4 234 views

Прудивус С. В. Київські Вищі жіночі курси

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, Історія Києва.

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………….......3

Розділ І. Роль Київського університету св. Володимира  у заснуванні Вищих жіночих курсів……………..……4

Розділ ІІ.  Діяльність Київських Вищих жіночі курсів..............8

Висновки………………………………………………………………..14

Список використаних джерел та літератури……………………....16


                                         Вступ

Київський університет святого Володимира – осередок освітнього і наукового життя другої половини ХІХ століття. З його діяльністю пов’язане виникнення ряду наукових товариств і установ. Це дві обсерваторії, чотири клініки, анатомічний театр, ботанічний сад; історичне товариство Нестора – літописця, товариство природодослідників, юридичне, фізико-математичне та акушерсько-гінекологічне. Проте  варто проаналізувати і охарактеризувати внесок університету і у справу становлення вищої жіночої освіти. Метою нашого дослідження є характеристика Київських Вищих жіночих курсів в контексті співпраці з Університетом св.Володимира.

Історіографія даного питання представлена працями в кількох напрямках. Перший з них торкається проблеми вищої освіти для жінок взагалі. Це дослідження  Малинко І..Г.,[1] Пісковського М.,[2] Тишкина Г.А.[3]  Інший аспект вивчення у тій чи іншій мірі торкається КВЖК: це дослідження Кобченко К.А.,[4] Нижник В. [5] Смоляр Л.О.[6] та ін.

Джерельна база нашого дослідження представлена спогадами випускниць Київських Вищих жіночих курсів (КВЖК). Мемуари дають нам відомості про викладацький склад, навчальну програму, особливості функціонування навчального закладу. Також важливим джерелом актового типу є  Статут Жіночого університету св. Ольги. Хоча це тільки проект, але він містить інформацію про основні принцмпм функціонування КВЖК.

 

Розділ І.

РольКиївського університету св. Володимира  у заснуванні Вищих жіночих курсів

 

До середини ХІХ ст. в Росії питання про вищу жіночу освіту як таке не стояло. І лише в 50-60-ті рр., коли суттєво почала змінюватися соціально-економічна ситуація в країні, суспільство почало вимагати кваліфікованих спеціалістів, початкове виховання яких мала здійснювати мати-наставниця. Все це поставило нові вимоги до організації і змісту навчання представниць різних станів. У суспільстві почали набувати поширення ідеї про рівність жінок з чоловіками у правах на здобуття вищої освіти.[7]

Перші офіційні свідчення в пробудженні питання  вищої жіночої освіти належать публіцисту Євгенії Іванівні Конради, яка в лютому  1867 р. з’їзду натуралістів надала мотивовану записку про необхідність наукової освіти для жінок[8], та Людмилі Ожигіній, вчительці з Харкова,що в 1861 р. звернулася з клопотанням до куратора Харківського шкільного округу Дмитра Левшина про вступ на медичний факультет Харківського університету. [9]

Перші жінки, які з’являлися у Петербурзькому, Харківському, Київському університетах та у столичній Медико-хірургічній академії, почали свій освітянський шлях з відвідування лекцій та занять в лабораторіях без спеціального дозволу МНО. Навчання молодих жінок не було узаконене і цілком залежало від доброї волі професорів. Відомо, що перші студентки з’являлися за дозволом відвідати лекцію спочатку до ректора, а згодом було достатньо дозволу професора, який проводив заняття. Присутність жінок у вищому навчальному закладі формально не суперечила університетському статуту 1835 р., оскільки в ньому нічого не говорилося про заборону відвідувати жінкам університет.[10]

Поява дівчат на університетських лавах було настільки дивним явищем, що викликало ннеоднозначну реакцію в суспільстві. Першим студенткам прийшлося зіткнутися як із великою підтримкою з боку демократичного студенства, так і з насмішками й образами зі сторони інших відвідувачів університетів. По-різному до них відносились і професори вищих навчальних закладів. З підозрою, недружелюбно відреагували С.С. Куторга і Е. Х. Ленц, які вважали присутність жінок не зручним для університетської аудиторії. Більшість ліберально налаштованої професури столичного університету Російської імперії  -  К.Д. Кавелін, М.М. Стасюлевич, М. І. Костомаров, А.В. Нікітенко виразили свою підтримку вільнослухальницям.[11]

Для задоволення зростаючого бажання жінок продовжити освіту, і, головне, для припинення від’їзду дівчат до закордонних вузів, урядом було дозволено відкриття окремих курсів університетських лекцій для жінок, ініціаторами проведення яких були самі жінки та частина прихильних до справи жіночої освіти професорів.[12]

Першими призначеними спеціально для жінок курсами, що мали затверджений статут та систематизований навчальний план, були відкриті у 1872 р. проф. Гер’є Вищі жіночі курси в Москві, які діяли в складі одного лише історико-філологічного факультету (математику викладали як необов’язковий предмет) і курс навчання на яких був розрахований на три роки. [13]Катерина Бальмонт у своїх «Спогадах» писала, що на МВКЖ навчаються дівчата лише із хороших сімей, і там не займаються політикою чи пропагандою.[14] У 1878 р. проф. М.Сорокін заснував ВЖК в Казані на однакових засадах із курсами в Москві, але з дворічним терміном навчання. І у 1878 р. було відкрито Вищі жіночі курси в Санкт-Петербурзі, засновником яких став проф. Бестужев-Рюмін.[15]

З ініціативою заснування Київських Вищих жіночих курсів до МНО ще у     1872 р. звернулася група жінок, серед яких, в основному, були дружини професорів Київського університету. Але на це подання міністерство відповіло відмовою. І у 1874 р. Рада Київського університету звернулась з повторним проханням в міністерство, проте звернення залишилось поза увагою можновладців.[16]

Вже після указу Олександра ІІ у 1876 р. про право відкривати в містах, де є університети, вищі жіночі курси, справа київських жіночих курсів почала просуватися.

Незважаючи на не досить сприятливу політичну ситуацію, яка панувала в Києві і була пов’язана зі студентством Університету св. Володимира, 4 лютого 1878 р. міністр народної освіти дав дозвіл на відкриття у Києві вищих жіночих курсів. Цей заклад організовувався професором Київського університету           С. Гогоцьким як приватна установа, під посереднім відданням і найближчим наглядом куратора шкільної округи.[17] Такий статус позбавляв курси будь-яких прав. Єдиним правом, яке отримували курсистки, була можливість слухати лекції професорів університету.

За таких обставин Вищі жіночі курси почали свою діяльність. Організаційний комітет виконавши свою роботу припинив існування. Замість нього було створено педагогічну раду й опікунський комітет. Педагогічній раді підпорядковувалися навчальна й фінансова частини. Вона складала навчальну програму. Опікунський комітет обирався з осіб, що бажали вносити щорічно до бюджету курсів не менше як 25 крб. До його складу входив і міський голова, що свідчило про пильний нагляд за роботою курсів з боку місцевих властей. Вища адміністративна влада зосереджувалася у руках особи, призначеної МНО, що мала безпосередній зв’язок з попечителем Київського учбового округу, який здійснював також контроль над учбовими процесами Вищого жіночого закладу.

На опікунський комітет покладалось кілька функцій: фінансова, господарча та інспекційна. Він мав право звільняти від плати за навчання. Однією з його функцій був нагляд за слухачками. В архівних документах київського генерал-губернатора зберігся список «чергових дам» ВЖК.  Досить навести імена деяких з них, щоб переконатись, що це переважно були дружини і доньки професорсько-викладацького складу університету (В.І. Антонович,                  О.І. Гогоцька, М.М. Гарнич-Гарницька та ін.), які за вказівкою попечителя Київського учбового округу і здійснювали нагляд за слухачками.[18]

 

Розділ ІІ.

 Діяльність Київських Вищих жіночі курсів

Київські ВКЖ складалися з двох відділень – історико –філологічного та фізико-математичного, без поділу їх на відділи, а курс навчання був розрахований на два роки. Хоча взірцем при організації курсів слугували публічні лекції, невдовзі ВЖК набули більш системного характеру, адже вводилися перехідні іспити, а при вступі дівчата,що не мали атестатів про середню освіту,складали вступні іспити на знання гімназійного курсу. У наступному, 1879 р., з введенням нових правил для слухачок, умови вступу було ускладнено: вступні іспити скасовувалися, а від абітурієнток вимагалося наявність звання домашньої наставниці чи домашньої учительки з усіх обов’язкових предметів гімназійного курсу. А з 1882-1883 рр. обов’язковою умовою вступу ставилося проходження повного 8-річного курсу гімназій відомства МНО.

Поступово після тривалих клопотань, курс навчання на Київських ВЖК було продовжено спершу до трьох років, а пізніше і до чотирьох, що було значним кроком у зближенні їх із вищою школою, адже дозволило розширити кількість предметів, вести практичні та написання курсових робіт. Це дало змогу викладачам курсів стверджувати, що заняття на КВЖК за змістом і характером були «орієнтовані на вимоги вищої освіти».[19]

На історико-філологічному відділенні КВЖК викладали історики (професори та доценти університету): В. Іконніков, В. Антонович, Ф. Фортинський (всі  - протягом цілого періоду діяльності курсів, з 1878 до 1889 р.), І. Лучицький, правник О. Роман-Славатинський . Пізніше до них приєдналися П. Терновський і П. Голубовський (у 1886 р.). Лекції з історії Греції, Риму та римської літератури читав проф. П.Аландський,а після його смерті у 1883 р. – проф. Ю. Кулаковський. Філологічні дисципліни викладали професори та доценти О. Котляревський, Ф. Міщенко, М. Дашкевич, І. Жданов, В.Малінін, О.Соболевський, Т. Флоринський. Профессор С. Гогоцький читав педагогіку та психологію, проф. О. Козлов – логіку та історію філософію, проф. М. Фаворов  - богослов’я. У 1883-1885 рр. політичну економію та статистику на КВЖК викладав проф. А. Антонович, а після нього проф. М. Яснопольський. В останні роки роботи курсів їх викладацький склад поповнився деякими новими викладачами, серед яких були філософ О.Гіляров та філолог П. Владимиров.

На фізико-математичному відділенні протягом різних періодів часу працювали професори: математики М. Ващенко-Захарченко, В. Єрмаков, М. Хандриков,  П. Ромер, тоді ще магістрант Б. Букреєв; хіміки  Ф.Гарнич-Гарницький, П.Алексєєв та Я. Барзиловський ,фізик М.Шиллер. Після розширення переліку навчальних дисциплін на курсах викладали також геолог К. Феофілактов і зоолог М. Бобрецький . Приват-доцент О. Клоссовський протягом 1878-1880 рр. читав лекції з математичної географії та космографії, а проф.    О. Шкляревський – з гігієни як необов’язкового предмета для слухачок обох відділень (до 1882 р.).

Одним з найбільш шанованих слухачками викладачів був професор                   В. Антонович, який «зажив великої популярності між курсистками» та був в їхніх очах «кращим, найщирішим другом вищої жіночої освіти». Він усіляко підтримував інтерес слухачок до дослідницької роботи, не роблячи різниці між ними та студентами університету, читав для групи зацікавлених курсисток приватні лекції з географії та етнографії України, а також з історії Ірландії. Саме йому чимало курсисток завдячували  поглибленням, а то й пробудженням інтересу до української історії. У вітальному адресі, врученому вченому в              1890 р. і підписаному 111 колишніми курсистками, останні визнавали, що проф. В.Антонович не лише ніс їм наукові знання з історії рідного краю, а й сприяв формуванню високих громадянських ідеалів.[20]

Як згадує випускниця КВЖК А. Л. Іконнікова, професорам Київських Вищих жіночих курсів доводилося дуже часто захищати навчальний заклад та його відвідувачів від претензій тогочасного суспільства: «Много разъ вообще приходилось самимъ же профессорамъ остаивать и защищать какъ самое учрежденіе курсовъ , такъ и слушательницъ отъ нападокъ и со стороны печати, спъшившей оповъщать всякіе и благопріятные и неблагопріятные слухи и толки, касавшіеся курсовъ; и со стороны мъстного общества ,не всегда сочувственно относившагося къ новой женской школъ; и со стороны администраціи, безпрестанно требовавшей отъ Педагогическаго Совъта курсовъ строгой отчетности и отвътственности , иногда въ мелочах.»

«Изъ 340 слушательницъ, поступившихъ въ 1878 году, по истеченіи перваго четырехлътія оканчивало на обоихъ отдъленіях 79.»[21]

Через непідготовленість та несплату (50 крб. на рік) за навчання значний відсоток дівчат не закінчили КВЖК. На жаль, прямих даних про соціальний склад слухачок немає, оскільки облік вівся за становою ознакою. Однак наявні списки слухачок за 1878-1885 рр., дають деяке уявлення про їх станову приналежність. Привертає увагу той факт, що найбільше прагнули дати освіту дочкам священники, а вже потім дворянство, купці, вищі воєнні чини та різні чиновники; найменше було вихідців з селян та робітників. Найбільше слухачок було з числа випускниць Київської Фундуклеївської гімназії. Найближчі до Києва міста, де були жіночі гімназії, інститути шляхетних дівчат чи єпархіальні училища, також давали великий відсоток курсисток, віддалені райони, де тривалий час не знали про курси, надсилали мало дівчат. Всього на КВЖК навчалося з1878 по 1886 рр. 2518 курсисток.[22]

Починаючи з 1886-1887 навчального року набір слухачок на Київські ВКЖ, як і на решту жіночих курсів в Україні, за розпорядженням МНО було припинено, заборона прийому повторювалася і в наступні роки. Лише ті слухачки, які вступили раніше, мали змогу завершити навчання. І навесні, після останнього випуску, заклад припинив своє існування на 17 років.

В 1889 р. в Петербурзі, а в 1900 р. і в Москві набір на ВЖК був поновлений, але на Україні до початку ХХ ст. вони так не були відкриті. Професори Київського університету в 1900 і в 1904 рр. робили спроби домогтися поновлення набору на вищі жіночі курси, але міністерство внутрішніх справ признавало відкриття їх в Києві «несвоевременным».[23]

У 1905 р. в Києві були відкриті вечірні вищі жіночі курси А.В. Жекуліной з історико-літературним і педагогічним відділеннями. Тоді ж було дозволено відкрити загальноосвітні вечірні жіночі курси М.В. Довнар-Запольському. В 1906 р. Довнар-Запольський відкрив для чоловіків і жінок комерційні курси, переобразував їх пізніше в Комерційний інститут, який знаходився у веденні Міністерства торгівлі і промисловості.[24]

Нове відкриття ВЖК у Києві стало можливим лише восени 1906 р., внаслідок спричиненої революцією певної лібералізації суспільного життя.

Відновлення діяльності  КВЖК було дозволене «на старих засадах», тобто на підставі «Положення» про курси 1881 р., незважаючи на те, що майбутні викладачі курсів вже в 1903 р. склали проект нового Положення, який був схвалений в МНО. Це означало, що навчальний заклад не обіцяв після його закінчення жодних прав. Зміни стосувалися лише підвищення плати за навчання, а також введення вимого обов’язкової наявності в абітурієнток свідоцтва про звання домашньої наставниці чи домашньої вчительки. Попри те, що статус ВКЖ у Києві формально не змінився,  викладачі курсів, серед яких переважну більшість становили професори Університету св. Володимира, організовували навчальний процес на курсах за університетським зразком.[25]

Педагогічна рада курсів неодноразово розробляла проекти нових «Положень», одне з яких було видано у 1910 році, де ВЖК  йменувався «Жіночим університетом св. Ольги», і його курсисткам надавалося право на педагогічну і, що важливо, наукову діяльність.[26]

З наближенням першого випуску слухачок у 1910 р. питання здобуття відповідних прав набуло для КВЖК особливої уваги. Нарешті Законом від 19 грудня 1911 р. випускницям ВЖК  надавалося право складати державні іспити, а надалі, у випадку отримання диплома «набувати при університетах учених ступенів магістра і доктора» з відповідними правами на наукову та навчальну діяльність і службу в навчальних закладах. З 1916 р. при КВЖК щороку створювалися власні екзаменаційні комісії,що володіли правами державних університетських комісій.

Перетворення державного життя, викликані Лютневою революцією, спричинили і  зміни у діяльності вузів. Згідно з законом від 1 липня 1917 р. КВЖК  віддійшли  під юрисдикцію міністерства народної освіти, і в цілому у сфері управління та навчання отримали автономію.

З встановленням радянської влади було відмінено плату за навчання, і у червні 1919 р. було об’єднано Вищі жіночі курси з Київським університетом, та додатково запроваджено літній навчальний семестр.

З приходом армії генерала Денікіна було відмінено усі постанови радянської влади, відновлено самостійність КВЖК, та уведено плату за навчання.

Повернення радянської влоди у січні 1920 р. призвело не лише до відновлення дії виданих нею декретів та постанов, але подальших перетворень у системі освіти, які здійснювалися за умов погіршення стану життя і праці викладачів і студентства. 24 березня 1920 р. було ліквідовано юридичний, а 24 квітня  - історико-філологічний факультети, внаслідок чого продовжували діяти лише тільки фізико-математичний факультет та економіко-комерційний відділ юридичного факультету.

Короткий період відновлення влади Директорії в травні – червні 1920 р. залишився останнім моментом історії ВЖК, коли їхню діяльність було поновлено у традиційній формі. Було обрано директора курсів проф.                   С. Реформатського, та відновлено діяльність факультетів. Востаннє Вищі жіночі курси в Києві згадуються в липні 1920 р.[27]

 

Висновки

Прагнення жіноцтва здобути вищу освіту на середину ХІХ століття набуло своєї повноти. Це було пов’язано, насамперед, зі зміною у соціально-економічних відносинах, що потребувала кваліфікованих фахівців, у тому числі й жіночої статі. Таку освіту спочатку можна було здобути лише  в університетах. Зогляду на те, що університетський Статут не забороняв присутності жінок під час навчального процесу, Петербурзький, Харківський університети відкрили  перед ними двері на прослуховування нормативних курсів.

Хоча і законодавчої заборони такого кроку не  було, однак консервативно настроєна громадськість, а, особливо, професура не схвалила спільне навчання прндставників різних статей. Це, а також зросстання бажаючих, змусило владу створити Вищі  жіночі курси. Першими призначеними спеціально для жінок курсами, що мали затверджений статут та систематизований навчальний план, були відкриті у 1872 р. проф. Гер’є Вищі жіночі курси в Москві.ключовим моментом розвитку вищої жіночої освіти став указ Олександра ІІ 1876 р. про право відкривати в містах, де є університети, вищі жіночі курси.

У відкритті Вищих жіночих курсів у Києві активну участь взяв саме Університет Св. Володимира. Дружини більшості професорів у 1872 р. виступили з ініціативою перед імператором. Університетська  Рада підтримала клопотання. Після офіційного дозволу у 1878 р. Вищі жіночі курси були відкриті як приватний заклад проф. С. Гогоцького.

На історико-філологічному відділенні КВЖК викладали професори та доценти університету: В. Іконніков, В. Антонович, Ф. Фортинський, І. Лучицький, О. Роман-Славатинський, П. Терновський і П. Голубовський П.Аландський, Ю. Кулаковський. О. Котляревський, Ф. Міщенко, М. Дашкевич, І. Жданов, В.Малінін, О.Соболевський, Т. Флоринський. С. Гогоцький, О. Козлов та ін. Одним з найбільш шанованих слухачками викладачів був професор В. Антонович.

Вищі Жіночі Курси по Російській імперії у 1886 – 1889 роках  зазнали закриття. Професори Київського університету робили спроби домогтися поновлення набору на вищі жіночі курси, що правда тільки в 1900 і в 1904 рр. КВЖ були відновлені тільки в 1906 р., на «старих засадах», тобто нерозривно з Університетом.

Отже, як бачимо, Вищі жіночі курси у Києві були тісно пов’язані з Університетом Св. Володимира. Вони завдячують своім виникненням, забезпеченістю навчальним планом, викладачами, а часто й фінансовими можливостями професорам Університету.

 

Список використаних джерел та літератури

Джерела

  1. Иконникова А.В. Воспоминания о деятельности                              Ф.Я Фортинского на Высших женских курсах в Киеве.  // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. – 1903. – Кн.17, Вып. 2. – с. 67-75.
  2. Бальмонт К. Воспоминания.– М.,1997. – 560 с.
  3. Устав Женского университета св. Ольги. (Проект нового Устава для Высших Женских Курсов в г. Киеве). – К., 1910. – 12 с.

 

Література

  1. Кобченко К.А. «Жіночий університет Св. Ольги»: історія вищих жіночих курсів. – К. 2007. – 271 с.
  2. Кобченко К.А. «Жіночий університет  Св. Ольги» : еволюція прав Вищих жіночих курсів. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 71/72. – с. 65-69.
  3. Малинко И.Г. Деятельность Высших женских курсов на Украине. // Вопросы истории СССР. – 1983. – Вып.28. – с. 128-133
  4. Нижник В. Жінка та вища освіта в Російській імперії в другій половині ХІХ ст.( На прикладі Київських жіночих курсів).  //Наукові записи з української історії. – 2006. – Вип. 18. – с.72-76
  5. Песковский М. Университетская наука для русских женщин. // Русская мысль. – 1886. - №12. – с.1-30
  6. Смоляр Л.О. Минуле заради майбутнього: Жіночий рух в Наддніпрянській Україні 2 пол. ХІХ- поч. ХХ  ст. Сторінки історії. – Одеса: Астропрінт, 1998. – 407 с.
  7. Титова О.М. До питання про вищу жіночу освіту на Україні в др. пол. ХІХ ст. // Український історичний журнал. – 1971. - №10. – с.85-91
  8. Тишкин Г.А. Женский вопрос в россии 50-е, 60-е гг. ХІХ в. / Тишкин Г.А. – Ленинград: Изд –во ЛГУ,1984. – 239 с.


[1] Малинко И. Г. Деятельность Высших женских курсов на Украине. // Вопросы истории СССР. – 1983. – Вып.28. – с. 128-133.

[2] Песковский М.[2] Университетская наука для русских женщин. // Русская мысль. – 1886. - №12. – с.1-30

[3] Тишкин Г.А. Женский вопрос в россии 50-е, 60-е гг. ХІХ в.  Ленинград,1984. – 239 с.

[4] Кобченко К.А «Жіночий університет Св. Ольги»: історія вищих жіночих курсів.– К., 2007. – 271 с.

[5] Нижник В. Жінка та вища освіта в Російській імперії в другій половині ХІХ ст.( На прикладі Київських жіночих курсів). // Наукові записи з української історії. – 2006. – Вип. 18. – с.72-76

[6] Смоляр Л.О. Минуле заради майбутнього: Жіночий рух в Наддніпрянській Україні 2 пол. ХІХ- поч. ХХ  ст. Сторінки історії .– Одеса, 1998. – 407 с.

[7] Нижник В. Жінка та вища освіта в Російській імперії в другій половині ХІХ ст.( На прикладі Київських жіночих курсів). // Наукові записи з української історії. – 2006. – Вип. 18. – С.72

[8] Песковский М. Университетская наука для русских женщин/ Песковский М//Русская мысль. – 1886. - №12. – С.1-2

[9] Смоляр Л.О. Минуле заради майбутнього: Жіночий рух в Наддніпрянській Україні 2 пол. ХІХ- поч. ХХ  ст. Сторінки історії/ Смоляр Л.О. – Одеса: Астропрінт, 1998. –С.83

[10] Нижник В. Жінка та вища освіта в Російській імперії в другій половині ХІХ ст.( На прикладі Київських жіночих курсів.  //Наукові записи з української історії. – 2006. – Вип. 18. – С.72

[11] Тишкин Г.А. Женский вопрос в россии 50-е, 60-е гг. ХІХ в. – Ленинград:,1984. –С. 137

[12] Кобченко К.А. «Жіночий університет  Св. Ольги» : еволюція прав Вищих жіночих курсів. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 71/72. –С.66

[13] Кобченко К.А. «Жіночий університет Св. Ольги» :історія вищих жіночих курсів. – К,2007. –С.34

[14] Бальмонт К. Воспоминания/ Бальмонт К. – М,1997. – С.229

[15] Кобченко К.А. «Жіночий університет Св. Ольги» :історія вищих жіночих курсів. – К., ст..34

[16] Малинко И.Г. Деятельность Высших женских курсов на Украине/ Малинко И.Г. // Вопросы истории СССР. – 1983. – Вып.28. – С.129

[17] Нижник В. Жінка та вища освіта в Російській імперії в другій половині ХІХ ст.( На прикладі Київських жіночих курсів.  // Наукові записи з української історії. – 2006. – Вип. 18. – С.73

[18] Титова О.М. До питання про вищу жіночу освіту на Україні в др. пол. ХІХ ст. // Український історичний журнал. – 1971. - №10. – С.89

[19] Кобченко К.А. «Жіночий університет  Св. Ольги» : еволюція прав Вищих жіночих курсів. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 71/72. –С.66

 

[20] Кобченко К.А. «Жіночий університет Св. Ольги» :історія вищих жіночих курсів. – К.: 2007., ст..53-55

[21] Иконникова А.В. Воспоминания о деятельности Ф.Я Фортинского на Высших женских курсах в Киеве. // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. – 1903. – Кн.17,Вып. 2. –72

[22] Смоляр Л.О. Минуле заради майбутнього: Жіночий рух в Наддніпрянській Україні 2 пол. ХІХ- поч. ХХ  ст. Сторінки історії. – Одеса: Астропрінт, 1998. –С.92

[23] Кобченко К.А. «Жіночий університет  Св. Ольги» : еволюція прав Вищих жіночих курсів. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 71/72. –С.66

[24] Малинко И.Г. Деятельность Высших женских курсов на Украине. // Вопросы истории СССР. – 1983. – Вып.28. – С.132

[25] Кобченко К.А. «Жіночий університет  Св. Ольги» : еволюція прав Вищих жіночих курсів. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 71/72. –С.66-67

[26] Устав Женского университета св. Ольги( Проект нового Устава для Высших Женских Курсов в г. Киеве). – К.,1910. – С.1

[27] Кобченко К.А. «Жіночий університет  Св. Ольги» : еволюція прав Вищих жіночих курсів. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 71/72. –С.67-68

Прудивус С. В. Київські Вищі жіночі курси
Поділитись
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
7 visitors online now
7 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 87 at 11:54 am UTC
This month: 115 at 02-02-2019 04:41 pm UTC
This year: 151 at 01-03-2019 12:45 am UTC