3 095 views

Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історії західних та південних слов’ян, Історія Словаччини.

Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

Київ – 2012

 

 

І. ВСТУП…………………………………………………………………..3 стор.

ІІ. РОЗДІЛ І. Становище словацьких земель у складі Угорської держави..5 стор.

-1.Соціально-економічний розвиток…………………………...5 стор.

-2.Розвиток культури…………………………………………….9 стор.

ІІІ. РОЗДІЛ ІІ. Система комітатського адміністративно-територіального поділу словацьких земель ………………………………….......................................12 стор.

ІV. ВИСНОВКИ……………………………………………………………...18 стор.

V. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………...21 стор.

VI. ДОДАТКИ…………………………………………………………..........22 стор.

 

 

ВСТУП

Після розпаду Великоморавської держави основним політичним чинником для словацького населення, яке протягом усіх наступних століть залишалося етнографічним поняттям, було постійне посилення мадярів. До X ст. угорські племена заволоділи частиною території Придунайської низовини, заселеної слов'янами. Входження словацьких земель до складу Угорської держави призвело до того, що слов'янське населення півдня було частково знищене, частково мадяризоване, багато хто назавжди залишив ці землі. Впродовж X - на початку XI ст. західний та центральні райони території Словаччини неодноразово входили до складу володінь князів Чехії та Польщі. В період правління угорських королів Іштвана І (997-1038) та Ладислава (Ласло) І (1077-1096) більша частина словацьких земель була приєднана до Угорської держави. Загарбання північних словацьких районів у XII ст. призвело до того, що безпосередньо словацька етнічна територія, яка охоплювала північ Угорського королівства, дістала навіть відповідну назву - "Верхня Угорщина ". В адміністративно-територіальному відношенні словацькі землі були поділені на комітати (окрема область королівських володінь), або "жупи". Так, наприкінці XIX ст. із наявних 16 комітатів тільки в чотирьох був словацький моноетнічний склад населення, а ще в шести словаки становили більшість[1].

Відсутність достовірних джерел раннього періоду словацької історії породжувала різні легенди та концепції, які на різних етапах історичного розвитку використовувалися в угорському середовищі для обґрунтування законності загарбання слов'янських земель. Так, стверджувалося, що місцевий князь Святополк "обміняв свої землі на угорського білого коня". У словаків відома легенда про те, що місцеве населення зустріло мадярів як "добрих гостей", а пізніше з ними був укладений "мирний договір". З таких легенд достовірним слід вважати те, що включення словацьких територій до складу Угорської держави являло собою тривалий процес, в ході якого траплялися як підписання угод, так і насильство.

Стосунки слов'янського населення з прийшлими угорцями на словацьких теренах слід характеризувати як конфронтацію (у період захоплення земель) і мирне співіснування (за часів Угорської держави). Вже на початку X ст. баварські єпископи повідомляли Папі Римському, що придунайські слов'яни служать мадярам, перейняли їхній спосіб життя й беруть участь у воєнних походах мадяр.

З приходом мадяр припинилося функціонування єпископства в Нітрі. Після прийняття мадярами християнства словацька церква опинилася під юрисдикцією Естергомського архієпископства. Вже в XI-XII ст. виник ряд монастирів, які згодом стали великими землевласниками.

У складі Угорського королівства Словаччина не являла собою окремої адміністративно-територіальної одиниці, але була поділена, як усе королівство, на комітати (жупи). Поступово Словаччина зазнавала зугорщення: в її південній частині селилися угорці, вищі прошарки населення угорщилися; разом з тим ослабли зв'язки з Чехією, від якої Словаччина була відокремлена державним кордоном. У 12 — 13 ст. у Словаччині виникли сильні німецькі осередки, які були центрами гірничовидобувної галузі та торгівлі. Після Битви при Мохачі 1526 р. разом з Угорщиною, увійшла до складу монархії Габсбургів і з 1540 р. понад 150 років була тереном воєн з турками.

 

 

РОЗДІЛ І.

Становище словацьких земель у складі Угорської держави.

1.Соціально-економічний розвиток.

У XV ст. Угорська держава формується як станово-представницька монархія, її особливості визначалися специфікою станової структури мадярського королівства. Міські стани через свою слабкість не могли бути опорою королівської влади в боротьбі проти магнатів, не могли забезпечити необхідний рівень незалежності від свавілля великих феодалів. Король шукав підтримки у шляхти, надаючи їй дедалі більше прав і привілеїв, внаслідок чого дворянство сформувалося в досить численний і потужний стан. Угорська станова монархія склалася в протиборстві трьох компонентів: королівської влади, магнатів та шляхти. Посилення чи послаблення королівської влади залежало від ставлення до неї різних угруповань феодалів, що постійно ворогували.

Вищим представницьким органом у королівстві були Державні збори, історія яких ведеться з 1437 р., коли в Буді зібралися представники дворянства й духовенства. У 1445 р. тут з'явилися депутати від міст. Державні збори мали законодавчі функції, встановлювали податки й обирали королів. З'їзди збиралися щорічно: магнати отримували персональні запрошення, а представництво шляхти забезпечували дворянські комітати.

Процес формування основних станових структур в Угорському королівстві тривав до XV ст. Більшість населення країни становило селянство, правовий стан якого був досить строкатим, а статус визначався походженням, а також тим, у чиїх володіннях селяни мешкали. Трохи кращим було становище селян, що проживали в королівських землях і т. зв. "госпітів", які займалися землеробством на пільгових умовах. Водночас простежувалася загальна тенденція до пониження статусу вільних селян. Однією з найважливіших ознак правового статусу залишалася військова служба, від якої можна було в разі необхідності відкупитися.

Привілейований прошарок суспільства становили військові. Служити у війську могли як вільні мадяри, так і представники словацької, хорватської та іншої знаті. За наказом короля вони були готові виступити в похід під проводом королівських ішпанів, на відміну від "сервієнтів", які постійно перебували при дворі короля. Через певний час військові переходили до феодального стану. В боротьбі проти племінної знаті король Іштван І спирався на іноземців (здебільшого німців). До країни прибували рицарі та місіонери з німецьких земель, які відіграли помітну роль у формуванні нової знаті й різних державних інституцій.

Розподіл земельних угідь у королівстві постійно змінювався. В період міжусобного феодального розбрату, якому поклав кінець король Андраш II (1205-1235), з'ясувалося, що королівський земельний фонд істотно скоротився, а створена Іштваном І система королівських комітатів остаточно занепала. До рук магнатів потрапляли не лише окремі комітати, а й цілі регіони королівства. Все це було наслідком того, що на відміну від інших європейських країн правителі Арпадської династії жалували землі своїм васалам без усяких умов і довічно. Внаслідок цих процесів деякі магнати стали фактично незалежними від центральної влади. В цей період кількість повністю залежних селян дещо зменшилась, водночас зросла кількість напіввільних селян, які працювали на орендованих землях і виконували феодальні повинності. У XIII ст. з'явилося багато селян, які здобули право після виконання всіх феодальних повинностей переходити на інші землі. Всі піддані в країні мали обов'язки перед державою, феодалами й церквою, якій віддавали "десятину" з урожаю. Ті, хто працював на державних і королівських землях, сплачували натуральний податок — до 20% від урожаю. Селяни на землях феодалів відпрацьовували повинності й сплачували натуральний оброк.

У сільськогосподарському виробництві важливе місце відводилося скотарству, яке інтенсивно розвивалося в словацьких землях уже в XV ст. Цьому певною мірою сприяло переселення сюди волоських племен. Волохи-скотарі випасали худобу на високогірних луках і сплачували феодалам десяту частину від своїх прибутків. З метою урегулювання правового статусу селянства король видав спеціальний декрет (1351). У цьому документі селянські повинності на користь феодала вперше були регламентовані в межах усього королівства.

Угорські королі в XIV—XV ст. послідовно проводили політику, спрямовану на підтримку дворянства, розраховуючи на нього в боротьбі з магнатами. Декрет від 1351 р. закріпляв права та привілеї дворянства й фактично підводив риску під його оформленням в єдиний стан. Відтоді шляхта за підтримки короля могла ефективніше захищати свої інтереси. Цим завданням також служили дворянські комітати (виникли в XIII ст. замість королівських). Шляхті надавалося право в межах комітатів мати власний суд, адміністрацію, фінанси, збройні формування. Вищим органом комітату були збори. Очолював комітат призначений королем ішпан.

Важливою галуззю економіки в словацьких землях було ремісництво. Якщо в XII ст. ремесла були зв'язані з сільськогосподарським виробництвом (ковальство, гончарство, теслярство та ін.), то вже з XIII ст. ремісники працювали переважно в передмістях, або в містах, які стали центрами торгівлі. У XV ст. реміснича справа почала регламентуватися певними правилами. Вдосконалювалася цехова організація, збільшилась кількість ремесел. Словацька земля славилася виробами зі скла, кришталю, золота, срібла, заліза й дерева.

Петровський А. Система комітатського адміністративно-територіального устрою словацьких земель

Залишити відповідь

4 visitors online now
4 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 12 at 12:16 am UTC
This month: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
This year: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
Read previous post:
Петровський А. Характеристика періоду правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії (1282-1321 рр.)

Петровський А. Характеристика періоду правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії (1282-1321 рр.) історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка...

Петровський А. Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст.

Петровський А. Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст. історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка...

Close