у користування на певних умовах. Останні часто могли перейти у ранг спадкових. Посиленню великих земельних магнатів сприяли щедро даровані царські імунітети. У ХІІІ – на початку ХІV століття імунітетні права ставали повними, тобто включали в себе право вищої юрисдикції на підвладних землях. Крім того державний чиновник не міг переступити межу такого володіння – вони ставали, по-суті, непідконтрольними владі. Членам царської родини виділялися спеціальні наділи, яким надавали право незалежного управління. Як бачимо, земельна феодальна аристократія була досить могутньою в матеріальному і соціальному відношеннях і мала значний вплив на царя.

Система влади на місцях також формувалася на кшталт візантійської. Друге Болгарське царство поділялося на десять адміністративних одиниць – областей, або за грецьким зразком – хор. На чолі їх стояли намісники царя – дуки. До повноважень цих посадовців належав повний адміністративний, судовий, військовий та фінансовий контроль у хорі. Проте  така повнота влади царського намісника досить ілюзійна. Призначення дука на посаду самодержцем було чисто номінальним, насправді ж його фактично ставили представники місцевого великого болярства.  Відповідно дуки обстоювали їх інтереси.[11]

Соціальний устрій Другого Болгарського царства заслуговує на окремий розгляд. Адже саме суспільство – це один з невід’ємних маркерів розвитку феодальних відносин. Як ми  вже пересвідчились, верхній прошарок населення становили великі феодали-землевласники – боляри. У Другому Болгарському царстві не сформувалися відносини сюзеренітету, притаманні Західній Європі, що є особливістю болгарської державності. Відповідно стан болярства теж не був однорідний, але великі і малі боляри розрізнялися не за місцем у васальних відносинах, за багатством та політичним впливом. Зростання могутності боляр було основною причиною того, що Болгарія в ХІІІ – ХІV століттях не стала централізованою монархією, як наприклад Угорщина, Франція чи Англія.[12]

 

По іншу сторону привілейованості стояли стани залежного селянства, ремісництва та дещо відсторонених торгівців та купців. Селяни були повністю закріпаченими землевласниками. На середину ХІІІ століття  посилюється процес закріпачення. Основним способом отримання прибутку з помістя була  натуральна рента, за  якої  селянин віддавав  частину вирощеного продукту пану. [13] Проте починає виникати і грошова рента, зумовлена розвитком товарно-грошових відносин та збільшенням площ розораної землі. Існувала й категорія особисто вільного селянства. Основною їх повинністю була сплата податків до казни, як до царської, так і до місцевої. Види тих чи інших повинностей залишилися ще з часів Візантійського панування.  До основних податків можна  віднести:

1) звегологій – податок з упряжки волів і землі, яку нимим обробляють;

2) подимнине – податок з кожного двору;

3) державні мита, за переїзд через брід, за користування пасовищами, загонами для худоби тощо;

4) судові мита;

5) натуральний податок зерном, маслом, сиром і т. п.[14]

Подібні податки сплачували також і ремісники та торгівці.  Реміснича спеціальність особливо інтенсивно розвивалася в період середини ХІІІ століття. Характерним для даного процесу є поглиблення диференціації спеціальностей, збільшилось число ремісничих професій, поширювалося виробництво, орієнтоване на ринок.[15] Основними центрами ремесла і торгівлі стали міста Тирнов, Відін, Ловеч,  Шумен, Плевен, Варна, Средець,  Каіакра. На кінець ХІІІ століття всі особисто вільні категорії населення, крім духовенства, яке користувалося фіскальними привілеями, були платниками податків. При цьому кількість і види таких зборів зростали майже щорічно. Потреба в засобах, які витрачалися на феодалів, призвела до зіткнення з ними інтересів духовенства. У XIV столітті зазіхнули і на податкові привілеї служителів Церкви.

Таким чином, верхні щаблі суспільства займали великі й малі феодали – боляри. В їх руках концентрувалася не лише політична влада, а й економічний потенціал, нагромаджений шляхом збору ренти з кріпосних селян та податків місцевого рівня, які вносили особисто вільні селян, ремісники і торгівці.

Прудивус С. В. Причини кризи Другого болгарського царства

Залишити відповідь

4 visitors online now
4 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 14 at 02:03 am UTC
This month: 36 at 07-13-2017 08:49 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. «Щоденник» Є. Чикаленка. Характеристика джерела

Боровець І. «Щоденник» Є. Чикаленка. Характеристика джерела історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія України, Євген Чикаленко, мемуари.

Боровець І. Українське наукове товариство в Києві

Боровець І. Українське наукове товариство в Києві історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія України, Українське наукове товариство,...

Close