6 040 views

Прудивус С. В. Історіографія гуситського руху

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Середніх віків, Історія Чехії, гуситський рух.

 

 

 

 

План

Вступ………………………………………………………………………3

         Розділ І. Гуситський рух у висвітлені європейської історіографії……………………………………………………………………....5

         Розділ ІІ. Російська та українська історіографія гуситського руху…………………………………………………………………………..……..10

Висновки………………………………………………………………………….16

Список використаних джерел та літератури..........................................18


Вступ

Реформаційний рух, що поширився в Чехії в 20-х роках XV століття за ім’ям його головного натхненника Яна Гуса носить назву гуситського. Він був  виявом глибокої суспільної кризи, яка поглиблювалася багатим феодалом – католицькою  церквою. Після страти Яна Гуса рух не припинився, а переріс у війну з правлячою владою.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що з часу перших історичних досліджень гусизму і до сьогодення виникали найрізноманітніші концепції, зокрема визначення суті гуситського руху, його наслідків і ролі. Слід зазначити, що вчення Яна Гуса вийшло далеко за межі середньовічної Чехії, справивши вплив на всю Південно-Східну Європу. Тому вивчення історіографії даного питання полегшить розуміння і самого історичного явища.

Метою нашого дослідження є систематизація концепцій різних історичних шкіл та праць їх представників.

Завдання дослідження:

¨     визначити основні концепції гуситського руху в європейській історіографії;

¨     систематизувати праці європейських дослідників з даної тематики;

¨     розробити історіографічну схему російських досліджень гусизму;

¨     виділити блок української історіографії гуситського руху.

Вивчення історіографії чеської реформації  представлене працями Галямічева О. Н.[1], Бучанова І. І.[2], Гаркуші Л.М.[3] У них широко висвітлено проблематику чеських та німецьких концепцій гуситського руху.  Особливу увагу слід приділити дослідженням російської історіографії Л. П. Лаптєвої [4]. Радянську історіографію проаналізовано у праці Мітряєва О. І.[5]

 

Розділ І

Гуситський рух у висвітленні європейської історіографії

Наукове дослідження гуситського руху починається тільки з ХІХ століття, коли актуальними стали славістичні студії взагалі.

Питання гуситського руху були вперше підняті чеським істориком Францішеком Пелцом на сторінках його монографій «Коротка історія Чехії» (1782 р.) та «Історії німців у Чехії» (1788 р.).  Він зазначав, що  Ян Гус  був патріотом і виразником антинімецьких ідей, і загалом висловив позитивну оцінку реформації.[6]

Першою працею, що відкриває історіографію гуситського руху, можна вважати доробок чеського історіографа Ф. Палацького. В його «Історії чеського народу», яка вийшла у 1848 році німецькою та чеською мовами вперше подається позитивна оцінка гуситського руху. Серед причин чеської реформації автор виділяє релігійний та національний фактори. Виступ Яна Гуса Палацький розглядає як виступ проти авторитету Церкви, на захист духовної свободи.[7]  Він виділяє  два напрями у русі – таборитів та поміркованих. Також значну увагу приділено хілаїстам. Основні причини диференціації гуситів дослідник вбачає тільки в релігійних поглядах. Проте у монографії наведено ряд позитивних наслідків, спричинених виступом Яна Гуса та  його прихильників, зокрема зростання національної свідомості та послаблення німецького впливу.

Погляди Палацького заперечували історики-позитивісти, найяскравішим представником яких був В. В. Томек.  Його авторству належить праця «Історія міста Праги». Внесок Томека в розвиток досліджень гуситського руху полягає в тому, що він зібрав і опрацював значну кількість джерел. Автор засуджує радикальне крило гуситів – таборитів, Яна Желівського та празьких радикалів. На його думку, походи таборитів вносили розруху, грабунки та насильство. Разом з тим засуджувалися також радикальні вимоги, висунуті таборитами. Поразку гуситського руху Томек розглядає як поверенення спокою в суспільство.

З негативної точки зору оцінюється гуситський рух також в працях чеських істориків кінця ХІХ століття. йдеться про праці Т. Масарика та І. Пекаржа. Вони є засновниками так званої реакційної школи в історіографії гуситського руху. У праці останнього «Жижка і його час», автор висловлює думку, що гуситські війни не були виключно чеським явищем, а були занесені ззовні. Основним аргументом проти прихильників Яна Гуса він висуває збідніння та розорення країни.

Відвертим противником гусизму  виступала австрійська історична наука, адже ця доктрина могла стати ідеологією національно-визвольного руху. Таке завдання стояло перед ідеологом великонімецької  інтерпретації історії бароном  Йозефом Олександром Хельфейтом. Одразу ж після виходу третього тому «Історії чеського народу» він публікує полемічні замітки «Гус, Ієронім і Якоубек» у празькому журналі «Весна» за 1851 рік. А в 1853 році вийшла його однойменна монографія. В якій авторське бачення гуситського руху постає через характеристику образів Яна Гуса та Ієроніма Пражського. Концепція Хельфейта полягає в тому, що гуситський рух був першою європейською революцією нового часу в релігійному, національному, політичному та соціальному вимірах.[8] Цікаво, що причини виступу автор вбачав у недалекоглядній політиці католицької церкви, зокрема архієпископа Пражського Зибенка,  а також у особистих якостях короля Вацлава VI, який не відзначався особливим розумом.

У 80-ті роки XIX століття концепцію Хельфейта розвинув і доповнив інший німецький історик  К. Хефлер. Важливим внеском його в історіографію стало видання трьох томів джерел гуситського руху, останній з яких містив раніше не опубліковані документи, серед них хроніки Баржинця з Баржовей, Мікулаша з Пельгржимова та «Реляцію про магістра Яна Гуса». Крім публікації джерел автор також відомий монографією  «Магістр Ян Гус і вихід професорів та студентів з Праги в 1409 році», де й подав своє ставлення. Він зазначав, що єресі є імпортованим явищем в Чехії. І що гуситський рух є саме національним.[9] Виступ зображається як кривавий бунт слов’янського варварства проти західноєвропейської культури, буря, що руйнує все.

Дана концепція знайшла своє відображення і в творах інших німецьких та австрійських дослідників. К. Біттенер також критикував гусизм як расистський та націоналістичний, зазначаючи, що поразка гуситів при Ліпанах відновила дух законності та порядку. Гуситський вплив на Німеччину також заперечували    К. Грюнхаген, В. Мелтцер. Б. Хасінгер.

Дещо з іншої точки зору гуситський рух розглядали Л. Кромвель,                        Л. Келлер, К. Бурдах. Вони також заперечують позитив у русизмі, проте визнають йогоо вплив на Німеччину як «протореформацію».[10]

Паралельно з реакційною у другій половині ХІХ століття в німецькій історіографії розвивалася також і ліберальна концепція інтерпретації подій першої половини XV століття. Її засновником можна вважати протестанта, дослідника церковної історії А. Неандера, автора «Загальної історії християнської релігії та церкви», що побачила світ у Гамбурзі у 1852 рооці. В ній відстоюється концепція, що гусизм – виразник наступу ідей Реформації на противагу середньовічній католицькій догматиці. Історик захоплюється особою Яна Гуса, возвеличує його особисті якості. Ліберально-протестанську концепцію підтримував також швейцарець Ф. Берінгер. [11]

Інші європейські країни,  які так чи інакше зіткнулися з проблемою гуситського руху,  також вносили ряд концепцій у даному питанні. Панівною у польській історіографії,  на відміну від німецької, є точка зору, солідарна з      Ф. Палацьким: гуситський рух мав позитивне значення. Дана ідея, зокрема, виражена у дослідженнях А. Прохазки. Він зазначає, що це були релігійні та національні виступи – віковічний антагонізм слов’янських народів та Німеччини. Проте в той же час історик вважає, що проникнення гуситських ідей у Польщу внесло розруху та анархію.

Польсько-чеськими відносинами періоду гуситських воєн займалися такі дослідники як О. Соколовський, Ст. Смолка та інші. Вони акцентували увагу на політичному аспекті вивчення даної проблеми, дещо минаючи соціальну сторону.

ХХ століття принесло нові концепції та візії гуситського руху в історичну думку країн Європи. Чеська історіографія перейшла до ліберальної концепції. Найяскравішими прикладами досліджень гусизму у ХХ столітті стали роботи Ф. Бартоша, Ф. Крофта, Р. Урбанек. Вони приділили значну увагу саме діяльності Яна  Жижки, наголошуючи при цьому на демократизмі таборитів.

Історіографія другої половини ХХ століття остаточно відхилила концепцію Пекаржа. Утвердилася виключно позитивна оцінка гуситського руху. Дослідниками цього періоду були Ф. Граус, Ф. Кавка,  Й. Мацек та інші[12]. Така концепція утвердилася в 60 – 80-х роках  і проіснувала аж до розпаду Чехословаччини.

Прудивус С. В. Історіографія гуситського руху

Залишити відповідь

9 visitors online now
9 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 16 at 01:57 pm UTC
This month: 30 at 08-16-2017 07:40 am UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Прудивус С. В. Рух декабристів в Російській імперії

Прудивус С. В. Рух декабристів в Російській імперії історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія Росії, Історія Нового...

Прудивус С. В. Київські Вищі жіночі курси

Прудивус С. В. Київські Вищі жіночі курси історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія України, Історія Києва.

Close