2 799 views

Петровський А. Характеристика періоду правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії (1282-1321 рр.)

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історії західних та південних слов’ян, Історія Сербії.

Характеристика періоду правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії (1282-1321 рр.)

 

 

Київ – 2012

 

 

І. ВСТУП……………………………………………………………3 стор.

ІІ. РОЗДІЛ І. Політичне становище в Сербії в період правління Стефана Уроша ІІ Мілутина. Зростання ролі держави на зовнішньополітичній арені. Дипломатичні заходи Мілутина………………………………………….5 стор.

ІІІ. РОЗДІЛ ІІ. Соціально-економічне становище Сербії за правління Мілутина……………………………….......................................................10 стор.

.

ІV. РОЗДІЛ ІІІ. Розвиток культури та духовної сфери.................12 стор.

 

V. ВИСНОВКИ……………………………………………………..17 стор.

 

VІ. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…19 стор.

 

ВСТУП

Стефан Урош ІІ Мілутин походив з династії Немановичів. Він був сином короля Сербії Стефана Уроша І(1243-1276 рр.) та Олени Анжуйської. У 1276 р. старший син Уроша І Драгутин, заручившись підтримкою Угорщини, розбив військо батька і зайняв сербський престол. Однак чи то через хворобу чи з якихось інших причин у 1382 році Драгутин, залишивши собі в управління деякі області в північній Сербії, поступився королівським титулом на користь свого молодшого брата Мілутина, який очолював державу впродовж майже 40 років (1282-1321 рр.).

Стефан Урош ІІ Мілутин проявив себе як видатний державний діяч. Завдяки його політичному талантові Сербія наприкінці XIII — на початку XIV ст. здобула чимало великих успіхів, перетворившись врешті-решт на одну з найпотужніших тогочасних держав на Балканському півострові. Збільшилася територія країни, процвітали економіка та культура, було збудовано багато нових церков і монастирів. Доба Мілутина значною мірою підготувала розквіт середньовічної Сербської держави, що його зазвичай пов'язують з епохою царя Стефана Душана.

Правління Мілутина стало часом територіального розширення Сербської держави в південно-східному напрямку. З самого початку свого царювання Мілутин разом зі своїм братом Драгутином розпочав війну проти Візантії, в чому сербські правителі досягнули значних успіхів. Організовувалися грабіжницькі походи сербських військ в Македонію та Фессалію. Врешті-решт у 1299 році було укладено мирний договір, який було скріплено одруженням Мілутина на візантійській принцесі Симоніді, доньці імператора Андроніка ІІ. Стефан Урош ІІ Мілутин досягнув успіхів як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Завдяки його гнучким дипломатичним заходам Сербія лавірувала між православною Візантією та католицьким Заходом. Ситуація всередині держави   теж вимагала обережного підходу, адже зберігалось фактичне двовладдя і хоча Мілутин з Драгутином діяли спільними зусиллями і виступали однією силою, однак залишалось актуальним питання престолонаслідування після смерті Мілутина з огляду на те, що Драгутин був старшим братом. Брати уклали договір, згідно з яким після смерті Мілутина королівський титул діставався нащадкам Драгутина.

Проте після смерті останнього у 1216 р. Мілутин не виконав цієї домовленості і коли він помер, то престол зайняв його син Стефан Урош ІІІ Дечанський.

В наступних розділах будемо розглядати основні засади внутрішньої та зовнішньої політики Стефана Уроша ІІ Мілутина, особливості соціально-економічного, політичного, культурно-релігійного розвитку Сербської держави в період його правління, що увінчалось значними досягненнями в розбудові держави та зміцненні її міжнародного авторитету.

 

РОЗДІЛ І.

Політичне становище в Сербії в період правління Стефана Уроша ІІ Мілутина. Зростання ролі держави на зовнішньополітичній арені. Дипломатичні заходи Мілутина.

 

Як уже зазначалося вище, Мілутин отримав найвищу владу в Сербії у 1282 році на соборі, який відбувся в місті Дежево. Цьому передувало ряд визначальних подій. Король Стефан Урош І відмовився зробити старшого сина Драгутина своїм співправителем, на що той відповів війною проти власного батька. Заручившись військовою підтримкою свого тестя, угорського короля Стефана V, Драгутин перміг військо Стефана Уроша, змусивши останнього втекти до Драча, де той незабаром і помер. Таким чином королем Сербії став Драгутин, однак він недовго залишався на троні, так як у 1282 році передав владу своєму молодшому братові Мілутину(існують різні версії причин такого повороту подій – одні науковці стверджують, що це Олена Анжуйська – мати Драгутина – і архієпископ Савва вплинули на нього і спонукали до передачі престолу Мілутину, інші пов’язують це зі станом здоров’я Драгутина), а за собою залишив північну область Срем, яка дісталась йому від угорського короля в придане, і в зв’язку з цією обставиною Драгутин отримав прізвисько «сремського княжича», у 1284 р. він приєднав до своїх володінь також Мачву.

З моменту передачі престолу у 1282 році і розпочалась епоха правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії, що ознаменувалась в цілому позитивною динамікою соціально-економічного, політичного та культурного розвитку держави. Мілутин всілякими засобами намагався зміцнити та примножити власні володіння. В період його правління Сербія отримала позиції гегемона на Балканах.

Мілутин продовжив боротьбу з Михаїлом VIII та завоював важливу область навколо Скоп’є. Тим часом могутність його союзника Карла Анжуйського, спершу підірвана перемогою Михаїла при Бераті, була остаточно зруйнована повстанням на Сицилії, яке сталося слідом за винищенням прихильників Анжу в ході кривавої «Сицилійської вечірні» (1282 р.). Однак смерть Михаїла VIII у 1282 р. та безпорадність його сина й наступника Андроніка II (1282-1328) дали Урошеві II Мілутину змогу втримати й розширити свої здобутки не лише в Македонії, але й уздовж Адріатики. Йому також вдалося значно просунутися на північ до Дунаю та Сави. За довгий проміжок часу від 1195 р. до вступу на престол Мілутина, Сербія уникала воєн і залишалась в тих самих кордонах, що усталились з часів правління правління Стефана Немані.

Мілутин розпочав втілювати активну зовнішньополітичну лінію, користуючись при цьому різними засобами від військових дій до укладення вдалих шлюбних союзів.

Одружившись на доньці Івана Ангела, намісника в Фессалії, він розпочинає війну проти Візантії, і впродовж кількох років завоював значну частину Македонії, незважаючи на опір імператора МихайлаVIII Палеолога[1]. Далі його увагу привернула Боснія, сербська територія, яка прагнула самостійності і постійно підпадала під васальний вплив то Сербії, то Болгарії, або Візантії. На той час Боснія перебувала у складі Угорського королівства і управлялася баном, якого призначав угорський король. В 1286 році Мілутин постарався утвердити за собою Боснію, розпочавши переговори з угорським королем. Останній пообіцяв передати йому Боснію за умови, що він одружиться на доньці угорського короля Єлизаветі і отримає боснійські землі в якості приданого. Розрахунок угорського короля, очевидно, полягав у тому, щоб поставити сербського короля в васальну залежність від Угорщини, оскільки в статусі боснійського бана він de jure повинен був би визнавати зверхність угорського короля. Мілутин розвівся зі своєю дружиною під приводом її бездітності і одружився на Єлизаветі, однак розрахунок угорської сторони виявився помилковим щодо васальної залежності Мілутина: одружившись з угорською принцесою, останній перервав будь-які відносини з Угорщиною й повністю ігнорував претензії з її боку.

Згодом увага Мілутина переключилась на події в Болгарії. Після царя Константина болгарський престол зайняв Григорій Тертер(1280-1292 рр.), за правління якого Болгарія зазнала нападу татар. Непрохані гості усунули Тертера від влади і посадили на престол свого ставленика Смільця, а відінському наміснику Шишману наказали розпочати війну проти Сербії. Шишман здійснив військове вторгнення в Сербію, але зазнав невдачі. Далі ініціатива перейшла в руки Мілутина та Драгутина, які перенесли військові дії в Болгарію, сербські війська зайняли відінський округ і здійснили облогу Відіна. Шишман запросив миру, який згодом було укладено, підкріпивши його одруженням сина Шишмана Михайла на доньці Мілутина Неді.  Однак для того, щоб уникнути конфронтації з ханом Ногаєм, Мілутинові довелося віддати в Орду заручником свого сина Стефана. Втім останній недовго перебував у татарському полоні, він одружився на доньці болгарського правителя Смільця і отримав від свого батька в уділ Зету(1294 р.).

Тимчасом угорці здійснили переворот в Боснії і оголосили про позбавлення Мілутина титулу боснійського бана, посадивши на престол графа Павла Шубича.

Змінилась ситуація в Болгарії, де татари у 1296 р. здійснили вторгнення і усунули від влади Смільця, натомість посадили на трон сина Григорія Тертера Святослава. Щоб уникнути війни з Болгарією і татарами, Мілутин знову вдався до шлюбного маневру: він розлучився з угорською принцесою Єлизаветою й одружився на сестрі Святослава. Такий крок Мілутина викликав вкрай негативну реакцію з боку угорської сторони, однак сербський правитель не надавав тому значення і перенаправив основний вектор своєї зовнішньої політики на південь, зосередившись на відносинах з Візантією.

Петровський А. Характеристика періоду правління Стефана Уроша ІІ Мілутина в Сербії (1282-1321 рр.)

Залишити відповідь

4 visitors online now
4 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 12 at 12:16 am UTC
This month: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
This year: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
Read previous post:
Петровський А. Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст.

Петровський А. Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII – ХІХ ст. історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка...

Петровський А. Основні етапи, форми та методи підкорення Індії і перетворення її в колонію Великої Британії

Петровський А. Основні етапи, форми та методи підкорення Індії і перетворення її в колонію Великої Британії історичний факультет Київського національного університету...

Close