1 791 views

Петровський А. Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст.

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Давня історія України, Київська Русь, міста.

Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст.

Київ – 2011

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3 стор.

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика укріплень давньоруських міст. Фортифікаційна система стародавнього Києва…………………………….5 стор.

РОЗДІЛ ІІ. Становлення Києва як столиці. Будівництво міста в Х ст..8 стор.

РОЗДІЛ ІІІ. «Город  Володимира». …………………………………….11 стор.

РОЗДІЛ IV. «Город  Ярослава». ………………………………………..13 стор.

РОЗДІЛ V. «Город Ізяслава-Святополка». …………………………….17 стор.

РОЗДІЛ VI. Розбудова Києва в період феодальної роздробленості. Захоплення міста монголо-татарами. ………………………………………..19 стор.

ВИСНОВКИ. …………………………………………………………….21 стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ. …………23 стор.

 

ВСТУП

Розбудова міст в Київській Русі найактивніше проходить в 2 пол. І тис. н.е. Здебільшого міста розташовувалися на високих берегах річок. Укріплені центри міст розміщувались на домінуючих над навколишньою місцевістю пагорбах. Зручними для оборони були миси ,що утворювались при злитті річок,здебільшого саме на них і будувалися «дитинці»,що становили ядро давньоруського міста.

Великі міста переважно складалися з трьох частин – «дитинця»(«Днешний град» або «Вишгород», «Гора»), «окопного граду» та околиць – «посади», «кінці». Дитинець – найстаріша частина міста,міська цитадель,укріплена стінами,валами та ровами. Особливо укріплювалася та сторона дитинця,яка була найбільш незахищеною природними бар’єрами – річками,крутими схилами,ярами. В дитинці розміщувалися княжі та боярські двори,які інколи займали досить велику площу.

В дитинці жили бояри та дружинники,численна князівська та боярська челядь і ремісники,які обслуговували князівський двір та боярські хороми. На його території будувався міський собор та єпископський двір,палацові церкви та монастирі.

Другу частину міста становив «окольний град» або «острог»,який ще називали «посад»,він здебільшого розташовувався з напільного боку дитинця і також оточувався потужними укріпленнями. Тут розташовувалися квартали простого люду,ремісників,торгові площі,двори купців,церкви та монастирі.

Міста зростали і в зв’язку з цим до них приєднувались все нові території,які також обносилися стінами та укріпленнями. Поза міськими укріпленнями розташовувались передмістя – «сторона», які іноді називали «кінцями». Це були ремісничі,іноді торговельні поселення,що інколи займали велику територію і могли мати власні укріплення. Вони заселялись ремісниками певної спеціальності,або ж певними етнічними групами (щодо Києва,то  тут в передмісті жило чимало євреїв).

«Стольний град» Київ починає інтенсивно розбудовуватись на рубежі І й ІІ тисячоліть н.е.,що стало початком його бурхливого росту,який відбувався в ХІ і кількох наступних століттях до періоду монголо-татарської навали. Розширювалось місто,розбудовувався його дитинець,для якого ставали затісними його колишні межі.

Територія Київського дитинця порівняно з іншими частинами давнього Києва досліджена найкраще. Особливо цінні матеріали для вивчення історичної топографії і матеріальної культури Київського дитинця,а також системи його укріплень дали розкопки В.В.Хвойки(1907-1908рр.),Д.В.Мілєєва(1908-1914рр.), Т.М.Мовчанівського(1936-1937рр.),М.К.Каргера(1938-1939,1946-1948рр.), В.К.Гончарова(1955,1970-1972рр.),П.П.Толочка,С.Р.Кілієвич(1965-1975рр.). В 50-рр.минулого століття в районі телецентру під час археологічних досліджень В.А. Богусевичем та П.О. Раппопортом ретельно досліджено залишки валу ХІ століття на площі 350м2. В 60-х рр. було проведено дослідження,в ході яких було встановлено наявність так званої кільцево-радіальної системи планування вулиць у Верхньому місті.

Матеріали цих досліджень,відомості про вивчення знайдених пам’яток, особливо споруд оборонного призначення, частково опубліковані в монографіях,окремих статтях,публікаціях,в пресі. Особливе місце серед цих праць посідають дослідження В.В.Хвойки,М.К.Каргера,Б.А.Рибакова, Г.Ф.Корзухіної, Л.А.Голубєвої ,Ю.С.Асєєва,П.П.Толочка,В.Й.Довженка, В.К.Гончарова,В.А.Богусевича та інших. Археологічні дослідження Київської археологічної експедиції ІА НАН  на території київського дитинця (керівник П. П. Толочко) дали новий, цінний матеріал для вивчення соціальної топографії центральної частини міста,її оборонних та інших якостей.

 

РОЗДІЛ І

Загальна характеристика укріплень давньоруських міст. Фортифікаційна система стародавнього Києва

Основною рисою середньовічних європейських міст, як вважають більшість дослідників, є наявність системи укріплень. Місто – це, перш за все, укріплене поселення. А отже, головна функція міст – оборонна. В деяких слов’янських мовах ( польській, чеській) слово «град», «градок» збереглось саме в значенні «замку» або «укріплення». Більшість давньоруських мст мали дерев’яні укріплення, які за відсутності вогнепальної зброї та неінтенсивному використанні стінобитних машин являлись надійним захистом від ворожих нападів.

Характер міських укріплень в Київській Русі відомий з Еймундової саги. Еймунд, який допомагав Ярославу, «послал своїх мужей в лес рубить деревья, переносить их в город и ставить на городской стене… чтобы нельзя было метать стрел в город. Вне города приказал он выкопать огромный ров».[1] Тут відзначається три частини міських укріплень: рів, міська стіна і заборола на стіні. До них ще потрібно додати вал, який підіймаючись, зазвичай, одразу після рову, надавав стрімкості та висоти міським укріпленням, часто його насипали з землі, яку викопували з рову.

Укріплення, як правило, будували на природному підвищенні, найчастіше на мисі при впадінні однієї річки в іншу. Захищеність в плані природного розташування відігравала основне значення при заснуванні більшості давньоруських фортець. Щодо Києва, то його розташування з оборонного погляду було дуже вдалим. З боку поля природною перешкодою була річка Либідь із заболоченою заплавою. Велике значення мали річки Почайна, з дуже зручною гаванню, Глибочиця, Киянка, Юрковиця, Стомль, Хрещатик, Клов, численні яри та гори (Старокиївська, Замкова, Дитинка, Щекавиця, Лиса та інші), що більше як на 100 метрів піднялися над рівнем Дніпра.

Основну захисну роль в системі укріплень відігравали земляні вали з дерев’яними стінами і рови перед ними. Саме вали спільно з інтенсивною стрільбою захисників повинні були відвернути оволодіння фортеці штурмом. Як правило, доступною для ворога залишалася лише одна сторона фортеці, і саме її укріпленню приділялася основна увага. Тут насипався високий вал і викопувався глибокий рів, а по всьому периметру поселення могли стояти дерев’яні стіни стовпової конструкції або частокіл-острог.

В середині – кінці Х століття відбулися значні зміни в організації оборони. З одного боку зміцнилося ранньофеодальна Київська держава. Сформувалося її постійно військо – дружина. З’явилася можливість широко використовувати при будівництві укріплень працю залежного населення. З іншого боку печеніги – головний ворог Русі, тактику раптових кінних набігів змінили на тактику тривалої облоги укріплених поселень. Тому сильно зростає роль оборонних споруд. Тепер їх, як правило, будують по всьому периметру населеного пункту. Щоб витримати тривалу облогу їх почали робити більш потужними, з дерев’яними станами складної конструкції. Такі укріплення давали змогу обстрілювати ворогів практично зі всіх сторін. Особливу увагу будівництву укріплень у Х столітті приділив Володимир Святославич.

Вали укріплень Володимира являли собою складні інженерні споруди. Їх основу складали поставленні щільно один до одного дерев’яні зруби, наповненні всередині землею.

Стіни зрубів підіймались над гребнями валів й утворювали дерев’яну двох-трьох ярусну стіну з бойовими ходами. Над воротами, а іноді в місцях повороту стін зводилися дерев’яні башти.

Окрім укріплень дитинця зводилися також укріплення подолу. В Києві ХІІ століття огорожа з дерев’яних стовпів, «столпье», простягалось від фортеці на схилах Дніпра, захищаючи таким чином підступи до подолу. Часто вороги встигали взяти лише острог (посад), тоді як внутрішнє місто (дитинець), залишалось неприступним. Половецькі загони під час одного з набігів, «просекаюче столпие», увірвались у Київ.[2]

Способи будівництва укріплень, освоєні в другій половині Х століття, розвиваються в подальшому. В ХІ столітті Ярослав Мудрий, продовжуючи справу батька, зводить нову лінію оборони по річці Рось. При ньому будується найпотужніше укріплення на Русі – Верхнє місто ( Місто Ярослава) в Києві.

Будівництво міста Ярослава в Києві – чудовий приклад зростання можливостей ранньофеодальної Руської держави в напрямку здійснення масштабного будівництва із залученням великої кількості населення. Справа міського будівництво стає державною. На це витрачаються чималі засоби. З’являється навіть посада «городника», який стає важливою фігурою в державі. В церковному уставі Ярослава знаходимо згадку про «городное» - особливий податок, який збирався князеві і церковному владиці «на полы». Очевидно ці збори йшли на будівництво міських укріплень, якими опікувався не лише князь, а й єпископ.

Петровський А. Фортифікаційна система Києва Х-ХІІІ ст.

Залишити відповідь

8 visitors online now
8 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 14 at 12:00 am UTC
This month: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Петровський А. Життя за кордоном: «італійське капріччіо»

Петровський А. Життя за кордоном: «італійське капріччіо» історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Етнологія, Історія Італії, особливості італійського...

Петровський А. «ВІЧЕ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ: СКЛАД, КОМПЕТЕНЦІЯ, ГЕОГРАФІЧНЕ ПОШИРЕННЯ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ОЦІНКИ»

Петровський А. «ВІЧЕ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ: СКЛАД, КОМПЕТЕНЦІЯ, ГЕОГРАФІЧНЕ ПОШИРЕННЯ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ОЦІНКИ» історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика:...

Close