Наука
Наука — сфера діяльності людини, спрямована на одержання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи чи суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збір, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують природні або суспільні явища, які досліджуються, та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.
Термінологія
Наука як соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично систематизованих об’єктивних знань про дійсність, є складовою частиною духовної культури суспільства. Поняття «наука» включає в себе як діяльність для здобування нового знання, так і результат цієї діяльності — суму набутих в наш час наукових знань. Термін «наука» вживають також для позначення окремих галузей наукового знання. Наука характеризується доцільно орієнтованою (суспільними завданнями й потребами, певними стратегіями наукового пошуку) творчою діяльністю з постановки, вибору й розв’язання проблем духовного й практичного освоєння світу.
Предмет вивчення[ред. • ред. код]
Наука вивчає різні рівні системної організації й форми руху матерії з погляду пізнання істотних властивостей явищ, встановлення їхніх законів, різних причинних залежностей і взаємодій з метою управління природними й соціальними процесами, передбачення характеру і напряму їхнього перебігу, створення нових технологій і розвитку виробництва. Як система знань наука охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки й дії, не лише закони і принципи вивчення об’єктів, а й певні форми й способи усвідомлення їх, а в кінцевому підсумку — філософське тлумачення. Цим самим наука виступає як форма суспільної свідомості.
Завдання
Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна тема — істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є:
об’єктивність,
системність,
практична націленість,
орієнтація на передбачення,
сувора доказовість,
обґрунтованість і достовірність результатів.
Значення
Фактор прогресу
Наука — найважливіший фактор технічного і соціально-культурного прогресу й перетворення дійсності, всебічного розвитку людських здібностей і можливостей. Передова наука сприяла виробленню прогресивного світогляду, обґрунтуванню матеріалістичного погляду на світ. Наука є способом встановлення і усвідомлення об’єктивної істини. Цим вона радикально протистоїть релігії, марновірству, містицизму, спекулятивним домислам. Боротьба з цим яскраво виявляється у виникненні, з одного боку, позитивістської концепції сцієнтизму, яка абсолютизує «точне» знання, протиставляючи його гуманістичним цінностям культури, а з другого боку, — антисцієнтизму, що скочується на позиції ірраціонального заперечення ролі наукового пізнання.
Соціальний інститут
Наука — соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Як соціальний інститут наука включає в себе вчених з їхніми знаннями, кваліфікацією і досвідом, наукові заклади, експериментальне, лабораторне устаткування, науково-дослідні програми творчої діяльності, систему інформації, підготовки й атестації кадрів, форми функціонування і використання всіх нагромаджених знань. Наступність досвіду і знань, єдність традицій і новаторства — суттєва особливість розвитку науки. Однією з форм її втілення є наукові школи, функціонування яких передбачає боротьбу думок, творчі дискусії та критику.
Наукові теорії
Основною структурною одиницею наукового знання є теорія, що систематизує експериментальний матеріал, організовує науково-дослідний пошук у нових галузях, дає опис, пояснення і передбачення фактів, орієнтує практичну діяльність.
Методологія
Наука розвивається за допомогою загальної методології і спеціальних методів:
кількісний і якісний аналіз,
класифікація,
вимірювання,
формалізація,
моделювання,
порівняльно-історичний метод та інше.
Загальним методом сучасного науково-теоретичного мислення є матеріалістична діалектика. Стимулюючою, рушійною силою науки виступають матеріальне і духовне виробництво. Єдність теорії і практики, науки і виробництва — найважливіша закономірність розвитку наукового пізнання.
Науковому знанню властиві методологічна усвідомленість і системність, об’єктивність розгляду і його детермінованість, доказовість істинності всіх положень, спирання на факти, результати вірогідних, емпіричних досліджень. Критерієм істини в науці виступає суспільна практика в усіх її формах і компонентах (експеримент, виробнича і соціальна діяльність, внутрішній досвід пізнання тощо).
Наукове дослідження
Наука — це поступовий процес розширення області відомого людству, відсування границь невідомого. В основі науки лежить наукове дослідження, метою якого є отримання наукового знання. Наукове знання відрізняється тим, що воно здобуте за процедурою, що отримала назву наукового методу. Ця процедура включає в себе спостереження, експеримент зі строгими вимірюваннями, аналіз результатів, розробку гіпотез, теорій і формулювання законів із обов’язковою вимогою повторюваності результату і ретельної перевірки. Люди, які виконують наукові дослідження називаються дослідниками, науковцями, вченими.
Результати наукових досліджень публікуються в науковій літературі, й, зазвичай, така публікація вимагає рецензування, тобто перевірки правильності процедури й висновків іншими науковцями, фахівцями з даної області досліджень. Будь-які висновки досліджень і теорії можуть бути відкинуті, якщо з’являються нові факти, що їх заперечують.
Наукові дослідження прийнято поділяти на:
фундаментальні (пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства і мислення),
прикладні (застосування результатів фундаментальних досліджень для розв’язання пізнавальних і соціально-практичних проблем).
Фундаментальні дослідження, як правило, випереджають прикладні і створюють для них теоретичний заділ. Зміцнення взаємозв’язків між фундаментальними і прикладними дослідженнями, скорочення строків впровадження наукових досягнень у практику та виробництво — одне з основних завдань сучасної організації науки.
Галузі наук
Див. також: Таблиця:Коди спеціальностей за ВАКом із вказанням галузей наук.
Наука в ідеалі складає одне єдине ціле, оскільки її найвища мета вивчити світ у всій його повноті, однак вона також є практичною діяльністю людства, а тому розбивається на галузі (окремі науки) за предметом та методами досліджень. Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкта (учений, науковий колектив) і об’єкта науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).
Окремих галузей науки дуже багато, чимало з них діляться на інші галузі, так, наприклад, фізика включає в себе механіку, оптику, електромагнетизм, ядерну фізику тощо. Механіку, в свою чергу можна розділити на статику й динаміку, механіку суцільних середовищ, небесну механіку і так далі.
Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними напрямками:
природничі науки вивчають природні явища,
суспільні науки — людську поведінку, мислення і суспільство.
За межами цієї класифікації залишилися точні або формальні науки — математика, логіка, інформатика, що вивчають взаємозв’язки елементів уявних сконструйованих систем.
За співвідношенням із практикою виділяють:
фундаментальні науки, які безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі,
прикладні науки, націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.
Точні науки
Відмінністю точних наук є апріорність вихідних положень. Математика і логіка не аналізують емпіричні факти, а використовують аксіоматичний метод. Виходячи із системи аксіом, яка вибирається довільно з єдиною вимогою несуперечливості, математика застосовує метод дедукції для отримання великої різноманітності співвідношень.
Математика, проте, займає центральне місце в науці, особливо в природознавстві, оскільки надає основи кількісного аналізу фактів. Як стверджував Галілео Галілей:
« Книга природи написана мовою метематики. »
До точних наук можна також віднести кібернетику та інформатику, які вичленилися з математики в окремі важливі галузі науки.
Природознавство
Природничі науки за своїм характером емпіричні, вони вивчають факти, отримані з досвіду. На відміну від точних наук, вони опираються на метод індукціїуточніть, тобто намагаються сконструювати загальне з окремих фактів. Факти можуть бути отримані із пасивних спостережень, але частіше застосовується експеримент, тобто цілеспрямоване створення умов, при яких спостереження найефективніші.
Метод індукції менш надійний, ніж метод дедукції, оскільки не ґарантує того, що нові факти не поставлять під сумнів уже набуте знання. Цим пояснюється строгість, якої вимагає науковий метод досліджень. Наукові теорії, зустрівшись із незрозумілим, поступово модифікуються, щоб включити дати йому пояснення і включити в загальну систему знань.
Суспільні науки
Суспільні науки вивчають людство, суспільство і мислення. До суспільних наук належать соціологія, економіка, історія та інші. Дослідження в цих областях часто пов’язане із статистикою та вивченням історичних документів. Суспільні науки склалися пізніше, ніж природничі, їхньою особливістю є складність організації експерименту і неповторимість об’єкта досліджень.
Дещо окремо від перерахованих стоять такі науки як психологія, антропологія, які можна класифікувати як гуманітарні. До гуманітарних наук належать також області досліджень, що пов’язані з людською діяльністю, такі як мистецтвознавство.
Суміжні галузі
В суміжних галузях наукові дисципліни виражають великі і перспективні проблеми наукового пошуку, що нині зумовлює широке розгортання міждисциплінарних і комплексних досліджень. Яскравим прикладом цього є проблема охорони природи, що перебуває на стику технічних наук, наук про землю, біології, математики, медицини, економіки та інших. Для розв’язання подібних наукових і науково-технічних проблем у сучасній науці широко застосовується програмно-цільовий метод організації досліджень.
Наука і філософія
Історично наука вичленувалася з філософії. Відтоді між наукою і філософією триває війна і співпраця. Методами філософії є рефлексія та герменевтика. Науковці теж рефлексують над власною методологією, але роблять це в рамках наукового методу. Фундаментальні питання пізнання, наприклад, питання про критерій істини, залишаються в царині філософії.
Одним із розділів філософії є філософія науки. Позитивізм виник як бунт філософів-природознавців, таких як Огюст Конт проти метафізики. Його лозунгом стало визнання істинним тільки позитивного, тобто наукового, знання. Філософія науки запропонувала загальні принципи, за якими можна проводити перевірку наукових теорії — принцип верифікації та принцип фальсифікації. Ці принципи значною мірою сформулювали мислення сучасних науковців.
Паранаука
Між ортодоксальною наукою та накопиченим людством досвідом, завжди існувала деяка відстань (розрив), що виконувала своєрідну роль двигуна наукового прогресу. Такий розрив може спонукати зміну парадигмиуточніть.
Історія науки
Фронтоспис другого видання праці Обертання небесних сфер (лат. De revolutionibus orbium coelestium) Миколая Коперніка. 1566 рік, Базель, Швейцарія
Уособлення Саксонії у вигляді скульптури жінки поряд з Наукою та Технікою. Дрезденський вокзал, Німеччина
Місто науки (фр. La cité des sciences) у Парижі, найбільший науковий музей Європи
Наука виникла з практичних потреб людей, пов’язаних з розвитком землеробства, будівельної техніки, мореплавства, ремесел. В античну епоху вже:
складаються перші теоретичні системи знання в галузі геометрії, механіки, астрономії (Евклід, Архімед, Птолемей);
розвивається натурфілософська концепція атомізму (Демокріт, Епікур);
робляться спроби аналізу закономірностей суспільства і мислення (Арістотель, Платон, Геродот).
За середньовіччя з появою феодалізму розвиваються (особливо в країнах арабського сходу, єврейської громади Кордови й Середньої Азії) позитивні наукові ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії та інших наукових дисциплін (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Аль-Біруні та ін.). У Західній Європі, долаючи опір богослов’я, йде процес нагромадження фактичного матеріалу в біології, робляться спроби розвитку елементів математики і дослідного природознавства (Роджер Бекон, Альберт Великий та ін.). На високому рівні були наукові знання в Київській Русі.
Виникнення капіталізму, розвиток промисловості й торгівлі, мореплавства і військової техніки стимулювали бурхливе зростання науки вже в епоху Відродження. Наука пориває з теологією, сприяючи утвердженню матеріалістичних ідей (Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Френсіс Бекон). Великого поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. Справжній переворот відбувається в астрономії (Микола Коперник, Галілео Галілей).
У XVII—XVIII століттях створюються класична механіка, диференціальне й інтегральне числення, аналітична геометрія, хімічна атомістика, система класифікації рослин і тварин, стверджується принцип збереження матерії і руху (Ісаак Ньютон, Г. В. Леибніц, Рене Декарт, Джон Дальтон, Карл Лінней, М. В. Ломоносов та ін.). В цей же час відбувається дальше оформлення науки як соціального інституту, створюються перші європейські академії, наукові товариства, починається видання наукової періодичної літератури.
У зв’язку з промисловим переворотом кінця XVIII століття почався новий етап у розвитку науки. В XIX столітті виникли нові фізичні дисципліни (термодинаміка, електродинаміка класична), створюються еволюційне вчення і клітинна теорія в біології, формулюється закон збереження і перетворення енергії, розвиваються нові концепції в астрономії і математиці (Дж. К. Максвелл, М. Фарадей, Ж. Б. Ламарк, Ч. Дарвін, Т. Шванн, М. Шлейден та ін.).
У кінці XVIII—XIX століть плеяда видатних учених працювала в Росії (О. М. Бутлеров, П. М. Лебедєв, М. І. Лобачевський, Д. І. Менделєєв, О. С. Попов, К. А. Тімірязєв, О. Г. Столєтов, К. Е. Ціолковський та інші).
З першої половини XVIII століття починається піднесення науки й в Україні (Ф. Прокопович, Г. С. Сковорода), працює Київська академія. В XIX столітті визнаними науковими центрами стали Харківський і Київський університети та Новоросійський університет в Одесі, де успішно працювали видатні російські вчені І. М. Сєченов, І. І. Мечников, М. І. Пирогов, О. О. Ковалевський, В. В. Докучаєв та інші, а також відомі українські вчені М. О. Максимович, В. О. Бец, О. С. Роговин, О. О. Потебня та інші.
Подальшого розвитку в XIX столітті набули й суспільні науки. Соціалісти-утопісти закликали до заміни капіталістичного суспільства соціалістичним. Класики політичної економії заклали основи трудової теорії вартості. Праці в галузі діалектики й матеріалізму була видатним досягненням філософської думки. Закономірним наслідком революційної класової боротьби трудящих стало виникнення марксизму Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.
На рубежі XIX—XX століть великі зміни в науковій картині світу і ряд нових відкриттів у фізиці (електрон, рентгенівське випромінювання, радіоактивність тощо) призводять до кризи класичного природознавства і насамперед його механістичної методології. У XX значних успіхів досягли математика і фізика, виникли такі галузі техічних наук, як радіотехніка, електроніка. З’явилась кібернетика, яка збільшує свій вплив на подальший розвиток науки і техніки. Успіхи фізики і хімії сприяють глибшому вивченню біологічних процесів у клітинах, що стимулює розвиток сільськогосподарських і медичних наук. Відбувається тісне зближення науки з виробництвом, зростають і зміцнюються її зв’язки з суспільним життям. Сучасна наука становить важливу складову частину науково-технічної революції.