2 725 views

Прудивус С. В. Київські Вищі жіночі курси

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, Історія Києва.

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………….......3

Розділ І. Роль Київського університету св. Володимира  у заснуванні Вищих жіночих курсів……………..……4

Розділ ІІ.  Діяльність Київських Вищих жіночі курсів..............8

Висновки………………………………………………………………..14

Список використаних джерел та літератури……………………....16


                                         Вступ

Київський університет святого Володимира – осередок освітнього і наукового життя другої половини ХІХ століття. З його діяльністю пов’язане виникнення ряду наукових товариств і установ. Це дві обсерваторії, чотири клініки, анатомічний театр, ботанічний сад; історичне товариство Нестора – літописця, товариство природодослідників, юридичне, фізико-математичне та акушерсько-гінекологічне. Проте  варто проаналізувати і охарактеризувати внесок університету і у справу становлення вищої жіночої освіти. Метою нашого дослідження є характеристика Київських Вищих жіночих курсів в контексті співпраці з Університетом св.Володимира.

Історіографія даного питання представлена працями в кількох напрямках. Перший з них торкається проблеми вищої освіти для жінок взагалі. Це дослідження  Малинко І..Г.,[1] Пісковського М.,[2] Тишкина Г.А.[3]  Інший аспект вивчення у тій чи іншій мірі торкається КВЖК: це дослідження Кобченко К.А.,[4] Нижник В. [5] Смоляр Л.О.[6] та ін.

Джерельна база нашого дослідження представлена спогадами випускниць Київських Вищих жіночих курсів (КВЖК). Мемуари дають нам відомості про викладацький склад, навчальну програму, особливості функціонування навчального закладу. Також важливим джерелом актового типу є  Статут Жіночого університету св. Ольги. Хоча це тільки проект, але він містить інформацію про основні принцмпм функціонування КВЖК.

 

Розділ І.

РольКиївського університету св. Володимира  у заснуванні Вищих жіночих курсів

 

До середини ХІХ ст. в Росії питання про вищу жіночу освіту як таке не стояло. І лише в 50-60-ті рр., коли суттєво почала змінюватися соціально-економічна ситуація в країні, суспільство почало вимагати кваліфікованих спеціалістів, початкове виховання яких мала здійснювати мати-наставниця. Все це поставило нові вимоги до організації і змісту навчання представниць різних станів. У суспільстві почали набувати поширення ідеї про рівність жінок з чоловіками у правах на здобуття вищої освіти.[7]

Перші офіційні свідчення в пробудженні питання  вищої жіночої освіти належать публіцисту Євгенії Іванівні Конради, яка в лютому  1867 р. з’їзду натуралістів надала мотивовану записку про необхідність наукової освіти для жінок[8], та Людмилі Ожигіній, вчительці з Харкова,що в 1861 р. звернулася з клопотанням до куратора Харківського шкільного округу Дмитра Левшина про вступ на медичний факультет Харківського університету. [9]

Перші жінки, які з’являлися у Петербурзькому, Харківському, Київському університетах та у столичній Медико-хірургічній академії, почали свій освітянський шлях з відвідування лекцій та занять в лабораторіях без спеціального дозволу МНО. Навчання молодих жінок не було узаконене і цілком залежало від доброї волі професорів. Відомо, що перші студентки з’являлися за дозволом відвідати лекцію спочатку до ректора, а згодом було достатньо дозволу професора, який проводив заняття. Присутність жінок у вищому навчальному закладі формально не суперечила університетському статуту 1835 р., оскільки в ньому нічого не говорилося про заборону відвідувати жінкам університет.[10]

Поява дівчат на університетських лавах було настільки дивним явищем, що викликало ннеоднозначну реакцію в суспільстві. Першим студенткам прийшлося зіткнутися як із великою підтримкою з боку демократичного студенства, так і з насмішками й образами зі сторони інших відвідувачів університетів. По-різному до них відносились і професори вищих навчальних закладів. З підозрою, недружелюбно відреагували С.С. Куторга і Е. Х. Ленц, які вважали присутність жінок не зручним для університетської аудиторії. Більшість ліберально налаштованої професури столичного університету Російської імперії  -  К.Д. Кавелін, М.М. Стасюлевич, М. І. Костомаров, А.В. Нікітенко виразили свою підтримку вільнослухальницям.[11]

Для задоволення зростаючого бажання жінок продовжити освіту, і, головне, для припинення від’їзду дівчат до закордонних вузів, урядом було дозволено відкриття окремих курсів університетських лекцій для жінок, ініціаторами проведення яких були самі жінки та частина прихильних до справи жіночої освіти професорів.[12]

Першими призначеними спеціально для жінок курсами, що мали затверджений статут та систематизований навчальний план, були відкриті у 1872 р. проф. Гер’є Вищі жіночі курси в Москві, які діяли в складі одного лише історико-філологічного факультету (математику викладали як необов’язковий предмет) і курс навчання на яких був розрахований на три роки. [13]Катерина Бальмонт у своїх «Спогадах» писала, що на МВКЖ навчаються дівчата лише із хороших сімей, і там не займаються політикою чи пропагандою.[14] У 1878 р. проф. М.Сорокін заснував ВЖК в Казані на однакових засадах із курсами в Москві, але з дворічним терміном навчання. І у 1878 р. було відкрито Вищі жіночі курси в Санкт-Петербурзі, засновником яких став проф. Бестужев-Рюмін.[15]

З ініціативою заснування Київських Вищих жіночих курсів до МНО ще у     1872 р. звернулася група жінок, серед яких, в основному, були дружини професорів Київського університету. Але на це подання міністерство відповіло відмовою. І у 1874 р. Рада Київського університету звернулась з повторним проханням в міністерство, проте звернення залишилось поза увагою можновладців.[16]

Вже після указу Олександра ІІ у 1876 р. про право відкривати в містах, де є університети, вищі жіночі курси, справа київських жіночих курсів почала просуватися.

Незважаючи на не досить сприятливу політичну ситуацію, яка панувала в Києві і була пов’язана зі студентством Університету св. Володимира, 4 лютого 1878 р. міністр народної освіти дав дозвіл на відкриття у Києві вищих жіночих курсів. Цей заклад організовувався професором Київського університету           С. Гогоцьким як приватна установа, під посереднім відданням і найближчим наглядом куратора шкільної округи.[17] Такий статус позбавляв курси будь-яких прав. Єдиним правом, яке отримували курсистки, була можливість слухати лекції професорів університету.

За таких обставин Вищі жіночі курси почали свою діяльність. Організаційний комітет виконавши свою роботу припинив існування. Замість нього було створено педагогічну раду й опікунський комітет. Педагогічній раді підпорядковувалися навчальна й фінансова частини. Вона складала навчальну програму. Опікунський комітет обирався з осіб, що бажали вносити щорічно до бюджету курсів не менше як 25 крб. До його складу входив і міський голова, що свідчило про пильний нагляд за роботою курсів з боку місцевих властей. Вища адміністративна влада зосереджувалася у руках особи, призначеної МНО, що мала безпосередній зв’язок з попечителем Київського учбового округу, який здійснював також контроль над учбовими процесами Вищого жіночого закладу.

На опікунський комітет покладалось кілька функцій: фінансова, господарча та інспекційна. Він мав право звільняти від плати за навчання. Однією з його функцій був нагляд за слухачками. В архівних документах київського генерал-губернатора зберігся список «чергових дам» ВЖК.  Досить навести імена деяких з них, щоб переконатись, що це переважно були дружини і доньки професорсько-викладацького складу університету (В.І. Антонович,                  О.І. Гогоцька, М.М. Гарнич-Гарницька та ін.), які за вказівкою попечителя Київського учбового округу і здійснювали нагляд за слухачками.[18]

 

Розділ ІІ.

 Діяльність Київських Вищих жіночі курсів

Київські ВКЖ складалися з двох відділень – історико –філологічного та фізико-математичного, без поділу їх на відділи, а курс навчання був розрахований на два роки. Хоча взірцем при організації курсів слугували публічні лекції, невдовзі ВЖК набули більш системного характеру, адже вводилися перехідні іспити, а при вступі дівчата,що не мали атестатів про середню освіту,складали вступні іспити на знання гімназійного курсу. У наступному, 1879 р., з введенням нових правил для слухачок, умови вступу було ускладнено: вступні іспити скасовувалися, а від абітурієнток вимагалося наявність звання домашньої наставниці чи домашньої учительки з усіх обов’язкових предметів гімназійного курсу. А з 1882-1883 рр. обов’язковою умовою вступу ставилося проходження повного 8-річного курсу гімназій відомства МНО.

Поступово після тривалих клопотань, курс навчання на Київських ВЖК було продовжено спершу до трьох років, а пізніше і до чотирьох, що було значним кроком у зближенні їх із вищою школою, адже дозволило розширити кількість предметів, вести практичні та написання курсових робіт. Це дало змогу викладачам курсів стверджувати, що заняття на КВЖК за змістом і характером були «орієнтовані на вимоги вищої освіти».[19]

Прудивус С. В. Київські Вищі жіночі курси

Залишити відповідь

7 visitors online now
7 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 13 at 01:33 am UTC
This month: 30 at 08-16-2017 07:40 am UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Прудивус С. В. Етапи, форми та методи колонізації Південно-Східної Азії Заходом

Прудивус С. В. Етапи, форми та методи колонізації Південно-Східної Азії Заходом історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія...

Прудивус С. В. Причини кризи Другого болгарського царства

Прудивус С. В. Причини кризи Другого болгарського царства історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія Болгарії, Історія Середніх...

Close