1 811 views

Купрієнко С. А. Дослідження проблем пам’яті в іспаномовному соціокультурному просторі // Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць. – Випуск 10. – К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2014. – С. 157-163.

 

Здійснено спробу аналізу історіографічного доробку пам’яттєвого дискурсу в іспаномовному світі. Запропоновано увиразнити три соціокультурні простори – Іспанію, Латинську Америку та індіанський світ. Висунуто гіпотезу про часопросторовий вимір понять «історична» та «національна» пам’ять.

Куприенко С. А. Исследования проблем памяти в испаноязычном социокультурном пространстве.
Осуществлена попытка анализа историографических наработок памятного дискурса в испаноязычном мире. Автором предложено обозначить три социокультурных пространства – Испанию, Латинскую Америку и индейский мир. Выдвинута гипотеза о пространственно-временном измерении понятий «историческая» и «национальная» память.

Kupriienko S. Researches of problems of memory in the Spanish sociocultural space.
An attempt to analyze historiographical developments of memorable discourse in the Spanish-speaking world is made. Author proposes to designate three sociocultural space–Spain, Latin America and the Indian world. A hypothesis is suggested about the spatio-temporal measuring of concepts «historical» and «national» memory.

 

Купрієнко С. А. Дослідження проблем пам’яті в іспаномовному соціокультурному просторі by A.Skromnitsky

УДК 930+94(460)(72)(8) Купрієнко С. А.
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ПАМ’ЯТІ В ІСПАНОМОВНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ
Здійснено спробу аналізу історіографічного доробку пам’яттєвого дискурсу в іспаномовному світі. Автором запропоновано увиразнити три соціокультурні простори – Іспанію, Латинську Америку та індіанський світ. Висунуто гіпотезу про часопросторовий вимір понять історична та національна пам’ять.
Ключові слова: Іспанія, Латинська Америка, індіанці, іспаномовний світ, історична пам’ять, національна пам’ять, час, простір

Перед сучасною вітчизняною історичною наукою в сфері досліджень проблем пам’яті (колективної, національної, соціальної), як зазначено в «коротких суб’єктивних нотатках» професора В. Ф. Солдатенка, стоїть одне із завдань – з’ясувати, «що непокоїть, не задовольняє вимогам часу» [18, с. 12].
Що ж саме в галузі теоретичного осмислення та освоєння історичних знань нині є в Україні таким, що не задовольняє вимогам часу? Перш за все, це відчутна «європоцентричність» історичної науки (орієнтир на західноєвропейські дослідження) та «вузьконаціональність» української науки (орієнтир на українські дослідження) у підходах до вирішення теоретичних проблем пам’яті. Можна цільком впевнено говорити про включення північноамериканських досліджень до європоцентричної парадигми, оскільки більшість сучасних праць видається саме на загальновизнаній науковій мові – англійській. Та й взагалі, синонімом «зарубіжної науки» вже давно стала англомовна наука. Це породжує обмеженість доступу до досвіду інших соціокультурних об’єднань, одним із яких є іспаномовний світ (більше 450 млн. осіб у Іспанії та Латинській Америці). Історія розвитку цього комунікативно майже єдиного простору налічує не одне тисячоліття, особливо завдяки включенню в нього індіанського світу з понад 5000-літньою неперервною історією. Відповідно, пам’ять народів, що нині розмовляють іспанською (іноді лише частково) мала більший часовий проміжок для свого накопичення, ніж пам’ять європейських народів, в тому числі українського. Але існує в іспаномовному світі одна з головних проблем пам’яті: «зустріч» двох світів – «Старого» (європейського, католицького, іспанського) і «Нового» (індіанського), тобто двох цивілізацій та безлічі культур. Ця «зустріч», що розпочалася в 1492 році після «відкриття» Х. Колумба, не була одномоментною і тривала не одне століття. Відповідно, за 500 років накопичилася велика кількість питань, що мають загальнолюдське значення, але в основному ці питання досліджувалися власне іспаномовними авторами, тому у більшості своїй не відомі в Європі (окрім Іспанії), а тим паче – в Україні. Залучення досвіду іспаномовного світу та теоретичного його осмислення має суттєво розширити рамки власного світогляду, що допоможе краще зрозуміти внутрішні проблеми та способи їх вирішення.
Тому метою даної статті стане спроба осягнути ключові питання та проблеми пам’яті, які є актуальними останнім часом для історичної науки в іспаномовному світі, а також встановити те, який смисл вкладають дослідники в поняття «історична» та «національна» пам’ять.
Історична пам’ять в Іспанії
Як можна бачити, в самій Іспанії історики не використовують термін «національна пам’ять» (la memoria nacional), а послуговуються терміном «історична пам’ять» (la memoria histórica), внутрішньо більш «ємнісним» в часовому вимірі [1–12]. Це пов’язано передусім з тим, що на території цієї країни так чи інакше існували декілька королівств ще з часів раннього Середньовіччя, об’єднаних в 1469 році в єдину державу королевою Изабеллою I Кастильською (1451–1504) та королем Фердинандом II Арагонським (1452–1516). І хоча династії змінювались, але й досі в Іспанії є король – Хуан Карлос I де Бурбон (1938). Ця безперервність королівських правлінь дозволила зберігти величезну кількість документів, архівів, традицій, літературних та історичних творів тощо. Завдяки чому іспанці добре ознайомлені з різними етапами розвитку своєї країни.
Що ж саме цікавить іспанських дослідників серед питань історичної пам’яті? Наскільки далеко чи близько вони заглядають у минуле? Їх цікавить насамперед:
- «історичний простір, траєкторія якого до сучасних часів дозволяє пробігтися по ньому на довгу дистанцію», оскільки збереглися численні хроніки того часу та згадки про пам’ять про попередні часи, і це надає можливість іспанцям вивчати, наприклад, історію Арагону і X, і XIV ст. [11, p. 19].
- те, що «історична пам’ять – це особлива пам’ять, функцією якої є пам’ятати, щоб тримати живими, конкретні історії або події з життя групи або суспільства» [9, p. 71]. До того ж, історична пам’ять має на увазі «окрему пам’ять» про «окремі історичні події», тобто це «автобіографічна пам’ять про історію»: прямі спогади (автентична автобіографічна пам’ять), спогади про спогади (комбінована автобіографічна і семантична пам’ять), пошук спогадів (семантична пам’ять) [9, p. 72]. Все це зумовлює те, що в Іспанії історичну пам’ять розуміють як (автобіографічну та семантичну) пам’ять про «Громадяньску війну» та довготривалу диктатуру [9, p. 73].
- те, що «величні події» минулого саме тому такі важливі для людей, оскільки «битва людини проти влади – це битва пам’яті проти забуття». А також пам’ять потрібна сучасникам, щоб знати правду, особливо про те, як і яким чином права людини утискались в минулому [9, p. 75].
- те, що історична пам’ять коннотує з громадянським та політичним значеннями [2, p. 78], і це упорядковані та організовані спогади [2, p. 79].
- те, що історична пам’ять не існує, і це лише оксиморон, і створення-розповсюдження офіційної пам’яті через національну історію є поширеним феноменом в багатьох країнах [2, p. 83]. А пам’ять (переможених, тобто виключених та маргінальних) являє собою форму усвідомлення, що діє «проти шерсті» історії (переможців) [2, p. 91]. Історія-переможців виступає проти пам’яті-переможених (це стосується Другої республіки, Громадянської війни, франкізму) [2, p. 94].
- проблема травматичної пам’яті, яка особливо актуальна для Іспанії і пов’язана з процесами демократії та диктатури [1, p. 78]. Для досліджень цього напрямку в Мадридському університеті навіть створили кафедру «Історичної пам’яті XX століття».
- намагання примирити пам’ять різних сторін (переможців та переможених; жертв та катів) за допомогою політики пам’яті, спрямованої до демократичних перетворень (встановлення парламентської монархії в Іспанії в 1975 р.) [7, p. 110–111].
- визначення категорії «перехід» (або «досвід Переходу») як глобальної парадигми. Це і перехід від комуністичних режимів в демократичні, демократичні – в тоталітарні, авторитарні та диктаторські, монархічні – в демократичні і навпаки, що передбачає глибинні структурні перетворення в суспільстві [7, p. 118–120; 10, p. 305].
Історична пам’ять в Латинській Америці
Латиноамериканські студії пам’яті мають певні особливості. А саме:
- науковцями визнається, що більшість латиноамериканських суспільств мають «довгу» індивідуальну та колективну історію репресій та війн з великими втратами, а тому відновлення історичної пам’яті повинно намагатися виправити соціальне полотно, розірване офіційною неправдою, приховуючим дискурсом і політичним цинізмом [3, p. 10].

Купрієнко С. А. Дослідження проблем пам’яті в іспаномовному соціокультурному просторі

Залишити відповідь

7 visitors online now
7 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 19 at 01:24 am UTC
This month: 33 at 06-25-2017 06:59 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Купрієнко С. А. Пам’ять про жертву

Купрієнко С. А. Пам’ять про жертву // Студії пам'яті в Україні: стан, проблеми та перспективи. Всеукраїнський круглий стіл. - Київ,...

ENTORNO OPERATIVO REGION DE DONETSK 24/09/14

En el contexto del acuerdo de Minsk sigue empeorando enfrentamientos entre milicias. Las pandillas que toman los acuerdos de paz,...

Close