4 143 views

Прудивус С. В. Міста Ростово-Суздальської землі

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Середніх віків, Київська Русь, Історія Росії, міста.

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………..……………………………..4

    Розділ 1. Ростов……………………......………………………………………....6

     Розділ 2. Володимир…………………….………………………………………9

     Розділ 3. Суздаль…………………………………………………………….....13

     Розділ 4. Москва…………………………………………………………….….16

     Розділ 5.Інші міста Ростово-Суздальської землі………………….….…….18

 Висновки…………………………………………………………………………..20

 Додатки………………………………………………………………………….…21

Джерела та література…………………………………..……………………..…28

 

ВСТУП

 

Ростово-Суздальська  земля – одна з частин Північно-Східної Русі. Через значну залісненість території вона ще носить назву Залєської. Ростово-суздальська земля входила до складу Київської Русі. Тут правив син Володимира Мономаха Юрій на прізвисько Долгорукий. Розквіт містобудування припадає на роки правління Андрія Боголюбського. У період феодальної роздробленості тут утворилося окреме Володимиро-Суздальське князівство.

Географічне положення Ростово-Суздальської землі сприяло швидкому розвитку державності та господарства. Тут не було  постійної загрози набігів кочовиків, так як у степу, а віддаленість від Києва зменшувало втручання великого князя у внутрішні справи. До того ж тут перотікало багато річок, найбільшою серед яких була Волга – торговий шлях із східними та північними землями. Не менш важливою особливістю Залєської землі було й те, що вона не мала  єдиного  адміністративного центру. Це сприяло одночасному розвитку кількох міст, іх укріпленню та забудові.

Розвиток міст в значній мірі відображає економічний і політичний розвиток  держави. Саме міста виступають осередком  ремесла, торгівлі. Одна з головних їх функцій – оборонна,  також  місто зажди виступає культурним та духовним центром. Наша робота має на меті  показати розвиток міст Ростово-Суздальськоії землі. Для її досягнення ми акцентуємо увагу на часі та шляху виникнення, структурі, соціальній та історичній топографії, характері укріплень та визначних пам’ятках архітктури ІХ – ХІІІ століть.

Основні джерела вивчення ранньосередньовічних міст Ростово-Суздальської землі  - писемні та археологічні. До писемних ми відносимо «Повість временних літ» Нестора уславрентіївськомуу та Іпатіївському списках, яка дає нам інформацію про заснування та розбудову міст. Сюди ж відносяться пізніші місцеві літиописи – Володимрський,  Суздальський . Інформацію про соціальний склад, релігійну та культурну ситуацію дають житія місцевих святих – Авраамія, Ісайї, єпископа Ростовського, Симеона, єпископа Суздальського, що вміщені в « Патерик Печерський» та Четьї-Мінеї.

Археологічні джерела представлені матеріалами розкопок Москкви Міллера, Арциховського, співробітниками Музею історії Москви. Володимир і Суздаль розкопували ще з ХІХ століття. Перші розкопки були проведені Уваровим, потім у ХХ столітті Вороніним, Варгановим. Важливі дослідження  провів Сєдов.

На основі писемних і археологічних джерел були написані фундаментальні праці. Б.А. Рибаков сиворив монографію «Київська Русь і руські князівства», у якій показав політичний та економічний розвиток князівств часів феодальної роздробленості. Поза конкуренцією є і праця М.М.Тіхомірова «Давньоруські міста». Вчений аналізує виникнення та розвиток багатьох міст Київської Русі, в тому числі й міст Ростово-Суздальської землі.


РОЗДІЛ 1. РОСТОВ

Ростов – одне знайдавніших  міст Ростово-Суздальської землі. Виникнення  його згадує «Повість временних літ» вже у датованій частині. Так під 862 роком  читаємо розповідь про прихід на Русь варязького князя Рюрика. Він утвердившись, згідно літопису, «...раздая мужем своим гради, овому Полотеск, овому Ростовь,  другому Бело-озеро.»[1]  Як бачимо, на середину ІХ століття Ростов уже є досить важливим містом Русі. На кінець ХІІ століття  той же літопис іменує його «градом старым». Проте до даної згадки  варто відноситись критично, адже літописець не був сучасником тих подій і міг назвати «городом»  городище того часу. Далі  «Повість временних літ»  зазначає: «…а первии насельници в Новгороде словене,.. в Ростове меря …»[2].  Поряд з цим плем’ям місто населяла чудь , про що свідчить назва одного з кінців Ростова.

Варто зазначити, що  в басейні Верхньої та середньої Оки на ХІІ століття пройшов процес окняжіння землі, а також зростання економічної ролі цього регіону в житті Північно-Східної Русі. Ростов як центр мері отримав новий поштовх до свого розвитку.

Ростов, як й інші міста Північно-Східної Русі, не мав двочасної структури. Місто не мало укріпленого дитинця, що становив би його ядро. Середньовічний Ростов мав чітко виражену кончацьку структуру. Один з чотирьох ростовських кінців носив назву Чудського. Як вважає П.П.Толочко, він є найдавнішим тутешнім поселенням і несе сліди давньої етнічної чи общинної традиції.[3] Його думку підтверджує й житіє святого Аврамія, складене у Ростові у XIV – XV столітті. В ньому згадується Чудський кінець, в якому стояло капище Велеса. М.Н. Тіхоміров слушно зазначає, що наводити недостовірні свідчення в досить пізньому джерелі немає ніякої необхідності. Інші кінці носять назви Борисоглібський, Стрітенський, Заровський . Уже з самих найменувань видно, що виникли значно пізніше, в епоху християнізації й тим більше після канонізації Бориса й Гліба. Дане твердження цілком підтверджує тезу про те, що Ростов як  місто виникло і розвивалося найперспективнішим феодально-державним шляхом.

Важливим для нас є вже  згадуване житіє Авраамія. Вньому розповідається про преподобного монаха ,  що мешкав поблизу Ростова. Він прославився тим, що за допомогою спису, який нібито був подарований йому апостолом Іоанном Богословом, скинув кам’яного ідола.[4] Вже  самас згадка про кам’яного ідола «скотьего бога» Велеса вказує на культове і сакркльне значення Ростова ще з часу виникнення. Далі житіє повідомляє, що на місці зруйнованого капища Авраамій відкрив монастир. З цього бачимо про великі розміри язичницького святилища, що ще більше підкреслює його значення  ПВЛ також згадує про волхвів, що прийшли до міста в 1071 році: «…быша бо единою скудости в Ростсвстей области, встаста два вохва…,глаголюще, яко ве свеве. Кто обилье держит».[5]

Забудова давнього Ростова досить цікава. Тут був збудований кремль, площа якого мінялася протягом віків. Так, як зазначає Тихомиров, Успенський кафедральний собор  ростовської єпархії (заснованої в ХІ ст.) опинився за межами збереженого до тепер  кремля. Це може свідчити, що площа укріплень була більшою, адже осідок митрополита не міг бути за межами дитинця.

Кам'яну церкву Успіння Богородиці заклав Володимир Мономах під час свого княжіння в Ростові. Про це дає нам відомості Печерський патерик.  Зокрема зазначаеться, що вона була закдадена «и в висоту, и в Долготу, и в ширину»[6] подібно до Великої печерської церкви. В літописі згадується про освячення храму під 1162 роком. Археологічні джерела дають відомості про пожежу в соборі у 1211 році, внаслідок якої  він припинив своє існування. У 1213 р на старих фундаментах був закладений новий храм, що  зберігся до наших днів з численними прибудовами та змінами.

Згодом площа кремля не змогла вмістити всіх городян. Навкруг нього почав формуватися посад. Про розміри міста можна судити з літописного повідомлення про те, що у 1211р згоріло 15 церков і «мало не весь город».  Тихомиров порівняв ці цифри з кількома  сотнями київських церков і зробив висновок, що їх досить багато як для простого містечка.

Соціальний склад населення Ростова  за літописними повідомленнями був представлений «мужами» та простими ростовцями. Зокрема, у розповіді про повстання городян після смерті Андрія Боголюбського згадуються ростовці та бояри. З інших повідомлень чітко видно, що Ростов населяли бояри,ремісники, дружинники.

 

РОЗДІЛ 2. ВОЛОДИМИР

Місто Володимир займає типове для давньоруського городища географічне положення. Воно височіє на підвищеному плато на лівому березі р. Клязьми, чим і зумовлена назва Володимир-на Клязьмі. З півдня обмежене річкою, а зі сходу долиною річки Либідь (Логбідь). Місто має форму витягнутого трикутника, на північ від якого лежить порізана долина р. Ірпені. На захід від міських мурів тягнулися ліси, рельєф знову підіймається.  Археологічні дослідження показують, що ще на початку нашої ери на високому південно-західному краю мису існувало поселення фіно-угрів. Пізніше, в Х -ХІ ст. сюди прийшло слов'янське населення смоленських кривичів та новгородських словен. Популярність цього місця зумовлена його важкодоступністю –мис підіймається над Клязьмою на 40 – 50 метрів. Навколишні ліси були повні хутрового звіра, річки риби, а на південний захід – поля, придатні для землеробства.

Перша згадка Володимира датується «Повістю Временних літ» 1154 роком: «… и тако ццеловаше себе крест, яко юрею сидети вь Киеве, а Изяславу в Володымери и всей волости Новгородской».[7] Проте Супрвсльський літопис каже, що Володимир Святославович у 991р. «На реке Клязьме постави  город именем Владимир во свое имя, ветшаный  город, и постависоборную  церковь святую Богородицу деревяную, и валом осыпа и постави церкви»[8] за ыншою версією виникнення Володимра пов’язано з легендою про Андрія Боголюбського.  Після того, як захопивши Київ, він забрав з собою Вишгородську ікону Божої Матері. По дорозі в Москву, коні раптом стали. Це було розцінено як провидіння, і на підходящому місці поблизу було закладено місто. Проте найдостовірнішу версію наводить Тихоміров, обгрунтовуючи заснування міста приблизно у 1108 році володимиром Мономахом.[9]

Варто зазначити, що сучасні дослідники відкидають гіпотезу про те, що Волдимир мав свого тргового попередника. Як вважає Толочко П.П., поштовхом до розвитку нових міст у Волго-Клязьминському межиріччі став розвиток сільського господарства, що дозволяло одержувати стабільний додатковий продукт.[10] Клязьма, безперечно, мала важливе транзитне значення. Але торгівельний шлях зі сходу на захід по цій річці став актуальний лишеи у ХІІ ст. Саме тоді, за Тихомировим, велася активна торгівля Володимира зі Сходом – Великою Булгарією та  заходом – смоленськими містами.

Розквіт Володимира припадає на ХІІ – ХІІІ століття, коли Андрій Боголюбський зробив його резиденцією великих князів. Разом з князем тут селилися дружинники – «основні споживачі зброї та предметів озброєння».[11] Про це свідчать археологічні джерела, підкріпені літописним оповіданням про повстання ремісників після смерті Андрія Боголюбського.

Археологічні дослідження давнього Володимира дають нам уявлення про площу міста. Воно ділилося  на чотири укріплені частини: Нове  (50 га),  Середнє  або Печерське (35 га), Детинець(5 га) та Вітчане(40 га) місто.[12]  Детинець займав вмгідне герграфічне положення.  Він з трьох сторін оточений ровами річок та підвищенням рельєфу. Він розміщувався на підвищеності майже посередині міста, і був оточений білокам’яною  стіною. Дитинець мав троє воріт. Одні з них вели у Нове місто, інші, Західні або Торгові вели до Середнього, а південні, Іванівські – у Вітчасте (як зазначає Воронін, назване так тому що в ХІІІ ст. його оборонні укріплення не обновляли, й вони «ветшали»).[13]

У Новому місті була збудована церква Спаса і св. Георгія, також Успенський та Княгинин монастир. Середне місто мало крім Торгових мало ще тоє воріт.  Майже посередині західної стіни розміщувалися головні ворота Володимира  - Золоті, на півночі – Іринині, а на північному заході – Мідні. По дорозі, що веде на Суздаль та Боголюбово, земляні вали перетинають Срібні ворота. Вони були Білокам’яні й ввиходили на міст через р. Либідь. За підрахунками Вороніна, довжина оборонних укріплень і валів Середнього міста складала 7 км. Саме в Середньому місті був збудований Успенський собор. Про долю цього пам’ятпика архітектури знаємо те, що він сильно постраждав під час пожежі 1185р. тоді ж згоріло і 32 дерев’яних храми та ряд дворової забудови міщан, купців та бояр.[14]   У цій частині міста  були збудовані княжі палати. У ХІІ ст. Всеволод Велике  Гніздо будує кам’яний палац. Серед культових споруд ,закладених цим князем,  археологами досліджено Дмитріївський та Різдвяний собори.[15] Основна вулиця перетинала місто з заходу на схід. Вона починалась від Золотих воріт, проходила через торгову площу біля Воздвиженської церкви та виходила у Срібні ворота й далі зливаилась з дорогою на Суздаль. Взагалі всі вулиці Середнього міста, на думку Воронина, сходилися на торг.

Нове місто являло собою торгово-ремісничий посад.його забудова, як уже згадувалось вище була днрнв’яною. За матеріалом розкопок Вороніна, основна вулиця Нового міста простягалася вздовж валів Середнього до Мідних воріт.

Варто більш детадьніше зупинитися на історії перлини архітектури  Володимира – Успенському соборі. Він був закладений Андрієм Боголюбським у 1158 р. поряд з гігантським будівництвом оборонних споруд Володимира. Як зазначає  літопис, цей собор ,як і Володимир взагалі, претендував на статус осідку митрополита[16]. Для цього було запрошено майстрів особливої будівельної техніки – білокам’яної. Серед них були ,за словами Вороніна, іноземці,що прибули з Заходу від імператора Фрідріха Барбаросси. Собор був розписаний фресками у 1116 р. пізніше навкруг нього були прибудовані галереї. Після пожежі частина розписів була пошкоджена. ЇЇ відновили у 1189 р. Фрески покривали стовпи та арки . Вони були виконані руськими іконописцями у суворій візантійській традийії. Тоді ж з’явилися майолікові мозаїки,а також вистелена мідними пластинами підлога. Особливої уваги заслуговує динамічна, але разом з тим, канонічна композиція Страшного Суду над західним порталом собору.

Під час захоплення Володимира монголо-татарами у 1238 р. собор було заповнено деревиною і спалено. На хорах загинула княжа сім’я, єпископ та міщани. Але приміщення не було зруйноване. На кінець ХІІІ ст. собор покрили оловом, а на початку ХV ст. було прибудовано придільний престол в честь св. Пантелеймона[17].

 

РОЗДІЛ 3. СУЗДАЛЬ

Інше місто, що дало назву всій землі – Суздаль.  Вже цей факт говорить про його  важливість серед інших міст Залєсської землі. Навколо міста – великі проспори полів, що носять поетичну назву «Опольє». Перша літописна згадка Суздаля датується 1024 роком. «В то же лето явися волсви в Суждальстей областе, по попущению бесовскому…Слышаша же Ярослав о сих волхвах, прийде в Суждальскую область, и повеле вохвов сих изымати.» [18]  Як бачимо, тут згадується ціла боласть, центром якої був Суздаль, що говорить про значно раніший час його виникнення.  Тіхоміров наводить етимологію назви міста. Він порівнює її з назвами Ярославль, Ізяславль, і зазначає, що відкинувши закінчення –ль, ми отримуємо ім’я – Сужда або Сужд.[19]  І хоча науковець не розглядає це ім’я всерйоз, однак, на нашу думку, так міг зватися місцевий племінний князь.

Як показують дані археологічних розкопок, узагальнені А. Варгановим,  перше поселення на місці сучасного Суздаля відноситься до V століття.[20] Воно було розміщене на схилі вузького  мису, що омивався  з трьох сторін річками Кам’янкою та Грем’ячкою.  Уже в кінці Х  століття по підвищених берегах цих річок розміщувався ряд інщих поселень, жителі яких займалися землеробством, ремеслом і торгівлею.  Географічне положення цих поселень було дуже вигідним.  Через нього проходили торгові шляхи. Так по Волзі, Оці, Клязьмі та Нерлі сюди проникали хозарські та болгарські купці,  скандинави проходили через Ладожське озеро по річах Шексні, Волзі та Нерлі. Торговці з Заходу могли прибути клязменською та волжською Нерлями.  В курганах, що розташовані біля с. Весь і датуються  ІХ – ХІ ст., були знайдені монети Ізмаїла саманідського, Генріха І , Болеслава богемського, Ерстрідсена датського.  Поряд з торгівлею значне місце в господарстві Суздаля займало і ремесло.

Топографія середньовічного Суздаля характеризуєтья його двочасною структурою, представленою кремлем та посадом. Кріпость, за словами Тіхомірова, відома тут вже з 1096р., й була « зрублена заново» в 1192р. ї  Це могла бути акція по розширені площі старого дитинця, його остаточна площа складала 14 га.  Кремль був укріплений системою земляних валів, по яких йшла рублена дерев’яна стіна з 15 башнями. Висота стін з валами досягала 154 метрів. Вона мала двоє пішохідних та двоє проїжджих воріт. Варганов так описує ці ворота: « Проїжджі ворота Ільїнські, увінчані двоголовим орлом, виводили із Кремля на Посад – Острог.  Через Дмитрівські ворота проходила дорога на Володимир. В воротах були спускні залізні решітки та підйомні мости.»[21] пішохідні ж ворота носили назви Нікольські та Водяні, що вели до річки Клязьми.

На території Кремля розміщувалися княжі палати, а також кам’яні церкви. Однією з них був собор Успіння Богоматері. Він був закладений Володимиром Мономахом, потім кілька разів перебудовувався. Споруда відноситься до хрестово-купольного типу. Стіни збудовані таким чином,  що ряди плінфи тут чергуються  з рядами бутового каменю та рожевуватим розчином-цем’янкою, в який додавали цеглу.  «Патерик» печерського монастиря зазначає, що стіни не витримали ваги верхніх надбудов і впали. У 1222 р. Юрій Долгорукий будує на старому місці новий білокам’яний собор і називає його в честь Різдва Богородиці. Тоді ж було оздоблено підлогу зеленим, червоними, жовтими та чорними полив’яними плитками, які були знайдені під час розкопок.

Посад, як бачимо, носив назву Острог, і примикав до Кремля північно-східнної сторони. Ще в ХІІ ст. він був обнесений «острожним валом та тином з колод.»[22] висота валу становила 3 – 4 метри. З півночі посад захищав нпівкруглийи неприродний рів. Укріплення мали троє воріт.

Ряд монастирів розміщувалося вже поза Острогом. Так ву ХІІІ ст. тут з’являється Ризоположенський монастир, пізніше – Троїцький,  на північний схід схід від них на березі річки Кам’янки – Олександрівський, на річці Мгарі – Введенський. Згідно з думкою Воронина, вони відігравали роль приміських оборонних укріплень.[23]

Ремесло у Суздалі було досить розвиненим. Таке на території  Кремля були рохкопані три землянки. В одній зних знайшли куски залізних та мідних шлаків, в іншій – крицю, в третій – вироби із заліза. Про високий рівень металообробки свідчать і виготвлені для Різдвобогородичанського собору двері. Самі вони були з дерева, оббиті 28-ма мідними пластинами із зображенням чудес Архангела Михаїла. Твакож недалеко біля міста булои розкопано гончарну піч, у якій випалювали не тільки посуд, а й полив’яну плитку. Під час розкопок Седова на території посаду було знайдено садибу феодала, обнесену частоколом.  В садибі знаходилось багато зброї, свинцева актова печать, ювелірні прикраси. Рибваков вважає, що тут і мешкали ремісники – ювеліри.[24]

Грізна навала монголо-татарських орд не минула і Суздаля. Взимку 1237 року війська Батия розбили володмирського князхя під Москвою. 3 лютого був взятий в облогу Володимир, і направлений великий загін до Суздаля. Основна частина суздальської армії під командуванням  великого князя Юрія була в той час на річці Сіті. Монголо-татари вдерлися в Суздаль, перебили частину  жителів, а місто спалили. Ті, хто врятувався втечею ще довго не повертався до міста. На ХІVст. Суздаль ввыйшов до складу Суздальсько-Нижегородського князвства, а в самому кінці цього ж століття відійшло під владу Москви.

 

РОЗДІЛ 4. МОСКВА

Розглядаючи міста Ростово-Суздальської землі, ми не можемо оминути увагою Москву – столицю великого князя,  а пізніше й царя, місто, навколо якого буде об’єднана вся Північно-Східна Русь. І так, Москва.

«И тако ополнишася дружина Святославля. И прислав Гюрги и рече: « приходи ко мне, брате, в Московь», - говороить літописець.[25]  Як ми знаємо, Москва в той час асоціювалася з маєтком боярина Кучки. Власне міста тоді ще не було, і «Сказання про заснування Москви» згадує численні «красні села» цього боярина, інша назва яких - Кучково. У Тверському літописі під 1156 р. зазначається, що Юрій Волдимирович заклав град Москву в гирлі річки Неглініної вище річки Яузи. Тіхоміров вважає, що хоч цей літопис був написаний у ХVI ст., але приблизне датування в ньому правильне. До того ж ПВЛ не називає Москву містом, а селом, хутором, маєтком.

Археологічні дослідження місцевості підтверджують літописну оповідь. Історичне ядро міста було розкопано на мисі при падінні р. неглініної в Москву-ріку. Площа укріплення тут становила 1 га. Місцевість навкруг болотиста, у сучасному Кремлі нараховується багато джерел. У давнину пригожою для поселення була тільки вузька смуга мису. Загальна площа міста у ХІ – ХІІ ст. складала 5 га. Кругом Москви розташовувався ряд сіл.

Відомий археолог Рабинович, що проводив розкопки у древньому міському кварталі біля підніжжя Китайської гори, стверджує, що  в Москві на ХІ ст. вже існував посад. Він вважає, що тут мешкали представники  різних  ремісничих спеціальностей: ювелірів, металургів, кожум’яків. Серед артефактів, тут було відкрито залишки гончарних, металовидобувних, ювелірних майстерень.Знахідки тут арабських дирхем, пломби, якою запечатували товар, дають підставу вченому робити висновки по інтенсивну торгівлю. Однак Тіхоміров вважає, що це ще нічого не знакчмть, і ці речі моголи потрапити сюди через посредника.[26]

Великокнязівський палац був зведений ближче до кінця мису в районі сучасної Соборної площі. На північ від неї розташовувався торг. Від дитинця на мисі йшло дві вулиці – одна до Москви-ріки, а інша до Нелініної.  Москва  до ХІІІ століттябула резиденцієюменших князів  суздальської династії, але все ж залишалася невеликим містом. Тут знаходилися княжі палати та три  дерев’яні церкви, найдавніша з яких була освячена  в честь Іоанна Предтечі.

Перетворення дитинця в Кремль почалося з кам’яним будівництвом. У 1137 р. тут було збудовано білокам’яну фортецю, що за площею дорівнювалася сучасному Кремлю. Тоді ж тут були збудовані білокам’яні Упенський, Архангельський, Благовіщенський собори, а також Спасський монастир з церквою Спаса на Бору.

Найдавніші оборонні споруди Москви представлені типовим земляним валом. Вже у ХІІ ст. їх замінили новими. Це був також земляний вал з гаковою системою основи та заборола зверху і рів. Вони проходили територією сучасної Соборної площі, а рів окрем проходив по Івановській. Прості житла та господарські приміщення з найдавніших часів були зрубними, наземнми або на підклітях. З другоі половини ХIV ст. почало формуватися радіально-кільцеве планування міста. В його основу лягли сухопутні дороги, що сполучали Москву з іншими містами.

У січні 1238 року монголо татари підійшли під Москву. Місто чекала така ж доля як і решти міст Русі. Однак  в майбутньому Москва відбудується і об’єднає навколо себе всю Північно-східну русь, а згодом Росію.

 

РОЗДІЛ 5. ІНШІ МІСТА РОСТОВО-СУЗДАЛЬСЬКОЇ ЗЕМЛІ.

Ярополч-Залєскй. Місто згадується у «Списку городов дальних и

ближних». Архелолгічні розкопки показують, що поблизу міста розташоване поселення часів раннього залізного віку. Дитинеь, за матеріалами Археології СРСР, розташований на підвищенні між двома ровами і займає площу 2,8 га. [27] На півночі впирається у крутий берег Клязьми, обнесений дугоподібним валом висотою 5 метрів. За валами розміщувався посад. Ще один посад притулявся до городищенської гори.

Серед інших міст відомий також Дмитров на річці Яхромі. ПВЛ згадує його в розповіді про боротьбу Святослава Всеволодовича з Всеволодом велике Гніздо під 1189 роком. Тоді Дмитров було спалено. Місто мало стратегічне значення. За твердженням Тіхомірова Юрій Дорлгорукий засновує його поряд з Москвою як важливий пункт оборони північно-західних кордонів Залєсської землі.[28]

Одним з найждавніших міст Ростово-суздальської землі по прпву можна вважати  Білоозеро ( сучасне село Крохіно Вологодської області).  Воно згадується у «Повісті временних літ» під 862 роком, коли Рюрик, прийшовоши на Русь, посадив у ньому своїх мужів. Археологічні розкопки показали, що на правому березі р. Шексни знаходилося дерев’яне поселення площею більше 30 га. Воно перетиналося пуслами трьох річок і не мало особливих штучних укріплень.[29] Літопис згадує білоозерський полк. У ХІІІ столітті місто стало центром удільного князівства.

Варто також згадати і пізніші міста, до яких відноситься Переяславль Залєський. Спочатку це було поселення на озері Клещино, про яке літописець говорить, що воно населене плем’ям меря. Проте  під 1152 роком  він же говорить, що Юрій Долгорукий «град Переяславль от Клещино перенес».[30] Археологічне дослідження Вороніна показали, що місто було укріплене валом, ровом, а дерев’яні надбудови, які не  одноразово поновлювалися, мали протяжність 2,5 км. Переяславль мав важливе значення, Юрій долгорукий заклав тут кам’яний собор Преображення Христового, який освятили вже за часів Андрія Боголюбського.

 

ВИСНОВКИ

 Міста Ростово-Суздальської землі, як бачимо, мають свою специфіку. Розглянувши чотири найбільші центри цієї землі протягом ІХ – ХІІІ століття – Ростов, Володимир, Суздаль і Москву, можна зробити певні висновки. Ці міста мали  своїх попередників – поселення племен чуді та мері. Вони розташовувалися на на природньо захищених територіях – мисах та заплавах річок Клзьми, Либеді, Шексні, Москви,  Волги, Оки, озера Неро та ін. Перетин водних артерій такожмав стратегічне значення, адже вони слугували важливими торгівельними шляхами.  Торгівля, як і розвиток ремісництва та господарства загалом, мала вирішальне значення для становлення і розвитку міст.

Більшість міст Ростово-Суздальської землі стали такими феодальним шляхом розвитку. Як бачимо, закладання кріпостей, побудлови Кремлів, літописні повідомлення приписують Володимиру Мономаху, Юрію Долгорукому, Андрію Боголюбському. Можна стверджувати, що давні чудські та мерські городища опримали новий поштовх до розвитку поряд з заснуванням нових.  Дитинці міст були обнесені валом, ровом та вмсокими дерев’яними, а згодом кам’яними стінами.

Більшість міст Ростово-Суздальської землі мали двочасну структуру, хоча зустрічалися також і міста з кінцями. На посадах жили і працювали  ремісники різних спеціальностей – ковалі, гончарі, ювеліри, кожум’яки. Значне поширення кам’яного будівництва не могло обійтися без місцевих майстрів. Була поширена білокам’яна техніка кладки, а каменерізи прикрашали собори різноманітними орнаментами та рельєфами з каменю.

Монголо-татарська навала призвела до руйнації багатьох міст, але згодом життя у них відновилося. На перший план виходить Москва, князі якої ведуть постійну політику приєднання до себе навколишніх земель.

 

 

 

Додаток 1

 

 

Карта Ростово-Суздальської землі (за А. Н. Насоновим).

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

 

 

 

 

 

 

Карта Володимиро-Суздальських міст. ( За Тіхоміровим М. М.)

 

 

 

 

Додаток 3

 

 

 

План Володимира. ( За Н. Н. Вороніним).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

 

 

 

«Золоті ворота» у Володимирі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 5

 

 

План Успенського собору у Володимирі.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 6

 

 

Фреса з Успенського собору уВолодимирі.

 

 

 

 

Додаток  7      

План Суздаля. (За Н. Н. Вороніним).

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Патерик Печерський.  - К., 2008.
  2. ПСРЛ. Т. І. – С-П., 1843.
  3. ПСРЛ. Т. ІІ. – С-П., 1843.
  4. Четьи – Минеи. Т.ХІ. Новемврий. – К., 2002
  5. Варганов А. Суздаль. -        Володимир, 1957.
  6. Воронин А. А. Владимир, Суздаль, Юрьев Польский. – М., 1974.
  7. Древняя Русь. Город, замок, село. Археология СРСР.\\ Под ред. Рыбакова Б. А. – М., 1985.
  8. Толочко П. П. Древнерусский Феодальный город. – К.,1989.
  9. Тихомиров М. Н. Древнерусские города.  – М.,1956.

 

 



[1] ПСРЛ, Т І. – С-П.,1843.

[2] Там же.

[3] Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. – К.,1989.

[4] Четьи – Минеи. Т.ХІ. Новемврий. – К., 2002.

[5]ПСРЛ. Т.І. – С-П., 1845.

[6] «Патерик печерский» - К., 2008.

[7]. ПСРЛ. Т.ІІ. – С-П., 1843

[8] Там же.

[9] Тихомиров М. Н. Древнерусские города. – М., 1956.

[10] Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. – К.,1989.

[11] Тихомиров М. Н. Древнерусские города. – М., 1956

[12] Древняя Русь. Город, замок, село. АрхеологияСРСР. \\ Под ред. Рыбакова Б. А. – М., 1985.

[13] Воронин А. А.  Владимир, Суздаль, Юрьев Польский.  – М.,1974.

[14] Воронин А. А. Владимир, Суздаль, Юрьев Польский – М., 1974.

[15]. Древняя Русь. Город, замок, село. АрхеологияСРСР. \\ Под ред. Рыбакова Б. А. – М., 1985.

[16]  ПСРЛ. Т.ІІ. – С-П., 1843

[17] Воронин А. А. Владимир, Суздаль, Юрьев Польский – М.,1974.

[18] ПСРЛ. Т.ІІ. – С-П., 1843

[19] Тихомиров. М. Н. Древнерусские города. – М., 1956

[20] Варганов А. Суздаль. -  Володимир, 1957.

[21] Варганов А. Суздаль. -  Володимир, 1957

[22] Там же.

[23]  Воронин А. А.  Владимир, Суздаль, Юрьев Польский. – М., 1974.

 

[24] Древняя Русь. Город, замок, село. АрхеологияСРСР. \\ Под ред. Рыбакова Б. А. – М., 1985.

 

[25] ПСРЛ. Т.ІІ. – С-П., 1843

[26] Тихомиров. М. Н. Древнерусские города. – М., 1956

[27] Древняя Русь. Город, замок, село. АрхеологияСРСР. \\ Под ред. Рыбакова Б. А. – М., 1985.

[28] Тихомиров. М. Н. Древнерусские города. – М., 1956

[29] Древняя Русь. Город, замок, село. АрхеологияСРСР. \\ Под ред. Рыбакова Б. А. – М., 1985.

 

[30] ПСРЛ. Т.ІІ. – С-П., 1843

Прудивус С. В. Міста Ростово-Суздальської землі
Поділитись
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
5 visitors online now
5 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 94 at 12:43 am UTC
This month: 115 at 02-02-2019 04:41 pm UTC
This year: 151 at 01-03-2019 12:45 am UTC