Педро Куберо «Паломництво світом» (1680)

Педро Куберо «Паломництво світом» (1680)
(короткий переказ подорожі автора через Московію)

 
Перебуваючи в м. Вільно на банкеті в палаці одного литовського рицаря, він вперше в історії описав дію шарової блискавки (с. 170).
Перетнувши кордон Литви і Московії взимку (єдиний зручний час для подорожі болотистою місцевістю), Куберо побачив, що селяни живуть в маленьких дерев’яних хатках із вогнищем посередині, в якому постійно спалюють дрова, підтримуючи жар, при цьому все перебувало в диму.             В цих хатках одночасно жила вся худоба: кури, телята, корови, свині, вівці. Від цього люди в помешканнях були брудні, та «свинячі» на вигляд, як каже сам автор, вдягнуті в шкури овечі, баранячі та оленячі, а смрад стояв такий, що його «не порівняти з мертвими собаками». Там же він стикнувся з квасом, що робили з висівок, і смердів він так, що довелося закривати носа. Дали йому спробувати і «горальки» (горілки), але місцеві п’ють її з таким смаком, що «немає кращої речі на світі». А спосіб життя «селян настільки варварський, мерзенний, що серед варварських народів світу я не бачив більшого ніж цей» (с. 174). Він зробив припущення, що могло бути від слабкої комунікації з іншими народами, бо не лише заборонено входити іноземцям в це царство, а й той, хто входить (навіть посланець), то йому не дозволяють вийти, а той, що виходить, то йому дозволяють повторно входити, лише з вимогою служити Царю. Самі московіти не мають права виходити за територію царства, це дозволялося лише послам та посланцям царя. І полишати дороги, вирубані сокирами, небезпечно, бо можна померти в хащах, оскільки місцевість навкруги безлюдна. Всі головні дороги мають стражників, особливо на кордонах царства. Оскільки усюди безкраїй ліс, то місцин для проживання мало, лише на полянах, де засівають пшеницю та овочі, звиклі до морозів. І все «царство Московське, то є суцільний ліс» (с. 175).
Куберо дістався міста і фортеці Смоленськ, що стоїть на берегах Дніпра. Однак, за свідченням іспанця, місцеві називали річку інакше – Невель. А сама ця ріка, «веде свій потік на південь, омиваючи землю Козачію, людності дуже жорстокої і хороброї, та впадає в Понт Евксінський, або Озеро Меотійське цих Козаків, по іншому званих Балаков, або Ієтас; а це люди такі, що наводять страх, і хоробрі, з тих, що є в тому регіоні; і сторона, до якої вони приєднуються, вважає щасливцями Полководців». Але Куберо все ж проходив через небезпечні місцевості, де саме в той час повстав Стєнька Разін, якого тим не менш він назвав Хрістофор Абаслін Разін, і який захопив та зруйнував Астрахань (с. 176).
Цікаво, що в Смоленську Куберо став свідком контрабанди тютюну, який намагалися ввезти польські купці, що їхали на закупівлю хутра куниці та соболя. Але ввезення тютюну було царським указом заборонено під острахом смерті. За це їм відрізали вуха. І яким би не був наказ, його в точності виконають, бо «найбільше вони поважають лише свого Царя» (с. 177).
Монетами в Московії були срібні «копійки», овальної форми, на яких з одного боку зображено царя на коні, а на іншому – ім’я царя. Крім цієї монети інші не ходять (с. 177).
В Можайську він зустрівся з венеціанським купцем Йосипом Корнарі, що проживав у Москві. Корнарі розповів, що вся Московія дуже сильно постраждала від війн та нападів татарів, які спалюють все на своєму шляху (с. 179). Зустрів Куберо в Москві і російського посла до Пекіну – Еспатаріо, валаха за національністю (з Трансільванії), і він був його перекладачем, коли спілкувався з царем (с. 180). Ще він зустрів: ірландця Дієго Менесіо, царського посла у Ватикані, ще одного ірландця Патрісіо Гордонео, посла в Швеції, голландця Херонімо Франдроя (с. 181).
Звичаєм в Московії було наступне: іноземцю заборонялося виходити з гостьового будинку, розмовляти з ким-небудь чи бачити когось 15 днів, поки не буде дозволено побачитись з царем. Отримавши аудієнцію царя, Куберо передав йому листа від польського короля та висловив пропозицію провести месу для католиків міста Москви. Але перш ніж її провести йому довелося отримати ліцензію від наближеної особи царя – боярина Артамона Сергія Матвейовича. На месу зійшлося близько 700 католиків (італійців, французів, валонців, німців, поляків)! (с. 185)
Що дійсно здивувало іспанця, так це повна відсутність по всій Москві навчальних центрів або Колегій, з-за чого люди там недалекі розумом (с. 187).
З Москви його шлях пролягав річками через поселення Моркуч, Коломна до ріки Оки, Сергієвський Богоявленський Старо-Голутвінський монастир, Новосьолкі, Рязань, Папіно, потім Казімогрот, за яким починалась азійська Татарія. Далі йшов через Коп [Копаново], Муром, де проживали мордвіни, Новгород, Козьмодем’янськ, Казань, Самара, Сизрань, Саратов, там проживали також фіно-угорські народи – мордва, а також монгольский народ – калмики. І в кінці-кінців прибув до Астрахані. Куберо повідомляє, що інша назва у ріки Волги була Раа’а (так її називали античні космографи). Він спростував відомості давніх та сучасних йому карт, де зображались береги цієї річки безлюдними, а вони, насправді, виявились дуже густо заселеними, тому він так докладно описав свій шлях по ній, згадуючи назви поселень і народів. Більшість назв він записував через перекладача, тож вони можуть мати помилки, однак він не міг знати про ті населенні пункти, які його судно пропливало вночі.
В Астрахані Куберо дізнався як заготовляють осетрову ікру (с. 198). В місті він навіть зустрів сина воєводи, що до цього служив послом в Іспанії (с. 199)! Саме місто нагадувало мандрівнику один великий госпіталь, бо всі мешканці ходили покусані москітами і чесалися. Разом з послом московського царя, відправленого до перського царя, Куберо вирушив морем у подальшу путь до Дербента.

KUPRIENKO